Гетьман Іван Мазепа та його епоха

Реферат з історії України

«Іван Мазепа та його епоха»

Студента ФПН--2

Заклецького Олександра

Київ 1997

Іван Мазепа, як відомо походив із шляхетського роду, по одним джерелам волинського, по іншим -- подільського походження. Його предки у XVI ст. Оселилися на Білоцерківщині. Його батько Степан-Адам Мазепа, був політичним діячем у партії Виговського та брав участь в укладанні славетного Гадяцького договору. Його мати

Марина-Магдаліна походила зі старого шляхетського роду Мокієвських та була досить видатною жінкою. Після смерті чоловіка вона присвятила життя громадським та церковним справам: з 1686 року стала ігуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря, до самої смерті у 1707 році була дорадником свого сина. Все це свідчить про не абиякий інтелект, культурність та високу освіту його матері.

Іван Мазепа народився у 1639 році. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії, і потім дуже виділяв свою Alma Mater, після Києво-Могилянській колегії навчався в Єзуїтській колегії у Варшаві. Після цього був при дворі короля Казимира. Король послав його до Франції, Італії, Німеччини для поповнення освіти молодого Мазепи.

По поверненні до Варшави, Мазепа виконував доручення короля: їздив до Виговського у 1659 році, до Юрія Хмельницького у 1660, до Тетері у 1663.

У 1663 році Мазепа вирішив змінити свою долю; він покидає службу у короля і ( це пов'язують з його відомою любовною пригодою, яку оспівували багато поетів ) у 1669 році приїжджає до Чигирина до гетьмана Дорошенка та присвячує своє життя справі України.

Дорошенко дає Мазепі ранг генерального осавула, Мазепа займається політикою: у 1673 році їздить до Криму, до Самойловича, у 1674 до Туреччини та Криму.

Треба сказати, що у той час з'явилася невіра у політику Дорошенка і тому до лівобережного гетьмана Самойловича приходили видатні політичні діячі правобережної України: Гамалій, Кочубей, Лизогуби, Ханеки, Кандиба, Скоропадські; до них пристав і Мазепа. Мазепа здобув велике довір'я Самойловича, став вхожим до його родини, навіть посвоячився з ним. Виконував важливі дипломатичні місії, майже щороку їздив до Москви: у 1686 році із застереженням з приводу « вічного миру » з Польщею. Він нав'язав близькі стосунки з князем В. Голіциним, що був Фаворитом царівни Софії і, фактично, робив політику.

Але незважаючи на відваджування Самойловича, московське керівництво таки приступило до союзу з Польщею, Австрією та Венецією проти Туреччини та Криму. Угода була укладена, при цьому за Київ було доплачено 146 тис. рублів, та пообіцяло воювати з кримською ордою, у той час як Польща, Австрія та Венеція мали воювати з Туреччиною. Самойлович дуже неприхильно поставився до цього, тим більш що не вдалося виторгувати у Польщі зречення прав на правий беріг Дніпра, як хотів того Самойлович. Але кінець-кінцем треба було йти походом на Крим разом з московським військом, з котрим йшов В. Голіцин.

Самойлович, знаючи умови степової війни. дав розумні поради, але порад цих не послухали та в похід виступили пізно, трава вже висохла і татари випалили степ. Не доходячи до січі, над р. Карачорак, Голіцин несподівано приказав військам відступити, лише 40 тис. московського та українського війська під командою Неплюєва та Григорія Самойловича (сина гетьмана ) пішла на Запоріжжя.

Які були причини відступу? Офіційна версія була -- брак паші для коней, але сучасники спростували, бо паші було досить. Можливо, що знаючи про нехіть старшини і самого гетьмана проти походу Голіцин побоявся заходити далеко в степи. Однак треба було знайти винуватого, винуватим став гетьман.

