Україна в умовах сталінського тоталітарного режиму

Прискорена індустріалізація в Україні: мета, особливості, засоби здійснення. Насильницька колективізація, її позитивні та негативні наслідки. Голодомор 1932–1933 років та його наслідки. Сталінський терор в Україні, хвиля репресій проти членів партії.

Рубрика История и исторические личности
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.05.2010
Размер файла 31,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

·

МВС УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально - науковий інститут заочного

та дистанційного навчання

Факультет заочного навчання цивільних осіб

Черкаське відділення

Контрольна робота

З предмету:

«Історія України»

На тему:

«Україна в умовах сталінського тоталітарного режиму»

Виконала

Студентка I - курсу 12 - Гр

Попович Ольга Миколаївна

№ залікової книжки 09-40КЧК

План

1. Прискорена індустріалізація в Україні: мета, засоби здійснення, наслідки

2. Насильницька колективізація. Голодомор 1932 - 1933 років та його наслідки

3. Сталінський терор в Україні

Вступ

Індустріалізація докорінно змінила структуру господарства, зокрема співвідношення між промисловістю і сільським господарством у загальному обсязі валової продукції. Найбільше постраждало селянство. Було встановлено несприятливе для села співвідношення цін: ціни на промислові товари постійно зростали, а на сільськогосподарську продукцію - знижувалисью. Здійснювався високомаштабний експорт зерна. Індустріалізація вимагала жертв і від самої промисловості: у важку промисловість переливались кошти з легкої промисловості, яка трималася на голодному пайку. Продукція машинобудування в кінці 30-х років випередила всі інші галузі промисловості. Такий непропорційний розвиток промисловості негативно вплинув на економічне становище України.

Приступивши до здійснення індустріалізації країни швидкими темпами, Сталін і його оточення вирішили взяти курс на колективізацію сільського господарства, щоб заходами позаекономічного примусу змусити хліборобів сплачувати ще і своєрідну данину на розвиток промисловості. Досягти цього можна було тільки за умови насильного об'єднання селян в колективні господарства та встановлення в сільському господарстві командно-бюрократичної системи управління, як це було в промисловості.

Це призвело до величезної шкоди сільському господарству України з трагічними наслідками для населення, які завдали сталінські надзвичайні методи проведення так званих соціалістичних перетворень на селі.Особливо це виявилося в період здійснення масової колективізації сільського господарства.

Головні завдання колективізації, які ставив ЦК ВКП(б), були досягнуті: фактично закріпачене селянство, забезпечені дармові джерела для розвитку індустрії та військово-промислового комплексу. Колективізація була економічною і соціальною катастрофою для українського села. Селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність. У реальне життя увійшли зрівнялівка, безгосподарність, відсутність економічних стимулів розвитку, повна незацікавленість селян в ефективній, продуктивній праці.

У ході колективізації постало питання про долю заможного селянства «куркульства». За пропозицією Й. Сталіна було визначено стратегічне завдання - ліквідувати «куркульство» як клас. Особливо активно боротьба з «куркулем» розгорнулася в перші місяці 1930 р. Під «розкуркулювання» попадали не тільки заможні селяни, що використовували найману працю, але й ті, хто не погоджувався йти в колгосп. Вони проголошувалися «підкуркульниками». Таким чином, політика ліквідації «куркульства» як «класу» була формою репресій стосовно всього селянства.

Найжахливішим наслідком "перетворень" на селі був голод 1932-1933 pp. Селяни, як за часів кріпосного права, були прикріплені до місць свого проживання паспортною системою, запровадженою в 1932 р. Без дозволу влади вони не мали права залишати колгоспи. Насправді селян перетворили на людей "другого сорту", заляканих репресивними заходами.

Після тих адміністративних дій, коли з колгоспних і селянських комор вимели все до зернини, взимку 1932-1933 р. в селах України розпочався масовий голод. Жорстокість, з якою проводили зернозаготівлю в 1932 p., прирекла на голодну смерть мільйони українських селян. З цього можна зробити один незаперечний висновок: голод 1932-1933 pp. -- це найстрашніший злочин Сталіна проти українського народу.

