РЕФЕРАТ

з Всесвітньої історії

на тему: “Вступ Румунії у Першу світову війну на боці Антанти

як наслідок Брусиловського прориву”

План

1. Причини початку наступальних операцій на Східному фронті

2. Оригінальний план наступу генерала Брусилова

3. Бойові дії на Південно-Західному фронті

4. Наслідки Брусиловського прориву

5. Вступ Румунії у війну на боці Антанти

Література

1. Причини початку наступальних операцій на Східному фронті

До осені 1915р. за російськими арміями залишилися величезні території - Польща, Литва, Галичина, частина Білорусії. Через рік після початку "великого відступу" 1915 року колишній "снарядний голод" відійшов у минуле. Тільки весною 1916р. завдяки посиленій роботі воєнної промисловості російським арміям вдалося заповнити недолік патронів і снарядів. Бойовий настрій на фронті, що тепер добре забезпечувався, трохи піднявся. Правда, на війська гнітюче подіяли довгі місяці нерухомого стану на тих самих рубежах, та зрадницька бездіяльність союзників під час страшного “великого відступу”.

У грудні 1915 року в Шантил"ї відбулася міжсоюзна конференція, на якій було вирішено почати наступ проти Німеччини і з заходу і зі сходу в середині червня 1916 року. Головний удар повинен був наноситися союзниками в районі ріки Сомма. Але плани швидко змінилися: у лютому німці зненацька завдали найсильнішого удару по союзниках біля Вердена. Англо-французи стали вимагати допомоги від Росії. У відповідь на цю вимогу, незважаючи на весняні розталь і бездоріжжя, російські війська Північного і Західного фронтів відразу ( на початку березня ) перейшли в наступ в районі Двінська й озера Навочь. Ця операція була наспіх організована і підготовлена, тому погано проведена. На думку генерала Денікіна, вона просто "захлинулася в бруді".

Атаки російських військ продовжувалися до 15 березня, але привели лише до тактичних успіхів. У підсумку цієї операції російські війська понесли великі втрати, але відтягнули на себе значну кількість німецьких резервів і цим полегшили положення французів під Верденом. Французькі війська дістали можливість перегрупуватися і підсилити оборону.

Атаки на Верден тимчасово припинилися. Але незабаром настав інший критичний момент для союзників, і знову посипалися наполегливі вимоги російської допомоги. Цього разу не тільки заклик, але навіть лемент розпачу йшов з Рима.

Навесні 1916 року австрійці перекинули великі сили з російського фронту на свій фронт проти Італії. Розбивши Італійців у середині травня в Трентино, вони рушили в загальному напрямку на Верону. Передбачаючи катастрофу, італійське командування за підтримкою французького генерала Жофра стало вимагати, а потім благати Ставку негайно почати наступ проти Австро-Угорщини, щоб відвернути на себе австрійські сили з італійського фронту.

Операція російського головнокомандування, запланована на літо 1916 року, передбачала перехід у наступ і атаку германо-автрійських військ арміями всіх трьох фронтів. Головний удар повинні були наносити війська Західного фронту. Північний і Південно-Західний фронти повинні були наносити допоміжні удари і тим сприяти військам Західного фронту в їхньому наступі на головному напрямку. Північному і Західному фронту в цій операції нічого домогтися не удалося, зате «допоміжна» атака на Південно-Західному фронті мала несподіваний успіх.

Генерал Олексій Брусилов, незадовго до цього призначений головнокомандуючим Південно-Західним фронтом, запропонував прорвати оборону супротивника не на вузькій ділянці фронту, а на всьому протязі фронту. Такий новий прийом здавався незвичайним і навіть зухвалим. Проте атака майже по усьому фронті удалася, і стала відома під іменем «Брусиловського прориву ».