Проти гетьмана був використаний донос. Справа в тому, що козацька старшина давно вже хотіла позбавитися Самойловича, бо гетьман правив самовладно, не радився зі старшиною, ставився до них згорда, брав хабарі і навіть збирався передати булаву сину, та зробити гетьманство наслідним. Тобто це означало б для України введення монархії. На Самойловича було написано багато наклепів, але їм не давали ходу, бо пам'ятали про вислуги старого гетьмана, але зараз для старшини з'явилася нагода звергнути гетьмана, одразу ж був написаний донос. Донос було підписано старою, заслуженою старшиною серед неї були -- Дудін-Борковський, Кочубей, Лизогуб, Забіла, Гамалій та інші. У доносі писалося, що Самойлович не прихильний до Москви та про те що він має зв'язки з татарами. Це була чиста брехня, але Голіцин з царівною вхопилися за це і з Москви прийшов указ про арешт гетьмана з родиною, військо в той час стояло під річкою Коломаком, в наказі говорилося відіслати гетьмана до Москви й вибрати нового гетьмана. Пізніше гетьмана з родиною відіслали в Тобольськ, де він і помер через 2 роки. Сина ж його полковника Григорія Самойловича, після тортур було страчено в Сівську. Після арешту гетьмана серед козацтва почалися непорядки, били та вбивали старшину та інших людей що були у дружбі з бувшим гетьманом, тому старшина просила від Голіцина скоріше вибрати нового гетьмана. Очевидно, що справа вибору була договорена наперед Іваном Мазепою, який був тоді вже генеральним писарем. Він пообіцяв Голіцину 10 тис. рублів і тому під впливом Голіцина його кандидатура не стріла ніяких перепон.

25 липня 1687 року скликано було Генеральну Військову Раду, в якій взяло участь 2.000 козаків. Вона ухвалила нові статті, які уставлені були перед нею. Це був аналог Глухівських статей 1672 року, ці статті називалися Коломацькими; постановлено було, що не може відбирати від старшин урядів без указу царського; Україна не сміла порушувати вічний мир з Польщею, було також заборонено вести дипломатичні відносини з іншими державами; аби Україну тісніше зв'язати з Московщиною, ухвалено дбати про те, щоб більше було мішаних шлюбів. Після цього Голіцин порадив старшині вибрати Мазепу що і було зроблено.

Але переміна гетьмана не зробила перемін у житті. Мазепа йшов проточеним шляхом свого попередника, бо падіння Дорошенка послужило наукою та показником нових обставин. Дорошенко був останній діяч Хмельницької доби, що стояв за плани Українського визволення. Звісно, що та доля яка його спіткала -- покинутого всіма, зненавидженого народом -- наводила на думку, що Україні нема виходу з московської стежки.

Московський уряд знав що робив, щедро роздаючи старшині маєтності, воно тим самим накладало ярмо на старшину, але ярмо це було солодке і старшина радо сприймало його танцюючи під дудку Москви. Старшина перетворювалась на поміщиків, освоювала землі, кріпачила людей і вірно служило московському уряду. Ту ж лінію вели Самойлович і Мазепа. Вони вірно сповняли волю Москви та виконували накази, допомагали старшині освоювати нові землі та кріпачити людей.

У цей час почалися московські смути: боротьба партії царя Петра першого з партією царівни Софії, було важко вгадати за кого триматися, але Мазепа вийшов з цього сухим.

Падінню царівни Софії сприяла нова військова компанія, бо Мазепа успадкував чорноморську проблему Чорного моря. У березні 1689 року князь Голіцин рушив на Крим з 120-тисячним військом. На Колмаку до нього приєдналися українські війська під проводом Мазепи. Ця величезна армія 20 травня дійшла до Перекопу, примушуючи татар відступати, але другого дня несподівано відступила. Невідомі причини цього відступу, але історики схиляються до того що Голіцина підкупили татари.

Після цього відступу відбулось падіння царівни Софії та перехід влади до Петра I.

Той факт, що Мазепа не тільки не постраждав за дружні відносини з Голіциним, а навіть навпаки попав в особливу ласку до Петра, виправив з Голіцинських маєтків ті гроші, що заплатив йому за свій вибір та й ще випросив для своїх родичів та своєї партії велику кількість маєтків; все це свідчить про не абияку здатність пристосовуватися до людей і обставин.

