Галицьке село наприкінці XVІІ ст

Про скорочення чисельності населення Прикарпаття свідчить велика кількість пустих земель, що подаються в люстраціях та інвентарних описах другої половини XVІІ ст. Доказом цього може служити стан використання громадських земель в селах Стар'явської країни Перемишльського староства (табл.5).

Таблиця 5. Використання громадських земель у Стар'явській країні Перемишльського староства в 60-х рр. XVІІ ст.⁸⁸

Села	Громадська земля в ланах	Вживана земля в ланах	Пуста земля в ланах
		осіла	орендована
1. Стар'ява	19	1,4	6,75	10,85
2. Коросне	12	4,5	3,15	4,35
З.Коростенська Воля	5	1,25	0,75	3
4.Лісковате	13,5	2	5,5	6
5.Лопушниця	15	1,5	1	12,5
6.Бандрів	18,5	2,5	6	10
7.Нанова	10	1,15	2,5	6,35
8.Рудавка	3	0,5	2,5	-
9.Лопушанка	4,25	-	1,25	3
10.Смільниця	10	1,75	0,15	8,10
11.Береги	11	1,55	1,70	7,75
12.Лодинка	7	1,7	1,75	4,5
13.Смеречна	5	1	2,5	1,5
Разом	133,25 (100%)	19,85 (14,8%)	35,35 (26,6%)	78 (58,6%)

Таким чином, із загальної кількості громадських земель селяни використовували і відбували відповідні повинності лише приблизно з 15% земель, ще понад 35% пустих земель вони орендували у двору, відбуваючи з них вдвічі менші повинності, а близько 59% - пустували. Аналогічна картина спостерігалася і в селах Самбірської економії, де згідно з інвентарем 1686 р. осілі лани в передгірських селах складали лише 21,15%⁸⁹. Найбільш переконливо ілюструє розорення прикарпатського села у XVІІ ст. таблиця 6, складена за матеріалами люстрацій приміських сіл Перемишльського староства.

Таблиця 6.Зміни в категоріях і чисельності селян приміських сіл Перемишльськогостароства⁹⁰.

Села	1565 р	1616-1629 рр	1663 р.
	кметі	загородн.	кметі	загородн.	кметі	загородн.
Аскманичі	33	11	26	-	6	12
Засяння	40	14	14	-	4	-
Поповичі	12	5	13	-	-	3
Сідлиська	16	10	16	-	1	13
Циків	14	4	6	-	4	1
Разом	115	44	75	-	15	29

Таблиця 6 свідчить, що чисельність господарств у зазначених селах в другому-третьому десятиріччях XVІІ ст. становила троха більше 47% від їх чисельності в 60-х рр. XVІ ст., а в 1663 р. - лише 29,5%. Зменшилася не лише загальна кількість господарств, але й змінилося співвідношення їх категорій (кількість повнонадільних зменшилася, а малоземельних - зросла). До аналогічних висновків дійшов на матеріалах 137 сіл Червоної Русі на рубежі ХІХ - ХХ ст. польський історик Ян Рутковський⁹¹. Однак, не тільки війни та супроводжуючі епідемії і епізоотії підривали стан селянських господарств, в другій половині XVІІ ст. вони доповнювалися ще й татарськими нападами на ці терени. Найбільших втрат вона зазнала від нападу 1672 р. 1 червня 1677 р. шляхта відзначала, що «недавній напад повністю опустошив» ці території⁹². Особливо потерпіла Задністрянська частина Перемишльщини - Стрийське і Дрогобицьке староства та Самбірська економія. Орда спалила не тільки окремі селянські хати, стайні, стодоли, шляхетські двори, фільварки, млини і т.д., але й зруйнувала дощенту цілі села, забравши велику кількість худоби та тисячі працездатного населення і дітей. Спеціальна ревізія 1699 р. встановила 94 села, пограбованих турками і татарами із 268 сіл Задністрянської частини, тобто понад 1/3 загальної кількості поселень. В 59 селах Дрогобицького і Стрийського староств та в прилеглих до них шляхетських маєтках було спалено 1786 селянських хат, забрано в полон 3841 людину різного віку і статі. Села Уличне, Доброгостів (Дрогобицького староства), Дашава, Комаровичі, Олексин та Ярошичі - (Стрийського) були спалені дощенту⁹³. Все це, звичайно, в найбільшій мірі відбилося на селянських господарствах, серед яких кількість повнонадільних кметівських господарств зменшувалася, а зростала чисельність малоземельних і безземельних не тільки в гірських, але й передгірських cелах. Особливо це простежується на прикладі 6 сіл магнатів Цетнерів в Тарнавському і Болозівському ключах, в яких із 315 господарств наділом в ѕ лану користувалися - 2, в Ѕ лану - 26, в 3/8 - також 26, ј - 190 та в 1/8 - 41 господарство, 30 - загородою при 8 пустих ланах⁹⁴. Таким чином, основним наділом став наділ в ј і 1/8 лану, яким користувалися 231 господарство, тобто понад 2/3 загальної кількості господарств.

