Країни і культури Стародавнього Сходу

1

РЕФЕРАТ

Країни і культури Стародавнього Сходу

ПЛАН

Вступ

1. Утворення держав в південному Двуреч'е

2. Шуммер

3. Царства Аккада

4. Вавилонська культура

5. Урарту

6. Єгипет

7. Стародавнє царство III-VI династії

8. Фінікія

9. Хеттське царство

10. Культура Ізраїлю і Іуди

11. Зародження культури Індії

12. Стародавній Китай

Список літератури

ВСТУП

Перші зали в історичних музеях завжди присвячені Стародавньому Сходу, але мені повезло, я народилася в Туркменії на території колишньої Парфянської держави і пізнавала схід не по музейних експонатах. Давньосхідна історія ведеться приблизно з 3000 року до н.е. Географічно, під стародавнім Сходом розуміються країни, розташовані в Південній Азії і частиною в Північній Африці. Характерною особливістю природних умов цих країн є чергування родючих річкових долин з величезними пустинними областями і гірськими хребтами. Долини річок Нила, Тигра і Евфрата, Гангу і Хуанхе дуже сприятливі для землеробства. Розливи річок дають зрошування полів, теплий клімат - родючий грунт. Проте, господарське життя і побут в північному Двуречье будувалися інакше, ніж в південному. Південне Двуречье, як писалося раніше, було родючою країною, але урожай приносила тільки наполеглива робота населення. Споруда складної мережі водних споруд, регулюючих повені і що забезпечують запас води на суху пору року. Проте, племена там вели осілий спосіб життя і далечіні почало стародавнім історичним культурам. Джерелом інформації про зародження і історію держав Єгипту і Двуречья (Месопотамії) були розкопки горбів і курганів, утворених протягом ряду століть на місці зруйнованих міст, храмів і палаців, а для історії Іуди і Ізраїлю єдиним джерелом була Біблія - зібрання міфологічних творів. Для історії малоазіатського царства Хеттського історична наука мала в своєму розпорядженні тільки матеріальні пам'ятники, відкриті в 1830-1861 роках при розкопках міста Хаттушам. Основна заслуга в області збирання письмових і матеріальних пам'ятників, вивчення історії Урарту належить російським ученим М.В. Никольському і Б.Б. Піотровському, вони дали науці першу історію царства Урарту. Історичні дані про стародавній період країн Індії і Китаю учені черпають тільки з пізніх творів індійської і китайської писемності. Для Індії це релігійні тексти і записи староіндійського епосу, для Китаю твору стародавніх філософів

1. УТВОРЕННЯ ДЕРЖАВ В ПІВДЕННОМУ ДВУРІЧЧІ

Південне Двуріччя раніше називалося Сеннаром, в приморській його частині жили шумери, деякі племена яких проникли в північну частину і заснували місто і царство Марі на Євфраті. Пізніше на північ Сеннара прийшло кочове плем'я скотарства з Аравії і заснувало місто Аккада. Ці племена принесли з собою відмінну від шумерської культуру побуту. За фізичним типом шумери різко відрізнялися від аккадийців. Шумери - круглолиці люди з косою постановкою очей, голова і особа завжди поголені. Навпаки, аккадійці високі бородаті люди з довгим вузьким обличчям і орлиним носом. Так утворилися два суспільних будуючи, які згодом стали Шуммеро - Аккадійським царством.

2. ШУММЕР

Поселенці шумерів жили родовим ладом. Основою землеробства були зрошувальні канали, ставки, водосховища і кожна родова община забезпечувала собі запаси води. Проте, точно визначити потрібну кількість води для поливу було складно: надлишок або недолік були однаково погані, найрозумніше в цих умовах було керівництво зрошуванням з одного місця. І не довіряти його кожній общині, проривати канали як спаде на думку, таким центром управління сільським господарством стають храми. Поступово храми почали управляти життям сусідніх міст і сіл. Збирати податки, а у важкий час розподіляти провізію. Історики назвали таке управління храмовою общиною. Зазвичай і місто виникало навколо храму, присвяченого місцевому богові. І як було сказано раніше, містом управляли жерці храму. Найвідомішим містами Шуммра були: УР, УРУК, НІППУР, КШИ, ЛАГАШ і УММА. Тоді Шумер не був єдиною державою, а був областями відокремлені один від одного Євфратом і болотами, що робило міста Шумера незахищеними від набігів войовничих сусідів. Центром кожної області було найсильніше і багатше місто. Щоб захищатися від набігів недоброзичливців - сусідів набиралося міське ополчення, керував війнами «лугаль». Поступово шляхом обману або військових дій влада в шумерських містах перейшла до військових вождів. Використовуючи багатства міських храмів лугалі вели війни з сусідніми містами, руйнували дамби, гинули тисячі людей і незадовго до 2300 р. до н.е. Безлади в шумерських містах набули руйнівного характеру. Але сім століть шумерської історії залишили багатющу культуру, яка стала зразком для всієї території Межиріччя. Шумери навчилися будувати удома з глиняної цегли, покривати дахи будинків очеретом. Для лову риби використовували невеликі круглі човни з очерету, які зовні обмазували смолою, Саме велика кількість глини, з якої будували удома, ліпили іграшки і предмети начиння, підказали думку про лист на глиняних табличках. Писати по в'язкій глині було важко, і знаки виходили у вигляді різної величини трикутників. Пізніше такий лист назвуть клинописом. Найстаріші записи знаходили в храмах, служителі церкви записували на них: скільки зерна і м'ясо було проведено і скільки видано працівникам на прожиток, скільки залишалося у розпорядженні храму. Шумери до греків були кращими математиками і астрономами старовини. Шумерські піраміди були побудовані раніше Єгипетських храмів і збереглися до наших днів. Шумерське уявлення про богів, початок миру, людській долі відбилися в багатьох релігіях. Шумерські перекази перейняли стародавні євреї, і пізніше вони були записані в Біблії. Знання, накопичені предками, передавалися хлопцям в численних храмових школах, тут учили мудрості, спостереженню за зоряним небом, математиці, будівництву. Цей народ був творцем і не міг воювати, тому шуммерам так і не вдалося створити єдину державу. Це зробив Саргон, він був аккадійцем. Аккадці теж племена з Межиріччя, з північного боку, вони підтримували з шуммерами тісні відносини, через землі Аккадии проходили караванні шляхи. Скориставшись розбратами між лугалями, Саргон зміцнився на півночі Шуммера, створив сильну армію, озброїв її далекобійними луками і захопив південь країни. Він не прийняв жоден титул шумерів або своєї країни. А почав іменувати себе царем Шумера-Аккада. Була збудована нова Столиця-Аккад. Саргон встановив контроль над всіма храмовими господарствами, а взамен давав храмам багаті дари. Виникло могутнє царство Шумеро-аккадійське, що проіснувало 100 років. Після утворення царства шумери поступово почали змішуватися з аккадийцями і іншими степовими народами. Одночасно шумерська культура широко розповсюдилася в Межиріччі і на багато століть пережила свій народ.

