Регіональні особливості плечового одягу українців

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра нової і новітньої історії

та методики викладання історії

Регіональні особливості плечового одягу українців

ІНДЗ з етнографії

Тернопіль - 2009

План

Вступ

1.Характеристика плечового одягу Центрально-Східних регіонів України

2.Особливості плечового одягу Північних регіонів України

3.Розвиток плечового одягу в Західних регіонах України

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Формування українського народного одягу -- цього яскравого й самобутнього культурного явища -- відбувалося протягом багатьох століть. Ще за часів Київської Русі значного розвитку набули ткацтво та різноманітні ремесла, які мають безпосереднє відношення до створення одягу. Відтоді кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, і можна з упевненістю твердити, що особливості костюма являють собою одне з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень тощо.

Загальнохарактерною рисою традиційного українського одягу та численних доповнень до нього є декоративна мальовничість, яка відбиває високий рівень культури виробництва матеріалів для одягу, створення його різноманітних форм, володіння багатьма видами й техніками опорядження та оздоблення. Водночас народному одягу притаманна значна варіативність. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі. Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров'я, Карпат, Полісся та Півдня України. Регіональною специфікою були позначені передусім матеріали для одягу; конструктивні, технологічні і декоративні прийоми його створення; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики -- особливо сорочок і поясного одягу, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості, а також способи носіння і об'єднання всіх елементів одягу в повний, завершений комплекс вбрання.

Основні елементи українського народного одягу мають давньослов'янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Це домоткані тунікоподібні сорочки, поясний одяг у вигляді прямокутної орнаментованої смуги тканини, вузькі полотняні чоловічі порти, рушникоподібне жіноче головне вбрання, плетені й ткані пояси та ін.

В українському традиційному вбранні кінця XIX -- початку XX ст. поряд із збереженням давніх місцевих ознак простежуються й пізніші нашарування, пов'язані насамперед з історичною долею різних земель України. Так, одяг населення Правобережжя зазнав помітного впливу польсько-литовської, Лівобережжя -- російської культури. Велике значення мало й те, що через Україну йшло інтенсивне та постійне торговельне й культурне спілкування країн Заходу і Сходу. Виникнення Запорізької Січі, специфічні політичні умови, в яких опинилася Україна у XVI--XVIII ст., взаємні контакти з сусідніми народами -- все це зумовило своєрідність формування української національної культури і зокрема культури вбрання.

Метою ІНДЗ є визначення особливостей культурних традицій, впливів інших народів на розвиток плечового одягу в різних районах України.

Для виконання мети потрібно реалізувати наступні завдання:

1.розглянути регіональні види плечового одягу;

2.вивчити особливості пошиття;

3.дати характеристику кожному виду плечового одягу;

1. Характеристика плечового одягу Центрально - Східних регіонів України.

Керсетка -- безрукавка з фабричної тканини, яка мала багато місцевих варіантів довжини, пропорцій, декорування. Найрозвиненіших форм К. набула у другій половині XIX ст., коли чітко визначилися не лише основні принципи її крою, а й локальні особливості щодо пропорцій, колориту, оздоблення.

Жупан -- давній тип слов'янського верхнього одягу. У XVII--XVIII ст. був частиною святкового чоловічого або жіночого костюма заможної козацької старшини, шляхти та міщан, а пізніше набув поширення у селянському побуті. Наявність Ж. була ознакою заможності. Шили його з дорогих тканин -- штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна, частіше синього або зеленого кольору. Ж. був досить довгий, приталений, із призбираною спинкою і полами, що ледве сходилися, з відкладним або стоячим коміром, манжетами і кишенями, на полотняній підкладці. Поли, відлоги, манжети та кишені обшивалися кольоровою тканиною, прикрашалися тасьмою, шнурами, гарусом; уздовж пілок у два ряди і на кишенях пришивалися ґудзики.

Жупан носили в парі з кунтушем Але якщо останній не ввійшов до селянського вжитку, то жупан, який з часом стали носити в парі зі свитою, закріпився у першій половині XIX ст. в костюмі заможного сільського населення Подніпров'я, ставши прототипом пізнішого виду одягу з фабричних тканин -- юпки.

