Посольська діяльність Івана Макуха (1908-1914 рр.)

ПОСОЛЬСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА МАКУХА (1908-1914 рр.)

У статті проаналізовано основні напрямки посольської діяльності в галицькому сеймі відомого українського діяча, одного з провідних членів Української радикальної партії в Галичині (її голови в 1930-1939 рр.) Івана Макуха в 1908-1914 рр. Висвітлено його роботу в комісіях, комітетах та виступи на пленарних засідання сейму, участь у вічах. Автор показує, що посольська діяльність Івана Макуха в галицькому сеймі була підпорядкована інтересам українського суспільства й спрямована на прийняття нової виборчої ординації до сейму, розв'язання різноманітних проблем у галузі народного шкільництва, вирішення питання українського університету, а також на захист соціальних, економічних та культурно-освітніх інтересів українського народу.

Іван Макух - один із найвизначніших представників Української радикальної партії та українських громадських діячів першої половини XX ст. Його громадсько-політична діяльність припала на час розвитку українського національного руху в 1900-1939 рр. Як політичний діяч, юрист він був дуже сильною особистістю. Іван Макух належав до плеяди видатних українських послів того часу. Однією з визначальних сторінок його життя була діяльність у галицькому сеймі в 1908-1914 рр.

В українській та зарубіжній історичній науці відсутні ґрунтовні наукові дослідження, присвячені цій постаті. Проте окремі питання діяльності Івана Макуха в галицькому сеймі частково висвітлені в працях В. Кульчицького, О. Вівчаренка, І. Бойка [26], І. Андрухіва, П. Арсенича [22], К. Левицького [27, 28], М. Буджака [23], Р. Кащука [17], С. Волинця [24], Ю. Михальського [30, 31] та ін.

Джерельною базою теми є документи Центрального державного історичного архіву України в м. Львові (ЦДІАУЛ), відділу рукописів Львівської Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (ЛНБ, ВР), матеріали тогочасної преси, промови, праці й спогади самого Івана Макуха [14, 15, 29]. Частково тема знайшла своє відображення в альманаху Станіславівської землі [13] та календарі товариства «Просвіта» [16].

Метою статті є аналіз посольської діяльності Івана Макуха в 1908-1914 рр.

Громадська й політична діяльність Івана Макуха в Тлумацькому повіті послужили підставою для того, що в лютому 1908 року на виборах до галицького сейму його було обрано послом [26, с. 22; 11, арк. 44].

Під час виборчої кампанії масово спостерігалися факти фальсифікації, тиску на виборців та їх підкуп. Часто поліція безправно заарештовувала виборців і затримувала їх на час голосування. Вибори з різноманітними порушеннями та зловживаннями, які провів австрійський намісник у Галичині А. Потоцький, дуже скоротили кількість українських мандатів у галицькому сеймі. Із можливих 48 кандидатів до галицького сейму було обрано тільки 12 українських послів, натомість польських - 150 осіб. Антидемократичний виборчий закон до галицького сейму забезпечував у ньому цілковиту перевагу польської шляхти за будь-яких умов [27, с. 470, 472; 24, с. 57; 25, с. 11].

Результатом такої політики австрійського намісника в Галичині стало його вбивство. 12 квітня 1908 р. студент Мирослав Січинський застрілив графа Андрія Потоцького в його кабінеті під час прийому. Учинок Мирослава Січинського був спричинений жорстокими репресіями проти українського народу. Це був своєрідний виступ проти політики австрійського уряду та безправ'я під час виборів до галицького сейму, на яких було вбито багато українських селян і міщан [24, с. 58; 18, с. 100-104; 21, с. 3-10].

Після смерті графа Андрія Потоцького цісарською постановою від 29 квітня 1908 р. було призначено намісником Галичини д-ра Михайла Бобжинського - історика та ідеолога шляхетської Польщі, прихильника політичного панування польської шляхти над народними масами, а особливо над українським народом. Політика нового австрійського намісника щодо українського населення була більш демократичною, ніж його попередника. Але в загальних політичних і суспільних справах Бобжинський продовжував в основному політику А. Потоцького [30, с. 21; 27, с. 497- 498 ].

Для нормалізації українсько-польських відносин, які досягли небезпечної межі після вбивства графа А. Потоцького, новий намісник вирішення даної проблеми вбачав в укладанні угоди між поляками та українцями. Значним кроком до підписання такої угоди мало стати проведення демократичної виборчої реформи в краї [31, с. 109].

У цей час посол Іван Макух проявляв «невсипучу діяльність та енергію». Він разом із д-ром Левом Бачинським активно проводив політичні вічеві акції та відстоював інтереси українського селянства в галицькому сеймі [16, с. 170; 22, с. 47].

З огляду на малу кількість українських послів, націонал-демократичні та радикальні представники в сеймі, утворили єдиний клуб («фракцію»). Його головою було обрано д-ра Є. Олесницького, заступниками д-ра Костя Левицького та Івана Макуха, а секретарем Захара Скварка. На 12 послів, членів клубу, було 3 радикали - це Іван Макух та селянські діячі Павло Думка й Іван Сандуляк-Лукинів. Після призначення персонального складу комісій сейму Іван Макух займався питаннями українського народного шкільництва й відповідав за нього, будучи референтом Українського посольського клубу в цій галузі. Українськими послами в сеймі актуально було поставлено з політичних вимог тільки справу українського університету та виборчу реформу. У новій виборчій ординації до галицького сейму вони вимагали загального, рівного, безпосереднього, таємного виборчого права.