3. ЦАРСТВА АККАДА

З середини третього тисячоліття йшов неухильний ріс виробничих сил на Сенаарі . Особливо це добре було видно в північній його частині, де ґрунтові умови були сприятливіші для землеробської культури і де поряд з рільництвом почало розвиватися садівництво. З'явилися сади фінікової пальми, що має не тільки продовольче значення, але і промислове. Кісточки фініків поволі горіли і давали багато жару вони уживалися в кузнях замість вугілля, а деревина йшла на столярні вироби. Отже, на півночі Сеннаарі основним промислом ставало землеробство, на півдні з його величезними пасовищами на заболочених просторах, основним заняттям залишалося скотарство. У зв'язку з цим почала розвиватися і внутрішня торгівля, її вели храми через своїх торгових агентів. На півночі в цей час посилилися семітські правителі Аккада. Місто Аккад було розташоване між Євфратом і Тігром в тому місці, де річки сходяться ближче всього одна з іншою. Між Тігром і Евфратом, в області розташування Аккада проходила караванна дорога, що з'єднувалася на заході з караванними шляхами до Аравії, а на востоке-с караванними шляхами в гірську область Загроса.

Центральне положення Аккада надавала великі вигоди государеві Аккада, який оволодів областями Опіс і Сиппар. Царство Аккада після освіти його Саргоном в 2369 р. проіснувало близько 180 років. Однією з головних умов об'єднання Сеннаара в одну державу був економічний стан, що привів до розділення виробництва на півночі і на півдні і викликало необхідність встановлення між Шумером і Аккадом постійного господарського зв'язку і обміну.

Шумерсько-аккадійське царство розпалося під натиском кочевников-китиев. Нова династія, Шуммер, що об'єднала, і Аккадію походила з міста Ур. Її правителі відтворили царство Саргона і продовжили його політику. Вони узяли під контроль храмові господарства, утвердили верховну власність над всіма полями Межиріччя, але царі Ура довели державну централізацію до крайніх меж і половина населення країни перетворилася на рабів. Правителі Ура часто вплутувалися в тривалі війни, залишаючи незахищеним своє царство і в 2000 р. до н.е.

Шуммеро-аккадійськоє царство зникло з політичної карти Межиріччя, зруйноване і розграбоване аморейськими кочовими племенами.

4. ВАВИЛОНСЬКА КУЛЬТУРА

Після розгрому Шуммеро-аккадійського царства, територія Сеннара була поділена між Амореямі, які зміцнилися в Аккаде і утворили Аморейськоє царство із столицею в Ісине, і семітськими кочовими племенами на півночі. Але царі Ісина були слабкі, в кінці третього тисячоліття вони поступилися царям Вавилона. Тоді Вавилон був незначним містом і лише в 1894 році до н.е. він став найбільшою державою Двуречья. Час існування стародавньо- Вавилонського царства 300 лет-это чудова епоха в розвитку Двуречья. В цей час склалася народність і Вавилонська культура, вона ввібрала в себе всі культурні досягнення Аккада і Шумера. Стародавньо- Вавилонське царство не знало внутрішніх усобиць. Єдність і міцність балу досягнута завдяки тому, що Вавилонські царі спиралися на своїх аморейские родоплеменные общини, також на той час Двуречье стало єдиною державою, яка підтримувала дружбу з сусідами, і був створений кодекс Хаммурабі, як єдине зведення правило і законів з 282 статей для жителів царства.

Особливим заняттям населення стародавньо- Вавилонського царства було землеробство. Крупне скотарство, як і раніше, було розвинене тільки на півдні на заболочених просторах. З польових культур висівали пшеницю, ячмінь і кунжут, з садових - фініковою пальму. Верховним власником всіх земель був цар. Їх них 1 - 2% приватних володінь, 80 -90% володіння общини, решта землі знаходилася в безпосередньому розпорядженні пануючи. Орендарі платили 2/3 урожаю.

Ремесло тепер не було тільки обслуговуючим чинником, в містах ремісники мали свої лавки, де приймали і виконували замовлення. Торгівля в стародавньо- Вавилонському царстві отримала значний розвиток. Крупну торгівлю вели царі і храми. Торгували: хлібом, худобою, сріблом, міддю. Назад привозили рабів, пакунок. Почало не хапати робочої сили. До 1800г. до н.е. Вавилон перетворився на квітучий сад. Одним з мудрих царів Вавилона був Хаммурад, починаючи з його правління це царство було культурним і науковим центром Передньої Азії. Багато досягнень стародавніх Вавилонян увійшли до сучасного побуту: ми ділимо рік на 12 місяців, годину на хвилини, а круг на 360 градусів. Мінялися царі і завойовники, а вавилонцы збирали бібліотеки і навчали молодих писарів. У 689 р. до н.е. Вавилон. За наказом царя Ассірії був зруйнований. Але місто було відбудоване знов і придбав нову значність. Замість вузьких вулиць, тепер були вимощені вулиці завдовжки в 5км., вони ділили місто на правильні квартали. Був побудований семиступінчастий храм, схожий на піраміду заввишки в 91км. А головний вхід в місто був прикрашений комірами присвяченими богині Іштар, саме місто охороняли дві оборонні стіни, кожна 6-7 м завтовшки.

До семи чудес світу зараховували «висячі сади», вони були насажены на терасах-каскадах і виходив ефект звисаючих дерев. Взагалі, Вавилон, на думку учених, був наймогутнішим царством в Межиріччі. Але в 539г. до н.е. без опору здався іранському цареві Киру.

Культура Вавилона зробила величезний вплив на культуру Сірії, Фінікії і Палестини, і далі на схід до Ірану. Про високий розвиток культури Вавилона говорять розкопки на місці міст Ура і Лагама, знайдені там речові докази говорять про те, що селяни жили в глинобитних хатинах, обробку землі проводили первісним плугом в який запрягалися пара волів. Для зрошування полів і садів використовувалися особливі водочерпалки, що існують і тепер. Вони нагадують наш колодязний журавель.

