Подолання дитячої бездоглядності й безпритульності в Станіславській області на завершальному етапі Другої світової війни (1944-1945 рр.)

Подолання дитячої бездоглядності й безпритульності в Станіславській області на завершальному етапі Другої світової війни (1944-1945 рр.)

Ірина Суддя,

здобувач кафедри теорії та історії держави і права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ

У статті висвітлюється стан дитячої бездоглядності та безпритульності та заходи республіканських й обласних радянських партійних органів влади з її подолання на території Станіславської області на завершальному етапі Другої світової війни (1944-1945 рр.). Автор зазначає, що чіткий розподіл функцій по всій вертикалі влади дав змогу до кінця 1945 р. створити ефективну систему та досягти певних успіхів у виявленні й обліку безпритульних і бездоглядних дітей та дітей-сиріт.

Актуальність дослідження зумовлена обставинами наукового та суспільно-політичного характеру. Наукова проблема характеризується відсутністю на сьогодні в історичній науці комплексного дослідження з ліквідації дитячої бездоглядності та безпритульності на території як України в цілому, так й окремих її областей на завершальному етапі війни та в повоєнні роки. Роботи, присвячені окремим аспектам та методам подолання безпритульності в Україні в різні періоди її розвитку належать сучасним дослідникам А.Г. Зінченко [1], О.С. Паращевіній [2], В.Є. Виноградовій-Бондаренко [3]. Більш предметно діяльність партійних та радянських органів в боротьбі з дитячою безпритульністю аналізували С.М. Чех (1953 р.) та А.А. Гусак (1976 р.). Разом з тим, зі зміною ціннісної парадигми та уведенням в науковий обіг раніше не публікованих та не доступних для дослідження документів актуалізується проблема перегляду і нової оцінки дій цих суб'єктів державного управління. Окрім того, проблема дитячої безпритульності набуває особливої суспільно-політичної гостроти у зв'язку з тим, що сьогодні в Україні з переходом до ринкових відносин характерними стали такі явища, як безробіття, низький прожитковий рівень, масова трудова еміграція в країни далекого та близького зарубіжжя, унаслідок чого сотні тисяч дітей залишилися без постійної батьківської опіки та контролю. Чимало з них потрапляють у сумнівні компанії та злочинні угруповання, долучаються до вживання алкоголю та психотропних речовин. Бездоглядність та безпритульність дітей неповнолітнього віку нині в Україні є не меншою, ніж у досліджуваний період. Відсутність достатнього фінансування, розбалансованість навчально-виховної системи, яка займалася організацією позашкільного дозвілля за місцем проживання, а також перехід на комерційну основу більшості дитячих клубів, гуртків, спортивно-мистецьких секцій не дає змоги охопити бездоглядних та безпритульних дітей постійним контролем. Такий стан загрожує національною катастрофою, оскільки діти - це майбутній генофонд України, і від того, яким він буде, залежатиме подальша доля держави.

У вирішенні проблеми безпритульності й бездоглядності дітей чимало позитивного досвіду було накопичено в досліджуваний нами період. Незважаючи на важкі наслідки війни, центральні радянсько-партійні органи влади все ж таки знайшли необхідні ресурси, щоб оперативно взяти ситуацію під контроль, запровадивши в стислі терміни низку широкомасштабних заходів із виявлення, обліку та прилаштування безпритульних і бездоглядних дітей. Відповідно, окремі позитивні аспекти цього досвіду безперечно заслуговують на їх усебічне дослідження та популяризацію в нинішніх умовах. Таким чином, об'єктом нашого дослідження є соціальна категорія бездоглядних і безпритульних дітей воєнного й повоєнного періодів в Україні, а предметом - механізми, форми й методи подолання цього явища на завершальному етапі Другої світової війни.

