Світове господарство у міжвоєнний період

19

Міністерство освіти і науки України

Промислово-економічний коледж НАУ

Реферат

з дисципліни «Економічна історія»

на тему «Світове господарство у міжвоєнний період»

Виконала

студентка групи 375 БЕП

Степанян А.М.

Київ-2007

Зміст

1. Економічні наслідки першої світової війни.

2. План Дауеса та його наслідки

3. Господарство розвинутих країн у 20-ті роки

4. Світова економічна криза 1929--1933 рр.

5. Господарство розвинутих країн світу у 30-х роках

1. Економічні наслідки першої світової війни

Перша світова війна тривала з літа 1914 до осені 1918 рр. Вона принесла людству важкі економічні, матеріальні й моральні втрати, численні людські жертви, призвела до загострення міждержавних економічних відносин. Мілітаризація економіки воюючих країн, їхня господарська замкнутість, заміна ринкових господарських зв'язків не ринковими, державне регулювання економіки досягли небаченого рівня.

Основні бойові дії першої світової війни відбувалися на європейському континенті, де були розташовані головні центри фінансового життя, промислового та сільськогосподарського виробництва.

Сполучені Штати Америки. Вони із запізненням (6 квітня 1917 р.) вступили у війну. Воювали США на боці країн Антанти. Зазнали незначних людських втрат. Підтримували торговельні відносини з усіма воюючими країнами. У зв'язку зі зростаючим попитом на всі види стратегічної сировини -- зброю, боєприпаси, продукти харчування, США перетворилися у економічно найрозвиненішу державу світу. Тут сконцентрувалось 1/2 світового запасу золота. Успішно розвивалась промисловість, сільське господарство, фінансово-кредитна система. Із країни-боржника США перетворилися на найбільшого кредитора. Втричі зріс експорт продуктів і товарів. У США продовжувало розвиватися ринкове господарство, на відміну від інших індустріальних країн, в яких економіка перетворювалася у ринково-регульовану.

Англія. Належала до країн-переможниць, проте війна знесилила її економіку, збільшила відставання від США. Англія зазнала значних людських і матеріальних втрат -- 1/3 національного багатства. Збільшився державний борг. Світовий фінансовий центр перемістився із Лондона, в Нью-Йорк.

Удвічі зменшився експорт товарів, натомість зріс імпорт. Продовжувалося відставання від США у розвитку окремих галузей промисловості, особливо у гірничодобувній, сталеплавильній, текстильній, суднобудівній, обладнання яких було застарілим. Водночас Англії вдалося збільшити свої колоніальні володіння* Вона частково компенсувала свої втрати за рахунок-німецьких воєнних репарацій.

Франція ще більше, ніж Англія, постраждала в роки війни. Німеччина окупувала найрозвиненіші промислові регіони Франції. Було зруйновано або вивезено фабрично-заводське обладнання, транспортні засоби. Франція втратила понад 10% працездатного населення, під німецькою окупацією опинилися кращі сільськогосподарські райони. Видатки на війну підірвали стабільність французької валюти.

Разом з тим, під час війни розпочалася індустріалізація економічно відсталих південних районів Франції, що не були окуповані Німеччиною. Тут успішно розвивалася промисловість, будувалися електростанції, військові підприємства. У південних департаментах країни розширювалося сільськогосподарське виробництво. Нестача сировини, енергоресурсів змушували промисловців дбати про інтенсифікацію виробничих процесів, запроваджувати механізацію, нові технології, що пізніше дало позитивні результати.

Японія під час війни зміцнила свій економічний потенціал. Виступаючи на боці Антанти, вона фактично не брала участі у бойових діях. Змогла розширити свої колоніальні володіння, нав'язала невигідні економічно-торговельні умови Китаю. Все це дозволило за роки війни подвоїти промислове виробництво, втричі збільшити експорт промислових товарів у Китай та країни тихоокеанського регіону.

Однак відновлення після завершення війни конкуренції на зовнішніх ринках з боку колишніх союзників по Антанті, економічна криза 1920--1921 рр. та надзвичайно руйнівний землетрус, який завдав великих людських жертв (загинуло 140 тис. чоловік) та руйнувань, поставили японську економіку перед цілим рядом серйозних проблем.

