Зародження цивілізації на тереторії України

2

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки в Полтавській області

Красногорівське ПТУ - №49 в с. Красногорівка

РЕФЕРАТ

на тему :

«Зародження цивілізації на території України»

Виконав учень 32 групи

Тур Павло

Викладач:

Рибалко Олександр Семенович

План

1. Вступ

2. Первісно суспільний лад

3) Кам'яний вік

4. Мезоліт

5. Неоліт

6. Міднокам'яний вік - енеоліт

7. Трипільці

8. Відкриття заліза

9. Кімерійці

10. Скіфи

11. Сармати

12. Грецькі колонії-міста (поліса)

Вступ

На початку ХХ ст. людство являє собою спільноту народів, яка налічує більше ніж 200 держав. Перш за все впадає в око відмінність країн між собою, що є цілком природнім: кожний народ має свою неповторну долю, свій шлях в історії . Не є виключенням і Україна . 15 років тому на карті світу однією державою стало більше. Ім'я цій державі - Україна. Прагнення українського народу до волі знайшло своє історичне втілення в Акті проголошення не залежності, прийнятого Верховною Радою України 24.08.1991 р. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цього наш народ.

Історія є важливим чинником національного самопізнання й самовизначення. Без самовизначення неможливо відокремити себе від інших, а відтак - зрозуміти своє місце і збагнути свою історичну сутність.

Історія - це сукупність ланок життя та діяльності багатьох поколінь у ланцюгу розвитку суспільства. Поколінь далекого та недавнього минулого, сьогодення та прийдешнього майбутнього.

Україна на своєму шляху витримала багато крутих поворотів, кожний з яких супроводжувався спробами переосмислення минулого досвіду. Не робити категоричних висновків, не бути «вищою інстанцією», виявляти толерантність в оцінці подій - таким повинно бути кредо у бажанні осягнути історичне минуле.

М. Грушевський писав, що українці повинні шукати ідеали не в минулому, а в майбутньому. Те , що так каже історик, виглядає парадоксом тільки на перший погляд. Минуле для нього було не ідеалом, а духовним ґрунтом, на якому має зростати сучасне європейське дерево України.

1. Первісно суспільний лад

Первісно суспіль ний лад - найдавніший період в історії людського суспільства. Загальноприйнятою в науці є періодизація цього ладу відповідно до змін знарядь праці (матеріалу та технологій їх виробництва) та фізичного типу людини. Згідно з цими критеріями, первісний етап життя людства поділяють на кам'яний вік, який охоплює епоху від виникнення людини та закінчується 10 тис. років тому, бронзовий вік, який тривав з ІІІ до І тис. до н.е., та залізний вік (І тис. до н.е. - перші століття нашої ери).

2. Кам'яний вік

Кам'яний ві, як самий найдовший, поділяють на ранній палеоліт (у перекладі з грецької мови палайос - старовинний, літос - камінь ) - від появи людини до 150 - 40 тис. років том, середній палеоліт - 40-10 тис. років тому, неоліт (новий кам'яний вік) - VІ-ІІІ тис. до н.е., енеоліт (мідно кам'яний вік) - ІV - початок ІІ тис. до н.е.

Характерними рисами первісного ладу були:

· Низький рівень розвитку знарядь та продуктивності праці, що обумовлювало повну залежність людини від природи;

· Об'єднання людей в первісні стада, пізніше в общини та існування общинної власності на засоби виробництва;

· Добувальний (привласнювальний) тип господарства, за якого основними зайняттями людей були мисливство та збиральництво;

· Соціальна однорідність суспільства, незначний обсяг та простота суспільних відносин;

· Рівність людей, участь усіх членів общини в управлінні без спеціального упровадження осіб та особливих установ (відсутність держави та права);

· Язичницькі (політеічні) вірування, обожнення тих сил природи, які мали безпосередній вплив на людину.

За палеоліту почався і завершився процес виділення людини з тваринного світу. Первісна людина на території України з'явилася майже 1 млн. років тому, а залишки місць її поселення належать до раннього палеоліту.

