Зображувальні історичні джерела

1

Вступ

Вивчення історії України, як і інших країн, ґрунтується на історичних джерелах, дослідженням яких займається спеціальна наукова дисципліна - джерелознавство. Під історичними джерелами розуміються всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Історичні джерела слід відрізняти від історичного дослідження, написаного на основі аналізу джерел. У науці розрізняють п'ять основних типів історичних джерел:

1. речові - пам'ятки матеріальної культури - археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні пам'ятники;

2. етнографічні - пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;

3. лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;

4. усні джерела - народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;

5. писемні джерела, які є основою історичних знань.
Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи:

- актові матеріали - джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.;

- оповідні пам'ятки-літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

До речових пам`яток матеріальної культури відносяться як один з їх підвидів - зображальні пам`ятки або джерела. Зображальні джерела можна охарактеризувати такими видами:

- художньо-образотворчі,

- зображально-графічні,

- зображально-натуральні

Зображальні джерела містять особливу цінність для вивчення історії різних країн у різноманітні періоди свого існування. Тому доцільно буде проаналізувати основні види зображальних джерел, їх особливості, та визначити їх цінність серед іншого ешелону історичних пам`яток та джерел до вивчення історії людства.

Характеристика зображальних історичних джерел

Працюючи з зображальними історичними джерелами, потрібно враховувати те, що мистецтво древніх далеко не завжди було реалістичним. Бідність образотворчих прийомів, засобів, схематичність зображення, проходження канону на шкоду реалістичності - ці фактори необхідно враховувати при використанні зображальних історичних джерел.

До зображувальних джерел варто віднести: гравюри з літописів, ікони, настінний розпис, мозаїка, малюнки на бересті, зображення різних видів гербів, географічні канти та плани, фото- та кінознімки.

Зображальні історичні джерела, зазвичай найбільш повно представлені у музейних зборах і колекціях й активно використовуються, як вид історичного джерела в експозиційно-виставочній діяльності в музеях всіх типів. Крім експозицій, виставок, фондової роботи, зображувальні історичні джерела широко використаються в науково-просвітницькій діяльності, а також у реставрації й консервації.

Зображення є результат вираження людського, духовного змісту через матеріальну форму твору мистецтва. По своїй сутності зображальні джерела фіксують дійсність в образній формі й на різних носіях.

У наш час прийнято виділяти три групи зображувальних джерел:

1. Зображувально-художні джерела (твори образотворчого мистецтва, художня фотографія, художнє кіно)

2. Зображувально-графічні джерела (карти, плани, схеми)

3. Зображувально-натуральні джерела (документальна фотографія, документальне кіно)

Всі вони мають специфічні особливості, які характеризуються технікою виконання, фіксації й відбиття інформації.

Зображувально-художні історичні джерела - твори мистецтва: живопис, графіка, твори декоративно-прикладного мистецтва. Деякі дослідники розглядають як зображувальні історичні джерела скульптуру й пам'ятники архітектури.

По характеру змісту виділяються зображальні документальні джерела, у яких художник зображує сучасну йому подію; художні твори реалістичного характеру, у яких немає єдності часу створення й часу, відбитого в сюжетах картин; добутки символічного характеру, у яких відбивається художницьке відношення до предмету зображення, його оцінка, ідеї й почуття художника. Цей аспект становить інтерес як джерело для вивчення світогляду художника.

Зображувально-графічні історичні джерела розширюють можливості збагачення існуючих історичних знань просторовими судженнями через можливості опису новими способами місця розташування об'єкта в просторі і його атрибутах. Плани й схеми характеризують різні об'єкти архітектурні, технічні, дозволяють вивчати, відтворювати й реставрувати ці об'єкти.

Специфіка відображення й втілення дійсності в кіно-фотодокументах складається також й у тому, що це відображення завжди образне. Це не розповідь про подію, не спогад, а зорові сліди, закріплені певними технічними засобами, які дають можливість людській свідомості відтворити більш-менш точний образ факту. Фотографія, незважаючи на всю свою точність, дає не повний його образ, а плоску проекцію, яку людина доповнює до образу у своїй свідомості.

