Діяльність винищувальних батальйонів на території Станіславської області на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни

діяльність ВИНИЩУВАЛЬНИХ БАТАЛЬЙОНІВ НА ТЕРИТОРІЇ СТАНІСЛАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

Олег Безносюк,

магістр права, викладач кафедри адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності ОВС Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ, майор міліції, м. Івано-Франківськ

У статті висвітлюється створення та діяльність винищувальних батальйонів на території Станіславської області, їх участь у заходах із ліквідації "ворожих елементів" та збройних формувань ОУН-УПА на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни. Підкреслено, що поряд з їх позитивною роллю по підтриманню правопорядку, ці винищувальні батальйони свідомо використовувалися радянською владою як «п'ята колона» для братовбивчої війни в західних областях УРСР, що призводило до нагнітання міжособистісних стосунків серед місцевого населення, відлуння яких спостерігається й донині.

До недостатньо досліджених проблем періоду Другої світової війни відносять створення та діяльність винищувальних батальйонів (ВБ) на території західних областей УРСР, у тому числі й у Станіславській (з 1962 р. - Івано-Франківська) області, на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни. Специфіка досліджуваної проблеми полягає й у тому, що особовий склад ВБ формувався з представників місцевого населення, тому влада свідомо створювала прецедент для братовбивчої війни, зіштовхуючи односельців, а в окремих випадках і родичів, одні з яких перебували в рядах збройних формувань ОУН та УПА, а інші - у ВБ. Наслідки цього протистояння через недостатнє висвітлення в науковій літературі й досі трактуються неоднозначно місцевим населенням. Таким чином, актуальність дослідження зумовлена як науковими, так і суспільно-політичними обставинами, які дозволять по-новому поглянути на вказану проблему через призму невідомих архівних документів, а методологічні підходи щодо її висвітлення, позбавлені політичного впливу та кон'юнктури, на нашу думку, достатньо розроблені у наукових дослідженнях І. Біласа, І. Андрухіна, А.Француза, В. Сергійчука, П. Доброва, А. Шевченка та інших.

Об'єктом дослідження в статті є діяльність ВБ на території України в умовах воєнного та повоєнного часу, а предметом - специфіка їхньої діяльності в Станіславській області на завершальному етапі Другої світової війни. Виходячи з об'єкта й предмета, мета дослідження полягає у висвітленні форм і методів, які застосовувались у боротьбі з «ворожими елементами» та під час охорони громадського порядку в населених пунктах області в умовах воєнного часу. Зокрема, поставлено завдання висвітлити нормативно-правову базу створення ВБ та їх діяльності; розкрити організаційно-структурну побудову; показати форми й методи та наслідки діяльності в указаний період.

Наприкінці березня 1944 р. унаслідок стрімкого наступу Червоної армії розпочався процес звільнення території області від фашистських окупантів. До 10 червня було повністю звільнено 9 районів області [1]. Відновлення радянської влади проходило в складних умовах, оскільки, за словами обласного прокурора, звільнені райони «були насичені контрреволюційними ОУНівськими елементами» [2]. І як показала перша мобілізаційна кампанія до Червоної армії, що розпочалася у звільнених районах із 3 травня, для її проведення та забезпечення населених пунктів від нападу боївок влада змушена була в районних центрах розквартирувати гарнізони Внутрішніх військ НКВС загальною чисельністю 1328 ос. [3], а також створювати воєнізовані загони самооборони з місцевого населення - винищувальні батальйони, що діяли в структурі органів НКВС під керівництвом працівників міліції (дільничних уповноважених). Специфіка їх створення та комплектації полягала в тому, що ВБ до жовтня 1944 р. створювалися, як правило, у населених пунктах, де компактно проживало польське населення, щоб захистити себе від нападу боївок ОУН та УПА.