М'який клімат тодішньої епохи сприяв збиральництву, яке поряд з полюванням було головним заняттям. Люди цього періоду - архантропи (пітекантропи, синантропи) користувалися найпростішими знаряддями праці - масивними ручними зубилами, що виготовляли шляхом оббивання каменю, загостреними палицями, рогатинами. Появі общини передувало існування первісного людського стада, коли люди жили невеликими групами, які являли собою першу форму організації суспільства. Спільна праця, добувальний тип занять сприяли розвитку в архантропів елементів мови, свідомості, перших трудових навичок.

Найдавніші стійбища раннього палеоліту знайдені в Україні біля с. Королеве (Закарпаття), під м. Ізюм (Харківщина), під м. Амвросієвкою (пониззя Дону).

За середнього палеоліту відбулися суттєві зміни в кліматі, почалося різке похолодання. У цих умовах зменшилася можливість збиральництва та зросла роль полювання (панував загінний спосіб полювання на стадних тварин - мамонтів, оленів , печерних ведмедів).

З наступом похолодань, у боротьбі за виживання, люди навчилися добувати вогонь, який раніше тільки використовували, виготовляли одяг зі шкіри тварин, споруджували перші житла з великих мамонтових кісток (або жили у печерах). У середньому палеоліті вдосконалюються знаряддя праці з каменю, з'являються кам'яні гостроконечники, різці, скребла, якими обробляли шкури тварин, знаряддя праці з кісток - проколки. У результаті розвитку людини з'являються неандертальці (палеоантропи). Фізичним типом людини стає Homo Habilis (людина вміла).

За пізнього палеоліту завершився процес формування людини сучасного типу - людини розумної - Homo Sapiens, відомий під назвою кроманьйонця . Для кроманьйонців - представників давнього типу сучасного виду людини - були характерні високий зріст, широке обличчя і добре розвинуте підборіддя. У період пізнього палеоліту люди розселилися майже по всій Східній Європі . На території сучасної України відомо багато пізньопалеолітичних поселень - Мізинська (Чернігівщина), Межирицька (Канівщина), Кирилівська (на території Києва) стоянки. Їх вивчення свідчить про те, що у той час тривало вдосконалення мисливських знарядь, форми обробки кременю, почалося виготовлення наконечників списів, дротиків, ножеподібних пластин тощо. Вдосконалювалася техніка обробки знарядь з кісток - з'явилися голки, шила, гарпуни . Виникла нова галузь господарства - рибальство. Водночас в період пізнього палеоліту завершився процес формування суспільства, виник родовий лад, за якого, на зміну первісному стаду, основною формою організації стала родова община . Вона існувала тоді у формі матріархату - панівну роль у суспільному виробництві відігравала жінка. Це пояснюється тим, що родовід за групового шлюбу можливо було вести тільки за жіночою лінією. Родинні стосунки вели до виникнення об'єднаних споріднених родів - племен.

Кроманьйонці у той час вже мали релігійні уявлення , пов'язані з анімізмом (вірою в існування душі , духів , які впливають на природу і саму людину) , тотемізмом (вірою в походження людини від єдиного предка - тварин або рослин), фетишизмом (вірою в надприродні властивості предметів неживої природи) тощо. Про виникнення ідеологічних уявлень також свідчать перші захоронення пізнього палеоліту.

3. Мезоліт

Важливі зміни в житті людського суспільства відбулися за мезоліту. На території нашої країни найдавніші поселення мезоліту знайдені в Криму (Музак - Коба та Фатьма - Коба), на Одещині (Гребенівська стоянка), на Чернігівщині (Журавська стоянка) та інші.

Мезоліт є доказом великого впливу географічного середовища на життя та еволюцію суспільства. Це був час пересування людства з півдня на північ. Закінчився льодовиковий період, вимерли великі тварини, полювання вже не могло задовольняти потреби кількості населення, що зростало. Разом з тим потеплення клімату відновило рослинний світ (флору), що спричиняло відновлення збиральництва та створення умов для появи землеробства. Змінюється форма мисливства - загонне перетворюється на індивідуальне та дрібногрупове. За мезоліту було винайдено лук і стріли, почалося приручення тварин. Людина удосконалює старі знаряддя праці, створює нові - долото, сокиру з кременю для обробки дерева.

