Перші державні утворення на території сучасної України

Таври - основне населення горяних та передгірних районів південного Криму у першому тисячолітті до н.е. Від їх найменування походять назви Кримського п. - острова Таврида, Таврика, Таврія. Перші свідчення о таврах маються у Геродота (5 ст. до н.е.). У кінці другого століття таври попали під власть Понтійського царства.

Скіфське царство - було значною мірою дитям своєї епохи, рід вівся по батьківській лінії, майно ділилося між синами, панувала полігамія. Разом з померлим чоловіком вбивали і ховали його молодих жінок.

Антське царство

Анти -північно-східна група слов`ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племена антів були могутнім політичним об`єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація.

Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів. Анти - наші прямі предки. По свідченням візантійських письменників VI ст. н.е. , анти були високими дужими людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти поспішно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її - Константинополю.

Завдання 4

Київська держава в IX - X ст.

План

Соціально-економічні і політичні передумови утворення. Норманська теорія

Політика перших руських князів

Розквіт київської держави

1. Соціально-економічні і політичні передумови утворення. Норманська теорія

Протягом VII ст. східні слов`яни зосереджувались на правому березі Дніпра. Вони налічували близько 14-ти великих племінних союзів заселяючих землі України, Росії та Білорусії. У центральній Україні мешкали поляни. На північному заході жили древляни; на північному сході - сіверці. На півдні - тиверці і уличі. Дуліби і волиняни жили у західній частині країни. Союзи східних слов`ян послужили основою перших держав у Східній Європі. Арабські мандрівники згадують три такі протодержави, а саме: Куявію, це - “Київська” земля, Славію - майбутня “Новгородська” і Артанію - “Ростово-суздальська земля”.

Об`єднуючись у IX - X ст. у великі союзи - княжіння, слов`яни створювали передумови для виникнення східнослов'янської держави - Київської Русі.

Київська Русь - ранньослов`янська держава з центром у Києві виникла на рубежі VIII - IX ст. Існування цієї держави охоплює період з IX ст. по 30-ті роки XII ст.

Русь була могутньою державою. Ім`я “Русь” у X - XII ст. було тісно пов`язано з Київщиною.

Ті, хто їхав з Новгорода чи Суздаля до Києва, говорили, що ідуть на Русь.

Норманську теорію розвинули німецькі вчені Т. Мілллер, Т. Байер та А Шльоцер у XVIII ст.

Згідно цієї теорії Русь заснували варяги - германо-скандинавська народність. Їх називали вікінгами або норманами. Словом “Русь” спочатку називали “варягів”, потім - землі полян у Центральній Україні. Згодом з`явилося політичне утворення під назвою Київська Русь. І хоча перші відомі нам київські князі були скандинавського походження і на Русі було чимало воїнів-варягів - не це стало вирішальним фактором формування давньоруської державності. Державу сформували процеси соціально-політичного і економічного розвитку.

Київська Русь відкрила новий - феодальний період в історії народів Східної Європи.

Це з`явилося без рабовласницької формації. Феодалізм зародився у них на базі первісно-общинного ладу.

2. Політика перших руських князів

Перші київські князі не марили високими ідеалами створення могутньої держави. Вони жадали одного - багатства. Завойовуючи Київ Олег прагнув об`єднати його з Новгородом та підпорядкувати собі ці два міста для торгівлі. Торгівля та збирання данини - такою була діяльність перших князів. Щовесни данину, зібрану взимку з різних східнослов'янських племен відправляли Дніпром до Києва. Величезні каравани човнів,

навантажені хутрами та невільниками долали небезпечну путь, долаючи дніпровські пороги. Великі князі насамперед були купцями, які займаючись грабіжництвом і торгівлею, перетворили Київ на центр могутній і великий.

