Розпад ЧСФР

Реферат на тему:

Розпад ЧСФР

План:

Вступ

1. Передумови та чинники розпаду ЧСФР

2. Процес розпаду ЧСФР

Висновки

Список літератури

Вступ

Протягом сторіч країни Центральної Європи найчастіше були об'єктом, а не суб'єктом глобальної світової політики. В останні десятиліття із цим регіоном прямо зв'язані інтереси провідних держав Європи, а на рубежі століть - і світу.

Центральна Європа нерідко була джерелом конфліктів. Один з таких конфліктів між Чехією і Словакією у 1993 р. призвів до розпаду ЧСФР.

Питання розпаду ЧСФР до сьогодні залишається актуальним питанням не лише чеської чи словацької історіографії, але й світової. Так, зокрема, про розпад ЧСФР, трансформацію державного режиму в Чехії та Словакії зацікавила сучасних українських дослідників.

Уроки, які піднесли чехи та словаки, мають бути засвоєнні усіма світовими країнами, особливо їхніми громадянами, адже національне питання в останні роки є гострою внутрішньополітичною проблемою для багатьох країн.

1. Передумови та чинники розпаду ЧСФР

Після революційних подій 1989 р. та створення Чехо-Словацької Федерації перед суспільством обох республік постали три невідкладні завдання:

1) створення плюралістичної демократичної системи;

2) переведення економіки від директивно-планової системи на «ринкові рейки»;

3) визначення місця країни у новому геополітичному просторі.

У контексті вирішення останньої необхідно було також остаточно з'ясувати державно-правове становище Словаччини.

Саме з приводу останнього питання зав'язалася сутичка між Словаччиною і Чехією.

Передумови та причини розпаду ЧСФР:

1. Економічна криза, що призвела до нерівності соціального захисту населення в різних частинах федеративної держави. СФР, як і інші посткомуністичні країни Центрально-Східної Європи, охопила економічна криза. Валовий національний продукт скоротився у 1990-1993 pp. на дві третини, споживчий попит - на третину, а заробітна плата - на 70 %. Стрибок інфляції знецінив заощадження населення, спричинив зміни у структурі ціноутворення не на користь головних продуктів харчування, вдарив у першу чергу по пенсіонерах, родинах з дітьми та соціально незахищених прошарках населення. На справжнє лихо для значної частини населення перетворилося безробіття. Головною причиною кризи був розвал традиційних ринків взагалі та ринків збуту зокрема, зміни в структурі власності та перехід до ринкових механізмів. Розпад пострадянських ринків вдалося частково відшкодувати переорієнтацією на ринки збуту в країнах з розвиненою економікою, але лише ціною великих втрат. Однак це вдалося зробити досить швидко, а доходи, отримані на західних ринках, дозволили сплачувати витрати за російську сировину та енергоресурси. У перші місяці 1990 р. в Чехословаччині відбувався бурхливий процес зміцнення державної незалежності та демократизації всіх сфер життя суспільства. Федеральні збори затвердили нову назву країни - Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР). Уже в першому півріччі відбувся вивід 75-тисячного контингенту радянських військ, а керівництво країни заявило про готовність ЧСФР вийти зі складу ОВД та РЕВ. Отже, певне погіршення соціально-економічних умов життя сприймалось у Словаччині як результат прорахунків празького уряду, а запровадження ринкових відносин та утвердження демократії розширили прірву між чехами й словаками. Суперечності, об'єктивно властиві перехідному періоду, поступово нагромаджувалися і вели до загострення чесько-словацьких відносин.

2. Загострення національного питання. Національне питання було найважливішим внутрішнім питанням для Чехословацької держави із самого моменту її виникнення в 1918 р. Комуністичний режим чимало зробив для розв'язання проблеми: в 1969 р. Чехословаччина кінець кінцем стала федеративною державою, словаки отримали всі атрибути державності; посади у федеральних структурах нарівно розподілялися між чехами й словаками. Більше того, лідером КПЧ став словак Г. Гусак, а другою особою в партії тривалий час залишався словак В. Біляк. Словаки обіймали посади міністрів оборони, закордонних справ та ін. Однак, незважаючи на формальну рівноправність двох республік, «прагоцентризм» залишався чи не єдиною рисою, успадкованою комуністами від буржуазного уряду. Непримиренність провідних чеських та словацьких партій, які мали визначити після виборів спрямованість розвитку федеративної держави, сприяла поширенню відцентрових тенденцій у обох частинах федерації. У цих умовах у Словаччині домігся масової підтримки лідер партії РДС В. Меч'яр, який на противагу прихильникам чесько-словацької федерації фактично очолив рух словаків за національний суверенітет. За незалежність виступили також і словацькі емігрантські організації США й Канади.

