Афганістан - невідомі сторінки неоголошеної війни

Афганістан - невідомі сторінки неоголошеної війни

(реферат)

Введення

Формування історії, що визначає ланцюжок подій у різних історичних масштабах, робить ключовий вплив на хід історії - один з головних і неоднозначних питань, яке цікавить істориків і не тільки їх, а багатьох людей діяльність, яких зв'язана не тільки прямо, але навіть взагалі здавалося б не пов'язана з історичною наукою. Більше того, це питання цікавить майже кожну людину. Якщо розглядати історичний процес як результат діяльності системи керування під впливом безлічі фізичних, природних і суспільних факторів то закономірно постає питання про роль кожної частини цієї системи в процесі. Сама по собі система керування складається з ряду підсистем, кожна з яких також є деякою системою зі своїми внутрішніми взаєминами й правилами. Але оскільки окремі підсистеми є частиною реального світу і їхнє існування в такому виді багато в чому визначається не тільки їхньою внутрішньою діяльністю, але й також зовнішніми взаємозв'язками, то одним з актуальних питань є питання про вплив кожної з них окремо на загальний процес функціонування системи частиною, якої вона є.

Саме по собі керування є замкнутою системою. Воно завжди передбачає, головну мету, на досягнення якої спрямована діяльність підсистем зв'язаних у систему. Фактором, що визначає роботу такої замкнутої системи є використання порівняння реальної розкладки фактів з тієї, котра повинна бути у відповідності із цілями реагування на результат цієї різниці зміною форми й ступені впливу на систему, іншими словами в замкнутій системі контролю досягненню мети служить зворотний зв'язок. Але результат такого порівняння багато в чому визначається перетвореннями, зробленими над інформацією й впливом підсистемами цього ланцюжка керування, а саме якщо для керування використовується стратегія, то результат багато в чому визначається тим, як інші підсистеми сприймають вплив і, що вони повертають на виході. Однієї з великих підсистем у цьому ланцюжку є суспільство й групи людей, що активно беруть участь у діяльності системи керування. Так яка ж роль суспільства й особистості в цьому ланцюжку?

Оскільки це питання є складною, багатогранною проблемою, то вирішити його з однозначним, точним доказом неможливо, воно є фундаментальним питанням. Проблема зв'язку особистості й історії в змісті їхнього впливу один на одного й взаємодії спростерігається протягом всього життя людства. Багато століть назад, коли тільки починалося розселення людей на Землі, зміна життєвих укладів відбувалася в основному під дією природних умов, у цей період еволюція людини йшла повільно. У первісний період роль особистості простежується з формальної точки зору досить просто - це наявність вождів у племенах, які в процесі свого становлення завойовували авторитет силою, спритністю й мудрістю й перетворювалися в загальновизнаних авторитетів. І це було досить зрозуміло, тому що доводилося боротися за існування, а, поєднуючись разом, зберігаючи й передаючи досвід, це вдавалося легше.

Протягом століть, при вкрай малій населеності Землі, вплив племен один на одного був дуже малим й тоді історичні періоди дуже сильно розтягувалися в часі.

Отже, на первісному періоді історії можна зробити висновок, що складалася традиція виділяти особистість і приписувати їй роль у створенні історії. Згодом населення збільшувалося, і вплив груп населення один на одного проявлявся усе сильніше. На той час, як сформувалися народи, що населяють великі території, відносини між людьми вийшли на новий рівень, вони значно розшарувалися по рівнях, з'явилася багатоплановість у вигляді сфер відносин, таких як держава з безліччю підсистем відносин у ній. Тепер уже стало значно важче не тільки сказати, хто визначає хід історії, але й виділити ланцюжок і послідовність історичних подій. Можна зробити припущення, що лідерство, є головною роллю у історії особистості.

Але тепер саме час подивитися на той період, коли вже цілком сформувалася глобальна світова система, з'явилася нова реальність, у якій було складне переплетення сфер суспільно-політичного життя суспільства. Для неї характерне явище протиставлення ролей суспільства й маси окремої особистості в історії.

