Міграційні та демографічні процеси у Луганській області 1943-1951 рр.

Міграційні та демографічні процеси у Луганській області 1943-1951 рр.

Микола Алфьоров,

здобувач кафедри історіографії,

джерелознавства, археології,

методики викладання історії

Донецького національного університету

У статті досліджуються міграційні та демографічні процеси в Луганській області в 1943-1951 рр. Розглядаються деякі аспекти державної демографічної та міграційної політики, співвідношення та роль природного і механічного приросту, їх вплив на зміну чисельності населення області і формування її трудових ресурсів у повоєнні роки.

Тема повоєнної відбудови Донбасу стала хрестоматійною у радянській історіографії, яка присвятила їй велику кількість загальних праць і тематичних монографій. У першу чергу досліджувалися роль партійних, комсомольських та профспілкових організацій, соціалістичне змагання, відбудова та розвиток окремих галузей господарства, окремих підприємств. Головна увага приділялася вугільній та металургійній галузям. В окремих працях йшлося й про формування робітничих кадрів. Але демографічні та міграційні процеси не розглядалися. В узагальнюючих працях ці процеси зведено, як правило, до загального положення, що Донбас відбудовувала вся країна, що не дає уявлення про хід цих процесів [1].

Серед монографій слід відзначити численні праці відомого дослідника відбудови Донбасу М.Ф. Хорошайлова, у яких розглянуто діяльність партійних й частково комсомольських, профспілкових організацій, відбудову окремих галузей господарства, у першу чергу вугільної [2]. За тим же принципом побудовано й праці інших дослідників цього періоду історії Донбасу, які уточнюють окремі деталі відбудови виробництва. Але вони теж не розглядають демографічні та міграційні процеси в регіоні [3].

Великий масив краєзнавчої літератури як загального характеру, так і з історії окремих міст, районів і навіть підприємств цих даних не наводить. Чи не єдиним винятком є компілятивна праця П.Лавріва [4], де наведено дані переписів населення 1939 р. та 1959 рр. і є згадка про депортацію населення на території Донецької області у 1951 р.

Сучасна українська історіографія також не досліджує цього питання. Практично всі дослідники оперують тільки даними офіційних переписів 1939 та 1959 років, тому демографічні, міграційні процеси випадають з поля зору, що обумовлює необхідність їх вивчення.

Мета цього дослідження - на основі комплексного аналізу літератури і джерел дослідити міграційні та демографічні процеси в Луганській області в 1943-1945 рр., розглянути окремі аспекти державної міграційної та демографічної політики, співвідношення та роль природного і механічного приросту, їх вплив на зміну чисельності населення області і формування її трудових ресурсів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1943-1951 рр., тобто період воєнної та повоєнної відбудови, оскільки цей період порівняно з 1952-1959 рр. має свою специфіку, зумовлену її особливостями. З його завершенням у цілому завершується формування основного масиву населення регіону, відбувається еволюція державної міграційної та демографічної політики. Хоча в історіографії прийнято за кінцеву дату 1950 р., але вона досить дискусійна з огляду на те, що за її основу прийнято закінчення відбудови важкої промисловості, не беручи до уваги інші галузі господарства, на що вказували деякі науковці ще наприкінці 50-х - початку 60-х років.

Розглядаючи міграційні та демографічні процеси, слід виходити з того, що вони відбувалися у цей час військово-адміністративними методами (мобілізація населення та молоді, оргнабори, депортації та ін.). 1951 р. є датою останньої депортації населення з Західної України, а також прийняття Постанови Ради Міністрів СРСР, яка змінила умови оргнаборів і стала фактичною відмовою від вирішення демографічних та міграційних питань військово-адміністративними методами.

З огляду на рівень розробленості питання, джерельною базою дослідження слід вважати тільки документи того часу, вивчення яких стикається з наступними труднощами: стан документів воєнних років, відсутність статистичних даних по окремих роках, зміни форм звітності.

