Боротьба народів Східної Європи проти Тевтонського ордену (1228-1409 pp.)

Боротьба народів Східної Європи проти Тевтонського ордену (1228-1409 pp.)

У повідомленні аналізується сукупність проблем взаємовідносин Королівства Польського, Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського з Тевтонським орденом з моменту появи його у Прибалтиці, початок ХПІ століття, до кульмінаційного моменту боротьби цих трьох держав, тобто до 1409 року.

Історіографія проблеми нараховує багато праць видатних істориків різних країн реґіону. Логічно, що найбільший інтерес у дослідженні даної проблеми проявили польські дослідники.

Польська історіографія спочатку вивчила загальні риси і умови функціонування і створення держави Тевтонського ордену в Пруссії. Отримані результати найшли відображення в працях К. Гурского, Г. Лабуди. Тривалий час панували погляди С. Кучинського, автора об'ємної монографії. Про те її недоліки пов'язані з недостатнім аналізом історичних джерел, перш за все письмових літописів (Cronica conflictus "Annales" Я. Длугоша).

Глибокий інтерес цієї битви проявляли багато поколінь історики Польщі, Литви, Білорусії і Росії. Серед них - Я. Длугаш, М. Стриковський, А. Коялович, Т. Набруд, І. Лелевель, Л. Левицький, Ю. Кришевський, А. Шайнока, А.Проказка, А. Барабашев, М. Калайвич, Я. Гейсман, І. Дельбрюк, H. Разін, А. Строков, В. Пашуто, Н. Лапін, А. Терпинський та багато ін. Найбільш глибоко дослідив коло пов'язаних з Грюнвальдом проблем сучасний польський історик С. Кучинський.

Ці історики брали за основу літописні дані та історичні праці написані в цей період. Зокрема працю Яна Длугоша "Історія Польщі", яка являється однією з найкращих тогочасних історичних праць на цю тему [3: 164].

Білорусько-литовські джерела мають дещо інший погляд на події, битви і війни викладені в двох документах: "Хроніка Литовська" і "Хроніка Биховца" [5: 285].

Боротьба Польщі з Тевтонським орденом, вирішальним моментом якої стала Грюнвальдська битва, почалася більш ніж за століття до неї. На зразок інших чернецько-рицарських орденів і Тевтонський був зобов'язаний своєю появою епосі хрестових походів [1: 1]. Він з'явився в кінці XII ст. у Палестині [2: 1], на території занепалого Єрусалимського королівства і, залишившись без опори, як інші ордени, переселився у Європу [3: 169].

У 1211 році угорський король Андрій II запросив рицарів Тевтонського ордену в Семигороддя, щоб вони організували опір набігам кочовиків. Однак, невдовзі Андрій II зрозумів наскільки небезпечна для його країни далеко небезкорисна допомога монахів-рицарів, тому вигнав хрестоносців з королівства [1: 1]. Через одинадцять років він повернув їм подаровані землі, але в 1224-1225 рр. знову прогнав їх. Несподівано хрестоносці отримали запрошення з Польщі. Мазовецький князь Конрад вирішив з допомогою тевтонців захистити свої землі від набігів войовничих племен пруссів [4: 1]. Ще не були завершені бойові дії в Палестині, а хрестоносці вже висадились у Прибалтиці [5: 321].

Переговори Конрада з великим магістром ордену Германом фон Зальца почались 1225 p. [6: 2]. У результаті цих переговорів князь віддав Ордену в 1228 p. грамоту, згідно якої відмовлявся на його користь від прикордонної з пруссами Хелмінської землі, всіх прибутків від неї як в минулому, так і в майбутньому [7: 315]. Однак, це зовсім не означало, що Хелмінська земля переходила у вічне володіння Ордена. Частина її була уже раніше подарована князем єпископу Христіану, 1215 р. направленого папою з місіонерською ціллю в Пруссію [3: 169].

Герман фон Зальца відправив до мазовецького князя двох рицарів і 18 осіб супроводу на огляд і з'ясування обставин на місці. Обговорення всіх деталей майбутньої співпраці завершились до 1230 p. Цей рік є відліковим в історії становлення в Пруссії орденської держави. На прохання хрестоносців Конрад Мазовецький збудував для них на горі лівого берега Вісли замок, який отримав назву Фогельзангам. Великий магістр прислав в Пруссію підкріплення з Палестини - 10 рицарів і 100 кінних воїнів [3: 19]. Головним серед них був Герман Балк, який мав титул намісника Пруссії.

