Баптизм і п'ятидесятництво в західній Україні у хрущовський період

Ярослав Стоцький

Баптизм і п'ятидесятництво в західній Україні у хрущовський період

У статті досліджується життєдіяльність деномінацій пізнього протестантизму в західних областях України в період нагнітання атеїстичної пропаганди у 1954-1964 рр. Автор робить висновок, що так звана хрущовська "відлига" не покращила становища протестантських громад, тому що влада проводила антирелігійну кампанію, закриваючи церкви, знімаючи з реєстрації релігійні громади і їхніх пастирів, що все-таки не зменшувало кількості віруючих. Переслідування легальних і нелегальних віруючих негативно позначалися на функціонуванні й громади, і релігійної деномінації та змушували на якийсь час застосовувати конспірацію, щоб згодом знову поширювати своє релігійне вчення.

В українській історіографії в останні роки зазначена проблема активно висвітлюється як у вузьких конфесійних аспектах, так і в широких аналітично-синтезованих розвідках (наприклад, у 5 і 6 томах “Історії релігії в Україні ” за ред. П. Яроцького, професора Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України). Натомість наше дослідження, ураховуючи монографічні синтези, відтворює процеси зовнішньої і внутрішньої діяльності - служіння деномінацій Євангельських Християн баптистів (далі - ЄХБ) і Християн Віри Євангельської (далі - ХВЄ), детальніше їх конкретизує, спираючись на джерельні дані державних архівів Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Це дало можливість повніше відтворити суттєві аспекти життєдіяльності зазначених деномінацій з урахуванням впливу на них державної атеїстичної влади. Водночас релігійне становище баптистів та п'ятидесятників у зазначені роки створює базу для порівняльного аналізу їхньої діяльності в сучасній Україні, де в розвитку протестантизму спостерігається значна динаміка, що є актуальним для загальної компаративістики релігійних інституцій та створює передумови прогнозування релігійних процесів.

Метою дослідження є поглиблене відтворення релігійного становища деномінацій пізнього протестантизму в хрущовський період та вплив на нього державного фактора.

На 1 січня 1955 року у Львівській області нараховувалося 39 зареєстрованих громад ВРЄХБ. Їх очолював старший пресвітер В. Грітченко [1].

На 1 липня 1956 року кількість зареєстрованих громад ВРЄХБ не змінилася. Дві заяви віруючих протестантів с. Мацошин Нестерівського району й с. Скнилів (передмістя Львова), подані уповноваженому Ради у справах релігійних культів у Львівській області з проханням зареєструвати їхні громади, були ним відхилені через те, що недалеко вже діяли зареєстровані громади, відповідно в Нестерові і Львові, але основна причина відмови полягала в тому, що ці громади прагнули відокремитися від баптистських громад Нестерова і Львова та створити власні громади п'ятидесятників під прикриттям ВРЄХБ. Для громад ВРЄХБ Львівщини, Тернопільщини й Станіславщини було характерно, що більшість у них становили п'ятидесятники. Так, коли пресвітером громади ВРЄХБ Львова обрали Горошка (п'ятидесятника), почав зростати актив громади за рахунок п'ятидесятників, котрі прагнули усунути з керівних і ревізійних органів баптистів і замінити їх п'ятидесятниками. Водночас посилилася пропаганда т. зв. мандрівних проповідників ХВЄ, які закликали своїх одновірців не об'єднуватися з ЄХБ, а домагатися окремої реєстрації громад п'ятидесятників й утворення центральних органів управління.

Отже, у громадах ВРЄХБ було два напрямки: баптистський і п'ятидесятницький, усередині 1956 року ці громади активізуються, про що свідчить 72 заяви бажаючих прийняти св. Тайну водного хрещення. Соціологія цих адептів була такою: 19 чоловіків і 53 жінки, із них 17 робітників, 10 службовців, 35 колгоспників, 10 домогосподарок, а також за віком - 35 осіб молодших від 25 років [2]. А це говорить ще й про третій характерний бік цих громад - їхнє омолодження.

Порівняльні дані щодо здійснення св. Тайни водного хрещення свідчать про збільшення бажаючих вступити в громади ВРЄХБ. Так, у 1954 р. прийняли св. Тайну водного хрещення 40 осіб, у 1955 р. - 63, у 1956 р. - 87 [3]. Географія й чисельність релігійних громад ВРЄХБ Львівщини на 1957 рік була такою:

1) Львів - вул. Городецька, 100 - 438 віруючих;

2) Брюховицький район - с. Грибовичі - 50;

3) Брюховицький район - с. Малі Підліски - 60;

4) В. Мостівський район - с. Стремінь - 37;

5) В. Мостівський район - с. Кулява - 21;

6) Камінсько-Бузький район - с. Дернів - 48;

7) Камінсько-Бузький район - с. Батятичі - 80;