В гірській частині Перемишльщини земельні наділи були ще меншими. Наприклад, із 3140 господарств Дрогобицького та Стрийського староств і Самбірської економії 1291 (41,11%) земельний наділ складав лише 1/12 лану⁹⁵, в той час як значна частина громадського земельного фонду не використовувалася і лежала пустою. Порівняння земельних селянських наділів у 10 селах Самбірської економії за 1565 і 1692 рр. переконує, що не тільки спостерігалося скорочення земельних наділів у кметів, але й зростало число безземельних господарств. Якщо із 500 господарств кметів у 1565 р. 281 (56,2%) користувалося земельним наділом в ј лану, то в 1692 р. із 623 господарств таких було лише 41 (6,6%), а найбільше було кметівських господарств, земельний наділ яких складав 1/6 (131 господарство), 1/8 (136) та 1/12 (149) лану. Разом вони становили 416 господарств або майже 66,8% загальної кількості господарств. Таку мізерність селянських земельних наділів при наявності пустих земель можна пояснити лише невигідністю через ріст селянських повинностей збільшувати земельний наділ. Особливо велика кількість малоземельних і безземельних відмічена ревізорами 1711 р. в промислових селах. Серед таких сіл можна виділити с. Котів, в якому, крім королівської соляної жупи, відмічено декілька родин шляхти. Хоча ревізори не пов'язують її з соляним промислом, однак можна допускати, що вона виконувала певні адміністративні функції в солеварнях. Основним володільцем села є всі підстави вважати черняхівського хорунжого пана Попеля, який подається в переписі першим. За ним числилось 16 господарств, з яких 14 сиділи на 1/8 («півчверті») лану. Йому належав бровар і корчма. До того ж тут же знаходилось ще 3 шляхетських двори, які не платили державних податків. Відомості про земельні їх наділи й підданих не подаються. Крім них, на одному лані сиділо ще три брати шляхтича, що разом з Попелем платили податки. Їм належав млин і по одному за- городнику. В другій частині села, що належала шляхтичу Копистянському, де знаходилася й жупа, проживало 5 селян, наділи яких також складали 1/8 лану. Копистянському належало 2 млини по одному каменю та корчма. На грунті Копистянського побудувався шляхтич Мошинський, за яким числилось 2 загородники. Село простягалося по обидва боки гірського потоку, тому із зернових культур переважно вирощували овес. До самої жупи належало 40 зваричів, що сиділи на «огородках»⁹⁶

За вказаний період не тільки зменшився селянський земельний наділ, але й погіршився стан забезпечення селян робочою худобою. Навіть у маєтках магнатів Цетнерів (Болозівському та Тарнавському ключах) основна маса селян мали лише по одній парі тягла, а з тими, в кого було від 3 до 6 штук худоби вони становили 50,2% від загальної кількості господарств. У той же час 15,4% господарств мали по одній штуці робочої худоби, а понад 31%, тобто майже третина господарств не мали зовсім робочої худоби⁹⁷.

Важко погодитися з думкою, що лише війни та стихійні лиха середини та другої половини XVІІ ст. стали основною причиною такого стану селянських господарств. На наш погляд, основна причина крилася в фільварково-панщинній системі господарювання, яка не створювала умов для розвитку селянських господарств, особливо через збільшення відробіткової ренти.

