Психолого-лінгвістичний підхід у дослідженні історії суспільства ХІХ–ХХ столітті

Психолого-лінгвістичний підхід у дослідженні історії суспільства ХІХ-ХХ столітті

Історія, як і будь-яка наука, розвивається у боротьбі різних, інколи прямо протилежних ідей, думок, оцінок. Упродовж багатьох десятиліть в історичній науці змінювали один одного різні напрями, зі своєю методологією аналізу історичних явищ. Зміна напрямів проходила, як правило, в жорстокій боротьбі методів та ідей.

Але не менш важливе значення для розвитку науки має спадковий зв'язок досягнень у розробці кардинальних наукових проблем, отриманих ученими або колективними зусиллями цілих шкіл та напрямків. У поступальному русі історичної думки важливу роль відіграє не тільки аргументоване заперечення існуючих концепцій, невірних оцінок, але й бережне ставлення та збереження накопиченого десятиліттями багатства цінних тверджень, глибоких висновків, визначних концепцій. Без такого накопичення перевірених часом об'єктивних знань про предмет, що вивчається, неможливо саме існування науки як такої.

Велике значення на формування національної своєрідності вітчизняної історичної науки матимуть роботи представників психологічного напряму в гуманітарних науках кінця ХІХ - початку ХХ ст., засновниками якого були О.Потебня та Д.Овсянико-Куликовський [4, с. 3].

У центрі всіх психологічних теорій - індивідуальний психологічний акт. Їх герой - створюючий або сприймаючий суб'єкт, а предмет аналізу - психічні процеси, які виникають у свідомості як того, що творить, так і того суб'єкта, що сприймає. Одна з головних цілей авторів цього підходу - дослідження психології самого автора історичного джерела [5, с. 12].

Матеріалом для досліджень Д.Овсянико-Куликовського слугували давньоіндійські та давньоіранські тексти, через них учений досліджував еволюцію давніх форм суспільної організації [1, с. 85-86]. Визначним результатом використання психологолінгвістичного підходу було й створення “Історії російської інтелігенції”, де на основі широкого джерельного матеріалу показано розвиток, особливості взаємовідносин представників різних соціальних груп у Російській імперії кінця ХVIII - початку XX століття. Вторгаючись у “творчу лабораторію” авторів тогочасних джерел, Д.Овсянико-Куликовський намагався показати, як через психологію суспільно-психологічних типів проявлялась соціальна психологія різних історичних епох. В “Історії російської інтелігенції ” він розкриває психологічну сутність суспільних явищ, доповнює їх зв'язком з побутом, вдачами і настроями епохи, що їх породила. Чим же було обумовлено таке поєднання принципів психологізму з методикою культурно-історичного дослідження явищ суспільства?

Перш за все, сам задум ученого - розглянути на літературному матеріалі етапи становлення і розвитку інтелігенції як культурного прошарку суспільства Російської імперії - потребував особливого підходу до його реалізації. Тільки психологічних прийомів для такої переважно історико-соціологічної роботи було явно недостатньо. Потрібні були інші засоби розкриття матеріалу, інші принципи його аналізу. Поєднання глибокого психологічного аналізу створених російською, українською, польською літературою творів і художніх типів з широким оглядом історичних і культурних подій епохи, розкриття обумовленості появи творів і суспільних типів соціальними умовами повинно було збалансувати достоїнства і недоліки того та іншого методу.

“Історія російської інтелігенції ” не була, власне, історією інтелігенції. Це праця про розвиток пошуків та настроїв, одним словом - духовного життя кращої частини російської інтелігенції у вузлових, поворотних моментах її еволюції, відбитої у визначних художніх типах літератури [2, с. 80].