8) Бродівський район - м. Броди - 56;

9) Бродівський район - с. Комарівка - 30;

10) Заболотцівецький район - с. Пониква - 46;

11) Заболотцівецький район - с. Ясенівка - 55;

12) Заболотцівецький район - с. Гутисько - 40;

13) Заболотцівецький район - с. Пониковиця - 50;

14) Підкамінецький район - с. Боратин - 36;

15) Немирівський район - с. Руда - 32;

16) Магерівський район - с. Луцики - 49;

17) Магерівський район - с. Нова Кам'янка - 37;

18) Куликівськии район - с. Жовтанці - 32;

19) Куликівський район - с. Сулимів - 70;

20) Куликівський район - с. Артасів - 44;

21) Рава-Руський район - с. Гійче - 138;

22) Рава-Руський район - с. Волиця - 48;

23) Рава-Руський район - с. Забір'я - 56;

24) Рава-Руський район - с. Хлівчани - 24;

25) Рава-Руський район - м. Рава-Руська - 56;

26) Буський район - с. Яблунівка - 45;

27) Красненський район - с. Бортків - 49;

28) Красненський район - с. Майдан - 27;

29) Красненський район - с. Острів - 52;

30) Красненський район - с. Острівчик - 38;

31) Поморянський район - с. Ремезівці - 63;

32) Поморянський район - с. Шпиколоси - 61;

33) Перемишлянський район - с. Ушковичі - 40;

34) Новояричівський район - с. Ременів - 24;

35) Золочівський район - м. Золочів - 29;

36) Олеський район - с. Підлісся - 34;

37) Лопатинський район - с. Сморжів - 22;

38) Нестеровський район - м. Нестеров - 42;

39) Пустомитівський район - с. Глинна Наварія -

40 [4].

Отже, усього в 39 громадах ВРЄХБ нараховувалося 2199 віруючих, кожна із цих громад мала свого пресвітера.

У 1956-1957 рр. на Львівщині активізовуються віруючі п'ятидесятники. Частина з них входила до складу громад ВРЄХБ, а інші не об'єдналися з баптистами й діяли розрізнено та нелегально. Громади ХВЄ об'єднувало спільне прагнення бути легальними як інституції ХВЄ, тому в ці роки уповноважений Ради у справах релігійних культів у Львівській області й уповноважений Ради у справах релігійних культів в Україні, а також заступник уповноваженого ВРЄХБ в Україні Д. Пономарчук отримали заяви від п'ятидесятників Львівщини з проханням про реєстрацію. Державна влада і керівництво ВРЄХБ їм у цьому відмовили. Це змушувало п'ятидесятників діяти нелегально, а частину, яка входила у ВРЄХБ, поривати з баптистами. Почався процес повільного розколу ВРЄХБ, бо п'ятидесятники в цих громадах не бажали відмовлятися від свого віровчення.

Нелегальні громади п'ятидесятників діяли в с. Скнилів, яка нараховувала 100 віруючих; Львові - 54 віруючих; с. Гутисько-Тур'янське Заболотцівецького району - 7 віруючих; селах Мацошин Нестеровського району; Малі Підліски Брюховицького району, Артасів Куликівського району, Підлісся Олеського району - по 5 віруючих у кожнім; с. Яблунівка Буського району - 20 віруючих [5]. Щоб не допустити активізації ХВЄ, обласний уповноважений Ради у справах релігійних культів мав тільки два реальних важелі: перший - викликати на розмови керівників нелегальних громад (якщо було відомо кого) для попередження і другий - повідомляти адміністративні органи (прокуратуру, міліцію чи КДБ) про дії цих громад і просити про притягнення до відповідальності керівників громад або їхніх членів, котрі порушують чинне законодавство. Так, один із віруючих громади ХВЄ с. Яблунівка, син колишнього пресвітера ВРЄХБ Ковалик Н. відмовився служити в Радянській Армії і в грудні 1956 р. був засуджений народним судом на 5 років ув'язнення. Керівника цієї громади М. Прихотька також було заарештовано, а в приміщенні, де проводилися молитовні зібрання, було виявлено заборонену літературу [6]. Проти Г. Поточняка, у будинку якого проходили молитовні зібрання п'ятидесятників с. Скнилова, було порушено кримінальну справу. Кібаля, який проживав у Львові на вулиці Радісна, 13 і в чиєму помешканні проводилися молитовні зібрання п'ятидесятників Львова, було суворо попереджено [7].

