Економічна думка Росії на початку ХIХ століття та Стародавнього Риму

6

Вищий навчальний заклад

Харківський інститут економіки ринкових відносин та менеджменту

Реферат

з історії економіки і економічної думки

на тему :

Економічна думка на початку ХIХ століття та Стародавнього Риму

Виконав

студент ІІІ курсу

заочного відділення

економічного факультету

за спеціальністю

„Облік і аудит“

Півторонос Є.М.

Лубни 2008 рік

Економічна думка на початку ХІХ століття

На початку ХІХ ст. в Росії панував феодально-кріпосницький лад. Зародження капіталістичних відносин супроводжувалось зростанням суспільного поділу праці, розвитком промисловості й торгівлі. Основною формою організації промисловості була мануфактура, яка ґрунтувалась на праці кріпаків.

Промисловість, що народжувалась, потребувала фінансової і кредитної допомоги держави, а також захисту від іноземної конкуренції. Незважаючи на перешкоди формується буржуазна власність. Посилюється процес розпаду феодальних відносин. Значну роль у цьому процесі відігравало купецтво. Усе це позначилось на формуванні нових ( порівняно з ХVІІІ ст. ) ідей і теорій. Проте в цілому треба зазначити, що основною економічною проблемою був пошук шляхів народногосподарського розвитку, зв'язаний з кризою кріпосництва.

Економічні ідеї консервативного дворянства. Представники консервативного та реакційного дворянства виступали за збереження кріпацтва і самодержавства. Вони ідеалізували становище селян і їх відносини з поміщиками. Ці погляди обстоювали й такі провідні російські журнали, як «Вісник Європи» й «Дух журналів» намагався довести, що життя російського селянина «безтурботне і щасливе», а відносини між поміщиками і селянами мають «мають сімейний характер» і є значно людянішими, ніж становище селян в інших країнах, де немає кріпацтва. Про це, зокрема, писав дворянин Правдін у статті «Порівняння російських селян з іноземним» (1817).

На сторінках журналу пропагувалась думка про переваги панщини перед оброком . Якщо поміщики й погоджувались на введення оброку, то виступали за його збільшення.

Навіть розробляючи з доручення уряду проекти звільнення селян, консерватори намагалися всіляко обмежити й ускладнити цей процес. Так, проектом графа О.А. Аракчеєва передбачалось не звільнення селян, а лише переведення їх у категорію державних, тобто у власність держави. Аракчеєв пропонував викупити селян з землею в поміщиків за згодою останніх. Кількість землі, яку передбачалось залишити селянам, не повинна була перевищувати двох десятин на ревізьку душу. А це означало, що в поміщиків лишилося б більше половини землі, що була досі в користуванні селян.

Інший державний діяч того часу Є.Ф. Канкрін, який теж з доручення Олександра І розробляв пропозиції щодо звільнення селян, виходив з того, що цей процес має бути вільним. Поетапне вирішення проблеми кріпацтва він пропонував здійснити не менш ніж за 60 років.

Консервативне дворянство не лише намагалось зберегти феодальні відносини на селі, а й виступало проти розвитку промисловості. Одним із аргументів на користь збереження натурального сільського господарства і проти розвитку промисловості той самий Канкрін називав неминучість появи пролетаріату.

Ліберальне дворянство. Погляди ліберального дворянства на проблеми народногосподарського розвитку були в цілому прогресивними. Вони підтримували розвиток у країні нових економічних відносин. Представники ліберального дворянства, котрі посідали високі урядові посади, пропонували економічні реформи, які б сприяли розвитку капіталістичних відносин. Так відомий державний діяч Росії початку ХІХ ст. М.М. Сперанський розробляв проекти сприяння буржуазії, що народжувалась. Він ставив питання і про необхідність реформування державного управління в цьому ж напрямі.

