Кирило-Мефодіївське братство

13

Зміст

Вступ

Розділ 1. Створення Кирило-Мефодіївського братства

Програмні документи братчиків

Розділ 2. Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського

братства. Місце Т. Шевченка в українському національному відродженні

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Відродження національної свідомості в Україні, як і в усій Східній Європі, почалося під впливом західних філософських ідей Йозефа Гердера, французької революції та романтизму, а також внаслідок становлення української національної інтелігенції.

У 1840-х рр. постала нова генерація українських інтелектуалів. Їхнім центром став Київ. Серед провідних культурних діячів того часу - історик Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, Микола Гулак, Василь Білозерський та Тарас Шевченко.

Саме вони у 1846 р. заснували у Києві Кирило-Мефодіївське братство. Воно започаткувало політичне життя українців. Свої ідеологічні засади «братчики» висловили в «Книзі буття українського народу» та «Статуту слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія». Братство було швидко викрите, судовий процес і заслання його членів стали початком боротьби українських культурних кіл, що виступали на захист національних прав та соціальної справедливості й поборювали імперську російську владу. Процес заснування та головні ідеї програмних документів розкриває розділ перший цієї роботи.

Учасники Кирило-Мефодіївського товариства зазнали сильного впливу поезії Тараса Шевченка, якій рішуче виступав за визволення слов'янських народів від деспотизму, скасування кріпацтва, відродження вільної України. Шевченків заклик до одночасного національного та соціального визволення і ліг в основу програмних документів кирило-мефодіївців. Невідомо, чи був Шевченко безпосереднім учасником братства, але його впливова діяльність на братство була значна. Національно-політичні погляди Шевченка та історичне значення Кирило-Мефодіївського товариства буде розглянуто у другому розділі.

Виходячи з цього можна сформулювати мету цієї роботи, яка буде полягати в наступному:

- Розглянути процес виникнення Кирило-Мефодіївського товариства;

- З'ясувати мету створення та зміст програмних документів Кирило-Мефодіївського братства;

- Визначити яку роль відігравав Тарас Шевченко на формування та розвиток національно-свідомої інтелігенції;

- В чому полягає історичне значення Кирило-Мефодіївського братства.

Тема Кирило-Мефодіївського товариства на сьогоднішній день, на думку автора, є дуже актуальною, адже не дивлячись на деякі розходження в засобах досягнення своєї мети, «братчиків» об'єднували спільні цінності та ідеали, а більш за все пристрасне бажання змінити на краще соціально-економічну, культурну та політичну долю України. Саме цієї єдності сьогодні, так, не вистачає сучасним «братчикам»!

Розділ 1. Створення Кирило-Мефодіївського братства. Програмні документи братчиків

У середині XIX ст. Київ, замість офіційно призначеної йому ролі центру русифікаторської політики царизму на Правобережній Україні, став центром загальнополітичного українського національного руху. Вже на початку 40-х років студенти і молоді викладачі Київського університету утворили таємний кружок «Київська молода»¹, який поставив перед собою завдання національного відродження і пропаганди серед поміщиків звільнення селян від кріпосний залежності. Вся пропаганда повинна була проникнутися «християнським духом».

На своїх засіданнях кружківці обговорювали майбутнє України, висували положення з робіт французьких філософів-утопистів Сіна-Симона, Фур'є, чехословацьких пропагандистів ідей панславізму Яна Колара, Павела Шафарика, Вацлава Ганки. Проте вийти за рамки свого кола в пропагандистській діяльності члени «Київської молоди» так і не зважилися.

Демократичні ідеї дістали своє відтворення у світогляді видатного українського поета і громадського діяча Т.Г.Шевченка, який пропагував національно-визвольні ідеї, знищення кріпацтва революційним шляхом та виступав за об'єднання всіх слов'янських народів у демократичну федеративну державу.

Під впливом шевченківських ідей у січні 1846 р. в Києві виникло нелегальне «Україно-слов'янське товариство Св. Кирила та Мефодія», у роботі якого брали участь професор-ад'юнкт, історик Микола Костомаров, учитель петербурзької гімназії, талановитий етнограф, письменник Пантелеймон Куліш, чиновник канцелярії Київського генерал-губернаторства, юрист Микола Гулак, вчитель з Полтави Василь Білозерський, етнограф Опанас Маркевич².