На 1 січня 1958 р. у 39 громадах ВРЄХБ нараховувалося 2300 віруючих. Середня відвідуваність молитовних зібрань становила 70 відсотків. Пресвітери та актив громад зосереджували свою увагу на забезпеченні таких основних питань життєдіяльності громад:

ѕ регулярне проведення молитовних зібрань, контроль явки прихожан, негайне реагування на невідвідування молитовних зібрань окремими віруючими громади;

ѕ організоване проведення молитовних зібрань, читання 2-3 добре підготовлених проповідей, релігійні співи хору та всіх присутніх;

ѕ регулярне проведення хлібопереломлення всіма членами громади;

ѕ щоденне спостереження за поведінкою й життям кожного члена громади, недопущення відхилення від установлених Церквою норм життя й поведінки;

ѕ допомога тим членам громади, котрі опинилися в скрутному матеріальному чи моральному становищі;

ѕ збереження єдності віруючих ВРЄХБ, недопущення розколу в громадах;

ѕ залучення молоді в члени ВРЄХБ та активізація її в житті Церкви через участь у хорах й оркестрах громади, допущення до читання проповідей [8].

У 1958 році св. Тайну водного хрещення в громадах ВРЄХБ прийняла 71 особа, з них 33 - члени родин баптистів, решта 38 осіб - в основному колишні віруючі РПЦ [9]. Останнє характеризує успішну місіонерську роботу активу ВРЄХБ. А місіонерства та здійснення деяких св. Таїнств й обрядів будь-якої конфесії за межами храму чи молитовного будинку влада не дозволяла й карала за це. Так, пресвітер ВРЄХБ громади с. Кам'янка М. Струк на проведення св. Тайни водного хрещення вступаючих до громади зібрав на це св. Таїнство понад 150 віруючих із сіл Волиця, Луцики, Кам'янка, м. Рава-Руська. Це дійство проходило дуже урочисто, зі співами релігійних пісень, псалмів, гімнів. Із проповіддю виступив пресвітер М. Струк. Уповноважений угледів у цьому порушення порядку й зняв з реєстрації пресвітера М. Струка, а також виключив його зі складу “двадцятки”. Так само він вчинив із пресвітером громади с. Волиця М. Коростильовим [10].

Друкованим органом ВРЄХБ, який орієнтував пресвітерів і віруючих громад на релігійне й організаційне життя, був журнал “Братский вестник”, котрий за передплатою отримувала 31 громада з 39. Баптисти Львівщини цінували цей журнал, черпали з нього додаткові знання, але вважали б за краще, якби він виходив українською мовою. Натомість обласний уповноважений Ради у справах релігійних культів М. Дриль прагнув, щоб журнал “Братский вестник” виходив рідше, меншим накладом, “та було б ще краще, якби він припинив своє існування. Адже католицькі громади на Україні, іудейські й Адвентистів сьомого дня не мають періодичної літератури і без неї існують, тоді чому релігійні громади ЄХБ повинні мати перевагу?” [11]. Так він риторично запитував голову Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР А. Пузіна й уповноваженого Ради у справах релігійних культів при РМ УРСР П. Вільхового.

Також духовну наснагу віруючі ВРЄХБ отримували з радіобогослужінь, котрі проводив Петро Дейнека із Чикаго щоранку о 8.00, крім вівторка, на коротких хвилях.

У зв'язку з приєднанням у кінці 1959 р. Дрогобицької області до Львівської, в останній відбулося кількісне зростання релігійних громад, у т. ч. баптистських, яких на 1 грудня 1959 р. тут уже налічувалося 47 із чисельністю 2600 віруючих [12]. Їх обслуговувало 47 пресвітерів і 19 дияконів. Окрім того, ще до об'єднання цих областей, у Львівській області було знято з реєстрації громаду в с. Яблунівка Буського району як таку, що розпалася. Насправді ж ця громада за віровченням була п'ятидесятницькою і вийшла з приналежності до ВРЄХБ, а, значить, перейшла на нелегальне становище. У зв'язку з приєднанням Дрогобиччини до Львівщини збільшилося число громад ХВЄ, які діяли нелегально в Стрию, Бориславі, с. Соснівка Забузького району. Імовірно, що повернулась у п'ятидесятництво громада ВРЄХБ с. Хлівчани цього ж району, бо уповноважений подав на неї клопотання в Раду у справах релігійних культів при РМ СРСР як на таку, що розпалася [13].

На 1 січня 1961 р. у Львівській області діяли 42 зареєстровані громади ВРЄХБ. У порівнянні з попереднім роком, Радою у справах релігійних культів при РМ СРСР з подачі обласного уповноваженого було знято з реєстрації 5 громад у с. Хлівчани і с. Руда Рава-Руського району, с. Раденичі Мостиського району, с. Сморжів Лопатинського району, с. Майдан Гологірський Глинянського району як такі, що розпалися. Заяв про реєстрацію нових громад ВРЄХБ не надходило. Кількість віруючих у 42 громадах баптистів становила 2404 особи. Водне хрещення прийняли тільки 16 осіб у п'яти із 42 громад. Загальна відвідуваність молитовних зібрань становила 65 відсотків. У всіх громадах богослужіння проводилися в неділю й святкові дні, тільки львівська громада проводила молитовні зібрання ще й у четвер увечері. У 1960 р. із членів громад ВРЄХБ Львівщини “за нехристиянський спосіб жити” було виключено 43 особи. Ураховуючи ці виключення та зняття з реєстрації п'яти громад, загальна кількість віруючих ВРЄХБ зменшилася на двісті осіб [14].