Видатний державний і громадський діяч М.С. Мордвинов був монархістом і сподівався, що самодержавство здійснить економічні реформи. Економічну відсталість країни Мордвинов пояснював недостатнім розвитком промисловості. Він був прихильником розвитку мануфактурного виробництва, створення банків. Мордвинов ( як і Сперанський ) обґрунтував необхідність протекціоністської політики для Росії. Щоправда протекціоністська політика, котру проголошував Мордвинов була суперечливою. Він намагався лише з допомогою високого мита захистити вітчизняну промисловість від іноземної конкуренції і сприяти тим самим її розвитку за збереження кріпацтва.

Якщо представники реакційного дворянства виступали проти розвитку промисловості, то Мордвинов беззастережно наголошував на тому, що розвиток промисловості є однією з умов успішного розвитку сільського господарства. «Кожний, хто бажає добра сільському жителю, - писав він, - має бажати поширення в країні фабрик. Фабрики збільшують і заохочують його посіви... »

Проекти перетворень у сільському господарстві були в лібералів менш прогресивними. Так, Сперанський гостро засуджував кріпацтво, наголошував на необхідності його скасування. Але в конкретних рекомендаціях щодо його ліквідації він виходив з необхідності дотримуватись обережності, поступовості. Швидкими непродуманими діями можна, на думку Сперанського, зашкодити сільському господарству.

Ліквідацію кріпацтва він пропонував здійснити в два етапи. На першому - слід обмежитись лише деяким регулюванням повинностей. І лише на другому етапі можна буде звільнити селян. Земельного питання він взагалі не торкався.

Мордвинов також був прихильником реформування сільського господарства. Але його передовсім турбував стан поміщицького господарства, його відсталість і малоприбутковість, які він пояснював застарілими способами обробки землі. Кріпацтво також є перешкодою розвиткові поміщицького господарства, але - другорядною. Він виступає за збереження поміщицької власності на землю і проголошує необхідність надання поміщикам фінансової допомоги. Звертаючись до проблеми кріпацтва, Мордвинов вважає за можливе, як і консерватори, здійснювати поступове звільнення селян без землі.

Економічні ідеї декабристів. Під назвою декабристів в історію ввійшли дворянські революціонери, які очолили визвольний рух у Росії в першій чверті ХІХ ст. Кульмінаційним пунктом руху було повстання 14 грудня 1825 року.

Політична програма декабристів передбачала знищення самодержавства. Майбутнє Росії вони зв'язували або з республіканським устроєм (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, К. Рилєєв ), або зі встановленням конституційної монархії ( М. Тургенєв, М. Муравйов ).

Центральним питанням соціально-економічної програми декабристів було знищення кріпацтва. Декабристи гостро критикували кріпосницький лад, який гальмував розвиток продуктивних сил країни. Вони були прихильниками переходу до нової економічної системи, що ґрунтувалася б на особистій і господарській свободі, на приватній власності та вільнонайманій праці.

Програма декабристів об'єктивно була буржуазною, спрямованою на знищення феодального ладу з його становими привілеями та на формування капіталістичних відносин. Проте суб'єктивно декабристи не були ідеологами буржуазії, як й не були ідеологами селянства, інтереси котрого певною мірою відображали.

Виникнення і формування ідеології декабристів зумовлювалося соціально-економічним станом суспільства і розвитком прогресивних ідей в Росії на початку ХІХ ст. У цей час на суспільно-політичній арені з'являються дворянські ліберали-реформатори:

М. Сперанський, М. Балуг'янський, М. Мордвинов та інші. Хоч якими різними були ідеологічні засади цих діячів, проте їх об'єднував дух реформаторства. « Російським реформатором » назвав М. Сперанського М. Чернишевський. Усі вони мали відношення до поміркованих ліберальних реформ, що розроблялись у перші роки царювання Олександра І.