Одна з яскравих історичних подій - радянсько-афганська війна, у якій є й особистості і маси, що перебувають у динамічній взаємодії, де можна побачити роль особистості, як у глобальному масштабі, так і на мікро рівні. При чому тут видно динаміку ролей як давно відомих особистостей, так і виникнення нових авторитетів.

Особистості та їхня роль у неоголошеній війні

У першу чергу я вирішив розглянути роль особистостей, що починали цю війну.

Фатальний день

27 грудня 1979 року новий правитель Афганістану Хафизулла Амін запросив до себе гостей. На обід разом із дружинами з'їхалися його найближчі соратники - члени Політбюро, міністри. Формальним приводом, щоб зібрати всіх, стало повернення з Москви секретаря ЦК НДПА Панджерши. Але була й ще одна істотна причина, по якій Амін запросив до себе гостей. Недавно він переїхав у спеціально відремонтований для глави партії й держави розкішний палац, розташована на пагорбі наприкінці проспекту Дарь-Уль-Аман. Раніше тут розміщався штаб кабульського гарнізону, тепер же цей величний замок став належати генеральному секретареві ЦК НДПА, голові Революційного комітету, вождеві всіх афганських трудящих. Аміну не терпілося показати гостям розкішні покои, багатий розпис стін, оброблені деревом і каменем особисті апартаменти, бар, їдальню, зали для врочистих прийомів.

Навколо палацу були розбиті квітники, а на сусідньому пагорбі відбудований ресторан для майбутніх веселих пікніків. Отримавший університетську освіту в США, Амін був схильний до світських забав.

Обід проходив у легкій, невимушеній обстановці, тон задавав сам привітний хазяїн. Коли Панджерши, пославшись на приписання лікарів додержуватися дієти, відмовився від супу, Амін пожартував: "Напевно, у Москві тебе розпестили кремлівською кухнею". Панджерши лагідно посміхнувся, прийнявши жарт. Він витер серветкою губи й ще раз повторив для всіх те, що вже розповідав Аміну: радянське керівництво задоволене викладеною їм версією смерті Тараки й зміни керівництва країною, його, Панджерши, візит ще більше зміцнив відносини з Москвою. Там йому підтвердили, що СРСР надасть Афганістану широку військову допомогу.

Амін тріумфально обвів очима присутніх: "Радянські дивізії вже на шляху сюди. Я вам завжди говорив, що великий сусід не залишить нас у лиху годину. Все йде прекрасно. Я постійно зв'язуюся по телефону з товаришем Громико, і ми спільно обговорюємо питання, як краще сформулювати інформацію про надання нам радянської військової допомоги".

Після других блюд гості перейшли в сусідній зал, де був накритий чайний стіл. Деякі, пославшись на термінові справи, виїхали. І отут трапилося непояснене. Майже одночасно всі відчули себе зле: їх долала дивовижна, невідома нікому раніше сонливість. Люди падали в крісла й буквально відключалися. Налякана прислуга кинулася викликати лікарів з радянського посольства й Центрального військового госпіталю.

Дивна хвороба відразу вразила всіх, крім Панджерши. Амін не був виключенням: його охоронці, підтримуючи обм'якле тіло генсека, допомогли йому добратися до кушетки, і хазяїн палацу миттєво провалився в глибокий сон.

Коли приїхали з радянського посольства лікарі, вони промили йому шлунок і привели в почуття, він, відкривши ока, здивовано запитав: "Чому це трапилося в моєму будинку? Хто це зробив?"

Амін ще не знав, що головний подив, вірніше, потрясіння чекає його попереду. Майже всі гості, що прийшли в себе, роз'їхалися. В 19 годин 30 хвилин - стало вже темно - кілька страшних вибухів потрясли будинок.

Зі стель посипалася штукатурка, почулися дзенькіт розбитого скла, перелякані крики прислуги й охоронців. І майже відразу слідом за цим нічну тьму розірвали світлі нитки трасуючих куль - вони тяглися до палацу із всіх чотирьох сторін, а гуркіт вибухів став безперервним.

