Населення Донбасу в 1939-1950 pp.

НАСЕЛЕННЯ ДОНБАСУ В 1939-1950 pp.

МИКОЛА АЛФЬОРОВ,

кандидат історичних наук, доцент

Горлівського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом

У статті розглядаються зміни населення Донбасу у 1939-1950 рр., у т.ч. у його складі, чисельності, щільності та ін. Показано, що екстенсивний економічний розвиток Донбасу потребував постійного збільшення чисельності робочої сили, що обумовило постійні керовані зовнішні міграції. Разом з тим, період 1939-1940 рр. автор характеризує як відносно стабільний щодо складу, чисельності та щільності населення, а 1946-1980 рр. - як новий сплеск зовнішніх міграцій в регіон Донбасу, зокрема в його промислові центри.

Ключові слова: населення Донбасу, природний і механічний приріст, керовані зовнішні міграції, чисельність, щільність, депопуляція.

Сьогодні питання демографічної історії, розвитку народонаселення викликають усе більшу увагу дослідників. Їх складовою частиною є зміни в складі, чисельності та щільності населення. Проте ці проблеми на Донбасі в зазначений період, як і в Україні в цілому, не були об'єктом спеціального дослідження в радянській історіографії. Уперше економічний розвиток України після визволення від окупантів та під час повоєнного розвитку знайшов відображення у працях П. І. Денисенка [1], М. А. Двойнишникова [2], М. В. Коваля [3], B. C. Кудлай [4] та ін. Історії Донбасу цього періоду присвячено праці М. Ф. Хорошайлова [5]. На підставі архівних матеріалів він розглянув процес відновлення владних структур та парторганізацій, їх роль у спрямуванні робітників на відбудову народного господарства, хід відбудови окремих підприємств, навів окремі приклади прибуття на відбудову людей з різних регіонів СРСР, звернув увагу на роль молоді у відбудові промислового потенціалу регіону в період воєнної та повоєнної відбудови. Хоча його праці не були позбавлені притаманних тому часу вад, проте вони містили значний фактичний матеріал, але проблеми розвитку народонаселення залишилися поза увагою дослідника.

Проблемам повоєнної відбудови Донбасу в сучасній українській історіографії присвячено низку праць. Так у праці П. В. Доброва [6] розглянуто працю жінок регіону в роки війни, у праці З. Г. Лихолобової [7] - концептуальні питання історії Донбасу, О. І. Задніпровський дослідив історію голоду 1946-1947 рр. у Донбасі [8], А. О. Саржан створив навчальний посібник з історії регіону в повоєнні часи [9], Л. Мазітова розглянула державно-управлінські плани та відповідність їх реаліям життя [10]. З колективних монографій слід відзначити «Вугільний Донбас у другій половині ХХ ст.» [11] та ін. Проте й у них не досліджується сформульоване в назві статті питання, так само, як і в працях закордонних дослідників [12]. Великий масив краєзнавчої літератури практично зовсім обходить вивчення населення Донбасу в 1939-1950 рр. [13].

Мета статті - на основі аналізу літератури та джерел дослідити зміни населення Донбасу в межах сучасних Донецької та Луганської областей у 1939-1950 pp., у т. ч. його складу, чисельності, щільності та ін.