Підтвердженням цього може служити ріст відробіткової ренти в селах Перемишльського староства між 1565 і 1663 рр. Якщо з 12 сіл в 1565 р. панщину відробляли лише чотири, сім платили чинш і різні натуральні данини, а селяни с. Негрибки були на «замковій послузі» (виконували функції листоношів), то в 1663 р. селяни 11 сіл відбували до двору панщину, а с. Негрибки - платили чинш. Кметі 6 сіл відробляли по 3 дні на тиждень «від полудня», 4 сіл - по 2 дні і платили невеликий чинш, а селяни с. Гійське відробляли панщину «кожного дня, крім суботи». Кметі с. Макова, що відносилося до сіл волоського права і згідно з люстрацією 1565 р. відбували до Гійського двору «звичайну роботу» в час жнив, то в 1663 р. відробляли у фільварку 2 дні на тиждень⁹⁸. У Мединицькому ключі Самбірської економії в 1592 р. панщина складала 5 днів з лану, в 1686 р. - 4 дні «від полудня» з ј лану, тобто 8 цілих днів з одного лану⁹⁹.

Приведені вище факти свідчать, що величина відробіткової ренти (панщини) була неоднаковою не лише в маєтках різних форм власності, але й в одних і тих же володільців. Найбільше переконують у цьому норми панщини безтяглих селян Самбірської економії. Інвентарі за 1686 р. свідчать, що безтяглі селяни 32 (72,7%) панщинних сіл економії відбували щотижнево одноденну пішу панщину, 4 - дванадцятиденну, 3 - десятиденну, 6 - восьмиденну, 6 - шестиденну, 1 - чотириденну, 5 - триденну в переводі на піші дні з одного лану на рік¹⁰⁰. В маєтках магнатів Корняктів, на захід від м. Перемишля, за свідченням інвентарів 1675 і 1681 рр., кметі сіл Білобоки, Корняктів, Маркова, Рогізне відробляли у фільварку на тиждень по 6 днів з Ѕ лану, а з ј лану - по 3 дні тягло з ранку до вечора, що в переводі на лан складало би 12 днів на тиждень¹⁰¹. Порівнюючи величину відробіткової ренти селян приватних маєтків, зокрема тих, що знаходилися поблизу Сяну і сплавляли фільваркову продукцію до Варшави і Гданська, з відробітками селян Самбірської економії, необхідно прийняти до уваги, що останні платили більші грошові збори в королівську казну та відробляли різні тяглі і піші повинності на користь двору (доставка будівельних матеріалів на будівлі адміністрації, дров і будівельних матеріалів до соляних жуп і т.д.), окрім різних натуральних данин. Найбільш обтяжливою була для них гужова повинність - доставка солі із жуп до складів на р. Сян. В економії також зустрічаються випадки заміни відробітків на чинш. Подібно до с. Негрибки Перемишльського староства в Самбірській економії підданим с. Татари «з волі короля» поштова повинність була замінена чиншем. З 1686 р. вони були зобов'язані платити всією громадою двома ратами 600 зл. чиншу¹⁰².

Отже, приведені вище приклади переконливо свідчать, що подальший розвиток фільваркового господарства спричинився до зростання відробіткової ренти, особливо в передкарпатських приватновласницьких селах. В гірських селах, зокрема Самбірської економії, в меншій мірі спостерігалася тенденція до збільшення панщинних днів, зато збільшувалися чинші, в тому числі й відбувалася заміна натуральних данин та окремих громадських відробітків на грошові чинші. Оскільки норми повинностей в процесі дроблення селянських наділів з більших (ланових, півланових) часто перекладалися на менші (переважно чвертьланові), то зрозуміло, що селянські повинності протягом XVII ст., як свідчать приведені вище факти, зросли не менше, ніж вдвічі. В свою чергу це вело до розорення селянських господарств, втеч селян від своїх володільців і запустіння сіл, особливо на рубежі XVII - XVIIІ ст.