1. Прискорена індустріалізація в Україні: мета, засоби здійснення, наслідки

На меті політичної індустріалізації, був швидкий промисловий розвитк країни. Але методи, якими вона проводилася, повністю спотворили ідею і звели нанівець всі позитивні результати, бо вони були куплені ціною величезних втрат.

Скасувавши НЕП, керівництво країни взяло курс на індустріалізацію і колективізацію сільського господарства, що в кінцевому підсумку повинно було привести до "побудови матеріально-технічної бази соціалізму". Головна проблема, яку необхідно було вирішити проблему, таку як фінансування розвитку промисловості, особливо важкої. Не маючи змоги одержати іноземні позики, а також через відсутність внутрішнього капіталонагромадження (націоналізація підприємств різко знизила ефективність виробництва, а ігнорування законів ринку позбавило змісту саме поняття промислового прибутку) Сталін і його оточення почали швидкими темпами розвивати важку промисловість за рахунок перекачування в неї коштів, що нагромадилися в сільському господарстві, легкій промисловості, торгівлі та в інших галузях.

Керівники країни не розуміли, чи не хотіли розуміти, що недооцінка товарно-грошових відносин, систематичне нехтування інтересами села, зволікання з розв'язанням соціальних проблем (забезпечення квартирами, товарами широкого вжитку) неодмінно позначиться на розвитку самої промисловості, що було підтверджено результатами першого п'ятирічного плану (1928/29--1932/33 pp.). Досить докладно складений і ретельно обговорений, цей план не був втілений у життя.

Незважаючи на те, що жодна з перших довоєнних п'ятирічок не була виконана в повному обсязі, все ж індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру господарства: зросла частка промисловості в порівнянні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції самої промисловості дедалі більше домінували засоби виробництва; дрібна промисловість витіснялася великою індустрією.

Модернізація промислового потенціалу дала змогу Україні випередити за рівнем розвитку індустрії кілька західноєвропейських країн. Вона посіла 2 ге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3 - тє місце за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4 - те місце у світі за видобутком вугілля. Модернізація промисловості сприяла посиленню процесу урбанізації. Якщо до індустріалізації в Україні в містах проживав лише кожен п'ятий житель України, то перед Другою світовою війною вже кожен третій. Наслідком швидкого процесу урбанізації стала певна українізація міст. Саме в цей час активно формуються національний український робітничий клас та інтелігенція.

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на побудову й реконструкцію підприємств - монополістів. Так, модернізація запорізького заводу «Комунар» перетворила його на найбільше у світі підприємство з виробництва зернозбиральних комбайнів. Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому в світі заводу кампанії «Америкен локомотив». Підприємства - монополісти спочатку поглинали левову частку капіталовкладень у промисловість, а згодом фактично підім'яли під себе всю економіку країни.

Розвиток індустрії вів до збільшення кількості об'єктів, що мали будуватися чи реконструюватись, але планові цифри не завжди були обґрунтованими. Так, в Україні в цукровій промисловості планом п'ятирічки передбачалося побудувати 11 нових підприємств. Однак з часом виявилося, що сільське господарство не зможе забезпечити сировиною таку кількість потужностей, і було побудовано лише 3 цукрові заводи. Будівництво сотень об'єктів було розпочате, але не завершене через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили. Тому до кінця 1930 р. 40% капіталовкладень в промисловість СРСР було заморожено у незавершених проектах.

Протягом перших п'ятирічок остаточно було зламано механізм саморегуляції економіки. Наростаюча централізація економічного життя призвела до формування командно-адміністративної системи. У цей час особливо чітко виявляється тенденція фактичної монополізації центром управління промисловістю республіки.

Процес індустріалізації в Україні, збігаючись із загальносоюзними тенденціями, мав свої особливості: інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період індустріалізації, значної частини коштів; побудова в Україні у роки перших п'ятирічок більшості запланованих промислових об'єктів; нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки; поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей, витіснення приватного сектора.

