Особливості формування господарчого комплексу єврейської громади Північного Приазов’я

Особливості формування господарчого комплексу єврейської громади Північного ПРИАЗОВ'Я

Юрій Демура,

здобувач кафедри історії України Донецького національного університету

У статті висвітлені причини переселення, заснування населених пунктів і господарське освоєння Північного Приазов'я єврейськими колоністами. Підкреслюється, що вивчення цих питань дозволяє не тільки визначити роль іноземних колоністів у становленні господарських традицій Північного Приазов'я, але й виявити тенденції регіональної економіки в історичній ретроспективі й місце держави у визначенні цих тенденцій.

Ключові слова: єврейське населення, єврейська громада, Північне Приазов'я, структура зайнятості, соціально-економічне становище, господарство.

Проблема ролі іноземних колоністів у соціально-економічному розвитку Північного Приазов'я наприкінці XVIII - у першій половині ХІХ ст. не була предметом комплексного дослідження. Окремі її аспекти висвітлювалися переважно у двох тематично зорієнтованих історіографічних напрямках - історичних студіях у контексті регіональної історії чи складової історії іноземних поселень та загальних дослідженнях історії певної етнічної групи на теренах України. Причому таке розпорошення питань, дотичних до визначеної теми, характерне для історіографії як дорадянського, так і радянського періодів та й сучасного стану наукової розробки проблеми.

Звернення до економічної історії єврейського населення Північного Приазов'я знайшло своє відображення в роботах Д. Бруцкуса [1]. Деякі аспекти господарської діяльності євреїв Північного Приазов'я подані в роботах Т. Лазанської, І. Самарцева, І. Погребинської [2]. Висвітленню процесу формування єврейської громади Південного Сходу України присвячені дослідження В. Гончарова [3].

Метою нашої розвідки є висвітлення господарського освоєння євреями теренів Північного Приазов'я та визначення ролі євреїв в економічному житті регіону.

Переселяючи євреїв на Південь України, царський уряд намагався не тільки порушити ізольований стан єврейської общини, але переслідував суто економічні цілі - освоєння нових земель за рахунок переселення скупченого, збіднілого єврейського населення північно-західних губерній «смуги осілості».

У 1844 р. уряд видав Положення про євреїв-землеробів, згідно з яким для євреїв, готових переселитися, було встановлено ряд пільг і виділена допомога з казни, яка складалася із коробочного збору губерній, з яких переселялися колоністи. На базі відрахувань зі «збору коробочки» в 1847 р. був створений єврейський поселенський капітал як фонд для фінансування переселення євреїв на землю. У 1849 р. були утворені ощадні й допоміжні каси для євреїв-колоністів. Загальна сума допомоги складала 175 руб. на сім'ю, із них 100 руб. - на будівництво будинку, 70 руб. - на придбання інвентарю, а 5 руб. відраховувалися в допоміжну касу [4]. Причому, оскільки дорога на нове місце проживання займала інколи декілька місяців, то колоністам видавали щодобово на харчування по 7-15 копійок на особу [5]. Природно, що сум, які виділялися казною, не вистачало, і поселенцям доводилося будувати житло значною мірою за свій рахунок. Тим паче що позика на інвентар зазвичай видавалася поселенцям не грошима, а натурою: один кінь, а із залишку суми - корова чи плуг на дві родини [6]. Позики пізніше були стягнуті з поселенців.

Для кожної родини переселенців призначалася ділянка землі розміром 40 десятин, із якої 30 десятин були в безпосередньому користуванні сім'ї, а 10 десятин надходили до запасного земельного фонду, «доходи з якого йшли на поповнення мирського капіталу колоній» [7]. Такі наділи надавалися за умови, що сім'я складалася з трьох працездатних чоловіків. У середньому єврейська родина в губернії складалася з 6,1-6,3 душ. Євреї не були переведені на викуп, титулу власників землі вони не отримали до початку ХХ ст. і продовжували платити за землю оброк. У колоніях вирізняли надільну землю, яка знаходилася в приватному володінні та общинну землю, яка була передана євреям урядом із запасних земель Маріупольського повіту [8]. Організацією єврейських колоній в Північному Приазов'ї займалася створена Катеринославська губернська комісія [9].