Привілеєм 1230 року Конрад Мазовецький передав Тевтонському ордену Хелмінську землю з ріками Дорвенца і Мокрая у вічне володіння. Ще в березні 1226 року імператор Священної Римської імперії Фрідріх II видав акт, яким навіки закріплював передачу Ордену Хеммінської землі і всіх земель, які будуть захоплені [9: 1]. У 1234 році Орден добився від папи Григорія IX булли, на основі якої прусські землі приймались під покровительство папи і передавались ним в особисту власність Ордену [5: 321-325].

У 1237 році Тевтонський орден об'єднався з Орденом мечоносців, що осів у Лівонії [8: 12]. Це об'єднання створило міцний плацдарм для нового німецького наступу на слов'ян [3: 17].

До 1260 року до складу Тевтонського ордену вже входили всі західно-руські землі, а до 1283 року - й вся Пруссія. Володіння ордену простягались широкою смугою по Балтійському узбережжю від Немана (заходячи трохи на північ від нього) до Вісли. Прусси запекло боролись з рицарями-загарбниками. З 1242 по 1253 роки, а потім з 1260 по 1283 роки тяглись всезагальні повстання пруссів, які однак були жорстоко придушені [10: 76-77].

У 1283 році у відносинах між Польщею та Тевтонським орденом відбувся перелом [9: 8]. Підкоривши Пруссію хрестоносці задумали підпорядкувати й польські землі. Однак перший етап боротьби хрестоносців зі слов'янами почався задовго до цього періоду. Ще на самому початку, "Натиску на схід", в привілеї німецького імператора Фрідріха II 1245 року були висунуті претензії на слов'янські землі. На прохання великого магістра імператор передав у вічне володіння Тевтонському ордену території Куронії, Семигалії, а також білоруські землі, які в цей період ще носили назву "Литва" [11: 139]. Ще раніше, на початку ХІІІ століття з'явились агресивні наміри Ордену мечоносців відносно Литви [5: 39]. На початку мечоносці самі відбивали литовські набіги. Але потім, закріпившись між Двіною і Фінською затокою, вони перейшли до здійснення рейдів у відповідь.

У 1238 році Тевтонський орден виступив з претензіями на територію Великого князівства Литовського. При цьому хрестоносці посилались на фальшиву дарчу грамоту князя Міндовга. Відразу ж після завоювання Судовії ладмейстер Конрад фон Цирберг здійснив похід у Литву. В 1284 році було зруйновано місто Гродно. У 1291 році була втрачена остання фортеця хрестоносців у Палестині - Акра. Великий магістр Тевтонського ордену відплив у Європу і осів у Венеції. В 1310 році Великий магістр переносить резиденцію в Пруссію. З цього часу Прибалтика стає головною ареною діяльності Тевтонського ордену [5: 321].

Скориставшись слабкістю роздробленого Польського королівства Орден відібрав у нього Поморські землі [10: 59-60]. Тогочасний король Польщі Владислав Локеток в 1325 році він уклав союз з великим князем литовським Гедиміном. Однак Орден також знайшов собі союзника в особі чеського короля Яна Люксембурзького. Війна почалась в 1326 році, хоча велась не дуже успішно, хрестоносці зуміли глибоко проникнути в територію Польщі, а чеський король взяв в облогу Познань. Локетку все ж вдалося завдати поразки Ордену в бою при Половцах в 1331 році. Це довело, що Польща може боротись з могутнім Орденом, хоча Поморські землі не було повернуто. Через деякий час хрестоносці захопили прикордонну з Хелмінською землею Куявську землю. Під час війни Польща втратила й Добжинські території. Чеський король захопив їх і продав Ордену [3: 171]. В 1343 р., за угодою, укладеною між наступником Владислава Локетка Казимиром III і Орденом в Камянє, ці обидві землі були повернені Польщі, але Хрлмінську, Михайлівську (віддану хрестоносцям ще в 1317 році) і Поморську довелось віддати Ордену. Такі слабкі дії Казимир III компенсував цілим рядом заходів здійснених в прикордонних областях небезпечного сусіда. Того ж таки 1343 року він добився згоди від князів західно-поморських земель заборони вільного походу військ з заходу, які прямували в землі Тевтонського ордену. В 1365 році король отримав від німецьких феодалів фон Ост, які володіли замками Санток і Дрезденко, ленний васалітет які до того були васалами Брандербурга. Нарешті в 1367 році Казимир захопив вузьку смугу між ріками Дравай і Нотец'ю, тим самим вбивши клин між володіннями обох німецьких агресорів - Брандербурга і Ордену [12: 97].

