Роль кредитування промислової кооперації України в умовах непу

Роль кредитування промислової кооперації України в умовах непу

Костянтин Нікітенко,

аспірант кафедри історії слов'ян Донецького національного університету

У статті досліджено значимість кредитування для функціонування промислової кооперації в умовах нової економічної політики. Проведено аналіз фінансування промкооперації України кредитно-банківською системою.

Неупереджене, об'єктивне вивчення та урахування у першу чергу власного історичного досвіду в сучасних умовах реформування економічної системи незалежної України набуває великого як наукового, так і практичного значення. Вивчення фінансування промислової кооперації в Україні в умовах непу лишається питанням малодослідженим. Увагу дослідників привертали або інші види кооперації [1], або промислова кооперація була розглянута лише в загальному контексті [2].

Метою даної публікації є аналіз ролі кредитування промислової кооперації України в роки непу.

Для досягнення поставленої мети першочергово слід дослідити фінансовий стан промкооперативів та рівень задоволення їх грошовими коштами з боку кредитно-банківської системи.

Джерельну базу становлять архівні та господарські документи, матеріали КП(б)У, документи виконавчих органів влади, праці теоретиків партії, мемуарна спадщина, а також періодичні видання часів непу.

До 1921 р. в Україні промислової кооперації не існувало як системи - працювали лише окремі артілі, товариства, поміж собою нічим не пов'язані. Із встановленням радянської влади виникла потреба у відродженні кустарної промисловості і подальшому розвиткові її нової прогресивної форми - до створення кустарно-промислової кооперації. Обумовлено воно було кризовим станом націоналізованої і підпорядкованої Вищій раді народного господарства (ВРНГ) України промисловості. Націоналізована промисловість неспроможна була наповнити ринок необхідними товарами. Отже, на часі постало питання підтримки промислової кооперації „всіма засобами”, на чому особисто наголошував В.І.Ленін, який був ініціатором непу. У цьому виді кооперації він вбачав головну допомогу для розвитку дрібної промисловості, яка, на його думку, мала „збільшити кількість необхідних для селян продуктів, що не потребують здебільшого ні далекого підвозу залізницею, ні великих фабричних установ” [3, с.229].

Але при цьому можливості для функціонування промкооперації обмежувалися класовою боротьбою, яка продовжувалася. Ставлення до „прихованих ворогів” легалізувалося законодавчими актами. У жовтні 1921 р. ВУЦВК прийняв закон, відповідно до якого непмани, кустарі і ремісники позбавлялися виборчого права [4].

Промислова кооперація України зародилася і почала розвиватися в умовах економічної кризи. Зруйнована фінансова система, необхідність відновлення кредитно-банківських інститутів, пріоритетне фінансування відбудови державної промисловості - все це мало прямим наслідком „гостру потребу в грошових коштах” промкооперації губерній [5,с.26].

Республіканський центр кустарно-промислової кооперації Українкустарспілка (УКС) розпочав свою діяльність з мізерним вступним балансом у 14 тис. крб. без жодної копійки власних капіталів. У подальшому її власні капітали, якщо не зараховувати до них фонд особливого призначення (переоцінки), складали десяті частки відсотка у балансовому підсумку, іноді навіть зменшувались в абсолютному вимірі. Ліквідність балансу забезпечувалася з великим напруженням, зв'язок із периферією був майже відсутній. Так, у першому півріччі 1923 р. УКС провів 60% закупівель у сторонніх організацій та приватників, оминаючи промкооперативи, а у продажах на їх частку припадало менше 30%. Кустарні вироби - основний предмет роботи УКС, складали у першому півріччі 1923 р. лише 38% закупівель та 42% продажів. Серед усіх коштів райспілок власні капітали складали всього 1,7% від загальної суми, решта - позики та аванси. Закупівлі райспілок в УКС складали - 16,5%, продаж - 21,7% [6]. До половини усіх витрат УКС припали на утримання правління та співробітників [7]. Аналогічно діяли й губернські бюро промкооперації, які левову частку коштів витрачали на керівний апарат [8,с.29]. Досить швидко УКС перейшов від збуту кустарних виробів до звичайних торгових операцій й хлібозаготівель, забуваючи про своє пряме і безпосереднє призначення. На місцях спілки були малочисленими і фінансово заслабкими. Відсутність обігових коштів змушувала їх вирішувати проблеми виживання не в галузі виробництва товарів, а в торгівлі [9, с.3].

