Відбудова села в 30-40-х рр.

Не лише окремі селяни, але й громади не завжди вчасно повертали гроші кредиторам. Нерідко як окремі селяни, так і громади, не маючи змоги повернути вчасно кредити, зверталися за новими, що приводило до подальшого збільшення боргів. Наприклад, громада с. Літині, Мединицького ключа, до 1730 р. заборгувала шляхтичам Білинським 1200 зл. 20 квітня 1730 р. вона позичила ще у них 350 зл., довівши таким чином суму боргів до 1550 зл.81 В 1740 р., щоб розрахуватися з попередніми кредиторами, громада змушена була взяти нову позику на 1070 зл. у шляхтича Хруща82. Громада с. Татар, Дублянського ключа, щоб повернути кредит шляхтичу Вишенському, у 1738 р. позичає 1800 зл. у шляхтича Ягнятківського83. Мали місце й такі випадки, що борги переходили від одного кредитора до іншого. Інколи один і той же селянин був боржником декількох кредиторів. Здебільшого це стосувалося сільської бідноти. Так, Федір Когут із с. Бережниці в 1748 р. заборгував 10 кредиторам по 2-6 зл. кожному. Не маючи змоги розрахуватися з кредиторами, селяни змушені були покидати насиджені місця. Здебільшого громади про таких повідомляли кредиторам: “Боржники втекли на Поділля… Майна ніякого не залишили, окрім землі, яка знаходиться в розпорядженні громади…Залишені ними будівлі вже розібрали інші кредитори…”

Здебільшого кредиторами виступала дрібна місцева шляхта, війти, совтиси, сільські євреї (орендарі корчм, броварів, млинів) рідше - духовенство, багаті селяни та міські лихварі. За підрахунками Р. Рибарського на останніх припадало біля 46% загальної суми кредитів, на шляхту - понад 38, євреїв - понад 13 і на духовенство - біля 3% від всієї суми86. Таким чином, найбільшими кридиторами села в середині XVIII ст. виступали переважно міські лихварі та дрібна шляхта, яка, крім чисто економічного, відповідно до функціональних повноважень, мала ще й адміністративний вплив на селянина. Наявність серед кредиторів і селян свідчить про подальшу диференціацію галицького села в середині XVIII ст., виокремлення серед селян більш заможної частини, яка не тільки мала змогу надавати позику односельчанам, але й міським лихварям. Так, селянин Пласкач із с. Мшанець позичив у односельчанина Винарчука 892 зл. 20 гр., а орендатор самбірських млинів у 1764 р. позичив у селянина Бігуна 633 зл.

Сільські кредитори виділялися серед громад не лише наявністю капіталу, але й постановкою землеробського виробництва. За приклад може служити господарство Івана Цинана із с. Береги, в якому було 10 голів робочої худоби, майже два десятка великої рогатої худоби, понад 50 вуликів бджіл, понад 500 зл. готівкою і 404 зл. в кредитних розписках. Цинан використовував найману працю, бо сам з дружиною не міг впоратися з господарством. В м. Самборі він мав постійних “клієнтів”, яким відпускав у кредит продукти.

У джерелах зазначаються випадки не лише застави землі за позики, але й її продаж. Так, в с. Літині, Самбірської економії, з 1674 до 1731 року відмічено 8 випадків продажу землі. Якщо за 26 років XVII ст. їх було 2, то за 31 рік XVIII ст.- 6 випадків89. Це дає підстави стверджувати про посилення цього процесу в першій половині XVIII ст. Незважаючи на те, що більшість позик використовувалася для погашення боргів перед державою, на сплату чиншу та інших феодальних повинностей, все ж таки частина з них відводилася й на виробничі справи, що сприяло відбудові селянських господарств та викликало подальшу їх диференціацію, особливо в гірській частині Перемишльщини. Польський історик В. Русинський пояснював це, в першу чергу, розвитком домашніх промислів і заняттям місцевого населення торгівлею.

Місцеві селяни здебільшого торгували сіллю, яку випарювали в жупах краю, домашніми виробами (полотном, виробами з дерева, каменю, дарами лісу та ін.), худобою. Перекупщики з числа більш підприємливих селян скуповували худобу не лише на місцевих ярмарках, але й відправлялися за нею на Буковину, в Бесарабію та в інші місця. Потім відгодовували її протягом літа на місцевих пасовищах, а відтак продавали по можливості не тільки на місцевих ярмарках, але й за межами Польщі. В окремих селах нараховувалося й по декілька таких торгівців. Окремі з них оперували тисячами злотих. У згаданому вище с. Біличі в середині XVIII ст. торгівлею займалося не менше 20 чоловік.

Розвиток домашнього ремесла в селах Прикарпаття в значній мірі залежав як від природних факторів, так і від ремісничих традицій. Тому не дивно, що у XVIIІ ст. можна спостерігати спеціалізацію ремісників на виготовлені тієї чи іншої продукції. Наприклад в сс. Дубрівці, Стрілковичах, Біличах, Ясениці Замковій найбільшого поширення набуло ткацтво; у Волошиновій Волі, Лінині Великій, Виціві, Ясениці Зварицькій - боднарство. Велику роль у розвитку ремесел в селах Самбірської економії відігравав і адміністративний фактор. Зокрема приписані до соляних жуп села переважно спеціалізувалися на виготовлені тари для солі. Крім адміністративного фактора, у XVIIІ ст. важливу роль став відігравати і скупщик, який не тільки скуповував готову продукцію, але й роздавав замовлення на її виготовлення. Інколи, навіть, і забезпечував ремісника сировиною. Таким чином, сільське домашнє ремесло починає набирати характеру “розсіяної мануфактури”. Все це сприяло залученню селян до товарно-грошових відносини та формуванню на селі представників торгового капіталу. Наприклад, селянин Іван Костик з Лінини Великої закупив у члена Самбірської міської ради товару майже 27 тис. зл.