Головним засобом повідомлення в південному Двуріччі були річки Тігр і Евфрат, і спеціально побудовані для транспорту канали, які були сполучними шляхами між річками. Транспортування вантажів проводилося на великих грібних судах, що нагадують сучасні баржі. Відбулася і зміна в писемності, тепер замість комбінації горизонтальних і вертикальних клинів писалися ідеографічні знаки, тут знаки позначали не словами і поняття, а звуки мови, але клиноподібний лист так і не перетворився на азбуку, і забігаючи вперед скажу, що тільки в шостому столітті до н.е. перси, Двуріччя, що завоювали, змогли створити алфавіт.

Релігійні переконання стародавньо- Вавилонського суспільства впливало і на літературу, і на науку, і на образотворче мистецтво. Всього у Вавилоні почиталися 100 різних богів, не рахуючи духів річок, озер, гір і так далі Найшанобливіші Боги: Енліль - Бог землі, Анул - головний Бог Урука, Бог неба, Еа - головний Бог Еріду, Бог морить. У третьому тисячолітті жерці об'єднали їх в «трійцю», правлячу миром. Хранителями культів були жерці. При проведенні обряду жерцям допомагав весь персонал храму від співаків, музикантів до танцівниць і поетів. Посади жерців переходили по спадку і завжди добре оплачувалися.

Що стосується літератури, то вона за своїм змістом так чи інакше пов'язана з релігією, більше число її пов'язано з літургійними і магічними текстами, решту знахідок розповідають про міфологічні перекази. Міфи розповідають про походження миру, людей, землеробства, осілого життя. Найвищим досягненням Вавилонської художньої літератури є епічна поема про Гильгамеше- легендарному царі Уруна. Поема малює його в образі велетня, красеня і мудреця, дві частини в нім були від бога, а одна - від людини. Разом зі своїм іншому він зробив ряд подвигів, він прославився на стільки, що в нього закохалася богиня Іштар, а Гильгамеш відкинув її, за це богиня Іштар вражає хворобою і смертю Енкида -друга Гильгамеша. Тоді Гильгамеш вирішує осягнути таємницю життя і смерті. Він робить рішення подорожувати в країну богів. Він зустрів там Ут-напіштіма, який розповів йому як сам отримав безсмертя: за часів царювання його в Шуруп панові, боги розгнівалися на людей і послали на них усесвітній потоп (можна відмітити як нагадує цей міф наші біблейські оповіді), всі люди загинули і залишився один Ут-напіштім з дружиною і дітьми, коли вода зійшла, боги забрали його до себе. В ув'язненні Ут-напіштім питає Гильгаміна: «Хто з богів введе тебе в сонм безсмертних?», але не знайшлося такого. Тоді Гильгамін пробує подолати смерть магічними способами, але і це не вдається. Гильгамін повертається на батьківщину і викликає з країни мертвих - Енкиду, щоб дізнатися долю загиблих. Кінець поеми втрачений, але все таки значення поеми велике. Ця перша поема не вирішує проблем життя і смерті, але є критичній релігії.

Також були знайдені твори повчальної літератури, одним з цікавих є «Розмова пана з рабом», в якому відбивається розкладання рабовласницької верхівки.

До творів світської літератури належать царські записи історичного змісту. У них розповідається про той, хто, коли прорив канал, побудував греблю або розповідається про вступ на престол чергового царя, про його реформи, про перемоги на війнах і так далі

Тут ми бачимо, як зріс інтерес до літератури і який могутній стрибок зробили жителі Двуречья в цій області від глиняних табличок з розрахунками кількості зерна до цікавих поем.

Описуючи стародавньо- Вавилонську культуру не можна не згадати про наукові знання цього народу, тим паче, що вони мали практичне застосування в побуті і господарстві. Прийоми астрономії стародавніх вавилонців є основній грецькій і арабській астрономії, які у свою чергу лягли в основу європейської астрономії. Хранителями цих знань були жерці. Всесвіт вони уявляли собі так - Земля - це кругла гора, що стоїть посеред світового океану, над землею височіє, на зразок перекинутої гущавини, небесна сфера, над нею знаходиться небесна дамба - житло богів. Затемнення місяця і сонця пояснювалися тим, що місяць і сонце затуляють злі духи. На початок другого тисячоліття Вавилонські астрономи виділили п'ять планет- Венеру, Марс, Юпітер, Меркурій, Сатурн. І зірки були розподілені по сузір'ях, далі зі всіх було виділено дванадцять сузір'їв «на шляху сонця».(сузір'я зодіаку) На основі астрономічних спостережень була вироблена календарна система.

Практичні потреби привели на початку другого тисячоліття до розвитку математичних знань, їм були відомі чотири правила арифметики: піднесення до квадратного ступеня і витягання квадратного кореня деякі геометричні положення, які застосовувалися при вимірюванні площ. Але великою перешкодою на шляху десятеричная система числення - одиниця, 60, 3600 з підсобними діленнями 10,600. Ця система була отримана при виробленні відліку часу : 7 - днів місячної фази 12 - число місяців в році 12* 5 = 60 наявність цього числа показує зв'язок з первісною системою рахунку по пальцях руки. Шестідесятерічна система остаточно виробилася у зв'язку з вимірюванням видимого добового кругового шляху сонця по небу. Вавилонці вирахували, що якщо укласти по денному шляху сонця диски, рівні сонячному, то їх вийде 180, а за добу 360. Все звелося у формулу: сонце за день робить по своєму колу 360 кроків. Це ділення почало застосовуватися по всякому кругу, воно було пізніше запозичене римлянами і перейшло в європейську геометрію - ділення круга на 360 градусів.

Місяць Вавилоняни ділили на 4 частини по фазах місяця, семиденний тиждень був затверджений по сімці великих богів - сонце, місяць і п'ять видимих простим оком планет, дні тижня отримали назву цих богів. Семиденний тиждень чару римлян зробилася надбанням всіх європейських народів. Взагалі Вавилон, на думку учених, був наймогутнішим царством в Межиріччі. Але в 539 році до н.е. Без опору Вавилон здався іранському цареві Киру. Кир знищив останніх представників царюючого будинку і оголосив себе царем Вавилонії. Він обнародував маніфест, в якому, Кир обіцяв зберегти старі порядки у Вавилонії, почитати його богів і сприяти розвитку міста.

