Економічна та соціокультурна сфера села східної Галичини (1919-1939 рр.) в історіографії

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІОКУЛЬТУРНА СФЕРА СЕЛА СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ (1919 - 1939 РР.) В ІСТОРІОГРАФІЇ

НАТАЛІЯ КОРОСТІЛЬ,

викладач кафедри загальноекономічних та гуманітарних дисциплін Івано-Франківського інституту менеджменту Тернопільського національного економічного університету

У статті вперше зроблена спроба комплексного висвітлення історичних поглядів на суспільно-політичне та соціально-економічне життя східногалицького села міжвоєнного періоду. Авторка ставить на меті аналіз української та польської тогочасної історіографії, котра започаткувала дослідження цієї актуальної теми, доробок учених радянського періоду, української діаспори та зарубіжних дослідників, а також наукові праці періоду незалежної України.

Соціально-економічне становище українського населення Східної Галичини у міжвоєнний період викликало зацікавлення багатьох дослідників. Зважаючи на велику кількість праць, у яких тією чи іншою мірою порушується дана проблема, вважаємо за доцільне звести їх у чотири умовні групи. До першої групи слід віднести праці українських і польських дослідників, які побачили світ у ІІ Речі Посполитій; другу - становлять публікації радянських дослідників; третю - студії вчених української діаспори і зарубіжних дослідників; четверту - дослідження науковців незалежної України.

Публікації, в яких висвітлювалися суспільно-політичні та соціально-економічні процеси, з'явилися практично відразу після завершення Першої світової війни. Відомі громадські діячі, лідери культурно-просвітницьких організацій, політичних партій, духовенство у численних статтях і брошурах здійснили перші спроби аналізу етнополітичних проблем. В умовах польського поневолення більшість публікацій мали здебільшого публіцистичний національно-патріотичний, а не науковий характер.

Суспільно-політична ситуація у Східній Галичині міжвоєнного періоду на загальноєвропейському тлі характеризується С. Бараном [1], Н. Григориївим [2], Д. Дорошенком [3], Є. Коновальцем [4], В. Липинським [5]. Трагічні події історичного минулого зумовили виникнення психологічного бар'єру у вигляді синдрому упередженості, проявів ворожості в польсько-українських відносинах.

У 1922 р. член уряду ЗУНР М. Лозинський [6] подає унікальні історичні подробиці та власне бачення долі цього багатостраждального українського краю. Віддаючи належне соборницьким поглядам публіциста-історика М. Лозинського, необхідно вказати на помилковість його висновків і політичних оцінок щодо можливостей реалізації галицької державності у тих історичних умовах.

Характер економічного розвитку краю, зокрема сільського господарства українських земель у складі ІІ Речі Посполитої, висвітлювали такі галицькі вчені того періоду, як І. Витанович [7], Ю. Павликовський [8], Є. Храпливий [9], М. Холєвчук [10] та багато інших. Спільним для них є узагальнення розвитку української кооперації на тлі складних суспільно-політичних процесів, насамперед її вплив на модернізацію дрібних селянських господарств. Головна увага зверталася на захист господарських інтересів селян на всіх рівнях влади та органів самоврядування, надання юридичної консультації щодо купівлі, продажу землі, нерухомості, одержання кредитів, а такж методи підвищення ефективності та продуктивності землеробства. Кооперативна система досить успішно захищала українських аграріїв за часів Австро-Угорщини, але внаслідок руйнацій Першої світової війни була майже знищена. Завдання полягало не тільки відродити українську кооперацію, а й адаптувати її до нових реалій часу.

Вагоме місце в історіографічному надбанні міжвоєнного періоду посідають праці керівника статистичного відділу Ревізійного союзу ураїнських кооперативів (РСУК) А. Жука (Ільченка). Його статті, які публікувалися у тогочасній галицькій періодиці [11], містять цікавий фактичний матеріал та практичні рекомендації щодо шляхів подолання існуючих проблем кооперативного руху.

У історіографії того часу слід відзначити праці вчених, які працювали в Українському вільному університеті в Празі та Українській господарській академії в Подєбрадах. Основні соціально-економічні завдання кооператорів визначив Б. Мартос [12]. Порівняльний аналіз кооперативного законодавства різних країн світу, в тому числі й України, здійснено у роботі С. Бородаєвського [13].

Український суспільно-політичний діяч Ю. Бачинський створив концепцію політичного відродження соборної України на засадах економічного детермінізму. В умовах розвитку капіталістичних відносин у ІІ Речі Посполитій дрібні селянські господарства були приречені на розорення. Вважаючи парцеляцію великих поміщицьких маєтків хибною, позаяк вона гальмувала капіталізацію сільськогосподарського виробника, Ю. Бачинський пропонував спрямувати її в русло створення середніх господарств і "мужицьких фільварків", економічних спілок та асоціацій. Однак розвиток сільської східногалицької економіки відбувся за іншим сценарієм: позбавлений можливості відстояти своє господарство від розорення український селянин змушений був, по-перше, іти на заробітки до поміщика чи багатого селянина за мізерну плату, по-друге, брати позики, внаслідок чого потрапляв у боргове рабство до лихварів, по-третє, продавати своє майно і шукати кращої долі в місті, по-четверте, відкинутий панським маєтком і селом, - емігрувати [14].

Видатний український учений-етнополітолог, соціолог, історик і теоретик права, професор кількох європейських університетів В. Старосольський у своїх працях розглядає об'єктивні і суб'єктивні чинники формування нації як політичної спільноти, взаємозв'язок нації і держави [15]. Західноукраїнський громадсько-політичний діяч, голова Української соціалістичної партії, депутат галицького і польського сенату І. Макух як безпосередній свідок і найактивніший учасник історичних подій подає цінні історичні свідчення про тогочасні події [16].

