Держава і право у повоєнні роки

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Юридичний факультет

Реферат

З історії держави і права України

на тему:

«Держава і право України у повоєнні роки

(1945 - сер. 1950 рр.)»

Виконав:

Студент ІІ курсу 21 групи

Заочної форми навчання

Мондровський Михайло Миколайович

Луцьк 2009

ПЛАН

ВСТУП

1. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

2. РЕФОРМУВАННЯ СУДОВИХ І ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

3. ЗМІНИ В ЗАКОНОДАВСТВІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В даному рефераті розглядається досить важлива тема: «Держава і право України у повоєнні роки (1945 - сер. 1950 рр.)». Йдеться про тяжке становище сільського господарства, розореного війною і сталінською системою управління, про загострення протиборства політичних систем, відомого під назвою «холодна війна», реорганізація державного життя у повоєнний період, зміни законодавчої діяльності держави.

У повоєнний час правова база розвивалася на основі принципу пріоритету союзного законодавства. Посилення партійного керівництва безпосередньо зачіпало законодавчу діяльність держави. Директиви партійних з'їздів, рішення пленумів ЦК КПРС набували в державі нормативного значення. Правова регуляція важливих сфер життя здійснювалася спільними актами партійних і радянських органів, які мали юридичну силу.

1. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

Державно-правовий розвиток Української РСР у післявоєнні роки відбувався згідно з новими реаліями внутрішнього та міжнародного життя Радянського Союзу. Спричинений Другою світовою війною перерозподіл сил призвів до нового загострення протиборства політичних систем, відомого під назвою «холодна війна». Небувало інтенсивними темпами здійснювалася відбудова важкої та вдосконалювалося виробництво оборонної промисловості. Обсяг промислової продукції УРСР, яка посідала чільне місце у загальносоюзному воєнно-промисловому комплексі, у 1950 році перевищив довоєнний рівень на 15%.

Водночас украй тяжким було становище сільського господарства, розореного війною і сталінською системою управління. Вивіз продовольства заради геополітичних інтересів, а також страшна посуха 1946 р. призвели до нового голодомору в українських селах, жертвами якого стали понад 800 тис. чоловік. Започатковані в Москві кампанії «жданівщини», «лисенківщини», «боротьби з космополітизмом» та інші в Україні доповнювалися звинуваченнями в націоналізмі діячів літератури, мистецтва, науки. Черговим антинародним кроком стала ліквідація в 1946 р. греко - католицької церкви у Західній Україні. 1949 року вона була ліквідована й у Закарпатті.

Як уже зазначалося, ще до кінця війни центральні й місцеві органи державної влади та управління УРСР відновили господарську і культурно-виховну діяльність. 4 вересня 1945 р. припинив свою діяльність ДКО.

Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради УРСР, яка офіційно залишилась вищим органом влади в республіці, відбулися 9 лютого 1947 р. Порядок обрання, форми діяльності й структури вищого органу влади не зазнали значних змін. До 21 року підвищився віковий ценз для депутатів ВР. У роки десталінізації дещо розширилась компетенція союзних республік у господарській сфері та законодавчій діяльності. Відповідно до загальносоюзних законів від 11 лютого 1957 р. Верховна Рада УРСР отримала право, крім затвердження бюджету республіки, затверджувати також щорічні народногосподарські плани, самостійно вирішувати питання в галузі землекористування, адміністративно-територіального поділу, будівництва. У її складі стало більше представників робітничого класу, збільшився й відсоток українців. 1959 року прийнято Закон про порядок відкликання депутатів Верховної Ради УРСР і місцевих Рад.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 березня 1946 р. Рада Народних Комісарів Української РСР була перетворена, відповідно до перейменування союзного уряду та з урахуванням міжнародної практики, на Раду Міністрів Української РСР. Народні комісаріати УРСР відповідно були перейменовані у Міністерства УРСР. У процесі десталінізації відбувся перерозподіл компетенції між союзними й республіканськими урядовими органами на користь останніх. Зменшувалася кількість загальносоюзних міністерств, а кількість союзно-республіканських збільшилася.

Перші повоєнні вибори до місцевих Рад депутатів трудящих відбулися 21 грудня 1947 р. Розширилася компетенція виконкомів місцевих Рад у вирішенні деяких господарських і соціально-культурних питань, збільшилась кількість постійних і тимчасових комісій, почали діяти вуличні, будинкові комітети, органи народного контролю. Кількість депутатів місцевих Рад збільшилась з 322,6 тис. у 1950. До 381,5 у 1959 р.