Результатом діяльності УКС, вже за підсумками перших двох років роботи, стали значні збитки, які переважили власні кошти та зачепили залучені капітали. Так, райспілки на 9,6 тис. крб. власних коштів мали тільки офіційний балансовий збиток у 34 тис. крб. (реальний значно більший). Наслідком ретельної перевірки Сумської спілки (яка вважалася благополучною) стало зростання суми збитків до 40 тис. крб. Суми збитків УКС перевищили капітал: на суму капіталу у 74 тис. крб. збитки складали 230 тис. крб. [10].

Аналіз кредитування кустарних спілок у Держбанку дозволяє зробити висновок про майже повне ігнорування інтересів промкооперації. Так, за перші 5 місяців 1923 р. Всеукраїнська контора Держбанку відкрила 380 кредитів на загальну суму 1,1 млн. черв. З них на частку кооперативної клієнтури припадало 107 нових відкритих кредитів на 367 тис. черв. (приблизно третина), а з них 8 тис. черв. (менше 1 %) належало промисловій кооперації.[11,с.2]. Таким чином, незважаючи на гостру потребу у фінансових коштах, надане кредитування було мізерним.

Зазначені тенденції давали підстави керівництву УКС неодноразово наголошувати в звітах на труднощах роботи через відсутність необхідних коштів [12] і звертатися до Раднаркому України з проханням додаткового фінансування [13]. Реакція уряду кожного разу була негативною. Кредитування УКС не тільки не збільшилося, а, навпаки, суттєво скоротилося. Так, вексельний кредит Держбанк зменшив з 8 тис. черв. до 1,5 тис. черв., а підтоварний - з 5 до 2,5 тис. черв. [14,c.3].

Поглиблювала проблему і залежність фінансової системи України від Російської Федерації. Згідно з договором 1920 р. вся фінансова політика розроблялася в Москві. Голова Вукоопспілки В.П.Затонський неодноразово порушував питання про надання Центром кредитів промкооперації України. Але Вукоопспілка систематично ставилася за межі кредитування: не надавався підтоварний кредит, при розподілі кредиту Держбанку Вукооспілка кредитувалася за залишковим принципом [15]. Наслідком такої політики Центру став повний підрив фінансового стану промкооперації в Україні. Різка зміна курсу, взята правлінням УКС наприкінці 1923 р. на перехід до чистого обслуговування кустаря без будь-яких торговельних операцій „для заробітку”, остаточно зруйнувала фінансове становище УКС.

Промислові кооперативи опинилися без будь-якої фінансової підтримки. Так, у квітні 1924 р. на Полтавщині союз промислових кооперативів „Союз-Кустар” об'єднував 91 артіль з 4,5 тис. членів. Об'єдналися кооперативи: металообробний, деревообробний, шевський, гребінковий, ткацький, трикотажний, сітков'язальний, струнний. За результатами роботи, в умовах „повної відсутності” фінансів союз практично провалив всю роботу по кооперування кустаря. З 36 майстерень працювали лише 4, зачинилися учбові комбінати, ліквідувалося учнівство. Весь збут ішов переважно по місту, а не через „Союз-Кустар” з причини, знов-таки, відсутності у останнього коштів [16].

Незважаючи на кризовий стан, промкооперація продовжувала кредитуватися за залишковим принципом, отримуючи значно менше коштів у порівнянні з іншими видами кооперації. Так, уся система промкооперації Півдня України отримала в Українбанку на 1 жовтня 1924 р. лише 5,5% від загального числа кредитів, наданих кооперації [17,с.207].

Проблемний стан промкооперації України привернув увагу державно-партійного керівництва республіки. ІІІ з'їзд Рад України (травень 1925 р.) наголосив на необхідності „заохочення трудового кооперування” в галузі промкооперації. Для вирішення цього завдання виділялася важливість надання стимулюючого характеру державній кредитній політиці [18, с.164]. На ІХ з'їзді КП(б)У, що відбувся у грудні 1925 р., в прийнятій резолюції підкреслювався кризовий стан промкооперації України та було визначене головне завдання всебічного сприяння організації промислової кооперації [19,c.373].

Партійні наради, проведені в Харкові, Луганську, Полтаві, Миколаєві, обговорюючи рішення з'їзду, винесли резолюції щодо підтримки розвитку промислів України та об'єднання їх в систему промислової кооперації.