3. Розквіт Київської держави

Київ займав дуже вдале географічне положення , що сприяло його піднесенню. Об`єднання північного і вденного слов`янства було головним етапом у процесі формування єдиної давньоруської держави з центром у Києві. Київський князь опираючись на дружини полян-русів, був володарем над усіма тими племенами, головні ріки яких текли у напрямку Києва. Першим Київським князем був Кий. За легендою Кий з братами Щеком і Хорифом та сестрою Либідь і заснували Київ.

Зростання могутності і авторитету Києва тривало за князів Олега, Ігоря та Святослава.

Часи Ігоря дуже зміцнили Київську державу. Під владою Ігоря опинилося близько 20 “свіжих князів руських”.

Після смерті Ігоря почала правити його дружина Ольга. Вона встановила суворий порядок управління країною, що сприяло зміцненню її економічної могутності.

В країні було прийнято християнство. Налагоджені відносини з Грецією і Німеччиною. Ще більше зміцніли позиції Київської держави за часи князя Святослава (964 - 972 р.р.). Войовнича натура, Святослав розгромив Хозарський кагананж, Волзьку Булгарію; включив до складу держави вяжичів, придунайські міста. Тільки йому вдалося закінчити об`єднання східнослов'янських земель в одній державі з центром у Києві.

Вплив Київських князів був, безсумнівно велик, але влада їхня у різних частинах їхніх володінь була обмеженою і неоднакової сили. Примітивна політична організація, великі відстані, відокремленість -стояли на перешкоді політичного об`єднання . Перші київські князі мали дуже обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена. Данину ж збирала княжа дружина, набрана з ворягів. Між князем і дружиною були своєрідні стосунки, основані як на загальних прибутках, так і небезпеках. Це і є основа політичної організації ранньої Київської держави. Відкнязював Володимир, досягши на своїх неозорих землях християнства. Але в ті часи й була закладена основа майбутніх конфліктів між українцями та католиками - поляками.

Ярослав Мудрий (1036 - 1054 р.р.). Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Ярослав розширив кордони, відвоював на заході землі, захвачені поляками, підкорив нові прибалтійські племена, розгромів печенігів.

Володіння Ярослава простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від ріки Оки до Карпатських гір. У той же час у середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії, була готовність інших династій вступити з нею у шлюбні зв`язки. Дружина Ярослава була шведською принцесою, чоловік сестри Ярослава - польський король, другої сестри - візантійський царевич. Три доньки Ярослава вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Троє його синів одружилися з європейськими принцесами. Не дивно, що історики називали Ярослава “тестем Європи”. Завдяки підтримці Ярослава на ті часи швидко зростала церква. Досягнення у внутрішній політиці були бездоганними.

Засновувалися монастирі, перетворюючись монастирі, перетворюючись на осередки культури, населення ставало освідченнішим. Зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину “Руську правду” не тільки систематизувалося, але й змінювалося. У часи правління Ярослава суспільство Київської Русі удосконалювалося, збагачувалося.

Завдання № 8(3)

План

Історичні умови розвитку культури

Духовна культура, освіта, наука, мистецтво

Матеріальна культура. Будівництво, архітектура

Побут українських земель

1. Історичні умови розвитку культури

Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова витончена й складно організована релігія. У 1037 р. була , до якої входило шістдесят єпископів. Багато єпископів були візантійцями з власним оточенням. Вони везли з собою писарів, майстрів, перетворюючи єпископства на свій лад. До 988р. найвищим божеством у язичників вважається Перун - бог грому і блискавки. Боги Дажбог і Сварог - повітря і сонця, дарителі земних благ. Серед землеробського люду був пулож богів родючості - Рода та роженеці. Об`єктами поклоніння вважалися сотні духів річок, лісів та предків; це часто виражалось у жертвуванні їм тварин, а подекуди і людей.

Східні слов`яни не зводили своїм божествам величних храмів, не мали духовної ієрархії - їхня релігія давала слабкий опір християнству.

