Наполеон Бонапарт

10

Наполеон і його політика

Усьому світові відоме ім'я Наполеона Бонапарта. Це був один із найзнаменитіших французьких імператорів, який займав престол у 1808-1814 рр. і в березні - червні 1815 року.

Наполеон - уродженець Корсики. Народився 15 серпня 1769 року в небагатій корсиканській дворянській родині. Його батьками були Шарль і Летиція Бонапарте. Наполеон був не єдиною дитиною в родині. Крім нього, було ще 7 дітей: 4 сини та 3 дочки.

Навчався юний Наполеон спочатку в королівській військовій школі в Брієнні. Потім у 1779 р. його прийняли до Паризької військової школи, яку він успішно закінчив у 1785 р. в чині лейтенанта. Судячи з історичних джерел, Наполеон свого часу перейнявся якобінськими настроями. Тоді ж ним були написані такі публіцистичні роботи: «Діалог любові» (1791 р.), «Вечеря в Бокере» (1793 р.).

Його військова кар'єра почалася в Тулоні. Начальник артилерії призначив Наполеона, який був тоді в чині молодшого лейтенанта артилерії, в армію, що осаджувала Тулон, який був тоді «пристановищем» англійців. І тоді ж Бонапартом була проведена блискуча воєнна операція. Французам вдалося взяти Тулон, за що Наполеон був визнаний гідним звання бригадного генерала. Для амбіційної молодої людини одержати такий чин у віці 24 років було великим досягненням. Запопадливість Наполеона посилюється. Проходить термідоріанський переворот. Після нього підняли голову роялісти. Щоб утихомирити заколотників (1795 р.), Бонапарт докладає максимум зусиль і в такий спосіб чимраз ширше «відчиняє» собі двері до кар'єрного росту. Новий чин не змусив себе довго чекати.

Директорія призначає Бонапарта командуючим Італійською армією.

Наполеон намагається виправдати надії свого командування: він проводить блискучу військову кампанію. Італійський похід (1796-1797 рр.) ще раз довів талановитість Наполеона як полководця. Бонапарт розумів, що французька армія не зможе протистояти австрійській, забезпеченій добрими боєприпасами та прекрасно обмундированій. Однак завдяки вмілому командуванню Наполеона французи, які були погано екіпіровані, але натхненні революційними ідеями, вибивали супротивника з Монтенотто, Лоді, Мілана, Кастильйоне, Арколе, Ріволі. Італійці вітали французьку армію, яка несла їм звільнення від австрійського ярма. У результаті втрати Австрією всіх своїх земель у Північній Італії створюється союзна із Францією Цизальпійська республіка. Наполеон Бонапарт став відомий усій Європі.

Відразу проявилася амбіційна вдача Наполеона - він прагнув стати самостійним будь-якими засобами. Тому уряд Директорії відсилає його від себе подалі - у єгипетську експедицію, що тривала з 1798 р. по 1799 р. Уряд Франції прагне утвердити свій вплив у Єгипті, щоб мати можливість конкурувати з розвинутими країнами. Але цей план зазнав краху, тому що єгиптяни не підтримали французьку армію у війні з турками.

У цей час у Парижі відбуваються важливі події. Директорія, будучи сильно корумпованою, уже не в змозі утримувати завоювання Революції. Російсько-австрійські війська, якими командував О.В. Суворов, вибили з Італії французькі війська. І навіть виникла загроза вторгнення російських військ у Францію. 9 листопада 1799 року в країну повертається популярний генерал Наполеон Бонапарт і за допомогою відданої йому армії розганяє Директорію, проголошуючи режим консульства. Була проголошена нова Конституція. Відповідно до Конституції Державна рада, Трибунал, Законодавчий корпус і Сенат поділяли між собою законодавчу владу, що не давало їй можливості швидко приймати рішення. Виконавча влада належала повністю Бонапарту, який виконував обов'язки першого консула. Другий і третій консули не мали можливості впливати на рішення, тому що виконували функції тільки дорадчих голосів. На плебісциті була схвалена нова Конституція (3 мільйони голосів проти 1,5 тисяч). Ця подія відбулася в 1800 р. У 1802 р. Наполеону вдалося провести через Сенат декрет про те, що повноваження першого консула є довічними, а вже в 1804 р. Бонапарт одноосібне оголосив себе імператором.