У 1920-1930-ті pp. Донбас був головною паливно-енергетичною базою не тільки України, але й СРСР. Форсована індустріалізація призвела до постійного зростання концентрації виробництва, у першу чергу підприємств вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості. Зростання чисельності населення Донбасу в цей час відбувалося за рахунок зовнішніх міграцій, обсяг яких дещо стабілізувався в 1939-1940 pp. Вони являли собою керовані зовнішні міграції, бо стихійні були унеможливлені існуванням паспортної системи та відсутністю паспортів у сільського населення. Через це міграції сільського населення до промислових центрів Донбасу відбувалися шляхом оргнаборів, що позначилося на чисельності та щільності населення. У 1939 p., згідно зі Всесоюзним переписом 1939 p., населення регіону складало 4941395 осіб, у т. ч. у Ворошиловградській області - 1841585 осіб і 3099810 осіб у Сталінській [14]. При цьому загальна чисельність населення Ворошиловградської області, яку було створено тільки в 1938 р. шляхом поділу Сталінської на дві області, зросла в 1939 р. на 34 %. У Сталінській області чисельність населення порівняно з 1926 р. зросла на 1459 тис. осіб, або на 91 % [15]. Найбільш значну соціальну групу населення області складали робітники - 60,6 % від усього працездатного населення. Регіон пережив справжній «урбаністичний бум». Міське населення Донбасу порівняно з 1926 р. зросло в 4 рази, а його частка в усьому населенні більше ніж подвоїлася [16]. У Ворошиловградській області міське населення складало 1209392 особи, або 65,7% усієї чисельності населення області. У Сталінській області міське населення досягло 2421432 осіб, або 78,1 % загальної чисельності населення області [17]. Усього міське населення складало 74 % від усього населення регіону. У населенні регіону 61,86 % складало працездатне населення, що забезпечувало постійне зростання природного приросту населення.

Одночасно зі зростанням загальної чисельності населення зросла щільність населення й кількість міст. Донбас став найбільш заселеним регіоном країни: на 1 кв. км припадало 78 осіб [18]. Кількість міст за час між двома переписами (1926 р. і 1939 р.) досягла 54, тобто зросла майже в 7 разів, а поселень міського типу - у 14,5 і досягла 144. Своєрідністю регіону було територіально нерівномірне розташування населення міст. Крім того, машинобудівники, металурги, хіміки концентрувалися у великих містах, а переважна частина шахтарів - у робітничих селищах та невеликих містах. Це зумовило й зміни в чисельності населення окремих міст. Так, у Ворошиловграді нараховувалося 213 тис. осіб, у Кадіївці - 68,4 тис. осіб, у Сталіно - 462,4 тис., у Макіївці - 240,1 тис., у Маріуполі - 222,1 тис. осіб і тощо [19]. За існуючою в той час класифікацією, у регіоні переважали невеликі міські населені пункти, у яких нараховувалося від 5 до 20 тис. осіб. Усього чисельність населення цих пунктів складала близько 1/3 від усього міського населення Донбасу. Якщо в 1926 р. у середньому на одне місто припадало 6,2 тис. осіб, то в 1939 р. - 15,3 тис. осіб.

Однією з важливих структурних характеристик населення є статевий склад. Він залежить від багатьох факторів: природного приросту населення, характеру міграційних процесів, наслідків воєнних дій та ін. Для Донбасу статева структура населення, крім цього, визначається й спеціалізацією регіону, його місцем у територіальному розподілі праці. У Ворошиловградській області чисельність жінок перевищувала чисельність чоловіків на 64 тис. осіб і складала близько 950 тис. осіб, а в Сталінській області - тільки на 57 тис. осіб і складала більше 1,5 млн осіб. Загалом у регіоні жінок було більше, ніж чоловіків, на 110 тис. осіб. Дещо інакшою була картина по міських та сільських населених пунктах. У міських населених пунктах Ворошиловградської та Сталінської областей, як і в сільських, чисельність жінок переважала чисельність чоловіків. У містах Ворошиловградської області жінок нараховувалося на 38,7 тис. більше, ніж чоловіків, а в Сталінській - на 43,5 тис. осіб більше, ніж чоловіків. У селах Ворошиловградської області жінок було на 25,4 тис. більше, ніж чоловіків, а в селах Сталінської області жінок мешкало тільки на 2,8 тис. більше, ніж чоловіків.

