17

Міністерство науки та освіти України

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВІРСИТЕТ

Кафедра українознавства

Найдавніші земні цивілізації

Запоріжжя, 2010

План

І Вступ

ІІ Найдавніші земні цивілізації

1. Давньоєгипетська цивілізація

2. Давньогрецька цивілізація

3. Давньоримська цивілізація

ІІІ Висновки

ІV Список використаної літератури

І Вступ

Згідно з цивілізаційним підходом історичний процес розглядається як зародження, розвиток, співіснування, взаємодія Та взаємовпливи окремих соціокультурних спільнот, що називаються цивілізаціями.

Цивілізація - це сукупність (навіть система) самобутніх і взаємопогоджуваних політичних, економічних, соціальних та духовно-моральних засобів (принципів та інституцій), за допомогою яких суспільство забезпечує свою життєдіяльність та усталеність у просторі (на певних територіях) і часі (протягом століть чи тисячоліть).

Цивілізація зароджується у первісному (варварському) соціальному й культурному середовищі внаслідок розвитку,й ускладнення суспільного організму, набуття ним цілісності, збалансованості і стабільності в політичній, економічній та духовній сферах. Цивілізація - це вже цілісний соціокультурний світ, це наповнення всього життя соціуму певним внутрішнім смислом (культурою). Для людей однієї цивілізації існують єдині смисли в усіх сферах їхньої діяльності.

Критерії виникнення цивілізації із варварського суспільства. Це наявність:

1. Держави як політичної організації суспільства.

2. Міст як культурних, економічних та політичних центрів тяжіння навколишнього сільського населення.

3. Монументальних споруд (храми, замки, палаци, будинки з каменю або обпаленої цегли) як матеріальних символів і засобів захисту.

4. Писемності як каналу транслювання культури у просторі та часі.

5. Розвиненої соціальної культури, тобто поділу ;суспільства щонайменше на три різні за функціями соціальні групи: тих, що виробляють матеріальні блага, тих, що управляють, тих, що забезпечують духовну єдність суспільства.

Першими відомими нам цивілізаціями були Давньоєгипетська, Вавілонська, Давньокитайська, Давньоіндійська та антична цивілізація, яка включає в себе дві споріднені субцивілізації: Давньогрецьку (від дорійського завоювання Греції в ХІІ ст. до римського завоювання в сер. І ст. до н.е.) та Давньоримську (від створення Риму в 753 р. до н.е. до зруйнування Риму варварами в 476 р. н.е.). У даній роботі будуть розглядатись Давньоєгипетська, Давньогрецька та Давньоримська цивілізації.

Об'єкт дослідження - земні цивілізації.

Предмет - найдавніші земні цивілізації.

Мета - вивчити сутність найдавніших земних цивілізацій.

Завдання:

- дослідити сутність Давньоєгипетської цивілізації;

- вивчити історію Давньогрецької цивілізації;

- проаналізувати Давньоримську цивілізацію.

ІІ Найдавніші земні цивілізації

Єгипет був закритою країною. Землі його простягались уздовж Нілу, який був годувальником єгиптян, приносячи щороку родючий мул зі своїх верхів'їв. Завдяки цьому єгиптяни збирали щороку три врожаї, що давало їм змогу цілком забезпечувати себе і торгувати продуктами із сусідами, одержуючи великі прибутки. Надлишок робочої сили реалізовувався по-різному: одні займалися ремеслами, інші стали інтелектуальною елітою -- жерцями, які утворили своєрідну наукову корпорацію, що розробила писемність, міфологічну систему, пізніше релігію, записувала історичні події, вела поточну документацію. Єгиптяни зробили також надзвичайно велике відкриття -- винайшли матеріал для писання: гладенький, еластичний і надзвичайно зручний папірус. Незважаючи на те що зараз ніхто не пише на папірусі, це слово у значенні паперу ввійшло до багатьох мов: papier -- німецькою, papier -- французькою, paper -- англійською, папір -- українською. Утримання в належному стані іригаційних систем, грандіозне будівництво упродовж тисячоліть у Єгипті також було в колі уваги жерців. Досить часто пірамідам надають містичного змісту, виголошуються сміливі гіпотези про застосовані технології їх побудови. Вони приваблюють дослідників, адже ці рукотворні гори, створені людиною, вражають своєю величчю.

