Національна революція під проводом Б. Хмельницького в контексті європейських тенденцій

Реферат

На тему:

«Національна революція під проводом Б. Хмельницького в контексті європейських тенденцій»

Вступ

Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.

З-поміж основних її причин можна виділити наступні:

Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов'язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого - посиленню кріпосної залежності. Значно зросла панщина, яка у Східній Галичині і на Волині досягла 5-6 днів на тиждень. У той же час невпинно зростали натуральні та грошові податки. Свавілля і влада польських магнатів і шляхти були безмежними - вони могли будь-кого з селян продати, обміняти і навіть убити. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.

Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси - все це підводило до того, що як самостійний суб'єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.

Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.

Суб'єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького.

Для успішного початку національно-визвольної революції саме в середині XVII ст. склались й об'єктивні умови.

За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння.

Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів.

I період (лютий 1648 - серпень 1657 р.) - початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави - Гетьманщини.

II період (вересень 1657 - червень 1663 р.) - громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну.

III період (червень 1663 - вересень 1676 р.) - боротьба за возз'єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р.

Отже, народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.

На початку 1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початком національно-визвольної війни українського народу.

Початок національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького

Початком української національної революції вважають захоплення повстанцями в січні 1648 р. Запорізької Січі та обрання гетьманом Війська Запорізького Богдана Хмельницького.

Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595-1657) - гетьман України, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти. Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років XVII ст. виступав на боці козаків. У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як видатний державний діяч, досвідчений полководець, тонкий дипломат. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині. Похований у Суботові в Іллінській церкві.

Перший період національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького (1648-1657 рр.) можна умовно розділити на 4-5 етапів:

* І648-1649 рр. - розгортання національно-визвольної боротьби, формування основних сил революції, перші перемоги над поляками під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, трансформація автономіських поглядів Б. Хмельницького, підписання Зборівського договору, початок розбудови незалежної Української держави;

* 1650-1653 - продовження кровопролитних боїв з перемінним успіхом: поразка українських військ під Берестечком (липень 1651 р.) в результаті - невигідна Білоцерківська угода та блискучі перемоги під Батогом (травень 1652) і Жванцем (вересень 1653 р.), відновлення умов Зборівського договору;

* 1654-1655 рр. - укладення Переяславсько-Московського договору і спільна українсько-російська боротьба з Польщею;

* 1656-1657 рр. - пошуки нового союзника в боротьбі проти Польщі та інші передсмертні плани Б. Хмельницького.

Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя.

Здобувши у вересні 1648 р. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький рушає на Львів. Штурмом було взято фортецю Високий Замок і у козаків з'явилася реальна можливість здобути місто, а потім повністю розгромити польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившись викупом, повсталі залишають Львів. Під Замостям Б. Хмельницький вступає в переговори з поляками, укладає перемир'я і повертає свої війська в Україну. У грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло у Київ. Влітку, зібравши величезне ополчення, королівський уряд розпочинає наступ на повстанців. Козацькі війська оточили частину польських військ під м. Зборовом. У серпні 1649 р. відбулася битва і успіх був на боці козаків, але татари несподівано покинули поле бою, а кримський хан зажадав від Б. Хмельницького вступити в переговори з Польщею. В результаті 8 (18) серпня 1649 р. було підписано Зборівську мирну угоду, згідно з якою Річ Посполита змушена була визнати існування козацької України у кордонах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Хоч умови Зборівського договору не задовольняли ні поляків, ні українців, проте для останніх дуже важливим було те, що вони відвоювали частину своєї автохтонної території, яка послужила основою для розбудови національної держави. Польща юридично визнала українську гетьманську державу. Козацький реєстр зростав до 40 тис. чоловік, а всім учасникам повстання оголошувалася амністія. Проте негативним було те, що магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків, для більшості селян відновлювалось кріпацтво, а Волинське і Подільське воєводства, як і до повстання, залишалися під владою польської корони. Проте Річ Посполита не примирилася з таким розвитком подій і у лютому 1651 р. почала воєнні дії, напавши на м. Червоне на Поділлі. Основні сили поляків концентрувалися на Волині під м. Берестечком, де й сталася вирішальна битва у червні 1651 р. Татари і тут покинули поле бою, ще й захопили в полон Б. Хмельницького. Полковникові І. Богуну вдалося вивести частину козаків з оточення. В цей час на територію України насуваються литовські війська під орудою князя Радзивіла. Перевага залишається на боці поляків і Б. Хмельницький, визволившись із полону, був змушений у вересні 1651 р. підписати нову мирну угоду у м. Білій Церкві. Умови Білоцерківського договору викликали масове невдоволення українського народу і спровокували численні стихійні виступи. Частина селян переселилася на територію Російської держави.

