Особливості формування та еволюції еліти чорноморського козацького війська

Особливості формування та еволюції еліти чорноморського козацького війська

Дмитро Білий,

кандидат історичних наук, доцент кафедри українознавства

Донецького юридичного інституту

У статті розглядаються основні історичні обставини та процеси формування еліти чорноморського козацтва, фактори, які впливали на економічне та соціальне становище козацької старшини. Автор доходить висновку, що чорноморська старшина так і не змогла остаточно інтегруватись до першого (дворянського) стану Російської імперії та, внаслідок певних обставин, залишилась тісно пов'язаною з козацькою військовою становою групою і з Чорноморією, що, у свою чергу, дозволило відіграти їй важливу роль у формуванні та збереженні етнічної, козацької та регіональної ідентичностей українців Кубані.

Ключові слова: Чорноморське козацьке військо, Чорноморія, дворянство, Кубань, регіональні ідентичності.

Розглядаючи процеси становлення та еволюції колективних ідентичностей в історії будь-якої спільноти, неможливо оминути роль, яку відігравала її еліта в цьому процесі. До середини ХІХ ст. процеси формування еліти української спільноти Кубані були тісно пов'язані з особливостями становлення та еволюції козацької старшини, у першу чергу старшини Чорноморського козацького війська. В історіографії поки що відсутні спеціальні праці, присвячені історії козацьких еліт ХІХ - поч. ХХ ст., але значний фактологічний матеріал щодо чорноморської козацької старшини міститься в працях дослідників П. Короленко [1], Ф. Щербини [2], В. Голобуцького [3] та ін. Утім, комплексний аналіз факторів та змісту еволюції чорноморської еліти в контексті проблематики колективних ідентичностей потребує окремої розвідки.

Метою статті є аналіз основних етапів становлення та еволюції чорноморської козацької старшини, визначання її статусу як у загальному контексті соціальної структури українського населення Чорноморії, так і загальноімперської системи дворянського стану.

Чорноморська старшина як основа чорноморської еліти пройшла досить складний шлях. Її велика чисельність порівняно з іншими козацькими військами, впливовість, економічні ресурси, які були в її розпорядженні на Кубані, а головне - відносний простір свободи дій, що надавав автономне становище Чорноморії, - усе це зумовлювало відводило її особливу роль у процесі становлення колективних ідентичностей українців Північно-Західного Кавказу.

У Російській імперії традиційне суспільство було розділене на прошарки або стани, які утворювали ієрархічні сходинки статусу, привілеїв та обов'язків і які визначали це суспільство. Кожному стану належало виконання певної суспільної функції й місце станів у соціальній ієрархії визначалось відповідно до важливості цих функцій для суспільства. Права, привілеї та обов'язки людей обумовлювались майже виключно приналежністю до того чи іншого стану, і зазвичай ця належність була спадковою [4]. Утім, формування та закріплення станової системи в Російській імперії мало специфічний характер і тільки протягом ХVІІІ ст. набуло усталеної форми, основні риси якої зберігались до 1917 р. Але якщо виходити з класичного визначення стану як юридично оформленого утворення, склад, привілеї та обов'язки якого визначає закон, то в Російській імперії станові права не мали твердої правової гарантії й визначались тільки вимогами політики [5], тому набуття певного станового статусу (як і його втрата) часто залежало від конкретного збігу історичних обставин, а іноді й від примхи впливових сановників.

