Ярослав Мудрий

9.

10.

Вступ

Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики - Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високо розвитою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам'яні храми й ошатні дерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди своїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. …На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу. Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам'ятки. Головними писемними джерелами є літописи: “Повість временних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам'ятки - кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.

1. Київська Русь від Аскольда та Діра до Ярослава Мудрого

Отже, слово “Русь” виникло не як етнонім, а як політична назва державного об'єднання, яке спочатку об'єднувало лише полян, древлян, дреговичів та чернігівську частину сіверян. В останній чверті ІХ ст. влада київських князів поширюється на полочан і смоленських кривичів.

Докорінною причиною утворення держави у східних слов'ян як і у всіх інших народів, було виникнення соціально неоднорідного суспільства, тобто суспільства з приватною власністю, майновою нерівністю, соціальним розшаруванням.

Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Удосконалення знарядь праці підвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів.

Особливістю і додатковим стимулом генезису державності у східних слов'ян була загострена потреба в організації захисту від зовнішньої загрози - в першу чергу з боку хозар, об'єднаних у потужний каганат, а також варягів, Візантії, Польщі.

Формування державного апарату стимулювала також перспектива отримання великих прибутків від великих торговельних шляхів у разі налагодження їх утримання і охорони.

В умовах Київської Русі Х ст. конкретними формами державності були: окняження земель (підкорення владі державного центру територій племінних княжінь) і поширення на ті землі систем збирання данини, управління й судочинства.

Першими київськими князями, існування яких зафіксоване літописцями, були Аскольд і Дір. Полянське князівство Кия, Аскольда і Діра стало етнокультурним, політичним і соціальним осереддям, довкола якого наприкінці ІХ ст. почала зростати Руська держава.

Близько 882р. новгородський князь Олег спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістю захопив Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держави: “Хай буде Київ матір'ю градам руським”. З того часу надходять систематичні відомості про розвиток державності на Русі. Князювання Олега в Києві (882-912) почалося згідно зі свідченням “Повісті временних літ” зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях. Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь. Були приєднані землі ільменських словен та псковських кривичів. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.

Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала добрі наслідки: в останні роки його правління у Києві владі князя підкорялися поляни, ільменські словени, сіверяни та інші народності.

Справу Олега, за свідченням “Повісті временних літ”, 912р. продовжив його наступник Ігор. Він знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали було після звістки про кончину Олега.

Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополі та інших грецьких містах.

Під впливом військової дружини князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі.

Єдиний відомий з літопису син Ігоря - Святослав був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона жорстоко придушила повстання древлян навесні 945р. Ольгою також були влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.

В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту було охрещення Ольги та укладення союзної русько-візантійської угоди.

Недовге князювання у Києві сина Ольги Святослава (964-972) сповнене майже безперервними походами і битвами. Під час князювання Святослава Давньоруська держава була розширена й зміцнена.

Святослав провів адміністративну реформу, перед тим як вирушити в другий і останній похід до Болгарії. Цей захід поклав початок державній реформі, в результаті якої вся давньоруська держава опинилася під владою однієї князівської династії.

Другий похід Святослава на Болгарію не мав успіху. Повертаючись до Києва Святослав загинув в бою з печенігами. 11 червня того року, за свідченням автора середини ХІ ст. Іакова Мніха, Володимир вокняжився в Києві.

За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов'янської етнокультурної спільності. Володимира можна назвати першим реформатором на Русі. Крім адміністративної він провів і судову реформу.

Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.

В часи князювання Володимира Святославовича завершується другий етап у складанні державності на Русі.

Але найзначнішого розквіту Київська Русь добула при правлінні Ярослава Мудрого. Цей час історики називають заключним етапом складання державності на Русі.