У житті єгиптян реальне й уявне злилися воєдино. Машинізм як принцип культуротворчості витворив мегамашину, що поєднала фізичний ансамбль людських і технічних зусиль, які й створили унікальну цивілізацію. Вона поділяється на такі періоди:

Давнє царство -- епоха спорудження великих пірамід. Фараон уособлює Сонце на Землі і є верховним жерцем. До цього періоду належить комплекс пірамід Хеопса, Хефрена, Мікеріна в Гізі.

Середнє царство -- це розпад держави з утворенням двох центрів -- у Дельфах і Фівах. У цей час особливо популярними стають скульптурні зображення, які набирають портретних рис. Помітні навіть спроби передати психологію особистості.

Нове царство. Започатковується з XVIII династії. У XVI ст. до н. е. Єгипет розквітає знову. Будуються культові споруди, які стають сакральними центрами культурного простору. Особливо багато уваги приділяє будівництву цариця Хатшепсут. За її правління зводяться тридцятиметрові обеліски, перебудовуються храм Амо-на та інші споруди. Тутмос III, який прийшов після неї, ці пам'ятники нищив. Найбільшої могутності Єгипет здобуває за Аменхотепа IV, який узяв собі нове ім'я -- Ехнатон, син Сонця. Цей період завдяки зміненій релігії позначився найбільшою людяністю в мистецтві Єгипту.

Пізнє царство. Цей період припав на останні роки розквіту держави. У 525 р. до н. е. Єгипет захопили перси, у 332 р. -- греки. Тоді еллінізм адаптує величезну спадщину тисячолітньої єгипетської культури, уводить її на територію Європи.

Світоглядна система Єгипту мала глибоку історію, її міфологія почала формуватися ще в VI--IV тис. до н. е. Кожний регіон складав свій пантеон і створював культ богів, який був тісно пов'язаний із природним середовищем. Серед персоніфікованих богів найвшанованішими були Ізида -- богиня-мати та богиня Нут, яка уособлювала небесне склепіння; богом землі був Геб, а богом Нілу -- Хапі. Потойбічний світ належав Осірісу, він же вершив суд над небіжчиками.

Обожнювалися тварини. Так, боги Апіс, Мневіс, Бухіс, Бата ототожнювалися з образом бика, а Хатор, Ізида з образом корови, Амон і Нум -- барана, Себек -- крокодила, Гор -- сокола. Пантеон богів мав чітко визначену ієрархію, яка видозмінювалась, доповнювалась, а деякі боги з часом втрачали силу свого впливу. Значна частина багатого міфологічного корпусу розповідає про створення світу за загальноприйнятою моделлю -- із первісного океану з'являються боги, які створюють землю, небо, тварин і рослини. Інші міфологічні моделі були менш популярними.

Єгипетська релігія з її ідеєю загробного перетворення і вічності життя створила своєрідний культурний простір для єгиптянина. Навколишній світ уособлював світ земний, світ потойбічний і Сонце, яке однаково було життєдайним як для живих, так і для мертвих. Вічне життя пов'язувалось із збереженням тіла (бальзамування), що стало не лише своєрідним ритуалом, а й уособленням світобачення та мислення. Необмеженість влади фараона автоматично переносилась на необмеженість влади верховного божества Ра, і до нього, як до самого звичайного бюрократа на землі, потрібно було прийти з повним життєписом і проханнями, викладеними в письмовій формі. Тому, вірогідно, таку особливу роль в Єгипті відігравала писемність, окрім суто прагматичної -- фіксувати щоденне життя і вести облік земних прибутків.

В уявленнях єгиптян про потойбічний світ дедалі помітнішим стає етичний елемент, але він не переріс у систему особистісних орієнтацій: ідеалом було не майбутнє як найвища цінність, орієнтована на сьогодення, а умиротворене минуле. Це була спроба пов'язати життя праведника на землі зі сподіванням блаженного буття в потойбічному світі. Люди почали боятися часу і створеного ними на землі. Красномовно звучить щодо цього сентенція: "Усе на світі боїться часу, але час боїться пірамід".

2. Давньогрецька цивілізація

Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, по берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовласницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада.