Після двох невдалих походів стало зрозуміло, що щоб здобути Крим треба опанувати Чорноморське узбережжя. Почалися походи на Очаків, долішній Дніпро. На чолі походів на Очаків та Газі -- Кармен у 1690 році, на Акерман у 1691 році стояв полковник Семен Палій.

У 1695 році відбувся перший похід московського війська на Азов. З ними разом йшли козаки під командою небожа Мазепи наказного гетьмана Івана Ободовського. Мазепа ж у той час атакував Гази -- Кармен та інші турецькі фортеці над Дніпром. Завоювання цих фортець мало велике значення для України, а ще більше для Озовської компанії.

У 1696 році Азов був здобутий, хоча Керченська протока залишалася ще у руках турків. На жаль Очаків не був взятий.

Мазепа стає дуже заможним і починає витрачати гроші на духовні і просвітні цілі. Він намагається заглушити розмови про те, що він «Лях », чужий, окатоличений. Мазепа відновив Печерську Лавру, обвів її монументальною огорожею, відбудував братську церкву Богоявлення і поставив новий будинок для академії. Поставив церкву Вознесіння у Переяславі та інше...

Але всі ці прояви доброчинності у бік церкви ніяк не заспокоювали народ. Військові походи через Україну руйнували її, багато людей гинуло в боях. У 1699 році Мазепа писав царю, що за 12 років гетьманування він відбув 11 разів у походах, однак наслідки військової компанії проти Криму та Туреччини не відповідали жертвам.

В решті -- решт Австрія та Польща підписали мир з Туреччиною у 1699 році, а Москва з Туречинною у 1700 році отримав Азів на 30 років. Престиж Москви було піднято, а що Україна ?? Україна не вигадала з цього нічого, навпаки через Коломацьку угоду вона повинна була не тільки брати участь у бойових діях, а ще й давати людей для суднобудівництва, копання окопів та інше.

Таке становище шкодило Мазепі, якого сучасники вважали за прихильника Москви, не розуміючи важкої ситуації в якій він опинився внаслідок Коломацької угоди.

На Україні зростало соціальне та економічне напруження. Мазепу називали «вітчимом» України. До того ж не припинялися повстання, що почалися ще під Коломаком. Люди тікали до Запоріжжя, де утворився осередок опозиції проти політики Мазепи. Мазепа вживав заходів щоб заспокоїти народ: ввів, як норму, дводенну панщину, на будування фортець відряджалися козаки, а не селяни, але цього було замало.

Становище Мазепи, що стояв між місцевою опозицією та політикою Москви, погіршувало ще те, що серед старшини було багато свояків та приятелів Самойловича, з його небожем Михайлом Самойловичем на чолі. Мазепа їх по змозі усував, призначаючи полковниками своїх родичів та друзів.

Проти Мазепи почалися заколоти, перший очолював Василь Кочубей. Друга під керівництвом Петра Іваненко (Петрика ), який став гетьманом Ханської України -- між Богом і Дністром.

Треба сказати, що відносини між Україною і Москвою за гетьманування Мазепи з початку царювання Петра набули особливого характеру. Мазепа, як я вже казав, мав значний авторитет ще за правління царівни Софії, завдяки його дружним стосункам з В. Голіциним. При Петрі Мазепа отримав багато милостей, орденів та інших відзнак і в міру своєї можливості використовував довiр'я царя для України. Трагедія Мазепи поягала в тому, що, ясно розуміючи інтереси України, він повинен був брати участь у війні з Туреччиною і Кримом, незважаючи на протести старшини.

Гетьман був самотній і ця самотність яскраво виявилася під час війни зі Швецією, яка своїми наслідками стала величезною катастрофою для України, хоча причини, які викликали її були далекі від інтересів України. Головною причиною тієї війни було прагнення Петра «прорубати вікно у Європу» вийшовши до берегів Балтійського моря, що належали Швеції. Була утворена антишведська коаліція, до якої входили Данія, Польща та Росія.

