Еволюція національно-політичних поглядів Івана Наумовича

ЕВОЛЮЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ ІВАНА НАУМОВИЧА

Постать Івана Наумовича^{*· Іван Наумович народився 14 січня 1826 р. у с. Кізлів Кам'янка-Струмилівського повіту (нині Кам'янка-Бузький район Львівської області).}

як лідера галицького русофільства вже тривалий час перебуває в центрі дискусій науковців. Це пов'язано передусім з його ідейними переконаннями, еволюція яких проходила на тлі суспільних процесів в Галичині у другій половині ХІХ ст.

Коло досліджень, присвячених І. Наумовичу є доволі вузьким і, до певної міри, вони мають суб'єктивний характер, оскільки в основному належали авторам русофільського спрямування. Натомість, тогочасні опоненти русофільства намагалися всіляко підкреслити суперечливий характер його поглядів і відсутність чіткої громадсько-політичної позиції. Зокрема, Іван Франко про нього писав: «Чоловік, без сумніву, талановитий, енергійний і невтомно працьовитий… сильно вразливий і податний на всякі подуви… скакав із одної суперечности в другу, і все з тим самим запалом, з однаковою щирістю і пристрастю».

В сучасній українській історіографії діяльність І. Наумовича ще не знайшла свого належного висвітлення. Фрагментарно цієї проблеми торкалися у працях, такі дослідники, як О. Аркуша, М. Мудрий, С. Макарчук, О. Сухий та інші.

Значний вплив на формування світогляду І. Наумовича мало виховання та навчання у спольщених Буську та Заліщиках, де вчителював його батько. Під час «філософських студій» у Львівській греко-католицькій семінарії, куди восени 1844 р. його було зараховано, національно-політичні погляди І. Наумовича відзначалися пропольською орієнтацією. Там він опинився у середовищі польських революціонерів, котрі виносили плани відбудови Польської держави в кордонах до 1772 р. Серед семінаристів тоді масово поширювалися твори з історії польського національного повстання 1830 - 1831 рр. та Великої французької революції, популяризувалися ідеї загальної рівності, братерства і справедливості.

Попри загальне піднесення широких та загрозливих масштабів набирала полонізація. У стінах семінарії студенти і професори спілкувались польською та німецькою мовами, українську ж мову вважали мовою простонародною, а її вживання проявом поганого тону. Про це І. Наумович писав: «Но духъ оныхъ часфвъ бувъ такій, що каждый, кто лишъ перемЬнивь сердакъ, або опанчу сельску, або кафтанъ мЬщанскій на сурдукъ, уже и встыдався русского слова, и русского роду» Під час революції 1848 р. І. Наумович вступив до польської таємної організації «Товариство братів» у Львові, що мала за мету незалежність Польщі. На початку «весни народів» чимало львівських греко-католицьких семінаристів, з-поміж яких й І. Наумович, демонструючи свої пропольські симпатії, пришпилювали на груди біло-червоні кокарди й одягали сині конфедератки - атрибути польського національного руху. З цього приводу він згадував: «вь ПольщЬ видЬли мы саму найбольшу мученицу за свободу, и такь польскій духь пріймався и ширився межи сынами и будущими предводителями русского народа».

Під впливом революції 1848 р. національно-політичні погляди багатьох молодих галицьких українців змінилися. Саме в цей період виникли перші українські громадсько-політичні інституції: Головна Руська Рада, Собор Руських вчених, «Галицько-руська матиця». На думку дослідників, у 1848 р. вперше український рух почав реально протистояти польським колам і склав альтернативу польським національним домаганням. Щодо І. Наумовича, то його «духовний злам», що призвів врешті-решт до розриву з пропольськими ідеями і поступового переходу на національні позиції, відбувся в Заліщиках, куди в результаті революційних подій він переїхав до родини. Зміну своїх поглядів він пояснював наслідком дискусій з місцевими селянами, які переконали його в недоцільності пропольських симпатій: «Ажъ тепер я сталъ тверезо роздумувати о ПольщЬ. Я не зналъ еще нашого народа, ибо николи не бывалъ на селЬ, николи не малъ сношенія съ людьми».

