Главная
Коллекция "Otherreferats"
История и исторические личности
Норманське завоювання Англії та його наслідки
Норманське завоювання Англії та його наслідки
Становлення феодальної держави в Англії, завоювання Британських островів племенами німецького і скандинавського походження. Зміцнення центрального апарату влади і влади на місцях. Своєрідність феодального розвитку в Англії після нормандського завоювання.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.11.2009 |
| Размер файла | 42,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет
ім.М. Коцюбинського
Інститут історії, етнології і права
Кафедра Всесвітньої історії
Реферат:
Норманське завоювання Англії та його наслідки
Виконав
Студент групи 2-В
Перевірила доцент
Тростогон А.М.
Вінниця. 2007
План
- Вступ
- Нормандське завоювання. Перші заходи Вільгельма Завойовника
- Складання феодальної ієрархії
- "Книга страшного суду". Соціальна структура суспільства
- Зміцнення центрального апарату влади і влади на місцях
- Своєрідність феодального розвитку в Англії після нормандського завоювання
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Становлення феодальної держави в Англії пов'язане з численними завоюваннями Британських островів племенами німецького і скандинавського походження.
Як головні етапи розвитку англійської феодальної держави можна виділити:
1) період англосакської ранньофеодальної монархії в IX - XI ст.;
2) період централізованої сеньйоріальної монархії (XI - XII ст..) і громадянських воєн за обмеження королівської влади (XII ст..);
3) період станово-представницької монархії (друга половина XIII-XV ст);
4) період абсолютної монархії (кінець XV - середина XVII ст.).
У 1066 р. Англія була завойована нормандським герцогом Вільгельмом Незаконнонародженим (Завойовником), тим, що висадився з величезним військом, набраним з нормандських лицарів і різних інших авантюристів. Встановлення нормандського панування в Англії зробило глибокий вплив на її політичний розвиток. Країна, що йшла до феодальної роздробленості, перетворилася на згуртовану державу на чолі з сильною монархічною владою, якої в ту пору не було ніде в Європі.
Завойовники не збиралися остаточно розоряти селянство, оскільки своїх селян вони до Англії не привезли, а їм необхідно було збільшувати населення маєтків ради отримання ренти і податків. Але завоювання прискорило закріпачення селянства, тобто сприяло якнайшвидшому завершенню процесу феодалізації, що почався в той час, передуючи нормандському завоюванню. Це був справжній переворот, в результаті якого число вільних селян різко зменшилося.
В результаті завоювання встановилася цілком закінчена формою феодальна система земельних тримань і васальних зв'язків. Ця система була значною мірою перенесена до Англії з Нормандії. Феодальний лад в Англії був більш здійсненим, оскільки він перенесений в готовому вигляді, чим у Франції, де він склався природним чином.
Значна частина конфіскованої у англосакської знаті землі увійшла до складу королівського домена, а інша розподілялася між нормандськими і англосакськими феодалами не суцільними масивами, а окремими ділянками серед інших тримань. Завойовники принесли з собою і строге "лісове право", що дало можливість оголосити королівськими заповідниками значні лісові масиви і строго карати за порушення їх меж. Більш того, король оголосив себе верховним власником всієї землі і зажадав від всіх вільних землевласників принесення йому присяги вірності. Така присяга зробила феодалів всіх рангів васалами короля, зобов'язаними йому перш за все військовою службою. Принцип "васал мого васала - не мій васал", характерний для континенту, в Англії не затвердився. Всі феодали розділилися на дві основні категорії: безпосередніх васалів корони, якими зазвичай виступали крупні землевласники (графи, барони), і васалів другого ступеня (підвасалів), що складаються з маси середніх і дрібних землевласників. Значна частина духівництва несла ті ж служби на користь короля, що і світські васали.
Таким чином, феодали в Англії не придбали тієї самостійності і того імунітету, яким вони користувалися на континенті. Право верховної власності короля на землю, що давало йому можливість перерозподіляти ділянки землі і втручатися у відносини землевласників, послужило затвердженню принципу верховенства королівського правосуддя по відношенню до судів феодалів всіх рангів.
Метою моєї роботи є аналіз нормандського завоювання та його впливу на подальший розвиток Англії.
Нормандське завоювання. Перші заходи Вільгельма Завойовника
Нормандія була у середині XI ст. країною, що досягла повного розквіту феодальних відносин. Це позначилося перш за все в її військовій перевазі: герцог був розділом важко озброєної рицарської кінноти своїх васалів, а великі доходи, одержувані государем Нормандії з його володінь, і зокрема з міст, дозволили йому мати і власні прекрасні військові загони.
Герцогство мало кращу в порівнянні з Англією внутрішню організацію і сильну центральну владу, яка тримала в руках і феодалів, і церкву.
Почувши про смерть Едуарда Сповідника, Вільгельм відправив в Англію до Гарольда послів з вимогою васальної присяги і у той же час повсюдно оголосив, що Гарольд - узурпатор і клятвопорушник. Вільгельм звернувся до папи Олександра II, звинувачуючи Гарольда в порушенні клятви і просячи папи благословити вторгнення Вільгельма до Англії.50-60-і роки XI ст. - епоха великих змін в історії католицької церкви в Західній Європі. Клюнійці, прихильники реформи, добилися перемоги, що знаменувала внутрішнє зміцнення церкви (заборона симонії - отримання церковних посад від світських государів, безшлюбність духівництва, обрання папи колегією кардиналів). Ця перемога означала одночасно затвердження незалежності папства від світської влади і початок боротьби пап за посилення свого політичного впливу в Європі, а зрештою за підпорядкування світських государів авторитету папського престолу. У цій обстановці папа римський, вважаючи, що англійська церква потребує реформи, послав Вільгельму освячений прапор, санкціонувавши тим похід на Англію. Вільгельм став готуватися до вторгнення. Оскільки Вільгельм не міг вимагати від своїх васалів військової служби поза Нормандії, він скликав баронів на раду, щоб одержати їх згоду на похід. Окрім цього, герцог почав вербування добровольців за межами Нормандії. Він побудував безліч транспортних кораблів, зібрав зброю і продовольство. Першим помічником Вільгельма був сенешал Вільям фиц Осберн, брат якого мав маєтки в Англії.