Як відзначалося в аналітичній довідці НКВС «Огляд оперативно-службової і бойової діяльності винищувальних батальйонів НКВС УРСР за перше півріччя 1944 року», упродовж січня-червня 1944 р. особовий склад ВБ, «виконуючи завдання з боротьбі з ворожими парашутистами, диверсантами, шпигунами, льотчиками противника, бандитами і дезертирами, здійснив велику роботу в загальних заходах органів HКВС щодо зміцнення тилу й очищення його від агентури противника й іншого ворожо-злочинного елементу». Зокрема, за вказаний період силами винищувальних батальйонів і груп сприяння міліції на території України було затримано:

«а) парашутистів противника - 14;

б) диверсантів - 15;

в) шпигунів - 19;

г) льотчиків противника - 20;

д) бандитів та їх посібників - 3006;

е) ставлеників і посібників ворога -5674;

ж) дезертирів Червоної армії й осіб, що ухилялися від призову - 20666;

и) дезертирів трудового фронту - 10604; к) порушників режиму військового часу - 5364;

л) кримінального елементу - 1655;

м) утікачів із таборів військовополонених - 189;

н) утікачів із місць заслання - 188;

о) спекулянтів і шахраїв - 4102;

п) бездокументних і підозрілих - 21388;

р) солдатів й офіцерів противника - 198».

Усього було затримано 73102 особи, у тому числі частка груп сприяння міліції склала лише 10978 осіб. Крім того, за участю ВБ в оперативно-військових операціях було знищено 1331 особу [4].

Цей документ цікавий ще й тим, що з 20666 затриманих «дезертирів і призовників» частка західних областей складала лише 4990 ос. Зокрема, у Станіславській області станом на червень 1944 р. було затримано 1390 ос. (із 2822 від загальної кількості затриманих за всіма показниками), у Тернопільській - 950, у Чернівецькій - 621, у Рівненській - 1776, у Волинській - 253 ос. Решту дезертирів і призовників складали мешканці східних областей. Так, у Дніпропетровській області було затримано 2915 дезертирів і призовників, у Житомирській - 1790, Полтавській - 1975, Сталінській - 1390, Київській - 1364, Запорізькій - 1091 ос. [5].

Таким чином, наведені дані свідчать, що радянську владу не підтримували не лише «націоналістичні елементи» в західних областях УРСР, де активно діяло збройне підпілля ОУН та УПА, а й у східних, де самостійницький рух не був таким масовим.

Після підписання між урядом УРСР та Польським комітетом національного визволення 9 вересня 1944 р. Люблінської угоди, якою передбачалося розпочати з 15 жовтня взаємне переселення українського й польського населення з території Польщі та УРСР [6], ВБ поступово створюються й у населених пунктах, де проживали українці. У спільному наказі НКВС та НКДБ «Про заходи з посилення боротьби з оунівським підпіллям і ліквідації озброєних банд ОУН у західних областях Української РСР» від 9 жовтня 1944 р. пропонувалася низка заходів із повної ліквідації збройних формувань ОУН та УПА. У цих заходах, крім Внутрішніх та Прикордонних військ НКВС, військових частин Червоної армії, озброєних загонів радянсько-партійного активу, пропонувалося залучати й місцеве населення, створюючи «при дільничних уповноважених міліції озброєні групи сприяння», тобто ВБ, до яких приймати «чесних членів сімей військовослужбовців Червоної армії, місцевого партійно-радянського активу, осіб, які постраждали від оунівських банд» [7].

Саме із цієї категорії населення й комплектувався в основному особовий склад ВБ у населених пунктах області.

Значна частина ВБ була залучена й під час так званого «першого хрущовського нажиму» з ліквідації збройних формувань УПА, що розпочався 1 листопада 1944 р. і тривав до кінця лютого 1945 р. Тільки до кінця грудня 1944 р. утрати УПА на території області склали 5435 ос. убитими, 2975 ос. потрапило в полон, а також було виявлено 2143 «нелегалів», які переховувалися від служби в Червоній армії, 1243 призовників з'явилося добровільно, а 1163 повстанці склали зброю добровільно. Крім того, було затримано 26 «німецьких посібників», 4 «німецьких агенти» та 138 членів ОУH [8].

Оскільки, незважаючи на значні втрати, Станіславська область порівняно з іншими західними областями й надалі залишалася найбільше «охопленою бандитизмом», 11 грудня 1944 р. НКВС УРСР видав черговий наказ «Про подальші заходи в боротьбі з бандитизмом ОУН і УПА на території Станіславської області». У ньому нарком вимагав «виставляти в населених пунктах, де діють боївики, гарнізони в кількості 20-40 чоловік на термін 5-12 днів», а також систематично проводити облави, прочісування лісових масивів, виставляти засідки та здійснювати інші оперативні дії, залучаючи до цих акцій і винищувальні батальйони [9].