Під час першої сеймової сесії Іван Макух багато працював з «надужиттями» в народнім шкільництві [9, арк. 44; 24, с. 303]. Він зробив внесення в справі зміни системи народних шкіл [27, с. 499].

Послом Іваном Макухом було написано велику інтерпеляцію, обсягом 127 сторінок, у якій висвітлено всі негативні сторони шкільництва. Він вважав, що основною засадою подальшого розвитку духовної культури української нації є освітня справа. Тому в справі реформи шкільництва д-р Іван Макух виступив проти поділу народної школи на два типи: сільський і міський. Від імені Українського посольського клубу він уніс законопроект про уніфікацію народної освіти краю в цілому [15, с. 118; 31, с. 115-116].

Крім шкільних справ, Іван Макух велику увагу в сеймі приділяв вирішенню адміністраційно-господарських питань, брав участь у дискусіях щодо розгляду й затвердження бюджету. У промові від 26 жовтня 1908 р. на пленарному засіданні галицького сейму з приводу прийняття бюджету, Іван Макух відмітив: «А панування ваше, ваша краєва автономія, завели широкі верстви селянства над пропасть крайньої нужди і голоду. Ми боремось у Східній Галичині тільки з шляхтою та її слугами урядовцями, коли тим часом з польським людом живемо мирно, як добрі сусіди. Ми нікого не викидаємо за Сян, але не можемо допустити до того, щоб нас випирали з нашої землі. З другої сторони ми є противні угоді, бо досвід дотеперішніх угод навчив нас, що угоди виходили тільки на ослаблення нашого народу». У подальшій частині промови Іван Макух ствердив, що Східна Галичина - це край, який політично й економічно пригноблений без будь-якої «правної охорони». Щоб покращити соціально-економічне та політичне становище в ньому, на думку Івана Макуха, потрібно «взятися до ґрунтовної переміни відносин економічних і політичних на користь робучого люду, щоби сотворити в краю можливі условини життя» [14, с. 7, 18-19, 23].

Іван Макух у своїй діяльності завжди керувався інтересами народу та ставив їх вище партійних програм. Він, як і всі інші українські посли в галицькому сеймі завжди вимагав демократизації сеймового виборчого закону, тобто загального, рівного, таємного та безпосереднього виборчого права. У подальшій частині промови Іван Макух відмітив, що тільки українські посли борються за справедливу виборчу реформу для простих народних мас. Далі він зазначив: «Ми хотіли спокійно перевести справу виборчої реформи, але переконуємося, що ви не хочете з тою справою наперед поступити». У цей час у Львів, до австрійського намісництва, прибули делегати з усіх повітів Галичини з вимогою негайно прийняти виборчу реформу до галицького сейму. Унаслідок цього, як зазначив д-р К. Левицький: «Зчинилася крівава демонстрація перед соймом, та польські верховоди відповіли, що їм не спішиться». Таким чином, Український посольський клуб стояв один на варті демократичної виборчої реформи до галицького сейму [28, с. 53-54].

Іван Макух як посол постійно готувався до пленарних засідань і добре орієнтувався в усіх питаннях, які розглядав галицький сейм. Свою позицію він висловлював чітко, був послідовним і рішучим у боротьбі за права українського народу. Велику увагу І. Макух приділяв вирішенню різноманітних громадських і повітових питань, з приводу яких неодноразово виступав на засіданнях галицького сейму [15, с. 118; 17, с. 73].

Повітові ради мали право витрачати на свої потреби 72 % «додатку» до грунтового й інших податків. Деяким повітовим виділам через погане та економічно необґрунтоване ведення справ цього не вистачало. Вони хотіли стягувати вищий процент «додатку», але самі того робити не могли, а лише за рішенням сейму. Багато повітових виділів подавали до сейму петиції з приводу цього питання. Сейм ухвалював їх без дискусії. Проте Іван Макух детально та систематично перевіряв бюджети й грошові рахунки повітових виділів, де виявляв велику кількість зловживань і порушень закону.

За свою критику повітових рад у сеймі він мав великі неприємності з їхніми представниками, зокрема з Валентином Валєвським від Тлумацького повітового виділу. Друкований орган «Слово польське» з цього приводу на адресу Івана Макуха постійно друкував образливі статті.

Лише один д-р Яворський із Кракова надрукував у польській газеті «Час» звіт щодо сеймової сесії і статтю, у яких зазначив доцільність та важливість критичних зауважень посла Івана Макуха.

Про те, що діялося в сеймі, Іван Макух давав детальні щотижневі звіти до редакції «Громадського голосу» у Львові. У їх складанні допомагав йому дуже здібний публіцист, партійний товариш Ярослав Весоловський, що був тоді співробітником «Діла», а д-р Осип Назарук надавав допомогу при написанні різних промов. Перша сесія нового сейму, що завершилася восени 1908 р., не вирішила майже ніяких справ. Іван Макух після її закінчення провів велику кількість посольських «справоздавчих» віч. Перше віче він провів 21 листопада в Петрилові, а потім в інших селах Тлумаччини. Так протягом року, до нової сеймової сесії, пройшла його політична діяльність у Тлумацькому повіті [15, с. 119-120].

