Наслідки другого розміну районів між Польщею та УРСР в 1951 р. для Сталінської області

НАСЛІДКИ ДРУГОГО РОЗМІНУ РАЙОНІВ МІЖ ПОЛЬЩЕЮ ТА УРСР В 1951 р. ДЛЯ сталінської ОБЛАСТІ

МИКОЛА АЛФЬОРОВ,

Під час депортації частина населення виявила небажання залишати рідні домівки. Його наслідком став насильницький вивіз. А невиконання органами влади місць вселення постанов уряду щодо облаштування переселенців призводило до самочинного залишення ними місць вселення.

Продовженням політики депортацій українського населення з етнічних земель став другий розмін районів між Польщею та УРСР у 1951 р. Але, на відміну від першого розділу, який було викликано перш за все політичними чинниками, другий розмін викликали економічні чинники. За українсько-польською угодою від 15 лютого 1951 р. Польщі відходили місцевості з родовищами нафти у Дрогобицькій області, за які УРСР отримувала меншу територію Польщі, яка була продовженням Львівсько-Волинського вугільного басейну. Переселенню підлягали 32 тис. українців з території головним чином Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області, яких передбачалося розселити в Одеській, Херсонській, Миколаївській і Сталінській областях УРСР, і 16 тис. поляків з території, яку передавала Польща.

Відповідно до угод українське населення мало переїхати на територію УРСР на добровільних засадах і отримати у місцях вселення земельні ділянки, зерно відповідно до кількості зданого у Польщі врожаю, грошову позику в сумі 5 тис. крб. з розстрочкою на 5 років, з них обіцяли списати всі недоїмки по поставках, податках і страхових платежах. Дозволялося вивозити одяг, взуття, білизну, продукти, реманент та ін., загальною вагою до 2 ц на родину, а також худобу та птицю. Житло та все нерухоме майно повинно було залишитися неушкодженим новим господарям - полякам. Для роз'яснення умов переселення було проведено загальні збори у кожному колгоспі, а для нагляду за виконанням цих умов у кожне село було направлено оперуповноваженого міліції. Для будівництва житла на місцях вселення, згідно з постановою РМ УРСР та ЦК КП(б)У від 14 та 24 квітня 1951 р. про будівництво житла для переселенців з частини території Дрогобицької області, яка відходила до Польщі, створювалися будівельні бригади з молоді, які згодом було направлено у відповідні місцевості, а основна частина селян повинна була закінчити сільгоспроботи й зібрати врожай, який залишався полякам. Тільки після цього відповідно до розроблених на місцях планах починалося переселення. Усього переселенню підлягало 6069 родин [10]. 30 квітня 1951 р. виконком Сталінської облради та бюро обкому КП(б)У затвердили план розміщення 2670 родин переселенців та план будівництва житла для них.

У Сталінській області за планом переселенців з колгоспів ім. Кірова, ім. Молотова, ім. Сталіна, ім. І. Франка, "Новий шлях", "Радянський прикордонник" Дрогобицької області повинні були прийняти 15 районів, розмістивши їх виключно по селах [11].

Аналізуючи сам план, можна відзначити низький рівень його опрацювання, бо для частини районів вселення не було визначено ні уповноважених по прийому переселенців, ні відповідних колгоспів. Це свідчить як про ставлення місцевих органів влади до переселенців, так і про те, що досвід попередньої депортації не було враховано. Отже, проблеми, які не було вирішено того часу, мали відтворитися на новому рівні. Для самих же місць вселення - сіл, зруйнованих війною та голодом, - прибуття переселенців з худобою, реманентом та ін. давало можливість залікувати воєнні рани та підняти сільське господарство.

З липня по жовтень 1951 р. до місць вселення йшли ешелони з примусовими переселенцями. Проте доїхали не всі - деяка частина людей залишилася у рідних місцях, а частина самочинно покидала ешелони при їх проходженні по території західноукраїнських областей.

Уповноважений Ради Міністрів постійно контролював цей процес. Так, на 11 червня з 1846 голів та працездатних членів родин, за планом, було відправлено 1707, або 92,4%. У цей же час, лісу - з 50990 куб. м, за планом, 8790 куб. м [12]. На 28 липня, за звітами, до Сталінської області прибуло 1846 родин, за планом повинно прибути ще 708 родин, з яких 2205 - працездатні особи і т.д. [13]. Одночасно йшли й перевірки стану будівництва будинків для переселенців у містах вселення. Ця проблема ускладнювалась тим, що ліс повинні були відвантажувати з місць виселення, як і частину покрівельних матеріалів, а частина їх повинна була надходити з інших підприємств регіону вселення. Як ішов цей процес, свідчать звіти перевіряючих. Так, на червень 1951 р. відзначалося, що відвантаження лісу з Нижньо-Устрицького району в райони вселення йде незадовільно. З Харківського цементного заводу не було отримано жодного листа шифера (в той час як планом було передбачене відвантаження 560 м кв.). Цементу завезено 36 т, замість 112 т і т.д. Крім того, Дрогобицький облвиконком не відправляв повідомлень про відправку ешелонів до місць вселення, що не давало можливості організувати зустріч і розвантаження ешелонів [14].

