Політичний діяч Іван Степанович Мазепа

Іван Степанович Мазепа є однією з найяскравіших, найвидатніших і найсуперечливіших постатей української історії. Ця постать визначна за своїм масштабом - політичний діяч, військовий, дипломат, меценат, - мало кому в українській історії випала така цікава і непроста доля за життя та після смерті.

Мазепа народився в Мазепинцях поблизу Білої Церкви в сім'ї українського шляхтича. Нам мало відомо про родину Мазеп. Відомо, що батько Степан Мазепа був чоловік освічений, але дуже палкий. За часів Виговського він належав до партії, яка хотіла, щоб їх рідний край був самостійною державою. Значно більше знаємо про матір Марину із великої української рідні Мокієвських. Вона відіграла досить помітну роль у громадському та релігійному житті України того часу. Відомо також, що, крім сина, в сім'ї росла дочка Олександра. Дата народження Мазепи непевна, це приблизно 1640 рік.

До 1649 року Іван Мазепа вчився в Київській Братській школі. Після цього батько вирядив його до двору короля Яна Казимира, де він був покойовим. Іван Мазепа багато їздив по чужих краях і здобув собі прекрасну освіту..

З 1654 до1657 року Король вислав його, разом ще з двома молодими шляхтичами, за границю, щоб ще далі учився. У1659 році Король посилає вже його послом до Гетьмана Виговського, а на другий рік--до Юрка Хмельниченка. Це показує, що Мазепа вже тоді визначався розумом, бо інакше Король не доручав би йому таку важливу справу. У 1662 році він мав якусь сварку з шляхтичем Паском. Король помирив їх, але, здається, з того часу життя у Варшаві стало йому нелюбе і важке. На другий рік Король послав Мазепу до Гетьмана Тетері, щоб доручити йому гетьманські клейноди. У 1663 році, коли король Ян Казимир пішов походом на Україну, Мазепа був при ньому. Але коли польське військо стояло під Білою Церквою, він одержав звістку, що батько його дуже заслаб. Мазепа подякував Королеві за ласку, покинув польський табір і поїхав до батька у Мазепинці. Батько його скоро помер, а Мазепа, поховавши його, зостався жити у своїй батьківщині.

Потім Мазепа прийшов до козаків. У запорозькому війську займав різні посади, а 25 серпня 1685 року був обраний гетьманом. З того, що Гетьманом обрали Мазепу, найкраще знати, чого сподівалася старшина та козаки тогочасної України від свого обранця.

Під проводом Мазепи українські полки 1689р. взяли участь у другому Кримському поході, що закінчився невдало. В 1695 -1696рр. відбулися два Азово - Дніпровські походи, що принесли Росії певні надбання (фортецю Азов). Уклавши 1700р. мир з Туреччиною, цар Петро1 відразу ж розпочав Північну війну проти Швеції за Балтійське узбережжя. Україні довелося брати участь у новій війні, яка точилася далеко від неї за чужі інтереси. З Лівобережжя Петро1 вивозив усе, що було необхідне для постачання війська

Іван Мазепа був чоловік розумний і досвідчений. Він бачив добре, що Москва хоче знищити український народ і запровадити нові порядки в Україні. Всім серцем любив Україну і хотів її врятувати від сумної долі. Але знав велику силу ворога і розумів, що треба вести боротьбу поволі й обережно.

Мазепа прагнув в першу чергу просвітити український люд, зробити його свідомим. Дуже ревно він слідкував за розвитком шкіл. Для Київської академії наказав будувати новий величний триповерховий будинок. 1 в інших містах теж заснував школи. У різних містах будував гарні кам'яні церкви і давав їм великі дари, щоб українські міста зрівнялися красою з чужоземними. Дуже гарним, з пишними прикрасами був гетьманський палац у Батурині. Мазепа хотів, щоб весь український народ був культурний і освічений, і щоб Україна своєю культурою перевищила Москву.

Гетьман протягом усіх років багато уваги приділяє питанням духовності, освіти. Його коштом було збудовано й відреставровано чимало храмів. Як випускник Києво-Могилянської колегії, він подбав, аби його альма-матер у 1701 р. набула статусу академії. Крім цього, він виділив кошти на будівництво у ній мурованого приміщення, щорічно давав з військового скарбу по 1000 золотих на потреби академії. У 1700 р. завдяки його відчутній допомозі з'являється у Чернігові перший на Лівобережжі вищий навчальний заклад -- Чернігівський колегіум. Сприяє він і появі в Ніжині у 1696 році школи для навчання дітей грецького і слов'янського письма.