У табір Вільгельма звідусіль стікалися лицарі. Крім нормандських, були лицарі з Бретані, Фландрії, Пікардії, Артуа і т.д. Чисельність військ Вільгельма встановити складно. Історики вважають, що Нормандія могла виставити 1200 лицарів, а решта районів Франції менша. Таке своєрідне джерело того часу, як килим, з Байе дає безліч зображень, що стосуються підготовки походу і подій, пов'язаних із завоюванням. За свідченням цього джерела, найбільшими судами були відкриті барки з одним квадратним вітрилом, що можуть вміщати близько 12 коней. Більшість зображених судів були меншого розміру. Історики вважають, що всього судів було не більше семисот і що переправити вони могли приблизно 5 тис. чоловік (за розрахунками Дельбрюка, близько 7 тис. чоловік). Тільки 2 тис. воїнів були важко озброєними лицарями, що мали навчених коней (1200 чоловік з Нормандії і 800 чоловік з інших областей). Інші 3 тис. человек-это піхота, стрільці і команди корабліст. Переправа через Ла-манш була справою ризикованим і новим. Проте Вільгельм зумів умовити бароніст.
Поки йшла ця підготовка, англійський король Гарольд, чудово знаючи про те, що всьому відбувається в Нормандії, зібрав на півдні Англії людей і кораблі. Раптово і абсолютно несподівано для нього на північну Англію за угодою з Вільгельмом напали норвезький король Харальд Гардрода і вигнаний з Англії Тості.20 вересня вони увійшли, маючи великий флот в затоку Хамбер. Англійському королеві довелося поспішити, кинувши все, на північ до Йорку. У відчайдушній битві у Стамфорд-бріджа Гарольд розбив тих, що напали на Англію. Норвезький король і Тості були убиті (25 вересня 1066 р). Але 28 вересня на півдні Англії в Півенси висадилася армія Вільгельма, герцога нормандського.
Гарольд, дізнавшись про висадку ворога, поспішив на південь. Його війська були ослаблені і в результаті битви з норвежцями, і в результаті походу. Коли 6 жовтня Гарольд в'їхав до Лондона, ополчення південних районів ще не зібралося, і основну силу війська Гарольда складали хускерли, знать і селяни південного сходу. Це були піші загони. Гарольд пішов назустріч завойовникам і став чекати вороже військо, зупинившись в 10 кілометрах від Гастінгса. Зустріч відбулася 14 жовтня 1066 р.
Два війська, англосакське і нормандське (по складу і мові французьке), були як би двома ступенем в розвитку військового мистецтва, втілюючи відмінність в соціально-політичному ладі Нормандії і Англії. Англосакське військо - це в основному селянське піше ополчення, озброєне дубинами і в кращому разі бойовими сокирами Хуськерли і ерли мали мечі, данські бойові сокири і щити, але билися також в пішому будую. Ні кінного війська, ні стрільців у Гарольда не було. Нормандське войско-это прекрасна тяжкоозброєна рицарська кіннота. Билися лицарі з сідла. Були також загони стрільців.
Розгром англосакського війська був передрішений. У битві і загинули Гарольд і багато тенів і ерлів. Поразка була повною і остаточною. Вільгельм не поспішав з подальшими діями; тільки через п'ять днів він пішов на Дувр і Кентербері.
Тим часом в Лондоні прелати оголосили було спадкоємцем престолу англосакса Едгара Этелинга, проте північні графи його не підтримали.
Лондонські городяни вирішили не чинити опору Вільгельму, очевидно, побоюючись розгрому міста. Графи, лорди, єпископи і шерифи навперебій прагнули примиритися з Вільгельмом і заявити про свою лояльність. В цілому південна Англія не чинила помітного опору завойовникам.
На різдво 1066 р. Вільгельм (1066-1087) помазав на царство у Вестмінстроє. Церемонія відбувалася в своєрідній обстановці: свита Вільгельма по помилковому слуху про зраду підпалила удома навколо собору і почала бити всіх, хто попадався під руку; все, окрім Вільгельма і священиків вибігли з церкви, зав'язалася боротьба. Але церемонія все ж таки була завершена належним чином.
Бажаючи здобути підтримку населення, Вільгельм обіцяв "дотримувати добрі закони Едуарда". Проте грабежі і насильства нормандських баронів продовжувалися досить довгий час. В цілому до кінця 1068 р. не тільки південна, але і північна Англія визнали Вільгельма. Щоб гарантувати покірність городян Лондона, безпосередньо біля його міської стіни почалася споруда королівської фортеці - Тауера.
У 1069 р. проти нового короля повстали північні райони Англії, і Вільгельм організував туди каральну експедицію. В результаті на всьому просторі між Йорком і Даремом не залишився жодного будинку і жодної живої людини, йоркська долина перетворилася на пустелю, яку довелося наново заселяти вже в XII ст.
Останнє повстання проти Вільгельма було зроблене дрібним землевласником Херевардом на острові Або в 1071 р.
На думку англійського історика А. Мортона, "підкорення Англії норманами можна розглядати одночасно як останнє з нашестя скандінавів і як перший хрестовий похід". Хоча Вільгельм і був феодальним князем, армія його не була феодальною армією; вона складалася з людей, забраних звідусіль, привернутих обіцянками землі і грабежу. Він передбачливо заручився підтримкою найрізноманітніших союзників, у тому числі і папи Римського; останній союз породив надалі цілий ряд претензій і конфліктів. Армія Вільгельма була невелика, ймовірно близько 12 тис. чоловік, але вона була навчена новим, невідомим в Англії прийомам ведення війни. Основною зброєю їх була сокира. Нормани застосовували майстерне поєднання одягнених у важку зброю коників і стрільців з арбалетів, поєднання, що дозволяло їм турбувати ряди супротивника ще здалека, до початку рішучої атаки. Як тільки стіну щитів пробивали, кіннота кидалася вперед, не даючи переслідуваному ворогові ніякої можливості облямуватися. У цьому була причина перемоги норманів з військової точки зору.
Політична причина перемоги полягала в тому, що Вільгельм володів твердою владою над своїми васалами, тоді як Гарольду эрли Мерсиі і Нортумбрії надавали відкриту непокору.
Так або інакше, нові методи ведення війни робили перемогу норманів майже неминучою, і одна битви опинилося достатньо, щоб вирішити долю Англії на багато століть.