Мета дослідження полягає у висвітленні зазначених процесів на території Станіславської (з 1962 р. - Івано-Франківської) області. Зокрема, поставлено завдання проаналізувати нормативну базу з подолання дитячої безпритульності та бездоглядності, висвітлити основні заходи з подолання цього суспільного явища, показати взаємодію й участь радянсько-партійних, правоохоронних та громадських органів та об'єднань у вирішенні цієї проблеми та наслідки їх роботи.

Дослідження побудовано на основі неопублікованих документів із центрального та обласного державних архівів.

На долю України під час Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр. випали чи не найбільші випробування, наслідком яких стали мільйонні жертви та матеріальні втрати, а найбільше - покалічені долі сотень тисяч неповнолітніх дітей, які втратили батьків або через різні обставини розірвали з ними зв'язки. Розуміючи, чим це може загрожувати країні в майбутньому, ще до остаточного звільнення території України від фашистських окупантів, а саме 30 липня 1944 р., Рада народних комісарів УРСР та Центральний комітет КП(б)У ухвалили спільну постанову №917 «Про заходи боротьби з безпритульністю та бездоглядністю дітей в Українській УРСР» за підписами голови РНК М. Хрущова та секретаря ЦК КП(б)У Д. Коротченка, яка й стала відправною точкою для широкомасштабної роботи у цьому напрямі для радянсько-партійних і громадських організацій на місцях. У постанові викладено конкретний план заходів та терміни їх виконання, а також визначено обсяги матеріально-ресурсного забезпечення й конкретизовано відповідальних за певну ділянку роботи. Зокрема, від облвиконкомів та обкомів партії вимагалося:

«а) виявляти та обліковувати безпритульних дітей, забезпечити влаштування їх у дитячі будинки на індивідуальний та колективний патронат;

б) утворити при виконкомах обласних, міських і районних Рад депутатів трудящих постійні комісії для боротьби з безпритульністю та бездоглядністю дітей у складі: заступника голови виконкому, представників профспілок, комсомолу, органів НКВС УРСР, народної освіти й охорони здоров'я. Встановити, що ці комісії у своїй роботі використовують апарат виконкомів Рад депутатів трудящих;

в) організувати інститут громадських інспекторів для боротьби з дитячою безпритульністю і бездоглядністю;

г) з метою ліквідації скупченості дітей у дитячих будинках, виділити додатково придатні приміщення з урахуванням установлених норм житлової площі та забезпечити ці приміщення необхідним інвентарем й обладнанням;

д) до 10 серпня 1944 р. скласти й затвердити конкретні плани утворення майстерень при кожному дитячому будинку. У планах передбачити організацію для дітей 8-11 років елементарних майстерень; для дітей старшого віку в міських дитячих будинках - професійно-трудових майстерень та в дитячих будинках із сільськогосподарським ухилом - майстерень з ремонту сільськогосподарського інвентарю;

е) влаштовувати вихованців дитячих будинків і патронованих підлітків у школи ФЗУ, ремісничі училища, промислові підприємства й у сільське господарство» [4].

Наркомату освіти та НКВС наказувалося до 10 серпня 1944 р. розглянути й затвердити план працевлаштування на 1944 р. і забезпечити його виконання відповідними організаціями. Зокрема, органи народної освіти на місцях для організації та функціонування майстерень у дитячих будинках мали «забезпечити добір кваліфікованих робітників відповідних спеціальностей для роботи в цих майстернях на посадах інструкторів і майстрів з трудового навчання». Водночас, крім створення виробничих майстерень та організації в них трудового навчання, вимагалося обов'язково «широко організовувати індивідуальне учнівство вихованців старшого віку, а також патронованих підлітків у цехах промислових підприємств, виробничих майстернях і промартілях». Для дитячих будинків із сільськогосподарським ухилом органи місцевої виконавчої влади мали виділити земельні ділянки та «забезпечити агротехнічний догляд за організацією роботи на цих ділянках» [5].