Обставини утворення Чорноморського козацького війська в 1787 р. створили сприятливі умови для формування досить чисельної козацької старшини. Намагання збільшити чисельність особового складу війська напередодні нової російсько-турецької війни та залучити до нього якомога більше колишніх запорозьких старшин заохочувало новоприбулих отримувати армійські чини, які відкривали шлях до набуття дворянського статусу. Але головною причиною такої відносної легкості підвищення свого статусу була практика імперського уряду забезпечення лояльності з боку колишньої запорозької еліти. Відповідно до ордера від 15 березня 1788 р., наданого першому отаману Чорноморського козацького війська Сидору Білому князем Г.Потьомкіним, особи, які приводили до війська із собою хоча б декілька охочих козаків, отримували армійський чин [6]. В «Іменному списку Війська вірних козаків Чорноморських, нагороджених армійськими чинами генерал-фельдмаршалом Г. О. Потьомкіним 25 грудня 1788 р.» значаться 143 особи, а на 10 лютого 1791 р. дійсні офіцерські чини отримали ще 502 особи [7]. 15 липня 1792 р. окремим імператорським указом на ім'я графа Салтикова дозволялось надати патенти з Військової Колегії старшинам, які отримали від Г. Потьомкіна штаб- й обер-офіцерські чини. Указ означав, що ці старшини отримують статус російського дворянства. Відповідно до «Табеля про ранги» права спадкового дворянина наприкінці XVIII - на початку XIX ст. надавав чин VIII класу на цивільній та перший офіцерський чин на військовій службі. Стати дворянином козацький офіцер міг тільки у випадку отримання армійського чину відповідного класу й патенту на нього з Військової Колегії або за особистим наказом імператора. У 1792 р. біля 600 старшин Чорноморського війська отримали право на привілеї спадкового дворянина. Проте, під час переходу Чорноморського козацького війська на Кубань, значна частина чиновної старшини, отримавши дворянський статус, землі та кріпаків, намагались вийти з війська й залишитись на своїх землях. Згідно з даними першого перепису чорноморців на Кубані - «Екстракту поручика Миргородського» за 1796 р. серед старшин, включно з їх жінками та дітьми, нараховувалось 852 ос., які входили до Війська Запорозького. 101 старшина з колишніх запорожців не мав армійського чину, 196 старшин - колишніх запорожців - мали армійський чин. Старшин, які не належали до колишнього Війська Запорозького, нараховувалось 340 осіб, із них мали армійський чин 144 особи [8]. У цілому чорноморська козацька старшина складала трохи більше 3 % від усієї кількості перших поселенців на Кубані. Створювались умови для швидкого збільшення кількості дворян, які виходили з середовища чорноморської старшини. На початку XIX ст. в Чорноморії проживало лише 184 старшини, які мали армійські чини [9]. Але до 1802 р. дія «Табеля про ранги» не поширювалась на козацьких офіцерів Чорноморського війська. Відтепер списки кандидатур на підвищення та отримання нагород передавались Військовим Правлінням Таврійському Губернатору, а вже потім затверджувалися Військовою Колегією. Дійсні офіцерські чини надавались тільки представникам вищого військового командування, які займали ключові позиції у військовій адміністрації. Ця практика була головною гарантією субординації та підпорядкованості російському уряду й вищому військовому командуванню. За Олександра I Чорноморське козацьке військо було остаточно інтегроване до військово-ієрархічної структури Російської імперії. Разом із перетворенням управління Чорноморії за зразком Війська Донського регламентується й система військового розпорядку. Згідно з наказом від 13 листопада 1802 р. комплектування козацьких полків перейшло під контроль уряду [10]. Була скасована й практика паралельного надання чинів, коли затвердження в старшинському званні відбувалось за поданням військового начальства, а в армійському - за ствердженням центральної влади. Козацькі старшинські звання відтепер дорівнювались до загальноросійських армійських чинів, а їх надання стало виключно прерогативою держави. Це означало, що певні армійські чини для чорноморських козаків відтепер відповідали певним класам в «Табелі про ранги». Козаку, який дослужився до хорунжого (звання, яке відповідало першому обер-офіцерському чину) відкривався прямий доступ до дворянського стану з усіма правами та привілеями спадкового дворянина. У 1802 р. їх отримали 350 чорноморських старшин [11]. Намагання інкорпорувати в привілейований дворянський стан було одним із головних стимулів, яким керувалось перше покоління чорноморської старшини - подібно до малоросійської козацької старшини, яка відносно легко, в обмін на лояльність, отримала дворянський статус. Для колишньої запорозької старшини цей процес відбувався набагато складніше, але, здавалось, вона досягла свого. Багато в чому це визначало характер і ментальність першої чорноморської старшини. Ф. Щербина так характеризував її лідера:

«А. А. Головатий народився й виріс у привілейованому козацькому середовищі, дуже рано потрапив у панське привілейоване середовище запорозької старшини, встиг достатньою мірою заразитись чиновницькими замашками петербурзьких вельмож і, зайнявши місце найбільш впливового правителя в Чорноморському війську, сам став завзятим паном… І не дивно, що Головатий влаштовував як своє особисте життя, так і суспільний устрій, ігноруючи інтереси козацької маси» [12].