25 та 29 грудня 1959 року вийшли для практичного користування прийняті на пленумі ВРЄХБ, відповідно, нове Положення про Союз євангельських християн-баптистів та Інструктивний лист старшим пресвітерам ВРЄХБ. Нове „Положення», на думку обласного уповноваженого Ради у справах релігійних культів, допомогло навести певний лад в громадах і сприяло:

ѕ скороченню кількості молитовних зібрань;

ѕ скороченню на 50 % проповідників, залишивши проповідниками тільки членів комітету й пресвітерів;

ѕ відрегулюванню порядку прийому нових членів до громад [15].

Не всі члени громад ВРЄХБ Львівщини схвалили це нове “Положення”. Так, деякі віруючі львівської громади були проти того, що відсторонювалися проповідники і що проповідувати мали право тільки члени комітету й пресвітери. Пресвітер громади с. Підлісся Олеського району С. Степанов не погоджувався з великими підготовчими термінами вступаючих до числа наближених. Подібні незадоволення висловлювалися й в інших громадах. У релігієзнавчій літературі існує думка, що ці два документи були прийняті ВРЄХБ під тиском державної влади в період активізації антирелігійної пропаганди, були корисними для влади, а не для баптистських громад. Це був єдиний вихід для керівництва ВРЄХБ (Я. Жидкова, О. Карєва та ін.) зберегти, хоч у такий, багатьма віруючими неприйнятний спосіб, баптистський рух від репресій і ліквідації.

Нелегальні громади ХВЄ продовжували діяти у Львові, Стрию, Бориславі, Трускавці, Мацошині, Соснівці, Малих Підлісках та в інших населених пунктах, поповнюючись за рахунок відходу віруючих п'ятидесятників із зареєстрованих або знятих із реєстрації громад ВРЄХБ. Так, у 1961 р. було знято ще дві громади: у м. Нестеров і с. Ременів Новояричівського району [16], намітився розпад у малочисельних громадах у селах Переможне і Ваньковичі Рудківського району, Кулява Нестеровського району, Косичі Миколаївського району, Воля Старосамбірського району та ін.

Громади ВРЄХБ знаходилися в 15 районах і в 4 містах Львівської області. Найбільше їх було у Рава-Руському районі (5 громад), Нестеровському районі (5), Бродівському районі (5). Найчисленнішими були громади у Львові - 524 віруючих, с. Гійче Рава-Руського району - 146, м. Борислав - 120, с. Батятичі Кам'янсько-Бузького району - 99. Усього в області на 1 січня 1962 р. нараховувалося 2351 віруючий ВРЄХБ у 40 зареєстрованих громадах [17].

Але не всі віруючі громад ВРЄХБ, котрі розпалися, переходили в нелегальне п'ятидесятництво. Частина з них і надалі дотримувалася баптистського віровчення й приєднувалися до діючих зареєстрованих громад ВРЄХБ. Тому не можна стверджувати, що віруючі знятих із реєстрації громад ВРЄХБ стовідсотково поповнювали нелегальні громади ХВЄ, яких на 1 січня 1962 р. нараховувалося в області вже 12 із кількістю 595 віруючих, із них 272 віруючих належали до громади ХВЄ Львова, пресвітером якої був С. Горковчук [18].

На 15 квітня 1962 р. було знято з реєстрації ще дві громади ВРЄХБ: у с. Переможне Рудківського району й с. Воля Старосамбірського району, а також - пресвітерів громад у Бродах (Михальчука), Шпиколосах Золочівського району (Рижого) і Львові (Корсуня) за місіонерську роботу [19].

До кінця 1962 р. було знято з реєстрації ще одну громаду ЄХБ, тож наприкінці року залишилося легально діючих 37 громад із кількістю 2398 віруючих.

Віруючих зареєстрованих громад ВРЄХБ Львівщини характеризували такі соціологічні дані:

ѕ за віком: до 25 років - 26 осіб, від 25 до 40 років - 643, від 40 до 60 років - 675, понад 60 років - 854;

ѕ за освітою: з вищою - 1 особа, із середньою - 76, із незакінченою середньою - 349, із початковою - 1689, неграмотних - 262;

ѕ за національністю: українців - 2190 осіб, росіян - 143, білорусів - 15, поляків - 30, німців - 4, євреїв - 3, чехів - 12, циган - 1;

ѕ за родом занять: колгоспників - 731 особа, робітників - 449, службовців - 160, домогосподарок - 728, решта - пенсіонери та непрацездатні;

ѕ за статтю: чоловіків - 790 осіб, жінок - 1607 [20].