Коли Наполеон прийшов до влади, Франція вела війни з Англією й Австрією. Бонапарт починає новий італійський похід. Багато в чому він схожий на його перший похід до Італії. Наполеон переходить з армією Альпи, переправляючись у Північну Італію. Його армію радісно вітають місцеві жителі. У 1800 році відбувається відома битва під Маренго. Ця битва стає вирішальною подією й надовго відводить від французьких кордонів можливого ворога.

Наполеон прагнув усіма силами утримати владу, виправдуючи свої дії прагненням зберегти результати революції. Він обіцяв народу зберегти проголошені громадські права, права селян на землю, а також права тих, хто придбав під час революції національне майно. У 1804 році Наполеоном був прийнятий Цивільний кодекс, згодом так і названий на його честь. Він офіційно закріплював усі завоювання Революції. Бонапарту хотілося повністю контролювати всі державні інститути, тому він у 1800 році проводить державну реформу. У результаті цієї реформи виникають залежні від уряду департаменти й округи, якими керують префектами й супрефектами. Мери управляли містами й селами. Для збереження золотого запасу й емісії паперових грошей Наполеон вирішив заснувати державний Французький банк. Система збирання податків була нейтралізована.

Фактично всі нововведення Наполеона, що стосувалися адміністративного й правового управління, стали основою сучасної французької держави. Бонапарту належить і право назвати себе творцем системи середніх шкіл, названих ліцеями, і вищих навчальних закладів, що мають назви Нормальної й Політехнічної шкіл, які й у сучасній Франції вважаються найпрестижнішими.

Наполеон був далекоглядним політиком і передбачив можливість негативного для своєї політики впливу преси, тому й запропонував закрити 160 газет зі 173, що залишилися під суворим контролем цензури уряду.

Бонапарту належить і першість у створенні розгалуженої таємної служби у Франції. У 1801 році імператор укладає з Папою Римським конкордат. Відтепер католицизм стає загальноприйнятою у Франції релігією, а Рим офіційно визнає нову французьку владу, але водночас воля віросповідання залишається. Діяльність церкви тепер повністю залежить від реформ і правління нової французької влади.

Економічна політика й війни

Франція вела свою економічну політику, що полягала в спробах уряду забезпечити французький пріоритет на міжнародному ринку. Англія дуже сильно заважала французам заволодіти ринком, тому що мала більший економічний потенціал у зв'язку з індустріальною революцією, яка відбулася у Великобританії. Протистояння двох держав призводить до того, що Англія постійно нацьковує на Францію високорозвинені європейські держави, серед яких були Австрія й Росія. Англійський уряд навіть намагався фінансувати воєнні дії на континенті.

Щоб не відчувати постійного тиску з боку Англії, Наполеон вирішує почати висадження своїх військ на британських островах, хоча йому відомо, що Англію дуже важко буде перемогти на морі. Невдало завершується бій при Трафальгарі в 1805 р., у результаті якого англійський флот знищує французький. Французами командував адмірал Нельсон. Але Наполеон не здається. Уже через місяць французька армія на чолі з Наполеоном розбиває об'єднані російські й австрійські війська. Битва відбувається під Аустерліцем, нині це місто Слав-ков, Чехія. У війну вступає Пруссія, яка не хоче потрапити під вплив Франції. Однак дуже швидко в битві під Ієною в 1806 р. армія Наполеона розбиває пруські війська. Французи захопили Берлін. Тим часом російська армія намагається зупинити Наполеона й завдає йому нищівного удару в битві під Ейлау в 1807 р. і відразу зазнає поразки під Фридландом. Франція на чолі зі своїм головнокомандуючим Наполеоном тріумфально прямує по всій Європі. Під її владу потрапляють Бельгія, Голландія, північна Німеччина й частина Італії. В іншій частині Італії, а також в Іспанії й у центрі Європи створюються залежні від Франції королівства, керовані членами родини все того ж Наполеона. Європа злякалася навали французьких військ, і тому, залишившись без більшості своїх земель, Пруссія й Австрія укладають союз із Францією. За їхнім прикладом діє й Росія, що уклала в 1807 р. Тільзітський мир.

У 1806 р. після переможного руху по Європі Наполеон підписує декрет про континентальну блокаду. Відповідно до цього декрету, французька сторона, а також усі її союзники, були змушені припинити всі торговельні відносини з Англією. Хоча, на перший погляд, Наполеон домігся того, чого хотів, однак дуже швидко нестача товарів сильно позначилася на французькій економіці. Англія була першим постачальником колоніальних товарів: цукру, чаю, кави й інших. Країна сильно постраждала від торговельної блокади, переживаючи кризу в текстильній промисловості, виробництві вовни. У результаті навіть упав фунт стерлінгів.