Німеччина внаслідок війни опинилася у найважчому становищі. Версальський мирний договір, підписаний між країнами Антанти і Німеччиною 28 червня 1919 року, став справжньою катастрофою для країни та народу. Згідно з договором, Німеччина повертала Франції Ельзас--Лотарингію, значні території поверталися чи передавалися Бельгії, Польщі, Литві, Данії, Чехословаччині. Саарська область переходила на 15 років під управління Ліги Націй, а її вугільні шахти передавалися у власність Франції. Німеччина була позбавлена всіх своїх колоній, її зобов'язали відшкодувати у формі репарацій збитки, завдані урядам і окремим громадянам країн Антанти. Розміри відшкодувань, встановлені спеціальною Репараційною комісією, сягали суми у 132 млрд. золотих марок.

Таким чином економіка Німеччини збанкрутувала. Вже за перші два роки після завершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внаслідок цих явищ різко погіршився життєвий рівень людей; Німеччина опинилася на грані катастрофи.

2. План Дауеса та його наслідки

Становище Німеччини викликало занепокоєння урядів країн Антанти. Саме тому США, Франція, Англія вирішила допомогти в оздоровленні німецької економіки. Цьому сприяло те, що господарство країн Антанти вийшло із кризи, породженої війною, і поступово стабілізувалося. Так, з 1922 по 1929 роки економіка США невпинно зростала, країна стала процвітаючою. З 1924 р. успішно розвивається господарство Англії та Франції.

Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною.

Основна мета плану -- відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть свою заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину в Німеччину.

План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п'ять років по 1--1,75 млрд. марок у рік, а потім -- по 2,5 млрд. марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, який очолював генеральний агент з репарацій. Цей пост займав представник США, спочатку О, Юнг, а згодом П. Гілберт.

У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною -- з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення, звідти французьких і бельгійських військ.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26--27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період -- дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% У 1929 р.

Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

3. Господарство розвинутих країн у 20-ті роки

США раніше від інших високо розвинутих країн вступили у період стабілізації, а у 1922--1929 рр. економіка США була на піднесенні. На кінець 20-х років тут виробляли майже половину промислової продукції світу, на 10% більше, ніж Англія, Франція, Німеччина, Японія та Італія разом узяті. Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва, заміна традиційних видів палива (вугілля) електрикою і нафтопродуктами. Виняткове значення мала стандартизація та уніфікація. Високого рівня досягла механізація виробництва та побуту американців. У країні різко збільшилася кількість автомобілів, з якими почав асоціюватися американський спосіб життя.

У 1922--1929 рр. автомобільні заводи СІЛА виготовили (у готовому і незібраному вигляді) понад 39 млн. автомашин. Посилена автомобілізація сприяла бурхливому розвитку ряду галузей: будівництва доріг, сфери послуг, туризму та ін.

Інтенсивно розвивалися також машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. При зменшенні загальної кількості банків (з 30 до 24 тис), їхні капітали збільшились на 21 млрд. доларів. Значно зріс експорт товарів, який у 20-х роках переважав імпорт. Американські капіталовкладення за кордоном з 1920 по 1931 рр. склали 11,6 млрд. доларів, причому 40% від цієї суми припадало на Європу, а 22% -- на Латинську Америку.

Економічне піднесення 20-х років у США справедливо називають роками «проспериті» -- процвітання. Однак у цей же період в економіці почали проявлятися явища, які згодом вилилися у найбільшу в історії США кризу.

Економіка Англії на відміну від США розвивалася повільніше. Лише в кінці 20-х років було досягнуто передвоєнного рівня розвитку. Ряд галузей промисловості (металургійна, вугледобувна, суднобудівна, текстильна) переживали спад. Держава вкладала значні інвестиції в авіаційну, автомобільну, електротехнічну та деякі інші галузі, завдяки чому вони успішно розвивалися. Нові галузі давали, однак, всього 10% обсягу промислового виробництва країни. Спостерігалося технічне відставання ряду галузей, що призвело до збільшення собівартості та зниження конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку. Великобританія залежала від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини, що також негативно позначалося на економіці країни.