Позитивні наслідки:

У роки довоєнних п'ятирічок у надто тяжких умовах тоталітарного режиму трудящі України створили могутню індустріальну базу, що за окремими показниками вивела Україну на рівень економічно розвинутих країн світу. Почали давати промислову продукцію гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Азовсталь» і «Криворіжсталь». Стали до ладу Краматорський машинобудівний, Луганський паровозобудівний, Макіївський, Дніпродзержинський та інші металургійні заводи. Кількість промислових підприємств за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 11 разів. В Україні було побудовано 100 нових шахт. Республіка стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР.

У 1930-х pp. в Україні змінилася структура господарства: зросла частка промисловості у порівняні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції промисловості зросло виробництво засобів виробництва; велика індустрія стала витісняти дрібну промисловість.

Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості деякі західноєвропейські країни. Вона зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуна, четверте місце в світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу і машин республіка випередила Францію та Італію, наздоганяла Велику Британію.

За роки перших п'ятирічок у двічі зросла чисельність робітників. У 1930-ті pp. сформувався національний український робітничий клас і національна технічна інтелігенція.

Негативні наслідки індустріалізації.

Економічна могутність держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на зміцнення тоталітарного режиму і затвердження у свідомості людей ідеологічних догм більшовизму, створення військово-економічних ресурсів для «експорту революції». Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася масовими репресіями.

У цілому форсована індустріалізація України не призвела до підвищення життєвого рівня народу. У 1930-ті pp. знову з'явишся величезні черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Урбанізація призвела до значного ускладнення житлової та продовольчої проблем.

У ході індустріалізації посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління; було взято курс на мілітаризацію промисловості. Держава відмовилася від непу і почала примусовими засобами визискувати із селян додаткові кошти на форсування індустріалізації. Фактично зник матеріальний принцип стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами і, перш за все, розгортанням «соціалістичного змагання».

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на підприємства-монополісти (запорізький завод «Комунар», що випускав зернозбиральні комбайни, Луганський паровозобудівний та ін.), які згодом фактично підім'яли під себе всю економіку країни. Промисловий потенціал України (як і всього СРСР) формувався диспропорційно: посилювалися і розширювалися традиційні індустріальні райони - Донбас і Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку.

2. Насильницька колективізація. Голодомор в Україні 1932 - 1933 років та його наслідки

При переході до колективізації не були використані можливості інших форм кооперації. Грубо порушувались законність, ігнорувались права і інтереси селян. Була ліквідована економічна самостійність селянства, знищена найпрацьовитіша його верства. В колгоспах застосовувався позаекономічний примус, колгоспники відчужувались від засобів виробництва. В ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства. Особливо трагічною була доля селянських родин, яких депортували на Північ і в Сибір. Вивозили їх в товарних вагонах, в люті морози, скидали серед снігової пустелі, часто без засобів для існування (їжі, одягу, взуття), внаслідок чого багато людей, особливо дітей, загинули.

У процесі колективізації можна виділити кілька етапів: 1929--1930 pp. час прискореної колективізації, яка перетворилася по суті в комунізацію; у колгоспи забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю; ситуація ускладнювалась надмірними стараннями місцевих властей: на 20 січня 1930 р. у республіці було колективізовано 15,4 % селянських господарств, а на 1 березня-- 62,8%; в багатьох місцях відбулися антирадянські виступи селян, село поринуло у вир самознищення. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У 1928--1929 pp. В Україні було знищено до 50% поголів'я худоби; -- 1930 р. маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р. "Запаморочення від успіхів", постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930 р. "Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі"). Почався масовий вихід з колгоспів. Восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше третини селянських дворів, причому переважно незаможницьких: -- 1931--1933 pp. -- новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення в основному колективізації в Україні (колективізовано 70% дворів); -- 1934--1937 pp. -- завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи мали 96,1% посівних площ.

Важливим елементом колективізації було так зване "розкуркулювання", а фактично розселянювання села.