Вирішальну роль в зміцненні державного ладу зіграв сам факт встановлення панування чужоземних завойовників. Щоб тримати в покорі народ (завойовникам чинили опір всі шари англо-саксонського суспільства), новий король і його нормандські дружинники повинні були піклуватися про зміцнення своєї військово-ленної організації. В результаті в Англії склалася надзвичайно централізована система васально-ленної залежності з обов'язковою військовою службою всіх ленников-феодалів на користь короля. Зразком для неї послужила феодальна система в самій Нормандії, де герцог встановив своє панування над всіма землевласниками. Нормандські барони були позбавлені права чеканити власну монету, вести приватні війни і вступати в угоди з іноземними властями. У такому ж підпорядкуванні у герцога було і духівництво. Вільгельм прагнув перенести ці порядки до Англії. Боротьба з опором англо-саксонськой знаті полегшувала здійснення цих централізаторских заходів.
Завоювання країни супроводжувалося масовими конфіскаціями земельної власності. Багато представників англосакський знаті були позбавлені своїх володінь. Король став верховним або фактичним власником всієї території. Частина конфіскованої землі була залишена в безпосередньому користуванні двору як домен (близько 1000 маноров; ці землі були розташовані в різних частинах держави); домениальной власністю стали також значні лісові простори. Решту земель Вільгельм Завоєватель роздав в лени своїм дружинникам і тим з англо-саксонських феодалів, які виявили йому свою покірність (цим він створив собі опору у верхівці місцевої знаті). Одержувані королівськими ленниками володіння знаходилися, як правило, в різних областях королівства. Це, мабуть, було не тільки результатом свідомої політики Завойовника, але і наслідком того, що земельні ділянки були у різний час конфісковані у колишніх власників і створити з них компактні барони було неможливе. Розкиданість баронських володінь, а також часті випадки повернення їх королеві (фелонія) служили перешкодою на шляху перетворення баронів в самостійних феодальних землевласників на зразок французьких сеньйорів або німецьких князів. Суверенітет королівської влади міг безперешкодно розповсюджуватися на всю територію країни.
Новий король використовував старовинні англо-саксонські установи в центрі і на місцях, які сприяли централізації державної влади в збиток сеньйоріальним привілеям феодаліст. Він укріпив, юрисдикцію в сотнях і графствах, максимально підпорядкувавши їх центральному державному апарату. Вільгельм Завоєватель піклувався про функціонування судових зборів сотенних і графських округах і прагнув все більше перекласти на населення турботу про виконання державних повинностей, у тому числі і військовою. У центрі країни старовинний повновладний уитенагемот поступився місцем розділеною на відомства придворної королівської курії, організованої по нормандському зразку, До складу її входили родичі і наближені короля, вищі посадовці, найбільші прелати церкви і запрошувані до двору барони. У широкому складі курія представляла королівську раду, що обговорювала найважливіші державні заходи. У вузькому сенсі вона була робочим урядовим апаратом, що відав різними галузями державного управління і фіску. Важливе місце в ній займала рахункова палата, яка відала перевіркою фінансової діяльності шерифів графств. Зібрані засоби зберігалися в державному казначействі в Уїнчестере, а та частина їх, яка призначалася особисто для короля знаходилася в королівському палаці.
У перші два десятиліття після завоювання в Англії встановилася максимально можлива в умовах панування ленних відносин політична централізація. Вона у багатьох відношеннях грунтувалася на особистому авторитеті короля-завойовника, якого підтримували нормандські воїни, що прийшли разом з ним, одержали ті, що щедрі земельні подарували. Але так довго продовжуватися не могло. Нові барони, зміцнивши свої позиції як землевласники, втратили інтерес до зміцнення королівської влади і почали проявляти схильність до самостійності. Вони зближувалися з англо-саксонською знаттю і спільно виступали проти "тиранення" короля. Барони навіть апелювали до ображених відчуттів англо-саксонского населення, оголошуючи себе борцями за народну справу. У виступах феодалів, що послідували незабаром, проти королівської влади ми не можемо вже розрізнити нормандців і англо-саксів; всі вони виступали разом, відстоюючи свої інтереси як феодальні власники-сеньйори. Цей факт не можна пояснити успіхами асиміляції. Нормандські барони довгий час відрізнялися по мові (вони говорили по-французьки) від місцевої англо-саксонскої знаті. Але в справі захисту своїх феодальних привілеїв вони знаходили спільну з нею мову.
Перевага сил опинилася на стороні бароніст. Вони мали в своєму розпорядженні великі ополчення, в їх руках зосереджувалися основні земельні багатства і влада на місцях. У боротьбі з феодальною знаттю король міг спиратися тільки на частину дрібних утримувачів і на ті круги духівництва, які були зацікавлені в збереженні сильної монархічної влади. Королівська влада використовувала також підтримку міст, що виступали за зміцнення державної єдності, необхідного для успішного розвитку міської економіки.
Складання феодальної ієрархії
Після завоювання Англії Вільгельмом в країні складається чітка система земельного тримання, що у свою чергу тісно зв'язувалося з складанням феодальної ієрархії.
Умови тримання феодів були наступні: всі землевласники - великі і дрібні, духовні і світські, нормандці і англосакси - тримали землю кінець кінцем від короля. Він був верховним власником всієї землі в Англії і сюзереном всіх утримувачів, від кого б безпосередньо вони не одержували свої фьефы. Всі утримувачі (а не тільки безпосередні) зобов'язані були особистою присягою королеві і служили прямо йому. У 1087 р., зібравши всіх утримувачів, Вільгельм зажадав від них безпосередньої особистої присяги і служби королеві, навіть якщо вони тримали землю не прямо від короля, а від кого-небудь з його безпосередніх утримувачів (Солсберійська присяга).
Ця безпосередня присяга і безпосередня служба королеві через голови лордів є специфічно англійською особливістю, що значною мірою сприяла зміцненню королівського авторитету. Умови того, що подарувало були ті ж, що і в Нормандії:
1) оммаж королеві і клятва вірності;
2) служба з військовим загоном певних розмірів протягом 40 днів в році в межах країни;
3) присутність в королівській курії по виклику для ради і суду;
4) допомога грошима в певних випадках (присвячення в лицарі старшого сина короля, видача заміж його старшої дочки, викуп короля з полону).