2. РЕФОРМУВАННЯ СУДОВИХ І ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Реорганізація державного життя у повоєнний період зачіпала судові та правоохоронні органи. Після скасування у вересні 1945 р. широкої юрисдикції військових трибуналів відновилася в повному обсязі юрисдикція народних, обласних судів та Верховного Суду України. У 1947 р. Верховна Рада УРСР обрала на 5 років новий склад Верховного Суду. Протягом 1947 - 1948 рр. сесіями обласних Рад депутатів трудящих терміном на 5 років було обрано нові склади обласних судів. 30 січня 1949 р. уперше відповідно до Конституції УРСР (ст. 108) і Закону СРСР про судоустрій 1938 р. відбувалися вибори народних судів громадянами району на основі загального, прямого та рівного права при таємному голосуванні. Порядок виборів детально визначався у Положенні про вибори народних судів від 10 жовтня 1948 р. Народні судді та народні засідателі обиралися на три роки. Для кандидатів установлювався віковий ценз - 23 роки.

Скасовувався порядок накладання стягнень на суддів у дисциплінарному порядку (їх накладали міністр юстиції, голови облуправлінь юстиції, голови обласних та крайових судів). Згідно з Положенням про дисциплінарну відповідальність суддів надавалося спеціальним колегіям з дисциплінарних справ при обласних і Верховному судах.

3. ЗМІНИ В ЗАКОНОДАВСТВІ

У повоєнний час правова база розвивалася на основі принципу пріоритету союзного законодавства. Посилення партійного керівництва безпосередньо зачіпало законодавчу діяльність держави. Директиви партійних з'їздів, рішення пленумів ЦК КПРС набували в державі нормативного значення. Правова регуляція важливих сфер життя здійснювалася спільними актами партійних і радянських органів, які мали юридичну силу.

Цивільне законодавство спрямовувалося передусім на зміцнення права державної власності. Так, протягом 1945 - 1946 рр. здійснювалася націоналізація землі, підприємств, банків, засобів зв'язку в західних областях, Буковині й Закарпатті. В умовах переходу до мирного будівництва збільшилася роль господарсько-договірних відносин між підприємствами й організаціями. Постанова Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. мала сприяти поширенню практики укладення договорів господарськими організаціями. Передбачалася певна цивільно-правова регуляція порядку здавання виробниками зерна державі. Але у відповідь на директиву Сталіна від 15 вересня 1947 р., в якій засуджувалося послаблення керівництва заготівлею зерна з боку партійних та радянських органів, ЦК КП(б)У і Рада Міністрів УРСР повернулися до застосування надзвичайних адміністративних заходів (встановлення добових завдань, закріплення керівних працівників з обласних центрів «персонально за молотильними агрегатами й відповідними колгоспами» тощо). Як наслідок - новий, штучно створений голодомор в Україні. В умовах, коли тисячі українських селян помирали з голоду, Голова Ради Міністрів УРСР М. Хрущов, секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович, уповноважений Міністерства заготівель СРСР по Українській РСР В. Калашніков доповідали Сталіну, що «колгоспи, радгоспи і селянські господарства УРСР, виконуючи соціалістичні зобов'язання і дані Вам обіцянки, 10 жовтня 1947 р. достроково виконали державний план хлібозаготівель на 100,3 %. Здавання хліба державі понад план продовжується».

Зміцненню товарно-грошових відносин сприяла Постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р., якою запроваджувалося проведення грошової реформи. Було скасовано карткову систему, ліквідовано комерційну торгівлю і запроваджено продаж товарів за єдиними державними цінами. Але внаслідок зміни грошової системи майже втричі підвищилися роздрібні ціни.

Певні зміни відбулися у цивільно-правовому регулюванні особистої власності. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. «Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків» громадяни отримали право особистої власності на одно- або двоповерховий дім. Щоправда, загальна площа його обмежувалася 60 кв. метрами, а кількість кімнат - п'ятьма.

Зміни у трудовому праві передбачали поновлення довоєнних норм, що регулювали трудові відносини. Скасовувались трудова мобілізація, трудова повинність, щоденні понаднормові роботи. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 р. відновлювалося право працівників на чергові й додаткові відпустки. Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1947 р. поновилася практика укладення колективних договорів між адміністрацією підприємства, установи й профспілковими організаціями. Водночас зберігалися такі форми примусового залучення до праці, як організований набір працівників (договори господарських організацій з колгоспами й колгоспниками) та призов (мобілізація) молоді в ремісничі та залізничні училища.

Суперечливим виявився розвиток колгоспного права. Постановою Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації порушень Статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах» від 19 вересня 1946 р. визначалися основні засади вдосконалення організації та діяльності колгоспів у повоєнний період. Ряд нормативних актів регламентував здійснення колективізації у західних областях (1947 -1950 рр.), але це не позбавило її від порушення темпів і принципу добровільності.

Постановою Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 19 квітня 1948 р. як основна форма артільної праці встановлювалася бригада. До неї входило кілька ланок, вона мала постійний склад колгоспників, земельні ділянки, худобу, інвентар. Зрівнялівка в нарахуванні трудоднів, кругова порука зводили нанівець принцип матеріальної зацікавленості колгоспників, знецінювали їхню ініціативу. Розподіл натуральних і грошових прибутків колгоспників згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 16 лютого 1952 р. здійснювався в останню чергу - після завершення усіх інших розрахунків господарств. До 1956 р. продовжувала існувати кримінальна відповідальність за невиконання мінімуму трудоднів, колгоспники до 1958 р. не мали паспортів, що надавало їхній праці примусового характеру.