Пізніше, виявилось, що перетворитись на «старосвітських поміщиків» чорноморському дворянству в далекій Чорноморії не вдасться. З одного боку цьому заважала бунтівна козацька «сірома» (безсімейні рядові козаки), яка складала на 1796 р. 6 646 осіб (54,6 % від усього особового складу війська) [13]. Чорноморська «сірома» намагалась зберегти старі звичаї Війська Запорозького, у першу чергу, функціонування Військової Ради. Поразка «сіроми» під час «Перського бунту» в 1797 р. не призвела й до остаточної перемоги старшини. Маса рядового козацтва продовжувала боротись за збереження свого відносно незалежного статусу. Окрім того, в умовах усе зростаючого напруження та інтенсифікації Кавказької війни, участь у воєнних діях посилювала залежність старшини від посполитого козацтва та заважала виокремитись у замкнуту корпоративну структуру. Сам принцип спільного землекористування, коли вся земля Чорноморії була військовою власністю, заважав старшині вповні скористатися своїми дворянськими привілеями. Головним правом власності першого стану (дворянства) в Російській імперії було право володіння землею з прикріпленими до неї селянами. В умовах майже необмежених земельних ресурсів Чорноморії козацька старшина могла користуватись величезними земельними наділами, але їх використання обмежувалось нестачею робочих рук, а володіння кріпаками наштовхувалось на гостре заперечення з боку основної маси козацтва, основним елементом ідентичності яких було уявлення про Чорноморію як «простір козацької волі» без кріпаків та панів. Саме тому кількість кріпаків у Чорноморії була завжди мінімальною, а і використання їхньої праці ніяк не впливало на розвиток економіки краю. Збільшенню кількості кріпаків заважала й відсутність у чорноморських дворян маєтків у приватному володінні. Окремою постановою Сенату від 26 січня 1843 р. дворянам, які не мали приватних земельних володінь, було заборонено утримувати кріпаків. У 1810 р. серед населення Чорноморії було 70 кріпаків, у 1812 р. - 292, у 1813 р. - 353, у 1817 р. - 443, у 1819 р. - 452, у 1829 - 305, у 1836 р. - 1488, у 1843 - 632, у 1852 р. - 1374. У 1863 р. на території колишньої Чорноморії проживало 1046 кріпаків, які належали 123 особам [14]. Варто зауважити, що значна частина кріпаків, які увійшли до цієї кількості належала не чорноморським дворянам, а заїжджим до Чорноморії поміщикам та офіцерам регулярної армії. Траплялись випадки, коли чорноморські козаки-дворяни відпускали на волю своїх кріпаків, як це зробив по відношенню до своїх дворових людей наказний отаман О. Безкровний [15]. Козаки-дворяни Чорноморії вимушені були вести фермерське господарство, мало чим відрізняючись за своїм матеріальним рівнем від заможних простих козаків-хуторян. Козаки-дворяни складали на 1858 р. лише 0,9 % (у 1897 р. - 1,5 %) від усієї кількості російського дворянства [16]. У загальній ієрархії першого стану, визначеній Жалованою грамотою дворянству Катерини ІІ (1785 р.) їх переважна більшість належала до другого розряду - тих, які отримали дворянський статус після 1721 р. згідно з чином, отриманим на військовій службі. Формально за своїми правами дворяни цього розряду нічим не відрізнялись від інших розрядів, але на практиці «родини, дворянство яких належало до періоду до 1685 р. (шостий розряд - прим. Д. Б.) …вважали справжнім дворянством, білою кісткою і голубою кров'ю тільки себе і до родин перших трьох розрядів, ставилися особливо поблажливо» [17]. Від зневажливого ставлення з боку родовитого дворянства чорноморських дворян не могли захистити ні вищі армійські чини, ні вищі посади в Чорноморському війську. У цьому відношенні досить показовим є випадок із наказним отаманом Чорноморського козацького війська Григорієм Матвєєвим (1816 - 1827 рр.), який не зміг викупити в графині Розумовської своєї рідної матері, яка так і померла кріпачкою [18]. Ф. Щербина згадував:

