Етапи Української національної революції та становлення української державності

ЗМІСТ

1. Політична і соціально-економічна ситуація в Україні напередодні революції

2. Основні етапи Української національної революції та становлення української державності

3. Утворення Української гетьманської держави

4. Переяславсько-Московський договір 1654 р.

Література

Понятійний апарат

1. Політична і соціально-економічна ситуація в Україні напередодні революції

Це питання слід розглядати з того, що у середині XVII ст. надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща стала одним з головних експортерів хліба. Орієнтація на внутрішній та зовнішній ринок, а не на задоволення власних потреб, суттєво вплинула на структуру поміщицьких господарств, які перетворювалися на фільварки. В основі цієї трансформації лежали два взаємопов'язані процеси -- зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва. Особливо зросла панщина в районах, сполучених із зовнішнім ринком. Наприклад, у східній Галичині та на Волині вона досягала 5 - 6 днів на тиждень. Паралельно невпинно зростали натуральні та грошові податки.

Ще тяжче жилося селянам у маєтках, які здавалися власниками в оренду. Лише у 1616 р. більше половини українських земель, що належали Польщі, орендувалися єврейськими підприємцями, які, маючи на меті у короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і виснажували землі.

До селянства за своїм соціальним становищем найближче стояли нереєстрові козаки, які в першій половині XVII ст. зосереджувалися в Запорізькій Січі і навколо неї.

Помітно погіршуючи соціальне становище народу, фільварково-панщинна система водночас гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, зародки яких були тоді в багатьох галузях промисловості, не сприяла вона й формуванню єдиного ринку України.

Слід зазначити, що формування козацького стану супроводжувалося виникненням на Півдні України якісно нового типу господарства, фермерського за своїм характером. Цей процес знаходився у протиріччі з пануванням польсько-шляхетського панщинного господарства.

У складній ситуації в цей час опинилось і міщанство, особливо біднота, ремісники. У містах, які становили приватну власність феодалів, жителі виконували різні повинності та сплачували податки -- чинш (по 20 - 30 грошів з "диму"), церковну десятину та ін. Хоча на початку ХVII ст. більшість міст України користувалася Магдебурзьким правом, це самоврядування постійно обмежувалося. Війтів, як правило, призначав польський уряд, а не обирали міщани. Міщанство страждало від конкуренції шляхти в торговельно-промисловій діяльності, бо шляхта мала право безмитного вивезення своєї продукції, користувалася монополією в заняттях ґуральництвом, млинарством та ін. До того ж у політичному та економічному житті міст провідну роль відігравали поляки та інші іноземці, а українські міщани витіснялися, що зумовило загрозу "випадання" українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх у перспективі на відсталу "селянську націю".

Треба звернути увагу на те, що заможне реєстрове козацтво також було незадоволено своїм становищем. Як і шляхта, реєстрові козаки звільнялися від кріпацтва і панщини, тобто користувалися індивідуальною свободою. Водночас вищі козацькі верстви завжди бажали володіти закріпаченими селянами і мати інші рівні права зі шляхтою. На середину ХVII ст. зросли авторитет, вплив, активність та слава козацтва, а права дедалі більше обмежувалися. Після придушення селянсько-козацьких повстань 1637 -1638 рр. на Україні польський уряд сеймовою "ординацією" 1638 р. позбавив реєстровців самоврядування і обмежив реєстр 6 тис. чол. Старший комісар та полковники, призначувані з шляхтичів польським урядом, всіляко знущались з козаків: захоплювали в них землі; батьків і матерів їхніх перетворювали на кріпаків; гроші, належні за службу, не сплачували.

Слід зауважити, що у середині XVII ст. критичним було становище і в політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масова полонізація української еліти були чіткими симптомами катастрофи. Прогресуюча асиміляція українського народу поступово доходила до тієї межі, за якою він мусив зійти з історичної сцени як самостійний суб'єкт.

Необхідно звернути особливу увагу на те, що польська сторона у цей час посилила національно-релігійне гноблення. Спираючись на католицизм, польські магнати здійснювали політику національного та культурного поневолення українського народу. Одним з основних інструментів окатоличення в їх руках стала уніатська церква, яку активно підтримувала Римська курія. Один за одним в українських землях виростали костьоли, кляштори (монастирі), колегіуми та школи єзуїтів, а водночас дедалі більшого поширення набував процес передання католикам, захоплення або руйнації православних культових споруд, утисків православних за їх віру, переслідування вживання української мови та поширення українських книг.

Серед чинників, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі, були слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій. Виявом слабкості королівської влади була і певна втрата контролю над реєстровим козацтвом, внаслідок чого воно перетворилося на впливову самостійну силу, яку вже обмежувати було не тільки важко, а й небезпечно.

Крім того, селянсько-козацькі повстання першої половини ХVII ст. сприяли накопиченню воєнного досвіду, зростанню національної самосвідомості українського народу, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення.