У Станіславі 25-26 листопада 1908 року відбулося радикальне посольське віче, у якому взяв участь д-р Іван Макух. На вічі його було обрано членом президії, а крім цього, він увійшов до складу ради Української радикальної партії в Станіславському воєводстві як представник Тлумацького повіту [1, арк. 47, 51, 56].

Результати проведеної політичної роботи українських радикальних послів до галицького сейму та австрійського парламенту за 1908 рік стали предметом обговорення учасників з'їзду УРП, який проходив у Тернополі 25-26 грудня 1908 року. 114 делегатів з'їзду і 140 запрошених гостей представляли всі повіти Східної Галичини. Президію з'їзду було обрано в складі д-ра І. Макуха та д-ра М. Лагодинського. Про діяльність українських радикальних послів у галицькому сеймі за 1908 рік прозвітував Іван Макух. Він відзначив, що представники української національно-демократичної партії в сеймі на чолі з К. Левицьким та Є. Олесницьким із польською сеймовою більшістю «заклали угоду, а голос радикальних послів завжди залишався в меншості на засіданнях клубу руських послів або взагалі не мав значення». У заключній частині промови Іван Макух підкреслив, що самостійна діяльність українських радикальних послів у галицькому сеймі була завжди об'єктом критики з боку голови Українського посольського клубу Є. Олесницького. Відповідно до рішень з'їзду, головою УРП було обрано доктора М. Лагодинського, а його заступником д-ра І. Макуха [2, арк. 1, 3-5].

Іван Макух як посол до галицького сейму критикував діяльність повітових староств, здійснював різноманітні депутатські запити. Так, у квітні 1909 року він надіслав інтерпеляцію (особливий вид запиту посла до урядових органів в австрійській державі) до австрійського намісництва в Галичині з приводу незаконних дій староства в Городенківському повіті щодо гімнастичного і пожарного товариства «Січ» у Сокірчині. У своєму зверненні Іван Макух розкритикував діяльність та незаконні рішення староства в Городенці від 21 вересня 1908 року щодо товариства «Січ» в Сокірчині з приводу заборони його членам носити відзнаки, передбачені статутом цієї організації. У заключній частині інтерпеляції Іван Макух підкреслив: «Урядник староства, реєструючи ту справу, не знав руського язика і не шанував прав, які належалися другій нації, замешкалої той край» [4, арк. 3- 4, 6-8].

Сеймова сесія 1909 р. була важливою тим, що мала група українських послів провела в галицькому сеймі «голосну обструкцію» (тобто дії, спрямовані на зрив роботи сесії), яка звернула увагу цілої Австрії на загострення ситуації в Східній Галичині. Проведенню такої акції сприяла тогочасна політична ситуація, що склалася в Галичині. Після першої сесії від посольського мандата відмовився д-р Є. Олесницький, а разом із тим Український посольський клуб утратив голову. На місце Є. Олесницького до сейму було обрано д-ра Євгена Петрушевича, адвоката зі Сколе. Головою клубу було обрано д-ра Костя Левицького, а заступниками д-ра Євгена Петрушевича та д-ра Івана Макуха [15, с. 120; 13, с. 666; 24, с. 303].

Український посольський клуб прийняв рішення, у якому висунув вимогу, щоб сейм розглянув зміни до закону про вибори в галицький сейм й ухвалив загальне, рівне, безпосереднє й таємне виборче право. Українські посли заявили, що не допустять проведення пленарних засідань сейму, на яких будуть розглядатися інші питання, не включаючи основного - виборчої реформи.

29 вересня 1909 р., крім справи виборчої ординації, ними було висунуто ряд вимог у галузі шкільництва. На всі ці вимоги президія Польського посольського клубу не дала позитивної відповіді, а сконцентрувала роботу сейму на вирішенні ряду другорядних справ [27, с. 522-525].

Наприкінці даної сесії сейм розглядав бюджет краю на наступний рік. Український посольський клуб вирішив не допустити затвердження бюджету, щоб таким чином висловити недовіру керівництву краю та урядові. Виконати це рішення було надзвичайно важко. Через малу кількість українських послів чисельно зробити це було неможливо, бо їх завжди «переголосовували й перекрикували». Український посольський клуб вирішив блокувати роботу сейму за допомогою технічних інструментів. Під час пленарних засідань пронизливо звучали сирени, труби, свистки, гонги, які перешкоджали нормальній роботі сейму. Польські посли без огляду на політичні партії до виступу українських обранців займали ворожу позицію. Розгляд і затвердження бюджету відбувалися за допомогою міміки й жестів, а секретарем сейму фіктивно вівся протокол. Тоді вирішили українські посли вислати до уряду в Відень телеграму з вимогою, щоб він закрив сесію, бо вона нелегальна: на ній ніяких внесків і звітів комісій ніхто не чує й не знає, за що голосує. Вислати телеграму було доручено д-ру К. Левицькому, але в останній момент Витовт Коритовський, майбутній австрійський намісник у Галичині, переконав його в недоцільності такого заходу. Поведінка д-ра Костя Левицького викликала обурення І. Кивелюка, члена крайового виділу, який запропонував вибрати головою Українського посольського клубу Івана Макуха. Проте ця пропозиція не була підтримана послами Української націонал-демократичноі партії, які становили більшість в Українському посольському клубі. Після незаконного, «німого» ухвалення бюджету «міміками», австрійський намісник М. Бобжинський закрив сесію [15, с. 121-122].