Крім організаторів, до братства невдовзі увійшли: Георгій Андрузький (поет і публіцист), Олександр Навроцький (поет-перекладач), Дмитро Пильчиков (вчитель), Іван Посяда (педагог), Микола Савич (педагог і журналіст), Олександр Тулуб (педагог)³. У квітні 1846 р. до братства вступив Тарас Шевченко⁴. Однак лідером й ідеологом Кирило-Мефодіївського товариства був не він, а М.Костомаров. Крім того, братство об'єднувало багато студентів Київського університету.

Восени 1846 р. організація налічувала 12 осіб. Ще близько 100 чоловік підтримували з братством активні зв'язки. Братство було названо на честь слов'янських просвітителів святих Кирила і Мефодія і мала свій знак - каблучка або ікона із зображенням цих святих⁵.

Таким чином, у політичну боротьбу включилися інтелігенти-різночинці, які продовжили традиції козацької старшини.

Ідеологія братства - поєднання християнської і національної ідей з ідеєю слов'янської єдності.

Організаційні і програмні цілі товариства були сформульовані в документах «Книга буття українського народу, або Закон Божий» і «Статут слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія», автором яких був М.Костомаров⁶.

«Книга буття українського народу, або Закон Божий» складався зі 109 статей релігійно-повчального характеру⁷. Тут були показані основні події світової історії з найдавніших часів до середини ХІХ ст. (про визвольну боротьбу українського козацтва і розвиток деспотичного самодержавства в Росії, Французьку революцію кінця ХVІІІ ст., виступи декабристів, поділи Речі Посполитої та ін.). Український народ був схарактеризований як демократичний, історичне покликання якого полягає в тому, щоб підвести інших слов'ян на боротьбу за національне звільнення і створити федерацію вільних слов'янських народів. «Закон» наголошував на необхідності ліквідації кріпосного права і самодержавства.

Основною задачею братства була перебудова суспільства на принципах християнства, поступове поширення створеного християнського порядку на весь світ.

Інший програмний документ «Статут слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія» складався з двох частин.

І. «Головні ідеї»:

Ш необхідність об'єднання слов'янських народів у федеративну державу, в якій на засадах добровільності і виборності кожний народ зберігав би свою волю і самостійність;

Ш м. Київ - столиця федерації, де збирався б Спільний сейм (один раз на чотири роки);

Ш досягнення Україною державної незалежності з демократичним ладом за зразком США або Французької республіки;

Ш кожна слов'янська держава має представляти в цій федерації штат або поділяється на декілька штатів;

Ш для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелику регулярну армію;

Ш кожний штат, крім того, мав би і свої збройні сили.

ІІ. «Головні правила» (їх 11)

Ш визначалися організаційні принципи діяльності товариства, статутні права та обов'язки його членів;

Указувалися цілі:

Головна - поширення ідей товариства шляхом виховання юнацтва, використовуючи при цьому вплив літератури, шляхом збільшення кількості учасників братства та ін.

Однак ці документи мали недоліки:

v не були розроблені конкретні плани з ліквідації кріпосного права і запровадження загальної освіти;

v не було єдності в поглядах на спроби досягнення програмних цілей⁸.

Серед кирило-мефодіївців виникли різні погляди щодо досягнення мети та засобів що повинні при цьому використовуватися. Тому сформувалося дві течії. Перша - помірковано-ліберальна - схилялася до реформ і «м'яких» еволюційних методів розвитку. Її представниками були: М.Костомаров, П.Куліш, В. Білозерський, О.Маркович, О.Навроцький.

Представники другої течії - радикальної - Т.Шевченко, М.Гулак, І.Посяда, Г.Андрузький висловлювалися за революційний переворот і встановлення республіки, знищення царської родини, соціальне звільнення українського народу⁹.

Братчики вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали свої ідеї за допомогою прокламацій («До братів українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Т.Г.Шевченка; піклувалися про розвиток національної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, видання книг.