Якщо умови тримання не виконувалися, фьеф міг відняти. Барон не міг передати баронію по спадку сам, спадкоємець одержував баронию від короля, тільки внісши за допуск до спадкоємства особливий платіж, що іменується рельєфом. Якщо спадкоємців не було, то барония відходила до корони. Всі фьефы були неподільні і передавалися на основі права майорату старшим синам. Король володів правом опіки у разі неповноліття спадкоємця і правом розпоряджатися браками спадкоємців і спадкоємиць. За кожні 200 фунтів доходу в рік баронія повинна була поставляти щорічно для 40-денної служби загін в 40 лицаріст. В цілому всі фьефы могли дати 4200 лицарів. При Вільгельмі баронських замків не було; замки були тільки королівські. У решті відносин баронам була надана повна свобода. Кожен барон сам вибирав, які фьефы залишити собі, які субинфеодировать, тобто передати від себе в тримання лицарям. Втім, барон не зобов'язаний був садити на фьефы тільки лицарів, він міг прийняти і невоєнних утримувачів - сокменов, на умовах виплати грошової ренти і виконання деяких сільськогосподарських робіт. Сокмени були англосаксами, лицарі часто також були англосакського походження.
Верхній ступінь ленної ієрархії складали великі королівські вассалы-графи, прелати (єпископи і абати) і барони. Графствами управляли королівські службовці - шерифи. Звання графа у власному сенсі слова було титулом, іноді воно зв'язувалося з посадою шерифа графства. Хоча це звання вважалося спадковим, воно кожного разу передавалося особисто королем, який вручав при цьому меч графства і надавав право на отримання 1/3 доходи. Щоб не допустити перетворення графств на князівства, король забороняв шерифам графств мати в своєму посадовому окрузі власні маноры.
Баронами в широкому сенсі вважалися всі землевласники, що тримали від короля льон "в баронію". При Вільгельмі I це були довірені королівські люди, наділені землями і судовими функціями. З їх середовища виділялися вельможі - королівські сановники, шерифи і інші важливі службовці короля. Стан баронів включав вищий і середній шар феодаліст. Нижчий ступінь ієрархії складали лицарі баронів і короля, що несли безпосередньо військову службу. Рицарські лены спочатку не мали строго певного розміру. Пізніше оформився тип рицарського тримання: воно складало приблизно 20 фунтів річного доходу. З XIV ст. такий дохід давав кожній вільній людині доступ до рицарського звання.
Королівська влада не тільки стояла на чолі цієї ієрархії, але і підносилася над нею. Король був, з одного боку, сюзереном всіх утримувачів на ленному праві, з іншої - єдиним паном всіх землевласників. У 1086 р. Вільгельм Завоєватель прийняв в Солсбері загальну присягу всіх ленників країни: "До нього прибули, за словами хроніки, його уитаны і всі люди, що володіли землею, які тільки були у всій Англії, чиїми б васалами вони ні були, і присягнулися клятвою вірності, що будуть вірні йому проти всіх людей". В даному випадку Вільгельм слідував традиції англо-саксонских королів, що мали звичай вимагати вірності у всіх вільних людей королівства. Але в умовах, що склалися після завоювання цей юридичний принцип придбав нове значення: він затверджував послідовну централізацію васально-ленної залежності і королівський суверенітет над всією територією країни.
Вільгельм I, що оголосив себе законним наступником короля Едуарда Ісповедника, дотримував всі старовинні звичаї, перетворивши їх на засіб посилення своєї влади. Він не просто проголосив себе королем, а зайняв престол згідно формальному обранню англо-саксонским уитенагемотом. зібраним на швидку руку у вестмінстері.
Що змінив його молодший син Завойовника Генріх I (1100 - 1135) вимушений був дати баронам хартію вільностей, яка послужила початком конституційних змін в англійській феодальній державі. Ця хартія регулювала на користь баронів ленні відносини.
Король обіцяв строго дотримуватися феодальних звичаїв і не зловживати своїм положенням верховного сюзерена: не вимагати ніякого викупу за лени, окрім законного рельєфу, не віднімати льон у разі відсутності заповіту, не видавати насильницький заміж дочок своїх васалів, а зважати на їх власне бажання і думку баронів, не піддавати васалів довільним штрафам і т.п. В хартії містилися обіцянки дотримувати вільності церкви і не робити замах на її власність, дотримуватися звичаїв щодо рицарських тримань, обмеживши їх повинність тільки військовою службою королеві для захисту держави і звільнивши від всяких інших натуральних і грошових поборіст. Генріх I дав також обіцянку англо-саксонскому населенню дотримувати "добрі закони" (тобто старі судові звичаї) короля Едуарда Ісповедника. Хартія свідчить про серйозні поступки з боку королівської влади. Ціною цих поступок було досягнуто відносний спокій в державі.
"Книга страшного суду". Соціальна структура суспільства
Пам'ятником фіскальної політики Вільгельма Завойовника служить знаменита "Книга страшного суду" ("Domesday Book"), складена в 1086 р. Вона була описом всієї землі і всього майна населення Англії. Опис повинен був упорядкувати обкладення англійського народу прямим державним податком. Вона складалася по графствах і сотнях королівськими уповноваженими, які під присягою допитував" шерифів, священиків, старост і спеціально призначених з кожного села вилланост. Спершу записувався маєток (манор) з його орною землею і різними угіддями, а потім слідували різні категорії населення з їх майном. Таким чином, селяни, у тому числі і особисто вільні, визнавалися приналежністю маноров, що саме по собі служило свідоцтвом повсюдного розповсюдження манориальної системи і поглинання нею сільських громад. Особливу цінність опис представляє тим, що в ній є відомості, що відносяться не тільки до часу її складання, ні і до періоду, передуючого нормандського завоювання. Сам факт появи такого трудомісткого опису, що охопив майже всю територію країни, говорить про силу державної влади і злагодженості її центрального і місцевого апарату. Ні у якому іншій державі Європи подібний захід був у той час немислимий.
Отже, через двадцять років після завоювання Вільгельм розіслав майже у всі міста, села і села Англії спеціальних посланців, уповноважених скликати всіх впливових людей кожної общини з тим, щоб опитати їх і скласти докладний огляд економічного життя країни. Питання задавалися найрізноманітніші: Скільки землі? Хто нею володіє? Яка її прибутковість? Скільки плугів? Скільки утримувачів? Скільки рогатої худоби, вівці, свині? Перепис цей був зустрінутий населенням украй недоброзичливо. Проте ніщо з такою визначеністю не свідчить про щонайповніше підкорення країни і про могутність Вільгельма, як складання цієї "Книги страшного суду". Жодна країна не знала нічого подібного. Це було б однаково неможливо в Англії саксонського періоду і у феодальній Франції, і проте у нас немає ані найменшої підстави припускати, що захід цей зустрів скільки-небудь помітний опір з боку навіть наймогутніших бароніст.