Після завершення колективізації на селі остаточно було знищено стимули до праці та утверджено командну економіку при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі. Знову фактично відновлювалася продрозверстка, як в роки "воєнного комунізму", з тією лише різницею, що об'єктом обов'язкових хлібопоставок був не окремий селянин, а колгосп (держава могла вилучати з колгоспу весь хліб і ніхто не чинив ні найменшого опору). Так, з урожаю 1930 p. Україна виконала обов'язкові хлібопоставки в розмірі 477 млн. пудів проти 310 млн. пудів у попередній заготівельний сезон. Це був рекордний показник товарності зерна, отже, колгоспники його майже не одержали. Більш напружено, ніж у 1931 p., виконувався план хлібозаготівель з урожаю 1932 p., незважаючи на репресивні заходи, спрямовані не лише проти селян-одноосібників, а й проти окремих голів колгоспів, сільських рад, уповноважених з районів. Селяни масово забивали власну велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, що також підривало основи сільськогосподарського виробництва і призводило до зменшення м'ясопродуктів у країні. Незадовільна організація праці в колгоспах, небажання селян працювати в них, колективізація (знищення господарств заможних селян) -- все це підривало основи сільськогосподарського виробництва. Трагедія колективізації вимірювалася мільйонами людських доль. Депортація «куркулів» з України набула величезних масштабів.

У грудні 1932 р. було введено «внутрішній паспорт», що не давало можливості без дозволу місцевої влади переїхати до міста не тільки «куркулям», але й бідним селянам. Це рішення офіційної влади прив'язувало селянина до землі, знову його закріпачувало. Характерно, що саме в цей час ВКП(б) у народі почали розшифровувати як «второе крепостное право большевиков», а Бухарін називав експлуатацію селянства в СРСР «воєнно-феодальною».

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам'яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого.

Істотним прорахунком організаторів колгоспного ладу була ліквідація мережі підприємств і організацій сільськогосподарської кооперації, створеної впродовж 30-х років, оскільки офіційно було визнано її несумісною з принципами. Колективізації ліквідація заможного прошарку селянства також підривала продуктивні сили села.

Уже з першого колгоспного врожаю 1930 р. в Україні було заготовлено 477 млн пудів зерна проти 310 млн пудів за попередній заготівельний сезон. Заробітки колгоспників були дуже малі. Зростаюча апатія селян призвела до того, що значна частина врожаю 1931 р. залишилася на поляхнезібраною.

У неврожайному 1932 р. ситуація стала ще більш загрозливою, оскільки вже майже 40% врожаю не зібрали, а недосів зернових на колгоспних полях становив понад 2 млн гектарів. Усе це позначилося на результатах господарювання. Не зарадили справі суворі адміністративно-бюрократичні заходи, зокрема прийнятий у серпні 1932 р. власноручно написаний Сталіним жорсткий закон "Про охорону соціалістичної власності".

Радянське партійне і державне керівництво СРСР вимагало від республіканських керівників виконання заготівельних планів у повному обсязі. У райони, охоплені голодом уже у 1932 р., зокрема на Кубань, Україну, Північний Кавказ, були послані спеціальні надзвичайні комісії для виконання планів заготівлі зерна у повному обсязі. В Україні надзвичайну комісію очолював В. Молотов. Жорсткі репресії, здійснювані комісією і місцевими партійними її радянськими керівниками, стали однією з причин голоду, що набрав особливо великих масштабів у 1933 р.

Села, які мали велику заборгованість із заготівлі хліба, заносилися представниками комісії та місцевим керівництвом на так звані чорні дошки, що означало їх фактичну блокаду, заборону виїзду, реквізицію продовольчих запасів тощо.

Рятуючись від голоду, селяни перебиралися у міста, але часто й там не знаходили порятунку від голодної смерті. Намагаючись урятувати дітей, залишали їх біля державних установ, лікарень або просто на вокзалах. Щоб припинити втечу селян, часто навколо сіл та на дорогах до міст виставлялися озброєні загони з метою перешкодити втечам. Голод охопив значну частину території України, особливо її південну і лісостепову зони. Точних данних про кількість жертв голоду 1932-1933 рр. немає, але є всі підстави вважати, що разом з демографічними втратами від зниження нарождуваності у сільській місцевості вони обчислюються кількома мільйонами.