Сказане вище, свідчить не тільки про залучення селянства до товарно-грошових відносин, але й про розвиток внутрішнього ринку. До того ж у XVIIІ ст. значно посилюються торгові зв'язки Прикарпаття з іншими регіонами України та країнами Центральної і Західної Європи. З іншого боку диференціація села вивільняла робочі руки і створювала резерв найманої робочої сили. Варто відмітити, що селяни в основному знаходили роботу на місці, перш за все на соляних промислах (тільки в жупах Самбірської економії щорічно працювало до 200 вільнонайманих робітників - зваричів, лопатників, рубачів дров, боднарів, ковалів, погоничів та ін.), на заготівлі та сплаві лісу, водному транспорті, в залізорудному, поташному та інших промислах. Частина збіднілих селян знаходила роботу в фільварках і господарствах заможних сусідів. Чимало селян змушені були шукати роботу за межами регіону, здебільшого в Угорщині, тобто на Закарпатті. В ревізії 1711 р. зазначено, що 264 селянських господарства 20 гірських сіл Самбірської економії (54,4% від усіх господарств) в тій чи іншій мірі жили із “зарібку”.

Таким чином, в 20-40-х рр. XVIIІ ст. на Прикарпатті, як і в інших регіонах Речі Посполитої, спостерігалася відбудова селянських господарств. Її хід і результати значною мірою залежали від стану самих господарств, наявності матеріальних ресурсів для відбудови як у селян, так і землевласників, можливостей реалізації сільськогосподарської та ремісничої продукції, яка виготовлялася селянами. Результати відбудови проявилися в рості чисельності господарств, в покращенні забезпечення селян земельними наділами, робочою і продуктивною худобою. В той же час в ході відбудови збереглися старі виробничі відносини, тому в переважній більшості сіл збереглися панщина, грошові чинші та натуральні данини, якими двір маніпулював, виходячи із власних потреб і можливостей. В ході відбудови спостерігалася подальша диференціація села. Поруч з кметями зростала кількість бідніших господарств - загородників, халупників і комірників. Малоземельні та безземельні селяни, особливо в гірських селах, вимушені були займатися різними ремеслами, найматися до заможних селян, а то й відходити на заробітки до Угорщини (на Закарпаття). Поруч з біднішими селянами зростала чисельність і заможних, які поступово втягувалися в товарно-грошові відносини. В свою чергу це сприяло розвиткові торгівлі в Прикарпатті, зміцненню його торгових зв'язків з іншими регіонами України та сусідніми державами.

3. Фільваркове господарство

Відбудова села, як зазначалося вище, на Перемишльщині переважно велася через фільварок, особливо в приватних маєтках і передгірських селах королівщин. Саме це й визначило рівень уваги, яка надавалася фільваркам в ході відбудови. Аналіз інвентарних описів маєтків 30-40-х рр. XVIIІ ст. свідчить, що більшість фільварків, які на початку століття знаходились в зруйнованому або в запущеному стані, виглядали більш-менш впорядкованими. В них перечисляються новозбудовані житлові та господарські приміщення, щойно придбаний сільськогосподарський реманент і т. п. Так, в протесті шляхтича Харчевського проти підстарости Медицького староства Цілецького та інших зазначалося, що з направи селян Медики і Торок саксонські війська в 1705 р. пограбували і спалили двір Харчевських в с. Урку. При цьому, було спалено новозбудований панський двір і фільваркові будівлі: 4 стайні, возовня, комора, в якій було 85 півмірків пшениці, 15 півмірків конопляного насіння, пивний і горілчаний котли, 10 торунських мушкетів, намет, 16 півмірків ячмінної муки в мішках та інші речі. Згоріло також 45 штук овець і 9 телят. Повністю згоріла обора та домашнє начиння93. Фактично був зруйнований не тільки двір, але й фільварок.

Коли і як велася відбудова двору й фільварку в с. Урку на підставі опрацьованих джерел визначити не можливо. Однак інвентарний опис маєтків, складений у 1745 р., після смерті Яна Харчевського, дає наступну картину: “Двір великий зі всіма дверима, добрий і не має жодних пошкоджень. Фільварок великий, впорядкований, побудований недавно з різаного дерева. Обора добра, також недавно збудована”. У фільварку числилося два плуги, чотири борони із залізними зубами, два валки та інший сільськогосподарський інвентар94. Отже, і двір, і фільварок були збудовані заново.

Новозбудованими у маєтках Харчевських були двір і фільварок в с. Мочаради, фільварок - в с. Злотківцях. Двір у Злотківцях був старий, мурований і вимагав ремонту. Фільварок збудували п'ять років тому. В ньому відмічені нова стайня, возовня, стодола в 4 шопи. Також недавно був збудований бровар на два горілчаних і один пивний котли. За три роки до складення інвентаря була збудована велика заїздна корчма в присілку Буди. Там же було збудовано і млин. Другий млин був збудований на Головінському ставку, де знаходилась і цегельня. В с. Мочарадах двір збудували “рік тому” з різаного ялинового дерева і покритий гонтом. Ворота перед двором “минулого року” поставлені. У фільварку вказується “нова велика стайня, недавно збудована обора, три роки назад - стодола, два роки тому - криниця”. У фільварку вказуються два плуги, 4 борони, воловий віз без окуття, млинок для очистки зерна.

Аналіз інвентарного опису маєтків Харчевських свідчить, що основна частина відбудовчих робіт була проведена на початку 40-х рр. Зрозуміло, що для їх проведення в досить стислі терміни необхідні були чималі кошти. Тому й не дивно, що після себе Ян Харчевський залишив чималий борг - на 187746 зл. Його кредиторами в основному виступили місцеві магнати: Жевуський (100000 зл.), Мнішек (30800 зл.), Чарторийський (40000 зл.) та ін.