3. Вибори до Федеральних зборів ЧСФР і Національних рад Чехії та Словаччини в червні 1992 р., і перемога на них непримиримих політичних опонентів, що урешті-решт визначила долю федеративної держави. Головна опозиційна сила в Чехії -- ГДП -- здобула ЗО % голосів виборців, а КПЧМ і ліві демократи -- 17 %. У Словаччині з великою перевагою (87 % голосів) переміг РДС (у Національній раді -- 33,5%), друге місце посіла ПЛД.

ГДП обстоювала федерацію, а РДС -- конфедеративні відносини між чехами й словаками. Очолювали РДС прем'єр В. Меч'яр та міністр закордонних справ М. Княжко. Однак невдовзі празькі політики, невдоволені спробою В. Меч'яра «підредагувати» сценарій економічних реформ із метою пристосування його до умов Словаччини, усунули «сепаратиста» В. Меч'яра з посади віце-прем'єра уряду ЧСФР.

2. Процес розпаду ЧСФР

Загострення чесько-словацьких відносин стало проявлятися вже навесні 1990 p., коли у Федеральних зборах обговорювалося питання про нову назву країни. Після прийняття компромісної назви - ЧСФР - розпочалися нові суперечки, які торкалися повторного розподілу компетенції між чеським та словацьким урядами. У цих умовах певним компромісом став прийнятий у грудні 1990 р. закон про компетенції.

Словацький уряд у липні 1991 р. очолив Я. Чорногурський, який ініціював укладення особливого чесько-словацького договору. І хоча чеська сторона погодилася на цю пропозицію, у Словаччині все настирливіше лунало гасло утворення суверенної держави. Словацькі політики розраховували на те, що Прага піде на створення конфедерації, однак більшість чеських політичних сил уже в 1992 р. відкидала цей варіант як неприйнятний. Таким чином, питання про майбутнє федеративної держави було зумовлене позицією певних чеських і словацьких політиків, хоча це ще не означало фатальної невідворотності розпаду федерації. Каменем спотикання стала вимога словацького керівництва надати Словаччині самостійність у зовнішньополітичній сфері.

Голові чехословацького уряду та лідерові чеської ГДП В. Клаусу, який прийшов до влади у червні 1992 p., вдалося створити собі імідж прагматика, орієнтованого виключно на економічні питання, а міжнаціональну політику він начебто віддавав на відкуп голові словацького уряду В. Меч'яру. Проте В. Клаус як «батько економічних реформ» виявив себе дуже жорстким політиком, який не тільки вміло розіграв карту словацького сепаратизму, а й «прив'язав» до своєї концепції навіть президента ЧФСР В. Гавела. Саме В. Клаусу належить визначення регламенту «розлучення» обох республік у економічній сфері.

У свою чергу В. Меч'яр виступав як прихильник конфедеративних відносин. Ще за часи свого прем'єрства він зробив спробу «підредагувати» урядовий сценарій економічних реформ з метою пристосування його до умов Словаччини, що врешті-решт стало однією з причин його відставки.

Під час проведення червневих (1992) парламентських виборів посилилося протистояння чеських і словацьких лідерів. Так, В. Меч'яр почав звинувачувати чехів у розпаді федерації, ніби вони підштовхують Словаччину до незалежності, хоча остання до неї ще не готова. Тим часом В. Клаус, рішуче відкидаючи ідею створення конфедерації, головною причиною кризи держави вважав словацький сепаратизм. Як бачимо, чеські та словацькі лідери виступали з прямо протилежних позицій. Якщо чеська ГДП була прихильницею союзу, то словацький РДС виступав за роз'єднання федерації. Так, В. Клаус обстоював принципи «вільного ринку», а В. Меч'яр був противником «шокової терапії». Однак опитування громадської думки, проведене в червні 1992 p., засвідчило, що за поділ ЧСФР на самостійні Чехію і Словаччину висловилося 35,5 % опитаних чехів та 35 % словаків, хоча більшість була переконана в тому, що розділ федерації неминучий.

