Історико-економічна наука про національний господарський рух у Західній Україні впродовж 1848-1944 років

ІСТОРИКО-ЕКОНОМІЧНА НАУКА ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ РУХ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ВПРОДОВЖ 1848-1944 РОКІВ

ОКСАНА ВЕРБОВА,

кандидат економічних наук, доцент кафедри економічної теорії

Львівської комерційної академії

У статті здійснено історико-економічний аналіз проблеми становлення національного господарського руху в Західній Україні у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст. в українській історико-економічній науці та джерельної бази її дослідження. Встановлено, що прогалиною в дослідженні національного господарського життя в Західній Україні в зазначений період залишається феномен національного приватництва та кооперації, як економічний фундамент українства з позицій неоінституціоналізму. Проаналізовано внесок науково-громадських утворень діаспори і незалежної України у формування концепції нової економічної освіти, що базується на гармонійному поєднанні економічного та національного факторів.

При аналізі трансформаційних процесів в економіці України серед причин, що гальмують наш цивілізаційний поступ, нерідко називають відсутність ринкового досвіду та національної господарської традиції. Насправді ж, попри національний кооперативний досвід у підросійській Україні епохи промислового перевороту й початків індустріалізації на межі ХІХ - ХХ століть та господарських засад політики урядів України впродовж 1917-1920 років, існує маловідомий не тільки для загалу, але й для представників сучасної української квазіеліти безцінний досвід національного господарського руху на західноукраїнських землях в умовах Австро-Угорщини та міжвоєнної Польщі. Аналіз цього досвіду і є метою роботи.

Феномен економічної самоорганізації західних українців в умовах чужих держав був наслідком еволюційного поступу національно-інституційної самоідентифікації. На західноукраїнських землях, головно в Галичині, котрі після поділу Польщі наприкінці ХVIII ст. опинилися в складі Австрійської імперії Габсбургів в умовах конституційної, парламентської монархії та «дарованих» нею відносних ліберально-демократичних свобод, громадянське суспільство формується більш-менш за тією самою моделлю, що й в інших країнах Центральної Європи. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. в Галичині вже існує практично весь спектр українських інституцій громадянського суспільства: молодіжні, жіночі, спортивні, релiгiйнi, культурно-освітні й навіть академічні (НТШ) організації, кредитiвки й кооперативи, професійні спілки, незалежна преса i, зрештою, повноцінні політичні партії. У міжвоєнний період ці інституції збереглися під авторитарним польським режимом i лише в 1939 р. були знищені тоталітарним сталінським режимом. Саме завдяки інституціям громадянського суспільства став можливим феномен економічної самоорганізації та утвердження українцями своєї неформальної автономності щодо чужоземних державних органів.

Окремим аспектам цієї багатопланової проблеми в українській історико-економічній науці присвячений цілий ряд досліджень. Однак з'ясування доцільності та актуальності модерного осмислення цієї важливої складової національного господарського досвіду вимагає докладніше зупинитися на найважливіших етапах історіографії цього питання.

Одним із фундаторів наукового дослідження формування інституційного поля національного господарського руху став Іван Франко. Власне він ідейно спричинився до виникнення «Народної торгівлі», будучи автором промови на народнім вічі 1883 р., виголошеної Василем Нагірним, що увійшла до зібрання його творів під назвою «Бесіда Василя Нагірного, виголошена на другім народнім вічі русинів дня 17 (29) червня 1883 року для умотивування першої резолюції в економічних справах краю» [1].

Досліджуючи суспільні змагання в Галичині у 60-х роках ХІХ ст., І. Франко зазначав, що серед громадських діячів того часу треба згадати Степана Качалу, який своєю статтею «Що нас губить, а що нам помочи може» перший звернув увагу «на потребу народних організацій в роді громадських кас позичкових і шпіхлірів» [2, с. 3241]. У Галичині тоді велися дискусії з приводу алфавіту й обрядів, а економічні проблеми ігнорувалися. Це добре розумів І. Франко, який, за словами Степана Злупка, був «добрим літописцем і аналітиком окремих проявів економічної думки другої половини ХІХ ст.» [3].

