Визвольна війна українського народу

Тема 6. Визвольна війна українського народу

План

1. Причини війни, її хід, рушійні сили, наслідки.

2. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького .

3. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки.

ВСТУП

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. в Україні сталися важливі зрушення, що заперечили всі верстви народу. То найчутливішим до змін виявилося козацтво. Не випадково саме на той час припали численні козацькі повстання. І хоча, починаючи з виступу Косинського, кожне подальше повстання козаків відзначалося вищим рівнем організованості, охоплює дедалі більшу територію, засвідчувало вдосконалення військової вправності й вищий ступінь усвідомлення козаками мети боротьби, проте всі вони були незавершеними. Тим часом гніт Речі Посполитої щодо України зростав.

ПРИЧИНИ ВІЙНИ, ЇЇ ХІД, РУШІЙНІ СИЛИ, НАСЛІДКИ

У 1648 році український народ єдиною силою виступив проти польсько-католицького поневолення. Далі терпіти нестерпний гніт, особливо після селянсько-козацьких повстань 30-х років XVII ст., стало неможливим. У деяких маєтках селяни відробляли панщину по 5-6 днів на тиждень. Експлуатація з боків панів, шляхти, євреїв-орендаторів робила неможливою мирну працю населення України. І все це пригнічувалося духовним рабством, в якому опинився народ України після Берестейської унії 1596 р. Богдан Хмельницький у розпалі війни скаже про її причини: „Причиною, яка спонукала козаків піднятися війною на ляхів, було не те, що ляхи несправедливо відбирали в них села й доми, не те, що позбавляли їх земної батьківщини, не те, що обтяжували їх роботами, подібно до немилостивих фараонів (усе це ще могли б стерпіти козаки), а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлінних душ”.

Отже причинами національно-визвольної війни стали:

-здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану. Серед українського населення наростало почуття ненависті до польського панування, соціальний вибух був неминучим.

-стрімкий розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності).

-формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. Саме завдяки новій українській еліті соціальний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби.

Ці причини і зумовили національно0визвольний характер війни, рушійною силою якої стали широкі народні маси, починаючи від козацтва і кінчаючи селянами, міщанами, православним духовенством. За національним складом абсолютну більшість учасників цієї боротьби становили православні українці. Разом з тим, серед повсталих перебували представники інших національностей, які проживали в Україні, у тому числі поляки і євреї. Очолив цю війну Богдан (Зиновій) Михайлович Хмельницький, який народився, ймовірно, в м. Чигирині, у родині дрібного шляхтича Михайла.

У квітні - травні 1648 р. козацько-татарське військо розгромило польську армію на р. Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків на чолі з Філоном Джеджалієм перейшла на бік повстанців.

У травні 1648 р. - козаки й татари завдали поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапили 8,5 тис. чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман М. Потоцький. Розгром польського війська сприяв активізації народно-повстанського руху.

Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі Посполитої. Стрімко наростала соціальна боротьба: селяни, міщани й козаки розправлялися з панами і орендарями, захоплювали їхнє майно, звільнялися від різноманітних форм експлуатації. Було ліквідоване кріпацтво, землеволодіння польських та полонізованих українських магнатів, католицької церкви. Свої володіння зберегли лише православні монастирі, а також та українська і польська шляхта, яка встала на бік повсталих. Утверджувалася дрібна власність на землю селян, міщан, козаків. Армія Б. Хмельницького зросла до100 тис. чоловік. На чолі полків стали Іван Богун, Матвій Гладкий, Мартин Пушкар, Філон Джеджалій та інші полководці.

На кінець червня повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти всю Лівобережну Україну, а на середину вересня були звільнені Правобережжя, Поділля, частина Волині. На звільненій території українці створювали власні органи влади, формували нову модель соціально-економічних відносин.

У вересні 1648 р. - відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу міста Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України. У жовтні 1648 р. Б. Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом фортецю Замостя. У листопаді козацькі полки разом із загонами місцевих повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон. Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об'єднання українських земель у межах національної держави збройною силою. Однак Б. Хмельницький не пішов на ескалацію бойових дій, прагнучи політичного врегулювання конфлікту.

