Зовнішня політика незалежної України

10

Реферат з історії України

Зовнішня політика незалежної України

ПЛАН

Основні напрямки зовнішньої політики незалежної України

Участь України у загальноєвропейському процесі

Відносини України з сусідніми державами

Україно-російські відносини

5. Міжнародні торговельні та економічні зв'язки

6. Культурне співробітництво. Досягнення українських спортсменів на міжнародних змаганнях

1. Основні напрямки зовнішньої політики незалежної України

Україна з 1945 р. належить до числа засновників ООН. Після проголошення незалежності у 1991 р. Україна постала на міжнародній арені як повноправний суб'єкт правових відносин. Утворення незалежної України спричинило активізацію її міжнародної діяльності. 2 липня 1993 p. BP України схвалила «Основні напрямки зовнішньої політики України». Цей документ підкреслив миролюбний та відкритий характер міжнародної діяльності Української держави, дотримання нею норм міжнародного права, невтручання у внутрішні справи інших держав. На 1999 р. Україну визнали й встановили дипломатичні відносини понад 150 держав світу.

Представники України входять до різноманітних міжнародних організацій, таких як Організація з безпеки і співробітництва в Європі, ЮНЕСКО (організація з питань культури), ЮНЕП (комісія ООН з навколишнього середовища), МАГ ATE (Міжнародне агентство з атомної енергетики) та інших.

Головними пріоритетами у зовнішній політиці України є:

* економічні, політичні та культурні зв'язки з країнами Європи;

* співробітництво з країнами світу у галузі прав людини;

* широкомасштабні дружні відносини з найближчими сусідами, передусім з Росією;

* розвиток економічного співробітництва з країнами Азії (Китаєм, Пакистаном) та Африки (країнами, що потребують наших технологій). Україна у свою чергу зацікавлена у дешевій сировині.

Ширяться зв'язки між Україною та іншими країнами. Крім політичних договорів та угод, укладені двосторонні угоди з економічних, науково-технічних і культурних питань між Україною й такими великими та впливовими державами світу, як США, ФРН, Франція, Китай та ін. Крім держави, налагоджують зв'язки з зарубіжжям представники політичних партій та громадсько-політичних організацій, які у різних формах взаємодіють із зарубіжними партіями та організаціями.

Широко розвивається економічна співпраця із зарубіжними країнами, насамперед з членами СНД, як на державному, так і на недержавному рівні. Набувають популярності в Україні міжнародні спільні підприємства (СП), які вже зараз відіграють важливу роль у становленні ринкової економіки.

Наша держава виступає за рівноправні й взаємовигідні зв'язки з усіма країнами, за встановлення справедливого міжнародного порядку. Прагнучи забезпечити своїм громадянам необхідні права, Україна у 1995 р, вступила до Ради Європи - авторитетної міжнародної організації, створеної у повоєнні роки з метою утвердження прав людини та ідей верховенства права. Серед рекомендацій, адресованих Парламентською асамблеєю Ради Європи молодій незалежній державі, поруч із необхідністю прийняття нової Конституції, розробленої за стандартами пактів з прав людини ООН, ратифікацією Конвенції з прав людини і приведенням вітчизняного законодавства у відповідність до неї, висувалася вимога скасувати протягом трьох років смертну кару в державі.

2. Участь України у загальноєвропейському процесі

Серед пріоритетів зовнішньої політики було визначено участь у загальноєвропейському процесі, співробітництво в рамках СНД, дієву співпрацю з державами Європейської співдружності та НАТО, активну участь у діяльності ООН та інших міжнародних організаціях.

Інтеграція України у світові економічні процеси повинна ґрунтуватися на міцних фінансово-кредитних зв'язках. Тут велика роль належить національній банківській системі. 27 квітня 1992 р. Україну прийнято у світові фінансово-кредитні організації - МВФ і МБРР (міжурядові спеціалізовані установи ООН). У цьому ж році України підписала Заключний акт НБСЄ. Незалежна Україна - повноправний активний член міжнародного співтовариства.

Велике значення для України матиме її членство в ЄБРР, до якого Україна приєдналася у 1992 р. Членами банку є понад 40 країн. ЄБРР надає кредити насамперед приватним підприємствам, а також державним, що здійснюють приватизацію.

Молода українська держава на весь світ проголосила своє прагнення досягти без'ядерного статусу. Ліквідація ядерної зброї була пов'язана з двома проблемами: відсутністю економічного потенціалу для демонтажу майже двох тисяч ядерних боєголовок і 176 міжконтинентальних балістичних ракет та їхніх стартових майданчиків, а також міжнародних гарантій безпеки після їх ліквідації. 1992 р. Україна ратифікувала ДНЯЗ, а наступного року - договір «Старт-1». За домовленістю з Росією та США у 1996 р. розпочалося знищення шахтних пускових установок балістичних міжконтинентальних ракет СС-20.