На 1939 р. на території Луганської області мешкало 1,8 млн осіб [5]. У роки війни, хоча окупаційний режим тривав тут і недовго - в основній частині від 6 до 8 місяців, - населення регіону різко зменшилося. У багатьох працях за точку відліку повоєнної чисельності населення області беруться дані на січень 1945 р. - 1,3 млн осіб, що складає 72,2 % від довоєнної чисельності. Проте вони не відповідають дійсності, бо вже на березень 1943 р. було звільнено 20 районів, а на вересень 1943 р. і всю область. Тому більш правомірним уявляється брати дані на осінь 1943 р. На 1 вересня 1943 р. в області нараховувалося 718341 особа, або 39,9% довоєнної чисельності. З них: міського населення - 264748, сільського - 453593 [6]. Таке співвідношення міського та сільського населення відбиває той стан, що склався під час війни. Однак з просуванням лінії фронту на захід і початком відбудови народного господарства загальне число населення починає збільшуватися: на 1 жовтня 1943 р. воно збільшилося на 256065 особи, склавши 974406 осіб, з яких міське населення склало 444023 осіб, сільське - 530383 осіб [7]. Але вже згодом темпи зростання чисельності населення різко зменшуються, досягнувши через місяць 22998 осіб, внаслідок чого на 1 листопада 1943 р. населення області досягло 997404 особи, з яких 478170 мешкало у містах, а 519244 - у селах. Таке падіння темпів зростання населення (з 256 тис. осіб до 22,9 тис. осіб) за один місяць обумовлено поверненням у перші місяці після остаточного визволення області евакуйованих та біженців, які перебували під час окупації на території сусідніх областей Росії та України, колишніх партизанів разом з прибуттям відбудовчих загонів та робітничих батальйонів.

Одночасно відбувалися й внутрішньообласні міграції населення, викликані у першу чергу мобілізаціями на відбудовчі роботи та призовами молоді до ФЗН та ремісничих училищ, про що свідчать і зміни сільського населення у цей час. Так, з 1 листопада 1943 р. до 1 листопада 1944 р. сільське населення зменшилося з 519244 осіб до 505534 осіб, тобто майже на 14 тис. осіб, а вже через місяць воно складало 529 894 особи, тобто зросло на 34884 особи [8]. Це свідчить про повернення мобілізованого раніш населення до місць постійного мешкання, а різниця - природним приростом, прибуттям спеціалістів, демобілізованих та прибуттям депортованих із західноукраїнських земель, які відійшли до Польщі.

У наступні роки населення області поступово зростало, склавши на 1 січня 1944 р. - 1042887 осіб, на 1 листопада 1945 р. - 1244091 і тільки на 1 грудня 1945 р. - 1388971 особу, тобто 77,3 % довоєнної чисельності населення [9].

Зрозуміло, що таке зростання чисельності населення не могло пояснюватися тільки природним приростом.

Стан документів обласного статуправління не дає можливості прослідкувати процес у повному обсязі через відсутність підсумкових річних та частково місячних даних, а форма звітності природного руху по окремих населених пунктах за кожен місяць та неповний обсяг даних утруднюють розрахунки. Проте можна прослідкувати головні тенденції процесу залюднення області. Але, враховуючи ці особливості документів облстатуправління, необхідно користуватися середньомісячними показниками природного приросту, а у випадку їх відсутності видається правомірним послуговуватися розрахунковими даними. Відповідно природний приріст населення області у повоєнні роки складав (графік 1):

Графік 1 - Динаміка природного приросту населення 1945-1951 рр.

Цей графік показує динаміку природного приросту населення Луганської області з 1945 по 1951 рр. Статистичні дані дають таку картину природного приросту: у 1945 р. - народилося 20022 особи, померло - 1078, природний приріст - 16077 [10]; 1946 р. - середньомісячний приріст - 255, за рік - 3067 [11]; 1947 р. - середньомісячний приріст 630 осіб, за рік 7650; 1948 р. - середньомісячний приріст 900 осіб, за рік - 10800 [12]; 1949 р. - середньомісячний приріст - 1966 осіб, за рік - 23596 [13]. Різке падіння темпів природного приросту у 1946 р. пояснюється перш за все умовами, які склалися у сільському господарстві у цей час, а саме голодомором 1946-1947 рр. Тому й у наступному році темпи зростання природного приросту хоча й збільшилися, але залишилися досить низькими. Тільки з поступовою ліквідацією наслідків голоду темпи зростання збільшуються, перевищивши рівень 1945 р. у 1949 р. і досягнувши у 1951 р. - 32493 осіб (народилося - 48073, померло - 15580) [14], тобто показник останнього року війни було перевищено більш ніж у два рази, або на 16493 особи. Проте якщо врахувати, що цей приріст міг стати трудовим ресурсом не раніше ніж через 15-16 років, тобто наприкінці 50-х років, то на перший план під час відбудови висувається механічний приріст населення.