В меншій мірі в опрацьованих джерелах представлено стан фільваркового господарства після спустошень середини XVII ст. Я. Рутковський, вивчаючи цю проблему в масштабах Польщі, дійшов висновку, що після військових спустошень деякі фільварки перестали існувати, в інших обсяг продукції складав незначну частину передвоєнного рівня¹⁰³. На матеріалах сусідньої Сяніцької землі Я. Мельничук дійшов висновку, що фільваркові господарства були спустошені порівняно менше, ніж селянські¹⁰⁴. Співставлення інвентарів Самбірської економії 1686 р. з люстрацією 1565 р. свідчить про зменшення кількості фільварків. В інвентарі відсутні відомості про Старосамбірський фільварок, про який повідомляє люстрація. Якщо люстрація в Купнівському та Задністрянському ключах врахувала по два фільварки, то в інвентарі - лише зазначено по одному. Інвентар не повідомляє, коли і за яких обставин скоротилися посівні площі Бабинського фільварку, однак повідомляє, що його землі орендують самбірські передміщани, бо селяни приписаних до фільварку сіл «сидять на малій роботі», тобто панщині, і тому фільварок не в змозі обробити всієї землі¹⁰⁴. З цього повідомлення напрошується висновок, що через зубожіння селянських господарств і скорочення їх чисельності фільваркам недоставало робочих рук, що спричиняло запустіння фільваркових земель. В оренду подекуди здавалися не тільки невживані фільваркові землі, але й цілі села. Так, в інвентарі вказується, що шляхтич Цехановський орендував с. Залужжя, в якому колись проживали піддані і виконували повинності до Дублянського фільварку, а тепер село «запустіло». Цехановський платив за оренду 2,5 лану землі до скарбу щорічно 60 зл.¹⁰⁶

Наявні відомості про збір урожаю у трьох фільварках Перемишльського староства за 1565 і 1663 рр. свідчать про скорочення виробництва зерна (табл.7).

Таблиця 7 Збір урожаю у 3-х фільварках Перемишльщини в 1565 і 1663 рр.¹⁰⁷

№ п/п	Назва культури	Збір урожаю (в копах/снопах)
		Бакунчицький	Дев'ятицький	Гійський
		1565 р.	1663 р.	1565 р.	1663 р.	1565 р.	1663 р.
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.	Жито Пшениця Ячмінь Гречка Горох Овес Просо	650 400 200 25 36 380 -	531 72 169/30 133 39/30 133 -	540 340 160 80 36 400 6	915/45 143/33 121 290 80 306 40	500 800 200 50 40 300 -	346/30 213/18 166 154/25 21 166/42 9
	РАЗОМ	1691	1078	1562	1896/18	1890	1896/18

Таким чином, із трьох фільварків скорочення збору зерна мало місце в двох (майже на 40%), лише в одному воно зросло на 21,4%; а в трьох разом взятих скоротилося майже на 22%. Цікаво, що найбільше скоротився збір пшениці, який складав лише близько 28% від збору 1565 р., зато збір гречки збільшився в 3,7 раза, що, очевидно, було зумовлено ростом попиту на цей вид зерна, скоріш за все, на внутрішньому ринку.

На скорочення фільваркового виробництва в другій половині XVII ст. вказує і зменшення кількості худоби в фільварках. Так, у Бабинському фільварку Самбірської економії в 1565 р. нараховувалося 111 голів великої рогатої худоби і свиней, то в 1686 р. - лише 48, а в Дублянському - відповідно 133 і 20 голів¹⁰⁸.

Крім подій середини XVII ст., негативно на стані як селянського, так і фільваркового господарства Прикарпаття відбилася війна Польщі з Туреччиною в 70-х рр., зокрема напад турецьких військ в 1672 р. І лише під кінець 70-х рр. спостерігались ознаки відбудови як селянських, так і фільваркових господарств. До певної міри цьому сприяли і кліматичні умови. Найбільш вдалим для сільського господарства виявився 1677 р.¹⁰⁹

В останній чверті XVII ст. ситуація в регіоні стала дещо стабільнішою, що сприяло певному економічному пожвавленню. Доказом цього може служити той факт, що із 1786 селянських хат, зруйнованих турками і татарами у Стрийському і Дрогобицькому староствах під час останнього набігу татар на Прикарпаття до 1699 р. було відбудовано 821, тобто 46,8% від загальної кількості¹¹⁰. При цьому варто зазначити, що для відбудови селянських господарств шляхта та адміністрація староств надавали певну допомогу, зокрема зерном для посівів, худобою і т.д. Таке відношення шляхти й адміністрації староств зовсім зрозуміле, бо без відновлення селянського господарства не можливою була відбудова фільварків.