Б. Хмельницький, який також не змирився з поразкою, накопичує сили і в травні 1652 р. завдає удару полякам в урочищі Батіг на Поділлі. Битва закінчилася блискучою перемогою козаків. Під Батогом загинула половина гусарів Речі Посполитої. Такого нищівного розгрому не зазнавала жодна польська армія протягом XVI-XVIII століть. І хоч це не означало кінець війни, Білоцерківська угода втратила свою силу.

Дуже важливо, що відтепер українські селяни, козаки і міщани домоглися усунення фільварково-панщинної системи, великого та середнього феодального землеволодіння, кріпацтва та інших форм феодальної залежності. Нова велика збройна сутичка між українцями і поляками сталася під м. Жванцем, де козацько-татарське військо взяло в облогу польський табір. Але від цілковитої поразки поляків знову врятували татари, які уклали з ними угоду.

На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і використати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Військо Запорізьке «під свою руку». 1 жовтня 1653 р. Земський собор схвалює це рішення, і цар виряджає в Україну посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. Для підтвердження серйозності своїх намірів 31 грудня 1653 р. Росія оголошує війну Польщі.

8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорізького. Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у «Березневих статтях» 1654 р. В Україні зберігалася республіканська форма правління і військово-адміністративна система на чолі з гетьманом. Незмінним залишався і територіальний поділ, в містах зберігалося право на самоуправління. Україні надавалася незалежність у проведенні внутрішньої політики. Декілька статей дещо обмежували суверенітет України. Окрім заборони на дипломатичні стосунки з Варшавою і Стамбулом, ішлося про російський контроль над збиранням податків в Україні.

Але головним було те, що угода передусім фіксувала юридичну форму незалежності України від Речі Посполитої і давала можливість у спілці з Москвою перемогти її та об'єднати українські землі в межах національної держави. Москва ж у свою чергу прагнула з часом перетворити часткову залежність України на цілковиту, відмінивши автономні права й вольності.

Отже, в результаті Переяславської угоди Україна отримала менше від того, на що сподівався Б. Хмельницький і його оточення, але значно більше того, що мали українці у складі Речі Посполитої, де вони були перед загрозою повної втрати своєї культурно-історичної ідентичності.

Переяславська угода, яка створила україно-російський союз, змінила політичну ситуацію і зумовила укладення влітку 1654 р. «Вічного миру» між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Поляки починають новий наступ на Поділля і Волинь, але українсько-російські війська змушують їх відступити, а потім захоплюють майже всю Західну Україну. Ідея возз'єднання українських земель стає реальною. Того ж року Москва, налякана успіхами шведів у Прибалтиці, зближається з Річчю Посполитою і у травні оголошує війну Швеції. В листопаді 1656 р. між Росією та Річчю Посполитою підписується Віленське перемир'я. Це був кінець етапу російсько-українського військового союзу, що й розв'язувало гетьманові руки.

Військова катастрофа підірвала здоров'я Б. Хмельницького і 6 серпня 1657 р. він помер. На цьому і закінчився перший період національної революції.

У ході національно-визвольної війни відбувався процес формування української державності.

Утворення української козацької держави - Гетьманщини, її внутрішня і зовнішня політика

Уже в перший період української національної революції (1648-1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

- право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

- незалежність і соборність Української держави;

- генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади. Ця система фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмельницький, з метою зміцнення гетьманської влади, частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов'язкові для всіх нормативні акти - універсали. Система органів публічної влади мала три рівні - генеральний, полковий і сотенний. У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих - отаманами, в селах - старостами.

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювали із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків.

Своєрідним ґарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі, її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале («покозачене») селянство та міське населення. Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя - демократії та авторитаризму.

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.

На аграрну політику Б. Хмельницького, крім зовнішніх чинників, активно впливала козацька старшина, яка сама прагнула стати крупним землевласником. Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, намагався гасити виникнення нових соціальних конфліктів і, як міг, гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти.

Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки - в монархію.

Становище в Гетьманщині після смерті Б. Хмельницького, поділ України на Правобережну і Лівобережну

Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства - передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію.

Хмельницький Юрій (бл. 1641 - після 1681) - гетьман України в 1657 р. та в 1659-1663 р. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 р. він пішов на укладення нового Переяславського договору з Росією, який істотно обмежував суверенітет Української держави. 17 жовтня 1660 р. під тиском старшини підписав з Польщею Чуднівський договір. Не маючи видатних здібностей і реальних можливостей реалізувати свою програму, в 1663 р. відмовився від гетьманства і на деякий час постригся в ченці. Під час боротьби за булаву на Правобережжі Юрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П. Дорошенка, а влітку 1669 р. взяв бік його супротивників П. Суховія та М. Ханенка. У жовтні 1669 р. потрапив до рук татар і був відісланий до Стамбула. На початку 1677 р. призначається Портою володарем «Руського князівства» зі столицею в Немирові. Робив невдалі спроби об'єднати Україну. Після укладення Бахчисарайського договору 1681 р. був позбавлений гетьманства і вбитий турками в м. Кам'янці.