Війна почалася у 1700 році, коли данські війська увійшли до Гольштинію, що була у союзі зі Швецією, а поляки зайняли Ліфляндію та обложили Ригу. На допомогу їм йшли Московські війська. Але у цей час Швеція нападає на Данію та змушує її вийти з війни. Москва не знаючи про це почали облогу Нарви -- шведської фортеці, 19 листопада 1700 року Карл XII розбиває Московське військо. Це сталося так миттєво, що Українське військо, яке йшло під керуванням наказного гетьмана Івана Ободинського, не встигло дійти, тому обмежилося нападами на Шведський кордон, а потім на початку 1701 року повернулися на Україну.

У цей час Карл XII кинув усі сили на Польщу і тим самим дав Петру «time out», за цей час Петро встиг зробити військову реформу та дістати нову зброю. У 1701 році Петро знову почав бойові дії, Українсько-Московські сили виступили на допомогу Польсько-Саксонським. У 1703 році почалися успіхи Петра: він здобув Нотебург та Нієшанц, де заснував Петропавлівську фортецю -- майбутній Санкт-Пітербург (на будові Санкт-Пітербурга загинуло більша людей ніж на північній війні ), у 1704 році було захоплено Дерпт і Нарву. В результаті уся Інгрія опинилась під владою Москви.

У цей час Карл XII захопив вже половину Польщі, серед польських магнатів почалася боротьба: одні підтримували короля Августа II -- короля Польщі, інші підтримували Швецію. Польща поділилася на дві ворожі частини. Августа II підтримували московські та українські війська з гетьманом на чолі.

У 1705 році Петро I займає Литву та Курляндію. Україні ж ця війна нічого не давала, а тільки навпаки -- помирало на чужині багато українців, будувалися нові фортеці, що були великим тягарем для населення, війська, що весь час переходили через Україну вимагали фуражу, коней, харчів, волів. Петро не рахувався з військовим укладом українців: українці мали слухатися московських військових начальників, а не гетьмана. В Москві навіть виникали думки скасувати козацькі порядки, а керування Україною віддати Меншикову або герцогу Мальборо. Зрозуміло і без зайвих слів, яка загроза нависла над Україною.

Україна опинилася проміж Сциллою та Харибдою: українці втрачали б свою державу хто б не виграв, якщо б виграв Петро I та Август II Україна була б поділена між Польщею та Москвою; в разі перемоги Карла XII та його польських союзників Україна б опинилась би під владою Польщі. В обох випадках про автономію і мови не було. Єдиним шляхом було визволення з-під московської влади, і при тому заздалегідь, до закінчення війни.

Про можливості від'єднання з-під московської влади думав не тільки Мазепа, а й інша старшина. Виробилось дві концепції: або створення Великого Князівства Руського у федерації з Річчю Посполитою; інша -- альянс з Кримом і Туреччиною для боротьби за незалежність.

Перша концепція пов'язана з Гадяцькою угодою 1658 року, вона мала найбільше прихильників серед старшини північної та центральної України. переважно правобережного походження. Серед прихильників цього варіанту були: Д. Апостол, Д. Горленко, Д. Зеленський, М. Миклашевський. Ця концепція мала прихильників серед польських та литовських магнатів, навіть серед прихильників Августа II.М. Миклашевський починає вести переговори з литовсько-польськими магнатами.

Іншу концепцію підтримували Василь Кочубей та полтавський полковник Іскра та Кость Гордієнко кошовий отаман Запоріжжя. Припускають, що сам Мазепа не був проти обох концепцій.

Не втаємничуючи не від кого зі старшини. за винятком генерального писаря П. Орлика. Мазепа, всупереч вимогам Петра, затримав Волинь та Київщину і з ініціативи Ліщинського розпочав у 1704 році переговори з королем Станіславом Ліщинським. Допомагала у переговорах княгиня Дольська, особиста знайома з Карлом XII, рідна тітка Ліщинського та кума Мазепи. На початку 1708 року переговори скінчилися формальною угодою між Мазепою та Ліщинським про те, що Україна. як велике князівство, входила б до складу Речі Посполитої, за гарантією шведського короля. Але цей договір був лише інструментом у руках Мазепи, бо гетьмана цікавив союз зі Швецією. І ось підписується Альтранштатський мир, король Август зрікається престолу і Польща виходить із союзу з Москвою. У Карла нарешті розв'язані руки та він може почати поход на Москву.