Кунтуш -- старовинний верхній одяг, що напинався поверх жупана. Шився з дорогого кольорового сукна, з великими прорізами для рук і довгими "фальшивими" рукавами (вильотами), які перекидали через плечі на спину. Як і жупан, К. прикрашався срібними, золотими або шовковими шнурами. У XIX ст. виходить з побуту.

Юпка (куртка, кохта) -- нагрудний одяг з рукавами, відомий у різних регіонах У країни. Найчастіше виконувався з фабричних тканин і повторював форму та крій місцевих безрукавок.

Керея (сіряк, затула, кобеняк, бурка, свита з кобеняком) - плащоподібний одяг однотипного крою, що побутував на всій території України у XIX ст. Шився з одного або двох перегнутих на плечах полотнищ саморобного сукна гіршого гатунку (рядовини) чорного або сірого кольору. По боках вставлялися великі клини, до невеликого коміра пришивався прикрашений вишивкою капюшон. Застібок К. не мала, а підперезувалася поясом. Носили її поверх усіх видів верхнього одягу в негоду.

Свита -- приталений верхній одяг із домотканого сукна, різновиди якого набули значного розвитку в центральних районах України у XIX ст.

Свита до вусів -- невідрізний, розширений від талії донизу двома клинами крій. Спостерігався у старовинних українських свит Подніпров'я.

Для такого одягу характерні об'ємність, опуклість за рахунок клинів (вусів). На Подніпров'ї та Слобожанщині цей крій набув подальшого розвитку. Спочатку вшивали третій клин (С. до трьох вусів), а наприкінці XIX -- на початку XX ст. стали розрізати спинку по вертикалі до пройми; відповідно до цього зростала кількість швів. Це привело до появи приталеної (під стан) багатоклинної С. Трикутні або трапецієподібні клини замінювались глибокими, іноді подвійними, складками. Шили такі свити з білого або сірого сукна, довжиною до колін і нижче.

С. до рясів -- удосконалення прямоспинного крою С. та розширення її нижньої частини завдяки частковому підрізанню спинки по лінії талії та вшиванню прямокутних клинів (рясів, заборів, брижів). У С. з підрізними бочками (з рясами і прохідкою) звужувалась, але обов'язково зберігалась суцільнокроєна частина спинки (старша фалда, прохідка, доріжка, застібок).

Шушун (шушпан, халат, бурнус) -- старовинний верхній одяг з покупних тканин, розширений донизу, вільного халатоподібного крою. Наприкінці XIX ст. молоді та похилого віку заміжні селянки центральних областей України одягали його на свята, до церкви, використовувався він і як обрядовий. Шили Ш. із вибійчастого або однотонного ситцю, тонкої вовняної чи шовкової тканини. Об'ємності Ш. надавала велика кількість дрібних складок по спинці або вздовж талії. Звичайно він мав великий призбираний виложистий комір і манжети.

Юпка. Крім нагрудних Ю., існували й різновиди верхнього одягу -- холості (неутеплені) та ватяні Ю., круглі ватяні кохти (ватянки). У цих виробах було більше клинів, бантових або подвійних складок, а спинка часом відрізалася по лінії талії. Використовувалися однотонні або орнаментовані фабричні тканини. Верхня, більш дорога й нарядна, відтінялася гармонуючою, але недорогою підкладкою, а іноді й ватяною прокладкою, що їх прошивали ручним швом, а пізніше -- машинною строчкою. Цей тип одягу увібрав кращі традиції конструктивно-технологічних і декоративних прийомів, утворюючи складний витвір мистецтва народного костюма.

Зокрема, святковим одягом селянок Подніпров'я була баєва Ю. з трьома клинами і великим виложистим коміром із тонкої червоної, синьої або зеленої байки (ворсистого сукна, раніше привозного, а з XVIII ст. -- місцевого виробництва). Вся поверхня Ю. прикрашалася саморобними китицями (хвостиками, ковтками, мухами) з кольорової вовни, які контрастували з основною матерією. У цьому одязі помітний вплив міського костюма різних соціальних груп, а також тодішніх модних течій.

2.Особливості плечового одягу Північних регіонів України.

Лейбик (бруслик, катанка, горсет) -- сукняна безрукавка жителів Полісся.

Халат -- плащоподібний одяг із фабричних тканин, розширений донизу великими клинами, з великим виложистим коміром.