І все-таки Франція не розрахувала свої сили, її промисловість не змогла задовольнити європейський ринок. До того ж порушилися торговельні зв'язки з англійськими колоніями, що викликало занепад французьких портових міст: Ла-Роше-лі, Марселя й інших.

У перші роки правління Наполеона всі його реформи були тепло сприйняті й підтримані всіма прошарками населення, від власників до незаможних. Відбулося бурхливе зростання економіки, у результаті чого піднялася й зарплата. Цьому також сприяли й безперестанні призови чоловіків на військову службу. Бонапарт видався французам рятівником батьківщини.

Війни протягом певного часу здавалися зайвим підтвердженням геніальності французьких полководців і доблесті рядових французів, а перемоги ще більше викликали почуття гордості за свій народ. Французам було відомо, що Наполеон став імператором не за розпорядженням вищого керівництва або указом попереднього імператора, а завдяки успішному просуванню по військовій службі й талановитості. Усі військові чини, які оточували його, теж не були високого походження, а деякі були навіть із самих низів. Народу це подобалося. Але минуло 20 років безперестанної війни, і люди почали виявляти ознаки невдоволення. Не втішали й не викликали гордості постійні набори в армію.

До того ж у 1810 р. у країні сталася економічна криза. Тепер французька буржуазія чимраз чіткіше починає усвідомлювати безуспішність ведення невпинних воєн на території Європи. Нескінченні витрати на обмундирування й снаряди виснажували навіть найстійкіших прихильників Наполеона. Ставало зрозуміло, що безпеці Франції вже давно ніхто й ніщо не загрожує. Але влада зіпсувала особистість Наполеона: тепер він мало піклувався про своїх підданих, прагнучи забезпечити лише власну персону та своїх близьких.

Щоб продовжити свій рід, Наполеон розлучається зі своєю першою дружиною Жозефіною, яка не подарувала йому спадкоємців, і в 1810 р. укладає шлюб із дочкою австрійського імператора Марією-Луїзою. У 1811 р. у Бонапарта народився спадкоємець, однак це одруження не викликало симпатій з боку французьких підданих.

У той час відбуваються зміни серед союзників Франції. Вони зовсім не прагнуть дотримуватися умов континентальної блокади, чимраз більше загострюються відносини між ними та Францією. Особливо це стає помітним у відносинах між Росією й Францією.

З 1810 р. почали погіршуватися стосунки між Францією і Росією через те, що остання не збиралася виконувати умови континентальної блокади, і її уряд всіляко заохочував контрабандну торгівлю з Англією. Щоб змусити царя йти у фарватері французької політики, Наполеон почав готуватися до війни з Росією. Для цього була створена величезна, майже 600-тисячна армія, до якої входили не тільки французи, а й формування, що складалися з представників підкорених країн.

24 червня 1812 р. наполеонівська армія перейшла російський кордон на річці Німан. Їй протистояли чисельно менші і розрізнені російські сили. За планом кампанії вони мали бути розгромлені ще у прикордонних боях і тоді б відкрився шлях у глиб російської території.

Але цього не відбулося. Розгадавши план Наполеона, російські полководці Барклай де Толлі і Багратіон почали відступати у глиб країни, з ар'єргардними боями, уникаючи вирішальної битви. Під час відступу їм вдалося об'єднати російську армію під загальним командуванням Барклая, який після здачі Смоленська був замінений на Кутузова.

8 вересня 1812 р. біля села Бородіно відбулася вирішальна битва між арміями Кутузова та Наполеона. У ній фактично не було переможців, оскільки ні росіяни, ні французи своїх цілей не досягли. Але Кутузов вирішив залишити Москву, яка була спалена її жителями, щоб французи отримали менше трофеїв. Зайнявши Москву, армія Наполеона опинилася у пастці. Її комунікації були розтягнуті, в тилу діяли партизанські загони росіян, тим часом Кутузов збільшив свою армію за рахунок добровольців, що приходили у Тарутіно, де був його табір. У жовтні Наполеон вирішив відступити з Москви на південь, але в битві під Малоярославцем росіяни змусили наполеонівську армію відступати по старій Смоленській дорозі, тій, що вже була пограбована французами під час наступу. Відступ французів поступово перетворився на втечу. Французька армія швидко розкладалася і танула. Справи французів, ускладнили морози, до яких вони були не готові. Великих втрат наполеонівська армія зазнала у листопаді 1812 р. на переправі через Березину. Наполеон покинув залишки свого війська і поїхав до Парижа, щоб сформувати нову армію для боротьби з Росією. Поразка Наполеона в Росії стала початком кінця наполеонівської імперії.

