Історія Коломацького району

5

ТВІР

На тему:

"Згуртовані єдиною метою"

Роботу виконав:

Учень 9-го класу

Торянський Сергій

Коломацькій район, мабуть, один з найменших на території Харківщини, такий же щедрий дарами землі, як і його ближні і далекі сусіди. Скільки у нас залишилося таких заповідних місць, про які кажуть: колись тут водилися дикі звірі! А от в Коломаці, оповитому з північного заходу лісовим масивом, і сьогодні збереглися вовки, лисиці, косулі.

За все своє існування Коломаку, багато чого довелося пережити його мешканцям: навалу татар і спалення селищ шведськими завойовниками, повстання на цукровому заводі за царату, громадянську і Велику Вітчизняну війни…

Центр району-селище міського типу Коломак, розташоване в мальовничій місцевості на річці з однойменною назвою, на відстані 83 кілометрів від Харкова.

Основне заняття населення-сільське господарство. До війни тут в основному займалися хліборобством, садівництвом та городництвом. З 1932 року селяни почали обробляти землю машинами Коломацької машинно-тракторної станції, в якій у довоєнному році налічувалося 100 тракторів, була й інша сільськогосподарська техніка. Частина трудівників займалася різними промислами: були вони вправними ковалями, слюсарями, теслярами. Робітники зосереджувалися на цукровому і спиртовому заводах далеко за межами району славилися полотна і сукні, вироблені місцевими умільцями.

В довоєнний період широко розгорталося культурне будівництво: ставали до ладу нові школи, клуби. Школа-десятирічка з добре налагодженим навчально - виховним процесом мала прекрасний хор, духовий і струнний оркестри. В 1940 році, виборовши першість у республіці, отримала перехідний Червоний прапор наркома освіти України, про неї було написано книгу, створено документальний фільм, вона була гордістю району.

20 червня 1941 року в школі відбувся випускний вечір. А через 2 дні гучномовець у центрі села розніс звістку про початок війни, і вже через годину двір військомату заповнився добровольцями, які тут отримували повідомлення про відправку на фронт. Новобранців проводжали до станції Водяна, звідти-у Харків.

Важким був початковий період війни. Ворог все далі просувався вглиб країни. Жорстокі бої почалися на території району у вересні 1941 року. Протягом двох тижнів радянські війська билися на лінії Каленикові-Скороходове, стримуючи німецьку навалу, даючи змогу евакуювати з Харкова заводи. Тільки коли німці прорвали оборону на Красноградському напрямку, вони, згідно з наказом, відступили.

29 вересня гітлерівці посилили наступ поблизу села Шелестові. Танкісти під командуванням В.Г. Рогачова першими сміливо контратакували ворога. Своїми рішучими діями вони більш як на три доби затримали просування фашистських військ. Це дало змогу радянському командуванню здійснити необхідний маневр і підтягти резерви, щоб зміцнити оборону на важливому напрямі. В цьому бою відважний капітан загинув.

Наприкінці вересня екіпаж танка цієї ж бригади, очолюваний молодшим сержантом П.П. Ткаченком, сміливо вступив у бій з групою фашистських танків. Його не зупинив шалений обстріл з ворожих машин, які залишили на "тридцять четвірці" вісім пробоїн. Радянський танк, вдало маневруючи, дав змогу нашим солдатам підпалити кілька ворожих машин. Свою поранену "тридцять четвірку" мужній командир екіпажу доставив у танкову бригаду, де її відремонтували. І вже через два дні вона знову вступила в бій з переважаючими силами фашистів. Екіпаж танка Ткаченка знищив дві протитанкові гармати, одну захопив разом з обслугою і доставив трофей в Коломак, до штабу 38-ї армії.