Важливими причинами, що робили можливим козацьке повстання, стали посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності.

Отже, студенти повинні знати, що напередодні 1648 р. в Україні склалося таке становище, коли більшість українського народу -- селяни, міщани, козаки, козацька старшина, дрібна українська шляхта, нижче православне духівництво -- не хотіла і не могла далі терпіти гноблення феодалів, польсько-шляхетської адміністрації. Інтереси всіх цих груп українського населення збігалася у прагненні визволити Україну з-під влади шляхетської Польщі, з-під влади іноземців. А слабкість королівської влади, розширення впливу Запорозької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили можливою визвольну війну, яка згодом трансформувалася в національну революцію.

2. Основні етапи Української національної революції та становлення української державності

Слід зазначити, що в сучасній історіографії існує багато поглядів на питання типології, хронологічних меж та періодизації боротьби, що розпочалася 1648 р. У науковій та навчальній літературі найчастіше вживають три терміни: "повстання" (козацьке, народне, українське, селянське), "війна" (козацька, селянська, громадянська, польсько-козацька, визвольна, національно-визвольна) та "революція" (козацька, буржуазна, національна, національно-визвольна, українська).

Такий широкий оціночний спектр, очевидно, пов'язаний з тим, що доба широкомасштабної національно-визвольної боротьби середини ХVII ст. в українських землях складалася з неоднакових за тривалістю та за змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. Саме ця особливість національно-визвольних змагань певною мірою і зумовила таку розбіжність у термінології. Треба зауважити, що ця розбіжність відносна, оскільки між поняттями "повстання", "війна" , "революція" у контексті подій ХVII ст. існує глибинний зв'язок. Народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.

Визвольні змагання розпочались в лютому 1648 р. із захоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання гетьманом Війська Запорозького Б. Хмельницького. Закінчення цих подій радянська історіографія тривалий час пов'язувала з 1654 р., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком "возз'єднання", у якому вбачалася основна мета повстання.

У сучасній науковій і навчальній літературі переважає твердження про те, що закінчення Української національної революції слід пов'язувати зі смертю Б. Хмельницького у 1657 р. Але, як стверджує український історик О. Бойко, більш обґрунтованим можна вважати висновок істориків В. Смолія, В. Степанкова і В. Шевчука про те, що революція закінчилась після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р. Вічний мир між Московією та Польщею (1686 р.) юридичне зафіксував поразку цієї революції, хоча окремі бої спалахували аж до придушення Коліївщини (1768 р.).

Студенти повинні знати, що Українська національна революція у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

І - лютий 1648 - червень 1652 р.р. Цей період характеризувався найбільшим розмахом й інтенсивністю національно-визвольної та соціальної боротьби. Відбувався процес становлення державних інституцій, формування політичної еліти та національної державної ідеї. Основні завоювання - виборення в червні 1652 р. де-факто державної незалежності України (терени Брацлавського, Київського, Чернігівського воєводств) й успішне завершення селянської війни.

ІІ - червень 1652 - серпень 1657 р.р. визначився погіршенням економічного й геополітичного становища України та активними пошуками її уряду союзників на міжнародній арені для розгрому Речі Посполитої й возз'єднання у межах єдиної держави всіх етноукраїнских земель (Переяславська рада 8 січня 1654 р.). В політичному розвитку утверджується аристократична республіканська форма правління на чолі з сильною спадковою гетьманською владою у вигляді гетьманату.

ІІІ - вересень 1657 - червень 1663 р.р. охоплює час різкого загострення соціально-політичної боротьби , що вилилася в громадянську війну й призвела до розколу козацької України на два гетьманства (Правобережне і Лівобережне) та виділення Запорозької Січі в окрему політичну силу.

IV - липень 1663 - червень 1668 р.р. ознаменувався прагненням польського та російського урядів поділити Українську державу, що й сталося за Андрусівським договором 1667 р., та відчайдушною боротьбою національно-патріотичних сил за возз'єднання України.

V - липень 1668 - вересень 1676 р.р. припадає на нове загострення політичної боротьби (1668 - 1669, 1674 рр.), посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи України, ліквідацію державних інституцій на Правобережжі та його жахливе спустошення польськими, кримськими, турецькими і російськими військами. Революція зазнала поразки.

В зв'язку з тим, що події другої половини ХVII - ХVIII ст. будуть розглянуті в наступній темі, доцільно звернути увагу на події 1648 - 1657 років.

Перші перемоги козацьких військ під Жовтими Водами та Корсунем сколихнули населення України. Народне повстання широкою хвилею розлилося по Україні й переросло у велику народно-визвольну війну. Уже в першій половині літа 1648 р. були очищені від польської влади воєводства Київське, Чернігівське, Брацлавське і східна частина Подільського. В серпні повстання перекинулось на Волинь і в Галичину.