Під час обструкції посол Іван Макух у своїх промовах розкривав свавілля галицької адміністрації та соціально-політичне становище українського народу під владою австрійської держави [28, с. 54].

Він уніс дві інтерпеляції в сеймі: 1) у справі про усунення «утраквізму» з учительських семінарій; 2) у справі переслідування сезонних робітників [27, с. 524]. Таким чином, українські посли, і в тому числі Іван Макух, відстоювали виборчу реформу до галицького сейму [28, с. 54].

Після закінчення сеймової сесії українські посли провели у Львові посольське «справоздавче» віче. На ньому виступили з промовами д-р К. Левицький, д-р І. Макух та ін. У своїй промові Іван Макух розкрив національно-політичний зріст українців і підкреслив, що українська обструкція в галицькім сеймі різними технічними інструментами - це був «крик» доведених до крайнощів українських послів, які хочуть, щоб їхній народ завжди жив вільно. Учасникам віча промова Івана Макуха дуже сподобалася, а д-р Л. Цегельський визнав її найкращою.

Іван Макух свою подальшу діяльність до наступної сеймової сесії зосередив в основному на роботі з виборцями й проведенні посольських «справоздавчих» віч та участі в інших різноманітних акціях [15, с. 123].

Так, 3 липня 1910 року з ініціативи д-ра Івана Макуха в Тисмениці відбулося радикальне посольське віче, на якому він виступив із промовою. У своєму виступі розкрив становище українського народного шкільництва й вказав на існування малої кількості шкіл з українською мовою навчання. Він засудив роботу крайової шкільної ради та її політику переслідування прогресивних українських учителів та учнів і прозвітував про свою посольську діяльність у цьому напрямку. Іван Макух розкритикував політику австрійського уряду щодо справи відкриття українського університету у Львові й звинуватив його в усіх протиріччях, що були між українцями й поляками на цьому ґрунті. Він підкреслив, що така політика австрійської влади привела до апогею загострення протиріч між українським і польським народами. Крім цього, Іван Макух детально охарактеризував тогочасну внутрішньополітичну й економічну ситуацію в австрійській державі, розкрив суть зміни виборчої ординації до галицького сейму та діяльність українських послів у цьому напрямку [3, арк. 1-3, 5, 7].

20 травня 1910 року Іван Макух узяв участь у роботі з'їзду товариства «Січ», що відбувся в Станіславі. У роботі з'їзду брали участь видатні українські, чеські, словацькі та хорватські посли [4, арк. 49-51].

Особливу увагу Іван Макух звертав на проведення виборів до громадських рад, бо вважав, що громада - це єдина публічна адміністраційна інституція, яка може захистити права українців [15, с. 123].

На сеймовій сесії 1910 р. Іван Макух виступив із «невідкладною пропозицією» щодо захисту українських народних учителів і шкіл. З цією метою він став членом комітету «Взаїмної помочі українського вчительства». Разом із А. Крушельницьким, А. Яворським, І. Лешегою заснував курси для українських учителів. Іван Макух був членом комісії, яка готувала законопроект для автономії української шкільної ради. Народні вчителі й школи з фінансової точки зору знаходилися в дуже поганому становищі. Заробітні плати вчителів були надзвичайно низькими. Крім матеріальних нестатків, учителі, що займалися громадськими та політичними справами, зазнавали переслідувань не тільки з боку шкільної влади, але й поліції. Повітові шкільні ради не забезпечували школи відповідними вчительськими кадрами й матеріалами [15, с. 125-126; 23, с. 16].

Виступаючи на сесії сейму на захист народного шкільництва, Іван Макух зібрав надзвичайно велику кількість фактичного матеріалу про переслідування українських народних учителів. На промову Івана Макуха відповідав віце-президент крайової шкільної ради д-р Дембовський, який категорично заперечував наведені ним факти. Івана Макуха підтримали деякі члени Польського посольського клубу. А польський посол Пастор підкреслив, що заява Івана Макуха та факти, наведені в ній, є правдивими й переконливими.

Промову-відповідь д-ра Дембовського послу Івану Макуху, надрукували всі польські газети. Майже всі вчителі були ознайомлені з її змістом. Унаслідок цього Іван Макух отримав від багатьох учителів телеграфічні спростування виступу д-ра Дембовського й використав їх у своїй промові в сеймі. Оперуючи новими фактами й доказами, Іван Макух у сеймовій дискусії з д-ром Дембовським щодо народного шкільництва отримав цілковиту перемогу. Проте внесок Івана Макуха у справу народного шкільництва, як польського так і українського, більшість послів галицького сейму не підтримала.

Під час сеймової дискусії щодо народного шкільництва, українські й польські вчительські організації провели у Львові велике віче вчителів. На ньому виступали українські й польські посли. Від Українського посольського клубу виступав із промовою д-р Іван Макух. Віче ухвалило резолюцію, у якій основною вимогою було підвищити заробітну плату й припинити переслідування вчителів.

Зростання національної свідомості в українському суспільстві сприяло появі українських приватних «рідних шкіл». Селяни ставили вимоги, щоб у сільських школах панував національний дух, а вчителями були українці. У Тлумацькому повіті вперше така «рідна школа» була створена мешканцями с. Братишів. Староста Тлумацького повіту, щоб залякати селян, покарав війта цього села Дмитра Семенова, який був одночасно головою української приватної школи в с. Братишів, штрафом 100 крон та наказав закрити школу.