У польській науковій літературі у 1920 - 1930 рр. з'явилося багато публікацій, присвячених польській громаді на "східних кресах". Польський професор Львівського університету Е. Ромер, опрацьовуючи австрійську статистику, уникав поділу Галичини на східну і західну. Він зараховував до римо-католиків як латинників, так і 10 % іудеїв, частину греко-католиків та представників інших віросповідань [17].

Авторитетним знавцем етнодемографічної ситуації Другої Речі Посполитої вважається А. Крисінський. Він опублікував низку праць з проблем "східних кресів" [18]. Через його роботи проходить ідея, що у східних окраїнах держави нібито жодна з тамтешніх національних груп не становила абсолютної більшості мешканців, тому ніхто з них не мав виключного права на ці території.

Польський учений міжвоєнної доби С. Томашівський висунув тезу про те, що українське національне відродження ХХ ст. прискорювала не австрійська політика (поляки часто окреслювали її як "австрійську інтригу"), а власне польська інтрига проти Росії. Українська національна свідомість, за твердженням професора С. Томашівського, формувалася власне у міцному зв'язку з польською історією. Тому він дивувався, що в суспільному сприйнятті утвердилося переконання про антитезу польськості й українства. "Запас історично-політичної уяви сучасного українця, - стверджував він, - у 9/10 зачерпнутий з історії Польщі, є продуктом її розвитку... Поляки значною мірою спричинилися до прискорення й кристалізації почуття національної відрубності українців від росіян, без польської присутності цей процес був би значно сповільненіший" [19].

Спроби вирішення "українського питання" робили й польські консерватори на чолі з Я. Бобринським. Вони пропагували власне бачення на сторінках місячника "Nasza Przyszlosc", що видавався з квітня 1930 р. Розв'язання "українського питання" вони вбачали в утворенні української держави над Дніпром, тоді як вирішення назрілої проблеми в Польщі розумілося лише як надання культурної автономії [20].

Загалом у 30-х роках ХХ ст. у польському католицькому середовищі відбувся певний позитивний поворот щодо "українського питання" та "східних кресів". Це виявилося в публікаціях ксьондза Е. Косибовича. Він виступив із гострою критикою позицій урядових кіл і польських націоналістів, яку вони займали у національному питанні. На сторінках часопису "Rodzina Polska" та "Biuletyn Polsko-" друкувалися статті відповідного спрямування. У 1933 р. спеціальний випуск було присвячено польсько-українським зв'язкам. В одному із опублікованих матеріалів часопису є слушне зауваження, що багато поляків не усвідомлюють процесу культурної емансипації в Україні й "постійно перебувають під чаруючим впливом романтичної України" [21].

В цілому публікації цього періоду дозволили окреслити коло актуальних проблем і розпочати накопичення емпіричного матеріалу та його осмислення. Поряд з тим частина з них позначена апологетичними, або, навпаки, звинувачувальними підходами.

Вчені УРСР змушені були дотримуватися класового підходу та принципу партійності до висвітлення досліджуваних процесів. Особливою заполітизованістю позначені праці М. Левицького [22], П. Йови [23], М. Герасименка й Б. Дудикевича [24], Л. Корнійчука [25], П. Свєжинського [26] та інших. Всі вони витримані в дусі ленінсько-сталінської методології і мають виразний тенденційний характер. Зокрема М. Герасименко та Б. Дудикевич у своїй праці оминули одну з найгостріших проблем тогочасного східногалицького суспільства - українсько-польське протистояння - і стверджували, що у спільних "класових боях проти гнобителів" склалася дружба між польськими та українськими народами. Велику увагу аграрному питанню та ставленню до нього різних політичних партій приділив П. Свєжинський. В його праці розглядаються різні форми аграрного руху та дається марксистсько-ленінська оцінка класової боротьби в західноукраїнському селі.

Інститут суспільних наук Академії наук Української РСР у 1957 р. починає друкувати серії збірників наукових праць під назвою "З історії західноукраїнських земель". У першому збірнику публікуються статті М. Івасюти [27] та О. Карпенка [28]. Спільним для цих матеріалів є те, що їх автори відображали офіційне компартійне бачення проблеми. Покладаючи відповідальність за окупацію західноукраїнських земель на імперіалістичну політику урядів Антанти, вони одночасно вбачали в цьому наслідки "зрадницької діяльності українських буржуазних націоналістів". Такий однобічний погляд призводив до спотвореного зображення політичних і соціально-економічних процесів. Основна частина порушених у цих працях питань висвітлюється крізь призму керівної ролі комуністичної партії, діяльності радянських і комсомольських органів.

Підвалини наукового опрацювання даної тематичної ніші закладено у монографіях львівських істориків І. Васюти "Селянський рух на Західній Україні в 1919 - 1939 рр." (Львів, 1971) [29] та Ю. Сливки "Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення" (Київ, 1973) [30]. Монографія І. Васюти написана на основі великого фактичного матеріалу і дає широку картину соціально-економічного становища селянства, державної аграрної політики, диференціації селянства, різноманітності форм та особливостей боротьби. Праця Ю. Сливки робить наголос на міжнародних факторах, що супроводжували боротьбу за сфери впливу у Східній Галичині між поверсальською Польщею і Радянською Росією. Вчений з марксистсько-ленінських методологічних позицій характеризує "шовіністичну колоніальну політику польської буржуазії" та "боротьбу Країни Рад і трудящих Східної Галичини за возз'єднання українських земель в єдиній Українській Радянській державі". Однак, цим працям властива спільна тенденція: приховати участь інших політичних сил і намагання обґрунтувати керівну роль у розгортанні визвольної боротьби народних мас саме Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). Українська політично свідома еліта, яка очолила національно-визвольний рух і державотворчий процес, "звинувачувалась" у "розчленуванні території України, союзі з іноземними державами та поневоленні свого народу".