2.Оригінальний план наступу генерала Брусилова

Командуючий Південно-Західним фронтом розробив оригінальний план проведення наступу фронту. Він наказав у кожній армії й у деяких корпусах вибрати по одній ділянці прориву і негайно приступити на них до земляних робот по зближенню із супротивником. У результаті підготовки атака повинна була початися в 20-30 місцях. Ворог позбавлявся можливості визначити напрямок головного удару. Нанесення головного удару покладалося на 8-у армію, як на найближчу до Західного фронту, іншим арміям ставилася задача атакувати супротивника, що знаходиться перед ними, здійснюючи удари на напрямках, обраних командуючими арміями. У підготовчий період багато уваги приділялося розвідці оборони супротивника, інженерному забезпеченню атаки, бойовій підготовці і тренуванню особового складу, скритності проведення підготовчих заходів. В основу проведення операції фронту був покладений принцип раптовості.

Замість того, щоб сконцентрувати свою атаку на невеликій ділянці і дати можливість ворогу направити туди на виручку свої резерви, Брусилов - одночасним ударом по широкому фронті - планував домогтися прориву лінії оборони в декількох місцях. "Ця форма прориву, - за словами одного з його учасників, - мала ту перевагу, що позбавляла супротивника можливості визначити місце головного удару і маневрувати резервами; тому наступаюча сторона могла цілком застосувати раптовість удару, сховавши свої наміри, і тримати скованими сили супротивника на усьому фронті під час операції".

Оригінальність операції Південно-Західного фронту полягає в тім, що в ній були вперше застосовані нові форми оперативного мистецтва по прориву позиційної оборони. Був організований і здійснений прорив на широкому фронті одночасно чотирма арміями, що наносили фронтальні удари на декількох операційних напрямках, що злилися в наслідку в загальний прорив австро-німецького фронту. Уперше була проведена фронтова наступальна операція, здійснювана спочатку чотирма, потім п'ятьма, а згодом шістьма арміями, що скінчилась зломом оборони на всю її тактичну й оперативну глибину. У розвитку російського оперативного мистецтва і тактики під час першої світової війни, а також у розвитку світового військового мистецтва ця операція є найважливішим етапом, що поклав початок розвитку нових оперативно-стратегічних форм. Нові форми прориву позиційної оборони, застосовані Південно-Західним фронтом, намітили шляхи виходу оперативного мистецтва з цього тупика, у якому вона виявилося в позиційний період першої світової війни.

3.Бойові дії на Південно-Західному фронті

Рятуючи від повного розгрому італійську армію, а також англо-французьку на заході, російське командування почало 4 червня, раніше наміченого терміну, наступ військ на південно-західному напрямку.

На світанку 4 червня російська артилерія відкрила раптовий ураганний вогонь, що з'явився винятково ефективним. Уся лінія російського Південно-Західного фронту просто вибухнула найсильнішим артилерійським вогнем. Тепер снарядів не шкодували, тому що криза з постачанням була переборена, і від тисяч вибухів австро-угорські окопи перетворилися в справжнє пекло. Легкі гармати били щохвилини, важкі - раз у двох хвилин. Приходилося піклуватися тільки про те, щоб гармати не перегрілися. Дві доби вал гарматного вогню котився по позиціях супротивника. Він, як тоді казали, "начисто вибивав" бойовище.

У боях російські війська застосовували і хімічну зброю. Тепер усі солдати й офіцери російської армії вже мали протигази.

Після артилерійської підготовки російські частини по усьому фронті довжиною в 550 кілометрів перейшли в наступ.

Австрійці вважали свої сильно укріплені позиції, на яких вони зимували, зовсім неприступними. Один офіцер австро-угорської армії, узятий у полон на початку наступу, сказав на допиті: "Наші позиції неприступні, і прорвати їх неможливо. А якби вам це удалося, тоді нам не залишається нічого іншого, як спорудити грандіозних розмірів чавунну дошку, водрузити її на лінії наших теперішніх позицій і написати: "Ці позиції були узяті росіянами, заповідаємо усім -- нікому і ніколи з ними не воювати"".

Атака була настільки несподівана для ворога, що, незважаючи на сильні укріплення, споруджені за зимові місяці, австрійці не витримали. Їх перекинули і фронт був прорваний. Протягом перших трьох днів наступу війська Південно-Західного фронту домоглися великої перемоги . Ворожі позиції виявилися прорваними на фронті 70-80 км і в глибину на 25-35 км. Прорив був здійснений блискуче.

До кінця липня російські війська знову відвоювали частину Східної Галичини і всю Буковину.