Варто підкреслити, що дехто з дослідників у позиках грошей на відбудову помість готовий бачити перехід від фільварково-панщизняної системи господарювання до капіталістичної96. Однак, на нашу думку, при пануванні старих виробничих відносин, про що йшлося вище, в позиках грошей у своїх побратимів за соціальним станом, надто проблематично вбачати перехід від феодального суспільства до капіталістичного.

Безпідставність цього висновку, перш за все, підтверджує той факт, що в порівнюваних нами приватних маєтках (Харчевських, Корняктів, Цетнерів), королівщинах (Перемишльському старостві та Самбірській економії) кількість фільварків залишилася незмінною. Наявні в джерелах окремі випадки роздачі фільваркової землі селянам скоріш за все були наслідком неперспективності розвитку фільварку в умовах скорочення зовнішнього ринку, особливо в першій третині XVIIІ ст., і розглядалися як тимчасове явище, направлене на відбудову помістя за допомогою селян. Тим більше, як зазначалося вище, дрібна шляхта не тільки намагалася зберегти свої фільварки, але й розширити їх посівні площі за рахунок селянських пустих наділів.

Найбільш переконливим доказом відбудови фільварків можна вважати збільшення посівів, а заодно й посівних площ. На жаль, джерела недостатньо розкривають це питання, хоча деякі з них дають можливість порівняти стан посівів наприкінці XVII і на початку XVIIІ ст. з 40-ми рр. XVIIІ ст. Так, в Дмитровицькому фільварку восени 1716 р. висіяли 40 півмірків жита і 5 півмірків пшениці97, в 1746 р. відповідно 72 і 10,75 півмірків98. Це дозволяє стверджувати, що в 40-х рр. XVIIІ ст. посіви в порівнянні з другим десятиріччям цього ж століття зросли на 84,3% .

Переконливим доказом збільшення посівів у середині XVIIІ ст. є їх порівняння у Бакунчицькому, Дев'ятицькому та Вишатицькому філь варках Перемишльського староства за 1698 - 1750 роки (табл. 6). Матеріали таблиці засвідчують, що в 1713 р. в порівнянні з останніми роками XVII ст. вони скоротились майже на третину, а в 1750 р. - перевершили посіви останніх років XVII ст.

Таблиця 6 - Посіви зернових культур у фільварках Перемишльського староства в 1698-1750 рр.(в півмірках)

Матеріали таблиці засвідчують, що в 1713 р. в порівнянні з останніми роками XVII ст. вони скоротилися майже на третину, а в 1750 р. - перевершили посіви останніх років XVII ст. Вони також свідчать про зміни у співвідношенні посіяних культур, особливо це стосується пшениці та жита, які все більше користувалися попитом як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. Якщо в 1699 р. вони складали 24,4% загального обсягу посівів, то в 1713 р. - уже 41,1%, а в 1750 р. - 48,9%, тобто майже половину всіх посівів. Аналогічну картину можна спостерігати і в маєтках шляхти. Зате скоротилися посіви ячменю та гречки, які переважно наприкінці XVII ст. сплавлялися до Гданська і йшли на експорт. Збільшенню посівів жита і пшениці сприяв не тільки ріст попиту на ці культури, особливо на внутрішньому ринку, але й покращення в середині XVIІІ ст. агротехніки.

Наявні в джерелах відомості про посіви та збір урожаю дозволяють визначити урожайність зернових культур у фільварках Перемишльського староства (таб. 7)

Таблиця 7 - Урожайність зернових у фільварках перемильського староства (в самах)

Матеріали таблиці ілюструють досить низьку урожайність зернових в Прикарпатті наприкінці XVII - на початку XVIIІ ст. До певної міри цей стан обумовлений не тільки політичними умовами і стихійними лихами, про що йшлося вище, але й самим розташуванням фільварків Перемишльського староства в передгірській частині з переважаючими підзолистими й частково піщаними грунтами. 1749 р. виявився найбільш вдалим для землеробів Прикарпаття. Урожайність зернових в регіоні, на відміну від попередніх років наблизилася до середнього загальнопольського рівня100.

Аналіз відомостей про витрати зерна фільварками Перемишльського староства дозволяє стверджувати про посилення зв”язків фільварків з ринками, зокрема в 40-50-х рр. Так, із 4534 півмірків одержаного в 1750 р. трьома фільварками врожаю зернових і селянських данин на продаж поступило 1791 півмірок101, тобто 39,3% від загальної кількості отриманого зерна. Із загальної кількості вирощеного фільварками зерна жита продали 53,6%, пшениці - 48,3, гречки - 21,4, вівса - 43%. Таким чином, серед реалізованого на ринку зерна провідне місце належало житу, яке вважалося в той час головною хлібною культурою, через що й найбільше його висівали фільварки, на другому місці йшла пшениця, а на третьому овес, як головна кормова культура.

Подібна картина з реалізацією зерна на ринках спостерігалася і в приватних володіннях. Так, адміністратор Журавицького фільварку Хлопіцький у 1746 р. продав 134 півмірка жита, 35 півмірків гороху, 3 півмірка гречки та 1,75 півмірка просяних круп102. Документи не дозволяють установити співвідношення між проданим на місцевих ринках і сплавленим до Гданська, але уже з кінця 20-х рр. відмічається сплав зерна з Прикарпаття до Гданська Фрагментарні відомості дозволяють встановити приблизно ціну на зерно на місцевих ринках наприкінці 30-х - в 40-х рр. XVIІІ ст.: жито - 13 зл., ячмінь - 7 зл., овес - 4 зл. 15 гр. за півмірок104. У Львові півмірок ячменю можна було купити за 5 зл., а вівса - за 3 зл.

Крім зерна, продавали фільварки на ринках і овочі. Про це свідчать річні звіти Перемишльського староства за другу половину 40-х рр. XVIІІ ст.( табл. 8).