2.Ярослав Мудрий - як історична постать

Ярослав Мудрий (близько 978 - 02.02.1054) - видатний державний дія і полководець Київської Русі, великий князь київський (1019 - 1054рр.). Син великого київського князя Володимира Святославовича і полоцької княжни Рогнеди Рогволодівни. Майбутній князь народився калікою і до тривалого часу не міг ходити. Коли все ж таки став на ноги, ходив при храмуючи. Щоб позбавитись цього, Ярослав кожен займався з мечем. Через деякий час мало хто міг помітити хворобу. У Історичних джерелах це є ще одною з причин, по яким Ярослав не дуже любив боротьбу та війни, а більше намагався займатися дипломатією. Неохоче їздив верхом, але з превеликим задоволенням читав, вивчав іноземні мови, писав та перекладав. (один з літописців помічав, що Ярослав також любив рибну ловлю та відводив цьому вільний час).

Його батько, Володимир Святославович, більшість часу проводив у походах та битвах, тому родинного тепла маленький Ярослав майже не відчував з дитинства. Навіть у вільний час за батьком дуже близько він не спілкувався: однією з головних причин цього були складні стосунки батька за матір'ю, а Ярослав був завжди на її боці.

Ярослав Мудрий з'єднав під владою Києва майже всі східнослов'янські землі, поріднився з багатьма європейськими дворами.

Перший період життя Ярослава Мудрого пов'язаний з боротьбою за київський престол. Коли він досягнув зрілого віку, батько Володимир посадив його ростовським князем, а біля 1013 року після смерті старшого брата Вишеслава Ярослав стає новгородським князем.

* Князювання

З великою завзятістю і наполегливістю Ярослав Володимирович продовжував зовнішню політику свого батька і діда. Але він розширив її масштаби, удосконалював методи проведення відповідно до зростаючої господарської, військової, політичної потужності держави.

Коли Володимир роздавав території своїм синам, десятирічному Ярославу спочатку дістався Ростов, а потім, після смерті Вишеслава, він став князем Новгорода. Новгородський престол вважався тоді другим після Києва, та Ярослав просидів на ньому майже чверть століття.

Тут пройшли його юність, сформувався характер та саме тут він проявив себе непоганим правителем, гідним посісти київський престол.

Користуючись підтримкою новгородської еліти, він у 1014 році відважився на відкритий виступ проти батька - Ярослав відмовився платити Києву данину у три тисячі гривень. Під час підготовки до походу проти непокірного сина Володимир раптово помер. Політична ситуація у країні загострилася, почалась феодальна війна за владу.

Після смерті батька в 1015 році Ярослав Мудрий в боротьбі за київський престол розбив війська Святополка та посів київський княжий престол. Військо Святополка було розбите, але Ярослав не хотів вбивати брата та повторювати гріх Каїна з біблейських притч. Тому він дозволив Святополку покинути ці землі. Через декілька років, а саме у 1018 році Ярослав пошкодує про це. Святополк, покинувши свої минулі володіння, взяв собі на допомогу польські війська свого брата, Болеслава І та примусив Ярослава покинути Київ.

Через рік Ярослав все ж таки переміг над двома братами та став Великим князем. В результаті братовбивчої війни Ярославом та його військами були вбиті святі брати Борис і Гліб та Святослав. (Хоча є версія, що вони були вбиті Святополком, якому було приписано і прізвисько «окаянний»).

Прагнучи об'єднати всі руські землі, Ярослав Володимирович змушений був вести боротьбу проти свого брата Мстислава Володимировича, князя тьмутороканського і чернігівського. Цю битву Ярослав програв та був змушений відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на схід від Дніпра, крім Переяславщини. Ярослав розумів, що зараз не зможе відвоювати територію у ще одного брата - Мстислава, тому вирішив стати його помічником. У 1024 році Ярослав з Мстиславом уклали мир, і після цього почалося порозуміння та співпраця між братами. Ярослав Мудрий допомагав Мстиславові у боротьбі з касогами і ясами у 1029 р., поширивши свої володіння до Кавказьких гір; а Мстислав -- у скріпленні й поширенні держави Ярослава Мудрого на захід від Дніпра. 1030 на півночі Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував м. Юріїв, у 1030 -- 1031 війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські міста, які 1018 загарбав Болеслав І. Тоді ж Ярослав здобув від Польщі смугу землі між ріками Сяном і Бугом; там збудовано міста Ярослав і Белз.