Навесні 1813 р. проти франції навколо Росії сформувалася Шоста коаліція, куди крім Росії увійшли Англія, Пруссія, Швеція, Іспанія і Португалія. Згодом до них приєдналася й Австрія. У березні 1813 р. проти панування французів розгорнулась національно-визвольна війна німецького народу. Хоча російсько-прусська армія влітку 1813 р. зазнала невдач у боях під Люменом і Бауценом, це суттєво не вплинуло на хід війни. 16 - 19 жовтня 1813 р. у «битві народів» під Лейпцигом Наполеон зазнав нищівної поразки і був змушений відступити до кордонів Франції.

У середині січня 1814 р. союзники вступили на французьку територію. Танули сили Наполеона, хоч чинили вони відчайдушний опір і навіть завдавали поразок армії вторгнення, але цього було недостатньо, щоб врятувати становище. 31 березня 1814 р. росіяни та їхні союзники зайняли Париж. 6 квітня Наполеон зрікся влади на користь свого сина Франсуа Шарля Жозефа. Наполеону у володіння було надано острів Ельба у Середземному морі. Тимчасовий уряд Франції очолив колишній наполеонівський міністр іноземних справ Ш.М. Талейран. Відразу до франції повернулися Бурбони, а разом із ними й емігранти. Вони мріяли про повернення своїх володінь і привілеїв. Французький народ і буржуазія злякалися появи нових власників.

Наполеон, що стежив за становищем у Франції, готувався до реваншу, 1 березня 1815 р. утік з острова. Він повернувся до Парижу, де його радісно зустрів народ. Сформував нову армію, імператор розпочав похід на Бельгію. Війна відновилася, однак Франції вже було не під силу нести її важкий тягар. Але у битві при Ватерлоо 18 червня 1815 р. його армія була розгромлена силами Англії і Пруссії. Наполеон вдруге зрікся влади і був відправлений у заслання на острів Святої Єлени біля берегів Африки в Атлантичному океані. Там 5 травня 1821 р. і закінчилось життя великого талановитого полководця.

Значення особистості Наполеона

Наполеон за правом вважається видатною особистістю. Він був геніальним полководцем, організатором, тому що мав усі необхідні для цього здібності. У нього була надзвичайна працездатність, феноменальна пам'ять. Сучасники часто звертали увагу на його неперевершений дар дипломата й одночасно прекрасного артиста. Наполеону була властива дивна чарівність, що дозволяла йому швидко входити в довіру до людей.

Бонапарта часто уявляють у незмінному трикутному капелюсі й сірому сюртуку. Саме в такому вигляді він назавжди залишився в історії. І хоча його Імперія припинила своє існування, доля Наполеона не залишила байдужою його сучасників. Художники, музиканти, поети продовжили життя великого полководця у своїх творах, а про його бої стало відомо всьому світові. І навіть через багато століть геній Наполеона продовжує хвилювати людей. Західні демократії дотепер користуються «наполеонівським правом», тому що навіть відновлена свого часу монархія Бурбонів не в змозі була знищити те, що зробив Наполеон, щоб закріпити результати Революції.

Наполеон і Україна

Західна Волинь (Ковельський, Володимирський, Луцький і частина Дубенського повітів) була єдиним регіоном України, що їх зайняла наполеонівська армія. У військово-політичних планах Наполеона певне місце займала Україна. Наполеон звернув увагу на українську проблему, слідуючи традиційній французькій політиці щодо України (підтримка планів П. і Г. Орликів, таємні контакти з К. Розумовським, виступи в 1795 у Конвенті на захист прав козацької нації). Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії 1811-12 передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Великого Герцогства Варшавського (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т.зв. «наполеоніди» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом д'Отерівом і Г.М. де Монгейяром). Одна з них мала існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга «наполеоніда» - на Південній Україні в межах Катеринославщини, Донеччини, Херсонщини, Таврії і Криму, Українське дворянство було незадоволене планами Наполеона стосовно передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час воєнної кампанії Наполеона у Росії. Частина українських дворянських кіл, яка притримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин на допомогу регулярній російській армії (всього було сформовано 22 полки загальною чисельністю бл. 25 тис. чол.). Крім того, у складі російської армії воювало бл. 75 тис. українців як ополченці. У Бородінській битві 1812 брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський, Київський і Тернопільський полки. Оскільки воєнні формування викликали особливий інтерес українських патріотів, то згодом ці полки були направлені за кордони України.