Наслідком виконання рішень з'їзду став новий етап у кредитуванні промислової кооперації. Вже на 1 жовтня 1926 р. сума кредитування промкооперації в Українбанку порівняно з минулим роком зросла в 1,5 раза, ще через рік - більше ніж удвічі [20,с.19]. Але, незважаючи на зростання цифрових показників, загальна частка кредитування промислової кооперації України лишалася незадовільною. Так, Держбанк, Українбанк та Промбанк разом на 1 жовтня 1926 р. надали кредитів промкооперації на суму 5344,7 тис. крб., тоді як лише для вирішення питань постачання сировиною та матеріалами потрібен був кредит в сумі 12415 тис. крб. [21, с.22].

Українська економічна нарада (УЕН) постійно підіймала на своїх засіданнях питання складного фінансового стану промислової кооперації. Характерним прикладом є засідання листопада 1926 р. Тоді було ухвалено ряд постанов щодо розвитку кустарно-промислової кооперації. Зокрема наголошено на необхідності утворення найліпших умов кредитування, забезпечення промислових кооперативів як довготерміновими, так і короткотерміновими кредитами [22,с.21].

Але складні умови функціонування системи промкооперації були обумовлені цілою низкою глибинних причин. По-перше, неприйняття та спотворення керівним оточенням деяких конструктивних ідей В.І.Леніна, викладених у статті „Про кооперацію”. Отже, „лад цивілізованих кооператорів” не зустрів належного розуміння і підтримки. По-друге, кустарі, об'єднані в промкооперативи, залишалися власниками. Труднощі виробничого процесу, сировинного забезпечення, збуту, конкуренція з боку більш потужних державних підприємств - все це змушувало кустарів об'єднуватися в артілі та товариства. Але при цьому не створювалося нового соціального обличчя для промислових кооперативів - вони залишалися приватними підприємствами.

Таким чином, одним з головних стримуючих факторів роботи промкооперації стала невирішеність питання стосовно дрібного виробника. На місцях було поширене ставлення до кустаря як до, класового ворога. Все це мало наслідком суперечливе, неоднозначне ставлення до промкооперації та низький рівень перетворення урядових рішень на конкретні справи.

На засіданні УЕН у березні 1927 р. підкреслювалося, що диспропорція у кредитуванні промислової кооперації України зберігалася. Надані кредити були недостатніми й не задовольняли всіх потреб. У кредитуванні переваги надавалися міським, „міцнішим” кооперативам. Село ж лишалося практично сам на сам з проблемою фінансового виживання. Висновки та пропозиції засідання Економічної наради були традиційними для всіх попередніх засідань періоду. Знову вкотре наголошувалося на необхідності зниження вартості кредиту, збільшенні цільових кредитів. Звідси за головне завдання визначалося - забезпечити всіх кредитами, збільшувати суми кредитів [23]. Зрозуміло, що подібні рішення мало впливали на поліпшення ситуації. Неконкретність у засобах досягнення, відстороненість, яка характеризувала діяльність УЕН, підштовхувала до відповідних дій місцеві органи управління економікою. В центрі уваги в основному стояли вимоги постійного збільшення кредитування. Так, на загальних зборах уповноважених Луганського окружного кустарно-промислового кооперативного союзу (листопад 1927 р.) серед головних проблем визначалася „відсутність планового кредитування” [24]. Але кредитування промкооперації України хронічно не вистачало. Головний акцент робився на фінансуванні державної важкої індустрії. Відсутність коштів унеможливлювала виробничі процеси та ставала головною проблемою розвитку промкооперації.

Так, у виробничих артілях, які виробляли у 1926/27 р. 56% валової продукції кооперованих кустарів, питома вага всіх власних довготермінових обігових коштів в активах знизилася з 15,8% на 1 жовтня 1926 р. до 13,4% на 1 жовтня 1927 р. [25,с.113]. По деяких промислах власних і довгострокових коштів у обігу не було взагалі, зокрема цвяхово-дротовому, прядивному, поліграфічному. У цементно-черепичному, механічно-слюсарно-ковальському, жерстяному промислах та промислі сільськогосподарських машин частка власних і довгострокових коштів коливалася в межах нижче середніх, тобто до 15%. Нестача коштів задовольнялася вищими ланками системи, кредитовими установами та приватним капіталом. Кредитування артілей банками було незначним.

Така ситуація давала приватному капіталу великі можливості. Так, за 1926/27 рік заборгованість артілей приватникам збільшилася на 41% (з 1,1 млн. крб. на 1 жовтня 1926 р., до 1,5 млн. крб. на 1 жовтня 1927 р.) [26, с.114]. Причому це тільки за офіційними даними, насправді ж ситуація була ще складнішою. Залежний стан промкооперації України від позик приватного капіталу невпинно поглиблювався.