Монографії І. Васюти "Соціально-економічні відносини на селі Західної України до возз'єднання (1918 - 1939)" (Львів, 1978) [31] та Ю. Сливки "Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920 - 1939)" (Київ, 1985) [32] написані з використанням широкого кола джерел з історії України й Польщі. Дані книги стали фактично єдиними ґрунтовними дослідженнями радянського періоду, в яких було докладно проаналізовано політико-адміністративне, юридичне, міжнародне і національно-культурне становище краю у контексті політики Другої Речі Посполитої. Зокрема Ю. Сливка дає оцінку шовіністичній політиці ендеків і пілсудчиків в "українському питанні", детально характеризує її соціально-економічні наслідки, з'ясовує ставлення влади до церкви. Однак автори змушені були дотримуватися постулатів політичної кон'юнктури і змальовувати торжество ленінської національної політики та засуджувати "зміновіхівську політику українських буржуазних партій та їх класову, антирадянську суть".

З огляду на географічні рамки і коло проблем, які охоплює дане дослідження, слід згадати праці І. Кошарного [33]. Автор обрав описово-глорифікаційний підхід, вихваляючи політику КПРС та протиставляючи її "буржуазному минулому". У роботах І.Кошарного досліджувалися не стільки існуючі в соціально-економічному житті краю процеси і явища, скільки вибиралися факти для "підтвердження" перетворюючої ролі комуністичної партії.

Значний архівний матеріал був залучений дослідниками при підготовці "Історії селянства Української РСР" [34], що вийшла в трьох томах у 1967 р. Окремі фрагменти цього видання присвячені аграріям Західної України.

У 1967 р. колектив авторів Інституту історії АН УРСР підготував до друку і видав у двох томах "Історію Української РСР" [35]. У другому томі (розділ VІІ) "Возз'єднання Західної України і Північної Буковини в єдиній Українській Радянській державі" в руслі марксистсько-ленінської методології розглядається снановище народних мас та їх боротьба за соціальне та національне визволення.

З праць другої групи виділимо восьмитомну (у десяти книгах) "Історію Української РСР", підготовлену в Інституті історії АН УРСР. У шостому томі "Українська РСР у період побудови і зміцнення соціалістичного суспільства (1921 - 1941)" суспільно-політичне становище Західної України виділено в окремий ХХІІ розділ - "Боротьба трудящих західноукраїнських земель проти соціального і національного гноблення, за возз'єднання з Радянською Україною" і розглядається в контексті загальноукраїнських подій у підрозділі "Західна Україна під гнітом буржуазно-поміщицької Польщі" [36].

Окремі питання, пов'язані з розвитком суспільно-політичних процесів у Східній Галичині, висвітлюються в багатотомній "Історії міст і сіл Української РСР", зокрема у томах, присвячених Івано-Франківській (1971 р.) [37], Львівській (1968 р.) [38] і Тернопільській (1973 р.) [39] областям.

У другій групі видань слід відзначити також узагальнюючі праці "Торжество історичної справедливості. Закономірність возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі" [40] та "За щастя оновленої землі: Нариси історії колгоспного селянства західних областей УРСР. 1939 - 1979" [41], в яких зібрана чимала кількість фактичного матеріалу. Однак аспекти, які є предметом даного дослідження, в цих працях розглядаються побіжно. Учені Інституту суспільних наук АН УРСР узагальнили здобутки радянської історичної науки в колективній монографії "Возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною" [42]. Однак головна увага фокусувалася довкола політичних аспектів - "інтернаціональної солідарності з Країною Рад", "подолання опору класових ворогів трудящих" та "дій буржуазно-націоналістичного підпілля".

Радянські дослідники уважно стежили за напрацюваннями зарубіжних колег. Так, на початку 80-х років ХХ ст. С. Макарчук підсумував стан вивчення даної проблеми у польській історіографії [43]. Він відзначив, що головна увага істориків була зосереджена на політиці польських урядів і партій, міжнародних і польсько-радянських відносинах, натомість соціокультурна сфера села "східних територій" висвітлювлася побіжно.

Наявні праці хибують суттєвими недоліками як фактологічного, так і методологічного характеру. Вони змушені були відображати офіційне компартійне бачення і не виходити за усталені рамки. У дослідженні даної тематики акцент робився виключно на керівну роль комуністичної партії у всіх суспільно-політичних та соціально-економічних процесах.

До третьої групи належать праці представників української діаспори та зарубіжних дослідників, які безпосередньо чи побіжно порушують питання розвитку східногалицького аграрного ареалу у 20 - 30-ті роки ХХ ст. У першу чергу слід звернути увагу на науковий доробок В. Кубійовича [44]. Його праці присвячені проблемам розвитку української науки, історії Наукового товариства ім. Шевченка. Чимало змістовних матеріалів уміщено в статтях "Енциклопедії українознавства", які опубліковані у 13 томах українською і 4 - англійською мовами. Зокрема у першому томі "Енциклопедії" міститься колективна стаття В. Кубійовича, Я. Пастернака, І. Витановича "Галичина" [45].

Історики діаспори, на відміну від радянських дослідників, маючи мінімальні можливості доступу до архівних матеріалів, розглядали їх з інших теоретичних позицій, ґрунтуючись на методологічних засадах, які в цілому забезпечували свободу творчого пошуку. В українській діаспорі з'явилися праці І. Нагаєвського [46], І. Кедрина [47], С. Ріпецького [48], С. Ярославина [49]. У їхніх публікаціях в цілому переважали антипольські мотиви, що базувалися на мемуарній літературі.