Чисельність населення і його щільність продовжували зростати в наступні роки. Так, у 1940 р. щільність населення Ворошиловградської і Сталінської областей досягла 71 і 118,5 осіб на 1 кв. км, а в 1941 р. - відповідно 76,5 і 129 осіб на 1 кв. км, або 102 особи на 1 кв. км у середньому по регіону. Зростання щільності населення відносно попереднього року склало відповідно 1,99 % і 7,7 %. [20]. Таке різке зростання пояснювалося тим, що в 1939-1940 рр. були організовані керовані зовніші міграції до регіону, у т. ч. із Західної України, Північної Буковини та Закарпаття, приєднаних у 1939 p., а також зростанням природного приросту населення. Проте подальше зростання чисельності міського населення було перерване війною.

Визволення Донбасу восени 1943 р. поставило питання про відбудову його промислового потенціалу, зруйнованого під час окупації, та поповнення чисельності, а відповідно й щільності населення. Людські втрати регіону складали більше половини довоєнної чисельності населення [21]. Так, у Сталіно з майже півмільйона мешканців залишилося 175 тис. осіб [22], у Маріуполі - близько 85 тис. осіб [23], у Макіївці - 15 тис. осіб [24], у Артемівську - менше половини мешканців [25]. Це унеможливлювало відбудову промисловості Донбасу в стислий термін, тому 26 жовтня 1943 р. ДКО прийняв постанову «Про першочергові заходи з відбудови вугільної промисловості Донбасу», за якою партійні та державні органи влади зобов'язувалися мобілізувати для робіт на відбудову шахт 125 тис. осіб із числа працездатного сільського населення, у тому числі 100 тис. із УРСР. НКО повинен був мобілізувати 50 тис. призовників старшого віку [26], тобто було взято курс на забезпечення відбудовчих робіт робочою силою за рахунок організації керованих зовнішніх міграцій населення.

Мобілізації здійснювалися воєнно-адміністративними методами через спрямування відбудовчих загонів, номенклатурних працівників через ДКО, ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, комсомольсько-молодіжні призови, мобілізації фахівців по лінії НКО й молоді до шкіл ФЗН та РУ, оргнабори, спрямування репатрійованих та інтернованих, розконвойованих та амністованих тощо з інших областей України та республік СРСР. Головним чином робоча сила прибувала до промислових міст та робітничих селищ. Так, у першому кварталі 1945 р. до Ворошиловграда прибуло близько 10,3 тис. осіб [27], до Ворошилівська - 4,6 тис. осіб [28], до Кадіївки - 4,8 тис. осіб [29], до Сталіно - 20 тис. осіб [30], до Горлівки - 6,6 тис. осіб [31], до Макіївки - 8,6 тис. осіб «32], до Маріуполя - більше 4 тис. осіб [33]. Незважаючи на велику плинність робочої сили механічний приріст населення промислових центрів постійно зростав, що показує таблиця 1.

Отже, найвищі показники механічного приросту населення фіксувалися по центрах вуглевидобутку, металургії, дещо менше - по центрах машинобудування.

У цьому ж році відбувалися депортації українського населення з тієї частини території Західної України, яка відійшла до Польщі за угодою 1944 р. Переселення українського населення з етнічних земель, що відійшли до Польщі, у Донбас тривало з квітня до вересня 1945 р. За планом розселення до Ворошиловградської області повинно було прибути 8729 родин, а до Сталінської - 9293. Фактично прибуло 1348 родин із 6089 осіб до Ворошиловградської і 3044 родини з 13201 особи до Сталінської. У Ворошиловградській області їх розселили в сільській місцевості, а з частини було створено переселенські колгоспи на базі колишніх німецьких колоній. У Сталінській області основна частина теж була розселена в сільській місцевості, але переселенських колгоспів не створювалося. Незначна кількість переселенців працювала в промисловості й на підприємствах.