Після укладення миру між Польщею і Тевтонським орденом 1343 року війна останнього супроти Великого князівства Литовського розгорілась з новою силою і набула нечуваного досі розміру. З 1340 по 1410 роки хрестоносці здійснили 97 широкомасштабних походів у Литву. Цілями атак були поселення Жемайтії, а також міста Гродно, Вільно, Тракай, Брест, Ліда, Новогрудок. Литовці за цей же період організували 55 рейдів у відповідь. Рицарські походи чисельністю до кількох тисяч чоловік здійснювались в 1382-1384 pp., 1390-1391pp., 1394 p., 1402-1403 pp. Поряд з цим щорічно мали місце 4-8 маломасштабних загарбницьких походів, якими керували комтури.

У 1360 році в полон до Тевтонського ордену потрапив сам великий князь Кейстут [3: 1]. Але за допомогою хрестоносця литовського походження він втік і успішно добрався до Мазовії. Після смерті Ольгерда - великого князя литовського, в 1377 році, співправителем Кейстута став син Ольдерга Ягайло. В кінці 1379 року біля річки Нарви відбулася зустріч великого магістра Тевтонського ордену з великими князями Кейстутом і Ягайлом. На цих переговорах було укладено мир, терміном на 10 років, між прикордонними районами Пруссії і Литви. Ягайло який прагнув одноосібної влади, змовився з хрестоносцями проти Кейстута і в 1380 році було укладено таємну угоду. У 1381 році хрестоносці організували похід у Литву, Кейстут організував похід у відповідь, але хрестоносці були готові дати відсіч. Кейстут зрозумів причину цього, коли йому доповіли про змову Ягайла з тевтонцями. Ягайла примусили відмовитись від співправительства. Але вже наступного року він відновив союз з тевтонцями і почав міжусобну війну. В її результаті Кейстута було вбито і Ягайло став Великим князем. Син Кейстута Вітовт втік в землі Тевтонського ордену і продовжив боротьбу [3: 32]. До 1385 року внаслідок дій Вітовта, становище Ягайла в Литві було надзвичайно хитким, тому він радо погодився на польський престол, який йому запропонували за умови підписання унії і об'єднання Литви і Польщі в єдину державу [5: 476-480].

Сприятливий момент для укладення унії склався зі смертю в 1382 році короля Польщі Людовіка (одночасно короля угорського) і становлення на престол його доньки Ядвіги. Польсько-литовська унія була укладена в 1385 році і скріплена шлюбом Ядвіги з великим князем литовським Ягайлом. Польські феодали віддавали йому руку своєї королеви і визнавали своїм королем. За це великий князь Ягайло зобов'язався: по-перше, прийняти християнство католицького обряду і охрести своїх підданих, а по-друге -повернути Польщі всі відторгнені в неї землі. Мались на увазі, перш за все, території відторгнуті від Польщі Орденом.

Ще до шлюбу з Ядвігою Ягайло прийняв з братами католицизм і почав розповсюджувати його по всіх підвладних землях. Виконання цієї умови мало надзвичайно важливе значення, оскільки воно позбавило Орден приводу для нападів на Литву як на язичницьку чи схизматичну (православну) країну і викривало виключно загарбницькі цілі походів.

Друге зобов'язання лягло в основу зовнішньої політики Ягайла і призвело зрештою до війни з Орденом, яка закінчилась Грюнвальдською битвою, великою поразкою Ордену [3: 276-280]. Польсько-литовська унія стала важким ударом для Тевтонського ордену. Головні зусилля Ордену тепер були спрямовані на те, щоб зруйнувати небажану йому унію. Тому він з великою готовністю приймає в 1389 році і підтримує амбіції сина Кейстута Вітовта та надає йому значну військову допомогу в його війні з королем Владиславом-Ягайлом, яка відбулась в 1390-1391 роках. А коли в 1392 році Владислав-Ягайло, намагаючись ліквідувати послаблюючі державу внутрішні непорозуміння, пішов на поступки на користь опозиції й уклав з Вітовтом домовленість, зробивши його своїм намісником в Литві, Орден зараз вже взяв під своє покровительство іншого литовського князя Свидригайла, незадоволеного домовленістю [11: 527-591].