Праці І. Лисяка-Рудницького відзначаються сміливою власною інтерпретацією, осмисленням української історії у європейському та загальносвітовому контексті. Його висновки видаються нам слушними та аргументованими: "Перекидаючи на поляків головний тягар відповідальності за катастрофічний розвиток польсько-українських взаємовідносин, я зовсім не маю наміру вибілювати українців. Бо вони також припустились багатьох промахів до порозуміння. Насправді при перегляді документації польсько-українських взаємодій часто вражає велика подібність ставлень і поведінок обох суспільств. Але тому, що поляки, звичайно, були сильніші, вони мали кращі можливості коїти лихо" [50].

Історії виникнення, еволюції, протистояння і взаємного впливу двох глобальних світоглядів - націоналізму і комунізму - присвячені праці професора Гарвардського університету Р. Шпорлюка [51]. У цьому контексті наукове зацікавлення становить дослідження історії розвитку українського націоналізму на теренах Східної Галичини. Вчений з'ясовує специфіку і закономірності виникнення ідеологічних стереотипів, переосмислює усталені наукові та ідеологічні догми.

Чимале значення для розуміння складних суспільно-політичних процесів міжвоєнного періоду мала низка статей, опублікованих на сторінках періодичних закордонних видань "Визвольний шлях", "Арка", "Український збірник", "Український самостійник", "Вежа" та ін. Загалом праці дослідників відрізнялися скрупульозним використанням усіх доступних джерел і критичним аналізом офіційних польських видань, у першу чергу газетних публікацій. Однак відсутність у авторів можливості використати в своїх дослідженнях архівні документи та матеріали негативно позначилися на науковій цінності робіт. Надмірний патріотичний пафос, певний схематизм аналізу дають підстави класифікувати більшість цих досліджень як публіцистичні.

Знаний французький дослідник польсько-українських проблем професор Д. Бовуа чи не перший зробив спробу знайти вихід із існуючого глухого кута. Думка Д. Бовуа про те, що міф має властивість "... створювати другу природу, часом сильнішу від першої", знаходить своє підтвердження в сучасній польській історіографії. Український дослідник Б.Гудь зазначав: "...польський драматург Т. Лубенський стверджує, що романтична традиція А. Міцкевича і Г. Сенкевича писати "для зміцнення сердець" продовжує надихати польських літераторів та кінематографістів. Як досить зауважити, гортаючи прекрасно ілюстровані ностальгічні видання з популярної в Польщі серії "A to Polska wlasnie…" Парадоксально, але факт: з 1987 р., коли Д. Бовуа провів у Ліллі наукову конференцію, присвячену "кресам" давньої Речі Посполитої, ситуація у ставленні до них з боку польських науковців практично не змінилася. Вони, за незначним винятком, продовжують перебувати під впливом романтично-привабливого образу, створеного і твореного нині представниками красного письменства" [52].

Професор університету Бен-Гуріона в Ізраїлі Ш.Редліх [53] здійснює ретельне історичне дослідження складних стосунків між поляками, євреями, українцями і німцями. Автор виокремлює два чинники, які визначали їх сутність: почуття національної солідарності та економічні мотиви і фактори.

Історики соціалістичної Польщі присвятили ряд спеціальних досліджень східній політиці в окреслений період. Це стосується насамперед праць С. Ігнара [54], Є. Куманецького [55], Ю. Левандовського [56], З. Закс [57] та ін. У їх публікаціях відсутня критична характеристика політики Польщі у східногалицькому питанні. З. Закс, наприклад, спрощено пояснює виникнення війни, яку в 1918 р. розв'язала Польща проти Східної Галичини. Вона стверджувала, ніби захоплення влади у Львові Українською націоналістичною радою започаткувало воєнний конфлікт. Є. Куманецький висвітлював акції польського уряду не як агресію, а як "умиротворення", а домагання Східної Галичини - як засіб досягення міжнародної стабілізації в регіоні. Польща зображувалася не як загарбник та окупант Західної України, а як "борець" і "уболівальник" за національні права населення Східної Галичини.

У польських дослідженнях з історії України ХХ століття таких авторитетних дослідників, як А. Хойновський [58], Т. Ольшанський [59]. Східна Галичина не виділяється як об'єкт політики правлячих кіл ІІ Речі Посполитої. У працях А. Новака [60] досліджувані нами проблеми згадуються побіжно. Слід зазначити, що західні дослідники, як і історики української діаспори, надавали перевагу вивченню питань політичної історії. Ряд соціально-економічних аспектів опинилися поза полем зору або розглядаються у загальних рисах.

Обнадійливі тенденції у вивченні міжвоєнного періоду з'явилися у зв'язку з падінням авторитарного режиму в Польщі. Однак новітній посткомуністичний період, що викликав величезну кількість публікацій про "польські креси", не відразу дав якісні результати. Ряд публікацій про уславлення "польського чину" на Сході не сприяв науковим, неупередженим підходам до вивчення цієї суперечливої, складної проблематики, а лише нагромаджував потенціал напруження і непорозумінь.

Ліквідація комуністичного панування в Польщі до певної міри сприяла кращому розумінню проблем історії України, становлення української нації, "українського питання", але не зупинила хвиль антиукраїнської дезинформації, навіть зоологічної українофобії та відвертого реваншизму, які періодично посилюються. Актуальним постає завдання інтелектуальних еліт - змінювати психологію суспільства.

Польський дослідник міжвоєнного десятиліття Р. Торжецький [61] максимально об'єктивно прагнув розібратися у багатогранних аспектах польсько-українських стосунків. Наведені дослідником статистичні дані щодо участі українців у війні на боці західних союзників, або СРСР остаточно спростовують вигаданий міф про те, що характерною ознакою будь-якого українця є неодмінна ненависть до поляків та всього польського [62].

Для цих робіт характерна, з одного боку, свобода творчого пошуку, з іншого - небезпідставна критика офіційних польських видань. Спрощені підходи у трактуванні історичних проблем, визначальним критерієм яких виступає великопольська упередженість та культурологічна місія на "східних кресах", потребують суттєвих доповнень.