4. Неоліт

Ще більш значущі зміни припадають на епоху неоліту - нового кам'яного віку, заключного періоду кам'яної доби . Відбувався перехід від привласню вального типу господарства до відтворювального - землеробства і скотарства. Історики називають період цього переходу «неолітичною революцією».

Землеробство (вирощування культурних злаків) виникло із збиральництва. Свідченням появи землеробства є знахідки зернотерок, серпів, мотик тощо. На території України вирощували пшеницю, ячмінь, просо, жито.

Скотарство (приручення господарських тварин) виникло із мисливства. У цей час люди приручили свиню, бика, вівцю, козу. «Неолітична революція» сприяла подальшому розвитку племінної організації суспільства, зростанню ролі та значення парної сім'ї. У нашій країні виявлено понад 500 неолітичних поселень, найвідоміші з яких є Кам'яна Могила (поблизу Мелітополя), с. Мікольська Слобідка (Київщина), с. Бондариха (Сіверський Донець) та інші.

За епохи неоліту вдосконалюється техніка виготовлення каменю (розпилювання, шліфування, свердлення), крем'яні знаряддя, винайдені в попередній період. Широкого розповсюдження знаходять крем'яні ножі, наконечники списів і стріл, поширюються знаряддя для обробки дерева.

Важливим досягненням неоліту стало винайдення глиняного (керамічного) посуду . Це досягнення людей створило умови для зберігання запасів продуктів, вживання вареної їжі і взагалі переходу від кочового до осілого способу життя.

5. Міднокам'яний вік - енеоліт

У ІV - на початку ІІ тис. до н.е., за міднокам'яного віку - енеоліту - відбувався подальший розвиток скотарства та землеробства, що привело до значних змін у первісному суспільстві. На зміну примітивному мотичному землеробству неолітичної епохи прийшло значно продуктивніше орне землеробство з використанням рала і тяглової сили.

Темп історичного розвитку значно прискорився у зв'язку з відкриттям металу - міді та бронзи (сплав міді з оловом). Енеоліт - це період виникнення та розвитку металургії міді, що передував бронзовому віку. Використання бронзи спричинило подальший розвиток виробничих сил та перший великий суспільний розділ праці - відокремлення скотарства від землеробства. У степових племен посилюється роль кочового скотарства, а у лісостепових - землеробства. Провідну роль періоду енеоліту на території України відігравали племена трипільської культури (ІV - ІІІ тис. до н.е.). Ця археологічна культура дістала таку назву від поселення, відкритого та дослідженого В. Хвойко, видатним вченим, у 1896 р. біля с. Трипілля на Київщин . Трипільська культура заклала підвалини землеробської цивілізації на території України.

6. Трипільці

Господарство трипільської культури базувалося на мотиковому землеробстві, скотарстві та полюванні. Трипільці також займалися ремеслом - ткацтвом та особливо гончарством. Особливістю трипільської культури е мальований фарбами глиняний посуд, при розмальовуванні якого використовувалося багато орнаментів.

Жили трипільці у відкритих селищах , деякі з них мали вигляд великих за площею будинків, що розташовувалися концентричними колами. Величезні поселення трипільців створюють враження організованості та впорядкованості суспільства. Приміщення у трипільських поселеннях часто розмальовувалися мінеральними фарбами.

Досить розвиненою була духовна культура трипільців. Ідеологія цих племен пронизана ідеєю плодороддя - характерна риса суспільств, основою господарства яких було землеробство. Духовна культура трипільців включала різні землеробські культури - матері-землі, що свідчить про існування матріархату, свійських тварин, вогню.

Багато дослідників вважають, що традиції трипільської культури у видозміненому вигляді існували і в подальші часи й збереглися у культурі українського народу.

У державному історико-культурному заповіднику «Трипільська культура», який створено на Черкащині, зараз зберігається понад шести тисяч експонатів - результат великої праці не одного покоління дослідників історії українського народу . Цей заповідник розташований на місці, де було знайдено велике трипільське поселення ІV тис. до н.е., яке налічувало дві тисячі будинків.