Складними залишались відносини Тевтонського ордену з Польським королівством [2: 1]. В 1392 році тевтонці викупили Добжинську землю у князя Владислава Опельчика. У поляків не було достатньо сили, щоб починати війну з могутнім Орденом, тому обмежились лише дипломатичними протестами. Однак, Польща не збиралась відмовлятися від своїх прав на Добжинську землю і Поморські області [5: 487].

У 1402 році король Сигізмунд Угорський мав намір продати Польщі Нову Марку - область біля західного кордону Польського королівства - в якості застави під велику грошову суму. Однак тевтонці дізнались про це і дали Сигізмунду в борг значно більшу суму ніж міг дати польський король. Таким чином Тевтонський орден без кровопролиття отримав територію Нової Марки.

Ще у 1397 році, як сказано у Яна Длугоша: "Король польський Владислав будучи вельми незадоволеним передачею Владиславом, князем окольським, Добжинської землі в заставу магістру і Ордену хрестоносців Пруссії й передбачаючи, що угода про вічний мир буде порушена магістром і Орденом, душею й тілом і всіма своїми намірами звернувся до війни. Але йому довелось відмовитися від цього наміру через опір радників і оскільки ті шукали нагоди почати війну з хрестоносцями скоріше для того, щоб звільнити й вирвати з їх рук Саламатію, ніж заради помсти за несправедливе захоплення Добжинської землі" [3: 35]. Таким чином, на 1409 рік Тевтонський орден володів всією Пруссією, Поморськими, Хелмійськими, Михайлівськими землями, Ліванськими володіннями ордену Мечоносців. Його влада простяглась від Нейану до середнього Помор'я. В розпорядженні Ордену знаходилась величезна вишколена і боєздатна армія та майже необмежені грошові та людські ресурси. Але було очевидним, що на цьому Тевтонський орден не збирається зупинятись. Його ціллю були Польща, Литва, Русь. І в Ордену були ресурси для здійснення своїх загарбницьких планів. На кінець XIV ст. перед Королівством Польським і Великим князівством Литовським стояла реальна загроза втратити свої держави. Все це змусило Польщу та Литву, які між собою ворогували, піти на політичне і військове зближення, з метою запобігти загарбницьким діям Тевтонського ордену. Тевтонська агресія повинна була бути припинена, інакше Польська і Литовська держава ризикували втратити своє існування.

Список використаних джерел

1. Гейсман П.А. Польсько-литовско-русский поход в Восточную Пруссию. - Киев, 1910. - 120 с.

2. Демиденко С. Государство Тевтонского ордена в XIII-XV веках. Available: http://a-nevskiy.narod.ru/library/17.html.

3. Длугош Я. Грюнвальська битва. - М.-Л.: Изд. АНСССР, 1962. - 268 с.

4. Зальца, Герман фон. Материал из Википедии - свободной энциклопедии. Available: http://ru.wikipedia.org/wiki.

5. История Європи: Епоха Возрождения. - Мн.: Харвест. - M.: Изд. "ACT", 2000. - 655 с.

6. Герман фон Зальца. Летопись славная. Available: http://www.osh.ru/games/Makarena-2003/liv-German.shtml.

7. Kuttler W. Charakter und Entwicklungstendenzen des Deutschordensstaates in Freuen // "Zeitschrift fur Geschichtswissenschaften". - 1971. - № 12. - S. 50-57.

8. Mitkowski J. Pomorze zachodnie w stosunku do Polski. - Warszawa, 1994. - 200 s.

9. История крестовых походов в Прибалтику и на земли Руси // Архангел. - 2002. Available: http://www.arxangel.by.ru /librarv/hist_kross rus.html.

10. Бриедис M. Гибель ордена меча. Под кровом немецкого дома. Available: http://vestnesis.narod.ru/index.html?/2004_l/article 12.html/.

11. Хрестоматия по истории средних веков. Т. 2. - M.: Изд-во. соц. ек. лит, 1963. - 700 с.

12. Potkowski E. Rycerze w habitah. - Warszawa, 1978. - 305 s.