21 листопада 1648 р. він уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном Казиміром, погодившись відвести українське військо від західних рубежів і в ході подальших переговорів вирішити українську проблему. На цьому етапі визвольної боротьби Б. Хмельницький ще не думав про відокремлення України від Польщі. Його метою була автономія для козацького регіону у межах Речі Посполитої. Великі надії у досягненні цієї мети Б. Хмельницький покладав на нового короля Яна Казиміра, який обіцяв бути „руським королем” і задовольнити козацькі вимоги. До перемир'я гетьмана могло також спонукати зменшення внаслідок великих людських і матеріальних втрат боєздатності українського війська, виснаження населення України. Але виведення при цьому українських полків із західноукраїнських територій було значною поступкою Б. Хмельницького полякам і викликало незадоволення частини козацької старшини.

У грудні 1648 р. Б. Хмельницький на чолі переможного війська урочисто в'їхав до Києва. Усе місто разом з київським митрополитом Сильвестром Косовим вітало гетьмана як „українського Мойсея”, визволителя від „лядської неволі”. Гетьмана також вітали посли Туреччини, Молдавії, Валахії, Семи городдя. І вже в лютому 1649 р. під час переговорів з королівським посольством у Переяславі гетьман вперше висунув ідею створення Української суверенної держави.

Після укладеного перемир'я сторони вели військову і дипломатичну підготовку до продовження війни. У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Б. Хмельницький у союзі з Кримом здобув переконливі перемоги над польськими військами під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649 р.). військовий табір короля опинився в щільному оточенні під Зборовим. Становище польської армії було катастрофічним. Лише зрада татар, які побоювалися зміцнення українців, врятувала поляків від остаточного розгрому. Кримський хан Іслам-Гірей пішов на переговори з Яном Казиміром, змусивши Б. Хмельницького припинити воєнні дії і теж приступити до переговорів. У результаті 8 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір:

-Україна у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під офіційною назвою Військо Запорозьке визнавалася автономією в межах Речі Посполитої;

-кількість реєстрового війська становила 40 тис. осіб, не записані до реєстру козаки мали повернутися у підданство до панів;

-шляхта отримала право повернутися до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.

Таким чином, українська сторона пішла на значні поступки, замість незалежної держави вона змушена була погодитися на автономію, втрачалася територія шести полків, відновлювалася стара модель соціально-економічних відносин. Трагічним наслідком договору стало жахливе спустошення татарами українських земель, на що таємний дозвіл дав Ян Казимір.

Мир був нетривким. Сторони знову почали готуватися до війни. Уряд Б. Хмельницького налагоджував суспільне та економічне життя, зміцнював збройні сили, проводив активну зовнішню політику з метою створення анти польської коаліції. Зміцнювалися дипломатичні стосунки з Валахією, Семигороддям, Туреччиною, Московщиною. Встановлювалися союзницькі відносини з Молдавією, а молдавський господар Василь Лупул пообіцяв віддати свою дочку Роланду за сина Б. Хмельницького - Тимофія. Під тиском Туреччини союз із Б. Хмельницьким знову уклав і кримський хан Іслам-Гірей.

Польський уряд прагнучи не допустити зміцнення України, у лютому 1651 р. відновив війну. Вичікувальна, непослідовна тактика кримського хана негативно позначилася на військових операціях українського війська, позбавила Б. Хмельницького ініціативи. Закономірним результатом тактики Криму стала найтяжча за всю війну поразка українців під Берестечком у червні 1651 р. Татари залишили поле бою і силою затримали при собі Б. Хмельницького. Українське військо потрапило в оточення і понесло величезні людські втрати. Полякам дістався весь обоз і гетьманська канцелярія. У липні литовські війська взяли Київ. Трагедія під Берестечком і втрата Києва завдали серйозного удару Україні. Однак, Б. Хмельницькому вдалося відновити боєздатність армії, зупинити польсько-литовське військо під Білою Церквою і змусити противника до переговорів. Та все ж укладена 18 вересня 1651 р. Білоцерківська угода призвела до тяжких для України наслідків:

-територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством;

-козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. осіб;

-гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин.