До 15 серпня відділи народної освіти мали забезпечити дитячі будинки педагогічними кадрами й вихователями. Учителів без середньої та вищої педагогічної освіти пропонувалося охопити заочним навчанням, а для підвищення кваліфікації вихователів пропонувалось організувати в кожному обласному центрі спеціальні місячні курси загальною наповнюваністю до 500 осіб [6].

Постановою передбачалося провести й низку невідкладних заходів із організації побуту вихованців дитячих будинків. Упродовж серпня - жовтня 1944 р. повернути всі приміщення дитячих будинків, що належали їм до війни й використовувалися не за призначенням, провести в них ремонт, забезпечити паливом, а також із балансу міськрайвиконкомів надати кожному дитячому будинку транспортний засіб для господарських потреб [7].

Низка важливих завдань покладалася й на органи НКВС, а саме: виявлення безпритульних і бездоглядних дітей, їх облік та контроль за їх подальшим переміщенням. При всіх райміськвідділах мали функціонувати столи дитячого обліку, дитячі кімнати, а в кожній області - дитячі розподільники. До кінця ІІІ кварталу 1944 р. уже мало діяти 64 дитячих розподільники, а при райміськвідділах міліції - 100 дитячих кімнат, кількість яких до кінця року мала збільшитися до 150. Виявлені й узяті на облік безпритульні й бездоглядні діти віком до 14 років із дитячих розподільників направлялися до дитячих будинків, які діяли під патронатом Наркоосвіти, Наркомату соцзабезпечення та Наркомату здоров'я. А підлітків 14 - 16 років працівники дитячих кімнат та розподільників працевлаштовували на промислових підприємствах та в сільському господарстві, а певну частину направляли на навчання в школи фабрично-заводських та ремісничих училищ для набуття відповідного фаху, а після закінчення училищ працевлаштовували [8].

Підліткам, яким згідно з рознарядкою, затвердженою обласними радами, в обов'язковому порядку надавалися робочі місця, призначалися наставники й виділялося житло (в гуртожитках чи приватних будинках колгоспників) для проживання. Над ними здійснювали постійний патронат безпосередньо трудові колективи і їх наставники [9].

Слід відзначити й такий важливий факт, що постановою передбачалося відкрити в Києві інтернат для обдарованих дітей-сиріт на 150 місць, де б вони мали змогу розвивати свої здібності з музики, співів, математики тощо [10].

На Наркомат здоров'я покладалися функції проведення медичного огляду дітей у дитячих будинках, навчальних закладах, а також тих, які перебували під патронатом сімей і трудових колективів. Відповідно Наркомторгівлі мав забезпечувати їх взуттям, одягом, продуктами харчування.

Щодо комсомолу й профспілок, то вони на рівні обласних та низових своїх структур мали «поширювати позитивний досвід у боротьбі з безпритульністю та бездоглядністю дітей», особливо такі форми, як участь у рейдах із виявлення цієї категорії дітей, збір коштів та продуктів харчування, а також шефство (патронат) над сиротами, в тому числі й усиновленими [11].

Обласні радянсько-партійні структури оперативно відреагували на постанову РНК та ЦК КП(б)У. Так, наприклад, на засіданні бюро Станіславського обкому партії 21 серпня було розглянуто питання «Про заходи боротьби з безпритульністю та бездоглядністю дітей у Станіславській області» й ухвалено відповідну постанову, в якій говорилося:

«Утворити постійно діючу обласну комісію по боротьбі з безпритульністю та бездоглядністю дітей в складі слідуючих товаришів:

а) заступник голови облвиконкому - т. Бондаренко;

б) голова обкому профспілки НСШ (неповних середніх шкіл. - Авт.) - т. Бепецький;

в) секретар обкому ЛКСМУ по пропаганді - т. Ничепуренко;

г) заступник начальника облуправління НКВС - т. Похвалов;

д) від облнаросвіти - т. Омельченко;

е) від облздороввідділу - т. Савицький.