Перепис переслідував дві мету: по-перше, одержати відомості, необхідні для збору "гельда", помайнового податку, і, по-друге, детально інформувати короля про розміри і розподіл багатств, земель і доходів васаліст. Для нас цей документ представляє ще більшу цінність - він дає нам вичерпну, якщо і не абсолютно точну картину соціальної структури Англії того часу.
З 38 графств Англії описано 34. У переписі указується склад земель в кожному графстві і в кожній сотні, доходи з цих земель, число жителів і їх стан.
Чисельність населення Англії за даними "Книги страшного суду" складала приблизно, враховуючи і неописані графства, 1,5-2 мільйони. Соціальний склад населення наступний: вільні землероби - 12%, раби - 9, бордарії і коттарії, малоземельні селяни - 32 і вил лани - близько 38%, інші ж - це знати, духівництво, городяни. Останніх було близько 5%.95% населення жило в селах.
Під час перепису багато напіввільних і навіть вільні, але, наприклад, залежні по суду селяни були записані як кріпосні (тобто вилланы). Таким чином, основна маса селян в маєтках опинилася в положенні спадкових кріпосних. Крепостний-віллан залишався членом сільської громади, мав частку в угіддях і орний наділ (іноді частина його), який він тримав від свого пана - лорда манора.
Віллан зобов'язаний був панові панщиною (три дні в тиждень), платив продуктовий оброк, виконував різні роботи і ніс так звані сервильные повинності, пов'язані з його особистою несвободою: посмертний побор, шлюбне мито при видачі заміж дочки і т.п.
Якась частина селянства, головним чином на півночі і сході країни, залишалася вільною.
Феодальний маєток (манор), накладений на старовинну общину, був одиницею сільськогосподарської економіки. Деякі з цих маєтків (маноров) були безпосередніми володіннями короля; інші він віддавав своїм численним світським і церковним васалам. Ті у свою чергу мали більше або менше число субвасалів, які і були фактичними утримувачами маєтків. Кожне село, якою б не була вона маленькою і глухою, повинна була пристосовуватися до цієї схеми соціального пристрою, і все суспільство було розділене на ряд груп, що піднімаються від самого нижчого ступеня суспільних сходів, на яких знаходилися серви, до найвищого її ступеня - короля.
"Книга страшного суду" підрозділяла землеробів на соціальні групи і навіть встановлювала їх чисельність.
Раби за часів складання "Книги страшного суду" були вже швидко зникаючою групою. В основному це були домашні слуги або пастухи і орачі на панській землі. Лорди вже у той час знаходили, що вигідніше наймати своїх особистих слуг, а панську ріллю обробляти підневільною працею сервост. Приблизно близько 1200 р. раби зникли - вони були поглинені вищестоящими групами вилланов і коттаріїв.
Коттарії і бордарії, мабуть, були люди однієї групи, записані в різних частинах країни під різними іменами. Вони мали невеликі наділи, що не входили в загальну систему громадських поліст. Хоча більшість селян цієї групи були кріпосними, деяких з них відносили в розряд вільних. Багато з них, що володіли яким-небудь ремеслом, не працювали на домені лорда, а платили оброки продуктами свого виробництва - полотнами, ковальськими або столярними виробами. Така повинність вважалася менш рабською, і не без підстав, оскільки ремісники працювали самостійно, а не під наглядом посадовців манора.
Віллани, утримувачі наділів в громадських полях розміром в 6 га і в 12 га, були основою всього життя манора. Після норманського завоювання їх повинності були точно визначені і, як правило, збільшені. Ці повинності були двох пологів: панщина і помочи. Панщина виконувалася протягом певної кількості днів кожного тижня зазвичай протягом трьох днів. Помочи були додатковою повинністю, яку могли вимагати у будь-який час. Друга повинність була найбільш обтяжливою, і від неї найважче було звільнитися, виконувати її доводилося в найбільш жнивну пору збирання врожаю або стрижки овець, коли праця його була особливо дорогий і в панському маєтку і на своїй землі. Ясно, що при таких важких повинностях виллана основну частину робіт в його власному господарстві повинні були виконувати члени його сім'ї. Між вілланами і котаріями існувала, тісний зв'язок. Нерідко наділами коттаріїв володіли члени сімей вілланів, у яких не було своєї частки в громадських полях; для вілланів наділи коттаріїв служили як би земельним резервом в тому випадку, якщо вони з якої-небудь причини були порожні. З часом закон все частіше об'єднує ці дві групи під одним загальним ім'ям вилланов або сервов.
Група вільних, подібно до групи рабів, в епоху складання "Книги страшного суду" хилилася до занепаду. Вже в 1086 р. багато, хто був вільний до норманського завоювання, поті переходу земель в руки нових власників сталі зараховував, до скованих. Загальна тенденція часу полягала в тому, щоб рахувати всякого селянина кріпосним, якщо тільки він не представляє неспростовних доказів осоружного. У період, що послідував за складанням "Книги страшного суду", зникнення групи вільних пішло швидкими темпами, і коли в Англії знову з'являється велике число особисто вільних утримувачів невеликих земельних ділянок, це вже, як правило, не прямі нащадки представників групи libri homines часів "Книги страшного суду", а віллани, які тим або іншим шляхом змогли добитися відносної свободи.
Нормани ввели в Англії кодекс писаного суворого феодального права, що з'явилося віддзеркаленням експлуатації землеробів і прагнення злити всіх землеробів в одній групі сервів, що "не володіють нічим, що посилилася, окрім свого черева", як тоді мовилося, і не захищених ніякими законами від свавілля лорда манора, окрім розпорядження про те, що з не можна було убити або понівечити без належного суду. Це було прогресом в положенні раба, але для решти частини населення це означало крок назад; це час - свідок подальшого посилення тягот існування і загальної убогості.
Всі хитрування законників, були, направлені на подальше збільшення повинностей, і вилланы не тільки несли сувору панщину, але і піддавалися всякого роду утискам. Сільський млин, наприклад, належав лордові, і все зерно для помелу повинне було звозитися туди. Це створювало такий благодатний грунт для зловживань, що у всій народній літературі середньовіччя не знайти жодного мірошника, який не був би шахраєм. Далі, так само як король оголосив себе власником всіх лісів країни, лорди маноров привласнили собі виняткове право користування сільськими пустками. Коли це право строго проводилося в життя, вилланы позбавлялися можливості діставати торф і рубати дрова, їм ніде стало пасти свиней. В цей же час починають виходити і перші з довгого ряду правив про полювання, які ще багато сторіч були виразкою для сільського населення Англії.