Проти такої поведінки старости Іван Макух як посол і юрист подав скаргу-протест до крайової шкільної ради й вимагав переведення вчителів-поляків, а на їх місце призначення українців. Крім того, Іван Макух обґрунтував доцільність створення чотирикласної школи в с. Братишів. Крайова шкільна рада вимоги Івана Макуха задовольнила тільки частково. Учителів-поляків було переведено до інших шкіл, й натомість призначено українських. Проте в створенні чотирикласної школи в с. Братишів було відмовлено [15, с. 127-128].

Детально проблеми українського шкільництва було обговорено на з'їзді УРП, який проходив у Львові 23-25 грудня 1911 р. Делегати з'їзду прийняли рішення про необхідність політичної освіти сільського населення, а також доцільність заснування шкіл для українських агітаторів. Послу Івану Макуху було доручено й надалі представляти й захищати інтереси українського народу в галицькому сеймі у сфері шкільної освіти [5, арк. 10].

Обструкція в галицькому сеймі, опозиція у віденському парламенті, що її проводили українські посли, та тогочасна міжнародна політична ситуація примушувала австрійський уряд шукати способів внутрішньодержавної консолідації. Боротьба українців за свої права була для австрійських урядових кіл невигідною, бо вона розворушувала народні маси, тому уряд був змушений проводити політику, спрямовану на мирне співіснування польських урядових кіл у Львові з українцями.

Подальші сесії в галицькому сеймі в 1910-1913 рр. відбувалися під знаком польсько-українських переговорів у справі нового виборчого закону до сейму, а крім того, були обговорені й інші питання [15, с. 123; 31, с. 150].

Переговори з польської сторони вели маршал галицького сейму К. Бадені та австрійський намісник у Галичині М. Бобжинський. Від Українського посольського клубу участь у цих переговорах брали д-р Кость Левицький, д-р Євген Петрушевич та д-р Іван Макух.

Щоб показати, що зроблено в справі зміни виборчої ординації, К. Бадені та М. Бобжинський доручили статистичному бюро крайового виділу підготувати відповідні статистичні дані [15, с. 124; 9, арк. 44].

25 вересня 1911 р. відбулася нарада комісії галицького сейму з питань виборчої реформи. На засіданні з промовою виступив С. Старжинський. У своєму виступі він детально охарактеризував запропонований ним проект виборчої реформи до галицького сейму. Законопроект не враховував вимог Українського посольського клубу, а в основних положеннях дублював діючий. Проти нього виступили українські посли д-р К. Левицький, д-р М. Король та д-р І. Макух, які входили до складу комісії з питань виборчої реформи. Посол Іван Макух відмітив, що законопроект є «законсервованим» і непідготовленим для розгляду в комісії. Він запропонував повернути його на доопрацювання до підкомітету з питань виборчої реформи [27, с. 582-583].

Іван Макух у 1911 році був членом комітету сейму з питань виборчої реформи до галицького сейму та обстоював положення, щоб вирівняти процентне співвідношення українських сеймових мандатів до польських [24, с. 156-157; 26, с. 22; 9, арк. 44].

Крім цього, делегація українських послів, серед яких був і д-р Іван Макух, разом з міністром «для Галичини» Длугошем їздила до Відня на конференції, що були присвячені справі зміни виборчої ординації до галицького сейму [15, с. 124; 9, арк. 44]. 28 листопада 1911 р. у Відні в приміщенні австрійського парламенту відбулася така перша польсько-українська конференція. Основним предметом обговорення на ній була виборча реформа до галицького сейму. Українська сторона висунула ряд вимог, серед яких потрібно відзначити такі: надання українцям третини мандатів до галицького сейму, запровадження окремої української курії, утворення одномандатних національних виборчих округів, створення загальної доповнюючої сільської виборчої курії, включення українських мандатів до списків усіх курій, збільшення кількості посольських мандатів від сільських курій до 88, залишення без змін кількість мандатів від вірилістів у сеймі та надання українцям посад трьох членів крайового виділу. Проте друга й третя польсько-українські конференції, що проходили у Відні в грудні 1911 р., як відмітив К. Левицький, «були розбиті з вини поляків».

В цей час у Львові 18 грудня 1911 р. відбулося засідання комітету з питань виборчої реформи до галицького сейму, на якому Іван Макух запропонував польській стороні чітко визначити процентне співвідношення посольських мандатів, а також вимагав однієї третьої частини їх для українського народу. На наступному засіданні цього комітету, що відбулося 29 грудня 1911 р., посли д-р Іван Макух і д-р М. Король поновили дане внесення. Проте австрійський намісник у Галичині д-р Михайло Бобжинський і польська сеймова більшість не підтримали цієї пропозиції й категорично виступили проти неї [27, с. 591-592, 598-599].

На думку посла Івана Макуха, який детально проаналізував усі наведені вище факти, справа виборчої реформи до галицького сейму реально не просувалася вперед. Свою точку зору він детально обґрунтував під час виступу на з'їзді УРП, який проходив у Львові 23-25 грудня 1911 р. Іван Макух у промові підкреслив, що всі запропоновані австрійським урядом проекти виборчої реформи до галицького сейму не враховували вимог Українського посольського клубу. З цього приводу він наголосив, що українські посли за будь-яких умов не відмовляться від своєї вимоги щодо «третини українських мандатів у сеймі». У подальшій частині промови Іван Макух відмітив, що кожен проект, який не враховуватиме цієї вимоги Українського посольського клубу, вони не будуть підтримувати [5, арк. 9-10].