Різноманітну допомогу воїнам Червоної Армії у боротьбі з фашистами подавали місцеві жителі. Вони, ризикуючи життям, збирали для командування 38-ї армії відомості про пересування військ ворога. Особливо відзначилася в цьому телефоністка А Чичибаба. Генерал-лейтенант Н.К. Попель пригадує: "В маленькому будиночку, де розміщались пошта і ощадкаса, біля телефонного комутатора чергувала Антоніна, круглолиця, чорноброва жінка років тридцяти. Коли ми покидали Коломак, домовилися з нею про зв'язок зі штабом армії. Як це вдавалося їй, важко зрозуміти. Мабуть, гітлерівцям і не спадало на думку, що сільська телефоністка акуратно інформувала радянське командування про рух німецьких танків. Останнє повідомлення від Антоніни ми одержали в Мерефі."

17 жовтня Коломак був окупований фашистами. Почалися розправи над патріотами-місцевими жителями і полоненими. У перші ж дні гітлерівці арештували, а потім розстріляли 27 і повісили 9 партизанів.30 жовтня смертю хоробрих загинув голова Коломацької сільської Ради Афанасій Васильович Чорно бай. Останні його слова, звернені до мешканці Коломак, були: "Помираю за Батьківщину!". Тільки після його смерті місцеві жителі дізнались, що це він з двома бійцями підірвав Полтавський міст і спалив хліб, який не встигли вивезти в тил країни.

В ході боїв десятки червоноармійців потрапили у ворожий полон. Фашисти розправлялися з ними. Так, в районі цукрового заводу полонені працювали на будівництві дороги. Тримали їх, як худобу, в жахливих умовах, у старому складі, а потім всіх 200 чоловік розстріляли. Така ж доля спіткала іншу партію полонених, яких пригнали влітку 1942 року. Очевидці пригадують, як через Чижів ку вели 20 чоловік: вони йшли босі, ледве прикриті якоюсь одежиною. Усіх розстріляли на початку листопада в Новоіванівському яру. По периметру території Шелестівського млина росли пірамідальні тополі. На їх гілках були повішені без суду і слідства десятки партизанів, військовополонених.

Сумна доля спіткала багатьох мешканців району під час окупації. Тільки в Коломаку фашисти розстріляли 30 чоловік. Варвари знищили середню і початкову школи, універмаг, їдальні, спалили 96 житлових будинків, 227 чоловік були примусово відправлені до Німеччини.

Ворог був близько, у Різуненковому, і його контратаки можна було чекати найближчим часом. Тому, не гаючи часу, артилеристи добре обладнали вогневі позиції, перетворивши їх у своєрідні доти, а щоб убезпечитися з повітря, спорудили бліндажі в кілька накатів.

Ранок почався з нальоту ворожих бомбардувальників. На батарею скидали бомби, її обстрілювали з гармат і кулеметів. Потім з боку Різуненкового пішли в атаку 5 танків. Їх зустріли наші бійці пострілами з усіх чотирьох гармат. Коли розвіявся пороховий дим, стало видно один палаючий і один підбитий танки. Початок був непоганий. Але решта бойових машин продовжувала атакувати вогневу позицію радянських артилеристів, намагаючись оточити її з усіх боків.

В результаті тяжких боїв 3 березня 1943 року Коломак був звільнений. Але ненадовго. Вже 7 березня радянські війська змушені були відступити. Остаточно Коломак визволили 16 вересня 1943 року воїни 116-ї стрілецької дивізії та частини 1-го танкового корпусу.

За мужність і відвагу, проявлені в боях під час Великої Вітчизняної війни, було нагороджено понад 1500 жителів Коломацького району. Пам'ять про воїнів-героїв живе в серцях нинішнього покоління. Про їх безсмертний подвиг нагадують дбайливо доглянуті меморіальні комплекси і братські могили в Коломаку і Новоіванівці, Петропавлівці і Шелестовому та інших населених пунктах району. На меморіальній дошці в фойє Коломацької середньої школи викарбувані імена випускників, які не повернулися з фронту до своїх домівок.

Подвиг мужніх, які, не шкодуючи ні сил, ні свого життя, в жорстоких боях відстояли рідну землю, незабутній. Він нагадує молоді про героїчні дні великої битви з фашизмом, у якій Червона Армія одержала переконливу перемогу, врятувавши світ від коричневої чуми, закликає нові покоління до беззавітного служіння народу в ім. "я зміцнення миру на землі.