Слід зазначити, що основною силою визвольної боротьби було селянство, яке боролося проти соціального гніту польських і українських феодалів-кріпосників та іноземного поневолення.

Разом із селянством стали на боротьбу нереєстрові козаки, бідні міщани. В боротьбу включилися також козацька старшина, реєстрове заможне козацтво, нижче православне духівництво, дрібні українські шляхтичі. Оскільки козацтво мало свою військову організацію, великий бойовий досвід, саме козаки й козацька старшина стали на чолі визвольної війни, узяли в свої руки організацію і керівництво військовою справою і всією боротьбою.

Треба зауважити, що всі класи і соціальні групи -- селянство, козацтво, міщанство, нижче православне духівництво, козацьку старшину і дрібних українських шляхтичів -- об'єднувало прагнення ліквідувати владу шляхетської Польщі, національно-релігійний гніт, панування великих польських та українських полонізованих магнатів, позбутися влади іноземців. Тому Українська національна революція за своїм характером була антифеодальною і національно-визвольною, а отже справедливою і прогресивною. Ця революція мала й релігійне забарвлення, оскільки в ній часто висувалися лозунги, спрямовані проти католицизму й унії на захист православної віри.

Українську національну революцію слід розглядати як складову визрівання соціальної та національно-визвольної боротьби, що охопила європейські країни протягом 40-70-х рр. ХVII ст. На думку сучасних дослідників, Українська національна революція має багато спільного з Нідерландською революцією 1566 - 1609 рр.

3. Утворення Української гетьманської держави

Тут доцільно розповісти, що на визволених землях - від р. Случі на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні (близько 2000 тис. кв. км) - почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась українська національна держава.

Особливу увагу слід звернути на те, що вперше в українській історії було чітко сформульовано фундаментальні основи національної державної ідеї: право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; незалежність і соборність Української держави, генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби. Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною - від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади (центральні і місцеві), які виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало; фінансову систему і податки, що збиралися на утримання органів публічної влади; збройні сили; судочинство; зовнішні стосунки з іншими державами.

Слід зауважити, що специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовило ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності.

Очолював новий державний апарат виборний гетьман, яким став Б. Хмельницький. Йому належала вища військова, адміністративно-політична і судова влада.

Адміністративний устрій в Україні складався на зразок устрою Запорозької Січі. Найвищим органом влади на Україні вважалася Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала політичні й військові питання. Місцеві справи вирішувалися на полкових і сотенних радах.

Найближчим постійним помічником гетьмана була генеральна, вища військова старшина, яка разом складала центральний гетьманський уряд. Центром, столицею, де перебувало гетьманське правління, в часи визвольної війни стало м. Чигирин.

Територія України поділялася на полки, число яких було несталим. Так, у 1648 р. їх налічувалося близько 40, в 1649 р. - 16, в 1650 р. - 20 і т. д. На чолі полку стояв полковник, помічниками його була полкова старшина: писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий.

Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками, яких або обирала сотенна рада, або призначав гетьман чи полковник. При сотникові була сотенна старшина. У містах і селах адміністративні функції виконували отамани.

Студенти повинні знати, що українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя - демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважали демократичні засади, про що свідчило існування таких суспільних явищ та норм: 1) функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мало усе військо; 2) виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана; 3) відсутність жорстоких міжстанових меж, що давало змогу міщанам і селянам "покозачитися" і стати частиною привілейованої верстви - козацтва.

З часом, коли ситуація стала критичною, а демократія дедалі більше набула рис класичної охлократії, під впливом Б. Хмельницького та його однодумців набрали силу авторитарні начала. Безпосередніми виявами цього процесу були: 1) поступове обмеження впливу "чорних" рад та витіснення їх старшинською радою; 2) зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана; 3) домінування командних методів управління в державному житті; 4) встановлення спадкового гетьманату, тенденція до переростання гетьманської влади в монархічну.

Належить підкреслити, що створення державності в Україні означало політичну зрілість української народності. На визволеній території вона здійснювала свій суверенітет, налагоджувала господарство, займалася формуванням війська, тримала в покорі народні маси. Зовнішньополітичний аспект діяльності державності полягав в тому, щоб довести революцію до переможного кінця.

Отже, треба зробити висновок, що в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилилась тенденція переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію.

4. Переяславсько-Московський договір 1654 р

При вивченні характеру Переяславсько-Московського договору слід вважати, що Б. Хмельницький підписав договір з царем як рівноправний військовий союз України з Московською державою. Аналіз "Березневих статей" дозволяє зробити висновок, що Україна ввійшла під протекторат Московської держави, щоб зберегти свою державність.