Тому цвітом віруючого люду стали ченці. Ченці жили відлюдненні, їхні монастирі були осередками християнської освіти й науки. У XIII ст. в Київській Русі було 50 монастирів, із них 17 - в Києві.

2. Духовна культура. Освіта, наука, мистецтво

Церква справляла величезний вплив на культуру Русі. Були споруджені храми. Храм славетної Софії Київської, ця чудова кам`яна споруда, зведена греками, вражає всіх і в цей час. Зведена на взірець константинопольського храму, цей храм мав вигляд справжнього красеня на погляд киян, маючих дерев`яні споруди. Розкішно прикрашений інтер`єр підтримували, мармурові й алебастрові колони. Його краса була просто сліпучою. Але саме таке враження й мав справляти собор, бо у візантійській церкві добре розуміли, що таке високе мистецтво, і які емоції воно викликає у людей. Ці емоції посилювали віру. Інтер`єр храму Святої Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески, що змальовували людину. Використання ікон також визивало благовіння. Ікони розповсюджувалися по преважних оселях, ставали найціннішою в родині спадщиною. Але візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, тому скульптура не дістала поміжного розвитку.

Після 988р. в побут увійшло письмо. Абетку створили чинці Килим і Мефодій, греки. В Римі в богослужіннях використовували латину, але Константинополь погоджувався з тим, щоб у церквах для східних слов`ян вживали церковнослов'янську мову, зрозумілу їм. Поступово мова ширилася не лише на релігійну, а й на світську літературу. Література Русі мала релігійний характер. Це уривки з Старого й Нового заповітів, гімни, проповіді, описи про життя святих . Найвидатнішими є “Патерик” тобто сповідь про життя святих, написана ченцями Києво-Печерської лаври, проповіді й гімни святих Кирила Туровського , та інші. Але всі письменні джерела лишилися недоступними для неписьменного люду Києва. Скарбницею народної мудрості слугували для нього пісні, приказки, загадки, билини. З покоління в покоління переказувалися билини про Іллю Муромця, Альошу Поповича та Добриню Микитича…

Битують різні думки щодо освіти серед знаті Київської Русі. В літописах 988 р. повідомляється, що князь Володимир наказав віддати у навчання боярських дітей, а син його Ярослав заснував у Новгороді школу для 300 хлопчиків аристократичного походження. Була і музична культура, музика, танці, супроводжували усі свята, родинні та культові.

3. Матеріальна культура . Будівництво, архітектура

Разом з християнством прийшли й монументальна культова архітектура. Крім Софії Київської, яка була взірцем, були храми у Новгороді і Полоцьку. Був чудовий храм Св. Спаса в Чернігові, продовжуючи традиції Київської Десятинної церкви. Була унікальна церква в Києво-Печерський лаврі

(1073-1078 р.р.). Крім Києво-Печерського, ославилися в ті часи, як пам`ятники архітектури, Софіївський, Ірининський, Георгіївський, Михайлівський, Золотоверхий монастирі. Розвивалися живопис та художнє різьблення. Наприклад, мозаїки Софії Київської виконано зі смамти 177 кольорових відтінків. Високого рівня досягло декоративно-прикладне мистецтво, цінувалися твори художнього ремесла, срібні вироби.

Побут українських земель

Таким чином, з IX по 30-ті роки, XII ст. Київська Русь відкрила новий феодальний період в історії народів Східної Європи. Передовий для того часу соціально-економічний і політичний лад, вдала використання надбань світової цивілізації, духовне і культурне відродження, прийняте християнства, - все це сприяло утвердженню Київської Русі - України, як однієї з провідних країн світу.

Завдання № 12(4)

Брестська церковна унія 1596 р.