Не можна залишити без уваги історію розвитку північної частини Двуречья, розташованому по середньому перебігу Тігра. Там 350 км. На північ від Вавилона в Ш тисячолітті семітські вихідці з Аккада заснували поселення з містами Ассур, Керкук, Нузі. Вже тоді Ассур мав торгові зв'язки з сусідами - малоазіатською областю Каппадонієй, це пояснювалося тим, що Вавилон, Сірія і Палестина не мала своїх родовищ металів. Я вже згадувала, що природні умови північного Двуріччя значно відрізняються від південного. Тут Тігр і Евфрат знаходяться на великій відстані один від одного, приблизно 400 км., тому їх розливи не так поширені. Також гори тут підходять до самого Тігру. Через ці умови землеробство в Ассірії залежало від дощів. А племена, що жили в горах, займалися скотарством і полюванням. Особливе значення для Ассірії мало наявність в горах заліза. Залізні знаряддя праці і зброя створили для ассірійців переваги в техніці і у військовій справі.

Розквіт царства Ассірії доводиться на XV в. Основою суспільства Ассірії був громадський побут. Общинами окрім обробки своїх земель повинні були працювати на споруді каналів, храмів і палаців.

У XIV - XIII вв. З'явилася перша збірка законів Ассірії, в якій підтримувалося приватне землеволодіння. За порушення приватного права володіння були встановлені штрафи і кримінальні покарання.

Головними ворогами Ассірії з кінця XII в. Були арамеї. Вони просувалися з Сірії до Евфрату і заснували сильне царство Біт- Адіні. Звідси Арамєї почали спустошливі набіги до Ассірії. Услід за Арамеями з'явився ворог з півночі - племена жили в області нинішньої Вірменії, ассірійці називали їх урартийцами. До X століття натиск на Ассірію почав слабшати, оскільки частина арамеев осідала в долинах, будувала свої поселення, поступово вони змішалися з місцевим населенням і вторгнення вже не поновлювалися. Ассірія оправилася від спустошень і лих і в кінці X в. Царі Ассірії самі перейшли в настання проти гірських племен і урартийцев. До Ассірії були запрошені тисячі рабів. Тоді була закладена основа майбутньої великої держави Ассірії. З середини XIII в. Ассірією правлять царі, що найбільш видають, проявили талант полководців: колісниці з озброєними списами візничими ; кіннот і піхоту озброєну списами, щитами і луками. Крім того, існували спеціальні частини землекопів (що будують облогові споруди) будівельники понтонних мостів на бурдюках, і саперні частини. Воїнами були не тільки раби, але і наймані чужоземці.

Тіглат і Саргон зробили основні завойовні походи. Перший завоював всю Сірію з дамаском, приєднав до Ассірії Вавилонію. Завдав важкої поразки, що утворилася в цю епоху, царству Урарту.

Саргон, забезпечивши підтримку з боку Сірії і Палестини, знищив Ізраїльську державу і хеттские князівства. І на голову розбив військо Урарту.

У 671 р. приймач Саргона - Асаргадон підпорядкував Єгипет. У зв'язку з частими війнами в господарському побуті Ассірії відбулися зміни: з притокою величезних мас військової здобичі і дані бурхливо росте торгівля. Проте завоювання Єгипту було останнім військовим успіхом держави Ассірії з середини сьомого століття її могутність йде до занепаду і Ассірія гине ослаблена внутрішньою кризою і повстаннями скорених країн. У 605 році залишки війська Ассірії були знищені, і Ассірія перейшла під владу мидийского пануючи. Від міст залишилися тільки розвалини палаців, але добре збереглися художні твори, що прикрашали будівлі. Серед таких творів особливе місце займають крилаті бики, що зображали духів. У них помітно вплив Єгипту, але в деяких відносинах художники Ассірії перевершили своїх вчителів. Взагалі не можна говорити про цілком самостійну культуру Ассірії. Основою народу Ассірії були вихідці з Аккади, тому в релігії і літературі ми зустрічаємо Вавилонські елементи. У релігії Ассірії фігурують ті ж боги, які служили у Вавилонії. Один з останніх царів Ашубаніпал зібрав в своєму палаці бібліотеку щуммерских і Вавилонських літературних творів. Причому «книги» були розкладені з тематики і років випуску. Цар послав гінців в храми для поповнення бібліотеки. Результатом стала бібліотека, що зберегла все значне, що було створене в Межиріччі за два з половиною тисячоліття історія країни. Також свій розвиток отримала архітектура: вже в IX в ассірійці почали будівництво палаців, прикрашених зображеннями військових дій і світового побуту царів з їх садами, ставками і дружинами, наближеними і рабами. Ассірійці любили точність в деталях, у відмінності від Вавилонських художників, де мистецтво було символічним.

5. УРАРТУ

Та все ж був час, коли потужність держави Ассірії була незаперечна, в Передній Арії знайшовся народ, який виграв боротьбу з грізною Ассірією мова йде про племенах тих, що населяли гірські долини Закавказзі. Історія царства Урарту має особливе значення оскільки в його склад входили південно-західні області Закавказзі і Вірменії, в районі озер Ван і Урман. Перші згадки про племена Урарту відноситься на першу половину XIII століття до н. э., тоді описувалися вісім дрібних країн скорених царем Ассірії Салмонассаром I. Але урартские племені боролися за незалежність і в першій половині IX в. Стала єдиним царством Урартським. Про нього розповідають численні підписи, що накреслені на скелях клиноподібними знаками, запозиченими з Ассірії, збереглися до наших днів на території Вірменії.

Населення Урарту жило родовим ладом. Царі захоплювали великі площі земель. У царстві будували нові фортеці; одна з них на березі Аракса у Вірменії. Фортеця була оточена кріпосними стінами з базальту.

Найбільшої могутності Урарту досягло у восьмому столітті при царстві Садура II . Він переміг царя Ассірії Амурнірапі. Але після смерті Садура почалися смута і від Урарту почали від'єднуватися деякі області, а остаточна могутність Урартського царства лягло в 714г. від рук Саргона. Після падіння царства Урарту верховенство на його території тимчасово перейшло до племені арменов. У II в. До н.е. відбулося об'єднання вірменських земель і сформувалося Вірменське царство.

Господарство і культура царства Урарту були схожі з Ассірією. На царських і храмових землях розлучалися сади і виноградники, для їх зрошування споруджувалися озера - водосховища і мережа каналів, що подавали воду на поля, гірським поселенням і фортецям. Разом із землеробством було розвинено скотарство, коняр. Ремісничі майстерні існували тільки при храмах і палацах, художні твори ремісників розходилися за допомогою купців за межами царства Урарту. Майстри цього царства були майстерними ковалями, винахідливими будівельниками. Окремі міста мали правильне прямокутне планування і побудовані були по заздалегідь побудованому плану. Стиль місцевих споруд був схожий на пізніший грецький. Винаходи урартских інженерів і будівельників перейняли народи Передньої Азії.