Усе, що існувало до цього, миттєво, без усякого переходу перестало існувати. На палац був звалений такий шквал вогню, що нічого було й думати про якихось окремих терористів. Але що це? Бунт? Зрада? Або, може бути, кошмарний сон?

Амін відірвав від подушки важку голову: "Дайте мені автомат". "У кого ти хочеш стріляти? - запитала його дружина. - У радянських?"

Незабаром усе було кінчено. Осколки гранати наздогнали Аміна за стійкою того самого бара, що він з гордістю показував удень своїм гостям. Через кілька хвилин до вже неживого тіла підійшла збройна людина у військовій формі, перевернула Аміна на спину, дістала зі своєї кишені фотографію й звірила її з тим, чиє тіло лежало перед нею. Переконавшись у тім, що не помилилася, людина ще раз вистрілила у тіло вже колишнього керівника Афганістану.

Пізно ввечері по радіо був оголошено: "Революційний суд присудив зрадника Хафизуллу Аміну до страти. Вирок приведений у виконання". Було також оголошено, що зараз до народу Афганістану звернеться новий генеральний секретар ЦК НДПА товариш Бабрак Кармаль.

Політики не раз піддавали випробуванням мир, ставлячи людей по різні сторони барикади, роблячи ворогами, сіяючи в їхніх душах насіння недовіри й ненависті. І тепер Афганістан. Постріли в палаці на проспекті Дарунок-Уль-Аман, добивши коротке перемир'я, стали сигналом до нової глобальної ворожнечі, на багато років, що поховала надію на краще.

Навряд чи ті, хто віддавав наказ радянським дивізіям перейти Амудар'ю, усвідомлювали всі наслідки цього рішення. 28 грудня, тобто наступного дня після зробленого в Кабулі перевороту, людство прокинулося вже в іншій епосі. Ніч стала рубежем, що розділив новітню історію на "до "після" Афганістану.

Слово це - Афганістан - на десятиліття міцно ввійшло лексикон політиків, дипломатів, військових, розвідників, журналістів... "Акт інтернаціональної допомоги", як було названо військове вторгнення, надовго визначив хід всієї світової політики, відношення до нашої країни, нашим словам і нашим справам. Афганська війна без сумніву стала одним зі світових катаклізмів XX століття, трагедією для мільйонів людей.

Убивство Аміна ввечері 27 грудня 1979 року увінчало серію інших політичних убивств, стало логічною ланкою в ланцюзі переворотів і злочинів. Як тут не згадати класичну формулу: насильство подібно до ланцюгової реакції саме породжує насильство. І, може бути, є глибинний зміст у тім, що запятнавший свої руки кров'ю безневинних жертв Хафизулла Амін впав жертвою злочину?

Біографічна довідка. Хафизулла Амін. Виходець із пуштунского плем'я хароти. Сирота, виховувався у дядьків. На початку 60-х років перебував на навчанні в одному з університетів США. Кілька років працював директором педучилища. Член НДПА з 1966 року. В 1968 році пленум фракції "хальк" перевів Аміна з членів партії в кандидати, охарактеризувавши його як людину, що скомпрометировали себе "фашистськими рисами". З 1969 року - депутат нижньої палати парламенту. З 1977 року - член ЦК НДПА. Стояв на позиціях путчизма. Один раз, виступаючи на мітингу, пообіцяв, що "нинішнє покоління молодих афганців буде жити при комунізмі". Мав задатки гарного оратора. Планомірно усував усіх, хто стояв на його шляху до одноособової влади. За деяким даними, на його рахунках у банках було 114 мільйонів афгані й 2 мільйони доларів. Був убитий під час штурму палацу Дарунок-Уль-Аман 27 грудня 1979 року.

Яка роль Аміна в "неоголошеній війні"? Я вирішив привести в приклад повідомлення радянських дипломатів і військових радників в Афганістані:

" ... У бесідах з нами 10 і 11 серпня Х. Амін відзначив, що використання військ у Кабулі проти заколотників стане можливим після позитивного рішення радянським керівництвом прохання ДРА й особисто Н. М. Тараки про розміщення в афганській столиці трьох радянських спецбатальйонів.