Наприкінці 1964 р. у Львівській області нараховувалося 2695 віруючих баптистів, котрі належали до 33 зареєстрованих діючих громад [21]. Із цього випливає, що в попередньому році було знято з реєстрації 4 громади, але кількість віруючих збільшилася на 300 осіб. Цьому сприяв новий Статут, прийнятий на з'їзді ВРЄХБ, який відбувся 15-17 жовтня 1963 р. в Москві й на якому було скасоване нове Положення та Інструктивний лист від 1959 р. Новий Статут дав можливість повернення до баптистських громад тих віруючих, які за останні три роки відокремилися, а також розширював можливості проповідництва, яке, крім пресвітерів, за їхнім дорученням мали право проводити й інші віруючі. Це активізувало діяльність громад із залученням до них нових членів. Так, у 12 громадах Львівщини влітку 1964 р. нараховувалося 56 кандидатів, які бажали прийняти хрещення [22]. Окрім того, діючі легально 33 громади ВРЄХБ поповнилися раніше вибулими 218 п'ятидесятниками і 68 новими віруючими, котрі прибули з інших областей. Водночас у 1964 р. вибуло з громад 74 віруючих: 28 померло, 19 перейшли в ХВЄ, за антиморальну поведінку виключено з громад 21 особу і 6 віруючих переїхали в інші області [23]. Обслуговували зареєстровані громади 33 пресвітери й один старший пресвітер.

“Двадцятки” всіх громад були цілком укомплектованими й нараховували 663 віруючих, так само як виконавчі органи - 99 віруючих і ревізійні комісії - 99 віруючих. Проповідників було 198, із них сорок відсотків отримали доступ до кафедри у 1964 р., тобто згідно з новим Статутом, найбільша концентрація громад ВРЄХБ була в Кам'янсько-Бузькому районі - 7 громад, у Бродівському, Золочівському і Яворівському районах - по 6 громад у кожному.

На лютий 1963 року у Львівській області нелегально діяли 16 громад ХВЄ загальною кількістю 530 віруючих: 12 громад у селах - 325 віруючих і 4 громади в містах - 205 віруючих. Існували три угруповання діючого з 1962 р. розкольницького т. зв. Оргкомітету Г. Крючкова й О. Прокоф'єва, котрий звинувачував ВРЄХБ у відступництві від істинного віровчення, співпраці з атеїстичною владою в контексті нового Положення та Інструктивного листа від 1959 року. Оргкомітет прагнув провести свій установчий всесоюзний з'їзд ЄХБ, тому шукав своїх прибічників і серед громад баптистів Львівщини. Такі громади сформувалися у Львові (50 віруючих), у Бориславі та околицях (30 віруючих) і в Бродах (20 віруючих). Вони відвідували молитовні зібрання ВРЄХБ [24]. Наприкінці 1964 р. у Львівській області нелегально діяли, але під певним контролем обласного уповноваженого Ради у справах релігійних культів, адміністративних органів та місцевих органів тільки 6 громад ХВЄ загальною чисельністю 352 віруючих [25]. Це зменшення п'ятидесятників майже на 200 віруючих сталося через те, що 10 громад п'ятидесятників після прийняття нового Статуту ВРЄХБ приєдналися до баптистів.

Таким чином, баптизм Львівщини мав три своєрідні складові: віруючих прихильників ВРЄХБ, віруючих - прихильників Оргкомітету, віруючих - із п'ятидесятницьким віровченням. Цілісність його була позірною і крихкою. Натомість окремо діюче нелегальне п'ятидесятництво не бачило жодних шансів на легалізацію своєї діяльності в умовах тодішньої радянської дійсності.

У Станіславській області станом на 1 січня 1957 р. було 7 зареєстрованих громад ВРЄХБ загальною кількістю 403 віруючих. Вони знаходилися у таких пунктах:

ѕ с. Білі Ослави Яремчанського району - 33 віруючих, пресвітер громади Онуфрій Герасимів;

ѕ с. Ганусівка Галицького району - 128 віруючих, пресвітер громади Григорій Більський;

ѕ с. Завадка Войнилівського району - 30 віруючих, пресвітер (не рукоположений) Макарій Довганич;

ѕ с. Липиця Горішня (сучасна назва Верхня Липиця) Бурштинського району - 38 віруючих, пресвітер (не рукоположений) Михайло Єналь;

ѕ с. Сопів Коломийського району - 51 віруючий, пресвітер (не рукоположений) Степан Волощук;

ѕ с. Стецева Снятинського району - 67 віруючих, пресвітер (не рукоположений) Василь Верига;

ѕ с. Терновиця Ланчинського району - 56 віруючих, пресвітер Іван Мочарний [26].