Франція вступила в період економічного піднесення V 1924 р. Промислове виробництво перевищило довоєнне, а його річний приріст до 1930 р. складав у середньому 5 відсотків. Швидкому економічному зростанню сприяло: повернення Ельзасу і Лотарингії з їхніми металургійними і текстильними підприємствами; окупація Саару; величезне будівництво у розорених районах; репарації з Німеччини (8 млрд. золотих марок).

Успішно розвивалися нові галузі виробництва: автомобільна, авіаційна, електротехнічна, радіотехнічна, хімічна. Франція перетворилась на індустріально-аграрну країну. Важливим прибутком країни залишалось лихварство. Так, у 1929 р. вся промисловість дала прибуток 10,5 млрд. франків, а цінні папери -- у 3 рази більше.

Мільярдні репарації сприяли стабілізації франка, що спричинило ріст капіталовкладень. Темпи зростання промислового виробництва у Франції були найвищими серед розвинутих країн.

Німеччина на початку 20-х років переживала політичну та економічну дестабілізацію. Вона втратила зовнішні ринки, занепало промислове і сільськогосподарське виробництво, зазнала краху кредитно-фінансова система. Однак реалізація плану Дауеса вже незабаром дала відчутні результати.

Величезні капіталовкладення, висока господарська культура і національна самосвідомість німецького народу сприяли стабілізації господарського життя країни. Було оновлено основний капітал важкої промисловості, в яку вкладалося найбільше капіталів. Поступово Німеччина стала випереджати Англію з експорту машин та індустріального обладнання. Прискореними темпами розвивалися хімічна та електротехнічна галузі промисловості.

Японія вийшла із повоєнної економічної кризи у 1924 р. Успішно переведено економіку на мирні рейки. Поступово нарощувалося промислове виробництво. Виплавка чавуну та сталі до кінця 20-х років подвоїлася. Цьому сприяло освоєння родовищ кам'яного вугілля та залізної руди в Кореї та Маньчжурії, окупованих Японією.

Текстильна галузь, продукція якої складала 40% промислового виробництва, також успішно розвивалася, а японські текстильні вироби не поступалися знаменитим англійським.

У 20-х роках спостерігалася інтенсивна концентрація виробництва і капіталів, подальша монополізація економіки. Особливість монополій Японії полягала у їхньому тісному зв'язку з державою, імператорською родиною, які вкладали в економіку великі інвестиції, сприяли впровадженню новітніх досягнень науково-технічної революції.

4. Світова економічна криза 1929--1933 рр

Наступний циклічний спад виробництва на зламі 20-30-х років вилився у справжню економічну катастрофу, найбільшу в історії індустріального господарства.

США. Криза розпочалася різким падінням цін акцій на нью-йоркській біржі наприкінці жовтня* 1929 р. .Біржовий крах розорив багато тисяч власників цінних паперів. Одразу ж почався небачений в історії спад промислового виробництва і торгівлі. Так, випуск автомобілів, виплавляння чавуну і сталі скоротилися на 80%. У цілому промислове виробництво і торгівля скоротилися вдвічі. За роки кризи збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Мільйони громадян постраждали, втративши своє майно, нагромадження, робочі місця. Криза призвела до небаченого росту безробіття. На околицях міст виросли «гувервілі» -- селища із халуп, у яких жили безробітні та їхні сім'ї (названі в «честь» президента СІПА Герберта К. Гувера (1929-1933 рр.). Зростала кількість голодуючих, жебраків. Мав місце масовий рух безробітних, «голодні походи» на Вашингтон. Безробіття досягло астрономічної цифри -- 17 млн. чол.

Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду, який відмовився від втручання в економічне життя.

Німеччина. Для неї криза мала катастрофічні наслідки. Незважаючи на величезні економічні здобутки, зумовлені "дауесизаціею", країна опинилася у глибокій кризі. Різко скоротилося промислове виробництво, з'явилася велика кількість банкрутств (біля 30 тис. виробників). Припинили свою роботу навіть окремі галузі (сталеплавильна). Катастрофічно зменшився експорт. Якщо у 1929 р. він оцінювався у, 13483 млн. марок, то у 1934 р. впав до 4167 млн. Кількість безробітних у Німеччині досягла 8 млн. чол. Німеччина не мала змоги виплачувати репарації.