«Я не помню, было ли у черноморцев в обращении слово «сословіе» в разговорном языке или в официальных документах в то время, когда в моём детском понимании появилось разграничение рядовых казаков от возглавлявших их представителей… «Ваше благородіе» и «Ваше высокоблагородіе» называли их все казаки. Когда казак говорил «пан офицер» или «паны офицеры», то я понимал, что речь шла о благородном сословии. Панами и благородными называли себя сами представители этого сословия, стремясь быть теми идеальными панами, о которых они мечтали и образцом которых был не какой-нибудь пан, а непременно пан дворянин, имевший собственную землю и прикреплённых к ней крестьян. Эпитет же «офицер» сам собою прилип, как ранговое понятие, привитое центральным правительством к казачьим военным организациям путём установления армейского чинопроизводства. Таким образом, под благородным сословием в моём детстве разумелись в Черномории не дворяне. Настоящих дворян, внесённых на Украине в дворянские книги, было очень мало. Сам знаменитый войсковой судья Антон Головатый, как мы знаем, потратил немало труда, энергии и времени на то, чтобы документально доказать, что его отец был на Украине дворянином и вписан там в дворянские книги. Было несколько фамилий из сословия украинских дворян, как, например, Курганские, Миргородские и другие, которые перешли дворянами в черноморские казаки, получили здесь чины, как люди грамотные, но по этой причине, вероятно, они стояли ближе к казачьей рядовой массе, примкнувши к казакам по собственному желанию. Подавляющее же большинство представителей благородного сословия состояло в Черномории не из родовых дворян, записанных в дворянские книги, а из выслужившихся офицеров. «Який-небудь мугирь, невмівший носа утерти, - говорили казаки, - одержавши чина, почитав вже себе благородним». Родовитые дворяне в Черномории не имели даже своей обособленной организации, а просто приписаны были к дворянству Ставропольской губернии. Так как в Черномории совсем не было дворянских книг для вписывания в них дворян и черноморское благородное сословие не имело никаких прав на закрепощение населения, а рядовое казачество относилось в высшей степени отрицательно к закрепощению и даже беглых крепостных крестьян скрывало у себя и при малейшей возможности переводило их в ряды казачества, то благородное сословие крепко вцепилось собственно в казачьи земли. Хотя и казачьих земель, как собственности всего войска, оно не могло обращать в свои владения, но пользоваться всякими преимуществами на них в силу занимаемого в войске положения, пан офицер мог без всякого стеснения” [19].

Така ситуація призводила до того, що чорноморське козацьке дворянство так і не змогло перетворитись на окрему замкнуту соціальну верству, а залишалось частиною загального козацького соціуму Чорноморії, пов'язувало з нею та козацтвом свої інтереси, що, у свою чергу, сприяло активній участі найбільш освіченої частини чорноморської старшини у створенні та закріпленні особливої української етнічної, козацької станової та регіональної кубанської ідентичностей.

Наказний отаман Чорноморського війська Рашпиль у рапорті на ім'я командуючого військами Кавказької лінії та Чорноморії генерала Заводовського досить чітко визначив особливості становища козацьких старшин: „Дворяне Черноморского войска не обладают недвижимыми имениями, крестьянами населенными, и не имеют никаких фондов, от которых могли бы получать доходы без личного труда. Напротив, дворянин в Черноморском войске поставлен в обязательство быть лично земледельцем и сельским хозяином, точно так же, как и простой казак, с той только разницей, что первый обязан, соразмерно с большинством своих нужд и потребностей, более трудиться, чем последний: потому-то и для того-то первому дается более земли, чем последнему. В этом и состоит некоторое различие, но отнюдь не отличие в быте дворянина и казака. В сущности же быт обоих одинаков: как тот, так и другой получают только в пожизненное пользование землю, но никаких, кроме личного труда, посредствующих пособий к извлечению для себя польз из земли” [20].