Як одна з великих держав Європи, Україна своїм важливим завданням вважає участь у різних формах загальноєвропейського процесу. її участь у зустрічі країн - учасниць Гельсінського процесу у липні 1992 р. в Парижі, засвідчила визнання України як рівноправного партнера у творенні демократичних міждержавних стосунків і безпеки в Європі. За таких умов у республіці проводиться велика робота щодо забезпечення прав людини, приведення власного законодавства у відповідність з нормами міжнародного права, розширення гуманітарного співробітництва.

3. Відносини України з сусідніми державами

Територіальними сусідами України є такі держави, як Росія, Румунія, Угорщина, Словаччина, Польща та Білорусь.

Першою з цих держав Україну визнала Польща. З того часу між нашими державами налагодилися добросусідські відносини. На сьогодні ми маємо різнобічні економічні, політичні і культурні зв'язки. Територіальних претензій один до одного не маємо, хоча в Польщі компактно проживає щонайменше 300 тис. українців, і до її складу входять колишні українські території (Закерзоння).

Добросусідські відносини маємо також з Білорусією, Угорщиною і Словаччиною, Молдовою. Україна разом з Росією є гарантом мирного вирішення придністровської проблеми Молдови. Щоправда у кінці 1998 p. виникли деякі проблеми з делімітацією кордонів по Дунаю, проти це питання було швидко вирішено.

Дещо складніші проблеми з Румунією, де праві партії вимагали від уряду не визнавати приєднання до України Північної Буковини та Південної Бессарабії. Однак договір 1998 р. між нашими державами залишив кордони недоторканими. Існує певна проблема з українським о. Зміїний, на шельфі якого можливі поклади нафти. Румунія також претендує на їхню розробку.

4. Україно-російські відносини

Найскладніші відносини з Росією, де частина парламентаріїв і політичних лідерів не можуть визнати не тільки належність Україні Криму, а й самостійність України. На території України у Севастополі перебуває база російського Чорноморського флоту, що створює певні проблеми у відносинах між державами. Деякі політичні сили і в Україні і в Росії намагаються примусити Україну до вступу до Союзу Росії та Білорусії.

Відносини України і Росії після здобуття ними незалежності були напруженими, деякі політологи навіть називали їх «холодною війною». Державна Дума Російської Федерації, ігноруючи ратифіковані нею угоди щодо недоторканості кордонів, прийняла у січні 1992 р. рішення розглянути конституційність актів 1954 р. про передачу Криму Україні, прийнятих, не лише Верховними Радами УРСР та СРСР, а й РРФСР. У Заяві від 6 лютого 1992 p. BP України розцінила ці дії як такі, що можуть дестабілізувати суспільно-політичну ситуацію в Україні і Росії. Незважаючи на це попередження, парламент Росії постановив, що рішення Верховної Ради СРСР від 1954 р. про виведення Кримської області зі складу РРФСР не мало юридичної сили. Хоч це рішення не мало практичних наслідків, воно призвело до зростання напруженості в українсько-російських взаєминах.

Після деякої перерви російський парламент поновив територіальні претензії до України. На цей раз йшлося про Севастополь. Посилаючися на те, що нібито це місто офіційно не було передане Україні разом із Кримською областю, російські націоналісти стали домагатися встановлення суверенітету Росії над Севастополем. У липні 1993 p. BP Російської Федерації постановою «Про статус міста Севастополя» вирішила «підтвердити російський федеральний статус міста Севастополя» і «провести переговори з урядом України про місто Севастополь як головну базу єдиного Чорноморського флоту». Президент Кравчук і ВР України розцінили цей документ як грубе нехтування нормами міжнародного права, втручання у внутрішні справи України, зазіхання на її територіальну цілісність.

Після кількох місяців суперечок сторони досягли компромісу. У Дагомисі і в Ялті Президенти Росії та України підписали угоди, згідно з якими до 1995 р. Чорноморський флот мав бути розділений порівну між двома країнами, а до того часу - використовуватися ними спільно. Формально флот підпорядковувався обом Президентам, але фактично його офіцери виконували накази тільки російського міністра оборони. Ніяких кроків до реального розподілу флоту не робилося.

