Під час царювання Петра І було закладено підвалини Російської імперії. Соціально-політичні, адміністративні, військові реформи царя створили якісну нову політичну систему, котра могла б задовольнити потреби та завдання, що поставили на той час перед Московською державою.

Північна війна, інтереси царя на Півдні та Сході, експансіоніська політика - в результаті чого територіальне збільшення Московської держави. Залучення до складу населення все нових та нових народів, що мали різні культури та належали до різних конфесій. Все це вимагало вирішення поставлених завдань та розв'язування виникаючих проблем. Тому цар та його оточення, спираючись на політичну традицію самодержавства та використовуючи запозичені із Заходу державні інституції, але наповнюючи їх новим змістом створили потужну військово-бюрократичну та поліцейську державу.

Всі реформи Петра І носили виключно політичний характер. Процес модернізації Московської держави ґрунтувався на декількох політичних положеннях.

По-перше, самодержавна система влади залишалася і була основною рушійною силою реформ. Тобто всі суспільно-політичні, адміністративні, військові заходи виходили виключно від Петра І та його найближчого оточення.

По-друге, основними завданнями Петровських реформ, на нашу думку був процес інтеграції двох політичних еліт: “аристократичної” (боярської та княжеської) з “бюрократичною” (колишня “приказна”). Злиття цих двох еліт повинно було створити основу майбутньої військово-бюрократичної імперії. Прийнятий 1722 року Петром І “Табель о рангах” завершив процес об'єднання “аристократично” - дворянської військової еліти із “бюрократичною”, встановивши відповідність військових звань - бюрократичним посадам. Отже, це злиття еліт значно посилило пануючу верству Російської імперії.

По-третє, адміністративно-територіальний поділ і пов'язані із ним зміни мали на меті поєднати військову структуру із адміністративно-територіальною. Військові частини, які квартирувалися в тих чи інших губерніях змушені були виконувати не тільки військові функції, а також поліцейські.

По-четверте, загальна подушна подать, рекрутський набір та посилення кріпосного ладу стали матеріальним та людським ресурсом для розбудови Російської імперії. Навіть купецтво та міщанство, які в Європі на той час було рушійною силою модерних змін та носієм новітніх ідей, в Росії потрапило під контроль державної бюрократичної машини, котра чітко регламентувала суспільну роль та їх функції.

Козацька Україна, яка на той час була автономною і зберігала козацькі вільності, мала особисто вільне селянство, а також міщанство котре жило за Магдебурзьким правом не вписувалося в регламентовану систему Російської імперії. Отже, як тільки виникли умови, що були пов'язані з повстанням Івана Мазепи, царський уряд заходився обмежувати вільності та права Гетьманщини. Намагаючись поступово привести її політичну систему у відповідність із російською військово-бюрократичною структурою організацією держави (запровадження в 1722 році Малоросійської колегії і ліквідації посади гетьмана). Бо існування політично автономної України, з іншими демократичними принципами організації держави, влади та суспільства несло в собі загрозу для Російської імперії та її централізаторської та завойовницької політики.

Саме це протиріччя і було, на нашу думку визначальним для всього суспільно-політичного та державного розвитку Гетьманської України початку XVIII століття.