До четвертої групи видань належать праці сучасної української історіографії, в яких зроблено спробу розглянути суспільне життя України з нових концептуальних засад - у контексті світового історичного процесу. У другій половині 80-х років ХХ ст. у процесі перебудови суспільно-політичної системи в українській історіографії розпочалися пошуки нових методологічних підходів. Розширений доступ до архівних фондів, можливість опрацювати документи у польських та інших закордонних архівах, відкриття спецсховищ бібліотек створило умови для інтенсивного заповнення "білих плям" історії.

Після відновлення незалежності України вітчизняна історична наука з нових позицій підійшла до оцінки міжвоєнного періоду. Частина істориків продовжувала сповідувати консервативні погляди, перебуваючи в полоні радянських стереотипів. Водночас з'явилися молоді науковці, не обтяжені усталеними штампами. Закономірно, що провідні позиції зайняли західноукраїнські історики, для яких дана тематика більш злободенна. У місцевих архівах відклалось чимало необхідних для вивчення даної проблематики документів, залишилися в живих свідки тих подій. Роботі істориків Львова, Івано-Франківська, Тернополя сприяли багаті традиції у дослідженні Східної Галичини у попередні роки. Зріс інтерес до цієї проблематики і в середовищі істориків інших регіонів України, в тому числі київських учених.

На особливу увагу заслуговують монографії М.Литвина і К. Науменка [63], М. Кугутяка [64], О. Красівського [65], C. Качараби [66], Л. Зашкільняка [67], В. Марчука [68], О. Рубльова [69], Б. Яроша [70] та багатьох інших вітчизняних учених. У них на основі широкої джерельної бази висвітлено державно-політичне, духовне відродження галицьких українців. Автори використали великий фактичний матеріал, зокрема маловідомі документи архівів різних країн світу. Однак у цих працях увага фокусується насамперед довкола суспільно-політичних подій.

Вивченню польсько-українських відносин сприяють регулярні контакти між істориками обох країн, конференції, симпозіуми. Проблеми взаємин двох східноєвропейських народів протягом багатьох століть, перспективи україно-польських відносин обговорювалися на міжнародній конференції "Україна - Польща: історична спадщина і суспільна свідомість" (Кам'янець-Подільський, 1992 р.). Неупереджено осмислити уроки минулого, виробити нові принципи взаєморозуміннія, забезпечити збереження етнічної ідентифікації українців у Польщі - такі завдання стояли в центрі уваги учасників міжнародних наукових конференцій "Українсько-польські відносини в Галичині в ХХ ст.", (Івано-Франківськ, 1996 р.); "Українсько-польські відносини в ХХ столітті: державність, суспільство, культура" (Тернопіль, 1999).

Збірник наукових праць "Історіографічні дослідження в Україні" випуск 13 - "Україна-Польща: історія і сучасність" висвітлює проблеми польсько-українських взаємин, а також історіографії та джерелознавства [71]. У доповідях і повідомленнях, які увійшли до збірника "Над Дніпром і Віслою" [72], науковці обох країн розглядають політичні, економічні та соціокультурні аспекти українсько-польських взаємин, шляхи зміцнення дружби між сусідніми народами.

Суспільно-політичні та соціально-економічні процеси, які відбувалися в 20 - 30-х роках ХХ ст. у Східній Галичині, проаналізовані в наукових дослідженнях з історії України та Польщі Л. Алексієвець [73], С.Віднянського [74], Б. Гудя [75], Б. Лановика і М. Лазаровича [76], М. Сеньківа [77], М. Сивицького [78] та інших. У них максимально враховано сучасні наукові погляди, уточнено концептуальні положення, подано оцінки окремих історичних подій та осіб з урахуванням новітніх досягнень української і зарубіжної історичної науки. Узагальнює дослідницьку роботу в галузі українського селянства колективна праця вчених Інституту історії України НАНУ "Історія українського селянства" [79] у двох томах. У другому томі вказаної праці розглядається соціальна структура західноукраїнського села, матеріальне становище селян, громадсько-політичне життя, національно-визвольний рух.

На даний час вийшло чимало досліджень з історії розвитку сільськогосподарської кооперації у Західнній Україні Л. Дрогомирецької [80], В. Марочка [81], Л. Родіонової [82], В. Чайковського [83] та польського осадництва З. Баран [84], О. Дудяка [85], О. Малярчука [86], В. Смолея [87], М. Стрішенця [88]. Окрему категорію складають праці Г. Білавич і Б. Савчука [89]. О. Гайдукевич [90], О. Єгрешія [91], Б. Ступарика [92], де висвітлена участь священиків у суспільно-політичних процесах та культурно-просвітньому русі. Наступну чисельну групу становлять дослідження провідних політичних сил у боротьбі за українську державність І. Дерев'янко [93], К. Кондратюка [94], М. Сенюка [95], В. Ходака [96] та багатьох інших.

Праці науковців незалежної України акумулювали кращі традиції як вітчизняної, так і зарубіжної історичної науки. В нових історичних умовах стало можливим багатопланове й неупереджене вивчення проблем, які раніше висвітлювалися переважно з позицій політичної кон'юнктури.

Висновки. Доробок дослідників, які вивчали окреслену тематику, дозволяє констатувати доволі нерівномірне освоєння всього спектра питань. До найбільш вивчених можна віднести економічну політику ІІ Речі Посполитої, проблему надлишку робочої сили та вимушеної трудової еміграції, кооперативний рух, етноконфесійне життя, провідних політичних сил, міжнаціональні стосунки. Попри значне зацікавлення минулим західноукраїнських земель міжвоєнного періоду, економічна та соціокультурна сфера українського села у Східній Галичині так і не стала об'єктом окремого дослідження. Подальшого вивчення вимагають різноманітні аспекти соціально-побутовго життя селянства, особливості економічного розвитку гірських і низинних господарств краю.