Чемліт -- верхній одяг з тонкого білого сукна, відомий серед селян Київської губернії Повторював крій свити з виложистим коміром та манжетами, обшитими чорним оксамитом.

Опанча -- верхній одяг халатоподібного типу. Шився частіше з одного або двох перегнутих по плечах довгих полотнищ домашнього сукна гіршої якості, чорного або сірого кольору. Застібок О. не мала, підперезувалася поясом. Одягалася поверх інших видів вбрання, особливо в негоду чи в дорогу.

Свити - куцини - для цього одягу характерні об'ємність, опуклість за рахунок клинів (опуклих вусів), які іноді закладалися у кілька зборів. Подальше розширення нижньої частини невідрізного в талії одягу привело до появи приталеної (під стан) багато-клинної свити

3.Розвиток плечового одягу в Західному регіоні України.

Гугля: - Подовжений прямоспинний одяг із білого сукна без рукавів, в основному поширений на Буковині;

Старовинний, з білого доморобного валяного сукна гуцульський плащ-накидка.

Гуня -- гуцульський прямий верхній одяг із довговорсого саморобного сукна з "фальшивими" рукавами, що накидався на плечі.

Кожух -- зимовий одяг з овечих шкір хутром усередину. В різних місцевостях України мав особливості крою, пропорцій, кольору, оздоблення. За кроєм нагольні (некриті) К. були прямоспинні, розширені донизу (тулуб'ясті, кульові) та приталені -- під стан. Колір К. -- переважно білий, рідше червоний з відтінками або чорний. Вичинка білої овчини була складнішою, і виробництво К. із неї занепало раніше, проте вироби з червоних дублених шкір і досьогодні користуються попитом. К. прикрашали вишивкою, аплікацією з кольорової шкіри, нашивками з яскравих плетених шнурів, китичками з різнокольорових вовняних ниток та ін.

Кожушанка (хутрянка, хутро, шушун) -- зимовий одяг з овечого хутра, критий тонким фабричним сукном або напівсукном.

Лейбик (горсет, корсетка, лейбича)- це рід светра без рукавів або камізельки, шиють з темно-бордового (гранатового) сукна. Лемки носять у великі торжества, з чорної матерії - на будень, а з синього або темно-зеленого - на свята (здебільшого релігійні). Прикрашають його нашивками та жовтими металевими гудзиками, а краї обшивають купованою драбинкою. На обох полах лейбика ззаду вишивають, так звану, "кошицю" - візерунок подібний до галузки ялини, а на грудях - візерунок "колічка" (маленькі коліщатка). Влітку носять корсетку, розстібнену на грудях, а застібнену тільки в поясі, але взимку запинають повністю.

Манта -- старовинний, довгий плащоподібний одяг прямого крою, частіше з білого саморобного сукна, багато орнаментований. У кінці XIX -- на початку XX ст. цей архаїчний тип верхнього одягу західних областей України використовувався як обрядовий.

Кептар українських Карпат (на прикладі Яремчанського району ).

Для них характерні різноманітної форми кишені (трапецевидні, прямокутні, півкруглі) дуже багато декоровані капелями. Часом капелі розташовані в два або три ряди. Переважає коричневий колорит. В Яремчанському районі, так як і в Косівському, знаходимо кептарі стародавні і новіші. Стародавні дуже багато прикрашені капелями. "Силянка" зустрічається рідше. Кишені переважно нашиті. Так, наприклад, кептар Яремчанського р-н Івано-Франківської області, с. Микуличин, кінець ХІХ ст., належить до стародавніх, за його типом шились кептарі XIX ст. Він багато оздоблений, світло-коричнева гама. Обшитий біля шиї і спереду шкіркою з куниці. Горловина, пройми рукавів, перед і низ кептаря мають один рядок "силянки" з двома рядками кольорових шнурків і "кучері" сап'яну з капелями. На кишенях нашиті кружечки зі сап'яну з капелями. Кружечки вирізані півкруглими зубцями і називаються "ружі, бо за формою подібні на квітку. Смушок обрамовує розріз кишень. Над смушком нашиті в два ряди сап'янові зубці з понабиваними капелями. Весь декор кишень завершує пять симетрично розташованих китичок. В кутах спереду кептаря є сап'янові узори "рачки" або "хлопці" з капелями і китичками.