Договір не влаштовував жодну із сторін. Польський сейм навіть відмовився його схвалити. Поляки вірили у свою швидку остаточну перемогу над Україною. Вони поверталися в українські землі, відновлювали свою владу, здійснювали жорстокі репресії проти українського населення. Саме в цей час починається масове переселення українців у північно-східні і східні українські землі, які ще з кінця XV ст. перебували в межах московської держави. Переселенці засновують міста Харків (1655 р.), Суми, Охтирку та інші. Згодом цей край отримав назву Слобідська Україна (від слова „слобода” - так називалися поселення, які отримували від уряду певні пільги).

Український народ не прийняв тяжкі умови Білоцерківської угоди. Навесні 1652 р. Б. Хмельницький відновив воєнні дії проти Польщі, заручившись у черговий раз підтримкою Криму. У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі. Перемога викликала масове анти польське повстання населення України, в результаті на всій її території у червні 1652 р. відновлюється влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

ВІЙСЬКОВА СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

На початку визвольної боротьби діяльність Б. Хмельницького і його сподвижників була спрямована на вирішення трьох основних завдань:

-формування власних збройних сил і залучення на свій бік реєстрових козаків;

-залучення до боротьби широких верств українського суспільства. Б. Хмельницький звертається з універсалами до населення, закликаючи до спільної боротьби проти Польщі. Повстанський рух дуже швидко набуває всенародного характеру і охоплює всю Україну;

-укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством (укладено в березні 1648 р.).

На цей непопулярний союз гетьман пішов, щоб позбавити себе війни на два фронти, а також, щоб зміцнити своє військо за рахунок татар (як союзник татари були ненадійними і неодноразово зраджували українську сторону. Вони переслідували власну мету - максимально послабити Річ Посполиту, але й не дати можливості постати сильній козацькій державі).

Богдан Хмельницький - далекоглядний політик, вправний дипломат, досвідчений полководець, діяльність якого не тільки визначала подальшу долю України, а й відчутно вплинула на європейське політичне життя, змінила його розвиток.

У руках гетьмана зосереджувалися виконавча й судова влада. Він, зокрема скликав Генеральну й старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві (при гетьманові діяв Генеральний військовий суд), опікувався фінансами, за рішенням ради розпочинав війну, провадив мирні переговори, керував дипломатичними зносинами з іншими державами та розвідувальною службою, був головнокомандувачем збройних сил.

Зусиллями Богдана Хмельницького протягом першого року війни з розрізнених селянських і козацьких загонів було створено одну з найсильніших у тогочасній Європі армій. Народно-визвольна армія налічувала понад 100 тисяч козаків та була організована за полково-сотенним територіальним принципом: певна територія виставляла кілька сотен козаків, які об'єднувалися в полк.

Основу козацьких полків становила піхота. Богдан Хмельницький зумів набагато підвищити її боєздатність. За роки війни козаків-піхотинців було озброєно найдосконалішою тоді вогнепальною зброєю. Для кожного вояка встановлювалися норми боєприпасів тощо.

З ініціативи гетьмана під час Національно-визвольної війни було створено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. успішно змагалася з ворогом. До діючої армії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів, продовольства. Надзвичайного значення гетьман надавав розвідці.

Богдан Хмельницький залучив до козацької армії високообдарованих полководців. Вони були вихідцями з різних суспільних станів, проте всіх їх єднала надзвичайна відданість ідеям Національно-визвольної війни та особисто Хмельницькому.

ВНУТРІШНЯ І ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654 Р. ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

В другий період війни (1652 - 1657 рр.) починає ускладнюватися міжнародне і внутрішнє становище України. До ускладнення міжнародного становища України призвела молдавська політика Б. Хмельницького, зокрема, шлюбний союз його сина Тимофія з донькою молдавського правителя Лупула Розандою. Проти включення Молдавії у сферу політичних інтересів України виступили Османська імперія, Валахія, Трансільванія (Семигороддя). Сформувалася антиукраїнська коаліція у складі Речі Посполитою, Валахії, Трансільванії, а згодом і Молдавії (після державного перевороту і повалення влади Лулупа). У боротьбі за молдавський престол загинув і Тимофій Хмельницький. Козацька армія не могла успішно протистояти силам антиукраїнської коаліції.