Аналізуючи женевські видання за 1880 р., І. Франко високо оцінював дослідження українського вченого Сергія Подолинського «Ремесла і фабрики на Україні», що вже перед тим видав том «Життя й здоров'я людей на Україні» - «популярну гігієну, якою б могла повеличатися кожна європейська література» [4, с. 107-108]. У листі до М. Драгоманова за листопад 1881 р. Іван Франко писав про те, що С. Подолинський, який розглядав також історичний розвиток із урахуванням теорії соціалізму та дарвінізму, був значно глибшим, ніж його зарубіжні сучасники. Він позитивно відгукувався також на дослідження доцента Київського університету М. Зібера, який досліджував праці Д. Рікардо, А. Сміта і К. Маркса.

Значна увага в спадщині геніального українця присвячена соціально-економічній концепції М. Драгоманова. У роботі «Суспільно-економічні погляди М.П. Драгоманова» Іван Франко стверджує, що для об'єктивної оцінки поглядів мислителя в цій царині потрібно застосувати історичний метод, бо тільки на тлі часу й місця діяльності можна зрозуміти та належно оцінити його творчу спадщину. Головним ключем до розуміння світогляду вченого й політичного діяча був тогочасний стан української суспільно-економічної думки М. Драгоманова, що була «мішаниною європейських ідей і спеціально-російського хлопофільства» [5, с. 426].

Позитивно оцінивши роль М. Драгоманова в розвитку суспільно-економічної думки, І. Франко вказував однак на те, що в його світогляді «не було поняття нації як чогось органічного, історично конечного, нерозривного і вищого над усяку територіальну організацію» [5, с. 438].

Будучи противником доктринерства й догматизму, І.Франко піддав критичному аналізу працю Ю. Бачинського «Україна irredenta». Водночас він зазначив, що «є се перша на галицько-руському ґрунті проба синтезу певних поглядів і наукового обставлення того, що автор відчув яко потребу свого розуму і своєї душі. В історії свідомості українців брошюра Ю.О. Бачинського, - писав Франко, - певно займе видне місце» [6, с. 483].

Високо поціновував геніальний мислитель як глибокі аналітичні дослідження, так і практичну кооперативну діяльність, спрямовану на подолання економічної відсталості М. Левитського. У цьому контексті варто згадати схвальні відгуки І. Франка на ініціативу заснування М. Левитським, починаючи з 1894 р., хліборобських спілок «за браку засобів та інерції інтелігенції». «Не з доктрини, а з практичної потреби, із гарячої любові до народу виросли хліборобські спілки М. Левитського, - писав І.Франко, - ставши в обороні його від цькування російських марксистів» [7, с. 74].

На злам ХІХ-ХХ ст., коли Іван Франко щораз більше критикував матеріалістичні доктрини, припадає поцінування ним пастирського послання Митрополита Андрія Шептицького до всечесного духовенства, відоме в історії економічної думки під назвою «О квестії соціяльній». Маючи особливий погляд на духовенство, І. Франко поставився до твору А. Шептицького вельми позитивно. Він вважав Митрополита новатором у розмові зі своїм народом. Замість запліснілої церковщини, А. Шептицький пише свої послання чистою народною мовою. Найважливіше, на думку Івана Франка, що Митрополит знає більше життя, ніж його попередники, не промовляє, як вони, напушеним зверхнім тоном, а говорить просто, як рівний до рівних, як людина до людей, радить, упоминає, іноді й полає, не лякаючись «ужити енергійного слова», де справа того вимагає, говорить про сучасні проблеми, як європеєць, а не на хлопський розум.

Разом із тим, аналізуючи послання Митрополита, він зазначав: «Не в тім суть сучасного соціального питання, що продукція і комунікація дізнали перевороту, що витворилися великі капітали, що загострилася всесвітня конкуренція, а в тім, - що наслідком тих і багатьох інших економічних факторів перемінився давній устрій суспільності, починаючи від сім'ї, а кінчаючи державою, постали всенародні армії, мільйони свобідного пролетаріату, наділеного горожанськими правами, могучі коаліції, що силкуються впливати на хід продукції та конкуренції» [5, с. 389].

Гостро полемізує І. Франко з автором послання «О квестії соціяльній» щодо питання еволюції приватної власності загалом та приватної власності на землю зокрема. Так, на його думку, капіталізм зробив землю товаром, який підлягає «флуктуаціям, спекуляції та конкуренції, що й інші товари». Високі податки, капітал, борги тощо «перетворюють власність на землю на юридичну фікцію. Хто цього не знає, той не бере до уваги елементарних фактів, а, отже, не знає «азбуки соціяльної квестії».