Однак, як відзначав у своєму звіті обласний прокурор, це не призвело до повної ліквідації збройного підпілля, оскільки на теренах області «продовжували активно діяти бандформування» [10].

Аналогічною була ситуація і в інших західних областях. У зв'язку із цим 10 січня 1945 р. ЦК КП(б)У ухвалив чергову постанову «Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами в західних областях України», у якій, проаналізувавши допущені помилки з ліквідації збройного підпілля ОУН-УПА, поставив перед секретарями обкомів західних областей, наркомами HКВС-HКДБ УРСР та їх структурами на місцях завдання «всебічно і рішуче посилити боротьбу з українсько-німецькими націоналістами» з тим, щоб ефективно використати зимовий період для їх повної й остаточної ліквідації [11].

На виконання постанови ЦК начальники управлінь HКВС західних областей розробили конкретні плани заходів. Так, начальник УНКВС Станіславської області у своєму наказі від 18 січня 1945 р. вимагав від працівників оперативних служб, паспортних столів та дільничних уповноважених міліції:

«1. З 20 січня по 15 лютого 1945 року провести в усіх населених пунктах області реєстрацію поіменно всіх жителів від 15-тирічного віку і старших.

2. Реєстрації підлягають всі живі члени сім'ї незалежно від їх місцеперебування на день реєстрації.

3. Реєстрацію проводити шляхом особистого опитування кожного члена сім'ї в присутності голови сім'ї. Голова сім'ї зобов'язаний мати при собі документи, що підтверджують правильність відомостей, які дає про себе кожен член сім'ї. Hа відсутніх членів сім'ї, що перебувають за межами району, відомості про них під час реєстрації зобов'язаний давати голова сім'ї з одночасним пред'явленням документів, що підтверджують місце знаходження відсутніх.

4. В тому разі, коли під час реєстрації членів даної сім'ї виявиться, що один або декілька членів сім'ї знаходиться в бандах українсько-німецьких націоналістів або ховаються від призову до Червоної Армії, зобов'язати голову сім'ї (під розписку) негайно знайти члена або декількох членів своєї сім'ї і разом з ними з'явитись до районної міліції для реєстрації.

5. Сім'ї, які не вживуть відповідних заходів для виявлення своїх членів і не приведуть їх із банд для реєстрації в районній міліції, розглядатимуться як бандитські сім'ї і висилатимуться у віддалені місцевості Радянського Союзу.

6. Усіх осіб, які вийшли з банд і порвали з ними зв'язки, а також тих, хто ховався від призову до Червоної Армії і з'явився на реєстрацію до районної міліції, розглядати як добровільно прибувши[, придатних за станом здоров'я направляти до райвійськкомату, а решту направляти до місця їх постійного мешкання.

7. Начальникам РВ HКВС скласти й широко оголосити населенню календарний план реєстрації.

8. Усіх тих, хто ухиляється від реєстрації, розглядати як таких, які зв'язані з бандами й у зв'язку з цим притягти їх до відповідальності» [12].

Унаслідок ужитих заходів було досягнуто певних результатів. Зокрема, до кінця січня під час чекістсько-військових операцій на території Станіславської області було вбито 944 повстанців і членів ОУH, узято в полон - 1323 і прибуло з повинною - 1155 осіб. Для порівняння: у Львівській області загинуло 771 повстанців і членів ОУН, узято в полон 4732, склали зброю добровільно 4335 осіб, а в Дрогобицькій - загинуло 876, потрапило в полон 1729, прибуло з повинною 3677 осіб. І все ж «загальний стан боротьби з націоналістами в західних областях», як відзначалося в аналітичній довідці ЦК КП(б)У від 3 лютого 1945 р., залишався незадовільним [13].