Культура царства Урарту створювалася під впливом культури Ассірії. Від ассірійців було запозичено клиноподібний лист. Бронзові предмети відлилися за особливим способом, що відрізнявся від техніки Ассірії, але художнє оздоблення робилося по зразках Ассірії: крилаті бики прикрашали трон пануючи, крилатими жіночими фігурами прикрашався бронзовий посуд. Цей стиль згодом широко розповсюдився в Передній Азії. Отже, історія Урарту, що охопила 300 років насыщена яскравими подіями, а протистояння Урарту і Ассірії зіграло важливу роль в історії Передньої Азії. Саме урартийцы змусили ассірійців перебудувати господарство на військовий лад. А відчайдушна боротьба Вавилонського царства з переднеазиатскими державами дала час для створення держави народам Іранського нагір'я. Багато учених вважають, що не розвинулася б цивілізація стародавньої Греції якщо армії Ассірії вийшли б на берег моря Егейського!

6. ЄГИПЕТ

Єгипет був вузькою долиною річки Нілу. Із заходу і сходу підносяться гори. Західні гори відокремлюють нільську долину від пустелі Сахари, а за східними горами тягнеться берег Червоного моря. На півдні нільська долина упирається в гори (нинішній Нубії). Тут перебіг Нілу перегороджують круті пороги. На півночі долина розширюється і кінчається дельтою Нілу. Таке географічне положення значно виграє в порівнянні з Двуріччям. Гори були багаті будівельним каменем - гранітом, базальтом, вапняком. У східних горах здобували золото. У долині Нілу росли цінні породи дерев - тамариск, сикомора стовбури яких використовувалися в судноплавстві. Ніл впадає в Середземне море - головну артерію країн стародавнього світу. Та і умови для землеробства в Єгипті були сприятливіші, ніж в Двуріччі. Завдяки розливам Нілу, грунт Єгипту удобрявся і розлив забезпечував рясне зрошування. Покрита мохом земля була родюча, тому Ніл обожнював аборигенами. Культ Ніл свято дотримується і в наші дні. Завдяки горам і морю, що оточував долину Єгипет не пережив в соєю історії спустошливого нашестя як Вавилонія.

Основним заняттям якнайдавнішого населення долини було : землеробство, охота і рибальство. Першим злаком, що культивується в Єгипті був ячмінь, потім почали вирощувати пшеницю і льон. Також як і в Двуріччі, в Єгипті споруджувалися іригаційні споруди у вигляді басейнів із стінами із збитої землі і що обмазали глиною. Під час розливу вода потрапляла в басейни, і люди розпоряджалися нею у міру потреби.

Для підтримки цієї складної системи створювалися центри управління області звані «нормами». Правили ними нормами (вони віддавали вказівки про підготовку полів до посіву стежили за збором урожаю і в перебігу року роздавали урожай населенню. Єгиптяни рідко готували їжу будинку, було заведено відносити зерно їдальні, там годувалися декілька сіл. Спеціальний чиновник стежив, щоб не крали кухарі і порівну розливали юшку.

Достаток зерна в країні дозволив звільнити людей від роботи на полях і використовувати їх як будівельників, і воїнів. На чолі Єгипетського війська стояв фараон. У завойованій країні на трон сходив вірний Єгипту чоловік. Головний метою війни була військова здобич - раби, худоба, рідкісна деревина, слоняча кістка, золото, коштовні камені. Наприклад, мідь привозили з півострова Синайського. Багатства, накопичені фараонами, дозволяли будувати багато, велично і красиво як не умів ні хто в Стародавньому Сході. Взагалі, історію Єгипту прийнято ділити на декілька періодів.

7. СТАРОДАВНЄ ЦАРСТВО III-VI ДИНАСТІЇ

Характеризується рабовласницьким ладом. Селяни були невеликим прошарком суспільства і жили общинами. Рештою населення була верхівка влади і наближені до ним- норми, жерці і так далі в стародавньому царстві швидко розвивалося приватна власність і храмове землеволодіння. Правив країною сановно-жрецький сенат, а фараон був виконавцем цієї влади. Столицею Єгипту в поды правління засновника III династії був Мемфіс. Дві династії стародавнього царства ( III-IV) були довговічними і правили 200 років. Час їх правління наголосився спорудою величних пірамід, які по своїх розмірах до кінця XIX століття вважалося одним з чудес світу. Її висота досягала 146,5 м. У одному комплексі з царськими межами коштує величезне статуї сфінкса. Всі ці споруди були не тільки підпорядковані релігійним ланцюгам, але і політичним, як свідоцтво потужності і величин. Історики стверджують, що піраміди будувалися 40 років, з них 20 років здобували матеріал і 20 років на саму споруду. При низькому рівні техніки будівництво пірамід було справою трудомістким, вмирала велика кількість працівників. Народна незадоволеність почала рости і подальші династії будували менш високі піраміди, а їх сановники взагалі відмовилися від такого привілею. Кінець кінцем народна незадоволеність привела до падіння IV династії. Даний до кінця епохи IV династії влада фараона ослабіла, і храми зробилися такими, що управляють цілих областей. Тоді ж зміцнився звичай спадкової передачі посаді монархаа.

Період смути. VII-XI династії

В період їх правління влада фараонів переходить в руки жерців Ра і процес ослаблення центральної влади ще посилюється . Тепер кожен храм почав прагнути до самостійності. За час «смути» змінилися чотири династії. Єдність Єгипту була порушена і він розпався на окремі номи. Повсюдно йшла озброєна боротьба. Повстали раби і селяни. Вони руйнували гробниці правителів і інші споруди.

Середнє царство XI і XII династії

Після періоду смути і розпаду, що продовжувався біля III століть знов Єгипет об'єднався в одне царство. Єдність була продиктована життєвими умовами: Порушення єдиної зрошувальної системи, яке привело до занепаду землеробське господарство, що загрожувало голодом і загибеллю Єгипту. В процесі об'єднання почався в ніжному місті Нут-Амон (Фіви). Проте при XI династії об'єднання не було міцним і на півночі знову почалася смута т.к жителі бідних кварталів тулилися в глинобитних житлах, непосильна праця на землях і будівництвах правлячої верхівки не могли забезпечити селянинові існування. Побори жерців сталі нестерпні, у селян відбирали урожай, який він віз на ринок, ослів, його нещадно били.