Для всіх видів зображуваних джерел найважливішою проблемою є виділення вираженої в зображеному образі інформації, що адекватно відтворює дійсність. У рамках дослідницького завдання в процесі вивчення також необхідними є стадії виявлення джерел, «прочитання», установлення авторства, з'ясування датування і умов походження, аналіз і синтез, фактів отриманих у результаті дослідження. Джерелознавчий аналіз цих джерел виявляється значно більше складним, ніж звичайних письмових джерел. Аналіз, як правило, вимагає залучення додаткової інформації з інших джрел, а зміст інформації, витягнутої з зображуваних історичних джерел, повинне одержати природно-мовленнєве вираження.

Отже, зображувальні джерела поділяються на джерела:

1) географічного змісту: географічні карти, плани міст, фотографічні знімки (ландшафти);

2) антропологічного змісту: портрети;

3) дотичні практичного життя: зображення знарядь, костюмів, зброї, монет, гербів, кінозніймки, рекламні картини;

4) картини, що зображують свята, засідання суду, культи, карикатури й кінознімки;

5) художнього і наукового змісту.

А. Федер робить спробу дати класифікацію історичних зображальних джерел „з усіх точок зору". У нього виходить при цьому наступний розподіл джерел:

I. За походженням:

1) за часом походження

а) сучасні й б) віддалені;

2) за місцем походження:

а) вітчизняні й б) іноземні;

3) за способом знання фактів:

а) не посередні (первинні), б) посередні (вторинні, віддалені);

4) за статусом автора:

а) суспільні (публічні) і 6)приватні.

II. За змістом:

1) релігійні або священні

2) світські або мирські.

У межах цих відділів джерела ще діляться по історичних періодах, країнах і різних галузях історії (загальна, політичного життя, економічного життя, культури, церкви й т.д.), про які говориться в джерелах.

Зображувані джерела - це здобутки живопису й скульптури. Вони є джерелами не тільки при дослідженні історії мистецтв, але й при дослідженні історії суспільних відносин. Класовий розподіл суспільства, класова боротьба, окремі історичні події, вірування, суд і т.д. нерідко знаходять яскраве, досить виразне зображення у творах мистецтва, особливо в живописі. Щодо цього для приклада досить посилатися на твори Верещагіна про військові походи Росії, Бройдо «Розстріл 26-ти бакинських комісарів. P. Brueghel „Iustitia“ й ін. Добутки живопису й скульптури дають, крім того, зображення найбільш видних історичних діячів, типів представників окремих класів, зброї, знарядь і т.д.

При використанні як історичних джерел зображальних добутків живопису й скульптури необхідно піддати їх всім видам критики (підготовчої, тлумачення й вірогідності). При критиці вірогідності необхідно піддати критиці кожне окреме «повідомлення» зображального джерела. Так наприклад, у картині, що зображує розстріл робітників на вулицях Петербурга в 1905 році, може бути (і є) вірним повідомлення, що відбувався розстріл, але можуть бути неправильно зображені будинки; мундири військових можуть відповідати дійсності, а одяг робітників ні; гвинтівки можуть бути зображені правильно, але як їх тримали при стрілянині - ні, і т.д.

Така перевірка виробляється за допомогою порівняння з повідомленнями інших джерел (спостереження місцевості, фотографічні знімки, акти, газети й ін.) і шляхом всебічного вивчення самого зображального джерела у всіх його деталях. У результаті аналізу зображального джерела буде встановлено, чи спостерігав художник сам за зображуваною подією або явищем, або ж користувався повідомленнями інших осіб, газет, прокламацій й ін., наскільки точно було спостереження художника (якщо воно мало місце) і передача спостереження, і яка основна ідея й ціль зображального джерела. При цьому необхідно мати на увазі, що твір мистецтва ніколи не є цілком точним зображенням якої-небудь речі або явища і що добутки сучасних художників, що зображують давно минулі явища, подібно історичним романам, є найменш цінними джерелами, тому що вірогідність їх залежить від тих джерел, якими користувався художник, і від точності розуміння й передачі художником використаних ним повідомлень різних джерел.