Із цього приводу 20 січня 1912 року Головна Управа Української радикальної партії в особі М. Лагодинського (голова) та його заступників - Михайла Павлика й Івана Макуха звернулася до всіх своїх організацій та членів із наказом: організовувати масові віча в справі зміни виборчої ординації до галицького сейму. У зверненні було зазначено: «Поступки, які пропонує польська соймова більшість і уряд нашим соймовим послам, є такі дрібні, що ми не можемо на них пристати, змусити польську більшість до уступок, а центральне правительство до інтервенції в нашу користь може тільки народний рух, виявлений в численних масових вічах з демонстративним характером». Відомості про відбуті віча та петиції із зібраними підписами щодо кардинальної зміни виборчої ординації до галицького сейму члени УРП надсилали до редакції «Громадського голосу» й Українського посольського клубу [10, арк. 37-38].

За таких умов у Львові 25-26 грудня 1912 р. відбувся двадцять третій конгрес Української радикальної партії під головуванням д-ра С. Даниловича. У ньому взяли участь близько 100 делегатів, серед яких були депутат австрійського парламенту д-р Лев Бачинський та посол галицького сейму д-р Іван Макух. У президію конгресу було обрано д-ра І. Макуха, д-ра М. Лагодинського та д-ра О. Назарука. З промовою на конгресі виступив посол Іван Макух, який детально прозвітував про стан справ у галицькому сеймі й про польсько-українські переговори в справі виборчої реформи до нього. Учасники конгресу прийняли рішення, у якому звернулися із закликом до членів Українського посольського клубу активізувати свою роботу в напрямку прийняття нової виборчої ординації до галицького сейму. Прийнята ухвала проголошувала: «Конгрес вимагає від клубу русинів, щоб у справі нового порядку виборів до галицького сейму українцям було надано 31 % мандатів сейму та третя частина від загальної кількості сеймових комітетів, а також посада віце-маршалка сейму, щоб було подолано введення плюральної системи голосування». Делегати конгресу висловили своє невдоволення щодо дій австрійської влади та польської сеймової більшості в цьому напрямку [6, арк. 1- 4].

Тим часом суттєвих змін у виборчій ординації до галицького сейму Польським посольським клубом та австрійським урядом не було запропоновано, хоча австрійський намісник у Галичині д-р М. Бобжинський їздив із звітом до Відня з приводу польсько-українських переговорів у справі виборчої реформи до галицького сейму.

Лише в 1913 році, після спільних нарад голів польських посольських клубів з українським у справі зміни виборчої реформи за участі президента міністрів д-ра Штірка й міністра Леона Білінського, австрійський намісник у Галичині М. Бобжинський підготував тези нової виборчої ординації [27, с. 600-604; 15 с. 130].

Крім цього, польська сторона визнавала право українців на власний вищий навчальний заклад у краї. Це рішення схвалила Рада Народова у своїй відозві від 14 грудня 1912 р. [31, с. 142]. Коло Польське 28 грудня 1912 р. остаточно підтвердило право українців створити власний університет у Галичині за умови, що він буде відкритий не пізніше 1 жовтня 1916 р. [20, s. 6.].

Проект зміни виборчого закону до галицького сейму М. Бобжинського не підтримував загального виборчого права, не давав українцям належного відсотка мандатів, як того вимагали українські посли. Проте частково враховував деякі вимоги Українського посольського клубу. Управа Української радикальної партії після ряду своїх засідань протягом 1913-1914 рр., на яких виступав д-р Іван Макух із доповідями про проект нового виборчого закону до галицького сейму, укладеного австрійським намісником у Галичині М. Бобжинським, уповноважила його підтримати зазначений законопроект як базу для подальшої боротьби щодо зміни виборчої ординації. Посол д-р Іван Макух беззаперечно погодився із цим рішенням і виконав його в галицькім сеймі [10, арк. 42-43, 45, 51, 62, 64; 31, с. 139].

Позитивне вирішення проблеми українського університету та представлений проект виборчого закону до галицького сейму повинні були стати основою для досягнення польсько-українського порозуміння вже на початку 1913 р. Але 26 березня 1913 р. римо-католицький єпископат на своєму засіданні прийняв рішення про відмову голосувати за представлений проект реформи. Це рішення підтримали ендеки й подоляки [19; 12, арк. 188-188 зв.].

Намісника М. Бобжинського за цей проект виборчої реформи до галицького сейму польські урядові кола та римо-католицький єпископат при підтримці австрійського уряду усунули з посади. Натомість австрійським намісником у Галичині цісарською грамотою від 14 травня 1913 р. було призначено колишнього міністра фінансів Австрії, краківського консерватора, графа Витовта Коритовського [15, с. 131; 32, S. 95]. Найпершим завданням нового намісника було завершити справу сеймової виборчої реформи [31, с. 144].