Ускладнення внутрішнього становища України стало результатом тривалих війн, які призвели до значних людських втрат, погіршення економічного становища, спустошення земель, зневіри й розчарування серед населення. Восени 1653 р. відбулася битва між українсько-татарськими та польськими військами біля міста Жванець на Поділлі. Польська армія опинилася в оточенні. Однак, кримський хан знову зрадив українську сторону пішов на переговори з королем, які завершилися 15 грудня 1653 р. Кам'янецькою угодою. У цій ситуації гетьман і старшина все більше переконуються в тому, що без надійної допомоги ззовні неможливо забезпечити перемогу над поляками і зберегти козацьку державу. Таку допомогу можна було отримати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилявся до союзу з Москвою, ідея такого союзу підтримувалася і широкими масами населення. Зумовлювалося це приналежністю московітів і українців до православної віри, близькістю їх мов, культур. Українська сторона, починаючи з 1648 р., неодноразово зверталася до Москви з проханням про допомогу. Москва реагувала надзвичайно обережно, очікуючи, поки козаки й поляки не виснажать одне одного. У 1653 р. Б.Хмельницький звернувся до царя з конкретними пропозиціями тісного союзу, погрожуючи, що укладе з Туреччиною. Цар Олексій Михайлович терміново скликав Земський собор, який 11 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького під протекторат московського царя.

В останні дні 1653 р. московське посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним зустрілося з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом Війська Запорозького в Переяславі, біля Києва. 8(18) січня 1654 р. Хмельницький скликав раду козацької верхівки, на якій було ухвалено остаточне рішення про перехід України під зверхність царя. Того ж дня було скликано людей на міський майдан, де у своєму виступі гетьман наголосив на потребі України у верховному володарі, назвав чотирьох потенційних кандидатів на цю роль: польського короля, кримського хана, турецького султана та московського царя - й заявив, що найкращим для цього є православний цар. Задоволений тим, що вибір упав на православного правителя, натовп схвально відгукнувся на промову гетьмана. Тоді Бутурлін, Хмельницький та присутня там козацька старшина ввійшли до міської церкви, щоб скріпити це рішення спільною присягою. Та несподіваний випадок завів справу у глухий кут. Хмельницький сподівався, що присягатимуть обидві сторони, - українці заприсягнуть на вірність цареві, а той пообіцяє боронити їх від поляків та шанувати їхні права та привілеї. Але Бутурлін відмовився присягати від імені свого монарха, кажучи, що цар є самодержцем і не присягає своїм підданим. Побоюючись втратити підтримку царя, Хмельницький погодився дати клятву на вірність цареві. Незабаром після того по 117 містах України було розіслано царських урядників, перед якими 127 тис. люду заприсягли на вірність цареві та його наступникам. Але не скрізь присягали охоче: виникла опозиція в Києві, відмовилися присягати деякі полки, відомі полковники І. Богун та І. Сірко.

У Переяславі були складені так звані Переяславські статті, які визначали умови приєднання України до Московщини. Цар ратифікував ці статті у березні 1654 р., звідки їх назва - „Березневі статті”.

Основні положення „Березневих статей”:

-Україна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходить під протекторат Московщини;

-влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар; передбачалася по життєвість влади Б. Хмельницького;

-чисельність козацького війська - 60 тис. чоловік;

-в містах зберігалося право на самоуправління;

-визнавалася самостійність української православної церкви;

-Україна отримала право на зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреччиною;

- передбачалися спільні воєнні дії України і Московщини.

Серед істориків немає згоди в оцінці характеру Переяславської угоди. Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні їх копії.

ВИСНОВОК

Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення. Вона:

-зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

-призвела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах в складі Московщини до 80-х рр. XVIII ст.;

-вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

-сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

-збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

-сприяла розвитку української культури, перш за все, усної народної творчості, літератури, літописання.

Використана література

1. Світлична В.В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Четверте видання, виправлене і доповнене. - Львів: „Магнолія плюс”, 2004

2. Субтельний Орест Україна: історія/Пер. з англ. Ю.В. Шевчука; Вст. ст. С.В.Кульчицького. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.:Либідь, 1993

3. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник з історії України. - К.: Україна, 1993

4. Король В.Ю. Історія України. - Київ: „Феміна”, 1995