І. Франко вказав на слабкі аргументи Митрополита, на абсолютизацію окремих суспільних понять. Водночас він зазначив, що з багатьма висловлюваннями А. Шептицького погоджується й далі визнав, що його докори й виявлення слабких місць не мали на меті принизити авторитет Митрополита, однак хотів викликати зацікавленість обговорюваними питаннями в тих колах, для яких призначене послання А. Шептицького.

Для І. Франка національний інтерес завжди був головним, а тому із цих позицій він оцінював розвиток української економічної думки, її постаті й теорії. І. Франко охопив аналізом тривалий історичний період й основні напрями в історії української економічної думки. Його глибокі й принципові оцінки не втратили свого науково-пізнавального значення й досі.

Цінним у поглядах Івана Франка на розвиток української економічної думки є утвердження безперервності цього процесу та врахування етнопсихологічних особливостей, а також міжнародних впливів.

До такого далеко не повного огляду активної наукової полеміки геніального мислителя щодо соціально-економічного поступу українства варто додати його економічну аналітику тогочасних господарських процесів, що відбувалися в краї. Початок громадської та творчої діяльності Івана Франка припадає на період виникнення перших українських банків у Галичині. Причини банкрутства Рустикального та Крилошанського банків стали предметом аналізу вченого [8-11]. Перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин у тогочасному селі має відбуватися, на його думку, поступово: «Перескочити з господарки натуральної до господарки грошової без зламання карку для нашого дрібного сільського господаря майже неможливо. Для того-то всякий грошовий кредит для селян ба як i всякі грошові побори від них (як податки i т. д.) в грошах суть злом, може, i конечним при теперішнім устрої капiталiстичнiм… .» [12, с. 277].

Глибокою i практичною думкою, що знайшла своє підтвердження в діяльності кредитних елеваторів у США, вважав І. Франко створення на перехідному етапі натуральних кредитних закладів (надання кредиту зерном, худобою, господарськими знаряддями i т. п.) [13, с. 283].

Іван Франко доклав багато сил, щоб збудити ініціативу української громадськості до активної підприємницької діяльності [14, с. 416]. Економічне франкознавство, зокрема дослідження вченого в царині статистики, реформи 1848 р., бюджету, банківсько-кредитної та фіскальної сфер, ґрунтуються на видатних досягненнях світової науки, які геніальний українець прагнув поставити на службу цивілізованого поступу українства. Органічною складовою економічної доктрини І.Я. Франка була проблема звільнення українського народу від колоніального поневолення й возз'єднання всіх українських земель в єдиній незалежній державі. У центрі національно-визвольної боротьби мають стояти економічні проблеми. «Економічне питання таке важке, таке основне, - писав він, - що й при справі політичної самостійності всякого народу не те що покинути не можна, але треба класти його як вихідну точку» [15].

Незважаючи на значний список літератури із розглядуваної нами проблеми, все ж заслуговує на окрему наукову розвідку проблема належної оцінки досліджень національного господарського руху його учасниками, провідниками центральних кооперативних та приватницьких установ, теоретиками й практиками цього руху.

Ілля Витанович разом із безпосередніми учасниками національного господарського руху в Західній Україні започаткували ще в середині тридцятих років минулого століття в «Товаристві Українських Кооператорів» видання «серії монографій про заслужених громадян на полі нашої т. зв. «органічної праці» - зокрема про піонерів українського кооперативного руху: проф. Михайла Туган-Барановського, Григорія Галагана, братів Симиренків, Володимира Навроцького, Миколу Левитського, Василя Нагірного, Василя Доманицького, Євгена Олесницького, Івана Петрушевича і інших, та між ними і про Костя Паньківського» [16-17].

Окрема група дослідників історії кредитної кооперації в Західній Україні - це українські історики діаспори, більшість із яких були активними учасниками громадського життя та кооперативного руху, об'єднані в “Товаристві української кооперації» (тепер Централя українських кооператив Америки) та інших організаціях [18, с. 416-422].

Фундаментальна iсторико-економiчна праця, справжня «енциклопедія української кооперації» належить перу Іллі Витановича [19]. У 30-х роках ХХ ст. він був активним учасником кооперативного руху, директором Кооперативного ліцею в м. Львові, а в українській діаспорі США став дійсним членом Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, доктором філософії, професором історії. Його монографія охоплює період від половини ХIХ до початку 60-х років ХХ століття, у ній чимало уваги приділено аналізу передумов та основних етапів становлення української кооперації як найпотужнішої складової національного господарського руху впродовж 1848-1944 років.