Суспільна робота кирило-мефодіївців зосередилася навколо народної освіти і розвитку економіки України. Зокрема, «братчики» збирали засоби на видання популярних книжок. Одну з таких, написану П.Кулішем «Кишенькову книжку для поміщиків і якнайкращий, придбаний з досвіду, спосіб керувати маєтком», надрукували і швидко розповсюдили. Планувалося також видання українського перекладу складеної князем Одоєвським збірки практичних рад господарям-селянам «Сільські читання». В.Білозерський склав проект впровадження в Україні широкої мережі початкових учбових закладів, в яких би готувались вихованці до сільського життя і притому, переважно, землероби, - закладів, в яких виховувалися б діти, узяті з селищ... «щоб знову в оные повернутися з ґрунтовнішими відомостями про потреби свого побуту і з пізнаннями ремесел, необхідних землеробу у житті»¹⁰. Проте царські власті не дали дозволи на відкриття навіть одного училища, хоча його фінансове утримання кирило-мефодіївці брали на себе.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. У березні 1847 р. за доносом студента О.Петрова воно було викрите, поліція приступила до арештів «змовників»¹¹. Через три місяці справа була закрита, тому що головний начальник ІІІ відділення Його імператорської величності власної канцелярії генерал-ад'ютант граф О.Орлов не побачив у діяльності «мефодіївців» замаху на основи самодержавства. «Україно-слов'янське товариство Св. Кирила та Мефодія, - писав він, - було не більше як учене марення трьох молодих людей. Засновники його, Гулак, Білозерський і Костомаров, за самим положенням учених людей … були не в змозі ні втягнути у своє товариство військовиків або народ, ні зробитися скорою причиною повстання»¹².

Однак, на братчиків чекало суворе покарання.

Найтяжче було покарано Т.Шевченка, якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу на 10 років. Сам Микола І дописав до вироку таке: «… під суворим наглядом і забороною писати і малювати»¹³. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці М.Гулака. М.Костомаров перебував у в'язниці один рік, а О.Навроцький - півроку у В'ятській тюрмі. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну.

¹Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. - К., 1992. - С. 267

²Кирило-Мефодіївське товариство. // Хрестоматія історії України. / під ред. Гусєва В.І. - К., 1996 - С. 113

³Там само. - С. 113

⁴Там само. - С. 113

⁵Грушевський М. Історія України -- Руси: У 10 т. К., 1996. - С. 389

⁶Сергієнко Г.Я. «Книги буття українського народу». // Радянська енциклопедія історії України. Т.2. / під ред. Бажана М.П. - К., 1970. - С. 397

⁷Там само. - С. 397

⁸Там само. - С. 397

⁹Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. Т.2. - К., 1993. - С. 306

¹⁰Там само. - С. 306

¹¹Там само. - С. 307

¹²Там само. - С. 309

¹³З вироку суду над Т.Шевченко. // Хрестоматія історії України. / під ред. Гусєва В.І. - К., 1996 р. - С. 115

Розділ 2. Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Місце Т. Шевченка в українському національному відродженні

Кирило-Мефодіївське товариство було першою політичною організацією української інтелігенції, яке мало свою програму національного відродження з визначеними формами і методами досягнення поставлених цілей.

Поява і діяльність товариства стали початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.

Кирило-мефодіївці зробили значний внесок у розвиток української національної ідеї.

У програмних документах братства вперше була зроблена спроба об'єднати українську ідею з загальнолюдськими християнськими цінностями та ідею слов'янської єдності.

Навіть та дещиця, яку встигли зробити кирило-мефодіївці, - видання книг, бесід, лекції, програмні документи - будила суспільну думку, спонукала до пошуку шляхів вільного розвитку України. Їхня діяльність стала зразком для наступних поколінь українських борців за соціальне і національне звільнення.

Визнаним національним пророком та ідейним натхненником нової генерації борців за Україну, її державне відродження став полум'яний патріот українського народу Тарас Шевченко. Поява наприкінці 30-х рр. ХІХ ст. такої постаті ознаменувала початок нового - соціально-політичного - етапу розвитку національно-визвольного руху в Україні.