Голод 1932-1933 рр. був найтрагічнішою сторінкою в історії України 30-х років. Його причинами поряд з природними факторами стали непосильні для країни надзвичайно високі темпи індустріалізації, порушення тодішнім керівництвом умов створення колгоспного ладу та насильницькі методи колективізації. До негативних явищ, які призвели до трагічних наслідків, також слід віднести низьку культуру землеробства, слабку технологічну базу новостворюваних колгоспів через те, що різко знизився валовий збір зернових та інших культур. Не останню роль відіграв невдалий експеримент з проведенням адміністративно-територіальної реформи в Україні на початку 30-х років. Наслідком голоду 1932-1933 рр. стали глибокі соціальні, психологічні та демографічні травми, завдані українському народові.

Періоду 30-х років притаманна суперечливість в історії українського народу Позитивні явища успішного економічного розвитку химерно перепліталися з формуванням адміністративно-командної системи з її деформованими методами розвитку економіки, що грунтувалися на організаційно-примусових заходах та орієнтацією суспільного виробництва на абстрактні інтереси держави. Поряд із розвитком ініціативи та щирого трудового ентузіазму мали місце відчуження основної маси виробничників від засобів виробництва. Спроба здійснити кардинальні соціально-економічні перетворення на селі адміністративно-командними методами призвели до трагічних наслідків, у тому числі до голоду 1932-1933 рр. та кризи у сільсько господарському виробництві, яка була подолана лише наприкінці 30-х років Усе це разом з жорстокими репресіями гальмувало соціально-економічні перетворення в республіці.

Подолання негативних явищ вимагало надзвичайно великих зусиль і напруженої праці трудящих України.

Нині є очевидним, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору Радянській владі в Україні, всесоюзної індустріалізації, застереженням Українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику.

Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої війни проти українців. Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна машина видобування товарів на експорт, насамперед - хліба. Для цього він організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці й тому мільйони з них стали жертвами у нерівній боротьбі. Дехто й досі намагається представити. Голодомор 1932-1933 рр. як «збіг об'єктивних та суб'єктивних обставин»: посухи та «перегинів на місцях». Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба та птиця, все, чим можна прохарчуватися. Все це зникло завдяки «зусиллям» активістів, які відбирали в людей останнє. Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих регіонах України тоді, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення індустріалізації.

Дії більшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний факт. Восени 1932 - взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі або хоча б прийняла допомогу інших країн, а навпаки, всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВС оточили українські міста та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Цьому сприяло запровадження паспортної системи, яка фактично вдруге закріпачила українських селян. Спеціальними розпорядженнями було заборонено продаж залізничних квитків для них. Такі дії важко пояснити якимось збігом обставин.

Тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх невдоволених знищували: розкуркулювали, висилали, просто страчували за вироком «трійок» без суду і слідства.

3. Сталінський террор в Україні

1929 рік -- рік "великого перелому" -- став одночасно переможним для Й. Сталіна у боротьбі за владу. Він повністю підпорядкував собі партію, діяльність якої пронизувала все суспільство. Україна стала частиною імперії, де суворий централізм і одноосібна влада становили основу тоталітарного режиму.

Сталін і його оточення створили власну теорію побудови соціалізму, в якій не було місця незгодним. Досягнення, хоч і дорогою ціною, певних успіхів в індустріалізації зміцнювали позиції Сталіна. У переважно аграрній країні встановлювати диктатуру пролетаріату було нелегко. Тому сталінський терор в Україні, одній з найбільших національних республік з переважаючим сільським населенням, набрав великого розмаху.