Грецька цивілізація включала в себе декілька сотень невеликих (більших і менших) полісів (міст-держав). Це було зумовлено низкою конкретно-історичних, природно-географічних, етнокультурних обставин. Наслідком же було те, що, на відміну від будь-якого східного суспільства, яке включало патримоніальну державу й залежну від неї общину (в результаті життя людини жорстко контролювалося й регламентувалося одночасно релігією, державою й общиною), грецький поліс являв собою одночасно і державу, й общину. Це - держава-община. Найвищим органом державної влади були загальні збори вільних общинників (безпосередня демократія). І кожен общинник був, таким чином, носієм найвищої державної влади: над ним уже не було повністю непідвладної йому державної адміністрації. Особистість мала політичний суверенітет (верховенство, незалежність), а значить - політичну свободу. Це робило общинника вільним громадянином.

Його незалежність підкріплювалась, забезпечувалась його ж економічним суверенітетом, оскільки полісна земля перебувала в подвійній власності - полісу (він лише стежив, щоб земля не передавалася негромадянам, особливо - уродженцям інших полісів) та самого громадянина-общинника, який міг купити новий наділ, продати іншому громадянинові даного полісу, передати в спадщину. Фактично це була його приватна власність. Наявність у власності громадянина земельного наділу та заснованого на ньому ойкоса (домашнього господарства) дозволяла йому незалежно ні від кого: а) прогодувати себе, свою родину та твоїх рабів; б) виконувати громадський обов'язок на виборній посаді за власний кошт; в) брати участь у війні, якщо її оголошував поліс, за власний кошт. Тільки власники ойкосів могли бути вільними громадянами й брати участь у народних зборах, війні тощо, тобто незначний відсоток мешканців полісін. Члени ж їхніх родин, їхні раби (рабство в Греції було домашнім), особисто вільні ремісники, торгівці, моряки тощо, в т.ч. вихідці з інших полісін, не могли мати громадянських прав. Таким чином, громадянські права і власність були взаємопов'язані.

Вільні громадяни не просто мали політичні права, а й були зобов'язані брати участь у народних зборах. Найбіднішим із них така участь навіть оплачувалася. Громадянин, зокрема, повинен був виконувати громадський обов'язок на низових виборних (часто за жеребкуванням) посадах; брати участь у війні, яку за його ж участю оголошували народні збори; вибирати найбільш достойних (звичайно, з числа найбільш багатих і заслужених) для виконання на постійній основі найвищих державних функцій.

Релігія (скоріше міфологія) давніх греків також сприяла становленню вільної особистості. їхні боги мали людську подобу та вдачу й були одночасно покровителями окремих полісів, окремих родів і окремих професій. Вони не вимагали дотримання жорстких правил, їхній вплив на людей був непередбачуваним і багато в чому залежав від стосунків між самими богами. Тож греки почували й поводили себе досить вільно й розкуто, а свої успіхи й невдачі часто заднім числом пояснювали собі настроєм богів та їхніми взаєминами на цей час. Сама ж можливість і необхідність пояснювати дії богів високо піднімала впевненість греків у власних розумових можливостях і здібностях, що сприяло розвиткові мистецтва, філософі, науки. Найперших з-поміж себе у військовій виучці, спорті, мистецтві, риториці тощо вони називали героями і вважали напівбогами. При цьому гуманістичним цінностям греків не суперечила й наявність рабства. Вони по-справжньому вважали себе людьми, оскільки практично людський зміст мали їхні боги-покровителі. Рабів же - полонених чи куплених варварів вони називали "тваринами, що розмовляють", оскільки варвари нерідко саме звірів вважали своїми богами-покровителями (чи й предками), яким намагалися уподібнюватись у збройних сутичках за здобич.

Спостереження греків над природою, їхні подорожі до багатьох країн, ознайомлення з науковими знаннями на Стародавньому Сході сприяли розвиткові в Греції наук про природу.

Надзвичайною широчінню своїх знань відзначався вчений IV століття до н.е. Аристотель. Усі нагромаджені на той час наукові знання від поділив за окремими галузями та об'єднав у самостійні науки.

За часів розквіту рабовласницької демократії найкращі в Греції школи були в Афінах. Громадянами для здійснення свої прав і виконання обов'язків потрібна була письменність.

Писали учні переважно на дощечках, покритих товстим шаром воску. Стилем - металевою паличкою з гострим кінцем - вони видряпували літери на воску. Другий кінець стиля був тупий; ним стирали написане.