Зобов'язати виконком міської Ради депутатів трудящих та райкоми, міськкоми КП(б)У затвердити постійні районні, міські комісії по боротьбі з безпритульністю та бездоглядністю дітей у складі заступника голови райвиконкому, представника від комсомолу, органів НКВС, народної освіти та охорони здоров'я.

Обласній, районним та міським комісіям до 20-го вересня виявити та облікувати безпритульних дітей, забезпечити влаштування їх у дитбудинки та організувати індивідуальні і колективні патронати».

Від секретарів районних та міських комітетів партії, голів райміськвиконкомів, а також членів обласної та міських комісій вимагалося до 5 - 10 вересня «організувати перевірку роботи діючих дитбудинків та намітити конкретні заходи для поліпшення їх роботи», а також подати свої пропозиції та конкретні плани дій на розгляд і затвердження на бюро обкому КП(б)У.

Відповідні вказівки отримали облвно, УНКВС, облздороввідділ, облземвідділ, облторгвідділ, а також обком ЛКСМУ й обком профспілки [12].

Слід відзначити, уже до кінця 1944 р. загалом по Україні було завершено організаційну роботу зі створення відповідних комісій і досягнуто певних результатів у виявленні та обліку безпритульних і бездоглядних дітей. Так, спільними зусиллями органів НКВС і відділів Наркомосвіти станом на 15 грудня 1944 р. в Україні було виявлено 125 тис. дітей-сиріт, із яких:

1) влаштовано в дитячі будинки - 33 тис.;

2) передано на патронування в сім'ї робітників - 52 тис.;

3) передано на патронування в сім'ї колгоспників - 2300 дітей;

4) усиновлено - 3200 дітей;

5) передано на опікунство близьким родичам - 18 тис.;

6) працевлаштовано - 6400 дітей, а майже 10 тис. залишалися ще не прилаштованими [13].

У Станіславській області до кінця 1944 р. було взято на облік 3372 бездоглядних, безпритульних та дітей-сиріт (у тому числі 972 дітей-інвалідів війни), з яких відвідували школу лише 2682 дитини [14].

Станом на 1 січня 1945 р. в області діяло 6 дитячих інтернатів, у яких перебувало 627 дітей [15]. Водночас, як відзначалося в ухвалі бюро Станіславського обкому партії від 1 лютого 1945 р., у більшості дитячих будинків ще незадовільним залишався санітарний стан приміщень та матеріально-господарська база, забезпечення продуктами харчування, а також навчально-виховний процес. Відповідно, усім відповідальним особам установ, причетним до забезпечення належних умов для функціонування інтернатів, було наказано негайно виправити недоліки у визначені терміни [16].

Від обласного відділу народної освіти вимагалося заповнити 23 вакансії, у тому числі 2-х директорів, 3-х піонервожатих та 18 вихователів. Від керівників райміськторгів - виправити ситуацію із забезпечення інтернатів продуктами харчування, одягом та іншими речами першої необхідності [17].

Незважаючи на ряд недоліків, які мали місце в інтернатах, усе ж необхідно визначити, що діти, які в них знаходилися, перебували під постійним контролем вихователів, займалися навчанням та суспільно-корисною працею, а не перебували на вулиці.

Упродовж І кварталу 1945 р. у Станіславській області через два дитячі розподільники пройшло 127 дітей, із яких 12 було повернуто батькам, 48 - направлено в інтернати, 26 - у дитячі будинки для дітей із психічними й фізичними вадами здоров'я і 5 - працевлаштовано.

Працівниками міліції спільно із членами комісії, комсомольсько-партійними активістами, учителями, членами батьківських комітетів та членами бригад допомоги міліції було проведено 12 рейдів із виявлення безпритульних та бездоглядних дітей, під час яких було затримано 304 неповнолітніх, із них 232 бездоглядних і 22 - безпритульних. На облік було взято 1788 дітей-сиріт, із яких 432 дитини передано під патронат сімей та трудових колективів [18].