На цей же період (1957 рік) у Станіславській області легально діяли, але були незареєстровані 4 громади ЄХБ і 32 громади ХВЄ. Громади баптистів знаходилися: три - у Болехівському районі загальною кількістю 35 віруючих й одна в Долинському районі - 28 віруючих. Громади п'ятидесятників знаходилися у Більшівцівському районі - 2 громади /75 віруючих, Букачівському - 2/127, Бурштинському - 7/88, Войнилівському - 1/20, Галицькому - 7/104, Гвіздецькому - 1/20, Калуському - 1/39, Коршівському - 1/12, Ланчинському - 1/30, Обертинському - 1/40, Рожнятівському - 1/8, Рогатинському - 1/35, Тлумацькому - 3/95, Яблунівському - 2/58, Яремчанському - 1/2. Загальна кількість віруючих у цих громадах становила 753 особи [27].

Із незареєстрованих чотирьох релігійних громад ЄХБ найбільшою (28 віруючих) була громада в Новичка (тепер входить до смуги м. Долина) Долинського району, віруючим котрої обласний уповноважений забороняв проводити у цьому селі зібрання, і тому на богослужіння вони їздили у м. Стрий. Так само він вчинив із трьома іншими громадами, що знаходилися в Болехівському районі: с. Тисів (19 віруючих), с. Гузіїв (5) і м. Болехов (7), тому віруючі цих громад також їздили на богослужіння до м. Стрий.

На 1 січня 1962 року у Станіславській області діяли 7 зареєстрованих громад ВРЄХБ кількістю 405 віруючих, 3 незареєстровані громади ЄХБ - 110 віруючих та 4 незареєстровані баптистські групи - 55 віруючих, - усього 570 віруючих баптистського напрямку. А також діяли 7 незареєстрованих громад ХВЄ кількістю 178 віруючих та 21 незареєстрована група п'ятидесятників кількістю 180 віруючих, - усього 358 віруючих [28]. Слід було очікувати, що з прийняттям у жовтні 1963 року нового Статуту ВРЄХБ мала б зростати кількість віруючих баптистів у наступні роки, а під їхнім прикриттям - поширюватися місіонерська робота ХВЄ. Характерним для періоду 1954-1964 рр. було те, що в Івано-Франківській області не було зареєстровано жодної нової громади ЄХБ і ХВЄ, але й не було знято з реєстрації жодної громади ВРЄХБ, а також їхніх пресвітерів. Загальна ситуація була стабільною.

Наприкінці 1954 року в Тернопільській області в 15 районах, а саме в 42 селах і 2 містах, діяли 44 зареєстровані релігійні громади ВРЄХБ кількістю 3072 віруючих, у тому числі 955 чоловіків і 2117 жінок. Десять відсотків від загальної кількості віруючих була молодь віком до 25 років, а майже 700 віруючих були неграмотними (переважно жінки) [29].

На початок 1958 року в Тернопільській області були зареєстровані й діяли 44 громади ВРЄХБ. У цих громадах налічувалося 3248 осіб, управління ними здійснювали 45 пресвітерів, 31 диякон і 125 проповідників. Увесь релігійний актив громад ВРЄХБ складав 1207 осіб: членів рад громад - 201, членів ревізійних комісій - 128, членів “двацяток” - 878. У 36 громадах було 232 особи наближених, із котрих 127 віком до 25 років. Так званий тарілковий збір за 1957 рік складав 56145 карбованців. У тому ж 1957 році із громад ВРЄХБ вибули 112 осіб: 35 переїхали до інших областей, 29 померли, 25 виключили за недотримання догматів віри, 9 перейшли до п'ятидесятників, а решта - емігрували до Польщі або відійшли від віри [30]. Ці дані свідчать, що у ВРЄХБ з року в рік збільшувалося число віруючих завдяки діяльності активів громад. Із 44 зареєстрованих і діючих громад ВРЄХБ 35 громад складали колишні п'ятидесятники, котрі приєдналися до ВРЄХБ після Московської угоди.

Протестантський рух в області наприкінці 50-х років відображав цікаву тріаду: зареєстровані й діючі громади; не зареєстровані, але легально або нелегально діючі громади; незареєстровані й повністю нелегальні.

Якщо в 1955 році уповноважений Ради у справах релігійних культів при Тернопільському облвиконкомі І. Чирва зафіксував близько 200 незареєстрованих віруючих п'ятидесятників в області, то його наступник П. Чазов у 1957 році зафіксував уже майже 700 віруючих п'ятидесятників [31].