У 1848 році у Маріупольському повіті євреями була заснована колонія Графська, протягом 1852-1858 рр. - колонії Зелене Поле, Солодководна, Затишшя та Рівнопіль, у 1860 р. - Хлібодарівка. Наприкінці 1870-х рр. була заснована колонія Надійна.

Єврейські землеробські колонії Маріупольського повіту були об'єднані у два прикази. До Затишенського приказу, територія якого складала 4136 дес. землі, кількість дворів - 224, населення - 2 000 осіб, входили колонії Затишшя, Рівнополь та Хлібодарівка. До Графського приказу із земельною площею 5055 дес. належали колонії Графська, Зелене Поле, Надійна та Солодководна. Загальна кількість дворів складала 342, мешканців - 2780.

Спільні села євреїв і німецькомовних колоністів-менонітів стали ще одним ризикованим урядовим експериментом, який передбачав асиміляцію та акультурацію євреїв і німців. У середині ХІХ ст. стало зрозумілим, що традиційними заняттями євреїв були торгівля й ремесло, вони не володіли сільськогосподарськими знаннями.

Незважаючи на очевидні невдачі, які спіткали уряд у його намірі «посадити євреїв на землю», влада ніяк не хотіла відмовитися від нього. Врятувати цей проект і були покликані німці-колоністи.

Показові господарі отримували земельні наділи в 40 десятин орної землі, на 10 років звільнялися від сплати податків, наступні 10 років платили половину, і тільки потім сплачували 40,5 копійок за десятину. Їм було гарантовано збереження колоністського статусу та право влаштовувати в колоніях свої школи. Звичайно, пропозиція отримати 40 десятин землі під час наростання земельного голоду, ще й із послабленням податкового режиму, була вельми привабливою для німецькомовних колоністів. Проте зважитися на переселення до іншокультурного середовища не було легким рішенням [10].

Мабуть, із цієї причини на переселення зголошувалися в основному бідні або безземельні колоністи, а основним мотивом їх переселення було отримання землі й відповідного статусу. У документах часто зустрічається формула, яка слугувала в заявах обґрунтуванням рішення бути переселеним у єврейські колонії як показових господарів - «для покращення свого добробуту».

Передбачалося, що показові господарі будуть переселятися в пропорції 1 показовий господар на кожні 10 єврейських родин [11]. Але на практиці ця норма далеко не завжди витримувалася, адже кожному такому господарю треба було виділити по 40 десятин землі, якої часто не вистачало.

До переселення допускалися виключно сімейні господарі, адже тільки одружений чоловік вважався дійсним членом громади та мав право отримати господарство. Крім того, здебільшого колоністи переселялися зі своєю чисельною родиною. У середньому така сім'я нараховувала 7-8 осіб. При переселенні господарі перевозили майно, яке включало в середньому 4-5 коней, 4-5 голів великої рогатої худоби, овець та сільськогосподарський реманент. Окрім худоби, колоністи повинні були мати достатньо грошей на «обзаведення». Згідно з приписом Опікунського комітету, переселитися міг тільки той, хто мав мінімум 100 рублів сріблом готівкою на будівництво дому. Сума готівки, яку мали кандидати в показові господарі, коливалася від 100 до 200 рублів сріблом, проте були й такі, які мали 400-450 рублів [12].

Німецькі колоністи орендували земельні ділянки у євреїв, чиї угіддя стояли необробленими, вирішуючи тим самим зростаючу проблему безземелля у своїх общинах. Окрім простого найму землі, існувала інша форма своєрідного економічного симбіозу євреїв та німецьких господарів: євреї, яким не давалася важка сільськогосподарська праця, здавали німцям свої некошені угіддя, вимагаючи взамін одну третину накошеного німцями сіна [13].

Євреї вважали принизливим ту опікунську роль, яку уряд приписував їх наставникам. Це виявлялося в повсякденній поведінці представників цих етносоціальних спільнот. Якщо німці працювали в суботу, євреї розцінювали це як знущання. У свою чергу німецькі колоністи обурювалися, коли межуючі з їхніми поля євреїв-землеробів не оброблялися. Спільне проживання призводило до загострення міжособистісних стосунків на побутовому рівні, скарги обох сторін в Опікунський Комітет призвели до того, що в 80-ті рр. ХІХ ст. їхні орні й вигінні землі адміністративно були відокремлені. Одночасно із цим поліпшилися стосунки євреїв зі своїми показовими наставниками.