Але намічений Брусилов наступ багато в чому залежав не тільки від дій військ цього фронту, але і від того, наскільки своєчасною і реальною буде допомога з боку Західного фронту. У самий розпал наступу, незважаючи на прохання генерала Брусилова про підкріплення військ, що наступали, резервами і боєприпасами, верховне командування російської армії відмовилося послати резерви на південно-західний напрямок і почало, як намічалося раніше, наступ на західному напрямку. Однак після слабкого удару в напрямку Барановичів командуючий північно-західним напрямком генерал Еверт відклав загальний наступ на початок липня. Тим часом війська генерала Брусилова продовжували розвивати початий наступ і до кінця червня просунулися далеко в глиб Галичини і Буковини. 3 липня генерал Еверт відновив наступ на Барановичі, але атаки росіян на цій ділянці фронту не досягли успіху. Тільки після повного провалу наступу військ генерала Еверта верховне командування російських військ визнало наступ військ генерала Брусилова на Південно-Західному фронті головним - але вже було пізно, час було загублено. Просування Південно-Західного фронту через відсутність резерву було припинено в той момент, коли ворота усередину ворожої країни були відкриті. Австрійське командування встигло перегрупувати свої війська, користуючись розвиненою мережею залізниць, підтягло великі резерви з інших фронтів до місця прориву, і супротивник встигнув зміцнитися на річці Стаходе.

Таким чином, наступ Південно-Західного фронту не знайшов виходу з позиційного тупика в Першій світовій війні. Але, незважаючи на незавершеність, ця наступальна операція являє собою видатне досягнення військового мистецтва. Успіх російських армій був значною мірою досягнутий застосуванням нового прийому прориву позиційного фронту, саме шляхом одночасних проривів фронту на окремих ділянках. Ця форма прориву укріпленого фронту для того часу була однієї з найкращих.

4.Наслідки Брусиловського прориву

Брусиловський наступ, що одержав також назву Луцького прориву, тривав близько чотирьох місяців. "Тактичні результати цієї битви, - писав історик Головін, - були величезними. Було узято в полон 8 924 офіцера, захоплено 581 гармати, 1 795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів. Таких результатів не досягала жодна наступальна операція наших союзників у 1915, 1916 і 1917 роках". Усього ж за час Брусиловського прориву супротивник втратив до 1,5 мільйонів військовослужбовців. Втрати росіян були втроє менше, з них убитими 62 тисячі чоловік.

На прикладі Брусиловського прориву і битви на Соммі можна порівняти, яких результатів і при яких силах досягали наші союзники і російська армія.

На Західноєвропейському фронті англо-французи при 4-кратній перевазі в живій силі і 5-кратному - у важкій артилерії в битві на Соммі відвоювали лише 240 квадратних кілометрів, втративши 794 тисячі чоловік (німці - 538 тисяч ). Після важких втрат 1914-1915 років російська армія здійснила Брусиловський прорив в смузі 550 кілометрів на глибину 60-150 кілометрів. Маючи незначну перевагу над австро-німецькими військами (573 тисячі чоловік у росіян і 448 тисяч у німців, 1170 легких і 168 важких гармат з нашої сторони і відповідно 1301 і 545 - з боку Німеччини ), за час проведення операції росіяни зайняли 25 тисяч квадратних кілометрів, полонили понад 450 тисяч чоловік, більш 1 мільйона знищили при власних утратах 500 тисяч чоловік. Тільки в результат цієї операції супротивник втратив у два рази більше людей, чим у сукупності в боях у Вердена і на Соммі.

Наслідки Брусиловського прориву перевершили всі сподівання. Австро-угорські війська потрапили в катастрофічне положення. Були перекинуті шість дивізій з Австро-італійського фронту. Італія була врятована. Щоб виручити свого союзника і врятувати його від остаточного розгрому, Німеччина перекинула з Франції, з-під Вердена, де в самому розпалі йшли запеклі бої, 11 дивізій на російський фронт. Армії Брусилова зштовхнулися в боях навіть з турками. Одержав полегшення і Солоникський фронт. Таким чином, Брусиловський наступ помітно полегшив положення союзників Росії.