Особливо умовним є зображення суспільних явищ в деяких школах живопису (футуризм, кубізм й ін.) а також у карикатурах і шаржах, що зображують окремі обличчя й суспільні явища з розрахунком викликати до них відразу й ненависть або любов, і, тим самим, спонукувати особу, що розглядають карикатуру, на певні дії. Тому що це є основною метою карикатури, то карикатури завжди розраховані на певний суспільний клас або групу населення. Свого завдання карикатура прагне досягти шляхом зосередження уваги саме на окремих рисах, що є характерними для даного явища, при чому ці риси й всі явища можуть бути зображені алегорично. Карикатура є досить важливим засобом політичної агітації, особливо, якщо карикатурист талановитий, і тому що величезна більшість талановитих карикатуристів, наприклад, Гойа, Ропс, Цилле, Кольвіц, Гросс, Дені, Ротов й ін., направляли свою творчість проти панівних класів і капіталізму з усіма властивими ним явищами, то буржуазія схильна заперечувати характер мистецтва в карикатури.

Методи критики карикатури, як історичного зображуваного джерела, в основному ті ж, що й у живописі. Але в карикатурі варто зосередити основну увагу на критику тлумачення. Звичайно карикатура супроводжується текстом, що підкреслює ідею карикатури, але нерідко із цензурних міркувань і текст при карикатурі є алегоричним, зміст якого варто розкрити. При критиці вірогідності повідомлень карикатури варто з'ясувати, наскільки розповсюдженими були зазначені в карикатурі явища, чи мали вони взагалі місце, і чи не спотворює карикатура дійсності, наприклад, чи не приписує вона окремим особам або класу дії, які не мали з їх боку місця. Установити це можна тільки шляхом залучення інших історичних джерел (газет, актів, мемуарів й ін.).

У зображальному джерелі - плакаті основним є текст, який коротко і ясно закликає до певних дій. Картина або малюнок, що супроводжує текст плаката, має на меті привернути увагу до плаката, змусити прочитати його текст, а також прагне підсилити вплив тексту на читача, зробити текст особливо виразним. За своїм характером плакати бувають всілякі: рекламні (які рекламують товари, видовища й т.д.), культурно-просвітні ( які вказують на засоби боротьби або призивають до боротьби з якимось явищем й т.д.) і політичні. Для історика найбільший інтерес представляють саме політичні плакати, що одержали під час громадянської війни велике поширення в радянських республіках. За прикладом Радянської Росії політичні плакати, як агітаційний засіб, сталі випускати контрреволюційні армії, а також політичні партії в інших державах.

При використанні плаката, як історичного зображального джерела, необхідно піддати критиці текст плаката і картину (або малюнок) на плакаті. Прийоми критики тексту плаката ті ж, що при критиці публіцистичних джерел, прийоми критики картини або малюнка такі ж, які застосовуються при критиці картин і карикатур.

Фотографічні і кінематографічні знімки

Фотографічні й кінематографічні знімки, як історичні зображальні джерела, повинні бути піддані, всім видам критики (підготовчій, тлумаченню й вірогідності). При критиці вірогідності необхідно мати на увазі, що фотографія аж ніяк не є точним зображенням дійсності і якщо у звичайному житті слово «фотографічний знімок», вживають у змісті точності, то це далеко не відповідає дійсності.

Під час війни солдат посилав у село фотографічні знімки, на яких бравий солдат сидить на арабському чистокровному коні, що встав на задні ноги, і стріляє з револьвера, з дула якого виходить вогонь, як з вогненної печі, удалині ж вибухають снаряди й видний навіть шматочок моря із броненосцем. Але навіть у самому глухому селі знали, що з дійсності на знімку зображений більш менш правдиво тільки солдат. А сидів же він під час фотографування на дерев'яній конячці - ослоні, у руках тримав револьвер з дерева або жерсті, а снаряди, броненосець та інше були розмальовані на полотні. І навіть солдат - якийсь особливий: обличчя в нього якесь окам'яніле, руки й ноги тримає неприродно. Гарний фотограф за допомогою коригування може будь-яку фотографію перетворити на іншу, тобто вона буде носити інше повідомлення ніж насправді.

А в кінематографічному знімку із правдивістю справа стоїть ще гірше: показують древню Ассирію і Вавилон, люди літають по повітрю на килимі літаку, велосипеди руйнують стіни, зловмисники потопляють величезні пароплави й т.д.

