Формування багатопартійності в Україні

РЕФЕРАТ

на тему

«Формування багатопартійності в Україні»

План

1. Початок формування багатопартійності в Україні

2. Завершення формування руху

3. Класифікація новостворених партій України

4. Праві партії

5. Національно - центристські партії

6. Українська соціал - демократія

7. Екологічні об'єднання

1. Початок формування багатопартійності в Україні

Швидкий перебіг політичних процесів неминуче ставив питання про відхід з найвищої партійної посади В. Щербицького, котрий масовою свідомістю сприймався як символ антиперебудовних сил, як «стовп застою» в Україні.

28 вересня 1989 р. в Києві відбулася давно очікувана подія : на Пленумі ЦК КПУ, який проходив за участю М. Горбачова, «у зв'язку з виходом на пенсію» було звільнено від обов'язків першого секретаря і члена політбюро ЦК КП України В. Щербицького. Таємним голосуванням першим секретарем ЦК республіки обрано В. Івашка.

Володимир Івашко народився в Полтаві 1932 р. Закінчив Харківський гірничий інститут. 17 років працював на викладацькій роботі. З 1973 р. - очолював відділ наук Харківського обкому Комуністичної Партії України. Згодом став секретарем обкому з ідеологічних питань. Стрімкий злет комуністичної кар'єри В. Івашка розпочав 1986 р., коли його було обрано секретарем ЦК Компартії республіки В. Івашко обіймав протягом майже 9 місяців - до 23 червня 1990 р.

Новий лідар комуністів України не зміг стати авторитетним, сміливим, масштабним керівником. За темпами перетворень Україна продовжувала відставати від інших союзних республік.

Усунення В. Щербицького відбулося в ситуації, коли в керівництві зміцнювалося переконання, що без поступового демонтажу тоталітарної системи, яка була «запрограмована» на збереження старих виробничих відносин і політичних структур, перебудова приречена на провал. В КПРС, і особливо поза нею, посилювалось переконання, що лише в умовах політичного плюралізму і багатопартійності можна створити реальну противагу закостенілим державним і компартійним структурам. У лютому 1990 р. після довгої й напруженої політичної боротьби пленум ЦК КПРС на вимогу з'їзду народних депутатів нарешті погодився виключити із конституції СРСР статтю шість, що закріплювала керівну роль КПРС у радянському суспільстві. Отже, партія вже визнавала політичний плюралізм і багатопартійність як необхідну передумову нормального суспільного розвитку і власного оновлення. ІІІ з'їзд народних депутатів прийняв з цього питання відповідне рішення. Тепер не лише КПРС, а й інші політичні партії та громадські організації й масові рухи через своїх представників, обраних до ради народних депутатів, одержували можливість впливати на державні справи. Разом з тим Конституція СРСР підкреслювала не допустимість створення партії, організації і рухів, які мають на меті зміну конституційного ладу і цілісності соціалістичної держави.

Одночасно втрата компартією України монополії на владу показала її внутрішню слабкість, прискорила її кризу. Фактично припинився приплив у партію свіжих сил, зокрема молоді. Натомість досить масовим явищем став добровільний вихід з її лав робітників, інтелігенції тощо. В 1990 р. про своє небажане перебування в рядах партії офіційно заявило більш як 250 тисяч чоловік, тоді як вступили до неї ледь не більше 11 тис. В першій половині 1991 р. зменшення чисельності компартії прискорилось. Чимало комуністів поривалось з партією без письмового повідомлення про вихід. Вони просто не відвідували партійні збори, не виконували жодних доручень, не сплачували партійних внесків.

2. Завершення формування руху

На фоні цих подій відбувалось формування Народного Руху України. В серпні 1989 р. пройшли крайові конференції Руху, які обрали керівні органи відповідних організацій і делегатів на Установчий з'їзд Народного руху України.

З'їзд проходив 8 - 10 вересня 1989 р. в актовому залі Київського політехнічного інституту. На ньому були присутні 1109 делегатів, які представляли 280 тис. рухівців, а також гостів з'їзду. Дуже гострих дискусій не було, а прийняті рішення в багатьох положеннях збігались з цілями, декларованими керівництвом КПРС.

З'їзд заявив про свою підтримку перебудови, хоча про «керівну роль» компартії України не йшлося. Були прийняті Програма і Статут організації, обрані її керівні органи. Головою Руху став відомий український поет І. Драч, а його заступником - академік АН УРСР П. Кислий.

У програмних документах новоствореної організації зазначалось, що це «масовий громадсько - політичний рух республіки», котрий виник як вияв народної ініціативи «за докорінне оновлення суспільства», а його головною метою є «побудова в Україні демократичного і гуманного суспільства», в якому «буде досягнення справжнє народовладдя, добробут народу і умови для гідного життя людини, відродження та всебічного розвитку української нації, забезпечення національно - культурних потреб усіх етнічних груп республіки та створення суверенної Української держави, яка будуватиме свої стосунки з іншими республіками СРСР на підставі нового союзного договору».