Першого удару було завдано в Україні по старій інтелігенції, особливо тих, хто співпрацював раніше з українськими урядами і небільшовицькими партіями. Хоча насправді опозиція сталінському режиму внаслідок тотального контролю була незначною, розпочались судові процеси із викриттям неіснуючих таємних організацій. Це потрібно було, щоб довести наявність в СРСР ворогів, які загрожують суспільному й державному ладу.
На початку 1929 р. прокотилися арешти діячів української науки, культури й автокефальної церкви. Через рік у Харкові над ними пройшов судовий процес. До різних термінів ув'язнення було засуджено 45 осіб, в тому числі два академіки,11 професорів, два письменники, науковці, викладачі вузів, студенти. їм приписувалося створення контрреволюційної організації під назвою "Спілка визволення України", яка збиралася шляхом збройного повстання повалити радянську владу в Україні.

Наступ проти української інтелігенції продовжувався розгромом наукових шкіл. "Буржуазних націоналістів" виганяли з Всеукраїнської академії наук, закривали її секції і вводили цензуру. Представники історичної науки, мовознавства, філософії зазнавали гонінь і фізично винищувались. Уся освіта спрямовувалась на виправдання існуючого режиму і насаджування російської культури.

Тяжких переслідувань зазнала церква. Українську автокефальну православну церкву змусили саморозпуститися. Митрополита М. Борецького та сотні священиків заслали до таборів.

Чи не найбільшою в історії українського народу є трагедія голодомору 1932--1933 рр. Загнані в колгоспи, селяни змушені були безплатно працювати, і обсяг хлібозаготівель зменшився. Тоді в Україну прибула надзвичайна комісія на чолі з В. Молотовим, яка взялася за вилучення всіх запасів зерна, втому числі посівного. Проводились подвірні обшуки. Незабаром масовий голод винищив близько 3,5 млн. селян.

Хвиля репресій спрямовувалась проти членів партії. Виключення з партії за "ідеологічні помилки" означало розстріл або заслання. Найбільших переслідувань зазнали ті українські комуністи, які активно проводили політику українізації.

Але репресій не уникли і учасники боротьби за радянську владу. Більшість керівників КП(б)У і Ради народних комісарів зазнали репресій. Майже весь Центральний Комітет, обраний на XIII з'їзді Компартії України, у 1937 р. був знищений.

Напрям сталінського терору був перенесений на військових. Стратили Й. Якіра -- командуючого Київським військовим округом, фізично винищили весь штаб цього округу. Крім того, загинули або потрапили у концтабори сотні інших військових командирів і спеціалістів, що підірвало боєздатність Червоної Армії.

Напередодні Другої світової війни "велика чистка" охопила весь Радянський Союз. Судові і позасудові органи ("трійки") виносили смертні вироки, які одразу ж виконувалися, а рідні репресованих одержували тавро "члена сім'ї ворога народу". Жертвами сталінської сваволі стали всі категорії населення -- інтелігенція, робітники, селяни, військові, духовенство, представники партійного і державного апарату. Репресії завдавали непоправної шкоди всім народам СРСР і поставили під питання саме існування української нації.

Тоталітарний режим обвинувачував у всіх негараздах «ворогів народу», «агентів імперіалізму», жорстоко розправляючись з ними за надуманими обвинуваченнями. В 1929-1930 рр. сфабриковано справу СВУ (Спілки визволення України). Процес СВУ став сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). В 1931 році заарештовано М. Грушевського, а установи, якими він керував, розігнано. Пізніше вченого було вбито за завданням ДПУ.

У січні 1933 р. другим секретарем ЦК КП(б) У було призначено Павла Постишева. ДПУ республіки очолював Всеволод Балицький. Вони організували масовий терор. 7 липня, після засідання Попітбюро, скінчив життя самогубством старий більшовик Микола Скрипник. В листопаді 1933 р. Постишев похвалявся, що під його керівництвом лише з Наркомату освіти «вичистили» близько 300 вчених і письменників. Великого розгрому зазнала і наука.

Ще більше посилились репресії після вбивства в Ленінграді 1 грудня 1934 рр. визначного діяча ВКП(б) першого секретаря обкому Сергія Кірова. Були запроваджені надзвичайні комісії Військової колегії Верховного Суду СРСР («трійки»).