Зносини України зі Швецією пожвавилися у 1706 році, скоріш за все тоді була підписана й угода. У той же час Мазепа веде переговори з Ліщинським про Федерацію.

Справу Мазепи гальмували і примушували до конспірації настрої старшини. Хоча всі були незадоволені політикою Петра, але також старшина була незадоволена абсолютизмом Мазепи -- старшина хотіла брати участь у керуванні. Незадоволення підсилювали чутки, що Мазепа хоче зробити гетьманство спадковим.

Час від часу на Мазепу приходили доноси на Мазепу, при чому ініціатором доносів, як правило був генеральний писар Василь Кочубей. На початку 1708 року Кочубей та полтавський полковник Іскра повідомили Петра про таємні відносини з Польщею. Почалося слідство. Мазепа дав можливість Іскрі та Кочубею втекти, але вони відмовились, сподіваючись довести Петру зраду Мазепи. Петро їм не повірив та після багатьох катувань їх було страчено у липні 1708 року.

Щоб розвіяти можливу підозру Петра, Мазепа взяв активну участь у придушенні повстання донських козаків, що було піднято Булавиним.

Стан склався безвихідний: Україна була заповнена московськими військами, серед старшини не було єдності, серед селянства та козацтва виникали заколоти, будівельні роботи та реквізиції. І у цей час Карл починає поход на Москву, щоб Петро зрікся трону. Мазепа ретельно заготовляє провіант, військові запаси у Батурині, Полтаві та Новгород-Сіверському. Карл мав величезну по тим часам армію 70.000 вояків, але вона була поділена: 16.000 з генералом Левенгаупом у Ліфляндії, 12.000 з генералом Лібекером у Фінляндії, 8.000 з генералом Крассав залишилися в Польщі, 35.000 з королем на чолі. Крім того Карл чекав підтримки Польщі, Криму, Мазепи.

Московська армія захищала Новгород та Псков, тому Карл вирішив йти через Смоленськ або Брянськ. Але Шведська армія опинилась в тяжких умовах; справа в тому, що населення, примушене московськими військами кидало двори, нищило всі запаси їжі та фуражу. Шведи голодували, а з 28 на 29 вересня генерал Левенгаут, що вів артилерію та обоз з 7.000 возів був розбитий військом Петра під Лісною. при чому шведи втратили всю артилерію та пів війська та весь обоз. Ця поразка вирішила подальшу долю війни; Карл XII розгубився бо залишився без артилерії та був відрізаний від бази, крім того генерал Лагеркон заблукав по дорозі та не встиг взяти Стародуб, у цей час Стародуб, Малин, Почеп та Погар взяли зайняли московські частини. Карл вирішує іти на Лівобережну Україну.

На той час в Україні було лише три полки: Миргородський. Лубенський та Прилуцький. До Батурина наближався Меншиков з кіннотою. 24 жовтня Мазепа з 4.000 війська виїхав з Батурина. 28 жовтня його прийняв Карл. Залишається досі нез'ясованим питання: чому Карл одразу не прийняв Мазепу та не вислав військо на захист Батурина???

Справа ускладнювалася тим, що Мазепа не зміг підготувати громадської думки: після закликів боротися зі шведами ніхто не розумів, що шведи прийшли як «визволителі».

Петро I одразу ж почав діяти: 27 жовтня він видав маніфест до українців де казав, що Мазепа «беззвестно пропал» та пропонував обрати нового гетьмана, 28 жовтня він вже написав про зраду гетьмана, нібито Мазепа хоче Віддати Україну Польщі, а церкви уніатам.

Одночасно Меншиков починає облогу Батурина. Облога могла б тривати дуже довго, бо у Батурині була 23.000 залога та великі запаси пороху і харчів для артилерії. Зрадив Батурин Іван Ніс, що показав московським військам підземний хід; 2 листопада Меншиков увійшов до Батурина. Усе населення, навіть немовлят було катовано. Місто спалено.

Після Батурина хвиля терору прокотилася по всій Україні.