План

Становище православної церкви в Польській державі. Причини церковної унії

Берестійські собори 1596 р. Релігійна політика і політична боротьба

400 - річна історія унії, її світлі й тіньові сторони

1. Після Люблинської унії 1569 р. посилився суспільно-політичний рух на українських землях як протидія польським католикам. Князь Василь - Костянтин Островський очолив православну магнатсько-шляхетську опозицію, яка прагнула автономії українських земель у складі Речі Посполитої. Більшість залишалися вірною батьківській вірі - православ`ю, та бажала ліквідувати на Україні магнатське землеволодіння.

Богдан Хмельницький вважав, що король має бути государем - “щоби корал і стинав шляхту і дуки, і князі, щоби вільний був собі: згріши князь - урізати йому шию, згріши козак - то є ж йому учинити”.

Значну роль в активізації суспільного життя в цей час відіграли і опозиції політиці колонізації українських земель. Мету братства його члени вбачали такою: “Братство називається, коли православні християни, що живуть серед чужовірців, серед ляхів, уніатів і проклятих Єретиків, хочуть від них відлучитись…”

Братства будували школи, де вчились їхні діти; мали свої друкарні. Вони видавали просвітницьку літературу, закликаючи український народ до боротьби з католицизмом. Католицька церква в ці часи шляхом унії утвердити шляхом унії утвердити католизм на українських землях.

Унія церков розглядалася Ватиканом не як повернення до того стану, котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православної національної церкви до католицької з обов`язковим погодженням з верховенством римських пап та визнанням католицьких догматів єдині істини.

Отже, йшлося не до об`єднання на рівних засадах, як нині намагаються довести, а про приєднання східної православної християнської церкви до католицької західної.

Коли розійшлася вістка про унію, православна громада вибухнула від обурення. По всіх українських та білоруських землях православна знать збирала свої Місцеві ради (сеймики), на яких гнівно засуджувала унію.

Щоб розв`язати конфлікти, у 1596 р. в м. Бересті (м. Брест) був скликаний церковний собор. Ніколи не бачила України і Білорусія таких величезних зборів духовенства. Противників унії представляли два єпископи, православні ієрархи з-за кордону, понад 200 священиків та безліч мирян.

Водночас у таборі прибічників була жлинська католицьких сановників, королівських урядовців і четверо православних Єпископів. Переговори не вийшли, прибічники унії публічно уклали її. Українське суспільство розкололося навпіл: з одного боку - православні магнати, більшість духовенства та на рідні маси, в той час як з іншого колишні ієрархії, купка прибічників… Виникла ситуація існування церковної ієрархії без віруючих і віруючі без своїх ієрархів. Ця боротьба закінчилася подальшим роздрібненням, бо тепер існувало не дві, а три церкви: католицька православна та уніатська, або греко-католицька.

Релігійна кінця XVI - початку XVII ст. висвітила ряд наболілих проблем українського суспільства. Зросла напруженість між Польщею та Україною. Католицька Польща була протилежністю українському суспільству. Конфронтація з полками коштувала українцям розвитку власної культури. Своя власна зубожіла культурна спадщина і приваблива польско-католицька культура привела до колонізації. Іншим побічним продуктом конфронтації між православним в католикам був поділ українців. Українці поділилися на східних і західних з багатьма відмінностями. Але ворожнеча з поляками сприяла усвідомленню Українцями своєї самобутності.

Завдання 16(4)

Договір між Росією та Україною 1654 р. Березневі статті

План

Відносини України з Московською державою

Березневі статті 1654 р.

Російсько-українська війна з Польщею 1654-1656 рр. Союз України, Швеції і Семигорода проти Польщі

1). Метою українців було знайти монарха, що міг би забезпечити новому суспільству законність і захист. Кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар. З початку повстання Хмельницький умовляв царя в ім`я спільної православної віри перейти на допомогу. Але Москва реагувала якось обережно. Москва неодноразово вела війну з Польщею, тому зайняла вичікувальну позицію щодо України.

Московими чеками, доки козаки й поляки, і вже тоді годилися вперучатися до подій.