При критиці вірогідності повідомлення фотографічних і кінематографічних знімків, насамперед, необхідно звернути увагу на можливість декоративності: палаци можуть виявитися картиною на полотні або спорудженнями з фанери, величезні пароплави дитячими іграшками, злива й бурхливі хвилі - струменем зі шланга, море - невеликою калюжею або коритом, а задіяні особи - загримованими артистами. З'ясувати, де ми маємо справу з декораціями, і де з нормальними речами і явищами можна шляхом пильного вивчення знімка й обліку, під яким кутом і на якій відстані зроблений знімок. Щоб мати можливість зробити цю роботу, історик, який використовує фотографічні й кінематографічні знімки як історичне зображальне джерело повинен бути знайомий з технікою фотографії й кінематографії й знати основні технічні прийоми фото-кинозйомок.

Кінематографічні й фотографічні знімки в останні десятиліття фіксують всі скільки-небудь видатні події громадського життя. Але при використанні знімків фото- і кінорепортерів необхідно мати на увазі, що досить часто репортери й редакції дають підроблені знімки. Наприклад, знімки з жертв єврейських погромів видаються за знімки з жертв більшовиків, першотравнева демонстрація у Львові - за першотравневу демонстрацію в Кишиневі, демонстрація 1922 року - за демонстрацію в 1930 році й т.д. З'ясувати ці підробки й помилки можна шляхом вивчення зображених на знімку осіб, прапорів (написів), фону картини (будинків, вивісок, рослин), одягу, обличчя, мундирів городових, солдат, офіцерів і посадових осіб і т.д. Немає декількох міст із зовсім однаковими будинками, гасла на прапорах, вивіски, одяг і мундири змінюються, і ці обставини дають можливість встановити підробку або помилку.

Найбільшу цінність для історика суспільних відносин представляють знімки з натури (видові й хроніки). Художні кінопостановки представляють для історика класової боротьби інтерес лише настільки, наскільки в них відбиваються ідеологія, сімейні відносини, побут і т.п. окремих класів і класові протиріччя взагалі. Критична перевірка повідомлень художніх кінознімків в основному така ж, як перевірка повідомлень художньої літератури.

Географічні карти і плани

Історику досить часто доводиться звертатися до послуг географічних карт і планів міст, селищ, будинків, фортець і т.п. Зустрівши в джерелі згадування якогось селища, річки, міста, області, історик по географічній карті намагається з'ясувати його місцезнаходження. Плани, які публікуються в описах археологічних й етнографічних експедицій й в описах окремих пам'ятників старовини й мистецтва, плани й географічні карти, складені мандрівниками й топографічними експедиціями - історик часто використовує як історичні зображальні джерела.

Погрішності і помилки зустрічаються в планах і географічних картах аж ніяк не рідше, ніж в інших джерелах. До останніх сторіч географічні карти й плани складалися по досить приблизних вимірах, за простими спостереженнями «на око» і навіть по розповідях купців й інших осіб, що мали можливість познайомитися з якоюсь країною. За таких умов жадати від плану або географічної карти точності не можна. Досить глянути на географічні карти, складені географами древнього світу й середніх століть, щоб визначити наскільки помилково було їхнє подання про розміри окремих країн і морів, про розташування рік, озер, островів і міст, не говорячи вже про те, що подання про нашу планету було в них зовсім інше, ніж у нас.

Проте древні географічні карти й плани - досить коштовні зображальні джерела, по яких ми можемо встановити ступінь знайомства окремих географів і народів з сусідніми країнами, уявлення вчених різних епох про нашу планету, а також розташування окремих селищ, міст і фортець, які не збереглися до наших днів.

Інша група географічних карт і планів - історичні географічні карти й плани, складені на підставі актів, описів подорожей, древніх географічних карт і планів, житій святих, літописів й інших історичних джерел. Точність цих карт і планів залежить від вірогідності повідомлень джерел, які були використані при складанні їх, від правильної критичної перевірки цих повідомлень, від точності занесення укладачем установлених фактів на папір і від точності друкованої (графічної) передачі складених карт і планів.

Третя група географічних карт і планів - сучасні карти й плани, складені на підставі топографічних зйомок і більш точних вимірів. Точність сучасних географічних карт і планів залежить від точності топографічних зйомок і вимірів, від точності занесення результатів зйомок і вимірів, на папір і від точності друкованої (графічної) передачі складених карт і планів.