З вересня 1993 р. проблема Чорноморського флоту знову стала предметом обговорення на російсько-українській зустрічі президентів двох країн у Массандрі. Використовуючи як аргумент величезний борг України за російські енергоносії, президент Єльцин фактично поставив ультиматум: або Україна віддає свою половину флоту, або Росія припиняє постачання нафти й газу в Україну.

Нарешті, незважаючи на роки протистояння, 31 травні 1997 р. було підписано «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», якому передувала низка угод, головними з яких були три угоди щодо статусу Чорноморського флоту. Відповідно до цих угод Росія відмовилася від претензій на Севастополь, де розміщено її флот і погодилася оплачувати Україні витрати, пов'язані з базуванням свого Чорноморського флоту.

В 1999 р. Державна Дума Росії нарешті ратифікувала широкомасштабний україно-російський договір, щоправда з умовою, що він буде повністю введений в дію після остаточного вирішення проблеми Чорноморського флоту. Однак позитивним є те, що Російська Федерація нарешті, мабуть, остання з країн світу, визнала незалежність України. Допомогти росіянам позбутися імперської хвороби й зверхнього ставлення «старшого брата» (насправді ж історично - лишень «молодшої сестри» України) до незалежної Української держави мають самі українці - зміцненням економічного, культурного та оборонного потенціалів країни, піднесенням життєвого рівня її населення, планомірним і цивілізованим утвердженням національних позицій на міжнародній арені. У цьому ж році, після ультимативних дій лівих в українському парламенті, що відмовлялися ратифікувати будь-які міжнародні угоди про приєднання до Міжпарламентської Асамблеї СНД, Україна увійшла до цієї організації.

5. Міжнародні торговельні та економічні зв'язки

Особливо перспективними для України є відносини з країнами Азії та Африки, куди Україна має змогу постачати високотехнологічну продукцію. Так, у 1996 р, укладено україно-пакистанський контракт на 600 млн. доларів на постачання у Пакистан танків Т-80Д.

Про місце України в міжнародних економічних відносинах можна судити по рейтингу інтегрованості в світову економіку, запропонованому швейцарським економічним часописом «Central European Economic Review» (1999). Серед країн Європи, що зазначаються в рейтингу, серед 27 постсоціалістичних і колишніх союзних республік Україна займає 23 місце, випереджаючи тільки Узбекистан, Туркменію, Білорусь і Таджикистан.

6. Культурне співробітництво. Досягнення українських спортсменів на міжнародних змаганнях

Україна активно включається у міжнародне науково-технічне співробітництво. Академія наук України встановила прямі зв'язки з науковими закладами Австрії, Італії, Франції, Індії, Чехії та ін. Підтримуються активні контакти з Лондонським Королівським товариством, Баварською академією наук, Французьким університетом Тулузи. Ефективною формою міждержавних зв'язків є туризм. Україна активно співпрацює з іншими державами у сфері культури та освіти.

Українські спортсмени вже на першій олімпіаді в Атланті (1996), де наша спортивна делегація виступала окремо, досягли успіхів: чемпіонами стали О. Багач (штовхання ядра), Л. Подкопаєва (гімнастика). Т. Тереля стала олімпійською чемпіонкою у лижних гонках, О. Баюл (1994) - чемпіоном Європи з фігурного катання. На весь світ відомі українські боксери Віктор і Володимир Кличко, які є олімпійськими чемпіонами та чемпіонами світу у своїх вагових категоріях. У 1999 р. ФК «Динамо» (Київ) виборов право на участь в 1/4 фіналу Ліги чемпіонів. Він посідає 13 місце у рейтингу кращих футбольних клубів світу.

Література

1. Баран Володимир Кіндратович. Україна: новітня історія (1945-1991 рр.) / НАН України; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. -- Л., 2003. -- 669с. -- Тит. арк. парал. укр. та англ. мовами. -- Бібліогр.: с. 446-479.

2. Білецький Б.Ф., Коцур А.П., Коцур В.П., Макар Ю.І. Історія України від найдавніших часів до наших днів / Чернівецький держ. ун- т ім. Ю. Федьковича. -- Чернівці : Рута, 1994. -- 245с.

3. Бойко Олександр Дмитрович. Історія України: Навч. посіб.. -- 3.вид., випр., доп. -- К. : Академвидав, 2005. -- 688с.

4. Дещинський Л.Є., Зінкевич Р.Д., Терський С.В., Батенко Т.І., Гаврилів І.О. Історія України та її державності. -- Вид. 4-те, переробл. і доп. -- Л. : Бескид Біт, 2008. -- 444с.

5. Історія України. Документи. Матеріали: Посібник / Віктор Юхимович Король (уклад., комент.). -- К. : Видавничий центр "Академія", 2002. -- 448с.