Важливою ознакою економічного пожвавлення в ході відбудови селянських і фільваркових господарств було зменшення пустих земельних наділів. Наприклад, в процесі інвентаризації Дрогобицького староства в 1686 р. в с. Лішня було виявлено 22,75 чверток пустих громадських земель. При складанні ревізії в 1692 р - лише 12, у селі Медвежа відповідно 32,5 і 25, а в с. Волосянка Мала відповідно 20 і 8,5. Частина пусток була «осаджена», а більшість орендувалася селянами за чинш¹¹¹.

На підставі окремих джерел напрошується висновок і про розширення фільваркової продукції наприкінці XVII ст. Якщо в 4-х фільварках Перемишльського староства в 1697 р. було висіяно 249,5 перемишльського півмірка жита і пшениці, які складали основну частину товарної продукції фільварків, то в наступному році осінні посіви цих культур склали 301 півмірок¹¹². Також мало місце зміцнення зв'язків фільварків з ринками. Їх продукція збувалася не лише на місцевих ринках, але й по Сяну та Віслі сплавлялася до Гданська. В 1682 р. на причалі в м. Сеняві було завантажено 11 річкових суден з товарами з маєтків магнатів Сенявських та купців з близьких околиць. Серед товарів Сенявських вказується жито на трьох суднах, гречка - на 6; 40 бочок поташу, 48 волів. Серед товарів, які сплавляли до Гданська купці, називаються: горілка, полотно, шкури та інші товари¹¹³.

Наявність купецьких товарів серед тих, що сплавлялися до Гданська, який був головною перевалочною базою у торгівлі Східної Європи із Західною, вказує на посилення торговельних зв'язків прикарпатського купецтва із західноєвропейським. Збільшення посівів гречки у фільварках Перемишльського староства і вдвічі більша її відправка до Гданська в порівнянні з житом свідчить про ріст попиту на гречку. З ремісничих виробів шляхта сплавляла ще й велику кількість полотна, виробленого в її володіннях, у тому числі й сільськими ремісниками¹¹⁴.

Поруч з відбудовою селянських та фільваркових господарств наприкінці XVII ст. спостерігається й підвищення селянських повинностей, про це свідчать як інвентарі деяких сіл, так і численні скарги селян на рубежі XVII -XVIIІ ст. Наприклад, в скарзі селян с. Крючкови 1703 р. магнатів Корняктів, складеній під час його передачі іншому орендаторові, зазначалося, що вони давно з лану робили по 4 дні на тиждень і платили по 1 злотому з прута, попередньому орендаторові, місцевому совтисові були зобов'язані уже відробляти 6 днів на тиждень і платити по 3 зл. з прута. Загородники-ткачі, які раніше платили на рік по 12 зл. і відробляли 40 днів на рік, були зобов'язані платити по 46 зл. Ті, що платили по 6-8 зл. і відробляли 50 днів на рік, були зобов'язані платити на рік 23 зл. Загородники, що відбували по одному дню панщини на тиждень і платили по 5 зл. на рік, були зобов'язані відробляти по 2 дні на тиждень і платити 10 зл. на рік. Загородники, які були зобов'язані до того платити лише 2 зл., тепер повинні були робити по 1 дню і платити 5 зл.¹¹⁵

Селяни с. Борині в 1698 р. скаржилися комісарам Самбірської економії на посесора війтівства Свірського, що змушував їх відбувати «понад норму» панщину - по 2 дні на тиждень¹¹⁶. Цього ж села селяни і сусіднього Яблоньова скаржилися на шляхтича Бориславського, який змушував їх платити за дрова по 2 зл. і по 2 півмірки вівса з кожного господарства, хоча б на одному півланку сиділо їх і по 6 господарів, тоді як за інвентарем 1686 вони повинні були давати 2 вози дров і один півмірок вівса з півлану¹¹⁷.

Розорення селянських господарств і втечі селян спричинилися до скорочення робочих рук у фільварках, у зв'язку з цим адміністрація Самбірської економіі наприкінці XVII ст. приписала деякі гірські села волоського права, які до цього відбували на рік декілька днів панщини на громадських роботах на потреби адміністрації, до низинних фільварків, установивши їм відповідну кількість панщинних днів в залежності від розміру земельного наділу.