Дітей і юнаків вчили танців, співів, гри на лірі; греки не вважали людину освіченою, якщо вона не вміла співати й танцювати.

Велику увагу греки приділяли тому, щоб виховувати хлопчиків мужніми, спритними, дужими. Школа готувала воїнів; чим старшими ставали учні, тим більше вони займалися бігом, боротьбою, стрибками, киданням диска і списа.

Греки дуже любили театр. Театральні вистави влаштовували двічі-тричі на рік; тривали вони з ранку до вечора протягом трьох днів. Щодня ставили кілька п'єс.

Чоловіки виконували й жіночі ролі. Актори декламували, співали, танцювали. На обличчя вони надівали маски, які відповідали ролям: чоловічі й жіночі маски, що виражали гнів і благання, веселощі і розпач. Яскраво розмальовані маски було добре видно і з задніх рядів величезного театру. За ходом п'єси актори міняли маски. Щоб здаватися вищими, вони взували особливе взуття з дуже товстою підошвою.

У дні вистав греки приходили до театру на світанку з їжею і питвом. На вистави до Афін приїздило багато людей з інших міст. Нелегко було догодити тисячам вимогливих глядачів. Вони бурхливо виявляли своє схвалення чи осуд п'єси та акторів.

У V-IV століття до н.е. еллінське мистецтво досягло найвищого розквіту. У ньому яскраво відобразилися розвиток рабовласницької демократії, звичаї, погляди й уподобання вільних еллінів. Найкращим містом своєї країни греки вважали Афіни.

Греки дуже дбали про красу і велич громадських місць і споруд свого міста-держави: храмів, агори, гімнастів. У храмах зберігалася державна скарбниця. Біля них урочисто справляли головні свята міста. Тому в будівництві храмів найповніше виявлялися основні риси еллінської архітектури.

У святкові дні греки влаштовували спортивні змагання - ігри. Найзнаменитіші були ігри в Олімпії, що лежить у мальовничій долині Пелопоннесу. Ігри проводилися раз на чотири роки на честь Зевса Олімпійського; звідси й походить їхня назва. На Олімпійських іграх найсильніші грецькі атлети змагалися з бігу, стрибків, боротьби, кидання диска, списа, кулачного бою.

3. Давньоримська цивілізація

Римська держава виникла і зміцніла на території Апеннінського півострова. Греки назвали її Італією. Назва "Італія" походить від латинського слова "вітеллюс", що означає "бичок", "телятко".

Основу півострова складають Апеннінські гори. Вони ніби поділяють півострів на три великі області: північну, центральну і південно-східну.

Півострів омивається Середземним морем. У давнину більша частина півострова була вкрита густими лісами західноєвропейського типу (дуб, в'яз, бук, каштан). Із плодових дерев росли яблуні, фанати. Аж у пізніші часи італійський пейзаж прикрасили цитрусові, пальмові, кипарисові й оливкові дерева.

Найдавніше місцеве населення (лігури, сікани, корси та ін.) в кінці II тис.-- на початку І тис. до н. е. було витіснено прибульцями з придунайських територій, які називалися італіками. Серед етнічних груп італіків своїм розвитком і чисельністю виділялися латини. Зі Сходу прийшли фінікійці і греки.

Вся історія Італії пов'язана з Римом, який, за переказами, був заснований братами Ромулом і Ремом у 753 р. до н. е. У давнину словом "Рим" називали і місто, і державу, і республіку. Рим був історичним витоком одноіменної імперії.

Якщо давати узагальнюючий портрет римської культури, то слід сказати, що це самобутня рецептативна (усвідомлене запозичення і засвоєння чужої культури) культура. Характерними особливостями є те, що в її творах серцевиною стояли держава, воїн, юрист, а не філософ, митець або індивідуальність в антично-грецькому розумінні. Сила, а не витонченість, могутність, а не швидкість, масивність, а не краса, практичність, а не грація, факт, а не уява домінують у римському мистецтві. При всій своїй залежності від грецької культури римляни творили свою культуру. Римській культурі був властивий традиціоналізм, а не динамізм, що зумовило не лише її життєвість, але й величезну роль для дальшої культурної історії Європи, особливо Західної. Антична римська культура датується серединою VIII ст. до н. е. -- 476 р. н. е. У цих хронологічних рамках можна виділити:

Перший -- царський, що охоплює середину VIII ст. до н. е. -- 510 р. до н. е. У цей період правили сім царів. У суспільстві домінували етруски. У 509 р. до н. е. римляни повстали проти ненависного Тарквінія Гордого. Цим і завершився царський період, але римляни зобов'язані етрускам вкладом у розвиток матеріальної і духовної культури. До речі, одним із символів влади царів були фасції -- жмут різок із секиро, яку італійські фашисти згодом запозичили в якості емблеми.