Таблиця 8 - Прибутки фільварків Перемишльського староства від продажу городини

Матеріали таблиці свідчать, що найбільш розвинене було городництво в Дев'ятицькому фільварку. Його прибутки від цієї галузі в 1748 р., незважаючи на несприятливі кліматичні умови, в понад 7 разів перевищували прибутки від городництва Бакунчицького фільварку і майже в 4 рази - Вишатицького. Якщо прийняти до уваги той факт, що наприкінці XVIІ ст. сусідні фільварки Болозівського ключа не змогли реалізувати на ринках продукції городництва, то одержані прибутки названих вище трьох фільварків дозволяють стверджувати про ріст попиту на городину на місцевому ринку. Цей висновок до певної міри підтверджує наявність декількох городів у с. Воютичах, поблизу м. Самбора, в інвентарі за 1744 р. Один з 4-х городів мав 29 довгих і 9 коротких загонів, засаджених городиною; другий мав 9 “невеликих загонів з городиною”; третій - наймав піп, але новий посесор повинен був відібрати у нього і засіяти його на двір; четвертий город був щойно закладений на пустих селянських землях107. Очевидно, саме ріст попиту на овочі в м. Самборі стимулював закладку 4-го огороду на пустих селянських землях у с. Воютичах.

Наявні в нашому розпорядженні документи не дозволяють зробити хоча б приблизних висновків про стан садівництва на Прикарпатті. У звіті Бакунчицького фільварку йдеться, що в 1746 р. сад дав лише 11 зл. прибутку.

В процесі відбудови помістя збільшувалася і фільваркова “обора”(стадо). Підтвердженням цьому може служити таблиця. 25, в якій подаються відомості про кількість голів худоби та птиці за різні роки першої половини XVIІІ ст. у фільварках Перемишльського староства.

Таблиця 9 - Фільваркова обора Перемишльського староства в першій половині XVIІІ ст.

Матеріали таблиці свідчать, що в 1713 р. кількість великої рогатої худоби зменшилася більше ніж вдвічі, а в 1750 р. в порівнянні з 1713 р. вдічі збільшилася, але ще не досягла рівня 1705 р. Зате більше ніж вдвічі зросла кількість птиці. Варто зауважити, що в 1713 р. зі всіх трьох фільварків обора була зігнана на один - Дев'ятицький, в 1750 р. вона була на всіх трьох фільварках. В 1705 і 1713 рр. у фільварках не вказувалися свині, в 1750 р. - їх відмічено 37 голів, що дає підстави вважати, що в період відбудови зріс попит на тваринницьку продукцію, особливо м'ясну, що й спричинилося до розведення свиней та птиці у фільварках. Аналогічна ситуація щодо збільшення кількості свиней та птиці спостерігалася і в згадуваному вище Воютицькому фільварку. Якщо в 1715 р. в ньому числилося всього 2 свині, то в 1744 р. разом з молодняком - 37 штук, а птиці - 50 штук, в той час, як у 1715 її не було зовсім110. В той же час дані таблиці засвідчують, що кількість великої рогатої худоби зменшилася більше, ніж втричі. Можна вважати, що це було наслідком епізоотії, що прокотилася в середині 40-х рр Прикарпаттям. Доказом цього можна вважати кількість худоби в Тринецькому фільварку, магнатів Любомирських, в 1728 і 1746 рр. Загалом обора сменшилася із 140 штук великої рогатої худоби і птиці до 40. Найбільше скоротилася кількість великої рогатої худоби з 35 голів до 9 та птиці - із 66 штук до 2. Правда, найменше скоротилася кількість свиней - із 39 до 29 штук.

Наявні відомості про фільваркові обори не дозволяють зробити детальних висновків про основні напрямки розвитку тваринництва. Згідно з інвентарем 1745 р. в Злотківському, Мочарадському та Уроцькому фільварках, магнатів Харчевських, нараховувалося 90 корів, 15 ялівок, 11 телят, 6 бугаїв, 16 биків, 33 воли, 33 коні, 5 овець, коза, 42 свині і 17 поросят112. Дещо більш м'ясного спрямування була обора в 1728 р. в семи фільварках магнатів Любомирських, в яких утримувалося 110 корів, 84 ялівки, 6 бугаїв, 66 биків, 151 свиня, 180 гусей, 180 курей і 24 індика113. Інвентарні описи Білобжеського, Городиського, Ракшавського та Тринецького ключів свідчать, що тваринницьку продукцію збували не лише на місцевому ринку, але й сплавляли до Гданська. Адміністрація Тринецького фільварку продала двох бичків і одну корову городиським євреям, а Городиського фільварку продала двох телят якомусь Столярчукові з містечка Городиська і одного бика ремісникам цього ж містечка114. Для сплаву до Гданська в цьому ж фільварку було забито 16 свиней, а в Ракшавському - 4 свині115. Ці відомості дають певні підстави стверджувати, що на сплав до Гданська здебільшого відправлялася свинина, а на місцевому ринку продавали переважно гов'ядину.

Нерідко фільварки на ринках купували молодняк, протягом літа відгодовували його, а відтак продавали на місцевих ринках, гнали до центральних та західних районів Польщі, або й за кордон. Так, в 1745 р. адміністратор Перемишльського староства Добринецький витратив 1266 зл. 20 гр. на купівлю бичків у містечку Хирові116. У 1750 р. у Вишатицькому фільварку стояли на відгодівлі “подільські” воли117, що свідчить про тісні торгові зв”язки Прикарпаття з Поділлям.

Поруч з м'ясною продукцією, потрапляла на ринок і молочна. Якщо прийняти до уваги приведені нижче відомості про прибутки від неї з річних звітів трьох фільварків Перемишльського староства, то можна дійти висновку, що вони були невеликі.

Приведені дані свідчать, що найбільше було отримано фільварками прибутків від молочної продукції в 1748 р.( 234 зл.). Отже, найбільші і до того ж стабільні прибутки від птахіваництва отримував Бакунчицький фільварок. Певні прибутки фільваркам приносило й бджільництво. Наприклад, у 1750 р. за проданий мед фільварки Перемишльського староства виручили 465 зл. 15 гр.120.