Негайно розпочалася підготовка до виборів нового гетьмана. Новим гетьманом Петро намітив Івана Скоропадського. Скоропадський був однодумцем Мазепи, але раптово відрізаний від нього московським військами і не мав іншого виходу окрім засвідчити Петру свою лояльність. Мазепу передали анафемі та вжили заходів по його дискредитації.

Люди, що не були підготовані зустріли шведів як окупантів, розташувавшись на зимові квартири шведи вимагали продуктів та фуражу. Це викликало опір серед населення, на опір шведи відповіли репресіями.

Становище Мазепи погіршувалося, багато старшин втекло до Петра серед них Д. Апостол. І. Суліма, Г. Галаган, А. Кандиба та інші. Почалась партизанська війна. На партизанські дії шведи відповідали репресіями.

Мазепа у цей час проводить широку дипломатичну діяльність, намагаючись утворити антимосковську коаліцію з Туреччини, Криму, Молдавії, Валахії, Трансільванії, донських козаків, кубанських черкесів, калмиків, казанських татар та башкирів. Найбільшим дипломатичним успіхом було приєднання 8.000 козаків з кошовим Костем Гордієнком. Відповіддю на це було знищення Запоріжжя.

Карл XII вирішив дати генеральний бій під Полтавою. Полтава мала велике значення для ходу кампанії: вона стояла на схрещенні шляхів із Запоріжжя, Криму, Туреччини, Правобережної України, Дону та Московщини. Крім того в Полтаві були великі запаси їжі та фуражу. Але в Полтаві стояли Московські війська.

Сили були нерівними: Петро мав 50.000 вояків та 72 гармати, шведів було не більше 25.000, а більша частина їх артилерії загинула під Лісною, крім того бракувало набоїв, військо було втомлене та деморалізоване.

Карл збирався почати наступ 29 червня, але почувши, що Петро збирається наступати 28, вирішив наступати 27, передавши командування генералові Реншільду. Війська Мазепи стояли біля села Пушкарівки та захищали шведів від обхідного маневру.

На світанку 27 червня шведи почали наступ на земляні укріплення, які не змогли здобути, тоді вони спробували обійти ці укріплення -- і знову невдача, тоді вони відступили до Будищенського лісу, перешикувались там та почали рішучий наступ о 9-й годині, але тут відбулася катастрофа: гарматне ядро розбило ноші у яких знаходився поранений Карл XII, він сідає верхи на коня, але коня під ним вбивають і його виносять непритомним з бою. Шведи відступають. залишають табір та масу полонених.

Перемога Петра була несподіванкою навіть для нього. Сп'янілий успіхом він на деякий час забуває про Мазепу та Карла. А вони 30 Червня дійшли до Перволочної,намагаючись переправитися на правий берег Дніпра, але майже всі човни було знищено. Тільки Карл XII, Мазепа та невелика частина війська встигли переправитися, а 16.000 славетної піхоти Карла та 28 гармат під командою генерала Левенгаупта здалися кінноті Меншикова та Скоропадського. Армія Карла практично перестала існувати. Це була величезна катастрофа для України та Швеції.

7 липня 1709 року Мазепа і Карл XII були в Очакові, а 1 серпня перейшли до Бендер, де турецький уряд призначив їм місце перебування. З Мазепою були тільки Орлик з родиною та кілька старшин.

Гетьман прибув до Бендер вже зовсім хворий, не вставав з ліжка. Карл ще сподівався на продовження війни, чекав нових військ із Швеції. Мазепа вірив у можливість укласти коаліцію проти Москви.

21 вересня 1709 року помер Іван Мазепа, поховано його було з початку біля Бендер, а потім перенесено до монастиря в Галаці. Але навіть після смерті жили ще ідеї вільної України. І доказ тому -- славетна конституція Пилипа Орлика, що стала примірником демократичної конституції для усього світу.

Література:

Наталія Полонська-Василенко «Історія України» Київ «Либідь» 1993 рік

«Гетьмани України» Київ 1991 рік

Михайло Грушевський «Історія Ураїни» Київ--Львів 1913