Улітку 1949 р. розпочалося форсоване укрупнення колгоспів. При цьому порушувався принцип добровільності й доцільності. До кінця 1950 р. їх кількість зменшилась на 42 %. Гігантоманія призводила до того, що деякі раніше рентабельні господарства занепадали. Проте в цілому великі колгоспи виявилися спроможними забезпечувати себе кадрами сільськогосподарських спеціалістів і технікою.

У зв'язку із закінченням війни відбулися певні зміни в кримінальному праві. Утратили силу окремі норми законодавчих актів, які з'явилися під час війни (відповідальність за поширення чуток, що породжували тривогу серед населення тощо). Держава вважала можливим видати акти загальної амністії.

Перша амністія була оголошена Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про амністію у зв'язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною» від 7 липня 1945 р. Цим актом було звільнено від покарання осіб, засуджених до позбавлення волі терміном до трьох років, а для осіб, засуджених на понад трирічний термін, покарання скорочувалось наполовину. Також звільнялися від покарання особи, засуджені за злочини, пов'язані з умовами воєнного часу й засуджені з відстрочкою виконання вироку.

26 травня 1947 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР скасовано смертну кару. За злочини, що передбачали смертну кару, у мирний час застосовувалося позбавлення волі на 25 років у виправно-трудових таборах. Однак Указом від 12 січня 1950 р., «на численні прохання трудящих», було відновлено застосування смертної кари до зрадників Батьківщини, шпигунів, диверсантів.

Основними тенденціями подальшого розвитку кримінального права були захист передусім інтересів держави, соціалістичної власності, уніфікація кримінально-правового регулювання, поява норм, що визначали склад нових злочинів. Кримінальний кодекс УРСР було приведено у повну відповідність з нормами законодавства СРСР.

Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 червня 1947 р. встановлювалися нові склади у групі «інші державні злочини»: розголошення державної таємниці; втрата документів та інших матеріалів, зміст яких становить державну таємницю; заявлення чи передавання за кордон винаходів, відкриттів і технічних удосконалень, що становлять державну таємницю. Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за крадіжку державного й громадського майна» від 4 липня 1947 р. осилювались до 25 років позбавлення волі санкції за розкрадання соціалістичного майна; вперше встановлювалася також кримінальна відповідальність за недоносительство щодо вчиненого чи такого, що готується, розкрадання. Також у кримінальному законодавстві посилилися санкції за злочини проти життя, здоров'я, гідності особи, за злочини проти особистої власності. Проте безпідставно було анульовано склад такого злочину, як пограбування. Не завжди законодавство законодавчо визначалася кваліфікація злочину й конкретний вид покарання.

Зміни в процесуальному праві розпочалися зі скасування Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 вересня 1945 р. широкої підсудності справ військовим трибуналам.

ВИСНОВОК

Тоталітарний режим, що зміцнів за роки війни, прагнучи посилити свій вплив у повоєнному світі, втягнув країну у «холодну війну». Зосередження значних матеріальних і людських сил на відбудові важкої й оборонної промисловості при занепаді розореного війною сільського господарства призвело до нового голодомору в Україні. При формальному поверненні до конституційних засад у діяльності центральних і місцевих органів влади й управління домінували адміністративно-командні методи. Створений у 30-ті роки репресивно-каральний механізм продовжував діяти. Зміни, спричинені скасуванням воєнного стану, у законодавстві носили обмежений характер.

Процес демократизації державно-правового життя в період десталінізації характеризується спробами реорганізувати систему центрального і місцевого управління, радикальним проявом яких стала ліквідація міністерств і держкомітетів та передача функцій господарського управління раднаргоспам. Посилилися господарські й соціально-культурні функції місцевих Рад. Водночас поділ обласних Рад за виробничою ознакою призвів до негативних наслідків.

Відбулося реформування судових і правоохоронних органів. Припинилися масові репресії й терор. Розпочалася друга кодифікація радянського права, яка сприяла удосконаленню правової системи. Характерно, що вона розпочалася з кримінально-процесуального права. Це свідчить про значну на той час роль кримінально-правового примусу як методу управління суспільством.

Проте «хрущовські» реформи були непослідовними. Незмінними лишалися політичні й економічні основи держави. Країною, як і раніше, управляла партійно-радянська бюрократія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Історія держави і права України: Хрестоматія/За ред. О.О. Шевченка. - К., 1996;

2. Історія держави і права України: У 2 т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. Академічний курс. - К., 2000. - Т. 2.

3. Історія держави і права України: Іванов В.М. / Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - ч. 2. - 2003. - 224 с.