Порівняно більші прибутки одержували фільварки від ставкового господарства, яке під час розрухи на початку XVIII ст., як зазначалося вище, понесло також великі збитки. В 40-х рр. джерела відзначають заходи, направлені на відбудову ставкового господарства. Так, в Перемишльському старостві в 1745 р. було відведено 733 зл. 13 гр. на ремонт тільки одного Циківського ставка. В 1750 р. ставок дав 3000 зл. прибутку, але оскільки ставок спускали через 3 роки, то фактично річний прибуток від нього складав лише 1000 зл.121. В порівнянні з іншими ставками це були чималі прибутки, бо в 1732 р. ставок в с. Піскаровичі, магнатів Замойських, дав лише 140 зл.122, а в с. Сусідовичах в 1734 р. - 150 зл.123.

Чималу частину прибутків складали прибутки від млинів, якими в обов'язковому порядку користувалися залежні від двору селяни, платячи за помол певну частину (“мірку”) зерна або гроші. Часто млини здавалися в оренду євреям, як і корчми та броварі. Інколи млини приносили чималі прибутки, Так, оренда млина в м. Перемишлі давала до каси староства наступні прибутки: 1746 р. - 1440 зл., 1747 р. - 975 зл., 1748 р.- 2500 зл., 1749 р. - 1300 зл., 1750 р. - 1800 зл.124. В середньому на рік припадало понад 1600 зл. прибутків. Звичайно, що такий прибуток можна було отримати лише від млинів, в яких працювало по декілька каменів та ще й в містах. Сільські млини приносили значно менші прибутки. Наприклад, оренда млина в с. Сусідовичi в 1734 р. склала лише 80 зл.

Інколи разом з млинами в оренду здавалися броварі та корчми. Корчемна оренда була найбільш поширеною в селах Прикарпаття. Пояснюється це тим, що населення не мало права ні виготовляти, ні купувати спиртні напої поза корчмою. Тому й не дивно, що корчемні оренди приносили чималі прибутки. Оренда корчми в цьому ж с. Сусідовичi у 1734 р. дала 1200 зл. прибутку126, що складало 18% річного прибутку фільварку. В с. Піскаровичах, майорату Замойських, прибутки від оренди корчми в 1732 р. склали 3600 зл.

Оренда корчм в Городиській волості принесла в 1728 р. наступні прибутки: Городоцька корчма - 11300 зл., Тринецька - 5000 зл., Ракшавська і Білобжеська - 6400 зл.128 Про прибутки від оренди корчм адміністрацією Перемишльського староства свідчить таблиця 9.

Таблиця 9 - Прибутки від корчемних оренд Перемишльського староства в 1746-1750 рр.(в зл.)

Дані таблиці свідчать, що корчми приносили чималі прибутки їхнім володільцям і що ці прибутки в другій половині 40-х рр. зростали з року в рік.

Частину своїх прибутків фільварки отримували від реалізації різних ремісничих виробів, що виготовлялися в домашніх умовах селянами-ремісниками і сплачувалися землевласникові у вигляді натуральних данин, рідше скуповувалися фільварками, а також продукції промислів. Найбільше згадуються в джерелах вироби місцевих ткачів. Переважно на фільваркових полях вирощувалися коноплі та льон, які у вигляді толоки селяни вибирали, мочили і терли. У вигляді повинності вони зобов'язані були прясти пряжу, переважно одну “штуку” чи “клубок”. Сільські ткачі із панської пряжі виготовляли полотно, яке не тільки йшло на потреби двору, але й збувалося на місцевих ринках та доставлялося аж до Гданська. Так, в 1750 р. адміністрація Бакунчицького фільварку, Перемишльського староства, реалізувала в Гданську 50 відсотків зрібного полотна.

Надто мало відомостей в джерелах про реалізацію продукції деревообробного, поташного та інших місцевих промислів. Правда, у звітах Перемишльського староства згадуєтся продаж “клепок”(дощок), але немає відомостей про їх кількість та виручку за них. Магнати Сенявські із своїх галицьких володінь у першій половині XVIII ст. сплавили до Гданьська 3300 бочок смольчуги.

Приведені вище факти засвідчують намагання землевласників відновити фільваркові господарства і отримувати прибутки не лише від рільництва і тваринництва, але й від млинів, корчм, броварів, ставків, різних промислів і сільських ремесел. Однак не всюди в процесі відбудови вдалося досягти цього на середину XVIII ст. В частині фільварків навіть і в основній галузі (рільництві) не вдалося вийти на рівень початку століття. Переконливим доказом цього можуть служити посіви зернових в Уйковицькому фільварку, в якому зернові у 1749 р. складали 44,2% посівів 1707 р. В найбільшій мірі скоротилися посіви жита (із 110 півмірків до 52) і вівса (із 165 до 60,25) півмірка132. Не всюди було відновлено поголів”я худоби, рибне господарство (в с. Воютичах у 1744 р. в 4-х пустих ставках косили сіно, а саджавку використовували для випасу худоби)133, бджільництво (в Храплицькому фільварку в цьому ж році пустувало 100 вуликів)134 і т. д.

Із сказаного про відбудову фільварків у Галичині в 30-40-х рр. XVIII ст. можна зробити наступні висновки:

Після завершення Північної війни, в якій Річ Посполита участувала на боці Росії, внутрішніх безпорядків, зумовлених виборами нового короля, в Галичині, як і у всій Польській державі, наступив період відбудови зруйнованого на початку XVIII ст. села - поміщицького фільварку і селянських господарств, без яких відбудувати помістя було не можливо.

Шляхи відбудови залежали від ступеня зруйнованості фільваркових і селянських господарств. У Галичині найбільш пошириною була відбудова помістя через фільварок, який в порівнянні з селянськими господарствами потерпів менше. Відповідно менше велася відбудова помістя через селянські господарства. Зустрічалися випадки поєднання обох шляхів. Незважаючи на різні шляхи відбудови, проходила вона в цілому на старій феодальній основі.