Проблема виборчої реформи до галицького сейму знайшла своє відображення в резолюціях, прийнятих новоствореним Українським посольським клубом, який «уконституювався» внаслідок виборів до галицького сейму, що проходили у червні 1913 р. Під час цих виборів Івана Макуха й надалі було обрано послом. Українські посли у своєму рішенні заявляли, що «українська суспільність своєю солідарною акцією при послідних соймових виборах заявилася рішучо за безпроволочне ухвалення соймової виборчої реформи - на справедливих, демократичних, основах, - уважаючи її за невідкладно-конечну потребу як з національно-політичного, так і суспільного огляду, як також задля створення шляху для згідного співжиття обох народів краю». Український посольський клуб закликав польську сторону до активної співпраці в цьому напрямі.

У Львові 14 липня 1913 р. відбулося спільне засідання, присвячене цим проблемам австрійського намісника в Галичині В. Коритовського з президією Українського посольського клубу, членом якої був Іван Макух [11, арк. 10; 27, с. 601, 660; 24, с. 304].

Новообраний сейм розпочав свою роботу 5 грудня 1913 року. Після відкриття першого його засідання австрійський уряд уніс проект виборчої реформи до галицького сейму на розгляд послів. За таких умов у сеймі було обрано комісію з питань виборчої реформи. До складу комісії з української сторони ввійшли такі посли, як Л. Цегельський, М. Король, К. Левицький, Є. Петрушевич та І. Макух [27, с. 672].

Проте, незважаючи на наведені факти та дії українського політикуму й громадськості, галицьким сеймом важливих питань у справі зміни виборчої ординації й урегулювання польсько-українських взаємин не було вирішено, а лише тільки деякі другорядні. Таке становище, що склалося в галицькому сеймі, стало предметом обговорення учасників 24 засідання УРП, яке проходило у Львові 21-22 грудня 1913 р. Президію засідання очолював д-р М. Лагодинський. Про виборчу реформу до галицького сейму та становище в ньому доповідав посол Іван Макух. Він наголосив, що українські посли доклали всіх зусиль, щоб була прийнята нова виборча ординація до галицького сейму, але «зробити цього не змогли» через чисельну перевагу польських послів, які їх не підтримували й виступали проти виборчої реформи. У подальшій частині промови д-р Іван Макух звернув увагу на те, що австрійський уряд у цьому питанні не виступав як посередник, а захищав інтереси противників зміни виборчої ординації до галицького сейму. На думку Івана Макуха, політика уряду щодо виборчої реформи була «недалекоглядною», авантюристською. Він характеризував її як злочинну, «позбавлену усвідомленості». Резолюція з'їзду звучала так: «З'їзд УРП домагається поділу Галичини і створення національної автономії на територіальній основі та закликає діяти на основі вищенаведеної засади політичні партії і українських послів й з цією метою заснувати «Народну Раду» [7, арк. 3-6].

Іван Макух як посол був високопрофесійним політиком. У політичній «роботі», як відмічав К. Левицький, «був людиною характеру, свої думки висказував просто і ясно. На Макуха можна було завжди числити, що на своєму становищі видержить послідовно» [28, с. 55].

Під час роботи комісій сейму, на яких ішли жваві дискусії, Іван Макух, як і всі інші українські посли до справ невигідних або шкідливих українському народові займав завжди опозиційне становище, вносив різноманітні інтерпеляції [15, с. 124; 9, арк. 44].

11 березня 1914 р. Іван Макух уніс інтерпеляцію до австрійського намісництва в Галичині в справі зловживань і незаконних фінансових операцій ощадної каси Тлумацького повіту. У ній він піддав різкій критиці фінансові операції ощадної каси в м. Тлумач та детально обґрунтував їх незаконність. Особливу увагу він звернув на нетерпимість її працівників до українців. За словами Івана Макуха, ощадна каса надавала пріоритет польському населенню в обслуговуванні й кредитуванні. Українському населенню повіту вона безпідставно відмовляла в наданні позик. Іван Макух відзначив, що дирекція ощадної каси «при уділенні позичок гіпотетичних і векселевих» керувалася не фінансово-економічними чинниками, а лише тільки «дозволами» Тлумацької повітової ради, особливо її секретаря Валентина Валєвського. Посол Іван Макух наголосив, що всім своїм працівникам і службовцям Тлумацької повітової ради адміністрація ощадної каси незаконно надала великі безпроцентні кредити. Дальше Іван Макух підкреслив, що фінансові фонди ощадної каси Тлумацька повітова рада використовувала на політичну агітацію й національно-політичну деморалізацію українського населення. У заключній частині інтерпеляції було сказано, що у своїй діяльності ощадна каса в Тлумачі завжди керувалася не економічною доцільністю ведення справ, а політичною мотивацією. На думку Івана Макуха діяльність ощадної каси в Тлумацькому повіті була виключно побудована на мотивах національної естермінаційної політики, яка довела її до грані банкрутства та потребувала ревізії з боку представників австрійського намісництва [8, арк. 16-19, 21-25, 27].

Говорячи про подальший хід польсько-українських переговорів у справі нової виборчої ординації, потрібно відмітити, що після довгих дискусій та внаслідок посередництва митрополита А. Шептицького й австрійського уряду в особі графа Штірка й намісника В. Коритовського галицький сейм 14 лютого 1914 ухвалив нову виборчу ординацію і Краєвий статут.

Остаточно новий виборчий закон галицьким сеймом було прийнято 8 липня 1914 р., а схвалено австрійським цісарем на початку першої світової війни, 12 липня 1914 року.