Розуміння цього чинника знайшло відображення у постановах уряду, наказах та розпорядженнях міністерств про мобілізації населення, оргнаборах, мобілізації молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, молодіжних і комсомольських призовах та ін., тобто шляхом керованих міграцій. За основу подальших розрахунків береться саме механічний приріст, бо показник чисельності прибулих з інших областей не може бути вичерпним, оскільки разом з міграцією у межі області відбувався і зворотний процес - вибуття за її межі.

В останній рік війни, 1945, механічний приріст населення склав близько 46 тис. осіб, переважну більшість з яких становили прибулі з інших областей України і Російської Федерації [15]. З них: 37,4% прибули з міст, 23,7% - з сіл, 38,9 % - з невідомої місцевості. Вибували у цей час: 58,1% - у міста, 28,9% - у села, 13% - у невідомому напрямку, тобто самовільно залишили робочі місця. Зменшення природного приросту у роки голоду та необхідність відбудови народного господарства призвели до стрімкого зростання зовнішніх керованих міграцій, у першу чергу за оргнаборами. Тому в 1946 р. було зафіксовано один з найвищих показників механічного приросту - 153640 осіб, з яких 30875 прибули з міст, 77900 - з сіл, а 44865 осіб віднесено до невідомих (репатрійовані, демобілізовані з РСЧА та бійці робітничих батальйонів). При цьому більшість прибулих складали жінки - 109880, чоловіків - 105620 (49% всіх прибулих). Вибували: 65,1% - у міста, 22,2% - у села, 12,7 % - у невідомому напрямку. Поквартальна динаміка прибуття населення з інших областей виглядає таким чином: у 1 кварталі прибуло 15,7%, у 2-му - 29,2%, у 3-му - 28,4%, у 4-му - 24,9% [16].

Проте важкі соціально-побутові умови та тяжкі умови праці, особливо у вугільній промисловості, призводили до великої плинності робітничих кадрів й населення. Тому у 1947 р. механічний приріст дещо зменшився і склав близько 65 тис. осіб. Його основними джерелами залишалися оргнабори та мобілізації молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ. В першу чергу людей відряджали на відбудову шахт, металургійних та коксохімічних заводів. Особливо велика кількість прибула в м. Ровеньки та м. Кадіївка - куди приїздили цілими родинами. Крім того, до складу населення відносини робітників геологорозвідувальних партій та робітників з інших областей, які прибували у відповідності до постанови Ради Міністрів СРСР № 4018 для забезпечення вивозу вугілля, і теж приїздили з родинами. Вибуття населення відбувалося головним чином у райони Середньої Азії, Кавказу та Західної України.