Народний рух України за перебудову, як найбільша з новоутворених громадсько - політичних організацій, зробив чимало для демократизації виборчої системи у республіці, утвердження української мови як державної, відновлення прав про трагічні сторінки історії українського народу. На адресу Руху з боку компартії України посипалось безліч критичних стріл. Не зупинялись й перед відкритим насильством. 1 жовтня 1989 р. у Львові відбулися сутички між міліцією і прихильниками Руху та інших демократичних організацій.

Однак це не завадило керівництву КП України прийняти ряд важливих програмних положень Руху, зокрема стосовно пріоритету республіканських законів над союзниками, необхідності нового союзного договору, республіканської власності на землю та її надра тощо.

3. Класифікація новостворених партій України

Після вересневого Пленуму ЦК КП України (1989 р.) і увільнений від обов'язків першого секретаря ЦК В. Щербицького прискорилось формування в республіці багатопартійної системи. За короткий час з'явилися різні, а почасти і протилежні за своїми ідеологічними засадами і програмними цілями партії, організації і рухи : від таких, що мали на меті докорінне, радикальне перетворення економічних відносин, суспільного життя та вихід України з складу Радянського Союзу, до орієнтованих на часткове оновлення або на повну консервацію існуючого стану суспільства.

4. Праві партії

Першими, не чекаючи офіційного дозволу властей України, почали формувати праві, національно - радикальні партії. У жовтні 1989 р. у Львові відбувся установчий з'їзд Української національної партії (УНП). Своєю метою УНП оголосила «відновлення УНР, проголошення Центральною радою в січні 1918 р., у її етнографічних кордонах».

21 - 22 квітня 1990 р. у Львові на з'їзді Українського християнського - демократичного фронту була створена Українська християнсько - демократична партія (УХДП). Метою своєї діяльності партія проголосила побудову «вільної, самостійної, християнської України».

Подібні пропозиції займало також об'єднання «Державна самостійність України» (ДСУ), утворене у квітні 1990 р. Членів ОУН - УПА об'єднання оголосило героями визвольної боротьби за волю і долю України, а компартію України - злочинною організацію.

УНП, УНДП, деякі інші партії та організації, в тому числі Спілка незалежної української молоді (націоналістична фракція), Комітет захисту УГКЦ, незалежна профспілка «Єдність» - всього майже 20 політичних формувань національно - радикального напрямку - 1 липня 1990 р. утворила Українську між партійну асамблею (УМА).

5. Національно-центристські партії

Національно - радикальні партії в перші місяці своєї діяльності не мали помітного впливу на населення і були не чисельними. Значно більше прихильників було у центристських партій, на правому фланзі яких перебувала Українська республіканська партія (УРП), утворена на базі УГС на з'їзді спілки у квітні 1990 р. На час з'їзду партія нарахувала 2300 членів - більше, ніж будь - яка з новоутворених.

Представники УРП мали сильні позиції в керівництві Руху. Один із засновників УРП, М. Горинь, на І з'їзді Народного руху України був обраний головою Секретаріату цієї масової політичної організації.

Наприкінці березня 1990 р. ряд керівників Руху вийшли із КПРС і закликали до утворення Демократичної партії України (ДемПУ).

У червні 1990 р. на установчому з'їзді в Києві утворюється Українська селянська демократична партія (УСДП), яка в Декларації основних принципів оголосила себе передусім «партією фермерською».

6. Українська соціал-демократія

В умовах формування політичного плюралізму до активного громадського життя пробудились й ті прошарки українського суспільства, які орієнтувалися на соціально - демократичні цінності. Наприкінці травня 1990 р. у Києві пройшов установчий з'їзд представників 25 соціал - демократичних партій : Соціал - демократичної партії України (СДПУ)і Об'єднаної соціал - демократичної партії України (ОСДПУ).

Члени Соціал - демократичної партії (СДПУ) заявили, що «не приймуть традиційну соціалістичну ідею переустрою суспільства», рішуче відкидають термін «демократичний соціалізм». Діяльність ОСДПУ поширювалась, в основному, на південні та східні областях України, СДПУ мала сильніші позиції на Правобережній та в Західній Україні.

7. Екологічні об'єднання

Своєрідне місце у політичному житті України зайняла створена в кінці вересня 1990 р. Партія зелених України (ПЗУ). Оформлення партії не стало на заваді діяльності масової екологічної організації «Зелений світ», початок існування якої було покладено на з'їзді у Києві 28 - 29 жовтня 1989 р. Зелені ставили за мету створення «екологічного солідарного суспільства», в якому інтереси людини, кожної соціальної та професійної групи громадян і кожної нації «гармонійно поєднувалися б з вищими біосферними законами природи».

Посилення руху за закриття Чорнобильської АЕС в другій половині 90 - х років в Україні і країнах Європейського співтовариства активізувало в цьому напрямку і рух зелених.