Окрім великих банківських інститутів промкооперативи могли отримати кредити також і в ощадно-позикових товариствах. У середині 20-х рр. ХХ ст. в Україні було зареєстровано близько 180 таких товариств, які об'єднували понад 62 тис. кустарів та ремісників [27,с.129]. Але при цьому їх головним завданням було першочергове кредитування кустарів-одинаків, що ускладнювало фінансування промкооперативів. Із загальної суми позик за 1926/27 р. у 20,2 млн. крб. промисловим кооперативам було видано 3,9 млн. крб., або 19% [28,с.117]. Окрім того, для ощадно-позикових товариств була характерна диспропорція в кредитуванні. Наприклад, 8 ощадно-позикових товариств Харкова, Києва, Одеси та Дніпропетровська, з кількістю членів - 12282, видали позик на суму 1577,2 тис. крб., а 159 товариств з 46105 членами видали позик у цілому на 1624 тис. крб. [29,с.22]. Також ускладнювала фінансування дуже висока кредитова ставка, яка у товариствах досягала 180% річних, тоді як вартість кредиту у Держбанку в середньому становила 11%, а в Українбанку 12-14% на рік [30,c.130-131].

В останні роки непу у зв'язку з проголошеною постановою ВУЦВК і РНК УСРР „Про регулювання взаємовідносин державних органів з кооперацією”, що встановлювала режим регулювання та контролю, промислові кооперативи фактично перетворилися на державні підприємства.

Виконання урядових рішень на місцях перетворилось на формальну „гонку” за кількістю промкооперативів. Причому ігнорувалася якість та доцільність їх функціонування. Внаслідок цього у кооперативах збільшувалася плинність кадрів. Окрім того, проблема відсутності кваліфікованих кадрів з розгортанням індустріалізації значно поглибилася у зв'язку з переходом на державні підприємства робітників з промкооперативів. Так, у 1926-29 рр. 39 тис. кустарів України залишили промисли [31, c.206-207]. На їх місця, які звільнилися, в систему промкооперації влаштовувалися малокваліфіковані, а іноді й авантюрні особи. Це суттєво зменшувало ефективність державної кредитної політики. Одержані кредити іноді розкрадалися, зникали та не працювали. Так, промисловий кооператив, який орендував шахту, отримав велику суму в 30 тис. крб. кредиту, яку одразу розікрали голови правління [32].

Водночас постійна боротьба зі лжекооперацією руйнувала і фінансовий стан промкооперативів. Наприклад, Кустпромспілка відмовила у кредиті на суму 3 тис. крб. артілі кравців „Кустар” „до виконання вимог з виправлення кооперативної лінії” [33].

Висновки

Таким чином, розв'язання фінансових проблем промкооперації було можливим лише за умов комплексного підходу до вирішення господарських та організаційних питань, зокрема забезпечення кваліфікованими освіченими кадрами, виділення значних довгострокових кредитів, що б дало можливості не тільки підтримувати виробничий процес, але й провести реорганізацію та модернізацію обладнання кооперативних одиниць тощо.

Кризовий стан націоналізованої важкої промисловості обумовив необхідність розвитку промкооперації в Україні. При цьому фінансовий стан промкооперації протягом непу залишався проблемним. Значно поглиблювала фінансові проблеми диспропорція у кредитуванні: як між окремими видами кооперації (промкооперація отримувала значно менші суми), так і всередині системи - нерівність умов для міських та сільських промкооперативів.

Партійно-господарські органи приймали рішення про стимулювання та фінансову допомогу промисловій кооперації. Відповідно до прийнятих рішень збільшувалися обсяги банківського кредитування, але державної фінансової допомоги не вистачало, що призводило до зростання впливу приватних осіб на промкооперацію. Окрім того, пріоритетне фінансування державної важкої промисловості, що в умовах індустріалізації набуло першочергового значення, ставило дрібних виробників за межі фінансових потоків.

Разом з тим простим збільшенням обсягів кредитування вирішити проблеми промкооперації було неможливо. Для розвитку промкооперації не було створено відповідних політичних умов. Була відсутня правова база функціонування кооперації в умовах радянського суспільства, яке неухильно перетворювалося на тоталітарне. Це перекреслювало всі можливості для функціонування будь-якої ринкової економічної моделі. Прямими наслідками стало те, що у відносинах держави з промкооперацією визначальними стали адміністративні важелі, а не економічні.