План Юнга. Стурбовані катастрофічним становищем Німеччини, уряди США, Англії, Франції та деяких інших країн вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий у честь творця іменем О. Юнга американського банкіра. Затвердили його на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. У 1930 р., достроково, було припинено окупацію Рейнської області. Проте вже у 1931 р. Німеччина, у зв'язку з поглибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репараційних платежів. У тому ж році план Юнга припинив своє існування що й підтвердила Лозанська конференція у 1932 р.

Економічна криза у Німеччині тривала до початку 1934 р., коли намітились ознаки стабілізації. Внаслідок кризи у Німеччині до влади прийшов один із найжорстокіших в історії людства політичних, режимів -- нацистський.

Англія. Економічна криза розпочалася дещо пізніше (в кінці 1929 р.). Найбільші труднощі виникли у зв'язку з перевиробництвом, з реалізацією товарів. Існувала проблема кредитів. Зупинялися тисячі підприємств, зростала кількість безробітних. У 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 р.

Англійський уряд своєчасно вжив цілий ряд заходів, спрямованих на подолання кризових явищ і оздоровлення економіки. При сприянні держави здійснювалася концентрація виробництва, встановлювався контроль за випуском продукції, її реалізацією та цінами. Все це робилося з допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв тощо. Під час кризи виникли і діяли змішані державно-приватні підприємства.

Виходу із кризи сприяла зовнішньоекономічна політика держави. У 1931 р. було створено «стерлінговий блок» 25 держав. Саме вони допомогли Англії подолати економічну кризу. Оздоровленню економіки сприяла також ліквідація у 1931 р. золотого стандарту фунту стерлінга.

Франція у 1929 р. зуміла уникнути руйнівної дії світової економічної кризи. Проте у 1930 р. «велика депресія» торкнулася її економіки.

Економічна криза у Франції була затяжною і тривала до 1936 р. Найбільшого удару зазнала легка промисловість, підприємства, якої знаходились у приватному секторі. Виробництв вовняних і шовкових тканин скоротилося вдвічі. Криза промисловості переплелася з аграрною кризою. Різко знизився (на 10%) рівень сільськогосподарського виробництва. У цій країні особливо відчутними були «ножиці цін». Деякі галузі промисловості так і не вийшли із кризи, а їхній занепад продовжувався до другої світової війни.

Японія в середині 1929 р. опинилася в епіцентрі, світової економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства країни -- торгівля зазнала найтяжчого удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробництво сільськогосподарської, на 32% -- промислової продукції. У роки економічної кризи налічувалося до 10 млн. безробітних.

Японський уряд вирішив виходити з кризи шляхом мілітаризації країни та воєнної агресії. Вже в 1931 р. японська армія захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Капіталовкладення направлялися переважно в ті галузі економіки, які були пов'язані з воєнною промисловістю.

5. Господарство розвинутих країн світу у 30-х роках

У другій міжвоєнній декаді в господарстві розвинутих країн відбулися важливі зміни, викликані завершальним ходом індустріалізації, економічною кризою та її наслідками. Держава в цей період стала одним із визначальних чинників економічного життя, брала на себе дедалі більші економічні функції. Почалася заміна ринкових структур, які розвалювалися під час кризи, державним регулюванням і навіть плануванням. Методи і мета державного втручання у національні господарства відрізнялися у різних країнах. У СРСР, наприклад, економічна політика стала взагалі антиподом ринкової. В Індустріально розвинутих країнах справа не дійшла до повної ліквідації .ринкових відносин, а ступінь державного регулювання суттєво відрізнявся.

Сполучені Штати Америки. «Новий курс» Ф. Рузвельта. Економічна катастрофа початку 30-х років за своїми кількісними показниками була у США не менш глибока, ніж у Німеччині. Однак у США ресурси для відновлення і подальшого розвитку господарства виявилися більшими. При цьому ступінь втручання американської держави в економіку був таким же, як і в Німеччині, проте мета державного втручання, наслідки втручання виявилися зовсім іншими.