У висновках зазначимо: формування чорноморського дворянства відбувалось спочатку на основі прагнення чорноморської козацької старшини отримати для себе привілейований статус у загальній становій структурі Російської імперії. Конкретні історичні обставини сприяли цьому процесу, але ситуація, у якій опинились чорноморці на Кубані, особливості землеволодіння та несення військової служби завадили козацькій старшині скористатись головними привілеями першого стану та відокремитись від загальної козацької структури. Це стало основною причиною того, що чорноморська козацька еліта, тісно пов'язана з рештою козацтва, зберегла як українську етнічну, так і козацьку станову ідентичність, відігравши важливу роль у їх збереженні та подальшому розвитку.

Література

1. Короленко П. Черноморские казаки / П. Короленко. - Киев,1877.

2. Щербина Ф. А. История Кубанского казачьего войска / Ф. А. Щербина. В 2-х томах. - Екатеринодар, 1910.

3. Голобуцкий В. А. Черноморское казачество / В. А. Голобуцкий. - К. : Издательство Академии Наук Украинской ССР, 1956.

4. Беккер С. Миф о русском дворянстве: Дворянство и привилегии последнего периода императорской России / С. Беккер. - М., 2004. - С. 5.

5. Там само. - С. 29.

6. Голобуцкий В. А. Черноморское казачество / В. А. Голобуцкий. - Киев, 1956. - С. 136.

7. Белозерова Е. В. Особенности вхождения казачьего офицерства Кубани в дворянское сословие Российской империи (конец ХVІІІ - первая половина ХІХ в.) / Е. В. Белозерова // Российский исторический журнал. - 2006. - №1. - С. 50.

8. Підрахунки зроблені за : Державний архів Краснодарського краю (далі - ДАКК). - Ф. 369. - Оп. 1. - Спр. 11328.

9. Белозерова Е. В. Особенности вхождения казачьего офицерства Кубани в дворянское сословие Российской империи (конец ХVІІІ - первая половина ХІХ в.) / Е. В. Белозерова // Российский исторический журнал. 2006. - № 1. - С. 51.

10. ПСЗРИ. Т. XXVII. № 20508.

11. Белозерова Е. В. Особенности вхождения казачьего офицерства Кубани в дворянское сословие Российской империи (конец ХVІІІ - первая половина ХІХ в.) / Е. В. Белозерова // Российский исторический журнал. 2006. - №1. - С. 52.

12. Щербина Ф. А. История Кубанского Казачьего Войска. История войны казаков с закубанскими горцами / Ф. А. Щербина. - Екатеринодар, Типография Товарищества Печатного и Издательского Дела под фирмою «Печатник», 1913. - Т. 2. - С. 531.

13. ДАКК. - Ф.369. - Оп. 1. - Спр. 11328.

14. Голобуцкий В.А. Черноморское казачество / В. А. Голобуцкий. - Киев, 1956. - С. 191.

15. Щербина Ф.А. Пережитое, передуманное и осуществленное / Ф. А. Щербина. - Т. 1. Державний архів Краснодарського Краю. - Ф. 764. - Оп. 1 - Спр. 95. - Арк. 140.

16. Беккер С. Миф о русском дворянстве: Дворянство и привилегии последнего периода императорской России / С. Беккер. - М., 2004. - С. 26.

17. Там само. - С. 287.

18. Щербина Ф. А. Кубанское казачество и его атаманы / Ф. А. Щербина, Е. Д. Фелицин. - М. : Вече, 2007. - С. 196-197.

19. Щербина Ф. А. Пережитое, передуманное и осуществленное / Ф. А. Щербина. - Т.1. Державний архів Краснодарського Краю. - Ф. 764. - Оп. 1 - Спр. 95.

20. Попка И.Д. Черноморские казаки в их гражданском и военном быту / И. Д. Попка. - Репринтное издание. - Краснодар, 1998. - С. 98-100.