За підсумками парламентських виборів, у червні 1992 р., в яких брали участь понад сорок політичних партій і рухів, у Чехії ГДП отримала ЗО % голосів (до Федеральних і чеських Національних зборів), а в Словаччині РДС - відповідно 34 % до федеральних зборів і 37,2 % до СНР. Саме перемога двох непримиренних політичних сил визначила й долю ЧСФР.

Після того як Меч'яра вибрали лідером РДС, він виступив із заявою про те, що відтепер у країні будуть здійснюватися дві економічні реформи. Для ГДП подібний підхід був неприйнятний, а її лідер В. Клаус заявив, що «цивілізоване розлучення краще за формальне співіснування». У свою чергу, В. Меч'яр зажадав перегляду ряду федеральних законів та ліквідації восьми (з 12) федеральних міністерств.

Напередодні виборів СНР відхилила пропозицію президента ЧСФР В. Гавела про проведення референдуму щодо майбутнього устрою федерації, а також проект угоди про розподіл державних функцій між керівництвом Чехії та Словаччини. Улітку 1992 р. під час візиту В. Гавела до Словаччини на вулицях міст він читав гасла: «Досить нам Гавела!», «Досить нам Праги!». Оскільки програми чеської ГДП та словацького РДС істотно розійшлися, то це призвело до протиборства їх у Федеральних зборах, у результаті чого федеральний президент, на пост якого претендував В. Гавел, так і не був обраний.

Спираючись на зростаючу підтримку словаків, лідер РДС В. Меч'яр висунув вимоги проголошення суверенітету Словач­чини через референдум, обрання президента та прийняття конституції, побудову відносин між Чехією та Словаччиною лише на основі договору. Якщо словацький РДС вважав за можливе збереження ЧСФР як конфедерації, то лідери чеської ГДП категорично заявляли: або федерація, або розлучення.

Словацький уряд В. Меч'яра 14 липня 1992 р. оголосив Словаччину суб'єктом міжнародного права, а через тиждень ГДП та РДС уклали договір про «розлучення» двох республік. Для цього було створено чотири комісії, які повинні були до ЗО вересня підготувати відповідні документи про ліквідацію Федерації та розподіл майна, збройних сил, транспорту тощо.

1 вересня 1992 p. CHP ухвалила конституцію, згідно з якою Словаччина проголошувалася суверенною державою. У вересні Федеральні збори визначили, що спільне майно повинне розподілитися між Чехією та Словаччиною в пропорції 2:1. Уся нерухомість належала тій республіці, на території якої вона знаходилася. На час перехідного періоду укладалися фінансова та митна унії.

25 листопада 1992 р. Федеральні збори затвердили закон про ліквідацію ЧСФР з 31 грудня й поділ країни на Чеську та Словацьку Республіки. 16 грудня в Празі на засіданні Чеської національної ради (ЧНР) була прийнята конституція незалежної Чеської Республіки.

Таким чином, без референдуму та за угодою між ГДП та РДС ЧСФР було ліквідовано. Наприкінці грудня уряди Чехії та Словаччини підписали договір про добросусідство, дружбу і співробітництво терміном на п'ятнадцять років, а також ще понад двадцять договорів та угод з конкретних питань двосторонніх відносин.

Тоді В. Меч'яр заявив, що відтепер у ЧСФР провадитимуться дві економічні реформи, й словацький її варіант буде максимально враховувати інтереси населення республіки. В. Меч'яр вимагав переглянути півтора десятка федеральних законів (у тому числі про люстрацію), наполягав на ліквідації восьми (з двадцяти) федеральних міністерств. Переговори між чехами й словаками не давали результатів.

У Словаччині тільки в лютому 1993 р. було обрано першого президента країни, яким став колишній міністр фінансів Словаччини, голова Федеральних зборів ЧСФР М. Ковач. Урядом Словаччини до березня 1994 р. продовжував керувати В. Меч'яр.

Уже в лютому валютний союз між двома республіками був ліквідований, що значно погіршило взаємний товарооборот. За короткий строк він зменшився на 40 %. Зниження взаємної торгівлі на 10 % викликало падіння валового національного продукту в Чехії на 1 %, а в Словаччині

Наступні дії урядів були спрямовані на ліквідацію існуючої досить тісної економічної взаємозалежності обох республік, що призвело до зниження обсягів виробництва, падіння рівня зайнятості населення та інших негативним соціально-економічних наслідків. Словаччина від «розводу» Зазнала відносно більше збитків, ніж сусідка. В 1993 р. рівень безробіття, наприклад, досяг у Словаччині 11 %, а в Чехії -- близько 3%. Іноземних інвестицій, навпаки, значно більше отримували в Празі, ніж у Братиславі.