12.8.79. Пузанів, Іванов, Горелов".

" 25 серпня разом з головним військовим радником зустрівся з Аміном.

Амін знову підняв питання про уведення наших військ у Кабул. Відповів Аміну, що уведення наших військ може привести до ускладнення військово-політичної обстановки в регіоні й посиленню американської допомоги заколотникам.

25.08.79. Павловский".

Резолюція міністра оборони СРСР Д. Ф. Устинова: "Доповісти ЦК КПРС".

Прохань такого роду було двадцять. Кожне із прохань побічно вела до ускладнення ситуації. Але на уведення військ вплинула смерть Тараки. Радянське керівництво не довіряло Аміну й викладеній ним версії про смерть Тараки. Брежнєв шанобливо ставився до попереднього керівника Афганістану, а новому не довіряв. Отже, у нього не було вагомих стимулів протистояти уведенню військ, тим більше ніхто не очікував, що "акт інтернаціональної допомоги" затягнеться на 10 років.

Біографічна довідка. Леонід Ілліч Брежнєв. Народився 19.12.1906 у родині металурга в селі Каменське (м. Дніпродзержинськ). Член комсомолу з 1923, КПРС - з 1931 року. Під час ВОВ начальник політуправління армії, фронту. З 1955 перший секретар ЦК КП Казахстану, на 20-м з'їзді КПРС вибраний членом ЦК. Із червня 1957 член Президії ЦК КПРС. У травні 1960 вибраний Головою Президії Верховної Ради СРСР. На 23-м з'їзді партії вибраний генсеком ЦК КПРС. Помер у листопаді 1982 року, після нього генсеком став Юрій Андропов.

Хід історичного процесу об'єктивний, однак завжди пов'язаний з роллю особистостей. В епопеї повернення наших військ додому ключовими фігурами, безумовно, є М. С. Горбачов і доктор Наджибулла. Втім, слід зазначити, що ще Ю. Андропов у пору свого недовгого правління намагався виправити допущену з його прямою участю трагічну помилку.

Помічник генсека А. М. Александров-Агентів згадує, що, ставши до влади, Андропов зустрівся з Бабраком Кармалем. Юрій Володимирович прямо сказав йому: "Майте на увазі - ми довго залишатися у вас не маємо наміру. Готуйтеся до того, що незабаром вам самим прийдеться справлятися з усіма проблемами". Однак доля відпустила Андропову занадто мало часу на активну діяльність - усього кілька місяців. З його кончиною це питання знову зависло.

Наступила весна 1985 року. Вищим керівником став Горбачов. Під час однієї з перших бесід із мною в новому ранзі, розповідає Александров, він висловився рішуче й цілком виразно: "Афганську ситуацію треба якнайшвидше міняти. Досить побачити потік листів, що надходять у ЦК від радянських громадян, щоб зрозуміти: наші люди терпіти це далі не хочуть".

У жовтні 1985 року афганська делегація на чолі з Б. Кармалем прибула в Москву. От як розповів про ці переговори кореспондентові журналу "Міжнародне життя", що приймав у них участь Наджибулла:

Я не був тоді в перших рядах кабульського керівництва, сидів третім або четвертим від центра стола. В один з моментів переговорів Михайло Сергійович сказав: "Треба разом подумати про те, щоб радянські війська були виведені з Афганістану". Коли це питання було поставлено, реакція з афганської сторони стола були в основному негативною. Б. Кармаль, стемнів ще більше. "Якщо ви зараз підете, наступного разу прийдеться вводити мільйон солдатів".

Так він і сказав.

Я тоді не став просити слова, не висловив своєї думки. Але коли в перерву вийшли із залу, де відбувалися переговори, сказав своїм колегам, що Б. Кармаль не правий, що його слова не повинні вважатися позицією всього афганського керівництва.

