Болгарський період діяльності М. Драгоманова

Михайло Петрович Драгоманов народився в Гадячі в родині зубожілого дворянина. Навчався Михайло спершу в Гадяцькому повітовому училищі, а в 1853 - 59 роках у Полтавській гімназії. В 1859 - 63 роках він студент історико-філологічного факультету Київського університету, з 1864 - приват-доцент, а з 1870 - доцент цього університету.1875 року був звільнений з університету за політичну неблагонадійність і наступного року змушений був емігрувати до Швейцарії. За шість років до смерті, переслідуваний реакціонерами та поліцією і в Росії, і в Австрії, Драгоманов переїхав до Болгарії, де зайняв місце професора щойно відкритого Софійського університету.

Вищу школу в Болгарії (нині - Софійський університет ім. Св. Клімента Охрідського) заснували у 1888 р., тобто на десятому році після Визволення країни від турецького ярма - болгарська держава лишень розбудовувалася. А у 1889 р. для зміцнення авторитету цього закладу, а також для того, щоби згодом реорганізувати його у перший тутешній університет, влада запросила до Софії кількох відомих європейських учених. Серед них і Михайла Драгоманова.

Наказом міністра народної освіти Г. Живкова за №427 від 1 серпня 1889 р. ученого призначили ординарним професором історико-філологічного відділення. З ним уклали 3-річний контракт із виплатою щороку 12 тис. франків золотом.

Перед тим, як приїхати до Софії, Михайло Драгоманов у Празі, де брав участь у конгресі фольклористів, зібрав програми французьких гімназій та ліцеїв, університетів, замовив необхідні книги для софійської бібліотеки тощо. Нарешті, 28 серпня 1889 р. український учений прибував до Болгарії. На вокзалі його зустрічала донька Лідія з чоловіком - болгарським вченим Іваном Шишмановим, з яким Драгоманов познайомився у Швейцарії й який став першим болгарським славістом, україністом. Наступного дня Михайла Драгоманова прийняв міністр Г. Живков, відтак його представили майбутнім колегам.

Про високий авторитет Драгоманова в Болгарії свідчить те, що йому запропонували стати ректором Вищої школи, стверджує Віталій Москаленко у своїй студії "Українсько-болгарські літературні та наукові зв'язки кінця ХІХ - початку ХХ ст." Вважалося, що він зможе налагодити викладання за зразком європейських університетів. Однак Драгоманов відмовився, бо, на його переконання, в інтересах справи таку посаду має обіймати болгарин (пізніше ректором обрали Димитра Агуру).

В Софії український вчений розпочинає читати курс історії східних та північно-західних народів, а також бере участь у розробці навчальних планів Вищої школи. Він багато працює над каталогізацією й створенням дійсно наукової бібліотеки. Пізніше, після смерті Драгоманова, його дружина Людмила передала (за 10 тис. левів - дуже велика сума на той час) університетській бібліотеці бібліотеку вченого.

Присутність у Софії такого відомого в Європі історика й політичного діяча викликала інтерес болгарської інтелігенції до української літератури. Завдяки Драгоманову місцевій культурній громадськості стали відомі Сковорода, Старицький, Воробкевич, Нечуй-Левицький, Костомаров, Павлик, Олена Пчілка та інші українські літератори. Очевидно, через Драгоманова в Болгарії вперше поширилася українська музична культура.

У Софії Михайло Драгоманов регулярно виступав у періодичних виданнях "Свободно слово" та "Български преглед". Гострі публіцистичні виступи щирого українця, який, певна річ, не був прихильником російського царату, а також деякі міжнародні обставини спонукали Росію натиснути на Австро-Угорщину, щоби та в свою чергу змусила Софію видати всіх політемігрантів. У списку одним з перших стояло прізвище Драгоманова. До того ж, 1 серпня 1892 р. закінчився його 3-річний контракт з болгарським міністерством народної освіти, і уряд не поспішав поновлювати угоду. Міністр Живков запропонував ученому погодинну оплату й гонорар, але без контракту. Це обурило болгарську громадськість і контракт продовжили ще на рік.

За спогадами сучасників, лекції українського вченого викликали справжнє захоплення у студентів. Він завше вимагав від аудиторії самостійних висновків, вражав присутніх величезною кількістю фактів. Його виступи відзначалися стрункою логікою і доказами. Драгоманов учив своїх студентів боротися за свободу думки, слова та інші демократичні свободи. Газета " Млада България", яка повідомила про смерть ученого у червні 1895 р., писала: "… навколо нього згуртувалися наші молоді професорські сили і завдяки його досвіду та здібностям наша Вища школа просувалася вперед... Безцінним є той інтелектуальний та моральний вплив, який він мав на наше молоде студентство". А ось що писала газета "Соціаліст": "... відомий письменник, борець за свободу... проф. Михайло Драгоманов був найкращою силою в нашій Вищій школі..."