І, мабуть, найгірше полягало в тому, що всі землі, відвойовані у пусток, включалися в панський домен, і ними не можна було збільшити площу громадських полів.
Таке було офіційно визнаний стан речей, а лорди і їх законники прагнули провести його всюди. На практиці, втім, закон дещо лагіднів звичаєм, і здебільшого в нормальному маноре кріпосний був у відносній безпеці. Закони могли стверджувати, що кріпосному "не повинно знати сьогодні, що йому накажуть робити завтра". Насправді ж всі роботи були з незмінною одноманітністю розподілені на цілий рік. Якщо у вілана і не було інших засобів, то вже в самій завзятості і консерватизмі його, у відмові змінювати свої звички полягало могутнє знаряддя для захисту старовинних звичаїв від нападу. Більше двох століть в кожному маєтку не затухала напружена боротьба між цією селянською завзятістю і хитрістю норманського законника. Спочатку законникові вдалося взяти ряд крупних перемог, проте далі певної межі справа не пішла. Навіть у найважчі моменти в маноре зберігалися якісь непорушні права, які робили серва людиною, а не річчю, залишки свободи, що послужили відправним пунктом для боротьби за досягнення подальших прав, коли в XIV ст. економічні сили почали працювати вже в іншому напрямі, перетворюючи кріпосного на вільного найнятого робітника або господаря невеликої земельної ділянки, що платила за свій наділ вже не працею, а рентою.
Цю безперестанну приховану боротьбу в селі треба завжди враховувати при вивченні політичної історії того періоду, бо ця боротьба допомагає зрозуміти політичну історію, і жоден з цих чинників, узятих ізольовано, не дає можливості до кінця зрозуміти весь хід історії тієї епохи.
Зміцнення центрального апарату влади і влади на місцях
За правління Генріха I був значно вдосконалений центральний державний апарат. Королівська курія розділилася на велику раду (Magnum consilium) і постійний урядовий орган (малу курію). Велика рада скликалася три рази на рік (на різдво, паску і трійцю) у складі сановників короля, головних його службовців і найбільших представників знаті країни. У його компетенцію входило давати королеві поради з усіх питань, що виносився на обговорення, і заслуховувати рішення і законодавчі акти короля. Ніякої обов'язкової сили рекомендації ради не мали. Проте король був вельми зацікавлений у функціонуванні цієї установи, бо таким шляхом він міг добитися визнання впливовими феодалами своїх політичних дій. Мала курія здійснювала вищу судовий-адміністративну і фінансову владу. До складу її входили королівські сановники - лорд-канцлер, лорд-скарбник, камергер, стюард палацу, хранитель особистого королівського друку і службовці двору, а також спеціально запрошувані прелати і барони. При Генріху I вона остаточно розпалася на власне королівську курію, що виконувала функцію верховного судовий-адміністративного органу, і рахункову палату (палату "шахівниці"), що відала фінансовими справами короля. Засідання курії очолював сам король, а в його відсутність - вищий юстицарій. Видне місце в управлінні займали канцлер, що виконував роль державного секретаря, і скарбник, що завідував королівською скарбницею і що очолював палату "шахівниці". До вищої сановної знаті належали також коннетабль і маршал; перший здійснював вищу юрисдикцію у військових справах, другою брав участь в засіданнях казначейства і судових зборах курії.
Королівська курія розглядала судові справи, що зачіпали інтереси короля, розбирала спори між безпосередніми королівськими васалами, приймала в апеляційному порядку скарги на рішення судів в графствах, а також контролювала діяльність місцевих судів.
Палата "шахівниці" засідала у повному складі двічі в рік. Сюди були шерифи графств і віддавали звіт про витрачення зібраних ними засобів, вносячи суму, що залишилася, до казначейства (процедура нагадувала гру в шахи, оскільки для зручності рахунку стіл був накритий клітчастою скатертиною; по клітках відкладалися суми по окремих статтях надходжень). Ці доходи йшли з домениальных земель, розташованих в графствах, від натуральних внесків населення, судових мит і штрафів в сотнях і графствах, прямого податку, "помочей" з міст і внесків коронних васалів; Велика частина доходів була точно фіксована. Нерідко практикувалася віддача всіх цих доходів графств на відкуп шерифам (на полгода, рік або декілька років).
Разом із зміцненням центрального апарату при Генріху I посилилася також влада на місцях. Здійснювали цю владу шерифи, На посаду шерифів нерідко призначали вихідців з придворної знаті, іноді - з середовища вищого духівництва. З другої половини XII ст. шерифи переважно рекрутували з кругів джентри. Бували випадки спадкоємства посади шерифа, проте контроль центральної влади над діяльністю шерифів був постійним і неослабним. Шерифи того часу зовсім не походили на континентальних графів, які перетворилися на спадкових володарів своїх округів; вони завжди залишалися такими, що служать короля.
Шериф здійснював всю повноту влади в своєму окрузі і мав в своєму розпорядженні для цього відповідний фіскальний і адміністративно-поліцейський апарат. Фіскальні функції займали в його діяльності головне місце. Це видно з того, що призначення на посаду шерифа проводилося за уявленням казначейства. Шериф головував в суді графства, який проводився щомісячно. Під його юрисдикцією знаходилися всі вільні землевласники, у тому числі і середні і дрібні ленники. Суд шерифа приймав також апеляції па рішення сотенних і маноріальних судів. Періодично шериф влаштовував виїзні сесії суду графства в сотнях у справах поліцейської юрисдикції і по цивільних позовах.
Шерифові належала вся повнота поліцейської влади в окрузі: він відав охороною безпеки, переслідував порушників порядку, використовуючи при цьому місцеві ополчення, накладав штрафи, брав поручителів. У міру зменшення судових функцій шерифів у зв'язку з установою роз'їзних і пізніше світових суддів їх поліцейська і судовий-виконавча влада придбала особливо важливе значення.