У 1036 році Мстислав помирає та Ярослав об'єднує під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави, окрім Полоцького князівства, яке було виділено Володимиром святим в уділ роду Ізяслава. У 1036 році за літописом, Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів і нібито, за літописом, на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 Софійський собор. Хоча останні дослідження Софії Київської спростували це твердження літопису. За аналізом графіті, серед яких є датовані 1022 року, а також за іноземними писемними пам'ятками, насамперед німецькими (Хроніка Титмара Мерзебурзького), Собор святої Софії був збудований ще Володимиром Великим. І зараз у деяких джерелах згадуються обидва князя.

Ярослав Мудрий добивався укріплення міжнародного авторитету стародавньої Руської держави, реабілітація та укріплення старих кордонів, а також підтримки дружніх відношень з сусідніми державами.

Ярослав робив неодноразові походи на войовниче балтійське плем'я ятвягов; у літописах згадується і його походи на Литву. Тим самим Ярослав прагнув забезпечити вихід Русі до Балтійського моря, укріпити безпеку її північно-західних кордонів.

*Софія Київська.

Зараз я хочу трохи відступити від своєї головної теми та розповісти про Софійський собор.

Як я вже казала, що точно ні один літописець не стверджував хто саме заклав перші камені Софії Київської. Але одна з легенд стверджує, що Софійський собор збудував Ярослав Мудрий або в 1017, або у 1037 році на честь перемоги над печенігами ,на тому місці, де відбулася битва.

"Софія" у перекладі з грецької означає "премудрість Божа". Саме цю цитату й викладено мозаїкою на фронтоні собору, де написано "Божия сила та Божия мудрість Софія". І справді, Софія Київська стала символом світла і розуму. Софійський собор у давнину був не лише головним митрополичним храмом Київської Русі, а й головним культурним осередком. Тут князь Ярослав заснував першу на Русі бібліотеку, школу, тут велося літописання, переписування і перекладання книг, відбувались церемонії "посадження" князів на київський престол - коронації , прийоми іноземних послів. Софійський собор був також князівською усипальницею, де поховані князь Ярослав та його син Всеволод, князь Володимир Мономах та інші. До наших днів зберігся лише саркофаг Ярослава Мудрого.

Софія - це величезний п"ятинефний храм довжиною (без виступів) 37, а шириною - 55 метрів. Завершували собор тринадцять куполів.

Фасади Софії оздоблені декоративними нішами, орнаментом, мозаїкою, живописом та фресками. Частина фресок, що збереглися в Софійському соборі, датується ХІ століттям -- вони були виконані під час будівництва собору. Крім фресок і мозаїк, собор прикрашали численні різьблені деталі з мармуру та шиферу. Софійський собор став зразком для спорудження однойменних храмів у Новгороді та Полоцьку.

За своє майже тисячолітнє існування Софія зазнала ворожих пограбувань, часткових руйнувань, добудов та перебудов. Серед оригіналів, що донесли до нас з ХІ століття велич життя є і Оранта - безцінний зразок мозаїки. Не меньш визначним шедевром є сцена "Євхаристія", що розміщена на стіні абсиді під Орантою, лік Христа-Пантократора (Вседержителя) на внутрішньому боці головної бані.

Як видно, Софія Київська протягом віків відігравала роль найбільшої святині Києва, тоді як Києво-Печерська лавра відігравала роль найбільшої святині України. У 1776 році імператриця Катерина ІІ своїм указом закрила Софійський собор та передала його митрополитові під резидецію. Через нецерковний стан Софії, у ХХ столітті їй вдалося уникнути долі інших великих соборів та церков.