Вживані магнатами та шляхтою заходи по виведенню помісного господарства з кризового стану до кінця XVII ст. не дали бажаних результатів. Про це свідчать наведені вище приклади збору зернових культур у фільварках Перемишльського староства (хоча тут певну роль могли відіграти і несприятливі кліматичні умови в 1699 р.), зменшення кількості продуктивної худоби у фільварках Самбірської економії, а в найбільшій мірі пусті селянські наділи не тільки в магнатсько-шляхетських селах, де переважала відробіткова рента, але й в селах волоського права Самбірської економії.

Сказане вище дозволяє зробити наступні висновки:

1. Перемишльська земля, як одна з найбільших адміністративно-територіальних одиниць Руського воєводства, займала досить вигідне географічне положення (через її територію проходили з давніх часів сухопутні та водні шляхи із Західної Європи на Схід і на Південь), що, безумовно, вплинуло на розвиток її господарства в XVI-XVII ст., в тому числі на перебудову місцевого помісного господарства, викликаною розвитком товарно-грошових відносин та промисловою революцією в західноєвропейських країнах.

2. Перебудова помістя з метою збільшення прибутків за рахунок розширення помісних орних площ, тобто перехід до фільваркової системи господарювання, вимагала збільшення відробіткової ренти замість натуральних і грошових данин, що в свою чергу посилювало експлуатацію селянства. Ріст експлуатації селян негативно впливав на розвиток селянського господарства, що в кінцевому результаті спричинило кризу й помісного господарства.

3. Війни середини XVII ст. та стихійні лиха, що їх супроводжували, поглибили кризу фільварково-панщизняної системи господарювання. Однак до кінця століття вона ще себе повністю не вичерпала і навіть під кінець століття зуміла дещо оправитись від завданих їй ударів в попередній період. Однак повністю відновитись так і не змогла, хоча спостерігалось деяке покращення стану як фільваркового, так і селянського господарства.

Примітки

1.Zrudla dziejowe (далі - ZD). - W., 1903. - T.18, cz. 2.- S. 42.

2.Рарее F. Skole y Tucholszczyzna.- Lw., 1891.- S. 11-12; Pulnarowicz W. U zrudel Sanu, Stryja i Dniestru. - Turka, 1929.

3. Жерела до історії України-Руси. - Льв.,1895.- Т. 1.- С. 233.

4. Там само. - С. 241.

5. Pulnarowicz W. Ibid. - S.17.

6. ЦДІАУЛ.- Ф. 14, оп.1, т. 258.- С.223.

7. Там само. - Ф.13, оп.1, т. 532.- С.1045-1047.

8. Polcwiartek J. Osadnictwo…- S. 78-81.

9. ЦДІАУЛ.- Ф.13, оп.1, т.1075.- С.1811-1829.

10.Там само. - Т. 485.- С. 2243-2250.

11.Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника (далі - ЛНБ).- Ф. Оссолінських, спр. 3938.- А. 26.

12.ЦДІАУЛ.- Ф.13, оп.1, т.483.- С. 1400-1401.

13.Там само. - Т. 543.- С. 1164.

14.Жерела до історії…-Т.2.- С.142.

15.ЦДІАУЛ.- Ф.13, оп. 1, т. 481.- С. 2079.

16.Там само. - Т. 500.- С. 3428.

17.Там само. - Ф. 14, оп.1, т.258.- С. 239.

18.Там само. - С. 233.

19.Рарее F. Ibid. - S. 11.

20.Ісаєвич Я. Солеварна промисловість Підкарпаття в епоху феодалізму// Нариси з історії техніки. - К., 1961.- Вип.. 7.- С. 99.

21.ЦДІАУЛ.- Ф. 14, оп.1, т. 259.- С.292.

22.Там само. - С. 242; Ф. 13, оп. 1, т. 477.- С. 1981; Ф. 181, оп. 2, спр. 1771, а. 46.

23.Nycz M. Geneza reform skarbowych Seymu Nimego.- Poznan, 1938.- S.16.

24.Ісаєвич Я. Солеварна промисловість.- 110.

25.ЦДІАУЛ.- Ф. 13, оп.1, т. 562.- 1224.