Хмельницький розумів, що без союзників Україна не вистоїть. Що собою являли такі союзники, як турки, він переконався у ході бойових дій. Контакти не із російським царем підтримувались ще і в 1649 р. Зокрема, у березні 1649 р. Москва надіслала перше офіційне посольство в Україну. В квітні перше українське посольство вирушило у Москву на захист України, прийняти її під високу руку і послати на допомогу військові сили.

1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор, учасники якого висловилися за рішення Гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з городами і землями.

На підставі цього цар вислав в Україну посольство на чолі з Боярином В.Бутурліним. 31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі.

2). 8 січня 1654р. в Переяславі зібрали загальну раду на якій гетьман і старшина вирішили віддати Україну під протекторат Російської держави. Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневими статтями, які відомі під назвою “Договір Богдана Хмельницького. Згідно з цією угодою Україна зберігала військово-адміністративну систему на чалі з гетьманом. Лівобережна Україна отримала право зносин з іноземними державами. Однак царський уряд, що виступав за політику жорсткої централізації Росії, одразу ж почав обмежувати автономію України, відміняти права її населення, хоча за Березневими статтями російський уряд трактував Україну як окрему державу.

3). Тим часом Польща почала нову агресію проти України. В березні 1654 р. її військо вторглося на Поділля, Волинь і Брацлавщину. На цей раз українському війську допомагали Росія, яка вже перебувала у стані війни з Польщею. До кінця 1654 р. українсько-російські війська змусили поляків відступити. Взимку 1656 р. Поляки виступили на Умань вже при підтримці кримського пана, але в Ахматівській битві були розгромлені. Були визволені Поділля і майже вся східна Галичина. 19 вересня того ж року поблизу городка полоцькі війська знову зазнали поразки. Невдовзі проти Польщі виступила й Швеція. В серпні - жовтні 1656 р. Росія і Польща уклали Віленське перемир`я.

Хмельницький в цей час енергійно займається утвердженням коаліції зі Швецією, Семиграддям, Бранденбургом, Молдовою, Волощиною, Литвою проти Польщі і Криму. Так, уклавши Українсько-Трансільванський договір 1656 р. із семигородським князем Юрієм Ракоці і погодившись підтримали його кандидатуру на польській престол, Хмельницький домігся того, що Ракоці спільно зі Швецією здійснить поход на Польщу, захопивши Варшаву. Проте невдовзі Польща отримала допомогу від татар і австрійців, а семигородського князя скинули з престолу. У 1657 р. помирає Б. Хмельницький. Отже, визвольна війна українського народу була не тільки видатною подією історії. Вона дала початок розбудові української державності. Але сприяло національному і культурному відродженню, оскільки було положено край уніатству і каталозму Речі Пасполитої. З другого боку український уряд з самого початку став обмежувати автономію України, а потім поступово знищив її. Згідно з рішенням Переяславської Ради, Правобережна Україна також потерпала під протекторат Росії, але несприятливі результати її війни з Польщею призвели до того, що аж до кінця XVIII ст. ці українські землі залишались під владою польських феодалів і шляхти.

Завдання 20 (6)

Соціально-політичний розвиток України в другій половині XVII ст.

1). Труднощі політичного становища України після визвольної війни

2). Боротьба Українського народу за незалежну державу в період Руїни

3). Угода 1667 р. та “Вічний мир” між Московією та Польщею. Закріплення розчленованості українських земель

1). На соціально-економічний розвиток України в другій половині XVII ст. впливали наслідки війни. Входження її під протекторат Росії сприяло подальшому зростанню продуктивності сільськогосподарського виробництва, розвиткові ремесла та мануфактур, а також зростанню міст як адміністративних так і культурних центрів.