Територію Софійського собору, а нині це є музеєм, заповідником - можна ніби «розділити на частини».

1. Софійський собор - головна споруда ансамблю.

2. Дзвіниця собору - поєднання всіх споруд заповідника. У 1633 р., коли Київський митрополит Петро Могила заснував при Софійському соборі чоловічий православний монастир, біля стін собору було побудовано дві дерев'яні дзвіниці (1632-1648 р.). Пожежа 1697 р. знищила дерев'яні монастирські споруди. Першою новою кам'яною спорудою на Софійському подвір'ї в 1699-1707 р. (одночасно з відбудовою собору), стає монументальна Софійська дзвіниця, яку раніше називали “Тріумфальною”.

3. Будинок митрополита

Зведений у 1722-1730 рр. одночасно з Трапезною і Хлібнею за архієпископа Київського і Галицького Варлама Ванатовича. Згодом майже кожен з митрополитів прибудовував до нього нові частини або провадив внутрішнє переобладнання будинку.

4. Трапезна (тепла Софія) - поєднання обідньої зали та церкви.

5. Бурса

6. Брама Заборовського

7. Південна башта

8. Братський корпус

9. Мури

10. Хлібня

11. Пристінний корпус

Нещодавно Софію Київську було занесено у перелік світових багатств "ЮНЕСКО".

*Родина та династичні зв'язки Ярослава Мудрого.

Сам Ярослав походив з родини Володимира Великого та Рогнеди, полоцької княжни. Так як у деяких джерелах вказуються два імені дружини Ярослава - Ірина та Анна, є всі підстави вважати, що або Інгігерда, яка отримала при хрещенні ім'я Ірини, була однією з дружин Ярослава, або Ірина - Інгігерда перед смертю пішла в монахині та отримала ім'я Анна (під цим ім'ям вона була канонізована Російською християнською церквою як перша княгиня, яка постриглась у монахині перед смертю).

Київська династія підтримувала родинні стосунки с більшою кількістю феодальних держав Європи. За кожним шлюбом стояли політичне узгодження, мирні та союзницькі відношення з конкретною державою, які лише підтверджували зростання міжнародного престижу Русі.

Всі сини Ярослава були одружені на володарських принцесах - Візантії, Польщі, Німеччини. Його дочки були видані заміж за правителів різних країн. Старша Ганна - за француз кого короля Генріха 1, Анастасія - за угорського короля Андрія, молодша красуня Єлизавета - за норвезького короля Гарольда.

Сестра Ярослава Марія - Доброніга була дружиною польського князя Казмиміра Відновителя.

Сини:

Ілля. (1034-?) Перший син Ярослава

Володимир (1020-1052)- можливо був одружений з Одою, дочкою графа Леопольда зі Штаде біля Бремену.

Ізяслав (1024 - 1078) в 1040 був одружений а Гертрудою, дочкою польського князя Мєшка ІІ, родича Генріха ІІІ.

Святослав (1027 - 1076) був одружений з Одою, дочці саксонського графа Леопольда

Всеволод (1030 - 1093) в 1046 був одружений з Анастасією, дочкою імператора Костянтина Мономаха.

Ігор (? - 1060) був одружений з германською принцесою Кунигундою, графинею Орламіндською.

В'ячеслав (1034 - 1057)

Доньки:

Єлизавета (Еллісіф) Ярославна (? - 1076) - була дружиною норвезького короля Гаральда Суворого

Анастасія (Аґмунда) Ярославна (? - 1097)-була дружиною угорського короля Антраша І

Анна (Аньес) Ярославна (? - 1077) війшла заміж за французького короля Генріха І.

В деяких джерелах повідомляється, що Ярослава мудрого також називали «тестем Європи».

*Досягнення й значення діяльності Ярослава.