Шерифи продовжували здійснювати і свої колишні військові функції, не дивлячись на те, що військо давно вже втратило характер народного ополчення і стало ленним. Він збирав і нерідко командував ополченнями васалів, притягав до відповідальності за ухилення від військової повинності, споряджав військові кораблі, організовував оборону графства. У нормандський період в Англії існувала централізована система військового пристрою. Королівські накази про збір феодального ополчення прямували не васалам, а шерифам, на яких покладалася повна відповідальність за підготовку ополчень в призначений термін. Нижчою судовий-адміністративною одиницею була сотня, на чолі якої стояв бейлиф, що цілком залежав від шерифа графства і відповідав перед ним за виконання фіскальних і судовий-поліцейських функцій. У сотні щомісячно збиралися судові збори під головуванням бейлифа; його зобов'язані були відвідувати всі вільні жителі. Але компетенція сотенного суду постійно зменшувалася, оскільки в сотнях мало залишалося вільного населення. Юрисдикція над залежним селянством вага більш зосереджувалася в манориальних судах. В окремих випадках маноры поглинули всю сотенну юрисдикцію. На населення сотень покладалася відповідальність за збереження порядку і безпеки. По указу Вільгельма Завоєвателя сотня каралася штрафом в 46 мазкий у разі виявлення на її території трупа убитого нормандця, якщо протягом п'яти днів не знаходили вбивцю. Згідно Уїнчестерскому статуту 1285 р. жителі сотні несли повну відповідальність за переслідування і упіймання злочинців. Якщо протягом сорока днів злочинець не був спійманий, то сотня відшкодовувала весь заподіяний ним збиток.
Відомі судовий-поліцейські функції покладалися і на сільські громади на чолі з їх старостами - констеблями. Констебль відповідав за порядок і безпеку на території общини. Населення останньою ділилося на десятки, зв'язані взаємною порукою. За виллана, що пішов, відповідали перед лордом і державою його сусіди.
Рання централізація Англійської держави поміщала політичному відособленню міст. У Англії зовсім не було міських комун. Міста були включені в загальну адміністративну систему держави. Тільки декілька крупних міст користувалися обмеженим самоврядуванням і статусом, графства. Лондон, що включав графство Мідлессекс, знаходився на положенні графства. Його мер, що обирається вузьким довкола міської аристократії, займав положення шерифа, хоча по відношенню до центральної влади володів більшою незалежністю, чим шериф провінційного графства. Окремі райони Лондона мали юридичний статус сотні.
Своєрідність феодального розвитку в Англії після нормандського завоювання
При нормандських королях посилилася в країні вотчинна влада над залежним населенням, яке було позбавлено права звертатися до державних судів. По нормандських ленних звичаях землевласники користувалися повною юрисдикцією над кріпосним і залежним населенням їх володінь. Імунітетні привілеї розширили судову владу лордів, підпорядкувавши їй у ряді випадків і вільне населення, що проживає в межі манорів (майнові позови на суму до 40 шилінгів). Правда, вільні люди зберегли за собою право апелювати на рішення маноріального суду до вищого державного суду. Вотчинна юрисдикція розповсюдилася і на деякі кримінальні справи (крадіжка). Але лорди не мали в своєму розпорядженні достатнього поліцейський-адміністративного апарату і для приведення у виконання вироків зверталися по допомогу до шерифів. Манори лордів не змогли перетворитися на самостійні сеньори французького типу: цьому перешкодила їх територіальна розкиданість і особливо політика королівської влади, направлена на обмеження імунітетних прав лордів і вилучення з місцевих судів кримінальної юрисдикції.
У Англії в XI-XII ст. не склалося ще загального права. У місцевих судах застосовувалися різноманітні судові звичаї англо-саксонського походження. Не зжиті були ще ордалии і поєдинки, часто практикувалися соприсяжничество і поруки. У справах про ленах і земельну власність застосовувалося зазвичай нормандське ленне право; у справах про спадок користувалися як англо-саксонскими, так і нормандськими звичаями (земельний льон успадковувався по нормандському звичаю майорату старшим сином, решта майна ділилася згідно англо-саксонским звичаям між всіма спадкоємцями). У місцевих судах застосовувалася англо-саксонский мова, в центральних - зазвичай французький, іноді і той і інший.
У Англії не було допущено виникнення крупних князівств, володарі яких могли стати напівнезалежними феодальними князями, як це вийшло з багатьма представниками феодальної знаті у Франції. Відступ від норми складали тільки Честер і Шрусбері - прикордонні эрлства, призначені служити опорними пунктами проти Уельсу, а також що займає таке ж положення по відношенню до Шотландії Дургам під владою князя-єпископа. Внаслідок цього представник центральної влади - шериф - мав в кожному графстві велику силу, чим будь-який барон в своїх володіннях. А оскільки для того, щоб шериф міг чинити тиск на місцеву знати, не було необхідності дуже укріплювати його положення, не було і небезпеки, що шерифи з свого боку зможуть стати незалежними по відношенню до корони.
Шлях розвитку феодалізму в Англії є, таким чином, вельми своєрідним. Із самого початку державна влада тут була сильніша, а вплив феодальної знаті слабкішим. Приватні війни між представниками знаті були в Англії скоріше виключенням, чим правилом, і корона забороняла окремим феодалам містити приватні війська і зводити замки, наскільки це було можливо. Дії агентів трону, поза сумнівом, були обтяжливі для народу, експлуатація мас вилланов була дуже жорстокою. Проте королівські побори були до певної міри фіксовані і регулярні.
Півтора столітній період між норманським завоюванням і Великою Хартією був періодом якнайповнішого розвитку феодалізму в Англії. Проте було б помилкою думати, що в ці роки припинився рух історії. Звичайне уявлення про середньовіччя як про період застою або ледве відчутною зміни дуже далеко від істини, бо не тільки кожне сторіччя, але і кожне покоління вносило до життя свої характерні особливості і свої важливі зміни.
Весь цей період відмічений безперестанною боротьбою між централізуючою владою трону і децентрализаторськими феодальними тенденціями. Основним напрямом розвитку було посилення центральної влади, але ця влада розвивалася в рамках феодальних інститутів, які визначали її характер і обмежували її. Розвиток відбувався в рамках історичних умов, загальних для всієї Європи. Але воно підпадало під вплив особливих умов, створених в Англії пережитками дофеодальних саксонських інститутів і, нарешті, через особливості географічного положення країни.
Висновок
У Англії ще до нормандського завоювання в сільських громадах поступово створювалася економічна база феодалізму. Політичний устрій ще до нашестя норманів став приймати феодальні форми.