…Для наших політиків стало ясно, що час Б. Кармаля скінчився. У ньому не бачили людини, здатного повести країну новим курсом, що згодом одержить назву "політика національного примирення". У Кабулі стали рости акції майбутнього спадкоємця Кармаля. Було вирішено, що цим спадкоємцем стане Наджибулла. Він, начальник секретної служби Афганістану, зненацька призначається секретарем ЦК НДПА. А ще через півроку він заміняє Б. Кармаля на пості генсека. Колишній керівник, як водиться, просить звільнити його від його обов'язків "за станрм здоров'я".

Біографічна довідка. Наджибулла (до 1987 року більше відомий під партійною кличкою Наджиб). Народився в 1947 році в родині службовця в містечку Мелон під Гардезом. Його батько - пуштун з гильзаев - в 60-е роки був афганським консулом у Пешаваре. В 1964 році закінчив кабульський ліцей Хабибия, в 1975 році - медичний факультет університету. В 1965 році вступив у НДПА й відразу занурився в активну революційну діяльність. Будучи студентом, двічі попадав за ґрати. До квітневого перевороту очолював нелегальний демократичний союз студентів. В 1976 році його обирають секретарем підпільного Кабульського горкома НДПА. З 1977 року - член ЦК партії. Незабаром після квітня 1978 року призначається послом ДРА в Ірані. З 1980 по 1985 рік керує службою державної безпеки (ХАД). 4 травня 1986 року вибраний генеральним секретарем ЦК, а в листопаді наступного року - президентом Республіки Афганістан.

У жовтні 1986 року Наджибулла вже як першу особу знову приїхав у Москву. Лейтмотив бесід Горбачова з новим афганським лідером був таким: "Розширюйте соціальну базу. Навчитеся, нарешті, вести діалог із племенами, використовувати їхню специфіку. Спробуйте обпертися на духівництво. Відмовтеся від лівацьких перегинів в економіці. Зумійте організувати підтримку приватного сектора "...

У майбутньому, оформившись у цілісну концепцію, це й одержало назву "політики національного примирення"

Я розглядав особистостей відомих політиків, а що ж люди? Люди, які воювали тому, що так велить інтернаціональний обов'язок, які лікували й годували воїнів, адже армія без тилу ніщо. А ці люди жили в далеко не райських умовах. Ні, по документах усе було прекрасно, але послухаємо самих людей: воїнів і медиків.

Микола Ковтун, рядовий: У гарнізоні спочатку жили в землянках. Потім - у наметах, по 8-10 чоловік у кожній. Ліжок не було: або дошки стелили, або паролон. Узимку спали одягненими. Простирадла? Ми їх у самому кінці служби побачили. Лазні теж не було, милися абияк. Годували з банок: каша перлова, тушенка плюс чай, два шматки цукру, хліб - усе. Картоплю одержували в сухому виді, масло рідко. Я скинув кілограмів дванадцять. Коли на точках сиділи, їсти жахливо хотілося. І пити - адже жара. Завелися воші. Виводили самі: стирали одяг у бензині, солярка їх не брала. Приїжджали до нас автокрамниці з товаром з "Берізки". Сміх один: конверти, зошити, сигарети, іноді сгущенка.

Ілля Герасимато, рядовий: Прання робили в бензині, від мила користі не було. Гарних продуктів не бачили. Поки їх довезуть до того ж Шинданда, де я служив... Чим ближче до радянської границі, тим більше було шансів перехопити який-небудь "дефіцит". Недарма приказка народилася: "Якщо хочеш жити, як туз, поїдь служити в Кундуз"...

Лариса Кондратенкова: Без цибулі, часнику, іншої зелені в Афганістані скрутно доводилося. Авітаміноз в усіх спостерігався. У мене ясна кровоточили, якось із хлібом два зуби проковтнула.

В. Московченко, начальник штабу тилу 40-й армії: Складною проблемою стало забезпечення армії продовольством. Особливо швидкопсувними продуктами: м'ясом, молоком, овочами, фруктами. Возили їхніми літаками переважно для хворих і поранених. МУЛ- 76 літали з Ташкента в Кабул, Шинданд, Кандагар, АН-12 і АН-26 з Фергани - у Кундуз, Баграм, Джелалабад.Начебто й часто літали, і швидко, але в жару хіба можна все зберегти у свіжому виді, те ж молоко?