Другий -- республіканський, що тривав з 509 р. до н. е. до З0 р. до н. е. Він насичений завойовницькими походами і громадянськими війнами, позначений створенням сильної римської італійської і середземноморської держави. Латинська мова поширюється на всьому Апеннінсько-му півострові. Відбувається еллінізащя мистецтва -- активне засвоєння грецьких літературних форм із римським змістом. Підкорена Греція підкорила суворих переможців.

Третій -- період культури Римської імперії, що тривав з З0 р. до н. е. до 476 р. н. е. На культурі цього періоду позначається ідея величі і вічності Риму. У цей час створюється єдина елліністична культура. На релігійному горизонті з'являється християнство. На рубежі III -- IV ст. античні традиції відступають перед культурними постулатами християнства.

Римське мистецтво виникло в результаті взаємодії творчості місцевих італійських племен, насамперед етрусків, з грецькою культурою. Мистецтво Риму розвивалось у тісному контакті з мистецтвом підкорених народів, що входили до складу Римської імперії. В основі образів римського мистецтва лежить реальна дійсність, хоча мотиви з міфології були улюбленими для римлян.

Спадщина Стародавнього Риму надзвичайно багата. Римські майстри створили грандіозні архітектурні ансамблі, прекрасні скульптурні портрети, чудові фрески, мозаїки.

Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і театр. Неоціненне значення поетичних творів Вергілія, Горація, Овідія, історичних праць Тіта Лівія, філософії Лукреція, промов Цицерона, сатири Марціала.

Культура Риму склалась і сформувалась під впливом культур багатьох народів, передусім етрусків і греків, акумулювавши кращі їхні досягнення. У більшості випадків римляни перевершили своїх учителів. У свою чергу, у період найвищого розквіту римська культура справила величезний вплив на подальший розвиток Європи.

Римляни суттєво вдосконалили сільськогосподарські знаряддя, які отримали у спадок від греків. Зокрема, до плуга вони додали колеса, ніж і відвал; цей прототип відомий і сьогодні. Винайшли серп та жатку. Почали варити і розливати віконне скло. Удосконалили колісний транспорт, зробили для воза поворотний передок і голоблі.

Суттєво змінилось розуміння моделі світу, пантеон богів став чітко регламентований. Водночас відбулася регламентація і в організації держави, що було зафіксовано в римському праві, згідно з яким визначено функції кожного члена суспільства. Це сформувало раціоналізм мислення, привело до введення майнової ієрархії (реформи Сервія Тулія), надало кошти для утримання армії як соціального інституту. Посада царя стала вибірною, він ділив владу з радою старійшин, сформувалася своєрідна стадія воєнної демократії, вищі посади в державі збігалися з військовими.

Суспільство структурується. Вищим посадовим особам забороняється займатися торгівлею і фінансовими операціями, це дозволяється лише "вершникам". Починають процвітати торгівля і банківська справа; значні прибутки дає землеволодіння, що приводить до суттєвих соціальних змін. Соціальне і економічне розмежування, завойовницькі походи провокують громадянські війни, війни двох аристократій, що врешті-решт призвело до диктатури Юлія Цезаря і, як наслідок, до єдиновладдя -- принципату (імперії).

Боротьба за владу потребувала величезних коштів, лихварство набуло державних масштабів, римська знать щораз більше і більше купалась у нечуваній розкоші та розбещеності. Жінки не відставали від чоловіків, сім'я деградувала.

На такому соціополітичному тлі в Римі та Римській імперії утворився своєрідний культурний процес, превалюючим принципом якого був принцип доцільності, сміливості інженерного мислення, що давало змогу задовольняти побутові потреби численного населення, вишуканий естетичний смак аристократів (їх вілли з парками та палаци були фантастично дорогими).