Питання остаточної ліквідації боївок ОУН та УПА в західних областях було в центрі уваги на пленумі ЦК КП(б)У, що відбувся 26 лютого 1945 р. На ньому йшлося, що за період із 10 січня до 23 лютого 1945 р. на території західних областей України під час військово-чекістських операцій загинуло 11 тис. повстанців і членів ОУH, узято в полон 26 тис., прибуло з повинною 22 тис. повстанців і членів ОУH та понад 13 тис. призовників, які ухилялися від мобілізації до Червоної армії. В ухваленій постанові серед низки заходів з «остаточної ліквідації бандформувань» пропонувалося «ще ширше розгорнути масово-політичну роботу серед населення», а «для знищення малих банд виділяти невеликі військові групи, до яких залучати бійців винищувальних батальйонів із місцевого населення» [14].

Hа виконання постанови в Станіславській області, за словами обласного прокурора, було задіяно «увесь партійно-радянський актив» і «всі військові частини, що дислокувалися на території Станіславської області», а також ВБ [15].

У найбільш «уражених бандитизмом» районах області - Бурштинському, Букачівському, Галицькому, Рогатинському, Косівському, Кутському, Жаб'євському - було проведено блокування лісових масивів та облави. За допомогою «сексотів» та зрадників із середовища повстанців проводилися спеціальні операції зі знищення господарських баз УПА-Захід, де знаходилися склади з продуктами харчування, одягом, зброєю, медикаментами [16].

Усього, за даними офіційних джерел, упродовж І кварталу 1945 р. втрати збройного підпілля ОУН-УПА на території Станіславщини склали 4979 убитими; 13230 ос. добровільно склали зброю. Радянська ж сторона втратила лише 211 ос. убитими й 85 - пораненими [17].

У цих заходах вагому роль відіграли й ВБ, яких станом на 15 лютого 1945 р. у західних областях налічувалося 292 (майже 24 тис. осіб [18], із них майже 5 тис. - у Станіславській області [19]).

За словами обласного прокурора, «дрібні загони ОУHівців разом із діючими бандитами» в II кварталі (квітень-червень) продовжували здійснювати «напади, спрямовані проти радянсько-партійного активу, працівників HКВС, HКДБ, військовослужбовців Червоної армії й осіб, які співчувають радянській владі з числа українців і поляків». Крім того, унаслідок проведеної ними агітаційної роботи «1/3 призивного контингенту не з'явилася на призовні пункти, перейшли на нелегальне положення, а велика частина з них влилася в діючі банди УПА» [20].

Значну роль у цьому відіграли пропагандистські відділи ОУН та УПА, які в різних формах агітували міліціонерів-українців та бійців винищувальних батальйонів переходити на їхній бік. Так, в одній із листівок «До членів міліції» вони закликали «кидати ту зрадницьку роботу супроти українського народу» і ставати «в ряди борців за Українську державу» [21]. Слід зазначити, що окремі бійці винищувальних батальйонів піддавалися пропагандистським закликам і нелегально співпрацювали з повстанцями, або вливалися в їхні ряди.

Упродовж трьох останніх місяців Великої Вітчизняної війни на території області було «проведено 576 чекістсько-військових операцій силами прикордонних внутрішніх військ HКВС, бійцями винищувальних батальйонів та оперативного складу органів HКВС», під час яких «повністю й частково розгромлено 23 бандитсько-повстанських групи», що в людському вимірі склало: 3208 осіб убитими, а 15471 ос. «було полонено, арештовано, легалізовано». Втрати ж радянської сторони за цей же період склали лише 318 ос., у тому числі 40 бійців винищувальних батальйонів (22 убитими, 4 - пораненими й 14 - потрапило в полон) [22].

Усього ж, за даними звітів радянсько-партійних органів влади та силових відомств, втрати ОУН та УПА за період від 1 липня 1944 р. до 30 червня 1945 р. становили 15856 ос. убитими, 28020 потрапило в полон, а 18064 ос. добровільно склали зброю. Таким чином, від активної участі в збройній боротьбі проти радянської влади лише на території Станіславщини було ізольовано майже 62 тис. ос. [23].

Зазначимо, що джерела ОУН-УПА подають протилежну інформацію. За їхніми даними втрати радянської сторони за вказаний період на теренах Станіславщини склали 7456 ос. убитими, а УПА - лише 678 ос. [24].

На думку окремих дослідників, статистичні дані тих часів з обох сторін мали більше пропагандистсько-психологічний, ніж реальний характер, оскільки ставили за мету залякати противника й продемонструвати місцевому населенню свою силу, тому часто наводили значно більші цифри про кількість знищеного противника, ніж це було насправді [25].