Однак цей успіх російської армії літа 1916 року не приніс Росії вирішального стратегічного результату через відсталість і бездарність верховного командування, відсталості транспорту, відсутності озброєння і боєприпасів. Все-таки наступ російських військ у 1916 році зіграло велику роль. Воно полегшило положення союзників і разом з наступом англо-французьких військ на Соммі звело нанівець ініціативу німецьких військ і змусило їх надалі до стратегічної оборони, а австро-угорська армія після Брусиловського удару 1916 року вже не здатна була до серйозних наступальних операцій.

Під впливом перемог Брусилова 14 серпня 1916р. у війну на стороні Росії вступила Румунія. Однак ця подія тільки ускладнила становище Росії. Австро-німецькі війська швидко розгромили слабку румунську армію і зайняли Бухарест. Російський фронт розтягся до самого Чорного моря...

5. Вступ Румунії у війну на стороні Антанти

Коли Російські війська під командуванням Брусилова завдали великої поразки австро-угорським військам на Південно-Західному фронті, румунські правлячі кола порахували, що наступив зручний момент вступити у війну на стороні переможців, тим більше, що, усупереч думці Росії, Англія і Франція наполягали на вступі Румунії у війну.

Румунія, що довго вичікувала, куди подме вітер, щоб приєднатися до переможців, зненацька вирішила, що Німеччина от-от упаде і 27 серпня оголосила їй війну. У самій Німеччині був переполох: якщо навіть розважлива Румунія зважилася оголосити війну німцям, то це значить, що за кордоном сили Німеччини оцінюють дуже низько. Верховним головнокомандуючим Німеччини був призначений фельдмаршал фон Гинденбург, а фактичним розпорядником на всіх німецьких фронтах став його начальник штабу генерал Людендорф.

17 серпня Румунія самостійно почала війну в Трансільванії і спочатку досягла там деякого успіху, але коли затихли сомські бої, австро-німецькі війська без особливої напруги розгромили румунську армію й окупували майже всю Румунію, одержавши досить важливе джерело продовольства й нафти. Як і передбачало російське командування, довелося перекинути в Румунію 35 піхотних і 11 кавалерійських дивізій, щоб зміцнити фронт по лінії Нижній Дунай - Браїла - Фокшани - Дорна - Ватра.

У Росії ж багато хто був проти вступу Румунії у війну. Вона була більш корисна Антанті, як нейтральна країна. Дійсно, якби Румунія виступила на стороні центральних держав, то утворився б новий Румунський фронт, що відтягнув би на себе 20 дивізій з російської сторони. Румунія ж виступила на стороні Антанти, але це несильно змінювало справу: до грудня місяця німці зайняли велику частину Румунської території, включаючи Бухарест, і утворився той же Румунський фронт, що прикував до себе ті ж 20 російських дивізій.

У Румунії був повний хаос. Розлад залізниць не дозволяв підвозити продукти і спорядження вчасно. Спершу нашим військам заборонялося знищувати важливі об'єкти, що залишаються супротивнику. Потім дозволили. А румунські скарбники точно вираховували збитки, понесені країною від кожного вибуху заводу, моста, будинку, щоб потім представити рахунок тим, хто підривав.

Румунії необхідно було передати владу в руки Росії, мілітаризувати країну (шляхи й ін.), вивести армію для навчання російськими інструкторами і спорядження. Але цього не могло бути зроблено, тому що в державі було багато людей, які підтримують Німеччину й ті, хто бажав приєднання до Румунії не тільки австрійської Трансільванії, але і російської Бесарабії.

Література

1. "Агония сердечного согласия: царизм, буржуазия и их союзники по Антанте. 1914 - 1917" Алексеева И. В. - Ленинград "Лениздат" 1990 г.

2. "История Первой мировой войны 1914 - 1918" под редакцией Ростунова И.И. - Москва "Наука" 1975 г.

3. "Первая мировая война. 1914 - 1918" (сборник научных статей) Редакционная коллегия: Сидоров (отв. ред.) и др. -Москва "Наука" 1975 г.

4. "Новая и новейшая история" под редакцией Поповой Е.И. и Татариновой К.Н. - Москва "Высшая школа" 1984 г.

5. "1 августа 1914 года" Яковлев Н.Н. - Москва "Молодая гвардия" 1974 г.