26.ZD.- T.18, cz. 2.- S. 12.

27.Lozinski W. Prawem і lewem.- Lw. 1931.- S. 133-136.

28.Жерела.- Т. 2.- С. 11.

29.Tarnawski A. Dzialalnosc gospodarcza Jana Zamojskiego…- S. 236, 237; Strzetelska-Grynbergowa Z.Staromiejskie ziemia I ludnosc.- S. 35; ЦДІАУЛ.- Ф. 14, оп.1, спр.258.- С. 257.

30.Там само. - С. 237.

31. Kuczera A. Samborszczyzna. - T.1. - S. 482.

32. ЦДІАУЛ. - Ф. 13, оп. 1, т. 490.- С.2669-2670.

33.Siarczynski F. Wiadomosci historyczne і statystyczne o miescie Jaroslawiu. - S. 73.

34. Prochska A. Historyia miasta Stryja.- S. 39.

35. Ossolineum.- 9690/III.- A.17, 23, 26, 36-37.

36.ЦДІАУЛ.- Ф 14, оп. 1, спр. 259.- С. 262.

37. Там само. - С.237.

38. Там само. - Т. 258.- С.158.

39. Wasacz M. Ruskie przelocze karpackie w czasach nowozytnych.- S.321-326.

40. АGZ.- 23. - S. 253-258.

41. Kuczera A. Samborszczyznа; Niec J. Rzeszuwskie za sasow; Strzetelska-Grynbergowa Z. Staromiejskie ziemia i ludnosc; Papee F. Skole i Tucholszczyzna; Pulnarowicz W. U zrudel Sanu, Stryja i Dniestru; Polcwiartek J. Osadnictwo…

42. Volumina legum. - T. 3.- S. 855.

43. ЦДІАУЛ.- Ф. 13, оп.1, т.474.- С. 1273-1274.

44. Rybarski R. Kredyt i lichwa. - S.80.

45. ЦДІАУЛ.- Ф.159, оп.8, спр.607.- А.16-18.

46. Kuczra A. Samborszczyzna. - S. 327.

47. ЦДІАУЛ.- Ф. 13, оп.1. т. 475.- С.1964.

48. Там само. - Ф. 14, оп.1, т. 258.- С.44.

49. Там само. - С. 69.

50. Там само. - С. 34,80

51. Tarnawski F. Ibid. S. 160.

52. Ibid. - S. 233

53. Ibid. - S. 242.

54. Lozinski W. Ibid.- T. 1.- S. 110-111.

55. ЦДІАУЛ.- Ф. 13, оп. 1, т. 477.- С. 1981.

56. Lozinski W. Ibid.- S. 142.

57. ЦДІАУЛ.- Ф. 13, оп. 1, т. 566.- С. 2349-2438

58. Нaur J. Oekonomika ziеmianska generalna.- Krakow, 1675.

59. ЦДІАУЛ.- Ф.13, оп.1,т. 1075.- С.1891-1893.

60. Stadnicki A. O wsiach t.z. woloskich.- S.18.

61. ЦДІАУЛ.- Ф. 13, оп. 1, т.496.- С. 478-479.

62. Там само. - Т. 480.- С. 731-732.

63. Там само. - Т. 489.- С. 1120-1122.

64.Vol. leg. - T. 2.- S. 28-31.

65. Ibid. - S. 483-23; t. 3. - S. 178; t. 4. - S. 394.

66. Sochaniewicz S. Wojtowstwa і soltystwa. - S. 147.

67. Stadnicki A. O bylych wybranictwach. - S. 101.

68. Vol. leg. - T. 2. - S. 309.

69. Idid. - T. 4.- S. 280; t. 5.- S. 212.

70. Papee F. Ibid. - S.67.

71. Kuczera A. Idid. - T.1.- S. 421.

72. ЦДІАУЛ.- Ф. 13, оп.1, т. 487.- С. 34-35, 213-214, 318-320, 1065-1067.

73. Там само. - Т. 549.- С. 1994.

74. Там само. - Ф. 159, оп. 8, спр. 619.- А. 159.

75. Инкин В. Крестьяне. - С. 358.

76. Добрянський А. История епископов трех соединенных епархий.- Льв., 1893, период ІІІ.- С. І-ІІ.