В 1937-1938 рр. терор став всеохоплюючим і масовим. Саме в цей період нищівного удару зазнали військові кадри: були репресовані близько 40 тис. офіцерів Червоної Армії. Серед розстріляних - командуючі військами Київського та Харківського військових округів Йона Якір та Іван Дубовий, відомі воєначальники Б. Думенко, І. Гаркавий, Є. Ковтюх, І. Федько, В. Примаков, Д. Шмідт та ін.

Було ліквідовано майже всю верхівку ЦК КП(б) У і уряд УРСР, зокрема, страчений один з організаторів Компартії України Е. Квірінг, заарештований X. Раковський (розстріляний в 1941 р.), розстріляний голова Держплану України Юрій Коцюбинський (син відомого письменника). Не врятувалися й вірні прислужники Сталіна, організатори репресій попередніх років (С. Косіор, П. Постишев, В. Чубар, В. Балицький та ін.).

Сталінсько-Беріївська машина репресій обрушилась також на Україну і відразу після вигнання німецьких окупантів. З Криму в травні 1944 р. було виселено всіх кримських татар (всього понад 238 тис.), а також греків, вірменів і болгар. За офіційними даними, із західних областей УРСР на північ і схід СРСР було вивезено близько 200 тис. членів сімей оунівців. Багато із «спецпереселенців» померло під час перевезення від різних хвороб. Було репресовано багато колишніх військовополонених.

Висновок

Голод 1932--1933 pp. -- це найстрашніший злочин Сталіна проти українського народу.

Українському селянинові помстилися за його небажання добровільно вступити до колгоспів, за відмову без вагань підтримувати утопічну ідею "побудови соціалізму в країні".

Колективізація призвела до відчуження селянина від землі, до запустіння українських сіл, їх соціального і духовного занепаду. Вона знищила в селянина заінтересованість до праці.

Найжахливішим наслідком "перетворень" на селі був голод 1932--1933 pp. Селяни, як за часів кріпосного права, були прикріплені до місць свого проживання паспортною системою, запровадженою в 1932 р. Без дозволу влади вони не мали права залишати колгоспи. Насправді селян перетворили на людей "другого сорту", заляканих репресивними заходами.

Усі зусилля партійних, державних, господарських органів були спрямовані на підтримання нереальних, форсованих темпів індустріалізації. Для закупівлі за кордоном промислового устаткування потрібна була валюта. Отримати її можна було тільки експортуючи сировину, зокрема зерно (між іншим, ціни на хліб на міжнародному ринку різко знизились). Проте керівництво СРСР не бажало знижувати темпи індустріалізації. Експорт зерна, незважаючи на зниження цін, зростав. У багатьох колгоспах було забрано все зерно разом з насіннєвим фондом. У багатьох районах України селяни голодували. Окремі колгоспи навіть розпались. Однак до масового голоду в 1931 р. ще не дійшло.

Навесні 1932 р. селяни, дуже ослаблені напівголодною зимою, не зуміли успішно провести весняну сівбу. Урожай зернових був невисоким, але не набагато нижчим, ніж середні врожаї багатьох попередніх років, а тому голоду не повинно було б бути.

Систематично знищуючи майже всі аспекти автономності, Сталін прагнув перетворити республіку просто в адміністративну одиницю Радянського Союзу. І кожний, хто ставав на його шляху, підлягав ліквідації.

Розпочате в 1930 р. Знищення українських установ тепер сягнуло апогею. Комісаріати освіти, господарства, юстиції, літературних часописів, кіностудії оголошувалися «гніздами націоналістів - контрреволюціонерів» і піддавалися так званим чисткам. Політична поліція, що тепер називалася НКВС, без упину фабрикувала «змови» терорестичних групп, повязуючи з ними дедалі ширше коло людей. Звичайним явищем був смертний вирок, що відразу виконувався, чи у кращому випадку тривалий термін у сибірських канцтаборах.

До кінця 1930 - х років те обмежене самоврядування, яке мали українці та інші неросійські народи, було майже знищене. Тепер контроль за всіма сторонами життя був цілком звернений на Москві. Нехтуючи повноваженнями, Бажаннями і протестами українських комуністів, Сталін правив на Україні через своїх комісарів, таких як Постишев і Хрущов. Попри своє велике економічне значення Україна втратила контроль над власними ресурсами, капіталовкладеннями, розвитком промисловості і, що найважливіше, над сільськогосподарською політикою.