Не краще було й з самим будівництвом. На 20 липня 1951 р. було побудовано 65, відбудовано та відремонтовано - 17 будинків, куплено - 28, підготовано для переселенців - 726 будинків. У стадії будівництва знаходилося 717, відбудови - 9 будинків. Для цього заготовлено 10,5 тис. т будівельного каміння, 13,3 тис. куб. м саману, підвезено 48,3 куб. м лісу. Уповноважений Потапенко доповідав, що колгосп ім. Шевченка не отримав 482 куб. м лісу, колгосп ім. Хрущова (Андріївський район)- 687 куб. м. У Олександрівському та Краснолиманському районах переселенці не забезпечені паливом, кормами для худоби, колгоспи не провели розрахунок з переселенцями за роботи по будівництву житла у розмірі 80 тис. крб. "Через відсутність пиломатеріалів, люди зайняті на будівництві житла, простоюють без роботи. На будівництві працюють 5 автомашин лише в межах світлового дня, в результаті чого на день перевірки зі станції не вивезено 700 куб. м лісу. Розрахунок за трудодні, зароблені в Дрогобицькій області, проведений зерном дуже низької якості, тобто не зерном, а відходами, де зерна 10-15 %" [15].

Таким самим було становище й на інших місцях вселення. Звітуючи про стан будівництва по Сталінській області, уповноважений зазначав: "...В цілому не побудовано 704 будинки. На сьогодні будівництво нових і закінчення будівництва вже розпочатих будинків зупинено, не дивлячись на наявність будматеріалів. Перевіркою встановлено, що недостатньо здійснюється технагляд і грубо порушується існуючий порядок передавання будинків в експлуатацію. У більшості районів не побудовані сараї, більшість переселенців тримають скотину в житлових приміщеннях" [16]. На грудень 1951 р. значна частина переселенців так і залишилась без житла [17].

Так, у Краснолиманському районі (колгоспи ім. Шевченка, "Правда", "Червоний партизан") при плані будівництва 209 будинків було завершено будівництво тільки 129, 80 - знаходилися у стадії будівництва. Переселенці мешкали по 2-3 родини в одному будинку. Побудовані будинки були вологі, а паливом їх не забезпечили - його отримали тільки 6 родин з 209. Продовольчі позики в колгоспах ім. Шевченка і "Правда" не було видано.

Таблиця 1 - Розміщення примусових переселенців по районах Сталінської області.

В колгоспі "Червоний партизан" її видали тільки найактивнішим робітникам. Розрахунок за відроблені у місцях виходу трудодні так і не було завершено. У Тельманівському районі будинки юридично не були передані переселенцям, а кредити не оформлені. При цьому було побудовано тільки 149 будинків, або 53% , і роботи було припинено. У Ямському районі переселенці зовсім не були забезпечені паливом. До 12 грудня 1951 р. переселенський відділ виконкому Сталінської області жодному колгоспу не перерахував коштів на будівництво й господарське облаштування переселенців [17].

Таблиця 2 - Стан будівництва будинків для переселенців на грудень 1951 р.

Чергова перевірка уповноваженим РМ УРСР стану господарського облаштування переселенців, яка завершилася 25 грудня 1951 р., показала, що по всіх районах вселення облвиконкомом Сталінської області, райвиконкомами Андріївського, Будьоннівського, Олександрівського, Тельманівського, Ямського районів не виконана постанова РМ УРСР від 24 квітня 1951 р. "Про будівництво будинків та господарський устрій переселенців з ділянки території, що відходить до Польщі": "Не дивлячись на наявність у колгоспах будівельних матеріалів та кредитів сільгоспбанку, робота по закінченню будівництва житла для переселенців повсюдно припинена" [18]. При цьому виявилося, що значна частина будинків, яка, за звітами місцевих органів, значилася побудованими, фактично будівництвом не закінчена і жити в них неможливо. "Райвиконкоми і правління колгоспів не вживають заходів до закінчення розпочатого будівництва будинків, що викликає невдоволення і скарги переселенців. У колгоспах непередані переселенцям за актами будинки та присадибні ділянки, банківські позики на переселенців не переоформлені через поганий стан бухгалтерського обліку у колгоспах, невстановлена фактична вартість кожного збудованого будинку. Райвиконкоми і правління колгоспів не вживають реальних заходів до створення нормальних матеріально-побутових умов" [19].

Отже, не дивно, що за результатами перевірки 1 січня 1952 р. з`явилося розпорядження заступника голови РМ УРСР Л. Корнійця, де відзначалося, що з потрібних 1962 будинків побудовано тільки 1258, 523 - будуються, а будівництво ще 191 так і не розпочато, і пропонувалося голові Сталінського облвиконкому протягом 5 днів розглянути питання про виплату заробітної платні будівельникам й розробити заходи по забезпеченню до 1 травня 1952 р. завершення будівництва будинків і господарському облаштуванню переселенців [20].

До зими 1952 р. всі 1962 родини переселенців до Сталінської області отримали нарешті житло і мали змогу зайнятися господарським облаштуванням, що й поклало початок їх вкоріненню на Донеччині.

Висновки

1. Примусове переселення українського населення з етнічних земель, що відійшли до Польщі 1951 р., стало продовженням депортацій 1944-1945 рр., але, на відміну від них, носило не політичний, а економічний характер. До Сталінської області прибуло 1962 родини з Дрогобиччини, які було розселено по селах по 50 - 200 родин.

2. На відміну від примусового переселення у 1944-1945 рр., нові переселенці були зайняті виключно у сільському господарстві області, склавши у деяких колгоспах більшість працездатних робітників.

3. Невиконання на місцях постанов уряду щодо господарського облаштування переселенців, тяжкі побутові умови призводили до намагання самочинного залишення місць вселення, але їм відмовляли у прописці на нових місцях і повертали на місця вселення.

4. Незважаючи на свою відносну нечисленність, переселенці внесли свій внесок у відбудову й розвиток сільського господарства області.

Надалі доцільно дослідити кількість переселенців по окремих населених пунктах, напрямки та чисельність внутрішньо регіональних та зовнішніх міграцій переселенців з території Сталінської (Донецької) області.

Література