Закінчення війни, зростання чисельності та щільності населення не відбилися на обсязі та характері керованих зовнішніх міграцій, оскільки природний приріст населення в регіоні хоча й поступово збільшувався, але далеко відставав від передвоєнних показників. Так, природний приріст у Ворошиловградській області в 1944 р. був негативним (- 2444 осіб) [35], у 1946 р. він склав 25725 осіб [36]. У Сталінській області: у 1944 р. він склав 2526 осіб, у 1946 р. - 70177 осіб [37], тобто був значно менший довоєнних показників.

Хоча в 1943-1945 рр. чисельність населення й збільшилася за рахунок прибуття евакуйованих та біженців, колишніх партизанів, відбудовчих загонів, репатрійованих, демобілізованих, засуджених та розконвойованих, депортованих, прибулих за оргнаборами та мобілізаціями до шкіл ФЗН та РУ, але чисельність населення не забезпечувала потреб відбудови в робочій силі, тому державна міграційна політика виходила з того, що завдання відбудови народного господарства можна вирішити тільки за рахунок подальшого зростання зовнішніх міграцій населення: оргнаборів, мобілізацій молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, повернення демобілізованих та прибуття репатрійованих, мобілізацій населення, робітничих батальйонів, депортацій, які продовжувалися в ці роки. При цьому чисельність прибулих постійно залишалася на високому рівні.

Таблиця 1 - Механічний приріст населення промислових центрів Донбасу влітку-восени 1945 р., осіб [34]

Значний вплив на зміни чисельності населення та його чинники мав голод 1946-1947 рр. Природний приріст у Ворошиловградській області склав у 1947 р. - 10746 осіб, а у Сталінській - 58325 осіб [38], тому чисельність, а відповідно й щільність населення зростали за рахунок зовнішніх міграцій населення. Разом зі зростанням чисельності прибулих, зростав і механічний приріст, чисельність населення регіону і його щільність, що показує табл. 2.

Таблиця 2 - Щільність населення Донбасу в 1939-1950 pp. [39]

Аналізуючи таблицю, можна відзначити, що за час повоєнної відбудови народного господарства Донбасу, коли міграційні потоки до регіону були найпотужнішими, хоча й проводилися воєнно-командними методами, призвели до зростання чисельності населення регіону, а відповідно і його щільності, проте тільки досягли рівня 1939 р. Щільність населення Ворошиловградської області перевищила його на 3,7 %, а Сталінської області - не досягла вкладиного рівня й на 4,7 %.

Усього з 1946 по 1950 рр. до Донбасу прибуло близько 2,8 млн осіб, вибуло 1,4 млн осіб, механічний приріст склав близько 1,4 млн осіб. У Сталінській області в промисловості, будівництві, на транспорті, в МТС, державних та громадських закладах працювало 1159 тис. осіб, із них у промисловості - 542 тис. осіб. У Ворошиловградській області нараховувалося 581,6 тис. робітників та службовців, із них у промисловості - 273,7 тис. осіб. Це дозволило виконати основні плани з відбудови народного господарства, хоча в 1950 р., коли офіційно було завершено четвертий п'ятирічний план, було відбудовано тільки найважливіші підприємства важкої промисловості, а легка промисловість та сільське господарство так і не досягли довоєнного рівня. У Сталінській області в 1950 р. було видобуто 43945 тис. т вугілля (що не досягало рівня 1940 р.), проте в металургії довоєнні показники було дещо перевищено: вироблено 4785 тис. т чавуну, 4580 тис. т сталі, 4037 тис. т прокату, 8348 тис. т коксу [40]. У Ворошиловградській області було видобуто 32,5 млн т вугілля, вироблено 867 тис. т чавуну, 99 тис. т сталі 53 тис. т прокату [41], що було нижче за довоєнні показники.