Той самий період позначено великим інтересом до вивчення політичної економії. На початку ХІХ ст. почалось викладання політичної економії в університетах, ліцеях, гімназіях, що розглядалося царським урядом як підготовка дворянської молоді до державної діяльності. Спочатку викладачами були іноземці, переважно німці, і читали курс німецькою мовою. Але згодом , як писав О. Тургенєв у листі до брата, уже всі, навіть іноземці, зобов'язані були читати лекції російською мовою. «Навіть політичну Економію викладають тепер Рос…»

Вивченню політичної економії велику увагу приділяють і майбутні декабристи. У 1816 -1817 рр. курс політичної економії слухали у проф. Германа брати Муравйови-Апостоли, Пестель, М. Муравйов, С. Трубецькой, І. Долгоруков, Ф. Глинка та інші. Знайомство з політич Ною економією стало однією з ознак освіченості дворянина. Викладали політичну економію в університетах (в основному) за А. Смітом.

Головним змістом економічної програми декабристів було скасування кріпацтва. Щодо цього намітились дві тенденції, які знайшли відображення в аграрних проектах П.І. Пестеля («Русская правда»), а також М. Тургенєва і М. Муравйова.

Павло Іванович Пестель (1793 -1826) - народився в сім'ї дворянина Смоленської губернії. Учився в Дрездені. 1810 року вступив до Пажеського корпусу в Петербурзі, де виявив великий інтерес до вивчення історичних і економічних наук, брав участь у Вітчизняній війні 1812 р.

Пестель був одним із організаторів таємного товариства декабристів і керівником його «Південного товариства». Написана ним «Русская правда» стала програмним документом декабристів. В її обговоренні взяли участь члени як Південного, так і Північного товариства. У цьому документі Пестель обґрунтував необхідність докорінного перетворення державного устрою і народного господарства Росії. Він стояв на позиціях ліквідації самодержавства та кріпацтва і встановлення республіканського ладу.

В основу соціально-економічної перебудови Росії Пестель покладав аграрні перетворення. Він розумів, що необхідною передумовою радикальної зміни становища селян є їхня особиста свобода. Щоб забезпечити селянам справжню свободу, їм треба дати землю. Саме в землі Пестель бачив найважливішу опору суспільного благоденства, тому і пропонував наділити кожного ділянкою землі.

Але як забезпечити реалізацію цього наміру? Пестель висуває ідею створення двох форм власності на землю: приватної і суспільної. Він пропонує створити фонд суспільного володіння землею за рахунок поміщицьких і державних земель. У великих землевласників частину землі треба конфіскувати, дрібним - сплатити певну компенсацію. Цей фонд формується у волостях, становить їхню власність і використовується для наділення землею всіх, хто забажає. За користування землею селяни повинні були платити оброк протягом 10 - 15 років. Такий термін, який Пестель називає перехідним, він встановлює для того, щоб поміщики могли пристосовуватись до нових умов.

Аграрний проект Пестеля, незважаючи на певний утопізм, був безумовно прогресивним у плані соціально-економічних перетворень. Пестель приділяє увагу і проблемам розвитку промисловості. Проте тут він не передбачає таких радикальних змін, як у сільському господарстві.

Микола Іванович Тургенєв (1789 - 1871). Народився в м. Симбірську в дворянській сім'ї. 1811 р. закінчив Гегтінгенський університет (Німеччина). Працював у комісії зі складання законів і в міністерстві фінансів. Він залишив велику літературну спадщину: «Досвід теорії податків» (1818), «Росія і росіяни» (1847), «Питання звільнення і питання управління селян» (1858) та ін.

Центральним у його працях є питання про ставлення до кріпацтва. Звільнення селян він назвав «священною і достойною метою всього життя». У своїх творах М. Тургенєв гостро критикує феодалізм і виступає прихильником свободи в усіх її проявах: свободи особи, свободи господарської діяльності. У кріпацтві він бачив головну перешкоду для економічного розвитку Росії.

М. Тургенєв розробив кілька проектів звільнення селян. Він був прихильником ліквідації кріпацтва з допомогою низки поступових заходів: «…поступового дарування селянам деяких особистих прав…» і «поступового обмеження влади поміщиків». Проект передбачав звільнення селян без землі. Для одержання землі селяни мали сплатити викуп поміщикам.