Гетьман часто призначав на відповідальні посади людей не тільки високоосвічених, а й небайдужих до письменства. Так, відомо, що він поставив глухівським сотником О. Туранського, який непогано віршував латиною. У 1705 р. чернігівським полковником стає володар чималої бібліотеки, автор історичної хроніки П. Полуботок, а П. Орлик з'явився в оточенні гетьмана передусім як поет. Пізніше він згадував: «Незабутня для мене й досі величезна бібліотека небіжчика Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи. Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі книжкові багатства, рівних яким не було на Україні».

Чернігівські та інші друкарні коштом Мазепи здійснили кілька видань Євангелія, які він дарує при нагоді різним релігійним закладам. Гетьман також опікувався долею церковних діячів -- просвітників. Тісна співпраця керманича України з багатьма літераторами, творчими особистостями не випадкова. Адже гетьман і сам віршував.

Який слід залишила на Україні культурна діяльність Мазепи? Є свідоцтво данського посла при царі, який відвідує Україну у той час і нотує: «У козацькій країні всі благоденствують і всі живуть у розкоші... У протилежність до росіян, кожний козак ходить до церкви з своїм молитовником. Вони під усіма оглядами незрівнянно чистіші й охайніші за росіян... Хати гарні, вулиці чисті. У Росії нічого подібного я не бачив... Влада тут ввічлива, зустрічають хлібом і сіллю, не так, як в Росії.»протекторат московського царя.

Петро 1 вів війну у різних краях і всюди ставив твердині й укріплення. Для таких будов він брав з України козацькі полки. Козаки, що до того часу були вольними лицарями, працювали тепер як каторжани, цілими днями в поті чола, в голоді, під доглядом московських наглядачів. Найбільше дошкуляли козакам роботи під час будівництва нової царської столиці Петербурга. Цар Петро заснував це місто у багнистому краю серед боліт і озер. Треба було копати там рови і канали. Козаки мерзли у крижаній воді, тяжко хворіли і вмирали сотнями. Декілька десятків тисяч українців загинуло на цих роботах. Народ казав, що Петербург побудований на козацьких кістках.

Козацькі полки рідко перебували в Україні -- увесь час мучилися далеко, по чужих краях. А на Україну цар Петро посилав московські полки. Не тільки по містах, але й по всіх селах і хуторах квартирували московські солдати. Страшно знущалися вони над українськими селянами. Забирали худобу, коней, хліб, сіно, крали все, що потрапляло під руки, розбивали людей, -- знущались над бідним народом гірше бусурман. Хто намагався оборонити своє добро і виступав проти москвинів, того ув'язнювали як бунтівника, судили й вивозили в Московщину на тяжке, безповоротне заслання. Не один раз вертався бідний козак знеможений і хворий з далекої чужини, бажав відпочити у рідній хатині, поспішав до свого села, а тут не було вже ні хати, ні рідні, ні майна. Хату зруйнували солдати, майно розікрали, людей забрали у неволю.

Українці горіли гнівом і ненавистю до Москви і чекали нагоди помститися за кривду рідного народу.

Під час Північної війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Козаки вперше повинні були воювати виключно за інтереси царя. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів - поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві та Центральній Польщі. У цих походах стало очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Рік у рік їхні загони поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть70% складу. Коли, намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро1 поставив на чолі козацьких полків російських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто використовували як гарматне м'ясо.

Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, було пов'язане з питанням захисту України. Гетьман мав біля себе тільки декілька тисяч війська, інші полки були далеко поза Україною, в московських походах. З цим невеликим військом не було надії на перемогу. Але Мазепа промовив до козаків: «Браття, настав наш час. Покористуймося цією нагодою. Віддячимо москвинам за їх насильство над нами, за всі нелюдські муки н неправду, що вчинено нам! Прийшов час скинути ненависне ярмо і нашу Україну зробити вільною, самостійною державою!». Гетьманські війська об'єднались зі шведами.

Тоді на допомогу прийшов запорозький кошовий Кость Гордієнко зі своїми козаками. Він сказав гетьману: «Ми, військо запорозьке низове, дякуємо вам за те, що ви, як і пристало найвищому українському вождеві, взяли до серця недолю України, взялися визволити її з московської неволі!». Мазепа відповів: «Дякую вам, запорожці, що вірите мені. Я приєднався до шведів не для своєї вигоди, а з любові до рідної країни. Не можемо ж забути про честь і славу нашу, та, склавши руки, кинути наш край на гнобителя!». Запорожці бадьоро відгукнулися: «Волю здобути, або дома не бути!».

Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманську столицю Батурин напав командир російськими військами на Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тисяч чоловіків, жінок і дітей.

Надії гетьмана не здійснилися. Бій під Полтавою відбувся 10 липня 1708 року. Шведи зазнали нищівної поразки. Бій під Полтавою залишив після себе сумну пам'ять - тут полягла самостійність України.