Висновки

У 1946-1950 рр. продовжувалися зовнішні міграції в регіон Донбасу. Вони забезпечили в основному механічний приріст населення, який був основою зростання загальної чисельності населення регіону та його трудових ресурсів, у першу чергу в промислових центрах Донбасу, що забезпечило відбудову підприємств важкої промисловості. З 1943 р. по 1950 р. чисельність населення регіону досягла рівня 1939 р. і перевищила її за рахунок керованих міграцій із інших областей, які проводилися військово-адміністративними методами. Незважаючи на це, у регіоні спостерігалася велика плинність населення, яка була зумовлена методами здійснення керованих зовнішніх міграцій, тяжкою працею та незадовільними соціально-побутовими умовами. Весь час механічний приріст населення, значна частина якого припадала на Сталінську область, перевищував природний: пік його спостерігався в 1946 р., а найнижчий показник припав на 1945 р. Переважну більшість механічного приросту дали області України. Одночасно приходить і розуміння необхідності змін пріоритетів в організації та здійсненні зовнішніх міграцій: від кількісних показників (зростання чисельності прибулих) до якісних - закріплення на підприємствах робочої сили та її вкорінення в регіоні, підготовка кваліфікованих фахівців. Хоча з кінця 40-х років іде поступове зменшення зовнішніх міграцій, але механічний приріст населення має велике значення в збільшенні чисельності населення, особливо трудових ресурсів і на початку 50-х років.

Екстенсивний економічний розвиток Донбасу потребував постійного збільшення чисельності робочої сили, що обумовило постійні керовані зовнішні міграції.

Зростання чисельності, а відповідно й щільності населення, питомої ваги робітників Донбасу в 1920-1930 pp. відбувалося за рахунок керованих зовнішніх міграцій. Протягом цього часу механічний приріст населення перевищував природний, лише в 1939-1940 pp. відбувається відносна стабілізація складу, чисельності та щільності населення завдяки поступовому зменшенню міграцій та зростанню природного приросту. Наслідком воєнної депопуляції населення регіону стало різке зменшення чисельності й щільності населення, чисельності працездатного населення, що унеможливлювало відбудову регіону в стислий термін без проведення керованих зовнішніх міграцій населення. Відновлення довоєнної чисельності та щільності населення відбувається до початку 1950 рр.

Надалі доцільно дослідити зміни міського та сільського населення Донбасу в цей період.

ЛІТЕРАТУРА

1. Денисенко П. І. Комуністична партія України - організатор відбудови народного господарства республіки (1943-1945) / П. І. Денисенко. - К. : Політвидав України, 1968.

2. Двойнишников М. А. Руководство КПСС восстановлением и развитием промышленности в послевоенный период / М. А. Двойнишников. - М. : Политиздат, 1977.

3. Коваль М. В. Українська РСР у період відбудови і розвитку народного господарства (1945 - 1955) / М. В. Коваль // УІЖ. - 1990. - № 4. - С. 80-87.

4. Кудлай B. C. Робітничий клас Української РСР у боротьбі за відбудову і подальший розвиток промисловості у післявоєнний період / B. C. Кудлай. - К., 1965.

5. Хорошайлов Н. Ф. Возрождение Всесоюзной кочегарки / Н. Ф. Хорошайлов. - Донецк, 1974. - 152 с.

6. Добров П. В. Трудовая деятельность женщин Донбасса в годы Великой Отечественной войны (1941-1945) / П. В. Добров, И. М. Есип. - Донецк, 2000.

7. Лихолобова З. Г. Концептуальні питання історії вугільного Донбасу у другій половині XX ст. / З. Г. Лихолобова // Нові сторінки історії Донбасу : Кн. 8. - Донецьк : ДонНУ, 2000. - С. 3-16.

8. Задніпровський О. І. Хроніка голоду 1946-1947 років в Донбасі / О. І. Задніпровський. - Донецьк : Східний видавничий дім, 2007.

9. Саржан А. О. Новітня історія Донбасу (1945 - 1999) / А. О. Саржан. - Донецьк, 1999.

10. Мазітова Л. Повоєнне відродження вугільного Донбасу: Державно-управлінські плани у реаліях життя регіону / Л. Мазітова // Донецький вісник НТШ. - Донецьк : УКЦентр, 2006. - Т. 12. - С. 84-88.