Проте зведення політичної структури над економічною системою було з непохитною і догматичною одноманітністю завершене норманами. За які-небудь декілька років всі землі країни перейшли з рук їх колишніх власників в руки Вільгельма Завойовника.
Основною політичною особливістю феодального ладу є делегація влади зверху вниз; при цьому всяка влада спиралася на землеволодіння. Король був єдиним і неподільним власником всіх земель і дарував їх безпосередньо утримувачам за несення військових і інших служб, а також за сплату деяких встановлених звичаєм повинностей. Разом із землею скаржилося також політичне право управляти людьми, що обробляли землю: право вершити над ними суд, стягувати податки, вимагати виконання повинностей. По відношенню до короля найважливіший обов'язок його васалів полягав в тому, щоб супроводжувати короля на полі військових дій; вся країна була розділена на округи, відомі під ім'ям рицарських ленів і грубо відповідні колишнім триманням тенів; кожний з таких округів повинен був споряджати і містити одного важко озброєного кавалериста.
Саме тому, що Англія була скорена протягом небагатьох років і політичні інститути феодалізму насаджувалися зверху, цей лад одержав тут повніший і закінчений вираз, ніж в більшості інших країн. У інших країнах власності короля по відношенню до всієї землі була фікцією. Тут же вона була фактом, і король дарував землі своїм васалам на своїх умовах, дуже вигідних для нього.
Теоретично феодалізм завжди був свого роду договором короля з своїми васалами; у Англії це положення більш відповідало дійсності, ніж в будь-якій іншій країні.
Сама завершеність, яку прийняли форми феодальних встановлень в Англії, не забарилася створити в цій країні передумови для державної організації, що виходить за рамки феодальної системи. Ця державна організація базувалася на могутності Вільгельма як військового вождя звитяжної армії і на донорманської організації шарів у саксів. Вільгельм мав можливість роздавати своїм прихильникам землі, розкидані по різних частинах країни; вірніше, він вимушений був так поступати, бо підкорення країни проходило по частинах, і із завоюванням кожної нової області він дарував своїм соратникам те, що вони розглядали як лише як одну з частин належної винагороди за їх праці. Внаслідок цього жоден барон в Англії, якою б великою кількістю землі в цілому він не володів, не в змозі був сконцентрувати крупні військові сили в одному місці. Крім того, у володінні самого короля залишалася ще так багато землі, що він сміливо міг рахувати себе незрівнянно сильніше за будь-якого барона і будь-яке можливе об'єднання бароніст. Крім сотень своїх маєтків Вільгельм володів ще всіма лісами, які за підрахунками того часу займали третю частину країни. Це було, мабуть, не тільки тому, що "струнких ланей він любив, неначебто він був їх батько". Набагато вірогідніше, що він усвідомлював колосальні можливості, які таїли в собі ці простори, що все ще не використалися.
Таким чином, в цілому ми можемо укласти, що нормандське завоювання Англії спричинило за собою поглиблення феодалізування англійського суспільства.
Список використаної літератури
1. Мортон А.Л. История Англии. М., 1950.
2. Очерки истории Англии: Средние века и новое время: под ред. Г.Р. Левина. - М., 1959.
3. Памятники истории Англии / Пер. Д.М. Петрушевского. М., 1936.
4. Петрушевский Д.М. Очерки из истории Английского государства и общества в средние века. - М., 1937.
5. Штокмар В.В. История Англии в средние века. - Ленинград, 1973.
Подобные документы
Як Британія стала Англією. Зміни, що сталися в Англії після завоювання її норманами. Коли розпочалась Столітня війна та хто був її учасниками. Об’єднання всіх англосаксонських королівств. Завоювання Англії Вільгельмом завойовником та його наслідки.
конспект урока [18,7 K], добавлен 06.01.2011Історія завоювання Англії. Розвиток експансії вікінгів, їх табори в Англії. Фортифікаційна діяльність чужоземців в 892 році. Табори Скандинавії як можлива аналогія англійським. Фортифікаційні споруди в Данії. Експансія вікінгів на Британський півострів.
реферат [26,2 K], добавлен 26.12.2011Особливості державного розвитку Англії після норманського завоювання. Прийняття Великої хартії вольностей 1215 р., її значення в історії феодальної держави. Аналіз змісту документу. Правове становище груп населення Англії з Великої хартії вільностей.
реферат [15,8 K], добавлен 28.04.2011Криза королівської влади та передумови створення станово-представницького органу влади. Зародження плюралістичної системи в Англії за часів Едуарда І. Посилення політичної ролі й розширення владних повноважень парламенту в умовах абсолютної монархії.
дипломная работа [74,4 K], добавлен 02.08.2012Передумови-початок революції (конституційний етап). Перша громадянська війна. Ситуація в Англії після першої громадянської війни. Друга громадянська війна й індепендентська республіка. Оголошення палати громад носієм верховної влади. Суд і страта короля.
реферат [39,7 K], добавлен 20.11.2008Звільненна Англії від вікінгів та звнішня політика перших британських королів на початку XI ст. Державний устрій та зміцнення могутності країни. Генріх II - засновник династії Плантагенетів. Соціально-економічний розвиток Англії. Династія Тюдорів-Йорків.
реферат [25,4 K], добавлен 27.07.2008Вторгнення арабів-мусульман на територію Північної Африки. Визвольні антиарабські повстання. Утворення самостійних держав на території Північної Африки у Х–ХІІ ст. Порівняльна характеристика північноафриканських країн напередодні і після завоювання.
дипломная работа [70,5 K], добавлен 28.11.2010Історія та існуючі теорії походження слов'ян, етапи формування окремих груп слов'янських мов. Створення та перші правителі Київської Русі, становлення та завоювання нової держави. Процвітання металургійної промисловості та основні ремесла пращурів.
реферат [19,5 K], добавлен 25.03.2010Земля Скандинавії, де жили племена очолювані своїми вождями. Центр типового поселення середньовічних скандинавів. Житловий будинок та господарські споруди. Завоювання вікінгів. Списи, призначені для сухопутного бою. Стійкість і невелика осада кораблів.
презентация [630,2 K], добавлен 19.12.2012Передумови Великих географічних відкриттів. Участь Англії у них, роль і значення перших англійських експедицій та піратських походів, результати. Політика даної держави по відношенню до своїх колоніальних володінь у Вест-Індії та Північній Америці.
дипломная работа [111,2 K], добавлен 09.11.2010