Навіть у розпал голодомору український радянський уряд не міг без дозволу Москви розпорядитися жодним кілограмом зерна.

Список використаної літератури

Субтельний А.П. «Історія України» - К., 1998.

Лановик Б.Д. «Економічна історія України та світу». - Київ 1999

Боговіль М.Т. «Історія України» - Львів 2003.

Світлична В.В. «Історія України» Навч. посіб. Київ 2008

Ю.М. Алексєєва. 3-е вид. «Історія» - Київ 2005.

Торба Ч.У. Історія України ХХ століття1997 р.,

Зарубайко Н.В «Всесвітня історія» Харків 2009 рр.

Мозгова Я. В. «Історія української» Харків 2008 р.

Добриніна С.М. «Історія правової держави» 2009 р.


Подобные документы

  • Колективізація сільського господарства. П’ятирічний план розвитку економіки 1929 року. "Ножиці цін". Наслідки "непоганого врожаю" 1930 року для селянського сектора України. Голод 1932-1933 років на Україні. Наслідки голодомору 1932-1933 років.

    реферат [38,9 K], добавлен 13.05.2007

  • Один із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу організований державою голод 1932-1933 рр.. Державна політика в селі за голодомору. Голодомор в Україні належить до трагедій, демографічні наслідки яких відчуваються багато десятиліть.

    статья [15,0 K], добавлен 11.02.2008

  • Голодомор 1932-1933 рр. як масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод, характеристика головних причин його виникнення. Початок репресій, "Закон про п'ять колосків". Намагання влади СРСР приховати наслідки голодомору, кількість загиблих.

    презентация [2,0 M], добавлен 09.04.2012

  • Голодна трагедія в Україні. Голодомор 1932-1933 років. Інформація про голод в румуномовній газеті "Гласул Буковіней", німецькомовній "Черновіцер альгемайне цайтунг", російськомовній "Наша рєчь". Втеча людей до Румунії. Повстання проти голодомору.

    презентация [336,7 K], добавлен 16.04.2012

  • Причини голодомору. Голод 1932- 1933 років на Україні. Розповідь хлопчика, що пережив події того часу. Наслідки голодомору 1932- 1933 років. Скільки нас загиинуло? Трагедія українського села. Дитячі притулки в містах.

    реферат [35,6 K], добавлен 07.12.2006

  • Дослідження основних причин трагедії 1933 року в Україні. Визначення радянського погляду на місію аграрного сектора - "обслуговування" процесу індустріалізації і збереження в країні стабільної ситуації з продовольством. Наслідки колективізації на селі.

    реферат [28,9 K], добавлен 28.10.2010

  • Голодомор 1932-1933 рр. - масовий, навмисно організований радянською владою голод, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР. Основні причини голодомору, його наслідки. Розповіді очевидців трагедії.

    презентация [171,3 K], добавлен 09.01.2013

  • Голодомор 1932-1933 років як трагедія українського народу XX століття. Ставлення до подій тих часів всесвітніх організацій ООН та ЮНЕСКО, оцінка ними терористичних актів радянської влади проти української нації. Ціна хлібозаготівельної політики Сталіна.

    доклад [17,7 K], добавлен 13.08.2009

  • Голодомор 30-х років ХХ ст. як українська катастрофа. Історія та події цього явища. Фактори та наслідки Голодомора. Уточнені дані людських втрат, масштаби Голодомору. Голодне лихоліття як наслідок економічно необгрунтованої політики більшовиків.

    презентация [2,6 M], добавлен 06.05.2019

  • Причини голодомору в 1932-33 рр. Примусова колективізація. Індустріалізація, реалізація нереальної програми будівництва фабрик і заводів. Боротьба з українським націоналізмом. Корекція планів хлібозаготівлі в сторону їх збільшення. Опір вивозу хліба.

    реферат [17,9 K], добавлен 16.09.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.