Предметом подальшого дослідження може стати комплексний розгляд впливів оподаткування на розвиток промислової кооперації в роки непу.

Література

1. Морозов А.Г. Кредитна с/г кооперація УСРР в роки непу: Автореф. дисс. ... докт. іст. наук. - Київ, 1994. - 35с.; Філіппов К.В. Сільськогосподарська кооперація України в 20-ті рр. ХХ ст.: Автореф. дисс. ... канд. іст. наук. - Харків, 1999. - 18с. та ін.

2. Смирнов В.М. Політика і практика кооперативного будівництва в Україні у 20-ті роки: Автореф. дисс. ... канд. іст. наук. - Дніпропетровськ, 1994. - 18с.; Голець В.В. Кооперативний рух північного лівобережжя України в період непу (20-ті рр. ХХст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Харків, 2004. - 20с; Низова Л.В. Развитие промысловой кооперации на Украине в 20-е годы: Автореф. дисс. ... канд. ист. наук. - Киев, 1988. - 16с.; Олійник М.М., Смірнов В.Н. Соціально-економічний аспект кооперативного руху в Україні в 20-ті рр.// Збірник наукових праць викладачів та аспірантів історичного факультету. - Харків, 1993. - Вип. 1. - С.61-68.

3. Ленін В.І. Про споживчу і промислову кооперацію. - Повне зібрання творів. - К.: Політвидав України, 1974. - Т.43, - С.229.

4. Собрание узаконений рабоче-крестьянского правительства Украины. - 1921. - №13. - Ст. 355.

5. По промыслово-кооперативной Украине.//Промысловая кооперация. - 1922. - №4-5. - С.26.

6. Центральний державний архів громадських організацій України (далі ЦДАГО України). - Ф.1, оп.20, спр. 1888, арк. 8.

7. Там само. - арк. 14.

8. Лимарь С. Спогади при перші кроки промкооперації України. // Вісник промислової та промислово-кредитної кооперації України. - 1927. - №8. - С.29.

9. Діяльність Українкустарспілки.// Вісті ВУЦВК. - 1923. - Від 25 листопада. - С.3.

10. ЦДАГО України. - Ф.1, оп.20, спр. 1888, арк. 10.

11. О кредитовании Госбанком отдельных отраслей народного хозяйства Украины. // Украинский экономист. - 1923. - Від 30 червня. - С.2,

12. Центральний державний архів вищих органів державної влади і державного управління України (далі ЦДАВО України). - Ф.1, оп.2, спр.1000, арк. 26.

13. ЦДАГО України. - Ф.1, оп.2, спр. 145, арк. 118-121.

14. Вісті ВУЦВК. - 1923. - Від 25 листопада. - Вказана стаття. - С.3.

15. ЦДАВО України. - Ф.3040, оп.1, спр.259, арк. 17.

16. Державний архів Полтавської області. - Ф. Р-3873, оп. 1, спр. 67, арк. 137.

17. Материалы к отчету губисполкома VІІ губсъезду Советов. - Одесса, 1925. - С. 207.

18. Сборник постановлений о ремесленно-кустарной промышленности. - М.,Л., 1932. - С.164.

19. Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. - Т.1. - К.: Политиздат, 1976. - С.373.

20. Бабіч Я. Кредитування системи кустпромкооперації Українбанком.// Вісник промислово-кредитної кооперації. - 1927. - №4. - С.19.

21. Моргун А.М. Кредитування промкооперації // Там само. - 1927. - №1. - С.22.

22. Там само. - С.21.

23. Державний архів Миколаївської області. - Ф. Р-161, оп.2, спр.29, арк. 126-127.

24. Державний архів Луганської області (далі ДАЛО). - Ф. Р-170, оп.1, спр.2, арк. 50 (оборот).

25. Логовинский М. Финансовое хозяйство промысловой кооперации на Украине.// Хозяйство Украины. - 1928. - №11. - С.113.

26. Там само. - С.114.

27. Кустарна промисловість та кустарно-промислова кооперація УСРР. - Харків, 1927. - С. 129.

28. Логовинский М. - Вказана праця. - С.117.

29. Моргун А.М. - Вказана праця. - С.22.

30. Кустарна промисловість та кустарно-промислова кооперація УСРР... - С. 130-131.

31. Очерки развития социально-классовой структуры УССР 1917-1937 гг. - К.: Наукова думка, 1987. - С. 206-207.

32. ДАЛО. - Ф. Р-170, оп.1, спр. 2, арк. 15.

33. Там само. - Спр.10, арк. 35.