На початку 1958 року П. Чазову вдалося виявити такі незареєстровані релігійні громади ЄХБ і ХВЄ: 1) п'ятидесятників - 42 релігійні громади чисельністю 809 віруючих, які знаходилися в 46 населених пунктах 18 районів; 2) п'ятидесятників-сіоністів - 7 громад чисельністю 84 віруючих, котрі проживали в 7 населених пунктах 5 районів; 3) баптистів - 2 громади чисельністю 26 віруючих, котрі проживали в 2 населених пунктах 2 районів [32].

Громади п'ятидесятників проявляли активність, про що свідчать факти подання заяв на реєстрацію, спроби вербування прихильників серед зареєстрованих громад ВРЄХБ. У цьому контексті були дуже активними громади сіл Великі Бірки, Дичків, Костянтинівка, Малий Ходачків і Романівка Велико-Бірківського району, м. Кременця, с. Загірці Велико-Дедеркальського району.

Така розмаїта протестантська палітра області (легальна і нелегальна) породжує запитання: чому фактично діючі громади не були зареєстровані? Для цього було, щонайменше, три причини. По-перше, комуністична система шляхом заборон і ліквідації релігії прагнула поставити на її місце свою релігію - мaтеріалістично-комуністичну ідеологію.

З цього випливає і другий бік проблеми: ні обком КПУ, ні облвиконком (в даному випадку - Тернопільської області) не були зацікавлені у реєстрації нових релігійних громад, бо це, з їх точки зору, призвело б до посилення релігійності і збільшення числа віруючих (за офіційними документами) та, зрештою, суперечило б численним постановам ЦК КПРС щодо релігійного питання.

Існував і третій погляд на проблему, який сформувався у працівників обласного управління КДБ. Вони вважали, що відмова в реєстрації громад п'ятидесятників як релігійних громад ВРЄХБ не зменшить їх кількості, а молитовні зібрання, котрі, таким чином, випадають із поля зору КДБ, можуть бути використані для проведення антирадянської роботи. Тому КДБ області вважав за потрібне допустити реєстрацію громад ХВЄ як релігійних громад ВРЄХБ і з такою пропозицією звернувся до керівництва обкому КПУ. Але метою ЦК КПРС була повна ліквідація релігійних громад, тому ці точки зору не співпали. Уповноважений Ради у справах релігійних культів області в основному підтримував позицію працівників КДБ, бо реєстрація громад дала б можливість контролювати їхню діяльність.

Така тріадна ситуація на кінець 50-х років в системі протестантських громад свідчить про активізацію релігійної діяльності як зареєстрованих, так і незареєстрованих релігійних громад всіх протестантських релігійних деномінацій та розгубленість і безпорадність влади перед цим явищем.

Таким релігійне становище в області залишалося і в 1960 році, хоч відбулися деякі зміни. Загалом і надалі діяли 44 релігійні громади ВРЄХБ, але вони вже налічували 3359 віруючих, на 33 особи більше, ніж в 1959 році [33].

Найбільше віруючих ВРЄХБ складали релігійні громади: Кременецька - 193 віруючих, Андрушівська Шумського району - 150, Башуківська Почаївського району - 141 і Буглівська Лановецького району - 140.

Тож на 1 січня 1961 року зареєстровані громади ВРЄХБ нараховували 3231 віруючого [34]. Старшим пресвітером був Олександр Агрипінін, котрому допомагали 43 пресвітери й 126 проповідників. У зареєстрованих 42 громадах було 228 наближених: із них молоді до 25 років - 133 особи (або 58,3 відсотка), від 25 до 40 років - 51 особа (або 22,4 відсотка) [35]. Як бачимо, громади ВРЄХБ молоділи, а тому ставали перспективнішими у своєму розвитку. Як зазначив у зв'язку із цим обласний уповноважений, “таке становище викликає в мене законну тривогу” [36].

Щодо незареєстрованих протестантських релігійних громад ЄХБ і ХВЄ, то на 1 січня 1961 року в Тернопільській області обласним уповноваженим було обліковано:

1) євангельських християн-баптистів - 4 громади чисельністю 114 осіб: у Вишнівецькому районі - 52, у Лановецькому районі - 40, у Велико-Глибочицькому районі - 13 віруючих і в Золотопотоцькому районі - 9 віруючих;

2) п'ятидесятників - 18 громад чисельністю 613 віруючих, котрі проживали в 20 населених пунктах 11 районів;

3) п'ятидесятників-сіоністів - 2 громади чисельністю 22 віруючих, котрі мешкали в с. Кам'янки Підволочиського району і в м. Підволочиську.

Наприкінці 1961 року зареєстрованих громад ВРЄХБ налічувалося 38 із 2907 віруючими і 144 наближеними. Громади ХВЄ, що були незареєстрованими й не підлягали реєстрації, налічували 445 віруючих у 17 громадах [37].