Автором низки брошур про дільників кооперативного руху Юліана Павликовського, Євгена Храпливого, Дениса Коренця, Ольгу Бачинську, Остапа Луцького є Андрій Качор, відомий у передвоєнних роках і в час Другої світової війни кооперативний журналіст.

Важливою для дослідника є публікація автора про керівників молочарської кооперації: Андрія Палія (у 1926-1943 роках директора «Маслосоюзу», члена Надзірної Ради РСУК і Товариства «Сільський Господар») й Андрія Мудрика (у 1926-1939 роках директора організаційного відділу, а з 1943 р. директора «Маслосоюзу») [20]. Цінним джерелом є також брошура А. Качора «Українська молочарська кооперація в цифрах і світлині в 45-ті роковини заснування першої молочарської кооперативи», що побачила світ у Мюнхені 1949 року [21].

Проблематика української кооперації порушена в працях, присвячених іншим українським господарським організаціям, що діяли в цей час у Галичині. Тут слід назвати дві роботи. Перша, за редакцією Павла Дубрівного [22], є збірником звітів колишніх працівників Товариства «Сільський Господар» - організації, яка у своїй діяльності в справі піднесення культури землеробства на селі тісно співпрацювала з кооперацією й навіть була нею в значній мірі фінансована. Автором другої праці «Українські купці і промисловці в Західній Україні. 1920-1945», що побачила світ при сприянні українських підприємців США та Канади в 1977 році, є ідеолог і безпосередній учасник приватницького руху, головний редактор фахового двотижневика «Торговля і Промисл» Володимир Несторович [23]. Ця унікальна робота, написана одним із провідників приватницького руху, є докладним літописом творення нового соціального стану приватного купецтва та промисловців, що спричинився до українізації західноукраїнських міст та створив основу національного середнього стану західної гілки українства. Опираючись переважно на періодичні видання міжвоєнного часу, мемуарні збірники та багатий власний досвід, В. Несторович зумів детально розкрити основні етапи діяльності станової організації СУКіПу, її секцій та філій, фінансово-кредитне забезпечення розвитку українського приватництва, систему фахового вишколу, ставлення до українських підприємців польської влади й громадянства, взаємовідносини з українською кооперацією тощо. Незважаючи на відсутність у роботі архівних матеріалів, які були недоступні авторові в діаспорі, надзвичайна цінність цього унікального видання полягає в тому, що воно до останнього часу залишалось єдиною спробою дослідження історії української приватної торгівлі та промислу в Західній Україні міжвоєнного часу. Важливим для нашого дослідження є належне детальне відтворення автором співробітництва та конкуренції цього сектора господарства з українською кооперацією в міжвоєнний період.

Відомо, що в добу радянського тоталітаризму існувало табу на дослідження історії національних господарських інституцій 3ахiдної України 1848-1944 років. Певним винятком серед ідеологічно заангажованого масиву видань цієї доби є монографія Любомира Олесневича «Кооперативні міфи і капіталістична дійсність. Західноукраїнська буржуазна кооперація (1883-1939)» [24], що вперше в радянській історіографії досліджує український господарський рух в Австро-Угорщині та в міжвоєнній Польщі, опираючись на найширше коло джерел, переважна частина яких уперше вводилася в науковий обіг. На основі багатого архівного матеріалу автор дослідив підґрунтя, розвиток, соціально-економічну сутність і роль кооперації в економічному житті Західної України. Він вважав, що кооперативний рух є однією з найактуальніших і найважливіших, але дуже малодосліджених сторін соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель у період австро-угорського й польського поневолення. В умовах панівної маркситсько-ленінської ідеології це було сміливе наукове дослідження. Під час розгортання політичних репресій Л. Олесневичу вдалося опублікувати високофахову роботу, з якої випливало, що українці навіть в умовах Австро-Угорщини, а пізніше Польщі, спромоглися до витворення власної кооперації й на її основі - приватної торгівлі та промислу, стрімкий ріст яких був зупинений лише відомими подіями у вересні 1939 р. Новизна цієї наукової праці полягала в тому, що в ній уперше розглядалися соціально-економічні аспекти національної кооперації, висвітлювався процес розвитку українського кооперативного руху на цих теренах в умовах іноземного панування, давалася характеристика кооперації як сфери підприємництва, єдино прийнятної й найбільш масової на той час для українців, аналізувалися виникнення й розвиток української кооперації в Західній Україні. Кооперація розглядалася як засіб створення внутрішнього ринку для українських приватних промислових підприємств, виходу на світовий ринок, а також обмеження свободи чужого капіталу в промисловості. У другій половині 30-х років основна ставка робилася на акціонерні промислові й торговельні підприємства, подальшому розвиткові яких повинна була сприяти кооперація, забезпечуючи в умовах жорсткої конкуренції надійну можливість збуту українських товарів. Із цими завданнями, як стверджував автор, вона успішно справлялася, готуючи кадри для приватного та промислового підприємництва.