Ця напружена обстановка привела до падіння XII династії. За ним послідувала епоха повстанні селян, ремісників і рабів, що розгромили суспільну систему середнього царства.

Смути і панування гиксосів. XIII-XVII династії

Цей період тривав 80 років. Стан Єгипту в цю епоху описаний в одному літературному пам'ятнику «Речення Іпувера». У нім розповідається про найбільше лихо що осягнуло Єгипет, в результаті неправильного управління пануючи і забуття людьми страху перед богами і обов'язків тих, що накладаються релігією. Зображується масове повстання селян того, що охопив весь Єгипет. Повсталі поселилися в будинках панів, а їх змусили працювати на себе. Будинок царя залишився без доходів, храми без приношень. Але із записів не ясно яку владу організували селяни, але,то що революційний рух не був добре організований простежується. І в країні продовжується кривава внутрішня боротьба. Цією обставиною скористалися кочові племена. Завойовники в Єгипетських письменах називаються «гиксосами». Столицею гиксосів продовжувалося 150 років і було повалене першими Фараонами Нового царства.

Нове царство XVIII - XX династії

Після багаторічної боротьби звільненні і об'єднання Єгипту завершене в 1560 році фиванским царем Яхмосом. Елеу вдалося об'єднати Єгипет фактично, оскільки йому допомагав народ. До системи управління країною були внесені зміни: було призначено двох візирів, один для півдня, інший для півночі. Всі місцеві державні і громадські власті повинні були представляти візиреві періодичні звіти. Була перетворена військова система, чисельність війська була скорочена, але війська формувалася в гарнізони по всій країні, чини командного складу отримували земельні ділянки. Військо Яхмоса було вірною опорою його влади. Походи Яхмоса були початком великих завойовних походів що привели до утворення великої військової єгипетської держави. Були завойовані Палестина і Сірія. Остаточне їх завоювання продовжив послідовник фараон Тутмос Ш. Он продовжив походи на Ніл і захід, підпорядкував собі частину Лівії. В кінці свого царювання Тутмос зробив похід до Нубії і пересунув єгипетську межу на південь до чотирьох порогів Нілу.

Так була створена Татмосом III велика єгипетська військова держава. Вона протрималася 200 років, але останні роки проходили вже в жорстокій боротьбі за її збереженням і кінчилася її крахом .

Період розпаду Єгипту XXI-XXVI династії

У 1071 році верховний жрець Амона Херіхор скрутив фараона Рамсеса XIII і проголосив себе фараоном. Так почалася XXI династія. У 941. Єгипет знов був об'єднаний під владою лівійської династії а потім під владою ефіопської династії з Нубії, яка в середніх VIII в. Від'єдналася від Єгипту. Ефіопське панування проіснувало до 671 року, потім Єгипет був завойований Ассірією. Але і влада Ассірії проіснувала в цього 20 років. Князь Саїсського нома в Дельті Псаметіх, вихідець знатного лівійського роду, звільнив Єгипет від підпорядкування Ассірії і об'єднав весь Єгипет, так почалася остання династія і 125 років Єгипет останній раз проіснував незалежною державою. Епоха сансской династії була розквітом єгипетської торгівлі і підйому єгипетської культури. У перших література була незалежно від релігійної основи. Численні експедиції по Нілу і морські подорожі живили художню уяву творців, велику кількість будівельного і скульптурного каменя архітектури, скульптури і художнього ремесла.

Писемність в Єгипті з'явилася дуже рано ще в кінці V тисячоліття до н.е. - знаки у формі малюнків позначали цілі поняття і короткі фрази. З часом значення знаків змінювалося і з'явилися спрощеніші знаки - ієрогліфи. Єгипетський лист в другій половині II тисячоліття до н.е. послужили основою фінікійського алфавітного листа, що містив в собі тільки двадцять чотири знаки.

Техніка і науки.

Величезні піраміди будувалися по заздалегідь підготовлених планах і розрахунках архітекторів. Розмах будівельних робіт вимагав попередніх обчислень в крупних цифрах. У зв'язку з цим розвинулася система знаків для позначення чисел 1, 10, 100, по десятковій системі до 10 000 000. Єгипетські астрономи вивчали небо і складали переліки зірок по їх взаємному розташуванню. Єгипетський календар був сонячним, шляхом спостережень протягом ряду років було встановлено: момент збігу сходу сонця і Сіріуса повторюється через 365 днів, і звідси встановили рік в 365 днів. Розділили його на дванадцять місяців, в місяці 30 днів і додаткових 5 днів в кінці року на свята. Але такий рік відставав від сонячного року на 6 годин і тому з перебігом століть календар Єгиптян розходився із звичайним і вирівнювався тільки через 1460 років. Надалі Єгипетський календар був запозичений в Римі Юлієм Цезарем, він ввів в нього удосконалення встановивши високосні роки в 366 днів на кожні чотири роки. Значних успіхів досягли Єгиптяни в медицині. Звичай бальзамування трупів їх розтин дав можливість вивчити анатомію людини. Ця обставина у свою чергу дала основу розвитку фізіології і наукової медицини. Єгипетські лікарі шукали причини хвороб в зміні кровоносних судин.

Історія давнього Єгипту як самостійної держави припиняється в 528 році. Коли був завойований Комбізом і з тих пір на довго втратив незалежність.

8. ФІНІКІЯ

Це вузька прибережна частина Сірії. Тут в давнину було розташовано до 10 приморських міст. Міста були заселені одним і тим же народом. Греки називали його фінікіянами. Славилися вони як торговці і мореплавці, а їх мистецтво і культура сходять до II половин четвертого тисячоліття до н.е.. Предками фінікіян були племена в південних областях Палестини. Вони розділялися на ряд общин близько споріднених з арабськими єдомитянами і з ізраїльськими єврейськими племенами. У другій половині IV тисячоліття племена почали переселятися в північні райони уздовж берега Середземного моря. Ці племена заснували міста : Гебал, Сидон і Угаріт. Першим царем був Керет в Сидоне, Він мав своє військо, але оскільки фінікійські царства не об'єдналися в одну державу у кожного міста був свій правитель.

Протягом 1,5 періоду від підстави фінікійських царств і до завоювання Палестини і Сірії Тутліосом III фінікійські царства були самостійними. У цю епоху перше місце займали царства Гебала і Угаріта. Гебал мав постійні торгові стосунки з Єгиптом і Крітом. Міста процвітали, оббудовувалися храмами і палацами. Купці жили в кам'яних будинках, багато обставлених і з родовими усипальнями в підвалах. Але середина другого тисячоліття починається залежність фінікійських царств від Єгипту і від хеттов, які завойовують Сірію. З того часу Фінікія переживає занепад. А з ослабленням Єгипту і занепад хеттского царства в кінці XIII століття фінікійці змогли повернути собі незалежність . І головним містом фінікійського царства стає Тир. Він мав великий флот, вів жваву торгівлю по всьому Середземному морю. Саме місто перетворилося на неприступну фортецю, що витримує боротьбу з ассірійцями.