Не можна відкидати і того факту, що на таку еволюцію певний вплив мали ідеї «Руської Трійці». Разом з тим, І. Наумович розчарувався і в політиці Австрії щодо Галичини, зокрема призначенням Аґенора Ґолуховського намісником реґіону Зростання польських впливів і зневіра у власні сили, спричинилися до переосмислення поглядів більшості тогочасної галицької інтелігенції, яка, розчарована подвійною грою Відня, почала більше орієнтуватися на Росію. Галицькі русофіли стали шукати в російських панславістських колах союзника в боротьбі проти поляків.

За таких умов І.Наумович на початку 60-х рр. ХІХ ст. включається у громадсько-політичне життя краю. Насамперед, він став одним із лідерів «обрядового руху» в Галичині, спрямованого на очищення греко-католицького обряду від латинських нашарувань. Обряд залишався постійною і недвозначною ознакою національної самобутності. Прийнятий при хрещенні, його не можна було змінити протягом життя, особливо після того, як Габсбурги змусили церковну владу контролювати перехід з одного обряду в інший, щоб забезпечити збереження їх обидвох.

Усвідомлюючи необхідність пропаганди своїх поглядів серед населення, і в першу чергу духовенства, І. Наумович звернувся за допомогою до єдиного друкованого українського органу газети «Слово», що стала головною трибуною обрядової боротьби. Так у статті «Изъ Перемышлянъ» він вказував, що «поневолена Русь» має два вибори, а саме: «Или стати Русію, прийняти обрядъ и языкъ отецъ твоихъ […], или быти политическим ничЬмъ, призракомъ». Загалом, дана публікація підтверджувала думку автора, що Рим порушив первісну угоду з уніатами та систематично латинізував їхній обряд. В кінці свого допису Наумович закликав бути вірними унії та Римському Престолу «хотя обрядъ нашъ греческій приведемъ по волъ того же Престола на древній ладъ».

У своїх статтях І.Наумович переконував, що греко-католицька віра є одна, але обрядів - два: східний і західний. Русини (українці) належать саме до східного обряду. Він наголошував, що з часу унії на руський (греко-католицький) обряд впливали дві «стихійні сили», якими були: єзуїти і Польща. Перші - хотіли повністю «латинізувати Русь», переманивши для цього в латинський обряд найвідоміших людей. Польща ж намагалася знищити грецький обряд, «зруйнувати стіну» між польським і руським народами. Так, поволі, питання про очищення руського обряду набрало національного характеру .

Аналіз статей І.Наумовича, що стосуються «обрядовщини», дають підстави вважати, що спроби «очищення» грецького обряду повернули їх автора дуже близько до православ'я і надалі відігравали важливу роль в усвідомленні русофільських позицій. Активна участь в обрядовому русі зробила І.Наумовича популярним і певною мірою спричинилася до обрання його депутатом Галицького сейму двох скликань: 1861 та 1867 рр.

В цей період важливою проблемою в Галичині були мовно-правописні питання, яким надавалося політичне значення. Про їх актуальність свідчать події у Галицькому сеймі 18 вересня 1861 р., коли руські посли подали скаргу у Відень з проханням ввести руську мову в усіх урядових установах краю. І. Наумович особисто написав заяву до Крайового Виділу, в якій висловив прохання дозволити руським послам у діловодстві користуватися своєю рідною мовою. Його позицію у цьому питанні засвідчила стаття в газеті «Слово», у якій автор переконував, що руська мова в сеймі, школі, уряді має бути не «ласкою, но конечною потребою и условіемъ супокою въ нашому краю».

В першій половині 60-х рр. І. Наумович ще не дотримувався послідовних русофільських поглядів. В його промовах, статтях у «Слові» простежувалося лояльне ставлення до австрійської влади, відчувалася надія на підтримку австрійського уряду українських делегатів. Таку позицію І.Наумовича до Австрії засвідчували його слова про те, що «мы всегда Австріи были и есъмо и будъмо вЬрны». Водночас, він упереджено ставився до всього польського, вважаючи, що «Польща на руской земли, то чістая утопія недозрЬлыхъ умовъ . Русинъ естъ таки Русиномъ и о Польщи чути не хоче». Хоча І. Наумович теоретично не відкидав у цей період і можливості українсько-польського порозуміння. Зокрема він зазначав, що згода можлива лише за певних умов, котрими для політика були: визнання на сеймі перед усією Європою руського народу та його прав. «Подъ такими условіями забыли бы ся давныи незгоды историческіи, а мы стали бы яко два розличныи, но братныи словянъскіи народы, соединенныи духомъ любви, до дЬла истинной гражданъской свободы».