Удаючись до «езопової мови», зумовленої тоталітарною цензурою, дослідник чи не вперше подає інформацію про таких знаменитих українських економістів і кооператорів, як М. Туган-Барановський, М. Зібер, Ю. Павликовський, С. Кузик, К. Коберський, К. Паньківський, про журнали й газети того часу «Кооперативний вісник», «Кооперативна республіка», «Господарсько-кооперативний часопис», «Торгівля і промисловість», «Самопоміч», «Економіст», «Діло» тощо.

Надзвичайно важливим висновком дослідника є твердження про нероздільність української кооперації та приватного підприємництва, що складали разом економічний фундамент українства міжвоєнної Польщі.

Одним із пріоритетних завдань сучасної економічної політики в Україні є відродження національного підприємництва як основного структуроутворюючого елемента національної ринкової економіки. Досвід східноєвропейських держав у подоланні кризових явищ посттоталітарної економіки та успіхи на шляху її ринкової трансформації вказують на визначальне значення національних господарських традицій у розбудові національних економік. Відродження національних традицій формування українського підприємництва неможливе без усебічного дослідження цієї проблеми історико-економічною наукою.

Упродовж першого шістнадцятиліття незалежності України зростала увага вчених до цієї проблематики. В iсторико-економiчнiй та історичній періодиці з'явився ряд наукових розвідок, присвячених цій темі, у яких вперше робиться спроба по-новому, об'єктивно висвітлити деякі її аспекти.

Важливе значення для з'ясування ідейно-економічних та наукових засад національного господарського руху становить творчий спадок професора Степана Злупка, що присвятив цій проблемі доволі значну частину своїх наукових робіт. Його монографія «Іван Франко - економіст», яка побачила світ у 1992 році, уперше в сучасній вітчизняній економічній історіографії об'єктивно аналізує економічні погляди І. Франка [3]. Чи не найбільше з українських дослідників зробив цей учений для нового трактування та популяризації наукової спадщини економіста із світовим ім'ям Михайла Туган-Барановського [25-26]. Особливо плідним етапом наукової та видавничої діяльності професора Злупка стало останнє десятиріччя, упродовж якого щороку, переважно власним коштом, вийшли у світ кілька авторських монографій, підручників, посібників та збірників праць українських економістів, що залишаються й до сьогодні малознаними для широкого наукового загалу. Його зусиллями відроджені славні та маловідомі імена Володимира Навроцького, Йоаникія Шимоновича, Євгена Храпливого та десятків інших великих українських економістів [27-36].

Високий приклад вченого і громадянина - безцінний внесок у формування нової української наукової генерації, у модерну національну науку та її інтеграцію у світову цивілізовану спільноту. Величезний доробок й жертовна п'ятдесятилітня праця професора Злупка на ниві української економічної науки загалом та в царині досліджень національної господарської традиції зокрема, ще чекають належного поцінування.

Відродження української державності на початку 90-х років нашого століття загострило проблему виховання національної господарської еліти, що вимагає витворення нової концепції економічної освіти, яка б ґрунтувалася в тому числі й на глибокому вивченні ментальних особливостей нашого народу, які були реалізовані в організації різних форм господарського життя українців в Австро-Угорській імперії та міжвоєнній Польщі.

Чималий доробок у цій царині належить колективу науковців Львівської комерційної академії, згуртованої професором Степаном Гелеєм, що спромігся на видання ряду навчальних підручників, наукових збірників, монографій, у яких уперше в сучасній Україні сформовано засади новітнього бачення історії національної кооперації як складової процесу творення української господарської традиції та національного руху загалом. Уперше в незалежній Україні цей творчий науково-педагогічний колектив видав підручники з історії кооперативного руху та споживчої кооперації України, у яких належне місце посідає інституціоналізація господарського життя українців в умовах чужонаціональних політичних режимів, що знайшло своє відображення насамперед у витворенні національної кооперації [37-38].