Національно-політичні погляди Кобзаря найяскравіше простежувалися в таких творах поета, як «Гайдамаки», «Гамалія», «Сон», «Великий льох», «Кавказ», «Заповіт»¹. Саме ці вірші та поеми Т.Шевченка, де він тужить за героїчним минулим, просякнуті активним революційним романтизмом.

Найбільша трагедія українського народу, на думку Тараса Шевченка, полягала не в тому, що народ потрапив у неволю, а в тому, що він змирився з нею, схилив голову перед загарбниками, забуваючи про своє героїчне минуле і навіть допомагаючи сусідові «припати» себе. З позицій цього героїчного минулого поет і закликав до боротьби за волю та визволення України.

Т.Шевченко активно виступав за об'єднання слов'ян, проте він ненавидів самодержавну Росію як демократ, що вбачав у царях головних винуватців закріпачення українських селян; як федераліст, що ненавидів централізм; як політичний радикал та республіканець, що був ворогом монархії та самодержавства взагалі². Він виступав також і як український патріот, який бачив, що не лише російський уряд, а й російська суспільність допускає знищення української національної самостійності, державності, культури³.

Поезія Т.Шевченка мала для українського народу епохальне значення. Вона сприяла формуванню нації з темної етнографічної маси та розбила назавжди можливість існування українського руху як «южнорусского» провінціоналізму.

¹Шевченко Т.Г.: Біографія. - К., 1984 - С. 192

²Там само. - С. 198

³Там само. - С. 201

Висновки

Кирило-Мефодіївське братство було засновано в Києві 1846 р. Членами братства, очолюваного істориком М. Костомаровим, були В.Білозерський, М. Гулак. Пізніше до них приєдналися П. Куліш і Т. Шевченко. Це був цвіт тогочасної молодої української інтелігенції. Всі вони захоплювалися ідеями свободи і демократії, всеслов'янського єднання, тому й свою таємну організацію назвали на честь великих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

Принципові положення політичної програми братства були викладені у «Книзі буття українського народу» та «Статуті Кирило-Мефодіївського братства». Братчики вірили в те, що прийде час, коли «вся слов'янщина встане, і не залишиться в ній ні царя, ні пана, ні холопа». Ставилося за мету об'єднати всі слов'янські народи в одну федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою свободу. Провідна роль відводилася Україні: Київ мав стати столицею федерації, де збирався б загальний сейм.

М. Костомаров був переконаний в тому, що за Україною, яка повстане зі своєї могили, підуть усі слов'янські народи. Однак члени братства по-різному дивилися на засоби досягнення цієї мети. Більшість схилялася до шляху реформ і «м'яких» методів. Меншість, насамперед в особі Т. Шевченка, займала радикальні позиції. Розходилися члени братства і стосовно того, що є першочерговим і головним. Для М. Костомарова це були єдність і братерство слов'ян. Т. Шевченко ж палко обстоював соціальне та національне звільнення українського народу.

Проіснувало братство недовго: на початку 1847 р. за доносом його члени були заарештовані. Найгірша доля спіткала Т. Шевченка. Його заслали до Оренбурга без права писати й малювати.

Таким чином, від Кирило-Мефодіївського братства бере початок історія нового українського політичного руху. Воно було першою в історії України нелегальною політичною організацією, що поставила за мету національне й соціальне визволення українського народу, возз'єднання його в єдиній соборній державі з одночасним . створенням федерації чи, можливо, конфедерації слов'янських країн.

Список використаних джерел та літератури

Грушевський М. Історія України --- Руси: У 10 т. К., 1996.

Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. - К., 1992.

Зайончковский П.А. Кирилло-Мефодиевское общество (1846-1847). - М., 1959 .

З вироку суду над Т.Шевченко. // Хрестоматія історії України. / під ред. Гусєва В.І. - К., 1996 р.

Кирило-Мефодіївське товариство. // Хрестоматія історії України. / під ред. Гусєва В.І. - К., 1996.

Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. Т.2. - К., 1993.

Сергієнко Г.Я. «Книги буття українського народу». // Радянська енциклопедія історії України. Т.2. / під ред. Бажана М.П. - К., 1970.

Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1994.

Шевченко Т.Г.: Біографія. - К., 1984.