Впродовж 1866 р. І. Наумович виголосив з трибуни Галицького сейму низку знаменних промов. Так, 11 січня він акцентував увагу на соціальних проблемах селянства, протестуючи проти збільшення податків у Золочівському та Бережанському повітах. У лютому, цього ж року, відстоюючи принцип рівноправності польської та української мов, політик критикував позицію графа Лєшка Борковського, котрий заперечував існування руської мови. Як депутат, І. Наумович, неодноразово наголошував на актуальності мовного питання для русинів, апелюючи таким чином до польської сеймової більшості. В одному із своїх виступів він зазначав: «Що скаже на тое Європа, если довЬдаеся, що есть народь вь самой серединЬ, который мае претенсіи быти цивилизованымь народомь, а который еще не мае скорописи! Истинно, народь європейській вь ХІХ вЬцЬ безь скорописи, то славное curiosum!». Наприкінці 1866 р. у сеймі було прийнято рішення про польську мову навчання у початкових і середніх школах, й незабаром вона набула статусу крайової. Під його впливом відбулося поступове розчарування Наумовича та руських послів у можливості досягнення в сеймовій залі рівноправного українсько-польського порозуміння. Все це сприяло утвердженню серед політичних діячів «покоління 1848 р.» відпорної стосовно поляків психології, а також ще більшої кристалізації русофільських ідей.

Вказані події, на нашу думку, спричинили появу статті «Поглядъ въ будучностъ», автором якої вважають І. Наумовича. В публікації політик наголошував на причинах, що спонукали до її написання, а саме: посилення польських впливів і поїздка делегації у складі Богдана Сапіги та Аґенора Ґолуховського до Відня. Останні, висловили свою підтримку австрійському уряду, взамін на призначення одного з них намісником Галичини. Усе це, за словами І. Наумовича, спонукали його переосмислити засади свого світогляду. «Мы бавилися и бавимся еще въ такъ зовимою политику выгоды» писав він. Саме нечіткість визначення своїх політичних прагнень у 1848 р. і національної приналежності спричинилися, із слів І. Наумовича, до мовної та політичної асиміляції галичан. У статті політик чи не вперше наголошував на безпосередньому зв'язку корінного галицького населення з Великоросією, зазначаючи при цьому що «Не можемъ фтдЬлитися муромъ отъ братовъ нашихъ … и народной связи со всЬмъ русскимъ міромъ! Мы не Рутены изъ 1848 року мы настоящіи Русскіи».

Ця публікація започаткувала подальшу ідейну еволюцію поглядів І. Наумовича. Вже у наступних статтях, він намагався пояснити їх з історичної точки зору, звертаючись до «Повісті минулих літ». При цьому політик зазначав: «Яко Словянинь не могу вь МосквЬ не видЬти Словянь. Яко русскій человЬкь не могу вь МосквЬ не видЬти русскихь людей. А хоть я Малорусинь, а тамь живуть Великорусы, хоть у мене выговорь малорусскій, а у нихь великорусскій, то такой и я русскій, и они русскіи…».

Перехід І. Наумовича на чітко виражені русофільські позиції, ймовірно, відбувся після 1867 р., коли Австрійська монархія перетворилася в дуалістичну Австро-Угорську державу. Саме тоді фактично була утверджена польсько-шляхетська автономія в Галичині. Натомість, низка подій (придушення Росією польського повстання 1863 р. на тлі загострення українсько-польських стосунків у Галичині, заклик російського уряду до священиків і вчителів-галичан переходити на Холмщину, зовнішньополітичні поразки Австрії) привертали погляди галицьких політиків до Росії. Сам же І. Наумович в одній із своїх статей зазначав, що виконуючи обов'язки депутата Галицького сейму, він зрозумів, що «судъба Руси не рЬшится въ Львовскомъ соймЬ, але на якомусъ ширшому полі». Тому, в 1873 р. він знову поринув у політику. У жовтні цього ж року І. Наумовича було обрано депутатом Віденського парламенту від округу: Тернопіль-Збараж-Скалат.