В ході відбудови збільшувалася кількість селянських господарств, покращувалося забезпечення їх землею, робочою худобою, скорочувалася кількість пустих селянських наділів. Поруч із певним покращенням стану селянських господарств, спостерігався ріст соціальної диференціації на селі. Найбільше ці процеси проявилися в гірських селах Самбірської економії, де чільне місце в селянському господарстві займали різні промисли та ремесла, де переважала грошова та натуральна форми ренти.

В процесі відбудови фільварків спостерігалося будівництво нових жилих і господарських приміщень, збільшення кількості робочої і продуктивної худоби, сільськогосподарського інвентаря, в тому числі й механічних віялок. Помітно збільшилися посіви зернових культур, зокрема пшениці, зросли прибутки фільварків не лише від реалізації на ринках зерна, продукції тваринництва, але й різних промислів. Посилилися зв”язки фільварків як з місцевим, так і загальнопольським ринком. Не тільки зерно, але й різні ремісничі вироби з Прикарпаття сплавляли до Гданська, звідкіля вони поступали за рубіж. Чималу частину прибутків помість складала оренда млинів, корчм, броварів.

Однак пануюча фільварково-панщизняна система господарства, нестабільне, особливо на початку 30-х рр. внутрішнє становище в Польщі, стихійні лиха гальмували процес відбудови села. В багатьох селах Галичини на середину XVIII ст. не вдалося досягти рівня кінця XVII - початку XVIII ст.

Висновки

Перемишльська земля як окрема адміністративно-територіальна одиниця у складі Руського воєводства Галичини сформувалася в середині XV ст. З південного сходу на північний захід вона простягалася від витоків р. Стрий та її правої притоки Опір до середньої частини басейну р. Сян та її лівої притоки р. Віслок. В географічно-територіальному відношенні її переважно ділили на три частини: Задністрянську (на південний схід від р. Дністер - нині повністю входить до складу Львівської області), Міжсянсько-Дністрянську - основна частина якої також нині у складі Львівщини і Засяння (повністю у складі Польщі). В природно-кліматичному відношенні вона поділялася на дві частини - рівнинну та гірську, що й визначило час заснування та особливості розвитку сіл у кожній з них. Якщо села рівнинної частини переважно засновувалися в давнину на “руському”, “польському”, а з ХІІІ ст. і на “німецькому” праві, то в гірській частині здебільшого вони появилия в XVI ст. і засновувалися на “волоському” праві. Якщо в перших основним видом занять населення було землеробство, то в других переважало скотарство. Якщо в перших з кінця XV ст. відбувається перехід до фільварково-панщизняної системи господарства як основної системи господарювання, то в других фільварок міг належати лише представникам місцевої адміністрації, що складалася здебільшого з дрібної шляхти, і повинен був забезпечувати її власні потреби, тобто носив в основному натуральний характер. На початку XVIIІ ст. в Перемишльській землі нараховувалося понад 970 поселень, в тому числі 932 сільських, серед яких понад 29,5% належали польським королям, 67,2% - магнатам і шляхті, біля 3,3% - духовенству.

Національно-визвольна війна українського народу в середині XVII ст., війна зі Швецією, похід через Карпати союзника Б.Хмельнтцького семиградського князя Ракочі, війна з Туреччиною й окупація нею Поділля, часті напади кримських татар завдали великтх збитків прикарпатському селу в другій половині XVII ст., зокрема Задністрянській частині. В останні роки XVII ст. намітилася його відбудова, але вже на початку XVIIІ ст., у зв'язку з втягненням Польщі в Північну війну на боці Росії, боротьбою за владу внутрі країни галицьке село понесло нові великі втрати. І лише після обрання на польський престол в 1733 р. нового короля Августа ІІІ створилися більш сприятливі умови для відбудови господарства, відновлення села.

Шляхи його відбудови були різними і залежали від стану помістя, селянських господарств, наявності коштів для відбудови, а також зв'язку господарств з ринком. Якщо фільварок зберігся і володів необхідними коштами для відбудови господарства, то відбудова розореного селянського господарства велася за допомогою двору, в протилежному випадку через селянські господарства, яким інколи навіть роздавали фільваркові землі. Здебільшого на Перемишльщині мало місце поєднання першого і другого шляхів відбудови. В цілому відбудова велася на старій фільварково-панщизняній основі, хоча, зокрема в гірських селах, спостерігалося пожвавлення товарно-грошових відносин.

У ході відбудови, зокрема в 30-40-х рр. збільшується кількість повнонадільних (здебільшого півланових і чвертьланових) господарств-кметів, покращується забезпечення їх робочою худобою, реманентом, особливо в тих селах, де відбудова велася через селянські господарства. В селах, де відбудова велася через фільварок спостерігалося приєднання до фільварку пустих селянських наділів і збільшення чисельності малоземельних і безземельних селянських господарств - загородників, халупників і комірників, у зв”язку з чим посилювалося соціальне розшарування села. Певний вплив на цей процес мало подальше розширення товарно-грошових відносин, особливо в гірських селах Перемишльщини, де переважали грошова і натуральна форми ренти.