У 1872 р. підселення зразкових господарів було припинене. Усього в Катеринославській губернії в єврейських колоніях проживало 65 зразкових господарів [14].

Отже, обмін господарським досвідом, на що очікував уряд від німців та євреїв-землеробів, мав неоднозначні результати: з одного боку, відбувався латентний взаємовплив, з іншого - посилювалося взаємне невдоволення, про що свідчать тимчасові міжособистісні конфлікти. Відносини урівноважилися лише наприкінці ХІХ ст. після вживання адміністративних заходів.

Далі розглянемо систему землеробства в єврейських колоніях Маріупольського повіту в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Таблиця 1. - Розміри земельних наділів іноземних колоністів Маріупольського повіту [15]

У таблиці 1 подається загальна картина розмірів землі, що знаходилася в користуванні в євреїв, німців та греків Маріупольського повіту, з якої видно, що розміри наділів євреїв на душу були практично удвічі менше, ніж у греків і німців, і на 3,2 десятини на двір (0,4 десятини на душу) менше, ніж у середньому по Маріупольському повіту. Усього ж у володінні євреїв-колоністів (602 двори) рахувалася 7841 десятина землі, що становило біля 1 % з усієї землі, що налічувалася у володінні сільських товариств (грецьких, німецьких, єврейських) Маріупольського повіту [16].

Основним заняттям євреїв-колоністів було землеробство. Хліборобство, перш за все, вирощування озимої і ярової пшениці, мало першорядне значення. У менших кількостях вирощували жито, ячмінь, кукурудзу, соняшник.

За даними звіту Маріупольської повітової земської управи за 1884 рік, урожайність у євреїв становила: жито - 3,7 сам, пшениця - 5,9 сам, ячмінь - 9,4 сам поступаючись лише німцям, урожайність яких становила відповідно: 4,3 сам, 8,2 сам, 10,7 сам [17].

Землю в єврейських колоніях обробляли в основному боронами, букерами, плугами й ралом. Урожай збирали жатками й косами. Кукурудзу збирали вручну. Молотили за допомогою молотильних каменів. Молотило в єврейських господарствах з'явилося наприкінці ХІХ ст. [18].

Про врожайність зернових у Маріупольському повіті в 90-х рр. ХІХ ст. у євреїв, греків і німців свідчать статистичні дані, зібрані Катеринославським губернським земством, які представлені в таблиці 2.

Таблиця 2. - Урожайність зернових у Маріупольському повіті наприкінці ХІХ ст. (в пудах із десятини) [19]

За цими даними, урожайність зернових у євреїв була середньою серед іноземців. Німці, технічне оснащення господарства яких було набагато вищим, ніж у греків, отримували врожаї пшениці нижчі, ніж у греків. Земські дослідники це пояснювали тим, що саме наприкінці ХІХ ст. греки розорали багато нових угідь, а на нових землях врожаї одержували приблизно в півтори раза більші, ніж на старорозораних. Крім того, німці вельми ретельно очищували свій хліб, що супроводжувалося зменшенням ваги зерна.

Займалися євреї і тваринництвом. У кожному дворі утримували коней, корів, овець і велику кількість свійської птиці. Худоба й птиця використовувалися для власних потреб, надлишки реалізовувалися на місцевих ринках. Так, у 1858 р. у п'яти колоніях нараховувалося худоби робочої - 470, худоби гульової - 629, овець - 30, а разом - 1129 голів [20]. У євреїв в якості робочої худоби використовувалися, як і у німців, коні. На 100 дес. ріллі в євреїв припадало 17,4 коней [21].

Свиней євреї через релігійні мотиви не розводили. Овець у єврейському господарстві протягом 70-80-х рр. ХІХ ст. припадало в середньому 9,7 голів на двір. Однак, несприятлива економічна кон'юнктура призвела фактично до знищення овець у єврейських господарствах. Євреї, як і німці, натурального прибутку у вівчарстві не мали, бо вони використовували покупний одяг. Тому, як тільки грошовий прибуток від вівчарства знизився, у малоземельному й суто міновому єврейському господарстві йому не знайшлося місця.

Молочне господарство в євреїв служило в основному для споживчих потреб населення. Молочні продукти відігравали важливу роль у харчовому раціоні. У єврейських колоніях існували і такі господарства, в яких утримувалася значна кількість голів великої рогатої худоби, продукцію якої господарі збували.