Чеська республіка, яка клином врізується в Австрію та Німеччину, її старовинні міста й розвинута інфраструктура почали притягувати не тільки західних туристів, а й інвесторів, яких приваблює дешева робоча сила. Прийнятий парламентом у квітні 1993 р. закон про банкрутство дав змогу позбавитися збиткових держпідприємств. Розпочався розпродаж підприємств комунального обслуговування і навіть пивоварних компаній.

Пошук свого місця в Європі веде й молода Словаччина, яка покладає надії насамперед на своє унікальне геостратегічне положення. Словаччина прагне стати осереддям комунікацій між Сходом і Заходом. Але для реалізації цих планів потрібні велика заінтересованість західних інвесторів у налагодженні подібних зв'язків та створення сучасних мереж зв'язку, шляхів, технічної інфраструктури.

Висновки

Отже, у 1990-1991 роках суспільно-політичні дискусії стосовно майбутнього Чехословаччини рідко виходили за рамки пошуку “дієвої федерації” (ідея чехословацького президента В. Гавела), а предметом багаточисельних переговорів залишався тільки перерозподіл компетенцій між федеральним центром та республіками (так звані “компетенційні переговори”). У цей час пробігав процес суттєвого розширення компетенцій Чехії і Словаччини як республік федеративної держави. Федеральний центр під тиском знизу змушений був навіть надати республікам значні права для участі в міжнародних відносинах, щоправда переважно регіонального і субрегіонального рівня.

Спочатку в Словаччині, а потім і в Чехії, поряд із федеральним, були створені республіканські міністерства закордонних справ. З поглибленням диференціації суспільства і політичної сфери в Чехії і Словаччині сформувалися суспільно-політичні сили і суб'єкти, які відкрито і погоджено повели справу до ліквідації єдиної Чехословаччини і проголошення незалежності її колишніх республік.

Перемога на парламентських виборах 1992 року ідейно протилежних політичних сил - чеської Громадянсько-демократичної партії (ГДП) та словацького Руху за демократичну Словаччину (РЗДС) прискорила розпад єдиної держави. Низка переговорів чеської і словацької політичної репрезентації влітку-восени 1992 року завершилася погодженням сценарію і процедури конституційної ліквідації Чеської і Словацької Федеративної Республіки (ЧСФР). Основний законодавчий акт, який врегулював юридичну процедуру ліквідації чехословацької федерації, був прийнятий 25 листопада 1992 року Конституційний закон "Про припинення Чеської і Словацької Федеративної Республіки" (№542/1992 р. у 3воді законів ЧСФР).

Упродовж другої половини 1992 року паралельно із процесом ліквідації федерації інтенсивно здійснювався процес договірного оформлення майбутніх міждержавних стосунків між Чехією і Словаччиною.

Була укладена низка договорів і угод різноманітного характеру - від базового договору про добросусідство і співробітництво до угод про валютно-грошовий і митний союз. Попередньо в основному були законодавчо і договірно врегульовані проблеми поділу федерального майна, проходження і режиму спільного державного кордону. Почали створюватися інституйовані структури і механізми чесько-словацького міждержавного співробітництва - спільні ради, комісії, комітети тощо за кожним із напрямків співпраці.

Список літератури:

1. Історія західних і південних слов'ян у ХХ ст.. Курс лекцій: Навч. посібник / В.І.Яровий, П.М.Рудяков, В.П.Шумило та ін. - К.: Либідь, 2001.

2. На путях к Югославии: за и против. Очерки истории национальных идеологий югославских народов. Конец XVIII - начало XX вв. М., 1997.

3. Волков В.К. Узловые проблемы новейшей истории стран Центрально и Юго-Восточной Европы. - М., 2000. - 480 с.

4. Газін В.П, Копилов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки (1945 2002 роки). - К., 2004.

5. Історія Центрально-Східної Європи. - Львів, 2001.

6. Іcторiя Центрально-Схiдної Європи. Посiбник для студентiв iсторичних i гуманiтарних факультетiв унiверситетiв/ За ред. Л.Зашкiльняка. - Львiв: ЛНУ iм.I.Франка, 2001.

7. Чехи и словаки в ХХ веке. Т.1-2. - Москва, 2005.