Для дослідника української господарської традиції доброю підмогою стали тематичні наукові збірники, які побачили світ у стінах Львівської комерційної академії: «Українська кооперація: Історичні та соціально-економічні аспекти» у двох та «Українські кооператори» в трьох томах [39-43].

Відродження української історико-економічної науки та непростий пошук оптимальної моделі національної ринкової економіки з усією гостротою актуалізують завдання фундаментального дослідження історичного досвіду творення українського приватного підприємництва, початок якому поклав Володимир Несторович. Першою спробою науково осмислити феномен національного приватного підприємництва в умовах міжвоєнної Польщі в сучасній економічній українській літературі є наша монографія «Західноукраїнське приватне підприємництво міжвоєнного часу» [44]. Як стверджується в книзі, одним із дуже важливих напрямів національної та соціальної самооборони поряд із кооперацією була програма творення національного приватного купецько-промислового стану, висунута громадсько-політичними провідниками українства. «Власне, розширення соціального стану приватних підприємців відігравало визначальну роль в українізації наших міст, які в умовах австро-угорської та польської колонізації втратили свою національну самобутність. Зростання українських приватних підприємств разом із посиленням кооперативного руху сприяло зміцненню економічного унезалежнення як головної передумови політичної самостійності», - таким є один із важливих висновків монографії [44, с. 147-148].

Основні етапи розгортання національного господарського руху в Західній Україні впродовж 1848-1939 років подаються нами в авторському навчальному посібнику «Економічна історія», що був рекомендований Міністерством освіти і науки України та вийшов у світ у 2002 році [45].

Аналізуючи значний масив досліджень із задекларованої теми у вітчизняній науці, варто акцентувати увагу на тому, що до останнього часу з тих чи інших причин залишається недослідженим період Другої світової війни. Проте порівняльний аналіз політики нацистського та радянського тоталітарних режимів щодо українського господарського руху є необхідним, адже історико-економічна наука не повинна замовчувати чи фальшувати правду цього трагічного періоду в історії українства та його господарських інституцій. Важливу спробу дослідження української кооперації в цей період (слідом за Іллею Витановичем) зробив сучасний польський дослідник українського походження Мирослав Сич у своїй докторській монографії «Spoldzielczosc ukrainska w Galicji w okresie II wojny swiatowej» [46]. Дослідження ґрунтується на доволі обширній архівно-джерельній базі, зокрема на матеріалах, що зберігаються у Державному Архіві Львівської Області (ДАЛО), Центральному Державному Архіві Вищих Органів Державної Влади і Управління (далі - ЦДАВОДВіУ) та, що дуже важливо, у ряді польських архівів. Як свідчить автор, йому вдалося детально опрацювати матеріали ДАЛО, що стосуються 1941-1944 років, зокрема статистичні дані про розвиток галузевих централь української кооперації «Народної Торговлі», «Центросоюзу» тощо.

У другому розділі автор зосереджує свою увагу на історії української кооперації між вереснем 1939 р. і червнем 1941 р. на теренах німецької окупації. Найважливішою проблемою, показаною в цій частині праці, є шлях українських діячів від організації кооперативів до виокремлення їх зі структури польських ревізійних союзів. Це явище представлено передовсім на прикладі кооперативів українських і національно змішаних (польсько-українських) Люблінщини. Специфіка цього терену, а власне поєднання в ньому етнічних українських територій уперемішку з етнічно польськими населеними пунктами, спонукала автора здійснити дослідження подій із часів німецької окупації на тлі польської політики щодо українського населення, яка проводилася на Люблінщині в тридцятих роках. У третьому розділі висвітлено долю українських кооперативних інститутів у Галичині, що між вереснем 1939 р. і червнем 1941 р. перебувала під радянською окупацією. Політика щодо української кооперації показана як елемент цілковитої перебудови господарської системи на зайнятих теренах, метою якої була повна уніфікація цих земель із рештою радянських. Тому поряд із більшовицькою політикою, що стосувалася безпосередньо кооперації, автор представив ті зміни в господарстві, наслідки яких відчувалися кооперацією також і під час німецької окупації Галичини, тобто перебудову структури власності на землю й пов'язані із цим масові депортації населення, а також кооператизацію торгівлі. Четвертий розділ монографії охоплює історію української кооперації в генерал-губернії між червнем 1941 р. і липнем 1944 р. Політика німецьких властей щодо кооперації в цьому дистрикті показана на прикладі українських і польських кооперативів. Такий підхід до проблеми дозволив порівняти стан обох кооперацій із передвоєнним періодом, і власне таке порівняння є новим ракурсом для дослідження національного господарського руху в означений період.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, зазначимо, що прогалиною в дослідженні національного господарського життя в Західній Україні в зазначений період залишається феномен національного приватництва та кооперації, що становили разом економічний фундамент українства, із позицій неоінституціоналізму. Глибокий та всебічній аналіз цього явища, безумовно, сприятиме усвідомленню цієї величезної господарської потенції, яка характерна для українства та шляхів її реалізації в сучасних умовах.