Під час правління Ярослава Мудрого Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу.. Збудовано Софійський собор, в якому згодом було поховано в саркофазі Ярослава Мудрого та його дружину Ірину . Створено бібліотеку Софійського собору. Також у Соборі проходили усі урочисті заходи та проводились прийоми дорогих гостей. При соборі були засновані бібліотека, у якій зберігалися не лише книги, а й важливі державні документи, та центр писання книг.

При Ярославі почалося активне церковне та громадянське будівництво у Києві, розмах якого відповідав міжнародному престижу держави та значення його столиці. Вагомо збільшилася територія міста. Був встановлений новий київський центр, який за площею у сім разів був більший за старий.

Біля Софійського собору були возведенні Богородична церква та храми Георгія і Ірини (на честь християнських святих, свого і своєї дружини). Прообразами цих споруд були архітектурні спорудження Константинополя і Єрусалиму; вони покликані були символізувати переміщення до Києва центру православного світу.

У Новгороді та Полоцьку будуються схожі Софійські собори, у Чернігові - величний Спасо - Преображенський собор. За часів його правління було затверджено владу Русі на західному березі Чудського озера і виведено російські кордони до Прибалтики. Тут було засновано місто Юр'єв (нинішній естонський Тарту). Місто отримало свою назву на честь Георгія-Юрія, таке було християнське ім'я Ярослава Володимировича.

Також було побудовано міста Корсунь, Гюргів (нині - Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. Продовжувалося карбування срібних монет.

Ярослав робив неодноразові походи на войовниче балтійське плем'я ятвягов; у літописах згадується і його походи на Литву. Тим самим Ярослав прагнув забезпечити вихід Русі до Балтійського моря, укріпити безпеку її північно-західних кордонів.

Після битви під Лиственом діяльність Ярослава в основному пов'язана з просвітою і християнством Русі. Можливо, одній з причин відмови Ярослава від звичної для князя військової діяльності стала важка травма, отримана їм під час боротьби з братами: обстеження останків Ярослава показало, що у нього була перерубана нога, через що князь повинен був сильно кульгати і в кінці життя навряд чи міг обходитися без сторонньої допомоги. Ярослав канонізував перших святих: князя Володимира за введення християнства у Русі, та братів Бориса і Гліба, які загинули у 1015 році.

Також в середині 50-х років 9 століття Під Києвом виник знаменитий монастир Печенегський. У витоків його створення стояв Іларіон, священик великокняжої церкви в селі Берестів, загородньої резиденції великих князів. Іларіон був глибоко віруючою людиною. З ім'ям «Іларіон» зв'язаний і перший церковний Статут Ярослава, тобто система церковної юрисдикції, віднесення до відомства церкви ряду справ, пов'язаних з родинним і шлюбним правом. Це були норми, які допомагали формуванню сім'ї, зміцненню моногамії на противагу язичеській безлічі, освітленню приватної власності, підвищенню авторитету центральної влади. Статут вводить заборона на умикання наречених, захищав честь дівчини, строго карав батьків за примус дітей до вступу до браку. Новий церковний судебник захищав честь дівчини, давав їй ширшу виставу в суді. Церква виступала в Статуті захисником християнської моральності, закликала до гуманізму, стримувала жорстокості тих ранніх століть російської історії. У 1051 році на загальних зборах російських єпископів Іларіон, відомого церковний діяч, філософ та письменник, русич за походженням був вибраний митрополитом. Це стало досить важливим ідеологічним заходом Ярослава.

«И постави Ярослав Ларіона митрополитом», - повідомляє літопис. Цей акт став першим кроком до створення незалежної від Константинополя Київської митрополії.

Завершення будівництва збіглося із створенням "Слова про Закон і Благодать", яке було виголошено 25 березня 1038. Тоді ж був написаний перший російський літопис -- так зване «Прадавнє зведення». У "Повісті минулих літ" міститься похвальний відгук про просвітницьку діяльність Ярослава. За свідченням літопису, князь поклопотався про переклад російською мовою багатьох грецьких книг, які склали основу бібліотеки у Софійському храмі. Ярославу приписується також складання першого російського законодавчого акту "Російської Правди".