Кептар Яремчанського р-н Івано-Франківської області, с. Дора, 1936 р. характерний тим, що обшитий коричневим сап'яном і колосовим жовтим шнурком. Сап'янові зубці обшиті трьома рядами вишитя хрестиками і китичками з волічки на віддалі 3--4 см одна від одної. Сап'ян проходить кругом кептаря, біля шиї, спереду, по проймі рукавів, внизу і з боків. На ньому густо понабивані капелі, поміж якими розміщені кружельця з білого і червоного сап'яну. Кишені нашивні, трапецевидні, знизу закінчені сап'яновими "кучерями". Ззовні краї кептаря обшиті чорним смушком, зсередини -- сірим.

Сердак (петик) -- старовинний короткий гуцульський верхній одяг з коричневого (зрідка червоного) домотканого валяного сукна, прямоспинного крою, оздоблений шнурами з кольорових вовняних ниток. Носили С. накидаючи на плечі (наопашки).

Чуга (чуганя) - це довгий плащ з коричневого (вовняного) матеріалу, з дуже довгим коміром, що звисає на плечі аж поза пояс. Чуга прикрашена довгими френдзлями (звисаючі нитки, бахрома), плетеними в коси - або зв'язаними в мережку. Це давній одяг при шлюбі, має зміни залежні від околиці: у середній Лемківщині з білим поясом на комірі та рукавах (які, знизу зшиті, замінюють кишені), біля Великого Висока - в коричневий, вишиваний візерунок, біля Розділля, Фолюша, Боднарки - комір має фо-рму накидки.

Чімарка (номерка, чемеріїна, чамара) -- довгий чоловічий верхній одяг з рукавами, відрізний по лінії талії, з призбираною спинкою або всією нижньою частиною, з застібкою у два ряди гудзиків попереду, зі стоячим коміром. Шилася з тонкого чорного сукна або бавовняної тканини, прикрашалася тасьмою, китицями, петлицями.

Висновок

Одяг - один з найбільш характерних, самобутніх елементів матеріальної культури українського народу, що в процесі історичного розвитку постійно змінювався. На кожному історичному етапі і в конкретному середовищі, залежно від культурних взаємовпливів з сусідніми народами одяг набував своєрідних ознак, диференціювання щодо матеріалу, форми, призначення. Одяг українців тісно пов'язаний з історією. Завдяки тому він є цінним джерелом для вивчення і дослідження історії і культури народу. Виділяють кілька етнографічних регіонів з типовими комплексами одягу: Полісся, Середнє Подніпров'я, Південь, Поділля, Карпати і Прикарпаття. Кожен з цих регіонів мав свої етнографічні особливості, які найбільш яскраво виявили себе в крої, силуеті, колориті.

Однією з важливих ознак етнолокальної специфіки і водночас виразним історичним джерелом є способи утворення форм традиційного одягу -- крій, манера одягання, носіння (пов'язування, драпірування, підтикання тощо) різних складових елементів і деталей.

Зберігаючи найдавніші риси і традиції, матеріали, з яких виготовляється український національний костюм, стають невичерпним джерелом для вивчення етнічної історії українців використання різноманітних місцевих і привізних матеріалів для нагрудного одягу; колір та обробка сукна для верхнього осінньо-весняного одягу, обробка і колір хутра для зимового одягу - ось те коло, етнографічний аналіз якого розкриває локальні особливості традиційного українського одягу, проливаючи світло на етнічну історію українців. Тодішнє вбрання українців розглядалося:

1.Як явище культури, в якому зберігаються сліди взаємовідносин між різними етносами на конкретних історичних етапах.

2.Як одна з важливих ознак національної приналежності, етнічної самосвідомості.

3.Як художньо-культурне явище, що узагальнює народний практичний досвід із різних напрямів мистецтва і творчості даного народу.

4.Як нашарування традицій, що є надбанням національної культури, найкращі риси з яких удосконалюються та використовуються кожним наступним поколінням.

Список використаних джерел:

1)Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.

2)Воропай Олекса. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - Мюнхен.- 1966. Т. 2 . - С.273-419.

3)Карпинець І.-І.І. "Кептарі українських Карпат". - Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003. - с. 56.: іл.

4)http://costum.ukr-pol.com/index-2-4.html

5)http://www.ethnos.lemky.com/2005/06/04/lemkivsky_odjag.html

6)http://etno.us.org.ua/