А. Сиваков, перший зам начальника тилу армії: До 84-го року багато хто плекали надію. Що вдасться зломити опір збройної опозиції, тому на облаштованість дивилися як на не суть важливе, не потребуючої великої запопадливості й старання. Тільки до середини вісімдесятих виникли ознаки серйозного відношення до цієї сторони життя армії.

Радянські люди здебільшого не знали майже нічого про цю війну, тому людей, що побували "за Річкою" не розуміли.

Елеонора Анісімова: Я працювала в поліклініці "Інтуриста". На початку 80-го лікувався в мене один молодий афганець. Я його запитую: "Ви, напевно, незабаром додому повернетеся?" А він відповідає: "Ні, не повернуся. Ви хіба не знаєте - у нас іде війна". А я і справді нічого тоді толком не знала, що там і як. Дуже багато й красиво говорилося про інтернаціональну допомогу афганському народу. Показували по телебаченню, що цілуються й обіймаються радянські і афганські воїни. Як радянські лікарі лікують дітей. Виїзди агітаційно-пропагандистських загонів у кишлаки. Роздача продуктів і медикаментів. Усі посміхаються, усі задоволені. І в жодному репортажі не було повідомлень, що наші агітбригади обстрелюються, що на нас організуються напади, що нас охороняють БТРи, автоматники, що це аж ніяк не розважальна прогулянка.... Показували тільки одну парадну сторону життя радянських людей в Афгані. Природно, якщо робота в ДРА "суцільне свято", то відповідне було відношення до тих, хто вертався звідти на Батьківщину. Багато хто говорив: "Ви туди за грошима поїхали...". Але це не вірно, люди їхали, щоб перевірити свій професіоналізм, людяність, милосердя. Щоб ще раз показати усьому світу, що роль будь-якої особистості дуже важлива. У своїй роботі я забув згадати ще одну особистість, що безпосередньо вплинула на досліджувані мною події. Це колишній президент Грузії, а тоді - міністр закордонних справ Э. А. Шеварднадзе. Це він підписав у Женеві угоди про афганське врегулювання. Ось його слова: "Здавалося, я повинен був бути щасливий: у країну перестануть приходити похоронки. Буде перекритий рахунок смертям і витратам, що досягли 60 мільярдів рублів. Але, незважаючи на це, я відчквав глибоку депресію. Коли товариші мене запитали, що із мною, я не сховав, про що думав: мені важко усвідомлювати себе міністром закордонних справ, що підписав аж ніяк не угоду про перемогу. Таке в історії Росії й Радянського Союзу траплялося нечасто". Під час афганської війни виросло ціле покоління людей. Тепер частина цього покоління воює в Чечні. В умовах схожих з афганськими. Але я хочу побажати своїй країні й самому собі, щоб ця війна була останньою війною не за мир, а за які-небудь інші речі.

Висновок

Я закінчую свою роботу й роблю висновок - роль особистості в історії величезна. Неважливо, хто це політик або генерал, лікар або солдат, письменник або вчитель. Кожна людина, не думаючи про історію, вершить її і як з маленьких цеглинок виростає будинок, так з окремих діянь кожної людини створюється історія. Треба всім усвідомлювати цю істину й думати про те, що людина не для себе живе, а для інших людей, для своїх нащадків. Хоча б для того, щоб, розповідаючи дітям про те, що ти зробив у житті, не було болісно соромно за себе. Адже життя для себе не можна навіть назвати життям, це - існування. І я хочу звернутися до всіх людей: пам'ятайте про це й живіть не тільки для себе, але й для історії; живіть в ім'я самого життя.

Література

1. Д. Гай, В. Снегирев "Вторгнення. Невідомі сторінки неоголошеної війни" Москва СП "ИКПА" 1991;

2. Радянська військова енциклопедія Москва Воениздат 1976;

В. Островський, А. Уткін "Історія Росії 20 ст." Москва "Дрохва" 1999;