ЛІТЕРАТУРА

1. Баран С. Земельні справи в Галичині. - Авсбург: Вид. Об'єднаня Українських Кооперативів на еміграції, 1948. - 20 с.

2. Григориїв Н. Поляки на Україні. Польсько-українські відносини в історичній перспективі. - Скрентон, 1936. - 95 с.

3. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. - Мюнхен, 1969. - 543 с.

4. Коновалець Є. Причини до історії української революції. - Прага, 1928. - 39 с.

5. Липинський В. Повне зібрання творів, архівів, студії. - Філадельфія, 1995. - Т. 6. - 470 с.

6. Лозинський М. Галичина в рр. 1918 - 1920. - Нью-Йорк: Видавництво "Червона калина", 1970. - 228 с.

7. Витанович І. Українське селянство на шляху до побіди. Історія українського селянства. - Львів: Самоосвіта, 1936. - Ч. ІІІ. - 40 с.

8. Павликовський Ю. В обороні рідної землі. - Львів, 1925. - 73 с.; Під прапором самопомочи: Кілька програмних думок про устрій праці. - Львів: "Сільський Господар", 1925. - 47 с.; За землю Батьківщини. - Львів: накладом т-ва "Сільський господар", 1936. - 33 с.

9. Храпливий Є. Сільське господарство галицько-волинських земель". - Львів: накладом фонду "Учітеся, брати мої", 1936. - 347 с.; Як піднести наше хліборобство. - Львів: накл. крайового госп. тов-ва "Сільський Гоподар", 1932. - 38 с.; Шляхи праці нашої суспільної агрономії. - Львів: накл. крайового госп. тов-ва "Сільський Гоподар", 1932. - 35 с.

10. Холєвчук М. Як організувати і вести контролю молочності корів. - Львів: накл. крайового госп. тов-ва "Сільський Гоподар", 1930. - 93 с.

11. Жук А. Українська кооперація в Польщі. - Львів, 1934. - 38 с.; До ювілею Ревізійного Союзу Українських Кооперативів у Львові // Кооперативна республіка. - 1934. - Ч. 1. - С. 29-33.; Діточі кооперативи при школах на українських землях в Польщі // Господарсько-кооперативний часопис. - 1933. - Ч. 23. - С. 4.

12. Мартос Б. Теорія кооперації. - Подєбради, 1924. - 246 с.

13. Бородаєвський С. Історія кооперації. - Прага, 1925. - 444 с.

14. Бегей І. Юліан Бачинський: соціал-демократ і державник. - К.: Основні цінності, 2001. - с. 156.

15. Старосольський В. Й. Теорія нації / Передм. І. О. Кресіної - Нью-Йорк - К.: Наук. т-во ім. Т. Шевченка, 1998. - ХL. - 157 с.

16. Макух І. На народній службі: Спогади. - К.: Основні цінності, 2001. - 572 с. (Сер. "Спадщина").

17. Romer E. Struktura spoleczna i kultura materialna Polakow i Rusinow w Galicji Wschodniej. - Lwow, 1919. - 24 s.; Polski stan posiadania na Poludniowym Wschodzie Rzeczypospolitej. - Lwow, 1937. - 64 s.

18. Krysinski A. Liczba i rozmieszczenie Ukraincow w Polsce // Sprawy Narodowosciowe. - 1928. - № 6. - S. 651-707.; Ludnosc polska a mniejszosci w Polsce w swietle spisow ludnosci 1921 i 1931 r. // Sprawy Narodowosciowe. - 1932. - № 4-5. - S. 347-391.

19. Стемпень С. Поляки й українці в ІІ Речі Посполитій: спроба діалогу // Україна і Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. Матеріали міжнародної наукової конференції, Кам'янець-Подільський, 29-31 травня 1992. - К.: Либідь, 1993. - с. 221.

20. Там само. - с. 215.

21. Czarnecki J. Ukraina i Polska // Rodzina Polska, 1933. - № 8. - S. 226-227, 232-233.

22. Левицький М. Західня Україна (короткий економічно-політичний огляд). - Х.: Видавництво "Пролетарий", 1928. - 96 с.

23. Йова П. Боротьба трудящих Західної України за возз'єднання з Радянською Україною. - Львів, 1954. - 113 с.

24. Герасименко М. П., Дудикевич Б. К. Боротьба трудящих Західної України за возз'єднання з Радянською Україною (1921 - 1939 рр.). - К.: Держполітвидав УРСР, 1955. - 224 с.

25. Корнійчук Л. Я. Становище трудящого селянства західних областей України під владою панської Польщі (1920 - 1939 рр.) - К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1957. - 71 с.

26. Свєжинський П. В. Аграрні відносини на Західній Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. - Львів: Видавництво Львівського університету, 1966. - 193 с.

27. Івасюта М. К. З історії революційного руху на Тернопільщині в роки окупації її панською Польщею (1926 - 1939 рр.) // З історії західноукраїнських земель. - К.: Видавництво Академії наук Української РСР. - Т. 1. - С. 91-104.

28. Карпенко О. Ю. Селянські страйки в Батятичах у 1928 - 1929 рр. // З історії західноукраїнських земель. - К.: Видавництво Академії наук Української РСР. - Т. 1. - С. 105-112.

29. Васюта І. Селянський рух на Західній Україні в 1919 - 1939 рр. - Львів: Видавництво Львівського університету, 1971. - 222 с.

30. Сливка Ю. Ю. Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення. - К.: Наукова думка, 1973. - 255 с.

31. Васюта І. Соціально-економічні відносини на селі Західної України до возз'єднання (1919 - 1939). - Львів, 1978. - 157 с.