Поступово в надрах феодалізму починають визрівати перші елементи буржуазних відносин, сільськогосподарському виробництву стають дедалі більше притаманні товарні відносини. Зростають посівні площі під зернові культури. Істотне місце в розвитку господарства займає твариництво, зокрема племінне конярство. Розширення посівних площ у другій половині XVII ст. і навіть у першій половині XVII ст. відбувалося головним чином за рахунок земель польських магнатів і шляхти, вигнаних з України в ході Визвольної війни 1648-1654 рр.

На Правобережжі та західноукраїнських землях з розвитком виробництва та сільхозпродуктів і пристосування господарств феодалів до потреб ринку також спостерігалося поступове збільшення посівних площ.

Землеробство в Україні у той період мало зерновий характер. Із зростанням великого феодального землеволодіння посилюється експлуатація народних мас. У багатьох маєтках старшини запроваджувалася відробіткова і продуктова рента. Панщина доходила до 2-3 днів на тиждень. Формувалося мануфактурне виробництво, але в умовах натурального господарства воно мало кооперативний характер. Вотчина мануфактурна утворилася внаслідок втягування в товарно-грошові відносини господарств феодалів, отже поширення товарно-грошових відносин змінювало зв`язки між районами України, що позитивно позначилося на економічній єдності народу України.

В результаті визвольної війни 1648-1654 рр. Українська держава увійшла до складу Московської на правах автономії.

Була встановлена нова форма правління . Територія була поділена на 16 військових аркушів, або полків. Військова генеральна рада санкціювала договори, обираючи гетьмана.

Царський уряд управляв Україною через спеціально створену канцелярію з малоросійських справ. Після смерті Б. Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря Запорозького війська Івана Виговського. Виговський уклав союз із Швецією та Кримом, розпочав переговори із Польщею, розірвав союз з Москвою, сповістивши про це маніфестом. Під Гадячем у вересні 1659 р він уклав договір із Польщею, за яким Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства входили до складу Речі Посполитої. Народ договору не підтримав. Не прийняли його й запорізькі козаки. Все це призвело до конфлікту з Росією весною 1659 р., в результаті якого російська армія на чолі з князем Трубицьким була розгромлена під Конотопом.

Гетьманом знов обрали Ю. Хмельницького, знову почали підтримуватися стосунки з іншими державами.

2). Фактично ж, розірвана на окремі території соціальними конфліктами, Україна розділилася на 2 окремі частини. Народ назвав цей час “руїною” (1663-1687 рр.).

Павло Тетеря на Лівобережжі Іван Брюховецький. Гетьмани Брюховецький та Тетеря свідомо віддавали народ під чуже панування - один під царя, інший - під шляхту і короля. Ніби про них писав літописець Самійло Величко віщі слова на початку XVIII ст. : “Для срібла і злата не тільки кожний із них дав би виколоти собі око, але брата й отця не пощадив би, то як би мав жалувати матки - погибаючої України?”.

Після цього гетьманом став П.Дорошенко. Дорошенко повів боротьбу з Польщею і визволив з-під гніту Правобережну Україну. Він мав на меті об`єднати всі українські землі, вигнавши польську шляхту з Правобережжя і встановивши порядок.

3). Щоб скинути гніт Польщі і Москви, Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, яка у 1672 р. оголосила війну Польщі і за Бучацькою угодою захопила Поділля. Під владою Дорошенка закріпилася Наддніпрянщина. Його спроби домовитись із Москвою заради об`єднання розірваних українських земель фактично були перекреслені Росією.

Через 20 років, 6 червня 1886 року між Росією і Польщею був підписаний “Трактат про вічний мир”, який підтверджував права Росії на Лівобережну Україну, Київ і Запоріжжя.

Північна Київщина, Волинь, Галичина залишилися під владою Польщі.