Доцільно підкреслити, що чим далі тривала війна, тим більше Б. Хмельницький, старшина і народні маси переконувалися, що лише своїми силами Україна в той час визволитися з-під влади шляхетської Польщі не могла. Турецький султан був ненадійним союзником, до того ж була велика релігійна несумісність православних і мусульман.

Природно, що в цих умовах погляди Б. Хмельницького й населення України зверталися до одновірної Москви. Після першого листа цареві Олексію Михайловичу від 8 червня 1648 р. Богдан Хмельницький протягом усієї війни підтримував зв'язки з царським урядом, домагаючись включення російської держави у війну з шляхетською Польщею. Хмельницький перед московськими послами наголошував про великі переваги, що матиме Росія в разі переходу України під владу царя.

Слід підкреслити, що у Москві розуміли важливість союзу з Україною, бо він відкривав шлях на південь - до Чорного моря і на захід, послаблював Польщу, розладнував можливий союз Хмельницького з Туреччиною, посилював Росію 300-тисячним козацьким військом. Але тривалий час, через складні внутрішні й зовнішні умови, царський уряд займав вичікувальну позицію, обмежуючись відправкою в Україну хліба й солі, дозволом переселятися на окраїнні землі, обміном посольствами.

Ускладнення становища в Україні змусило царський уряд прискорити вирішення питання про її долю. 22 червня 1653 р. в Україну з Москви вирушив стольник Федір Ладижиньский з грамотою царя, в якій давалася згода на перехід України під високу царську руку. Земський собор 1 жовтня 1653 р. прийняв рішення "...гетьмана Богдана Хмельницкого й все войско Запорожское с городами их и землями принять под свою государскую руку". Земський собор вирішив почати з Польщею війну.

31 грудня 1653 р. до Переяслава прибуло російське посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. Хмельницький прибув до Переяслава 6 січня 1654 р. і 7 січня відвідав Бутурліна. 8 січня 1654 р. відбулася Переяславська Рада.

Внаслідок переговорів, рішенням Переяславської Ради було досягнуто угоди про перехід України під "високу руку" московського царя, що зумовлювало військовий союз України з Росією, та необхідність передусім виступу російських військ на захист України від наступу польських військ. Посли від імені царя гарантували збереження незалежної України, її прав, вільностей, Хмельницький та військо Запорізьке присягою зобов'язалися вірно служити московському цареві. Це був двобічний договір двох рівноправних держав. Остаточний договір представники обох держав уклали в Москві в березні 1654 р. (Березневі статті).

Становище України і характер взаємовідносин її з Росією визначалися документами: Березневими статтями 1654 р., Жалуваною грамотою Війську Запорізькому і українській шляхті, а також грамотою православному духівництву.

Доцільно сказати, що ці документи передбачали: права і привілеї на маєтності Запорізького війська та української шляхти; 60-тисячний козацький реєстр; плату старшині та кошти на утримання війська; збереження місцевої адміністрації та збирання нею податків для царської казни; права війську Запорізькому обирати гетьмана; право зносин гетьманського уряду з іншими державами; невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України; підтвердження козацьких і шляхетських вільностей та залишення селянства у феодальній залежності; збереження прав київського митрополита; оборона України від нападів татар.

Таким чином, українська козацька республіка за умовами договору дістала певну автономію і допомогу Росії в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Студенти повинні знати, що угода про об'єднання України з Росією викликала тривалі дискусії й суперечки.

Література

Аркас М. Історія України-Русі. - Одеса: 2008. - С. 128 - 145

Бойко О.Д. Історія України: Посібник. - К.: Вид. центр "Академія", 2009. - С. 105 - 147

Борисенко В.Й. Курс української історії. - К.: Либідь, 2007. - С. 108 - 162

Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.: Наук. думка, 2008. - С. 146 - 223

Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. В.А. Смолія. - К.: Україна, 2009. - Т. 1. - С. 139 - 151

Історія України в особах (Редкол.: Войцехівська І. та ін.). - К.: Україна, 2009. - 479 с.

Політична історія України: Посібник / За ред. В.І. Танцюри. - К.: Вид. центр "Академія", 2008. - С. 81 - 99

Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. - К.: Либідь, 2007. -Т. 1. - С. 345 - 435

Семененко В.И., Радченко А.А. История Украины. - Харьков: Торсинг, 2008. - С. 106 - 128

Понятійний апарат

Військові клейноди (знаки) - корогви (прапори) і бунчук (довге древко, на кінці якого насаджували мідну або позолочену кулю, з якої звисав жмут волосся подібно до кінського хвоста). Ознакою влади гетьмана була булава.

Березневі статті 1654 р. - це "Статті" Богдана Хмельницького до Московського царя, які визначали становище України і характер взаємовідносин її з Росією.

Гетьманат - система козацького управління, юридично визнана Польщею у серпні 1649 р.

Охлократія - домінування в політичному житті суспільства натовпу, юрби, всевладдя та свавілля мас.