Безумовно, за час перебування Драгоманова на посаді професора Вищої школи в Софії виросла плеяда молодих талановитих учених, які творчо використовували методи його наукової роботи як в історичному, так і в фольклорному, літературознавчому, педагогічному та інших напрямах. Драгоманов дбав про зміцнення наукового потенціалу Болгарії. Він пропонував запросили до Софії з Харкова болгарського ученого Маріна Дрінова, підвищити платню викладачам, направляти молодих учених у відрядження за кордон, продовжити навчальний курс з трьох до чотирьох років, збудувати новий будинок університету й університетської бібліотеки. До речі, новий університет спорудили у 1934 р., і в його архітектурному оздобленні брав участь другий видатний українець - скульптор Михайло Паращук, який у 1932 р. перепоховає Драгоманова (прах ученого перекладуть у цинкову урну) й установить на його могилі пам'ятник з бронзовим барельєфом. У 1963 р. Паращука поховають поряд з Драгомановим.

Український вчений віддав чимало сил розвиткові молодої болгарської науки. Останню лекцію він прочитав у день смерті - 20 червня 1895 р. Тоді засновник тутешнього соціалістичного руху Дімітр Благоєв написав: "Початок двох останніх місяців співпав у Болгарії зі смертю двох славних борців за свободу та освіту (йдеться про письменника Петко Славейкова)... Помер професор Вищої школи, руський емігрант та борець за свободу Михайло Петрович Драгоманов... Покійний обіймав кафедру історії, він був гордістю Школи і тому втрата ця вельми відчутна для неї".

Про значення діяльності Михайла Драгоманова для Болгарії свідчать також рядки із щоденника дружини вченого - Людмили Драгоманової. Після поховання на могилу українця поклали 25 вінків. Пані Людмила уважно переписала надписи на них: "Бійцеві свободи та думки, учителеві правди, нашому викладачеві М. Драгоманову. Студенти ІІІ історико-філологічного курсу"; "Професору Драгоманову - борцеві за прогрес людства. Студенти історико-філологічного відділу"; "Михайлу Драгоману - відмінному й невтомному професорові. Міністерство народної освіти"; "Борцу за правду и свет от любящих его русских и европейских земляков в Софии. Минцес, Белковский, Шац, Вайсман, Карачунский, Калина, Баламезов".

Драгоманов 6 років допомагав організації учбового процесу у Вищій школі, яка невдовзі після його смерті стала Софійським університетом, зазначила проф. Лідія Терзійська 20 червня 1995 р., коли тут ушановували 100-річчя з дня його смерті. Радив, які книги замовляти в Європі для університетської бібліотеки і які програми запозичити в західноєвропейських вузах.

Завдяки багатогранній діяльності Михайла Драгоманова в Софії значно пожвавилися й українсько-болгарські культурні зв'язки. Тут виокремлюється постать Івана Шишманова - учня й послідовника українця. Він пише про перших торговців в Україні у ХVІ ст. ("Неофіт Рильський - філолог"), про болгарських письменників та релігійних діячів Кіпріана та Григорія Цамблака, причетних до України ХІV-ХV ст., про місію Петра Парчевича при Богдані Хмельницькому. Іван Шишманов пише про Тараса Шевченка, про його творчість та вплив на болгарських письменників.

Після смерті Драгоманова саме Шишманов, який пізніше обійняв посаду міністра народної освіти, став центральною фігурою в болгарсько-українських науково-літературних та суспільно-політичних взаєминах. Він ґрунтовно знав історію України, цікавився подіями як на Наддніпрянщині, так і в Галичині. В тутешніх періодичних виданнях друкувалися його статті, які інформували громадськість про культурне та політичне життя на Україні. Дослідник-україніст та перекладач Петко Атанасов писав, що ці статті давали чітке уявлення про життя українського народу. Тому не випадково у 1918 р. Іван Шишманов став першим послом Болгарії в Києві - столиці УНР.

Учнем Михайла Драгоманова вважав себе й відомий болгарський вчений-славіст акад. Міхаіл Арнаудов. У доповіді від 30 жовтня 1932 р. з нагоди освячення пам'ятника Драгоманову в Софії він написав: "Я маю рахуватися учнем Драгоманова подвійно, хоча жодного разу не мав щастя його бачити".

Михайло Драгоманов був причетний до створення першого болгарського науково-філологічного часопису "Сборник за народни умотворения, наука и книжнина". Це видання грало значну роль у розвитку тутешньої філологічної науки та літератури, воно мало вплив на творчість кількох поколінь болгарських письменників.

Одне слово, Михайло Драгоманов - вчений з європейським авторитетом, залишив яскравий слід в болгарській науці та суспільно-політичному житті. Він був яскравим представником українства, робив, говорячи сучасною мовою, імідж Україні за кордоном, зокрема, в Болгарії. Вважається, що дві постаті зробили величезний внесок у популяризацію української ідеї тут упродовж останніх 100 років - це Михайло Драгоманов і Михайло Паращук.