77. Жерела. - Т. 2.- С. 4, 121.

78. Похилевич Д.Л. Малоземельное и безземельное сельское население.- С. 31.

79. Гроссман Ю. Сокращение крестьянского землепользования.- С. 172-173.

80. Похилевич Д. Малоземельное и безземельное сельское население.- С.30; Гроссман Ю. Положение крестьян Лежайского староства.- С. 32.

81. Бойко І. Селянство України.- С. 141.

82. Гроссман Ю. Развитие отработочной ренты.- С. 94-99.

83. Жерела. - Т.2.- С. 15.

84. Инкин В. К вопросу об эволюции феодальной ренты.- С. 238.

85. Там само.- С. 230, 236, 241.

86. Kramarz W. Ludnosc Przemysla.- S. 30.

87. Ossolineum. - Cпр. 5467.- С. 55, 57-58, 85.

88. Там само. - С. 69 - 93.

89. Инкин В. К вопросу об эволюции феодальной ренти.- С. 240.

90. Жерела. - Т. 2.- С. 7; Ossolineum. - Спр.5467.- С. 46-59.

91. Rutkowski J. Przbudowa wsi. - S. 92.

92. Prochaska A. Z przeszlosci Brzozowa. - S.57.

93. ЦДІАУЛ. - Ф. 13, оп.1, т. 1071.- С. 402-446.

94. Там само. - Ф. 181, оп.2, спр. 1771.- А. 2-5, 9-10, 108-110.

95. Там само. - Ф. 14, оп.1, т. 258.

96. Там само. - С. 43-44. Котівська жупа була відкрита на початку XVI ст. на землях шляхтичів Попелів. Оскільки право розробки надр мала лише королівська влада, то між нею й Попелем певний час точилася суперечка, в якій шляхтич зумів відстояти своє право на землю, однак за той час на його землі виросло промислове поселення, що вимагало відповідного місця під виробничі й житлові будинки, для випасу коней прасолів, забезпечення їх нічлігом, харчами та ін. Тому шляхтичу на вимогу адміністрації Самбірської економії довелося відступити частину села. Незабаром Котівська жупа висувається на перше місце серед соляних підприємств Самбірської економії за кількістю зваричів. Якщо на початку XVIІІ ст. в ній працювали 40 зваричів, то в 60 роках цього ж століття відмічено 42 зваричі, бондарів, ковалів, ткачів. Для обслуговування персоналу жупи й приїжджих була збудована корчма, винарня, різнична ятка, в якій можна було придбати м'ясо (Інкін В. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI - XVIІІ ст.- Львів, 2004.- С. 62-63).

97. ЦДІАУЛ. - Ф. 181, оп. 2, спр.1771.- А. 2-5, 9-10.

98. Жерела. - Т. 2.- С. 131; Ossolineum.- Спр.5467.- С.66.

99. Инкин В. К вопросу об эволюции феодальной ренты.- С. 238-239.

100. Там само. - С. 240.

101.ЦДІАУК.- Ф. 749, оп.1, спр.12.-А.1-5; спр. 61.- А.1-4.

102.Ossolineum.- Спр.9553.- С. 68.

103.Rutkowski J. Przebudowa wsi.- S.94.

104.Мельничук Я. Зміни в аграрних відносинах в Сяніцькій землі.- С. 24.

105.Ossolineum.- Спр.9553.- С. 37.

106.Там само-. 60.

107.Жерела.- Т.2.- С.164.

108.Там само. - Т.1.- С.262; Ossolineum.- Спр. 9553.- С. 36, 60.

109.Namaczynska S. Kronika klesk.- S. 68.

110.ЦДІАУЛ.- Ф. 13, оп.1,т. 1071.- 402.

111.Там само. - Ф.14, оп.1, т.258.- С. 201, 202, 217; Ossolineum.- Спр. 9553.- 54, 56, 85.

112.ЦДІАУЛ.- Ф. 13, оп.1, т.485.- С.2242- 2269.

113.Burszta J. Handel magnacki i kupecki.- S.192.

114.ЦДІАУЛ.- Ф. 13, оп.1, т.474.- С.225.

115.Там само. - С. 225-227.

116.Komisya Samborska z r. 1698.- S. 354.

117.Ibid. - S. 355.