Він не був зовсім демократичним і справедливим щодо українців, але давав їм вигіднішу базу боротьби за свої права ніж попередній. Українське сеймове представництво отримало можливість обирати двох своїх представників до Виділу Крайового, сеймових комітетів і крайових установ. У склад сейму зараховувався ректор українського університету. І хоч поляки знову одержали більшість у галицькому сеймі (72,8 %), сеймове українське представництво (27,2 %) могло тепер впливати на рішення сейму з принципових питань та більш певно задекларувати свої політичні й економічні вимоги.

У 1914 році Іваном Макухом була написана брошура «Новий закон про вибори до галицького сейму», у якій він детально пояснив новий виборчий закон [27, с. 685-687, 689; 29, с. 1-56; 31, с. 147; 15, с. 141]. Проте він не мав практичного застосування, бо вже восени 1914 р. російська армія окупувала майже всю Галичину [15, с. 141; 23, с. 17].

Отже, посольська діяльність Івана Макуха в галицькому сеймі в 1908-1914 рр. була підпорядкована інтересам українського суспільства й спрямована на прийняття нової виборчої ординації до галицького сейму, розв'язання різноманітних проблем у галузі народного шкільництва, вирішення питання українського університету. На пленарних засіданнях сейму, нарадах його комісій і комітетів, посольських справоздавчих вічах він захищав політичні, соціальні, економічні та культурно-освітні інтереси українського народу.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі ЦДІАУЛ), Ф. 146, оп. 8, спр. 852, арк. 47, 51, 56.

2. ЦДІАУЛ, Ф. 146, оп. 8, спр. 1008, арк. 1, 3-5.

3. ЦДІАУЛ, Ф. 146, оп. 8, спр. 1111, арк. 1-3, 5, 7.

4. ЦДІАУЛ, Ф. 146, оп. 8, спр. 1126, арк. 3- 4, 6-8, 49-51.

5. ЦДІАУЛ, Ф. 146, оп. 8, спр. 1199, арк. 9-10.

6. ЦДІАУЛ, Ф. 146, оп. 8, спр. 1414, арк. 1- 4.

7. ЦДІАУЛ, Ф. 146, оп. 8, спр. 1417, арк. 3- 6.

8. ЦДІАУЛ, Ф. 146, оп. 8, спр. 1594, арк. 16-19, 21-25, 27.

9. ЦДІАУЛ, Ф. 348, оп. 1, спр. 779, арк. 44.

10. ЦДІАУЛ, Ф. 663, оп. 1, спр. 179, арк. 37-38, 42- 43, 45, 51, 62, 64.

11. ЦДІАУЛ, Ф. 870, оп. 1, спр. 2, арк. 9, 10.

12. Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (ЛНБ, ВР), Ф. 59, спр. 427, арк. 188-188 зв.

13. Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Нью-Йорк - Торонто - Мюнхен, 1975. - 959 с.

14. Макух І. Промова посла д-ра Івана Макуха проголошена при буджетовій дебаті дня 26 жовтня 1908 року. - Львів: «Загальна друкарня», 1908 р. - 29 с.

15. Макух І. На народній службі: Спогади. - К. : Основні цінності, 2001. - 572 с.

16. Календар товариства “Просвіта” на 1927 рік. - С. 170.

17. Кащук Р. І. Макух: відомий і невідомий (до 130 річчя від дня народження) // Обрії. - 2001. - № 2. - С. 73.

18. Перший постріл в сторону колоністів // Альманах «Гомону України». - 1985. - С. 100-104.

19. Stanowisko Episkopatu Polskiego // Slowo Polskie. - 1913. - 3 kwietnia.

20. Uhwala Kola a dzisiejszy stan prawny // Rzeczpospolita. - 1913. - Nr. 89. - s. 6.

21. Лозинський М. Акт 12 цьвітня 1908 р.: Збірка статей з портретом Мирослава Січинського. - Львів, 1909. - С. 3-10.

22. Андрухів І., Арсенич П. Українські правники в національному відродженні Галичини: 1848 - 1939 рр. - Івано-Франківськ, 1996. - 79 с.

23. Буджак М. Золоте жниво, Кн. 2-3. - Тлумач, 1996. - 38 с.

24. Волинець С. Предвісники і творці листопадового зриву. Видавнича спілка Тризуб, Вінніпег, Канада, 1965. - 324 с.

25. Дудикевич Б. Як проходили вибори в Західній Україні за часів Австро-Угорщини та панської Польщі. - Львів: «Вільна Україна», 1950. - 47 с.

26. Кульчицький В. С., Вівчаренко О. А., Бойко І. Й. Українська юриспруденція в персоналіях. - Івано-Франківськ, 1995. - 82 с.

27. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914, друга частина. - Львів, 1927. - 689 с.

28. Левицький К. Українські політики, друга частина. - Львів, 1937. - 108 с.

29. Макух І. Новий закон про вибори до галицького сойму. - Львів, «Загальна друкарня», 1914. - 56 с.

30. Михальський Ю. Польська суспільність та українське питання у Галичині в період сеймових виборів 1908 р. - Львів: Каменяр, 1997. - 46 с.

31. Михальський Ю. Польські політичні партії та українське питання в Галичині на початку XX століття (1902-1914). - Львів: Каменяр, 2002. - 166 с.

32. Dubanowicz E. Dotychczasowy przebieg sprawy reformy w Sejme (zestawienie wnioskow, materialow, projektow). - Lwow, 1913. - S. 95.