11. Вугільний Донбас у другій половині XX століття / [за. ред. З. Г. Лихолобової]. - Донецьк, 2001. - 339 с.

12. Куромія Г. Свобода і терор в Донбасі: Українське прикордоння 1870-1990 рр. / Г. Куромія. - К., 2002.

13. Лаврів П. Історія Південно-Східної України / П. Лаврів. - К. : УВС, 1996.

14. Всесоюзная перепись населения 1939 г. : Основные итоги / [под ред. Ю. А. Полякова]. - М., 1992. - С. 25.

15. Лях Р. Д. Как заселялся наш край / Р. Д. Лях // Неизвестное об известном. - Донецк, 1978. - С. 48.

16. Лихолобова З. Г. Міста Донбасу у роки радянської модернізації : Особливості менталітету городян (кінець 1920-х - 1930-і pp.) / З. Г. Лихолобова // Нові сторінки історії Донбасу : 36 статей. - Кн.12. - Донецьк : ДонНУ, 2006, С. 48.

17. Всесоюзная перепись населения 1939 г. - М., 1992. - C. 25.

18. Народное хозяйство Донецкой области. - Донецк, 1972. - С. 15; Народное хозяйство Донецкой области. - Донецк, 1966. - С. 10; Народное хозяйство Ворошиловградской области. - Донецк, 1976. - С. 7.

19. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) . - Ф. Р-582. - Оп. 11. - Спр. 41. - Арк. 100.

20. Народное хозяйство Донецкой области. - Донецк, 1972. - С. 15; Народное хозяйство Донецкой области. - Донецк, 1966. - С. 10; Народное хозяйство Ворошиловградской области. - Донецк, 1976. - С. 7; ЦДАВО України ( ЦДАВО України) . - Ф. Р-582. - Оп 11. - Спр. 1. - Арк. 40; Спр. 42. - Арк. 97.

21. Ткаченко А. С. Трудовой Донбасс - фронту / А. С. Ткаченко. - Донецк, 1995. - С. 240.

22. История городов и сел. Украинской ССР : в 26 -и томах. : Донецкая область. - К., 1970. - С. 106.

23. Указ. праця, с. 381.

24. Указ. праця, с.500.

25. Указ. праця, с.174.

26. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам 1917-1967. Т. 3. - М.,1968. - С. 175.

27. ЦДАВО України. - Ф. Р-582. - Оп. 11. - Спр. 41. - Арк. 9,48, 100.

28. Там само.

29. Там само.

30. ЦДАВО України. - Ф. Р-582. - Оп. 11. - Спр. 41. - Арк. 21, 51, 68.

31. Там само.

32. Там само.

33. Там само.

34. ЦДАВО України. - Ф. Р-582. - Оп. 11. - Спр. 41. - Арк. 227, 254; Спр. 42. - Арк. 4, 32, 79, 97.

35. ЦДАВО України. - Ф. Р-582. - Оп.11. - Спр. 3. - Арк. 9,48, 17.

36. Там само. - Спр. 235. - Арк. 3.

37. Там само. - Спр.3. - Арк. 17.

38. Там само. - Спр. 235. - Арк. 18,19.

39. Народное хозяйство Донецкой области. - Донецк, 1972. - С. 15; Народное хозяйство Донецкой области. - Донецк, 1966. - С. 10; Народное хозяйство Ворошиловградской области. - Донецк, 1976. - С. 7; ЦДАВО України. - Ф. Р-582. - Оп. 11. - Спр. 1. - Арк. 40; Спр. 41. - Арк. 21,51, 68; Спр. 286. - Арк. 326; Спр. 374. - Арк. 21-23; Спр. 436. - Арк. 22-25.

40. Донецкая область за 50 лет : Стат. сб. - Донецк,1967 - С. 34,35.

41. Народное хазяйство Ворошиловградской области : Стат. сб. - Донецк,1976. - С. 39.