Гетьман Іван Мазепа після поразки переїхав у Молдавію. Там він тяжко захворів і помер 1709р.

Крах політики Мазепи був зумовлений історично. До речі, такого ж краху зазнали й інші правителі, які намагалися відродити незалежність своїх станових та державних привілеїв за допомогою інших держав. Та й історична міжнародна ситуація не була сприятливою для цього. Північна війна втягла в свою орбіту чимало країн, що об'єдналися в блоки, і в разі перемоги будь-якого з тих угруповань Україна втрачала свою автономію. Петро І та його наближені давно виношували плани скасувати козацькі порядки та буйне Запоріжжя і віддати Україну Меншикову. У разі перемоги Петра І та його спільника -- поваленого в Польщі короля Августа II, який був одночасно курфюрстом саксонським, -- Україну поділили б Росія та Польща. У разі перемоги Карла XII і новообраного польського короля Станіслава Лещинського Україна, як союзниця Москви, напевно, відійшла б цілком до Польщі. Єдиним виходом могло бути створення незалежної держави завчасно -- до розгортання військових операцій на території України і здобуття визнання цієї держави від тих країн, які воювали поруч: Росії, Польщі, Швеції. Справа, звичайно, нереальна практично, якщо Україна не мала своїх відповідних військових, економічних, а також народних моральних сил.

Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн. В.Голіциним, так і з їх наступником - царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській 1689 р.

З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку Ново-Сергіївську на р.Самара.

Мазепа в різні способи сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі.

Усвідомлюючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бібліотеками й рідкими рукописами.

Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творів української літератури, зокрема творів Афанасія Заруднього, Дмитра Туптала, Григорія Двоєслова та багатьох інших.

Опосередковано діяльність Мазепи відбилася і на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало підставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Україні наприкінці XVІІ - на початку XVIII ст. унікального стилю - “мазепинського барокко". Крім того, целеспрямована політика І.Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвиткові усіх галузей мистецтва, але й в сфері філософії, теології, суспільних та природничих наук.

Коштом І.Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кількість церковних споруд. Найвідомішими з них були будівлі в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський, Богоявленський, Кирилівський, Золотоверхо-Михайлівський, Чернігівський, Троїцько-Іллінський, Лубенський, Мгарський, Густинський, Батуринський, Крупницький, Глухівський, Петропавлівський, Домницький, Макошинський, Бахмацький. Каменський, Любецький, кафедральні собори у Києві - Святої Софії, Переяславі та Чернігові, церкви в Батурині, в Дігтярівці та інші.

Крім будівництва нових, або перебудови старовинних храмів княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них ікони, хрести, чаші, митри, ризи, дзвони, срібні домовини для святих мощей, богослужбові книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оправлені та оздоблені золотом, сріблом, коштовним камінням, парчею, оксамитом та шовком.

Гетьман І.Мазепа також опікувався станом православної церкви за межами України. Серед подарунків, зроблених Мазепою іноземним православним патріархатам, найбільш відомим є срібна плащаниця, що зберігається у вівтарі грецького православного собору Воскресіння при Гробі Господньому в Єрусалимі і використовується лише в особливо урочистих випадках. Іншим відомим дарунком було Євангеліє 1708 р., переписане та оздоблене гравюрами коштом для богослужбового вжитку православних сірійців м. Алеппо. Крім цих подарунків, гетьман виділяв певні кошти на милостині та допомогу православним християнам за кордоном.

Володіючи сильною персональною владою, застосовував колективні форми правління, зокрема Генеральну владу. Інтереси держави та своєї землі ставив вище особистих і віддавався їм із самопосвятністю, хоч і мав свої вади.

Невдоволення українського народу штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, що було пов'язане з питаннями захисту України. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра І. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: “Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш”. Це було для гетьмана останньою краплею. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну, що являє собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 28 червня 1708 р., коли Карл XII, котрий йшов на Москву завернув на Україну, Мазепа в надії запобігти спустошення свого краю, перейшов на бік шведів. Умови, за якими Україна приєдналася до Карла, були встановлені у пакті, підписаному наступної весни. За надання військової допомоги та провізії Карл обіцяв захисту України й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав. Гетьман І.Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представник ...України. Йому присвячені гравюри, картини, музичні твори, літературні твори, скульптури. Серед найбільш відомі твори - гравюри, що зберігаються в музеях України; полотна історико-легендарного змісту відомих художників, поетичні та прозові твори Дж. Байрона, Гюго, М. Старицького, В. Сосюри; музичні інструментальні та оперні твори П. Чайковського, Ф. Ліста та інших.