До колишніх положень Тиру приєднується Карфаген, який скоро теж стає незалежною державою. Період незалежності Фінікії закінчився в VIII в. І з тих пір по черзі переходила під владу великих стародавніх держав - Ассірії, Халдеї Персії, Македонії, Сельовкидов і Риму.

Господарський лад фінікійських міст не від ладу заведеного в Сірії. Основним заняттям населення було землеробство, садили хліб і виноград. Надлишки зерна купували іноземні купці. Селяни жили громадським ладом, общини поставляли цареві зерно, муку, вино і худобу. Також були введені відробітки додому пануючи. У прибережних частинах царства збереглися робочі общини.

Власністю у фінікійського царства була торгівля. У I половинах II сторіччя у фінікійських царствах з'являється численний шар купців. Вони вели чисто посередницьку торгівлю. У числі найрізноманітніших товарів, що привозилися для продажу або обміну в різні країни з продуктів самої Фінікії згадується хліб, вино, ліванський ліс. Решта всіх товарів купувалася або вимінювалася в інших країнах. Так фінікійські купці придбали славу перших торговців тодішнього миру.

Я вже згадувала, що фінікійці славилися також як самі кращі і відважніші мореплавці. Вже в кінці IV тисячоліття вони робили тривалі морські подорожі на південний захід до Єгипту, і на північ по морю Егейському в крупні центри крито-микенского світу. А з II тисячоліття вони перетинають Середземне море і доходять до Іспанії і досягають Гібралтарської протоки.

До нас дійшли твори мореплавця Ганнона, який доплив до західного побережжя Африки на теперішнього Камеруну. Але, як розповідає історія, морські подорожі робилися финикиянами тільки для мирного, при слушній нагоді вони застосовували розбої і грабіж племен. У тих пунктах, де вони отримували цінні товари або де можна було влаштувати проміжні станції для кораблів финикияне заснували свої колонії, які згодом стали крупними торговими містами.

У містах Фінікії - Тире, Сидоне і Гебале було широко розвинено кораблебудування. Вони будували кораблі для царів інших держав, наприклад для персидських царів.

Культура Фінікії дуже самобутня. Про неї ми дізнаємося з розкопок в Рас-шалере і на місці Гебала. Релігія характеризується двома напрямами: державною і народною або селянською. У кожному царстві були культи державних богів - Ваала і Ваалат. Наприклад, в Гебале це адоніс і Аштарта, в Тире - Мелькарт і так далі А для селянської релігії характерні культи богів рослинності і родючості. Як правило, боги - покровителі царств наділялися також функціями богів родючості. Скрізь головним святом офіційного культу було свято, пов'язане з початком сільськогосподарського сезону.

Фінікійська література розробляла релігійні сюжети. Майже всі твори були ритуальними текстами.

Фінікійська писемність зародилася на початку II тисячоліття у вигляді ієрогліфів. Пізніше відбувся перехід на алфавіт з 28 клиноподібних знаків, що позначали приголосні звуки. Про значення цієї писемності я вже писала в розділі про єгипетську культуру. У Гебале і Угаріте було відкрито багато зразків фінікійського мистецтва - статуї і статуетки божеств, різні предмети із золота і срібла, бронзи і дерева. Вони говорять про те, що фінікійські художники почали з наслідування єгипетським зразкам, а потім перейшли до переробки запозичених з Єгипту мотивів в місцевому стилі. В результаті, на початок II тисячоліття склався сірійський стиль. А в II половинах II тисячоліття на роботи фінікійських художників впливають зразки хеттского і крито-микенского мистецтва. Високохудожньою вважається композиція на саркофагу гебальского пануючи Архирама. Фінікійське мистецтво надав великий вплив на мистецтво інших сірійських країн і палестинських народів, особливо - на ізраїльсько-іудейське мистецтво.

9. ХЕТТСЬКЕ ЦАРСТВО

Утворилося на початку II тисячоліття. Його територією була область Малої Азії, розташованої за течією річки Галіс, із столицею - містом Хаттуш. Там жили багато різних племен споріднених азіатському походженню. Мова Хеттов має багато загального з мовами індоєвропейських народів.

З дешифрованих чеським ученим Б. Грозним глиняних «пігулок» ми дізнаємося про одних з перших царів Хеттов: Табану, що правив на початку II тисячоліття і Мурміле I. Останній, під час правління царя першої Вавилонської династії вторгся до Вавилона і розграбував місто, тоді було відведено багато полонених. Він зробив також успішний похід до Сірії. Після Мурміля наступає смутний період. Усобиці членів царського будинку із-за престолу ослабили царство Хеттське. Але порядок був швидко відновлений при Телепіне. Він подавив повстання, і призвідники смути були продані в рабство.

З середини XV століття царство Хеттське знову стає сильною військовою державою, її дружини завойовують всю територію Малої Азії і зміцнилися в Сірії. Близько 1200 р. Мала Азія, так само як Єгипет, Палестина і Сірія, піддавалася вторгненню «морських народів» і в VIII в. остаточно були знищені царем Саргоном.

Основним заняттям хеттов було скотарство. Але вони також вирощували хліб, виноград. Суспільний устрій хеттского царства має багато загального з ладом Древне Вавилонського царства. У записах хеттских законів є 21 стаття про рабство.

Хеттськая культура представлена пам'ятниками писемності, мистецтва і архітектури. Хеттський лист був ієрогліфічним, створеним самими хеттами. Його красиві знаки схожі на малюнки. Як і у інших стародавніх народів, релігія «верхів» і народу відрізнялися. Тільки культ богині матери природи почитався всім хеттским народом.

Розвиток хеттского образотворчого мистецтва відбувався під впливом мистецтва Вавилонської Ассірії. Рельєфні скульптури відображають хеттский народний тип, а зображення домашніх і диких тварин різко відрізняються своєю масивністю від легких фігур мистецтва Ассірії. Статуї, що зображають пануючи, сфінкси, левів відрізняються грубістю зображення.

Розвалини хеттской столиці Хаттушама свідчать про високий рівень хеттского будівельного мистецтва.