При критиці вірогідності сучасних географічних карт і планів необхідно, насамперед, встановити, у результаті яких зйомок і вимірів складені карти й плани. При цьому дуже важливо встановити точний час зйомок і вимірів, тому що жодна географічна карта не відбиває зовсім точно географії країни. Одні з населених пунктів припиняють своє існування, інші населені пункти виникають, будуються нові дороги, змінюються границі й т.д. Цим пояснюється те, що навіть найбільш точні сучасні географічні карти швидко застарівають.

Що ж стосується перевірки повідомлень сучасних географічних карт, то вона може бути зроблена шляхом порівняння карти з місцевістю, зображеної на карті. Але таке порівняння здійсненне тільки в порівняно невеликій місцевості або відносно розташування на карті основних рік і населених пунктів. Тому доводиться порівнювати карти між собою, вважаючи за більше достовірні повідомлення карт, складених на підставі топографічних зйомок. При цьому зміни, що відбулися після топографічної зйомки, повинні бути встановлені на підставі інших джерел (договорів між державами, законодавчих актів про адміністративний поділ держави, актів про виникнення нових поселень і повідомлень про знищення пожежею, повінню, землетрусом і т.п. окремих селищ, актів про перейменування міст і селищ, газетних повідомлень і т.д.).

При використанні як зображального джерела історичних географічних карт, варто встановити правильність розташування рік, озер, гір і т.п. по перевірених сучасних географічних картах (звичайно, якщо не відбувалося переміщення русла рік, висихання рік й озер, появи нових гір, островів і т.п. географічних змін, що можуть бути встановленими по письмових джерелах). Розташування ж міст, селищ, границь між державами й областями, місце розташування окремих народностей, торговельних й інших шляхів і т.п. на історичній географічній карті повинне бути перевірене по достовірним, тобто перевіреним, повідомленням актів, літописів, описів подорожей й інших джерел.

При перевірці повідомлень древніх географічних карт варто встановити, у якому місці перебували відзначені на них поселення, ріки й т.п. і чи існували вони взагалі. Тому повідомлення древніх географічних карт відносно гір, морів, рік й озер повинні бути звірені з повідомленнями наступних древніх географічних карт, із сучасними географічними картами й з повідомленнями древніх письмових джерел. При встановленні розташування міст й інших поселень, відзначених на древніх географічних картах, варто використати також дані археологічних обстежень і розкопок.

Таким чином, проаналізувавши види та особливості зображуваних історичних джерел ми дійшли висновку, що вони становлять неабияку наукову цінність у контексті вивчення історії взагалі, та у більш вузьких спеціалізація, наприклад, як історія мистецтва, історія релігії (де історичними зображальними джерелами є ікони), геральдика, історія дворянських родів тощо (де історичним зображальним джерелом є герби), історична географія (де історичними зображальними джерелами є географічні карти, плани). Не можна не зауважити, що більшість зображальних джерел не можуть відобразити повну реальну картину тих подій, або явищ, які вони репрезентують, але основне історичне повідомлення, які вони у собі несуть являє неабияку цінність для дослідників та науковців.

Список використаної літератури

1. Джерелознавство історії України. - К., 1998;

2. Історичне джерелознавство. Підручник (Я.С.Калакура та ін.). - К., 2002;

3. Калакура Я.С. Класифікація та ідентифікація джерел з українознавства // Українознавство в системі освіти. - К., 1996;

4. Калакура Я.С. Джерелознавчі аспекти сучасного українознавства // Вісник Київського ун-ту. Українознавство. Вип. 2. - К., 1997;

5. Ключевский В.О. Источниковедение: Источники русской истории: Соч. в 9 т. / В.О.Ключевский. - М.: Мысль, 1989. - Т. 7;

6. Ковальский Н.П., Мыцык Ю.А. Анализ архивных источников по истории Украины XVI- XVII вв. - Днепропетровск, 1984;

7. Макарчук С. Писемні джерела з історії України. - Львів, 1999;

8. Медушевская О.М. Источниковедение: теория, история и метод. - М., 1996;

9. Павленко С.Ф. Джерела зображальні. В кн.: Джерелознавство історії України. - К., 1998;

10. Пушкарев Л.Н. Классификация исторических источников. - М., 1975;

11. Теория и методика историографических и источниковедческих исследований: межвуз. сб. науч. тр. - Днепропетровск, 1989;

12. Тереньтьева Л.А. Изобразительные источники и методика их использования в исторических исследованиях. - М., 1992.