М. Тургенєв намагався довести поміщикам вигідність для них селян. Селянин, звільнений без землі, або з невеличкою ділянкою, буде економічно залежним від поміщика, який залишається власником землі. Поміщики отримають викуп, а з вільної праці селян матимуть не менший дохід, ніж раніше. Отже, основний зміст економічних перетворень на селі Тургенєв у капіталістичних перетвореннях поміщицького господарства.

Аграрна програма Тургенєва, незважаючи на те, що в ній, на відміну від програми Пестеля, доля селянина підпорядковувалась інтересам поміщицького господарства, була безумовно прогресивною. Усупереч дворянським лібералам він доводив необхідність звільнення одночасно всіх селян, виступав за знищення станових привілеїв тощо. Щодо його заяви про поступове звільнення селян, то, як він писав у своєму щоденнику, вона проголошувалась на випадок, коли ідея одночасного і швидкого звільнення селян натрапить на протидію.

Цікавими є й погляди Тургенєва на розвиток промисловості та торгівлі в Росії. І в цьому питанні він виступив прихильником свободи: свободи розвитку промисловості, свободи торгівлі. Сприйняти ідеї економічного лібералізму А. Сміта, він уважав, що їх можна застосувати і в тогочасній Росії.

В інтересах поміщиків Тургенєв проголошував принцип свободи торгівлі. Велике місце в його працях займала проблема оподаткування, яку також він вирішував з буржуазно-демократичних позицій.

Микита Михайлович Муравйов (1796 -1843). Варіант аграрної реформи поміркованого характеру був розроблений Муравйовим у його «Конституції». Перший варіант «Конституції» передбачив лише особисту свободу селян і позбавлення їх навіть засобів праці. Мало того, позбавлені землі й засобів праці селяни не мали права переходити на роботу до іншого поміщика. Цей проект зазнав критики членів Північного товариства.

Другий варіант проекту залишав за селянами їхні присадибні ділянки, будівлі, засоби праці, худобу. І лише третій варіант, написаний Муравйовим у в'язниці, передбачав надання селянам 2 -3 десятин землі на двір, а також право спадкового володіння нею.

Отже проект Муравйова, як проект Тургенєва, характеризувалися значною поміркованістю порівняно з проектом Пестеля. Проте навіть такі помірковані проекти аграрних перетворень мали надзвичайно велике значення, тому що ставили питання про необхідність знищення кріпацтва й усунення самодержавства.

Економічна думка Стародавнього Риму

У II--І ст. до н.е. в економіці Стародавнього Риму, який став світовою імперією, відбувалися процеси переходу від дрібного виробництва до великих господарств рабовласницького типу -- латифундій (землеробських господарств) та ергастерій (рабовласницьких ремісничих майстерень), в яких використовувалася як праця сотень рабів, так і наймана праця вільних. Більшість із таких господарств працювала на ринок і залежала від попиту на товари. Водночас у цей період, а особливо на початку нової ери, розпочався занепад рабовласницького господарства, який дедалі більше поглиблювався. Праця рабів усе переконливіше демонструвала свою неефективність, посилення жорстокої експлуатації рабів оберталося масштабними повстаннями, які постійно потрясали велику імперію. За цих умов зароджувалася нова система економічних відносин, що виявилося, зокрема, у виникненні колонату.

Значно посилилася соціальна диференціація римських громадян. Представники нобілітету нажили величезні багатства, а основна маса громадян втратила земельні наділи, пролетарізувалася, скупчилася у великих містах, насамперед у Римі, вимагаючи від влади "хліба і видовищ". Прошарок вільного селянства -- основа економічної могутності Риму -- поступово зникав. За цих умов загострилися проблеми організації діяльності великих рабовласницьких господарств, насамперед землеробських, які становили основу давньоримської економіки як в Італії, так і у провінціях. Тому в центрі уваги економічної думки Стародавнього Риму було питання організації рабської праці, управління нею, а також великою приватною власністю. Усі ці питання набули відображення у працях Катона Старшого, Варрона, Колумели та ін.