32. Сливка Ю. Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920 - 1939). - К.: Наукова думка, 1985. - 271 с.

33. Кошарний І. Я. Рясні плоди дружби (Економічні і культурні перетворення у західних областях України за роки Радянської влади). - Львів: Каменяр, 1974. - 280 с.

34. Історія селянства Української РСР. У 3 т. - К.: Наукова думка, 1967. - Т. 2. - 534 с.

35. Історія Української РСР. У 2 т. - К.: Наукова думка, 1967. - Т. 2. - 860 с.

36. Історія Української РСР. У 8 т., 10 кн. - К.: Наукова думка, 1977. - Т. 6. Українська РСР у період побудови і зміцнення соціалістичного суспільства (1921 - 1941). - 543 с.

37. Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1971. - 639 с.

38. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1968. - 979 с.

39. Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільська обл. - К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1973. - 640 с.

40. Торжество історичної справедливості. Закономірність возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі. - Львів: Державний університет ім. І. Франка, 1968. - 803 с.

41. За щастя оновленої землі: Нариси історії колгоспного селянства західних областей УРСР. 1939 - 1979. - К.: Наукова думка, 1979. - 210 с.

42. Возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. - К.: Наукова думка, 1989. - 488 с.

43. Макарчук С. Сучасна польська історіографія про національні відносини на західноукраїнських землях в умовах імперіалізму // Вісник Львівського університету. Серія історична. Питання історіографії. - Львів, 1980. - Вип. 16. - С. 56-65.

44. Кубійович В. Територія й людність українських земель. - Львів: наклад фонду "Учітеся, брати мої", 1935. - 86 с.

45. Енциклопедія українознавства. - Т. 1. - Перевидання в Україні. - Львів: Вид-во НТШ, 1993. - 400 с.

46. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. - К., 1993. - 413 с.

47. Кедрин І. Паралелі в історії України. - Нью-Йорк, 1971. - 137 с.

48. Ріпецький С. Українсько-польський процес 1918 - 1923 перед світовим трибуналом. - Чікаго, 1963. - 38 с.

49. Ярославин С. Визвольна боротьба на західноукраїнських землях у 1918 - 1923 рр. - Філадельфія, 1956. - 182 с.

50. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. У 2 т. / Пер. з анг. М. Бадік, У. Гавришків, Я. Грицака, А. Дещиці., Г. Киван, Е. Панкеєвої. - К.: Основи, 1994. - Т. 1. - с. 84.

51. Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста / Пер. з англ. Г. Касьянова. - К.: Основи, 1998. - 479 с.; Імперія та нації з історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусі. - К.: Дух і Література, 2000. - 354 с.

52. Гудь Б. Генеза українсько-польських конфліктів першої половини ХХ століття: реалії і тенденції польської історіографії // Україна: кульурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів, 2000. - Вип. 7. - с. 269.

53. Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах / Перекл. з англ. - К.: Дух і література, 2002. - 325 с.

54. Ignar S. Kwestia rolna w Polsce kapitalistycznej. - Warszawa, 1952.

55. Kumaniecki J. Uznanie wschodniej granicy Polski przez Rade Ambasadorow. - Kwartalnik Historyczny, 1969. - N 1. - S. 89-90.; Po traktacie ryskim. Stosunki polsko-radzieckie 1921 - 1923. - Warszawa, 1971.

56. Lewandowski J. Imperializm slabosci. - Warszawa, 1967.; Lewandowski J. i K. W kregu problematyki stosunkow czechoslowacko-ukrainsko-polskich 1918 - 1922. Z dziejow stosunkow polsko-radzieckich, t. 6. - Warszawa, 1970.

57. Zaks Z. Walka dyplomatyczna o nafte wschodniogalicyjska 1918 - 1923. - Z dziejow stosunkow polsko-radzieckich, 1970. - T. 4.; Radziecka Rosja i Ukraina wobec sprawy panstwowej przynaleznosci Galicji Wschodniej 1920 - 1923. - Z dziejow stosunkow polsko-radzieckich, 1970. - T. 6.

58. Chojnowski A. Ukraina. - Warszawa, 1997.; Koncepcje polityki narodowosciowej rzadow polskich w latach 1921 - 1939.

59. Olszanski T. Historia Ukrainy XX w. - Warszawa, 1994.

60. Nowak A. Jak rozbic rosyjskie imperium. Idee polskiej polityki wschodniej (1733 - 1921). - Krakow, 1999.

61. Torzecki R. Polacy i Ukraincy. Sprawa ukrainska w czasie II wojny swiatowej na terenie II Rzeczypospolitej. - Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 1993. - 339 s.

62. Патриляк І. Нетрадиційні погляди на українсько-польські взаємини // Молода нація - 2001. - № 1 (17). - с. 186.

63. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія галицького стрілецтва. - Львів: Каменяр, 1991. - 200 с.; Історія ЗУНР. - Львів: Інститут українознавства НАНУ; Видавнича фірма "ОЛІР", 1995. - 368 с.

64. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (ХІХ ст. - 1939 р.). - Івано-Франківськ, 1993. - 200 с.; Історія української націонал-демократії (1918 - 1929). - Т. 1. - Київ - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - 536 с.

65. Красівський О. Східна Галичина і Польща в 1918 - 1923 рр. Проблеми взаємовідносин. - К., 1998. - 298 с.; Галичина у першій чверті ХХ ст.: Проблеми польсько-українських стосунків. - Л., - 416 с.

66. Качараба С. П. Еміграція з Західної України 1919 - 1939. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. - 416 с.

67. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. - Львів: Львівський державний університет ім. І. Франка, 1999. - 228 с.; Про політичну діяльність С. Лося. Українсько-польське порозуміння 1935 р. // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1996. - Вип. 48. - С. 62-72.