Станом на 1 листопада 1945 р. було відкрито дитячі будинки-інтернати уже в 12 районах області. Більшість із них були малокомплектними, а тому облвиконком ухвалив рішення про їх укрупнення з лімітом не менше як по 100 дітей у кожному. Крім того, на виконання постанови РНК СРСР «Про організацію спецбудинків для дітей-сиріт бійців Червоної армії та партизанів Вітчизняної війни» в області було відкрито два таких будинки в Коломиї, де знаходилося три дитини, та в Снятині - 21 дитина.

Обласний відділ освіти до 1 листопада 1945 р. провів реєстрацію дітей-сиріт у 25-ти районах і взяв на облік 3054 дитини, із яких передано на патронат сім'ям 153 дитини, усиновлено - 54, а на 2429 дітей оформлено опікунство [19].

ВИСНОВКИ

1. Спільна постанова РНК та ЦК КП(б)У від 30 липня 1944 р. започаткувала в УРСР широкомасштабні заходи з подолання дитячої бездоглядності та безпритульності, на основі постанови органи влади на місцях розробили свої конкретні плани дій.

2. Боротьба з дитячою безпритульністю та бездоглядністю проводилася в таких формах, як створення обласних та районних постійно діючих комісій для боротьби з дитячою бездоглядністю й безпритульністю, мережі дитячих будинків та інтернатів, дитячих столів обліку, кімнат та розподільників при органах міліції.

3. Виявлених і взятих на облік безпритульних і бездоглядних дітей та дітей-сиріт відповідно до вікових категорій направляли у дитячі будинки, інтернати, школи при фабрично-заводських та ремісничих училищах, працевлаштовували на роботу в промислових підприємствах та сільському господарстві, передавали під патронат трудових колективів, сімей робітників і колгоспників, а також усиновлювали.

4. Серед залучених до цієї роботи органів влади, партійних та громадських організацій, правоохоронних структур Станіславської області було чітко розподілено по всій вертикалі виконавчо-контрольні функції, що дало змогу до кінця 1945 р. створити ефективну функціональну систему та досягти певних успіхів у виявленні й обліку безпритульних і бездоглядних дітей та дітей-сиріт. Це мало важливе значення, оскільки понад три тисячі дітей опинилося під контролем й опікою, а не були залишені напризволяще на вулиці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зінченко А.Г. Безпритульність як соціальне явище (до історії розв'язання проблеми) // Соціальна політика і соціальна робота. - 1998. - №1-2. - С.78-86.

2. Паращевіна О.С. Роль системи народної освіти у подоланні дитячої безпритульності в 20-х - першій половині 30-х рр. в Україні: дис. к. іст. н.: 07.00.01 / Дніпропетр. нац. ун-т, 2005.

3. Виноградова-Бондаренко В.Є. Проблема безпритульних дітей в сучасній Україні й виховні ідеї А.С. Макаренка / Педагогічні ідеї А.С. Макаренка й сучасність: проблеми та перспективи: Зб. наук. пр. - К., 1999. - С.31-34.

4. Державний архів Івано-Франківської області (далі - ДАІФО). - Ф.П-1. - Оп. 1. - Спр. 403. - С.57.

5. Там само.

6. Там само. - С.64.

7. Там само. - С.62

8. Там само. - С.63.

9. Там само. - С.64.

10. Там само.

11. Там само. - С.65.

12. ДАІФО. - Ф.П-1. - Оп. 1. - Спр. 142. - Арк. 9.

13. Центральний державний архів громадських організацій України (далі - ЦДАГОУ). - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 2411. - С.15.

14. ДАІФО. - Ф.Р-295. - Оп. 5. - Спр. 3. - С.136.

15. Там само. - Спр. 403. - Арк. 17.

16. Там само. - Спр. 223. - Арк. 37.

17. Там само. - Спр. 403. - Арк. 18.

18. ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 2411. - Арк. 97.

19. ДАІФО. - Ф.П-1. - Оп. 1. - Спр. 253. - Арк. 19.