Вихід з економічної кризи у США тісно пов'язаний з іменем президента Франкліна Делано Рузвельта, який чотири рази обирався американським народом на цей пост. Програма виходу із кризи відома під назвою «новий курс». Фактично це передвиборна програма Ф. Рузвельта. Здійснювався «новий курс» упродовж 1933--1938 рр.

Перший етап чинності «нового курсу» тривав з 1933 по 1934 рр. Насамперед проведено реформи у фінансово-кредитній сфері. У березні 1933 р. було закрито всі банки країни, припинено обмін банкнот на золото, яке взагалі вилучалося з обігу.

Ф. Рузвельт здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи перспективним банкам. Кредитним установам США, між іншим, заборонялося поєднувати депозитні операції з торгівлею акціями, чим розмежовувався ринок довготермінових і короткотермінових кредитів. Складовою частиною банківської реформи було страхування дрібних і середніх депозитів.

У 1933 р. було прийнято закон про відбудову промисловості (НІРА). Він передбачав запровадження у різних галузях промисловості «кодексів чесної конкуренції», які фіксували ціни на продукти, рівень виробництва, розподіляли ринки збуту, встановлювали розміри заробітної платні тощо. Основне призначення кодексів -- підтримка конкурентноздатного виробництва. У тому ж році розпочав діяти закон про регулювання сільського господарства (ААА), спрямований на підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Документ, серед інших заходів, передбачав надання грошової компенсації фермерам, які скорочували зернові посіви і поголів'я худоби. Тимчасові труднощі уряд компенсував відповідною фінансовою підтримкою. Здійснювалися заходи з інтенсифікації, механізації сільськогосподарського виробництва.

На другому етапі чинності «нового курсу» (1935--1938 рр.) було прийнято важливі акти соціального характеру. У 1935 р. введено в дію закон про трудові відносини (т. зв. закон Вагнера). У ньому фіксувалося право робітників на об'єднання у профспілки, проведення страйків і підписання колективних угод. У тому ж році вперше в історії США вступив у дію закон про соціальне страхування і допомогу безробітним.

У 1938 р. набув чинності закон про справедливий найм робочої сили, що встановлював мінімум заробітної плати і максимум тривалості робочого дня для деяких категорій робітників. Закон заборонив використання дитячої праці.

У тому ж 1938 році було прийнято новий закон про регулювання сільськогосподарського виробництва. Метою державного регулювання у цій сфері тепер стала боротьба за збереження родючості ґрунту. Для цього фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ або за введення сівозмін, які щадять землю. Таким чином, здійснювався і контроль за рівнем сільськогосподарського виробництва.

Державне регулювання економіки у СІЛА успішно використовувалося і в наступні десятиліття. Воно базувалося на економічній теорії Джона Кейнса («Загальна теорія зайнятості, процентів і грошей» 1936 р.). За його іменем державне регулювання отримало назву «кейнсіанство».

Англія, як і США, подолала наслідки економічної кризи. Проте виходила вона з неї дуже повільно. Наприкінці 30-х років у країні панувало значне безробіття. Англійська промисловість залишалася на рівні 1929 р. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано. Спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях був застій, а в. автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній прогрес, значний приріст продукції.

Сільське господарство Англії у 30-х роках відставало від промисловості. Воно перебувало у стані застою і-лише на 35% задовільняло потреби населення в сільськогосподарській продукції. За її імпорт держава розплачувалася золотом або дефіцитними товарами. Англійські хлібороби були не самостійними господарями, а лише орендарями. Вони платили лендлордам, власникам землі, ренту, яка становила 20% валового врожаю. Вартість їхньої продукції була значно вищою, ніж у американських фермерів, які нікому не сплачували ренту, оскільки були незалежними господарями на своїй землі;

Якщо внутрішня торгівля Англії дещо нормалізувалася, то зовнішня переживала значні труднощі в зв'язку з посиленням конкуренції з боку СІЛА, Японії, Німеччини. Хоча Англія до самої другої світової війни зберігала перше місце в світовій торгівлі, однак впритул до неї підходили -СДІА, які зуміли відтіснити її на друге місце в світовому експорті, значно поступаючись, правда, за розмірами імпорту.