Національний господарський рух, що, за словами сучасників, був найбільшим здобутком західного українства другої половини ХІХ - першої половині ХХ ст., став організованою силою, сконсолідованою Ревізійним Союзом Українських Кооператив (РСУК) та Союзом Українських Купців і Промисловців (СУКІП), яка розпочала націотвірний процес формування на етнічних українських землях середнього класу власників як основи національного самовизначення.

Успішний розвиток цього процесу пояснювався насамперед тим, що його очолили непересічні особистості, які добре розуміли, що формування економічного фундаменту нації діалектично взаємопов'язане з колосальною роботою в царині відродження таких ментально характерних для українців рис, як підприємливість, ощадливість, прагнення до особистої свободи й добробуту. Ця робота велась енергійно й планомірно завдяки розгортанню діяльності галузевих секцій і територіальних філій станових організацій національної кооперації та приватного підприємництва, що не тільки зуміла об'єднати розрізнені осередки західноукраїнського підприємництва, але й сприяла опануванню щораз нових сфер торгівлі, промислового виробництва й фінансово-кредитної діяльності, у яких до того домінували чужинці.

Відродження української державності на початку 90-х років нашого століття загострило проблему виховання національної господарської еліти. Це вимагає витворення нової концепції економічної освіти, яка б ґрунтувалася в тому числі й на глибокому вивченні ментальних особливостей нашого народу, які були реалізовані в організації різних форм господарського життя в умовах Австро-Угорщини та міжвоєнної Польщі. Гармонійне поєднання економічного та національного факторів, на що в сучасній практиці звертали мало уваги, повинно стати визначальним у новітньому державотворенні та цивілізаційній інтеграції України в європейську та світову спільноту.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Франко І. Бесіда Василя Нагірного, виголошена на другім народнім вічі русинів дня 17 (29) червня 1883 для умотивування першої резолюції в економічних справах краю // Зібрання творів: У 50 т. - Т.44. - С.181-204.

2. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 41. - К., 1984.

3. Злупко С. Історія української економічної думки в науково-критичній інтерпретації Івана Франка // Збірник праць кафедри української преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси. Вип. 7. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: hppt//www.journft.franko.lviv.ua.

4. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 26. - К., 1980.

5. Франко І. Там само. - Т. 45. - К., 1986.

6. Франко І. «Україна irredenta» // Житє і слово. - Кн. VI. - 1896.

7. Франко І. Про соціалізм і марксизм. Рецензії і статті. 1897-1906. - Нью-Йорк, 1966.

8. Франко I. Катастрофа банку селянського // Зiбр. творiв: У 50 т. - Т. 44. Кн. 1. - С.295-313.

9. Франко I.Я. Загальний збір Рустикального банку // Там само. - Т. 44. Кн. 1. - С.340-345.

10. Франко I.Я. По Загальному зборі Рустикального банку // Там само. - Т. 44. Кн. 1. - С.346-351.

11. Франко I.Я. Сумна історія Крилошанського банку і його так званої санації // Там само. - Т. 44. Кн. 1. - С.429-437.

12. Франко І.Я. Реорганізація банку Крайового // Там само. - С.273-280.

13. Франко І.Я. Проект 200 000 позички Бродам // Там само. - С.283-285.

14. Франко I.Я. Економічна підвалина // Там само. - С.412-416.

15. Франко І. Там само. - Т. 45. - К., 1986. - С.311.

16. Витанович І. Паньківський Кость - ідеаліст громадської праці і віри у власні сили народу (15. IV. 1855 - 16. XI. 1915). - Нью-Йорк: Вид ТУК. - Нью-Йорк, 1954.

17. Вербова О. Кость Паньківський - фундатор кооперативно-економічної науки в Галичині // Науковий вісник. Збірник науково-технічних праць. - Львів: УкрДЛТУ. - 2004. - Вип. 14.7. - С.284-291.