Садівництво в євреїв не мало господарського значення. Лише наприкінці ХІХ ст. у єврейських колоніях стали займатися розведенням винограду. Основна причина відставання євреїв у садівництві від греків і німців полягала не в їх відсталості, а у відсутності в колоніях цінних для розвитку цієї галузі земель - по долинах рік. Зазвичай фруктовий сад і городи, на яких вирощували цибулю, картоплю, кавуни, іншу городину, знаходилися біля будинку.

З інших галузей присадибного господарства в євреїв було розвинуте птахівництво. Наприкінці ХІХ ст. на одне господарство припадало 26 голів птиці. Розводили в основному курей і гусей [22].

Таким чином, організація єврейських землеробських колоній у Північному Приазов'ї - це вирішення одного із завдань внутрішньої політики уряду - колонізації Новоросії. Колонії були розташовані в степах, далеко від основних міських, вузлових центрів і тому зберігали традиції патріархального єврейського життя. Труднощі адаптаційного періоду показали складність вписування євреїв у сільськогосподарську нішу регіону. Невдачі в землеробській справі зумовлювались ментальністю й традиціями євреїв. У цьому сенсі єврейська колонізація може бути прикладом не досить вдалого експерименту в системі іноземної колонізації Росії.

Література

1. Бруцкус Б. Д. Очерк экономического положения евреев в России / Б. Д. Бруцкус // Очерки по вопросам экономической деятельности евреев в России. - Вып. 1. - Спб., 1913 ; Бруцкус Б. Д. Еврейские земледельческие поселения Екатеринославской губернии / Б. Д. Бруцкус. - СПб., 1913.

2. Лазанська Т. І. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.) / Т. І. Лазанська. - К., 1999. - 281 с.; Самарцев І. Г. Євреї в Україні на початок XX ст. / І. Г. Самарцев // УІЖ. - 1994. - № 4. - С. 19-29.; Погребінська І. М. Правове та економічне становище євреїв в Україні (кінець XIX - початок XX ст.) / І. М. Погребінська // УІЖ. - 1996. - № 4. - С. 124-132.

3. Гончаров В. В. Еврейская сельскохозяйственная колонизация Мариупольского уезда Екатеринославской губернии во II половине XIX в. / В. В. Гончаров // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 1998. - № 2. - С. 13-16; Гончаров В. В. Єврейське населення Південно-Східної України. 1861-1917 рр.: дис. … канд. іст. наук / В. В. Гончаров. - Донецьк, 2005.

4. Бруцкус Б. Д. Еврейские земледельческие поселения Екатеринославской губернии / Б. Д. Бруцкус. - СПб., 1913. - С. 2.

5. Левин Е. Б. Сборник ограничительных законов и постановлений о евреях по 1-е июля 1902 г. / Е. Б. Левин. - СПб., 1902. - С. 249.

6. Бруцкус Б. Д. Указана праця. - С. 2-3.

7. Там само. - С. 1.

8. Там само. - С. 14-15.

9. Статистико-экономические таблицы по Екатеринославской губернии. - Вып. 2. - Екатеринослав, 1887. - С. 27.

10. Лях К. С. Німецькомовні колоністи Півдня України в мультинаціональному оточенні: проблема взаємодії культур (XIX - початок XX ст.): дис. … канд. іст. наук / К. С. Лях. - Донецьк, 2005. - С. 131

11. Держархів Одеської області. - Ф. 6, оп. 4. - Спр. 21652. - Арк. 1-1 зв., 18-19 зв., 23-23 зв.

12. Там само. - Спр. 19371. - Арк. 7-7 зв.

13. Лях К. С. Указана праця. - С.125.

14. Энциклопедический словарь Брокгауза-Ефрона. - Т. ХІ а (22). - С. 481.

15. Бруцкус Б. Д. Указана праця. - С. 23.

16. Держархів Донецкої області. - Ф. 110, оп.1. - Спр.13. - Арк. 12; Спр. 52. - Арк. 53 - 57.

17. Отчет Мариупольской уездной земской управы за 1884 год. - Мариуполь, 1885. - С. 22.

18. Бруцкус Б. Д. Указана праця. - С. 35.

19. Там само. - С. 37.

20. Материалы для военной географии и военной статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Военное обозрение Екатеринославской губернии. - СПб., 1863. - С. 185.

21. Бруцкус Б. Д. Указана праця. - С. 39.

22. Там само. - С. 42.