На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. 60-80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот.

Обурена козацька старшина під керівництвом кошового Я. Барабаша та полтавського полковника М. Пушкаря збирає військо і фактично розпочинає громадянську війну. Гетьман розгромив повстання і жорстоко покарав його учасників. У вересні 1658 р. переговори з Польщею були продовжені і 16 вересня підписується Гадяцький трактат, згідно з яким Україна як «Руське князівство» входила до Речі Посполитої на правах формально рівного суб'єкта федерації. Українська держава визнавалась в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Водночас Гадяцький договір передбачав повернення польським магнатам і шляхті маєтків на українських землях, відновлення кріпосницьких повинностей українського селянства. Крім того гетьманська держава позбавлялася права на міжнародні відносини. А тому пропольська орієнтація Виговського не знайшла підтримки серед українського народу. А запорожці відкрито готувалися до виступу. В цей час війну проти гетьмана починає Росія. За допомогою кримських татар Виговський у липні 1659 р. розгромив російські війська під Конотопом. Але скористатися перемогою гетьман не зміг, оскільки проти нього піднімається ще одне повстання - під проводом І. Богуна та І. Сірка. Підтримані російськими військами, повсталі завдають поразки Виговському, і той змушений тікати до Польщі.

Намагаючись уникнути громадянської війни, пом'якшити соціальну напругу, запобігти територіальному розколу, старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького.

Ю. Хмельницький підписує з царським урядом нові Переяславські статті 1659 р., які, на відміну від Березневих статей 1654 р., фактично визнавали статус украй обмеженої автономії України у складі Росії. Заборонялись обрання гетьмана без дозволу царя, зовнішні стосунки.

Але вже у 1660 р. після невдалого походу російських військ на Львів Ю. Хмельницький розриває спілку з Москвою і підписує з Польщею Слободищенський трактат, який майже повторював Гадяцький договір, тобто Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах, позбавляючись політичної незалежності. Це викликало неоднозначну реакцію українського народу й Україна фактично розділилася на дві частини - Правобережну під протекторатом Польщі та Лівобережну під протекторатом Росії.

Після того, як Правобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобережжя - І. Брюховецького, територіальний розкол України доповнився політичним. Як влучно характеризує цей період О. Субтельний - «доба Руїни сягнула свого апогею».

Отже, другий період Української національної революції (вересень 1657 - червень 1663 р.) став часом серйозних випробувань для українського народу. Ця доба принесла жахливе спустошення українських земель, спалахи громадянської війни, загострення боротьби за гетьманську булаву, наростання соціальних конфліктів та протистоянь, відхід національної еліти від державної ідеї, сформульованої Б. Хмельницьким, і повернення до ідеї автономізму 1648 р., розмивання моральних норм у суспільному житті, тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства і розкол України.

Висновок

Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України.

Основними причинами поразки національно-визвольної революції українського народу були:

- боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними;

- зародковий стан національної державної ідеї;

- слабкість центральної влади, відсутність досвіду державного будівництва;

- слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну;

- зрада національним інтересам з боку панівного стану українського суспільства, переважна більшість якого після смерті Б. Хмельницького відразу перейшла на бік Речі Посполитої і взяла найактивнішу участь у боротьбі проти власного народу;

- постійні агресії з боку сусідніх держав, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави.

Але разом з тим національно-визвольна революція другої половини XVII ст. мала й чимале значення в історії України:

- вона зумовила створення національної Української держави - Гетьманщини, частина якої на теренах Лівобережжя проіснувала у складі російської імперії до останньої чверті XVII ст.;

- під час її розвитку формується національна державна ідея, розвівається в українському народові почуття національної самосвідомості, які згодом відіграли важливу роль у боротьбі за незалежність;

Використана література

1. Андрущенко В.Л., Федосов В.М. Запорозька Січ як український феномен. - К., 1995.

2. Апанович О. Розповіді про українських козаків. - К., 1995.

3. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. - К., 1993.

4. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К., 1991.

5. Балашов В. І. Глухівська столиця Гетьманської і Лівобережної України. Посібник. - Глухів, 19996.

6. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. - Київ, 1996.

7. Боплан де Гійом Левассер. Опис України. - Львів, 1990.

8. Воєнні дії 1648-1652 рр. - Дніпропетровськ, 1996.

9. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. - К., 1995.

10. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К., 1994.

11. Горобець В.М. Українська зовнішня політика після Переяслава: стратегічні цілі та тактичні відступи другої половини 1655 р. // УІЖ. - 2000. - №1, 2.

12. Грабовецький В. Західноукраїнські землі в період національно-визвольної війни 1648-1651 рр. - К., 1972.

13. Гурбик А.О. Виникнення Запорозької Січі (хронологічний та територіальний аспект проблеми) // УІЖ. - 1999. - №6. - С. 3-16.

14. Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького. - К., 1995.

15. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній свідомості. - Запоріжжя, 1997.