Оглядаючи минуле і тогочасне російського та українського суспільства, Д.Овсянико-Куликовський відмічає разючий контраст між інтенсивністю духовного життя кращої частини інтелігенції і загальним консерватизмом соціального укладу, застійністю, нерухомістю дійсності. Цей контраст він бачив, наприклад, безвихідно-песимістичних “Філософічних листах” Чаадаєва. Не розділяючи песимізму автора “Листів”, розуміючи перебільшення деяких положень про минуле та майбутнє Росії, він все ж вважає закономірним появу “Листів” Чаадаєва саме в цей час у Росії. То був крик зневіреної російської людини, що любить свою батьківщину, яка бажає їй блага, але не бачить у теперішньому ні коренів не пагонів майбутнього. Дещо трансформувавшись, втративши свою саркастичну силу, ідеї цих “Листів” жили і розповсюджувались як “чаадаїв ські настрої”, які складали, як уважав Д.Овсянико-Куликовський, епіцентр еволюції російського суспільства. Навколо цього епіцентру крутились, розходячись колами, багато інших питань суспільно-політичного життя Російської імперії ХІХ століття. І тому вчений ставив своєю метою “визначення психологічних підстав “чаадаївсь ких настроїв”, їх послідовне пом'якшення, їх тимчасове (в різні епохи) загострення, нарешті, їх неминучого скасування у майбутньому [3, с. 10].

Д.Овсянико-Куликовський підкреслював, що відтепер його завданням стало з'ясування не тільки психологічної сутності досліджуваних явищ, але й визначення їх “суспільно-психологічних засад”. Суспільні типи повинні виступати тепер не в їх психологічній абстракції, а в тісній і прямій відповідності реально-історичним типам, сформованих середовищем і епохою [4, с. 79]. Це авторське визнання говорить про наміри автора поєднати психологічні прийоми дослідження суспільства з методикою культурно-історичної школи, щоб дати більш повне, у його припущенні уявлення про розвиток суспільної думки у ХІХ - ХХ столітті.

Як ми бачимо, найважливіше методологічне значення психолого-лінгвістичного підходу Овсянико-Куликовського полягає в доведенні тези про значущість факторів духовного розвитку на динаміку історичної еволюції різних типів суспільств.

Зустрівшись із багатьма критичними зауваженнями, концепція Д.Овсянико-Куликовського ще за часів своєї появи (90-ті роки Х1Х століття) дала поштовх до розробки інших підходів, у тому числі порівняльного вивчення принципів дії цивілізацій та цивілізаційних процесів.

У трактуванні історичних понять Овсянико-Куликовський грішив теоретичним анархізмом або переносив із суміжних дисциплін наукоподібні химери, що демонстрували зразки суджень по аналогії (наприклад, “суспільно-психологічні типи”). Та незважаючи на недоліки, використання його ідей дає стимул до інтенсивної роботи, переосмислення термінів “цивілізація”, “національність”, виявлення їх характеру і місця в українській, європейській, світовій історії. Концепція відрізняється широтою охоплення різних сторін функціонування суспільства, психологічних факторів, що обумовили виникнення формування і протікання історичних явищ. Його концепція - результат складного синтезу психологічних, лінгвістичних, джерелознавчих, культурологічних підходів, а її багатомірність доповнюється розглядом взаємодії різних компонентів духовного, соціального та інституціонального плану.

“Осьовий час” мав різну ґенезу в кожній цивілізації, і сам Овсянико-Куликовський значною мірою сприяв вивченню цієї ґенези і аналізу соціальних структур, що під її впливом виникають. Тому в нашому дослідженні ми довели, що головне значення в цивілізаційному устрої суспільства належить духовності, її структурі. Джерела такого розуміння відомі сучасній суспільній думці, але або замовчуються, наприклад, К.Маркс та К.Каутський, або не освоєні у достатній мірі, наприклад, Д.Овсянико-Куликовський, М.Данилев сь кий, А.Тойнбі, Ш. Ейзенштадт. Та в складних суспільствах, які заслуговують бути віднесеними до цивілізацій, формується стан духовної, моральної, інтелектуальної напруги, що викликаний усвідомленням основних змін буття: між розумом і вірою, між ціннісними орієнтаціями і соціальними інститутами.