Але особливо небезпечним для Англії виявився економічний і політичний наступ фашистської Німеччини, яка швидко; витісняла англійські товари в Західній і Південно-Східній Європі та Латинській Америці. Як і перед Першою світовою війною, англо-німецька конкуренція в основному проявлялася в області експорту товарів, насамперед готових промислових виробів.

Наприкінці 1937 р. в Англії вибухнула нова економічна криза, яка привела до спаду виробництва (за 1938 р. випуск промислової продукції впав на 14%). З цієї кризи країні вдалося вийти лише в обстановці підготовки до нової світової війни, яка потребувала збільшення воєнного виробництва.

Франція. Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схожий на поступ американської, німецької, англійської. Він виявився особливо повільним, затяжним. Застій у головних галузях був тривалішим порівняно з іншими країнами. Зберігалося дрібне виробництво, де було зосереджено близько 40% всіх промислових робітників. Загалом французька промисловість за рівнем механізації і продуктивності праці відставала від всіх провідних держав.

Не могло вийти зі стану кризи французьке сільське господарство. Хоч обсяг його виробництва порівняно з 1913 р. зріс на 10%, однак цього було замало, щоб забезпечити країну харчовими продуктами. Держава почала ввозити їх з-за кордону. У Франції посилився процес концентрації фінансово-кредитних установ. До 1939 р. шість найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни. Французькі монополії підтримували взаємовигідні відносини з іноземними корпораціями. Банки охоче вкладали капітали в промисловість, нерідко за межами країни. Лише в 1936--1938 рр. з Франції вивезли 100 млрд франків. Внаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку. Похитнулася національна валюта -- франк. Знизився курс продажу акцій на біржах, здійснювалася емісія облігацій, інших цінних паперів, скоротилися вклади громадян у банки.

Погіршувалося міжнародне економічне становище Франції, її питома вага в світовому промисловому виробництві знизилася 3.7% в 1913 р. до 4% в 1938 р. Аналогічною була ситуація і в світовому експорті, де в результаті гострої конкурентної боротьби частка країни за період 1913--1938 рр. скоротилася з 7,2 до 3,7%. Франція, таким чином, поступалася не тільки СДІА, Англії і Німеччині, але й Японії та Канаді

Німеччина. Економічна криза призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі із. А. Гітлером. Його уряд вже у перші роки свого правління пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя.

На кошти держави було розгорнуто будівництво автострад, що дозволило відразу різко скоротити чисельність безробітних та пожвавило будівельну індустрію.

Із середини 30-х років основна увага була зосереджена на прискореному розвитку військової промисловості. Лозунг «гармати замість масла» став наріжним каменем внутрішньої політики фашистської Німеччини. За 1933--1938 роки військові витрати зросли з 620 млн. до 15,5 млрд. рейхсмарок. З метою стимулювання економічного росту вводилися податкові пільги. При одночасному зростанні витрат та зниженні додатків виник дефіцит бюджету, який покривався випуском паперових грошей. Щоб не допустити інфляції та зростання цін, уряд ввів контроль над цінами та зарплатою. Почався поступовий перехід до карткової системи розподілу. Це ще більше посилило масштаби державного регулювання економіки.

Особливістю економіки нацистської Німеччини було те, що всі підприємства були об'єднані в галузеві картелі і підпорядковані Імперському міністерству господарства. У 1936 р. було прийнято чотирирічний план розвитку військової промисловості Німеччини, а уповноваженим з його реалізації призначено Германа Герінга. Створене ним відомство взяло під контроль всю економіку країни. Заводи державного концерну «Герман Геринг» виплавляли більше 7 млн. т сталі, на них працювало 600 тис. чол.

Нацисти встановили жорсткий контроль над ринком робочої сили та трудовими відносинами. Національні інтереси ставились вище інтересів окремих громадян. Було ліквідовано профспілки. Вводилася загальна трудова повинність.