Показником позитивних наслідків відбудови села слід вважати зменшення кількості пустих селянських наділів на кінець 40-х рр. в порівнянні з другим десятиріччям XVIIІ ст. Наприклад, у 18 приватновласницьких селах вони складали лише біля 5,8% від загальної кількості селянського землекористування, а в 22 гірських селах Самбірської економії, не дивлячись на малосприятливі умови землеробства, кількість пустих селянських наділів у 1749 р. в порівнянні з 1711 р. скоротилася майже вдвічі. Крім того, в ряді сіл спостерігалася розчистка під посіви лісових масивів. Відмічається в селах розширення посівів зернових, зокрема хлібних кудьтур - жита та пшениці, підвищення урожайності. Зростає реалізація зерна не тільки на місцевих ринках, але й сплавляється воно до Варшави та Гданська, звідкіля поступало в країни Західної Європи. Крім зерна, до Гданська по Сяну та Віслі сплавляли продукцію лісового господарства, зокрема дошки, смольчугу та інші вироби, а також вироби сільських ремісників, серед яких переважало домотканне полотно. Все це дає підстави стверджувати, що в 30-40-х рр. XVIIІ ст. відбулися помітні зрушення в економіці галицького села, однак пануюча на той час фільварково-панщизняна система господарства гальмувала проникнення в село товарно-грошових відносин і нових форм господарювання.

Література

Матеріали архівів

Центральний державний історичний архів України в м. Львові

Фонд 13, оп. 1.- Перемишльські міські актові книги: тт. 474, 475, 476, 477, 478, 479, 480, 481, 482, 483, 484, 485, 486, 487, 488, 490, 491, 492, 493, 494, 495, 496, 498, 499, 500, 501, 502, 503, 504, 505, 506, 507, 508, 510, 511, 532, 541, 542, 543, 549, 553, 554, 556, 560, 562, 565, 568, 570, 571, 575, 579, 1071, 1075.

Фонд 14, оп. 1.- Перемишльські земські актові книги: тт. 258, 259.

Фонд 159, оп. 8.- Галицька фінансова прокуратура у м. Львові. Справи: 607, 612, 617, 619, 621, 623.

Фонд 181, оп. 2.- Фонд Дідушицьких, Справи: 470, 474, 1762, 1763, 1764, 1765, 1771.

Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Bідділ рукописів:

Фонд Оссолінських. Справи: 494, 3938, 3943, 4281.

Фонд Чоловських. Справи: 54, 1370, 1371, 1372.

Наукова бібліотека Львівськкого національного університету ім. І. Франка. Відділ рукописів:

Фонд Самбірської економії. Справи: 509, 542.

Ossolineum - Бібліотека національного інституту ім Оссолінських в м. Вроцлаві (Польща). Відділ рукописів. Справи: 5467, 9553, 9690, 9730 (мікрофільми).

Публікації джерел

Жерела до історії України-Руси.- Львів, 1895.- Т.1; 1897.- Т. 2.

Йосифінська (1785-1788) і Францишканська (1819-1820) метрики. Перші поземельні кадастри Галичини. Покажчик населених пунктів.- Львів, 1965.

Петрушевич А. Сводная Галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год.- Львов, 1874.

Петрушевич А. Сводная Галицко-русская летопись с 1700 до конца августа 1772 года.- Львов, 1887.

Acta grodzkie i ziemskie.- Lwow, 1914.- T. 22; 1928.- T. 23.

Gostomski A. Gospodarstwo/ Wyd. Inglot S.- Wroclaw, 1951.

Haur J. Oekonomika zimianska generalna.- Krakow, 1675.

Haur J. Sklad albo skarbiec znakomitych sekretow oekonomiej ziemianskiej.- Krakow, 1693.

Komisya Samborska z r. 1698 r.// Archium Komisyi prawniczej Ak. Umiejentnosci.- Krakow, 1897.- T. 7.

Otwinowski E. Dzie Polski pod panowaniem Augusta II jd r. 1696 do r. 1728.-Krakow, 1849.

Vollumina legum.- Petersburg, 1859-1860.- T. 2-6.

Zrudla dziejowe.- Warszawa, 1903.- T. 18, cz. 2.

Література

1.Баранович А. И. Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в.- М., 1955.

2.Баранович А. И. Опустошение и восстановление Правобережной Украины во второй половине XVII и начале XVIII в.// История СССР.- 1960, № 5.

3.Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження.- К., 1983.

4.Бойко І.Д. Селянство України в другій половині XІV - першій половині XVII ст.- К., 1963.

5.Горн М.В. Расслоение деревни Русского воеводства а середине XVII в.// Наукові записки Львівського держпедінституту.- Львів, 1948.- Т. 2.

6.Грабовецький В.В. Селянський рух на Прикарпатті в другій половині XVII - першій половині XVIIІ ст.- К., 1962.

7.Грабовецький В.В. Расслоение крестьян Галицкой земли во второй половине XVII - первой половине XVIIІ в.//Ежегодник по аграрной истории Восточной Европі (ЕАИВЕ) 1960.- К., 1962.

8.Грабовецький В.В. Карпатське опришківство (антифеодальна боротьба карпатського опришківства XVII - ХІХ ст.)- Львів, 1966.

9.Гроссман Ю.М. Положение крестьян Лежайского староства (вторая половина XVI - начало XVII в.)// Материалы по истории сельського хозяйства и крестьянства СССР.- М., 1962.- Сб. 5.

10.Гроссман Ю.М. Сокращение крестьянского землепользования и рост числа малоземельных в западноукраинской деревне второй половины XVII в.//ЕАИВЕ 1962.- Минск, 1964.

11.Гроссман Ю.М.Черты феодального землевладения в Русском и Белзском воеводствах XVI -XVIІ вв.//ЕАИВЕ 1964.- Кишенев, 1966.

12.Грушевський М.С. Опис Перемишльського староства, 1494-1497 рр.// Записки наукового товариства ім. Шевченка (ЗНТШ).- Львів, 1897.- Т. 19.

13.Добрянский А. История епископств трех соединенных епархий.- Львов, 1893.

14.Зубрицький М. Село Мшанець Старосамбірського повіту (матеріали до історії гальцького села)// ЗНТШ.- 1906-1907.- ТТ. 70,71,79.

15.Иванова О.Е. К вопросу об упадке крестьянского хозяйства в Польше во второй половине XVIІ - первой половине XVIІІ// Ученые записки ин-та славяноведения.- М., 1952.- Т. 6.