До Сірії і Палестини із-за Іордана починають вторгатися племена Хабіру - єврейські племена, що об'єдналися в II тисячолітті до н.е. під ім'ям Ізраїль. Їх об'єднання закінчується в Палестині утворенням першого ізраїльського царства. Окрім ханоанеев в північній частині Палестини поселилася частина аргореев. Після переселення у ізраїльських племен зберігся родоплеменной побут, але скоро відбувся перехід від скотарства до землеробства. Родові общини перетворюються на сільські. Племена починають жити осіло.

У XII-XI вв. Палестинське побережжя захоплюють філістимляни. Вони були озброєні залізними мечами і зброєю. Захопивши Палестинське побережжя, філістимляни побудували там укріплені міста Газа і Азат, утворивши декілька князівств. Боротьба з філістимлянами об'єднала ізраїльські племена в одну державу.

У Біблії описується час царювання Саула і Давида і об'єднання Південного і Центрального Ханаанства.

Після вигнання філістимлян Давид зробив декілька походів на північ. Столицею свого царства Давид зробив місто Урішамере (нині Єрусалим), там було влаштовано святилище бога Іуди. Приймачем Давида був його син Соломон. Царство Соломона було розділене на 12 округів. У кожному окрузі правив начальник міста. Він збирав податі і відправляв в будинок пануючи. Він зав'язав торгові відносини не тільки з Фінікією, але і з Єгиптом, Сірією і Аравією. З цих країн отримували коней, рабів, золото, срібло, коштовні камені, благовонні масла. Він завів численний гарем, одна з його дружин була дочкою фараона. Життя простих людей було також важке, як і в багатьох державах Сірії і Палестини. Раби будували прекрасні храми, а простих селян угонили на примусові роботи. Поступово стало рости незадоволеність Соломоном. На чолі руху проти Соломона став Ієрабеам, знатна людина, що керувала роботами на будинку пануючи. Соломон хотів страчувати Ієрабіама, але йому вдалося бігти до Єгипту. Після смерті Соломона вожді північних племен сприяли розділенню Ханоана на два царства: Іуди, в якому збереглася династія Давида і царство Ефраїма (Ізраїлю), в якому династії часто мінялися. У 722 р. цар Ассірії Саргон зруйнував столицю Ізраїлю Шомерон і царство Ізраїлю припинило своє існування. Царство Іуди проіснувало довше, майже півтора століття.

Після падіння царства Ізраїлю іудейські царі вимушені були визнати над собою верховну владу царя Ассірії. До цього часу в Іуді розповсюджується вплив ассировавилонской культури, що проник навіть в релігію: у єрусалимському храмебыли введені кульиы небесних світил. Іудейські царі платили Ассірії важку дань. Мінялися царі, але ні реформи, ні націоналізація релігійних культів не врятували царства Іуди. До заколотів селян додалися зовнішні війни. Проти Іуди рушив єгипетський фараон Нехо. У 586 р. Єрусалим був зруйнований. Храми були спалені, а все населення, окрім бідняків було відведено в рабство у Вавилонію. Царство Іуди припинило своє існування.

10. КУЛЬТУРА ІЗРАЇЛЮ І ІУДИ

Ізраїльський народ створив свою культуру, що зробила надалі вплив на європейську культуру. Християнська релігія в Європі виникла під впливом іудейською, а сюжети і образи біблейської літератури послужили джерелом натхнення і творчості для багатьох творів європейських поетів, письменників і художників.

Релігія Ізраїлю і Іуди має також багато загального з фінікійською релігією. Наприклад, головний бог Іуди Іагаве і Ельон - одна і та ж особа, вони наділені однаковими функціями. Обряди народної релігії розташовувалися по річному циклу землеробських робіт: свято почала жнива, прибирання плодів і так далі

У Ізраїлі і Іуді створилася велика література. В області міфології вона носила наслідувальний характер: міфи про виникнення миру і перших людей узяті з Вавилонських міфологічних поем. В області оповідної літератури були оригінальні твори, наприклад історії про походження ізраїльських племен і їх історія до утворення царства. У їх основу лягли народні перекази і легенди. У Іуді були складені повісті про царів Давиді і Соломоні з метою їх прославляння. При дворі ізраїльських царів полягали літописці, які описували життя монархів, а з появою пророків записували їх легенди і вислови. До літератури того часу відносилися житейські мудрості, народні казки і пісні. Збори весільних пісень придбали світову популярність.

11. ЗАРОДЖЕННЯ КУЛЬТУРИ ІНДІЇ

Особливістю є різка ізольованість Індії від інших країн. З півночі вона відокремлена Гімалаями, із заходу - Аравійським морем, зі сходу - Бенгальською затокою, з півдня - Індійським океаном. Тому розвиток Індії йшов поволі і дуже відособлено. Але не дивлячись на це культура дравидов вище єгипетською, а в некоторых відносинах - і шумерською. Дравіди на 1000- років раніше за передневосточних народів приручили верблюдів, буйволів і коней. Вже в IV тисячолітті вони були знайомі з виробленням бронзи, тоді як шуммерійці перейшли до неї в III, а єгиптяни - в II тисячолітті. Рівень будівельної справи у дравидов був також вищий, ніж у шуммерів. Дравіди будували удома з обпаленої цегли, тоді як шуммеры - з цеглини-сирцю.

Високий рівень цивілізації народів Індії підтверджується наявністю водопроводу і каналізаційних стоків в містах. Стародавні племена индии уміли робити човни і весла і через Елам вели торгівлю з Вавилонієй. Разом з торгівлею розвивалося ремесло. Проводили бронзову зброю, ювелірні вироби. Посуд виготовляли на гончарному крузі, покривали її тонкою глазур'ю і розписували декількома квітами фарб.

Релігія дравидов зберегла первісні форми. Священним тваринам вони рахували бика. Проте пануючою формою релігії був культ стихій., сил природи. Дравіди створили свій лист у вигляді піктограм, що мали 400 знаків. Вважали вони, користуючись десятковою системою числення, як і єгиптяни.

В кінці III тисячоліття з середньоазіатських степів в долину верхнього Інду прийшли племена аріїв, споріднені персам. В цей час арії в культурному розвитку сильно відставали від дравидов, не дивлячись на це вони стали очолюючим класом, а дравиды перетворилися на слуг, в більш нижчу расу, як вважали арійці. В результаті культурний розвиток дравидов був сповільнений. «Навколо нас живуть племена Дассу, що не приносять жертви, вони ні в що не вірять, у них інші обряди, їх не можна вважати людьми» - мовиться у Ведах.