Такий стан керованих міграцій не міг задовольнити потреб відбудови. Тому 21 травня 1947 р. з'являється постанова Ради Міністрів СРСР "Про порядок проведення організованого набору робітників", згідно з якою голови колгоспів повинні були надавати допомогу уповноваженим з оргнабору у колгоспах, не перешкоджати колгоспникам виїжджати разом з родинами. Членам родин вербованих робітників надавалися пільги, але суттєво змінити становище постанова так і н змогла. І тільки постанова ЦК ВКП(б) "Про стан партійно-політичної роботи на вугільних шахтах Донбасу" від 28 лютого 1948 р. врахувала на причину великої плинності кадрів - умови праці та життя прибулих, намітивши низку відповідних заходів, внесла зміни до умов оргнаборів та мобілізацій молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ. Зрозуміло, що соціально-побутові умови не могли швидко змінитися. Як результат, у 1948 р. механічний приріст збільшився, перевищивши 150 тис. осіб [18]. Основні джерела механічного приросту не змінилися, але збільшилася кількість молоді, яка прибувала за призовами до ФЗН та ремісничих училищ. Так, на 1 листопада 1948 р. її чисельність зросла на 11577 осіб. Динаміка зростання учнів ФЗН та ремісничих училищ по окремих населених пунктах виглядає так: Лисичанськ - 993 особи у липні, 1953 - у серпні; Кадіївський район - 359 осіб у липні, 6646 - у серпні; Попаснянський район - 427 осіб у липні, 156 - у серпні і т.д. Проте, як зазначав уповноважений Держплану Ради Міністрів СРСР по УРСР, підрахунки юнаків та дівчат у віці до 18 років не відповідали дійсності, тому що за прямими підрахунками чисельності учнів 1936-1938 рр. народження більше, ніж фактично записано у домових книгах. Тому для встановлення кількості недорахунку молоді пропонувалося провести суцільний обхід домоволодінь і квартир для перевірки повноти записів у будинкових книгах з фактичною наявністю мешканців.

У 1949 р. механічний приріст зменшився до 98 тис. осіб [19]. Головним чином зростання відбувалося за рахунок тих же джерел, що і в попередні роки. Поступова відбудова народного господарства й укомплектування кадрами промислових підприємств, зростання чисельності населення області призвели до зменшення механічного приросту у наступні роки. У 1950 р. він склав 47635 осіб. Прибуло 146307, з них - 76930 осіб з сільської місцевості, вибуло - 98672 особи, з них тільки 27180 осіб до сіл. При цьому 65,7 % прибули з областей України, 33,2% - Росії, 1,1% - Білорусі, представники інших республік давали негативний показник механічного приросту населення: Молдови - 0,3%, Казахстану - 1,6%. Найбільший приріст дали: Кам'янець-Подільська область - 5304, Житомирська - 3972, Ізмаїльська - 3118, Станіславська - 2690, Воронезька - 4600, Курська - 4023, Ростовська - 2984 [20].

21 листопада 1951р., з офіційним закінченням четвертої п'ятирічки, було прийнято нову постанову Ради Міністрів СРСР "Про впорядкування проведення організованого набору робітників", що остаточно закріпила принцип їх добровільності, пільги та відмову від військово-адміністративних методів управління міграціями населення. Це призвело до певного зниження рівня міграцій, і все ж у 1951 р. механічний приріст знов дещо зростає і складає 53635 осіб. Прибуло 160285 осіб, з них 76695 з сільської місцевості, вибуло 106918 осіб, з них - 35104 до сільської місцевості. Зросло вибуття до великих міст Росії (Москва, Ленінград), України (Київ). Найбільше людей прибувало з областей України - 60%, Росії - 37,6%, Білорусі - 1,3%, Казахстану - 1,1%, інші республіки давали негативний показник механічного приросту. При цьому 40,3 % прибулих складала молодь віком 16-19 років. Дещо змінився і статевий склад прибулих: якщо у 1950 р. чоловіки складали 63,7%, то у 1951 р. - 56,8%. На кінець 1951 р. чисельність населення області досягла 2041620 осіб, з них - 520835 мешкали у сільській місцевості [21].

Таким чином, зростання чисельності населення області відбувалося головним чином за рахунок керованих зовнішніх міграцій та відповідно механічного приросту. Населення, що склало у цей час механічний приріст, прибувало на відбудову промислових підприємств області, головним чином у вугільну і металургійну промисловість. При цьому постійно фіксувалася велика плинність населення, обумовлена такими чинниками, як: закінчення війни і початок демобілізації, тяжкі умови праці і відсутність умов для житла у регіоні, бажання повернутися до своїх родин.

Наочно уявити динамику процесу механічного приросту населення в описуваний період можна за допомогою графіка 2:

Графік 2 - Динаміка механічного приросту населення 1945-1951 рр.

Співвідношення механічного і природного приросту населення характеризує графік 3.

Графік 3 - Співвідношення між природним і механічним приростом населення 1945-1951 рр.