68. Марчук В. Українська греко-католицька церква. Історичний нарис. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. - 164 с.; Церква, духовність, нація. Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - 464 с.

69. Рубльов О. С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914 - 1939). - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - 648 с.

70. Яроша Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30 - 50-ті роки ХХ ст. (історико-політологічний аспект). - Луцьк: Надстир'я. 1995. - 176 с.

71. Історіографічні дослідження в Україні / Голова редколегії В. А. Смолій; Відп. ред. Ю. А. Пінчук. - К.: НАН України. Ін-т історії України, 2003. - Вип. 13. У 2 ч.: Україна - Польща: історія і сучасність: Збірник наукових праць і спогадів пам'яті П. М. Калениченка (1923 - 1983). - Ч. 2. - 330 с.

72. Над Дніпром і Віслою. Матеріали міжнародної наукової конференції "Україна і Польща у визвольних змаганнях ХІХ - початку ХХ ст.", Київ, 5 листопада 2003 р. / Упоряд. А. Чайковський, В. Топольскі. - К., 2004. - 226 с.

73. Алексієвець Л. Польща: шляхом відродження державної незалежності. 1918 - 1939. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 272 с.

74. Віднянський С. Центрально-Східна Європа у ХХ ст. як особливий регіон: основні напрями та проблеми вивчення // Науковий вісник Ужгородського університету. - Серія: Історія. - Ужгород, 2005. - Вип. 12.; Українсько-польські відносини 1917 - 1926 рр.: сучасна історіографія проблеми // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. - Серія: Історичні науки. - Луцьк, 2007.

75. Гудь Б. Загибель Аркадії. Етносоціальні аспекти українсько-польських конфліктів ХІХ - першої половини ХХ століття. - Львів, 2006. - 448 с.

76. Лановик Б. Д., Лазарович М. В. Ілюстрована історія України: Короткий курс лекцій. - Тернопіль: Джура, 2003. - 428 с.

77. Сеньків М. Західноукраїнське село: насильницька колективізація 40 - поч. 50-х рр. ХХ ст. - Львів, 2002. - 292 с.

78. Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів / Пер. з пол. Є. Петренка. - К.: Видавництво Олени Теліги, 2005. - 344 с.

79. Історія українського селянства. У 2-х т. - К.: Наукова думка, 2006. - Т. 2. - 660 с.

80. Дрогомирецька Л. Українська кооперація у громадсько-політичному житті Західної України (1920 - 1939 рр.). - Дисертація. - Івано-Франківськ, 2004. - 237 с.

81. Марочко В. Українська селянська кооперація в Україні: історико-теоретичний аспект (1861 - 1929 рр.): Автореф. дис... докт. іст. наук. - К., 1996. - 43 с.

82. Родіонова Л. Особливості розвитку ринкових відносин у західноукраїнському селі в 20 - 30-х рр. ХХ ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред . проф. М. М. Алексієвця. - Тернопіль, 2003. - Вип. 3. - С. 214-217.

83. Чайковський В. Сільськогосподарська кооперація у Західній Україні (1920 - 1939 роки): Автореф. дис... канд. екон. наук. - Тернопіль, 1995. - 24 с.

84. Баран З. До питання про аграрну політику урядів міжвоєнної Польщі стосовно Західної України // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львівський державний університет ім. І. Франка, 1998. - Вип. 33. - С. 146-153.

85. Дудяк О. Динаміка соціальної структури зайнятості польського населення Західної України у міжвоєнний період (20 - 30-ті роки ХХ ст.). - Дисертація. - Львів, 2003. - 191 с.

86. Малярчук О., Коростіль Н. Східна Галичина у радянсько-польських геополітичних планах (1919 - 1939 рр.) // Гуржіївські історичні читання. Збірник наукових праць. - Черкаси, 2007. - С. 329-337.; Аграрна політика ІІ Речі Посполитої і український націоналізм // Ціннісно-смисловий вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму. Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції, Івано-Франківськ, 17-18 листопада 2007 р. / Наук. ред. О. М. Сич. - Івано-Франківськ, 2007. - С. 321-331.

87. Смолей В. Польське цивільне і військове аграрне осадництво у Західній Україні: історико-правовий контекст (1919 - 1939 рр.). - Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. - 112 с.

88. Стрішенець М. М. Економічна історія Тернопільщини. - Тернопіль: Астон, 2001. - Т. 1. - 309 с.

89. Білавич Г., Савчук Б. Товариство "Рідна школа". - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. - 208 с.

90. Гайдукевич О. Природоохоронна діяльність греко-католицької церкви в Галичині в 20 - 30-х роках ХХ століття.: Автореф. дис... канд. іст. наук. - Івано-Франківськ, 2007. - 20 с.

91. Єгрешій О. Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність єпископа Григорія Хомишина (1904 - 1945 рр.).: Автореф. дис... канд. іст. наук. - Івано-Франківськ, 2003. - 20 с.

92. Ступарик Б. М. Шкільництво Галичини (1772 - 1939). - Івано-Франківськ, 1994. - 144 с.

93. Дерев'янко І. Українсько-польські відносини 1918 - 1921 рр.: політичний аспект.: Автореф. дис... канд. іст. наук. - К., 2004. - 18 с.

94. Кондратюк К. Аграрне питання в програмах та діяльності українських політичних партій Західної України (1919 - 1939): Автореф. дис... канд. іст. наук. - Львів, 1997. - 27 с.

95. Сенюк М. Зарубіжні зв'язки українських громадських організацій Галичини у 20 - 30-ті роки ХХ століття.: Автореф. дис... канд. іст. наук. - Івано-Франківськ, 2006. - 20 с.

96. Ходак В. Суспільно-політична діяльність Організації українських націоналістів (1929 - 1934 рр.). - Автореф. дис... канд. іст. наук. - Івано-Франківськ, 2005. - 20 с.