Зареєстровані громади обслуговували 39 пресвітерів і 113 проповідників, котрих очолював старший пресвітер ВРЄХБ у Тернопільській та Івано-Франківській областях Олександр Агрипінін [38].

Незареєстровані й ті, що не підлягали реєстрації, громади ХВЄ були розсіяні серед 19 населених пунктів і за соціальним станом поділялися так: робітників - 11, колгоспників - 309, пенсіонерів - 142 віруючих. За віком: до 25 років - 116, від 25 до 40 років - 257, старші 40 років - 89 віруючих [39].

Арешти й засудження за ст. 209 Кримінального Кодексу УРСР до різних термінів ув'язнення (від 3 до 5 років) керівників громад п'ятидесятників та єговістів у Лановецькому, Почаївському, Шумському й Золотопотоцькому районах та широка атеїстична пропаганда вплинули на зменшення активності, кількості й чисельності релігійних громад протестантів і сектантів на 1 січня 1963 року.

Ураховуючи те, що в 1963 році пройшло укрупнення районів Тернопільської області (із майже 40 було утворено 9), наприкінці 1964 р. склалася така кількість і географія релігійних громад ВРЄХБ і ХВЄ [40]:

Таким чином, так звана хрущовська “відлига” не покращила становища ні громад ВРЄХБ, ні громад ХВЄ, тому що влада проводила антирелігійну кампанію, закриваючи церкви, знімаючи з реєстрації релігійні громади і їхніх пастирів, що все-таки не зменшувало кількості віруючих. Переслідування легальних і нелегальних віруючих негативно позначалися на функціонуванні й громади, і релігійної деномінації та змушували на якийсь час застосовувати конспірацію, щоб згодом знову поширювати своєї релігійне вчення.

Література

1. Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО). - Ф. Р. 1332. - Оп. 2. - Спр. 23. - Арк. 12.

2. ДАЛО. - Ф. Р. 1332. - Оп. 2. - Спр. 24. - Арк. 209-210.

3. ДАЛО. - Ф. Р. 1332. - Оп. 2. - Спр. 25. - Арк. 30.

4. Там само. - Арк. 29.

5. Там само. - Арк. 333.

6. Там само. - Арк. 16.

7. ДАЛО. - Ф. 3. - Оп. 6. - Спр. 262. - Арк. 73.

8. Там само. - Арк. 70-71.

9. Там само. - Арк. 85.

10. Там само. - Арк. 87.

11. ДАЛО. - Ф. Р. 1332. - Оп. 2. - Спр. 27. - Арк. 80.

12. Там само. - Арк. 288.

13. Там само.

14. ДАЛО. - Ф. 3. - Оп. 8. - Спр. 266. - Арк. 183.

15. Там само. - Арк. 186.

16. ДАЛО. - Ф. Р. 1332. - Оп. 2. - Спр. 31. - Арк. 28.

17. Там само. - Арк. 27.

18. Там само. - Арк. 22.

19. Там само. - Арк. 115.

20. ДАЛО. - Ф. Р. 1332. - Оп. 2. - Спр. 31. - Арк. 182-183. Не всі соціологічні дані окремих пунктів в сумі становлять загальну кількість віруючих - 2398, тобто є в них окремі незначні і, зрештою, несуттєві неточності.

21. ДАЛО. - Ф. 3. - Оп. 9. - Спр. 85. - Арк. 54.

22. Там само. - Арк. 53.

23. Там само. - Арк. 54.

24. ДАЛО. - Ф. Р. 1332. - Оп. 2. - Спр. 33. - Арк. 57-58.

25. ДАЛО. - Ф. 3. - Оп. 9. - Спр. 85. - Арк. 77.

26. Державний архів Івано-Франківської області (далі - ДАІФО). - Ф. Р. 388. - Оп. 2. - Спр. 88. - Арк. 6.

27. Там само. - Арк. 7.

28. ДАІФО. - Ф. Р. 388. - Оп. 2. - Спр. 94. - Арк. 1.

29. Державний архів Тернопільської області (далі - ДАТО). - Ф. П. 1. - Оп. 1. - Спр. 2678. - Арк. 98.

30. ДАТО. - Ф. П. 1. - Оп. 1. - Спр. 3022. - Арк. 151.

31. Там само. - Арк. 51.

32. Там само. - Арк. 154.

33. ДАТО. - Ф. П. 1. - Оп. 1. - Спр. 3222. - Арк. 139.

34. ДАТО. - Ф. П. 1. - Оп. 1. - Спр. 3325. - Арк. 128.

35. Там само. - Арк. 134.

36. Там само.

37. ДАТО. - Ф. Р. 3239. - Оп. 2. - Спр. 62. - Арк. 4.

38. Там само. - Арк. 12-17.

39. Там само. - Арк. 19.

40. ДАТО. - Ф. Р. 3239. - Оп. 2. - Спр. 72. - Арк. 38.