Однак свобода підприємництва була суттєво обмежена. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною регламентацією. Найкращі умови для розвитку отримали виробники металу, палива, хімічних речовин, але не готової продукції, не товарів широкого вжитку. Вийшло так, що не виробники кінцевої продукції, які стоять найближче до споживача, а виробники сировини (вугілля, залізної руди) та напівфабрикатів (чавуну, сталі, коксу і т. ін.) почали визначати стратегію розвитку німецької економіки. Це призвело до занепаду експортних галузей, а зовнішня торгівля жорстко контролювалася. Зменшувалася залежність країни від імпорту. Доцільно відзначити, що такий комплекс заходів прискорив, вихід Німеччини із кризи. Вже у 1935 р. було досягнуто докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно його перевищено. Скоротилося безробіття. Однак в цілому економіка Німеччини потрапила у зачароване коло: пріоритетний розвиток військових галузей гальмував інші, в т. ч. й ті, що працювали на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військових галузей. Економічна експансія замінювалася військовою, в результаті якої нацисти планували встановити свою гегемонію в Європі.

Японія, як і Німеччина, виходила з економічної кризи 1929--1933 рр. шляхом мілітаризації. Після встановлення окупаційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання китайських територій. У 1937 р. їй вдалося захопити деякі провінції на півночі, а згодом -- і в інших частинах Китаю. Війна набула затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80% державного бюджету, що покривався за рахунок емісії паперових грошей.

Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів робітників і службовців до становища кріпаків. Профспілки було розігнано, робочий день продовжено до 14--16 год., заробітну плату зведено до мінімуму.

3 великим напруженням працював в умовах війни аграрний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30% збувало у власності безпосередніх виробників -- селян.

У 30-х роках посилився вивіз японського капіталу у країни Південно-Східної Азії. Його обсяг лише в 1939--1941 рр. збільшився вдвічі. З такою торгово-фінансовою експансією Японії не могли змиритися інші країни, насамперед США та Великобританія.

Отже, наприкінці 30-х років знову проявилися різкі протиріччя між провідними країнами світу, насамперед Німеччиною, Італією, Японією, з одного боку, та США, Англією, Францією, з другого. їхні причини коренилися у намаганні правлячих кіл найбільш розвинутих держав вирішити свої проблеми за рахунок інших.

Загостренню суперечностей між двома групами країн безумовно сприяла економічна криза 1929--1933 рр., яка не лише призвела до краху фінансових систем, падіння виробництва, зростання безробіття, розвалу системи соціального захисту, кризи інститутів влади, поляризації політичних сил в середині індустріальних країн, але й збільшила вододіл між багатими й бідними державами, посилила агресивність зовнішньої політики останніх. Сильним дестабілізуючим фактором було існування комуністичного режиму з його ідеєю «світової революції». Тому демократичні держави проводили свою зовнішню політику, прагнучи зіштовхнути два тоталітарних режими: фашистський і комуністичний.

Не останню роль у розв'язуванні другої світової війни відіграло економічне, технологічне й військове співробітництво між СРСР та Німеччиною, що розгорнулося після підписання Рапалльського договору. У ході цього співробітництва рейхсвер отримав можливість налагодити на території СРСР підготовку офіцерів хімічних військ, танкістів, льотчиків, а також приступити до проектування та виготовлення наступальних, видів зброї (танків, літаків, отруйних речовин тощо), чого він не мав права робити на території Німеччини. У свою чергу вищі офіцери червоної армії проходили стажування у штабах рейхсверу. На першому етапі другої світової війни Радянський Союз; підписавши з Німеччиною пакт про ненапад та договір про дружбу й кордон, був фактичним союзником останньої. Цьому були прямі підтвердження -- спільна агресія проти Польщі,: санкціонована Німеччиною агресія СРСР проти Фінляндії і відторгнення від Румунії Бессарабії; а також Північної Буковини. Анексія СРСР Латвії й Естонії, а також той факт, що за 7 млн. марок Німеччина поступилася СРСР Литвою в обмін на старопольські землі -- усе це були спільні агресивні дії тоталітарних режимів.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Проаналізуйте економічні наслідки першої світової війни для воюючих країн.

2. Як розвивалося господарство світу у 1920-ті роки?

3. У чому полягала суть планів Дауеса та Юнга? Якими були їх причини та наслідки?

4. Охарактеризуйте світову економічну кризу 1929-1933 рр. та її особливості у провідних країнах світу.

5. Чим різнилися шляхи виходу зі світової економічної кризи США та Німеччини?

6. Якими були економічні причини другої світової війни?