В 1668 р. Дорошенко йде походом на Лівобережжя, де його проголошують гетьманом цією України. Але новий гетьман многогрішний, гостро поставив питання до приналежності Києва до України. “Великий государ преславний город Київ і всі українські городи не шаблею взяв, а запорізьке військо віддалося йому добровільно. Домагався він і того, щоб кордон від Литви повести річкою Сож і залишити Україні Гомель. Незалежна поведінка Многогрішного збурила проти нього старшину. Його ув`язнили і відвезли до Москви, що з`явилося перемогою Москви, з того часи Правобережна Україна втратила політичну і економічну самостійність. Отже, на кінець XVII ст. українські землі були поділені між Росією, Польщею і Туреччиною. Автономія Лівобережної України (або Гетьманщини) регулярно обмежувалася.

Завдання №24 (7)

Заселення Слобідської України

Соціально-економічне становище і воєнно-адміністративний поділ

Скасування козацького ладу

Культурне життя Слобожанщини

1). Слобідська Україна - це велика територія розташована на схід від Полтави, навколо теперішнього Харкова. Так як вона була малозаселеною і беззахисною перед наскоками татар у середині 17 ст. російський царський уряд дозволив кільком хвилям українських втікачів, (що рятувалися від постійних воїн на батьківщині) осісти тут і встановити незалежне самоврядування на козацький . Наприкінці 17 ст. населення Слобідської України налічувало близько 85 тис. українців чоловічої статі, з них 22 тис. проходили військову строкову службу у козацьких полках . Східно з сусіднім Лівобережжям Слобідська Україна поділялася на полки, названі за п'ятьма основними поселеннями: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький та Ізюмський. На відміну від Лівобережжя полковники на Слобожанщині обиралися на довічний строк. Проте Москва пильно стежила за тим, щоб козаки на її кордонах не брали собі спільного ватажка, або гетьмана, політичний організм, яке у Речі Посполитій. Цар призначав воєводу з резиденції у Бєлгороді який наглядав за діями козаків і спілкувався з кожним полковником окремо. Із зростанням великого феодального землеволодіння посилюється експлуатація народних мас.

2). На Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. продовжували панувати феодально-кріпосницькі відносини. Основну роль відігравало сільське господарство. На Лівобережжі та Слобожанщині більше уваги приділяли вирощуванню жита, на півдні - пшениці. Поліпшується культура тваринництва. Зростання промислового виробництва позитивно позначилося на розвитку торгівлі.

Розвивалися міста, як центри економічного, політичного та культурного життя. Формувався національний ринок.

Проводячи колонізаторську політику царський уряд здійснював ліквідацію автономії України. На перешкоді цій політиці стояв останній гетьман України Кирило Розумовський (1750-1764 р.р.) , якому в тих умовах вдалося провести судову реформу, розпочати удосконалення козацького війська, обмежити свавілля царських чиновників.

За наполяганням Катерини Розумовський був змушений зректись гетьманства. Колегія Малоросійська на чолі з Губернатором Румянцевим провела перепис населення і держав для збільшення зборів до імперської казни.

3). Був скасований полковий устрій на Слобожанщині, де 1765 р. з козацьких полків утворилися регулярні гусарські полки царя. Територія Слобожанщини стала зватися Слобідсько-Українською губернією. Лівобережне козацтво реорганізувалося у 1783 р. в регулярні кавалерійські полки (карабінери).

4). Як писав у 1655 р. араб-християнин Павле Плетський: “Навіть селяни в Україні вміли читати й писати… а сільські священики вважали своїм обов'язком навчати сиріт, не дозволяючи тим тинятися вулицями, як бродягам…” Вищу освіту давала Київська академія та її філії у Вінниці. В академії сформувалася чітка 12-річна програма навчання, яка на різних стадіях зосереджувалася на оволодінні латинською , грецькою, церковно-слов'янською мовами, риторикою, поетикою, філософією та теологією. Викладалися також астрологія, географія, математика.

Не бракувало Україні кінця XVII ст. і книжок. В країні діяло 13 друкарень: з них дев'ять українських, три польські, одна Єврейська. В одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. підручників. Незважаючи на війни на України продовжувало розвиватися культурне життя, охоплюючи все населення.