ІІІ Висновки

Заселення території Єгипту відбулося в ранньому неоліті. У Х-VI тисячоліттях до н.е. на широких просторах Північної Африки кочували розрізнені племена, які займалися полюванням, збиральництвом і рибальством. У зв'язку зі зміною клімату, яка призвела до висихання саван, племена стали освоювати долину Нілу. Створення складної іригаційної системи дозволило їм перейти до високопродуктивного землеробства і тваринництва.

У давнину єгиптяни вели літочислення за правлячими династіями фараонів. З приходом нової династії відлік років починався заново. У IV ст. до н.е. єгипетський жрець-історик Манефон розподілив історію Єгипту на Стародавнє, Середнє і Нове царства. Цей розподіл лежить і в основі сучасної періодизації: Раннє царство (рубіж IV-III тисячоліття до н.е.); Давнє царство існувало протягом III тисячоліття до н.е.; Середнє - з кінця III до середини II тисячоліття до н.е., Нове - з середини до кінця II тисячоліття до н.е. Таким чином, давньоєгипетська цивілізація існувала практично три тисячоліття, зберігаючи цілісність своєї оригінальної, складної і надзвичайно багатої культури. Головна особливість політичної організації - могутня централізована держава, що організовувала будівництво й утримання в робочому стані розгалужених зрошувальних систем.

В Грецькій цивілізації в політичному, економічному, соціальному й духовному житті суспільства особистість (щоправда, лише вільного громадянина) посідала центральне місце, що відбилося й у свідомості й менталітеті давніх греків.

У цей період розвивається реалістична скульптура. Скульптурні зображення виконувалися в основному з мармуру і бронзи.

У скульптурі цього періоду проступає інтерес до людини, її емоцій. Характерними рисами скульптури періоду еллінізму є динамічність, виразність.

Для давньогрецької культури характерна велика увага до фізичних вправ, загартування і особистої гігієни.

Завдяки рабовласницькій демократії цією можливістю користувалися не вузьке коло аристократів, а широкі верстви вільного населення Греції. Афіни стали культурним центром Еллади тому, що в них рабовласницька демократія встановилися раніше й досягла повнішого розвитку, ніж в інших грецьких містах.

Рим виник одночасно з грецькими колоніями-полісами на Апеннінському півострові й багато в чому був на них схожим. Але, на відміну від них, він розгорнув зовнішню експансію, почав силою підкорювати собі інші міста-держави в Італії, а з III ст. до н.е. - й території за її межами. На відміну від грецьких полісів, які процвітали завдяки розвитку ремесел, мореплавання, морської торгівлі, розквіт Риму був пов'язаний насамперед з війною, завоюваннями все нових земель і рабів (рабство було державним). А коли сил і засобів для все нових завоювань виявилось недостатньо, то він у військовому, економічному й моральному відношенні почав надломлюватись і занепадати, аж поки в V ст. н.е. сам не став здобиччю варварів.

Римський громадянин орієнтувався на дещо інші цінності, ніж грецький. Основними громадянськими цінностями римлян були: 1. Процвітання Риму як умова процвітання кожного. 2. Війна, воєнна доблесть, воєнне мистецтво. 3. Спільна користь від діяльності кожного. 4. Право й правове забезпечення інтересів індивіда. 5. Демократія (безпосередня й представницька). 6. Практична користь від занять науками й мистецтвами. Отже, суспільне життя в Римі було досить упорядкованим і організованим на величезній території. Але в центрі його, як і в Греції, також перебувала вільна особистість. Саме цю відмінну рису Античної цивілізації й успадкувала її наступниця - Західна цивілізація.

ІV Список використаної літератури

1. Ильина Е.А., Буров М.Е. Культурология: Конспект лекций. - М.; МИЭМП, 2005. - 104

2. Історія української культури / За ред. І. Крип'якевича. -- Львів, 1993.

3. Космина В.Г. Вступ до історії сучасної цивілізації: Конспект лекційного курсу: Навчальний посібник для студентів гуманітарних спеціальностей. - Запоріжжя: Просвіта, 2004. - 76с.

4. Культура Древнего Египта. -- М., 1976.

5. Культура Древньої Греції та Риму. - К., 1986