Марк Порцій Катон Старший (234--149 до н. є.) жив ще в добу розквіту рабовласницького господарства. У трактаті "Землеробство" він розглядав працю в сільському господарстві як найбільш почесне і вигідне заняття для вільного громадянина, хоча й не заперечував корисності інших галузей виробництва. Перевагу Катон надавав господарству середнього розміру. Прибутковість, підкреслював знатний римлянин Марк Порцій, -- це і честь, і слава господаря. Він рекомендував більше продавати і менше купувати у період зростання цін, тобто орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру.

Катон багато уваги приділяв характеристиці рабів, праця яких, на його думку, повинна бути максимально інтенсивною. У господарстві він радив підтримувати жорстку дисципліну, суворо карати рабів за лінощі та провини.

Багато проблем економічного розвитку Риму було закладено ще за республіки (Рим формально став імперією у 27 р. до н. є., коли Гай Октавіан Август став першим римським імператором (принцепсом сенату)), коли вирішувалася доля аграрних реформ, спрямованих на збереження господарств вільних селян, які були найбільшими платниками податків і основою римської армії. Найбільш відомий проект земельної реформи запропонували народні трибуни брати Гракхи -- Тиберій (162--133 до н. є.) та Гай (153--121 до н. є.). Цей період запровадження аграрних реформ у Римі одержав в історії назву "руху Гракхів".

Реформи мали на меті збереження в Римі прошарку вільних селян, які були основою економіки і армії, однак, не витримуючи конкуренції з великими рабовласницькими господарствами, розорювалися. Реформи передбачали наділення землею зубожілих селянських родин -- переважно у провінціях, а також надання римського громадянства усім вільним жителям Італії. Вони викликали величезний спротив великих землевласників, які організували заколот і Тиберія Гракха -- а за кілька років і його брата Гая -- убили, незважаючи на священну недоторканність народного трибуна. Разом з ними загинули багато їх прибічників.

Внаслідок перемоги противників реформи усі прогресивні починання братів Граків були зведені нанівець. Римські селяни були приречені на зубожіння, поступово селянство як основний клас римського суспільства зникав, панівною формою стали рабовласницькі господарства.

Шарк Теренцій Варрон (116--27 до н. є.) у праці "Про сільське господарство" розкривав напрями раціоналізації та інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, показував розвиток товарного господарства. Він доводив, що інтенсифікувати виробництво можна тільки на наукових засадах. Критерієм прибутковості латифундій Варрон вважав вигідний вивіз продукції у сусідні регіони та закупівлю необхідних товарів.

Варрон дав таку класифікацію сільськогосподарських знарядь праці: ті, що розмовляють (раби), ті, що мукають (воли), та німі (речі). Він радив стимулювати рабську працю більш вільним режимом, поліпшеним харчуванням, зменшенням обсягу роботи, переведенням на становище колонів тощо. Принцип матеріальної заінтересованості, на його думку, має застосовуватися як до найманої, так і до рабської праці.

Луцій Юній Модерат Колу мела (І ст. н. є.) у творі "Трактат, про сільське господарство" виявляв занепокоєння занепадом землеробства у зв'язку зі зникненням вільних селян і поширенням колонату. Він виклав програму інтенсифікації сільського господарства за такими основними напрямами: впровадження у виробництво науки (агрономії, селекції тощо) і збільшення витрат на неї; зростання обсягу товарного виробництва (на ринок); підвищення продуктивності праці рабів шляхом їх матеріального стимулювання та організації змагання між ними; раціональне розміщення рабів на робочих місцях (групами не більше 10); звільнення від рабства та відпущення на волю найбільш старанних рабинь; добір наглядачів за здібностями і людськими моральними якостями; передача землі в оренду колонам та вільним селянам.

Твір Колумели -- свідоцтво занепаду сільського рабовласницького господарства Стародавнього Риму та початку тривалого переходу до системи феодальних відносин.

Використана література

1. Історія економічних учень. Л.Я. Корнійчук., Н.О. Татаренко., А.М. Поручник., О.В. Ткалова.