У парламенті він перебував в опозиції до австрійського уряду, про що яскраво засвідчили його неодноразові виступи. В одній із промов, І. Наумович зазначав: «Кь сожелЬнію, вь Австріи есть сумный обычай, что національные права не роздаються всЬмь народностям вь ровной мЬрЬ изь государственного принцыпа безусловной справедливости, а лишь якь вознагражденіе за лояльность или вслЬдствіе боязни передь опозиціею, а потомь вь наказаніе за уроенную нелояльность назадь отнимаются, именно же, если тЬ народности слабыи и не вь состояніи себе защищати…». Під час своїх виступів, депутат віденського парламенту охарактеризовував загальне становище народів в Австро-Угорській імперії, вважаючи, що уряд у своїй діяльності притримується певних засад, а саме: «Слабому и просящему не дати ничего, грозящему дати что-то, сильному же все».

Загалом, 70-ті роки в історії русофільського руху позначені активною діяльністю І. Наумовича. Так, у 1870 р. він заснував політичну організацію «Русскую Раду», програма якої була спрямована проти польської більшості в галицькому сеймі. Протягом 1871-1876 рр. видавав у Коломиї журнал «Наука», в якому публікував, в переважній більшості, статті для селян на господарські теми. У 1874 р. за його ініціативи у Коломиї, на противагу народовській «Просвіті», було засноване «Товариство імені Михайла Качковського». На думку деяких дослідників, серед галицьких політиків цього часу побутувала ідея об'єднання спільних зусиль русофілів та українофілів у боротьбі проти польського табору. Про одну із таких виняткових спроб порозуміння, можуть свідчити наміри І. Наумовича об'єднати «Галицько-Руську Матицю» з народовською «Просвітою» і створити товариство «Матицю люду». Проте пропозиція не була підтримана просвітянами.

На зламі 70-80 рр. ХІХ ст. у поглядах І. Наумовича простежується безперервна тенденція до єднання з Росією як в релігійній, так і політичній сферах. Це чітко засвідчив судовий процес Ольги Грабар, що відбувся 31 травня - 17 липня 1882 р. Приводом до нього послужив епізод у галицькому селі Гнилички, жителі якого перейшли на православ'я. Відповідне прохання до Львівської греко-католицької та Чернівецької православної адміністрації писав І. Наумович. Його та інших діячів русофільського руху було заарештовано. Сам процес носив національний характер, в якому усіх засуджених звинувачували у державній зраді. Судові дії проти громадського діяча та греко-католицького священика - І. Наумовича, спричинили його перехід 6 жовтня 1885 року у православний обряд. Цей факт був швидше винятком, так як конкретних умов для його поширення у Галичині тоді не було, що чітко засвідчив Львівський процес.

У 1886 р. І. Наумович переїхав до Києва, де отримав посаду настоятеля церкви у с. Борщагівці. Він сподівався на значну підтримку своїх проросійських ідейних настроїв, але вони не знаходили, за його словами, належної оцінки серед населення. В одному із листів до Якова Головацького І. Наумович зазначав: «вь цЬнтре Украины духь народа такой скверный, что наша Галиція несравненно больше русская и православная … Но самое удивительное это, что сочувствовать намь Галичанамь русской идЬе считается здесь только шантажомь или сумашествіемь …». Очевидно тому, він не поривав відносин із галичанами. Про це свідчать численні його дописи у тогочасній львівській пресі, в яких автор намагався заохотити своїх читачів до переселення «в рідну їм Росію». Помер І. Наумович 16 серпня 1891 р. в Новоросійську при доволі загадкових обставинах, можливо, що його було отруєно. Загалом, ідейні переконання І. Наумовича пройшли тривалу еволюцію. На його суспільно-політичний світогляд значний вплив справила революція 1848-1849 рр., а також депутатська діяльність у Галицькому сеймі та Віденському парламенті. Зневіра у щирості намірів австрійського уряду та неможливість порозуміння з поляками, в кінцевому рахунку, зробили його переконаним русофілом.

Список використаних джерел