Таким чином, винищувальні батальйони, формування яких розпочалося на території Станіславщини в травні 1944 р., відіграли помітну роль як в охороні населених пунктів та відновленні місцевих органів влади, так і в ліквідації збройних формувань ОУН та УПА. Водночас вони свідомо використовувалися радянською владою як «п'ята колона» для братовбивчої війни в західних областях УРСР, що призводило до нагнітання міжособистісних стосунків серед місцевого населення, відлуння яких спостерігається й донині.

ЛІТЕРАТУРА

1. Нариси історії Івано-Франківської обласної партійної організації / Авт. В. Й. Гарець, П. А. Корольов, М. К. Кучеров та ін.; Редкол. П. Д. Сардачук та ін. - Ужгород: Карпати, 1979. - С. 238.

2. Державний архів Івано-Франківської області (далі - ДАІФО). - Ф. Р-584. - Оп. 2. - Спр. 6. - Арк. 11.

3. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917 - 1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. - К.: Либідь - Військо України, 1994. - Кн. 1. - С. 177.

4. Архів Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (далі - АУМВСУІФО). «Обзор оперативно-служебной и боевой деятельности истребительных батальонов НКВД УССР за первое полугодие 1944 года» // Накази, директиви, розпорядження НКВС УРСР за 1944 рік. Том 2. Колекція документів.

5. Там само.

6. Депортації. Західні землі України кінця 30-х - початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У трьох томах. - Т. 1. - 1939-1945 рр. - Львів, 1996. - С. 287.

7. АУМВСУІФО. Приказ НКВД-НКГБ СССР № 001240/00380 от 9 октября 1944 года // Накази, директиви, розпорядження НКВС СРСР за 1944 рік. Том 1. Колекція документів.

8. ДАІФО. - Ф. Р-753. - Оп. 1. - Спр. 63. - Арк. 33 - 34.

9. АУМВСУІФО. Приказ НКВД УССР № 00121 от 11 декабря 1944 года // Накази, директиви, розпорядження НКВС УРСР за 1944 рік. Том 2. Колекція документів.

10. ДАІФО. - Ф. Р-753. - Оп. 1. - Спр. 63. - Арк. 34.

11. Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944 - 1953 рр. Нові документи і матеріали. - К.: Дніпро, 1998. - С. 197.

12. АУМВСУІФО. Накази, директиви, розпорядження УНКВС у Станіславській області за 1945 рік. Том 7. Колекція документів.

13. Сергійчук В. Десять буремних літ... - С. 215 - 216.

14. ДАІФО. - Ф. Р-295. - Оп. 2. - Спр. 18. - Арк. 82 - 85.

15. ДАІФО, ф. Р-584, оп. 2, спр. 6, арк. 5.

16. Андрухів І. О., Француз А. Й. Станіславщина: двадцять буремних літ (1939-1959). Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. - Рівне - Івано-Франківськ: «Таля», 2001. - С. 137.

17. ДАІФО. - Ф. Р-584. - Оп. 2. - Спр. 6. - Арк. 5.

18. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941 - 1945 гг. Том третий. - К.: Политиздат, 1975. - С. 147.

19. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГОУ). - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр.4974. - Арк. 64 - 65.

20. ДАІФО. - Ф. Р-584. - Оп. 2. - Спр. 6. - Арк. 12.

21. Сергійчук В. Десять буремних літ... - С. 201 - 202.

22. ДАІФО. - Ф. Р-584. - Оп. 2. - Спр. 6. - Арк. 12 - 20.

23. ДАІФО. - Ф. П-1. - Оп. 1. - Спр. 170. - Арк. 75; Ф. Р-753. - Оп.1. - Спр. 63. - Арк. 33; Ф. Р-584. - Оп. 2. - Спр. 6. - Арк. 5 - 37.

24. Шанковський Л. Тринадцять літ // Альманах Станіславської землі. Збірник матеріалів до історії Станиславова і Станиславівщини. Том 1. - Нью-Йорк - Торонто - Мюнхен, 1975. - С. 180.

25. Андрухів І. О., Француз А. Й. Станіславщина: двадцять буремних літ... - C. 148.