18. Злупко С. Економічна думка України: Навчальний посібник. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. - 496 с.

19. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. - Нью-Йорк: вид. ТУК, 1964. - 624 с.

20. Качор А. Мужі ідеї і праці: монографія про творців «Маслосоюзу» Андрія Палія і Андрія Мудрика. - Вінніпеґ-Торонто: «Братство Маслосоюзників» у Канаді та ЗСА, 1974. - 344 с.

21. Качор А. Українська молочарська кооперація в цифрах і світлині в 45-ті роковини засновання першої молочарської кооперативи. - Мюнхен: Унія та Єдність, 1949. - 24 с.

22. Дубрівний П. Крайове господарське товариство «Сільський Господар» у Львові 1899-1944. - Нью-Йорк, 1970. - 600 с.

23. Несторович В. Українські купці і промисловці в Західній Україні 1920-1945. - Торонто-Чiкаго: вид. Клюб Українських Професіоналiстiв і Підприємців, 1977. - 342 с.

24. Олесневич Л. Кооперативні міфи і капіталістична дійсність. Західноукраїнська буржуазна кооперація (1883-1939). - К.: Наукова думка, 1974. - 167 с.

25. Злупко С.М. Михайло Туган-Барановський - український економіст світової слави. - Львів, 1993. - 207 c.

26. Проф. Михайло Туган-Барановський. Основи політичної економії / Наук. ред., автор передмови С.М. Злупко. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. - 628 c.

27. Навроцький В. Географічно-етнографічні та статистично-економічні праці / Наукова редакція і вступна стаття, док. екон. наук, проф., заслуженого діяча науки і техніки України Степана Злупка. - Львів, 2004. - 580 с.

28. Українська економічна думка: Хрестоматія / Упоряд. С. Злупко. - К.: Знання, 1998. - 448 с.

29. Злупко С. Економічна історія України: Тексти лекцій. - Львів: ЛДУ, 1995.

30. Злупко С. Економічна думка в Західній Україні кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст.: Текст лекцій. - Львів: ЛДУ, 1994.

31. Злупко С. Володимир Навроцький // Українські кооператори (історичні нариси). - Львів, 2001. - С.43-51.

32. Злупко С. Внесок українських економістів у розвиток теорії грошей, грошового обігу і фінансів // Фінанси України. - 2001. - № 8. - С.39-49.

33. Злупко С.М. На чатах рідної землі: Євген Храпливий - учений, організатор, патріот. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 1999. - 283 с.

34. Шимонович Йоаникій. Економічна україніка. Наукові праці / Упоряд. С.М. Злупко. - Львів, 2001. - 430 с.

35. Злупко С. Основи історії економічної теорії: Навчальний посібник. - Львів, 2001. - 628 c.

36. Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки. - Львів: Євросвіт, 2002. - 528 с.

37. Бабенко С., Гелей С.Д., Гончарук Я. А. та ін. Історія кооперативного руху: Підручник. - Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1995. - 411 с.

38. Історія споживчої кооперації України / М.В. Аліман, С.Г. Бабенко, С.Д. Гелей. - Львів,1996. - 373 с.

39. Українська кооперація: Історичні та соціально-економічні аспекти / Зб. статей. Т.1: 3а заг. ред. С. Гелея. - Львів: В-во ЛКА, 1998.

40. Українська кооперація: Історичні та соціально-економічні аспекти / Зб. статей. Т.2: 3а заг. ред. С. Гелея. - Львів: В-во ЛКА, 2001.

41. Українські кооператори. Історичні нариси. Книга І. - Львів: Видавництво ЛКА. - 1999. - 456 с.

42. Українські кооператори. Історичні нариси. Книга ІІ. - Львів: Видавництво ЛКА. - 2001. - 338 с.

43. Українські кооператори. Історичні нариси. Книга ІІІ. - Львів: Видавництво ЛКА. - 2007. - 328 с.

44. Вербова О. Західноукраїнське приватне підприємництво міжвоєнного часу. - Львів: ЛА «Піраміда». - 2002. - 187 с.

45. Вербова О. Економічна історія. Навч. посібник. - Львів: ЛА «Піраміда». - 2002. - 396 c.

46. Sycz Miroslaw. Spoldzielczosc ukrainska w Galicji w okresie II wojny swiatowej. - Warszawa, 1997. - 332 s.