Тобто чисельність населення області з 1945 р. по 1951 р. включно збільшилася майже вдвічі головним чином за рахунок механічного приросту населення.

Висновки

1. На момент звільнення від окупації у Луганській області мешкало 718341 особи, або 39,9% довоєнної чисельності населення. Головним чином це були жінки, діти та підлітки, люди похилого віку, а народне господарство було зруйновано. Хоча у перші місяці чисельність населення й збільшилася за рахунок прибуття евакуйованих та біженців, колишніх партизанів, робітників відбудовчих загонів, але чисельність населення не забезпечувала потреб відбудови у робочій силі. Тому завдання відбудови народного господарства не могло бути вирішеним без зовнішніх міграцій населення. Основними джерелами їх стали оргнабори, мобілізації молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, повернення демобілізованих та прибуття репатрійованих, мобілізації населення, робітничі батальйони.

2. З 1943 р. по 1951 р. чисельність населення області досягла довоєнної і перевищила її за рахунок керованих міграцій з інших областей, які проводилися військово-адміністративними методами. Незважаючи на це, в регіоні спостерігалася велика плинність населення, яка була викликана важкою працею та незадовільними соціально-побутовими умовами. Але весь час механічний приріст населення перевищував природний, пік якого припав на 1946 р., а найнижчий показник припав на 1945 р. Переважну більшість механічного приросту дали області України.

3. Хоча з кінця 40-х років відбувається поступове зменшення зовнішніх міграцій, але механічний приріст населення має велике значення у збільшенні чисельності населення, особливо трудових ресурсів ще на початку 50-х років.

Щодо подальших перспектив дослідження доцільне більш поглиблене вивчення статево-вікової структури населення, внутрішньообласних міграцій, співвідношення між внутрішніми та зовнішніми міграціями населення, їх роль у формуванні повоєнної демографічної карти області, а також уточнення окремих даних у фондах центральних архівів.

Література

1. Двойнишников М.А., Широков В.Г. Восстановление и развитие народного хозяйства СССР - великий подвиг партии и народа (1946-1955). -М.: Наука, 1967; История рабочих Донбасса. Т. 2. - К.: Наукова думка, 1981; Очерки истории Донецкой областной партийной организации. -Д.: Донбасс, 1978; Советский тыл в Великой Отечественной войне. Кн. 2. -М.: Мысль, 1974. та ін.

2. Хорошайлов Н.Ф. Возрожденный Донбасс. -Д.: Донбасс, 1968; Хорошайлов Н.Ф. Возрождение Всесоюзной кочегарки. -Д.: Донбасс, 1974; Хорошайлов Н.Ф. Деятельность Коммунистической партии по возрождению Донбасса. - К.: Вища школа, 1973; Хорошайлов М.Ф. КП України - організатор відбудови і розвитку промисловості Донбасу. - Харьків: ХДУ, 1969; Хорошайлов М.Ф. На відбудові. - Д.: Донбас, 1966; Хорошайлов Н. Непокоренный Донбасс. - Д.: Донбасс, 1982; Хорошайлов Н.Ф. Суровые годы войны. - К.: Политиздат Украины, 1977 та ін.

3. Денисенко П.І. Комуністична партія України - організатор відбудови народного господарства республіки (1943-1945). - К.: Політвидав України, 1968; Ежов В.А. Всенародная помощь в восстановлении угольной промышленности Донбасса в 1943-1945 гг. - Сталино: Облиздат, 1955; Мавродин В.И. Коммунисты Донбасса в борьбе за восстановление тяжёлой промышленности в годы Великой Отечественной войны. - М.: Политиздат, 1962 та ін.

4. Лаврів П.І. Історія Південно-Східної України. - к.: УВС, 1996.

5. История рабочих Донбасса. Т. 2. - К.: Наукова думка, 1981, с. 86.

6. Державний архів Луганської області (ДАЛО). Ф. Р-2519. - Оп. 10. - Спр. 7. - Арк. 164.

7. Там само. - Спр. 11. - Арк. 1.

8. Там само. - Спр. 17. - Арк. 11.

9. Там само. - Спр. 7. - Арк. 12, 17.