У період енеоліту відбувається перехід від матріархату до патріархату, оскільки головну роль у господарському житті почав відігравати чоловік. Із розвитком патріархальної організації суспільства на зміну родовій общині поступово приходить сусідська (територіальна) община, у якій родинні зв'язки замінюються спільністю територіального чи господарського життя. Головним фактором стає територіальний поділ, а не належність до роду чи племені Сімейна власність спричиняє майнову нерівність, зростає соціальна неоднорідність суспільства, обсяг та складність соціальних відносин. Доказом майнової нерівності епохи бронзи є виявлені археологами дорогоцінності і перші багаті поховання. Виникає необхідність регулювати життєдіяльності суспільства, зростає роль і влада племінних вождів і воєначальників, відбувається процес відокремлення від населення особливої категорії осіб, які здійснюють управління.

7. Відкриття заліза

На початку І тис. до н.е. (ХІ-ІХ ст.. до н.е.) в розвитку племен, які мешкали на території України, сталися великі зміни, пов'язані з відкриттям заліза, масових використанням залізних знарядь праці і зброї, які були значно міцніші та продуктивніші, ніж знаряддя з каменю, міді та бронзи.

Предки слов'ян та інших народів які заселяли величезні простори у Центральній та Східній Європі, одержали з відкриттям заліза можливість більш швидкого розвитку. Освоєння заліза мало велике значення для прогресу всіх галузей господарства - землеробства, скотарства, ремесел. Одним з наслідків став другий великий суспільний розподіл праці - відокремлення ремесла від землеробства. Виникло та набуло розвитку виробництво безпосередньо для обміну, а також торгівля.

8. Кімерійці

У кінці Х - початку VІІ ст. до н.е. степи України займають кімерійці - найдавніші племена з відомих на території нашої країни, назва яких збереглася у писемних пам'ятках. Головним зайняттям кімерійців було кочове скотарство. Їхня матеріальна культура і побут відомі, головним чином, за похованнями. У кіммерійців виділилася і сформувалася панівна верхівка, в руках якої зосереджувалася влада і багатство. Високоякісна бронзово-залізна зброя та досконале кінське спорядження, які часто зустрічалися у похованнях, свідчать, що війна для кімерійців була однією з галузей господарства. Найпоширенішою зброєю у цих войовничих племен були луки, стріли та меч.

У VІІ ст. до н.е. кімерійці із степів Північного Причорномор'я витіснили скіфи - кочові іракомовні племена. Відомості про скіфів залишилися в ассирійських і грецьких писемних джерелах. Особливу наукову цінність для вивчення скіфів має «Історія» знаменитого грека Геродота, «батька історії», який у першій половині V ст. до н.е. здійснив подорож у скіфські землі. Від Геродота до нас дійшли докладні відомості про розселення, заняття, побут і звичай скіфів.

9. Скіфи

Скіфські племені об'єднання перебували на ранньому етапі кочівницької державності, що досягло періоду розквіту у IV ст. до н.е., за царя Атея. Скіфи, з'явившись на історичній арені, зарекомендували себе як могутня військова сила. Умілі стрільці й вершники, вони брали найактивнішу участь у житті тогочасного світу - на величезних просторах від Північного Причорномор'я до Південно-Східної Азії. У результаті об'єднання скіфських племен утворилася держава - Скіфія, що підкорила місцеве населення на великій території між Дністром і Доном.

Згідно із свідченнями Геродота, скіфи поділилися на так званих царських скіфів, скіфів-кочівників, скіфів-землеробів, та скіфів орачів. Для нас особливий інтерес складають два останні народи. Скіфи-землероби населяли середню течію та верхів'я р. Гіпаніса (Бугу), скіфи-орачі - середню течію Борисфена (Дніпра) . Сучасна наука свідчить , що у ті часи по Бугу та середньому Дніпру якраз знаходилася землі південного-східного краю праслов'янського етносу .

Вивчення вченими численності курганських поховань (Чортомлик, Солоха, Гайманова та Товста могила) свідчать про багату культуру скіфів. Великий внесок у дослідження скіфської історії зробив видатний археолог Б.Мозолевський. Саме він у 1917 р. знайшов у кургані Товста могила біля м. Орджонікідзе на Дніпропетровщині всесвітньо відому нині скіфську пектораль IV ст. до н.е., яка вважається найзначнішим археологічним відкриттям ХХ ст. на території України.

Знахідки у курганах розкривають картину майнового розшарування скіфського суспільства, його зв'язки з античною цивілізацією, релігійні вірування тощо.