Таким чином, цивілізація виконує, здавалося б прямо протилежні функції: вона об'єднує і роз'єднує, вона диференціює населення за новими критеріями і створює принципово нові форми динаміки. У ній формується широкий розподіл праці, соціальна ієрархія, яка стає фактором і стимулом розвитку [6, с. 351]. Такі структури, це підкреслює Овсянико-Куликовський у своїх дослідженнях, не залишаються у незмінному вигляді, і тому в суспільствах постійно відбуваються зміни, що з'ясовуються співвідношенням активності різних соціальних груп. Цим суспільствам притаманна внутрішня динаміка, що створює велику кількість процесів, які обумовлюють специфіку кожної цивілізації.

Саме ці виміри духовності не тільки пізнали на більш високий рівень вічні теми соціального протесту, але й породили дієві спроби переборення труднощів. У цьому духовному просторі формуються нові принципи побудови суспільства, знімаються протиріччя між рівністю та ієрархією, виявляється прагнення до безпосередньої участі різних груп суспільства у соціальному та культурному будівництві.

Психолого-лінгвістичний підхід Овсянико-Куликовський, застосований до вивчення цивілізацій, вносить необхідні корективи в теорію цивілізацій або в її застосовані до розгляду конкретних типів цивілізацій і варіантів їх змін.

Цей підхід в повній мірі можна застосовувати й під час аналізу процесів у суспільстві в Російській імперії в новий та новітній період (ХVIII - ХХ ст.). Саме завдяки ідеям Овсянико-Куликовського можна довести низький ступінь автономності культурної сфери від політичного порядку, монополізацію цієї сфери владою. Тому центр монополізував підтримку політичного порядку, не допускаючи участі широких верств населення до політики. Відповідно, підтримувався розкол між різними не правлячими елітами (за Овсянико-Куликовським, “конфлікт поколінь”, “протиріччя різних суспільно-психологічних типів”), контроль над їх доступом до влади. Такого типу обмеження відносились як до аристократії (на прикладі образів Печоріна, Чацького, історичних постатей Герцена, Бердяєва, Чернишевського, декабристів), так і до церкви (проблема розколу). Овсянико-Куликовський відзначає, і це суттєво корегує наш підхід, що духовна активність значною мірою скеровувалась або на потойбічні цілі, або на критику засилля самодержавства. Результат цього - зменшення трансформаційних потенцій суспільства Російської імперії (у тому числі й українського суспільства).

Якщо продовжити лінію аналізу, то в неї легко вбудовується і пояснення “перебудови” в СРСР, що почалась у другій половині 80-х років ХХ століття. Як і в кінці Х1Х - початку ХХ століття модернізаційний прорив призвів до загибелі старих державних структур. Але замість оновлення російське та українське суспільство ввійшло в тяжкий період “обвалу” і знищення цивілізаційного потенціалу. Та ідея вченого в тому, що цивілізація зберігає потенції до свого самовдосконалення та зростання.

Ідеї Д.Овсянико-Куликовського у синтезі з сучасними соціально-антропологічними теоріями, історичними концепціями Ш. Ейзенштадта та А. Тойнбі можуть зіграти суттєву роль у розвитку новітньої української історичної думки. Осмислення складних явищ, якими є українське, пострадянське суспільство, виглядає доволі складним процесом. Настав час більш глибокого аналізу тих теоретичних парадигм, в яких можна з'ясувати сповнену протиріч українську та світову дійсність.

Література

Ладига О.І. Особливості дослідження давніх форм суспільної і державотворчої організації (на основі психологічного методу Д.М.Овсянико-Куликовського) // Вісник СУДУ. - 2000. - №2(24). - С.84-88.

Овсянико-Куликовский Д.Н. Собр. соч. 3-е изд. - СПб., 1912-1914, т. 6.

Овсянико-Куликовский Д.Н. Собр. соч. 3-е изд. - СПб., 1912-1914, т. 7.

Осьмаков Н.В. Психологическое направление в русском литературоведении: Д.Н.Овсянико-Куликовский. - М., 1981.

Эннекен Э. Опыт построения научной критики. (Эстопсихология). - СПб. 1892.

Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. Сравнительное изучение цивилизаций. - М.,1999.