16.Иванова О.Е. Агротехника в Польше от XVI до половины XVIІІ в.// ЕАИВЕ 1964.- Кишенев, 1966.

17.Инкин В.Ф. Крестьяне Самборской экономии в середине XVIІІ в. (40-60 гг.). Дис. на соиск. уч. степени канд. ист. наук (рукопись).- Львов, 1955.

18.Инкин В.Ф. Раслоение крестьян Самборской экономии в середине XVIІІ в.// ЕАИВЕ 1960.- К., 1962.

19.Инкин В.Ф. К вопросу об эволюции феодальной ренты в Галиции в XVI - XVIІІ вв.// ЕАИВЕ 1963.- Вильнюс, 1965.

20.Инкин В.Ф. Фольварк и рынок в Галицком Прикарпатье XVI в.// ЕАИВЕ 1964.- Кишенев, 1966.

21.Инкин В.Ф. Дворище и лан в королевских имениях Галичины в XV - XVIІІ вв.// Материалы по истории сельского хозяйства и крестьянства СССР.- М., 1974.

22.Инкин В.Ф. К вопросу о происхождении и эволюции института “князя”(кнеза) в галицкой деревне XV- XVIІІ вв.// Славяно-волошские связи. Сб. ст.- Кишенев, 1978.

23.Інкін В.Ф. Про вплив промислів на розшарування селян Галичини в середині XVIІІ ст.// Питання історії СРСР.- Львів, 1958.

24.Інкін В.Ф. Архів Самбірської економії// ЗНТШ.- 1996.- Т. 231.

25.Інкін В.Ф. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI - XVIІІ ст.- Львів, 2004.

26.Исаевич Я.Д. Гродские и земские акты - важнейший тсточник по истории аграрных отношений в Речи Посполитой XVI - XVIІІ вв.//ЕАИВЕ 1961.- Рига, 1963.

27.Исаевич Я.Д. К вопросу об экономических взаимоотношениях между городом и деревней и их влиянии на развитие городов Прикарпатья в XVI - XVIІІ вв.// ЕАИВЕ 1960.- К., 1962.

28.Кись Я.П. Городские крестьяне Львова в XVI - XVIІІ вв.// ЕИАВЕ 1960.- К., 1962.

29.Крикун Н.Г. Народонаселение Подольского воеводства в XVI - XVIІІ вв. Автореферат дис. на соискание уч. степени канд. истор. наук.-Львов, 1965.

30.Маркина В.А. Некоторые вопросы развития сельского хозяйства Правобережной Украины XVIІІ в.//ЕАИВЕ 1964.- Кишенев, 1966.

31.Маркина В.А. Крестьяне Правобережной Украины. Конец XVIІ - первая половина XVIІІ в.- К., 1975.

32.Мельничук Я.С. Економічна розруха в сільському господарстві Сяніцької землі// Доповіді та повідомлення Львівського університету.- Львів, 1958.- Вип. 8, ч.1.

33.Мельничук Я.С. Зміни в аграрних відносинах в Сяніцькій землі в XVIІ ст.// Питання загальної історії.- Львів, 1959.

34.Мельничук Я.С. К вопросу о так называемой волошской колонизации и волошском праве в Карпатах в XVI - XVIІІ вв.//ЕАИВЕ 1964.- Кишенев, 1966.

35.Пірко В.О. Економічна руїна в Перемишльській землі на початку XVIІІ ст.// Вісник Львівського університету.- 1965.- Серія 1, вип. 3.

36.Пірко В.О. Зв”язок фільварків Перемишльської землі з ринком на початку XVIІІ ст.// 40-а наукова конференція професорсько-викладацького складу Львів. держ. університету.- Львів, 1966.

37.Пірко В.О. Ревізії - важливе джерело для вивчення соціально-економічної історії Прикарпаття// Архіви України.- 1966.- № 6.

38.Пирко В.А. Вопросы аграрного строя Западной Украины XVI - XVIІІ вв. в советской историографии// Материалы научной конференции ДонГУ.- Донецк, 1968.

39.Пірко В.О. Про розвиток помісного господарства в Галицькому Прикарпатті в першій половині XVIІІ ст.// Питання історії народів СРСР.- Харків, 1969.- Вип. 8.

40.Пірко В.О. Помісне господарство Галицького Прикарпаття у першій половині XVIІІ ст.// УІЖ.- 1969.- № 1

41.Пирко В.А. О пустующих крестьянских наделах в Галицком Прикарпатье в конце XVIІ - нач. XVIІІ вв.// Материалы XV симпозиума по аграрной истории.- Вологда, 1976.

42.Пірко В.О. Ревізія 1711 р. Засяння як джерело до соціально-економічної історії Польщі// Проблеми слов”янознавства.- Львів, 1976.- Вип. 14.

43.Пирко В.А. К вопросу о расслоении крестьян Галицкого Прикарпатья во второй половине XVIІ - первой половине XVIІІ вв.// Советская историография аграрной истории СССР.- Кишенев, 1978.

44.Пирко В.А. История крестьянства западноукраинских земель в советской историографии// Проблемы историографии и источниковедения. Сб. ст.- Днепропетровск, 1979.

45.Похилевич Д.Л. Структурні зміни в помісті після Визвольної війни українського і білоруського народів// 300 років воз”єднання України з Росією.- Львів, 1954.

46.Похилевич Д.Л. Я. Рутковский. Исследования по истории польской деревни XVI - XVIІІ вв.// ВИ.- 1958.- № 8.

47.Похилевич Д.Л. Малоземельное и безземельное сельское население в Русском воеводстве Речи Посполитой в XVI в.// ЕАИВЕ 1961.- Рига, 1963.

48. Рутковский Я. Єкономическая история Польши.- М. 1953.

49. Топольский Е. Исследования по аграрной истории в Народной Польше// ЕАИВЕ 1959.- М., 1961.

50.Филипчак І Історія с. Берегів Самбірського повіту.- Береги, 1935.