В історії скіфів значною подією була війна проти могутнього перського царя Дарія І, який у 514 - 513 рр. до н.е. здійснив похід проти царських скіфів. Виявив неабиякі військові здібності, скіфи задали поразки завойовникам.

Однією з причин загибелі у IV ст. до н.е. скіфської держави вчені вважають загрозу армії царя Македонії Філіпа ІІ, а згодом його сина Олександра Македонського західним кордоном Скіфії.

На сході скіфи постійно відбивали напади племен сарматів. Під таким тиском скіфи з часом змушені були поступитися своїм землям, хоча скіфське царство у Криму (Мала Скіфія) проіснувало до ІІІ ст. н.е.

10. Сармати

Починаючи з ІІІ ст. до н.е. тривалий період в історії України був пов'язаний з племенами сарматів (савроматів), які витіснили скіфів з більшої частини Північного Причорномор'я. В історичних джерелах також є повідомлення про сурмацьке плем'я аланів. Сармати, як і скіфи, належали до іранського етносу. Вже у ІІ - І с до н.е. вони займали степи між Дніпром і Доном а на початку нашої ери розселилися аж до кордонів Римської імперії.

Сармати перервали жваву торгівлю праслов'ян з грецькими містами на Чорному морі. В результаті слов'янський світ східної частини Європи ніби випав на певний час з поля зору античних істориків . Але вже у І ст. н.е. еллінський світ знову відкриває слов'ян.

Сарматська культура відома нам за тіло покладними похованнями. Основою господарської діяльності сарматів було скотарство, важливу роль відігравали промисли, ремесло, торгівля. Особливістю соціального розвитку сарматів було те, що жінка посідала високе почесне місце у суспільстві. Геродот навіть розповідав легенду про походження сарматів, які вели свій рід від амазонок. Сарматські жінки були воїнами, виконували функції жерця, посідали верховні родові та племінні посади.

У середині ІІІ ст. н.е. військова могутність сармат була послаблена готами - племенами східних германців, а у IV ст. - гунами.

11. Грецькі колонії-міста (поліса)

Скіфському періоді у степах Північного Причорномор'я відповідає час існування грецьких міст-колоній (полісів). Грецька колонізація (організація поселень за межами своєї країни) була зумовлена відносним переселенням материкової та острів нової Греції, посиленням майнової нерівності, обезземеленням значної частини дрібних селян, загостренням соціальної боротьби у грецьких містах. Усе це призводило до еміграції греків у інші регіони , у том числі на узбережжя Чорного моря та у Крим .

Найвідомішими грецькими поселеннями були Тира (у гирлі Дністра), Ольвія (на Близькому Лимані, неподалік від сучасного Миколаєва), Херсонес (у південно-західній частині Криму, поблизу сучасного Севастополя), Феодосія тощо. Грецькі міста-колонії були рабовласницькими республіками (аристократичними або демократичними). У кінці V ст. до н.е. виникло Боспорське царство - монархія, - столицею якого було місто Пантікапей (на місці сучасної Керчі) .

В античних державах значного розвитку набули землеробство, яке доповнювало виноградарством та садівництвом, ремесла, торгівля, архітектура, мистецтво. Скотарством греки майже не займались, оскільки мали тваринні продукти від кочівників - скіфів та сарматів, з якими вели торгівлю . З території сучасної України греки вивозили перш за все хліб, а також рабів, вино, сіль.

З ІІІ ст. н.е. почалась загальна криза античного суспільства (праця рабів стала невигідною, значно зменшилися обсяги внутрішньої та зовнішньої торгівлі). Крім того, смертельного удару полісам завадили напади готів та гунів.

Існування протягом тисячоліття у Північному Причорномор'ї та Криму античної цивілізації мало велике значення. Вона сприяла розвиткові економіки, суспільних відносин та культури місцевих племен, що прискорювало в них процес розкладу первісного ладу. Зв'язки з греками на тривалий час визначили південний напрямок слов'янської цивілізації, що в пізніші часи сприяло тісним зв'язкам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури - Візантії.

Список використаної літератури

1. Нартов В.В. Історія України з давніх-давен до сьогодення . - ст..5-18