Князь турбується про перепис необхідних книг. Авжеж, більша кількість літератури була церковною, богослужебною, але поступово розповсюджувалися книги та трактати з історії, філософії, права, юридичних наук. Кожна книга мала велику цінність. Текст писали на пергаменті. Перепліт прикрашали коштовними каміннями, емаллю, золотом та сріблом. Нажаль книжна колекція Ярослава не дійшла до наших днів. Можливо, книги загинули під час монголо - татарського нападу у 1240 році, а можливо просто були поділені між кількома монастирськими бібліотеками. З Софією Київською пов'язаний і новий етап у розвитку київського літопису. Статті цього періоду не тільки містять розповіді про історичні дії, але й підводять підсумки діяльності князя Ярослава.

Ярослав Мудрий намагався уникнути помилок батька - Володимира, та ще при житті залишив синам політичний заповіт - настоювання про те, як жити далі. Хоча країна і була поділена між синами та племінниками Ярослава, однак належала вона усьому роду.

Ярослав призивав синів слухати старшого брата Ізяслава, який становився великим князем київським та верховним сюзереном. Таким чином, мудрому князю на декілька десятиліть вдалося визначити характер державної структури та на деякий час позбавити синів від усобиць.

За часів Ярослава християнська церква набула на Русі ширшого поширення і придбала певну вагу в суспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, який, по відгуках сучасників, відрізнявся великою набожністю, знанням церковних вигадувань. За життя він отримав прізвисько "Мудрого”.

Ярослав Мудрий увійшов до історії не лише як крупний державний діяч. Він показав себе і як людина, що зуміла здолати самого себе. Не володіючи фізичною силою, будучи кульгавим, Ярослав був безстрашним воїном і безстрашно вів військо в бій. Народившись ще в язичеській сім'ї, він став справжнім християнином. Великий князь в той же час показав себе людиною виключно різностороннім.

3.Ярослав Мудрий - герой поеми Івана Кочерги

Ярослав Мудрий був великим князем Київської Русі. Його життя вивчали і вивчають зараз багата кількість літературних наукових діячів та істориків. Але ж і письменники, і поети відобразили князя у своїх творах.

Видатний український драматург Іван Кочерга довгі роки виношував задум написати п'єсу про Ярослава Мудрого. І ось, повернувшись до Києва у 1944 році після евакуації, автор зміг реалізувати задумане.

Головний герой романтичної драми «Ярослав Мудрий» - великий князь Київської Русі Ярослав Мудрий, який жив і творив в одинадцятому столітті, який був мудрим правителем і політичним діячем, під час правління якого Київська Русь набула небувалого розквіту. Образ князя привабив Івана Кочергу передусім як образ суперечливий, у якому поєдналися, з одного боку, лицарська відвага, державний розум, підтримка науки, знань, щедрість. А з іншого честолюбство, лукавство, лякливість. В уяві драматурга постала трагічна постать людини енергійної, запальної, активної, яка шукала істину і помилялася, дбала про добробут вітчизни і забувала про деяких гідних її синів.

Князь був великим патріотом своєї країни. Він любив рідну землю і готовий був віддати за них життя. Ярослав турбувався про те, щоб народ жив у мирі. Як можна бути спокійним і щасливим, коли в країні неспокій? Ради спокою і припинення міжусобиць Ярослав скарав Конятина, який постав у Новгороді проти єдності Руської землі. Заради миру, дбаючи про інтереси держави він, люблячий батько, ніжний і лагідний у становленні до дочок, змушений був одружити їх з іноземцями, хоча сам дуже гірко переживає розлуку з дітьми. Нелегко люблячому батькові назавжди розлучитися з ними, та інтереси вищої політики вимагали цього: Руська земля одержала сильних союзників. Ярослав гордий за свою Батьківщину і пишається тим, що в його жилах тече кров рідного народу. Князь утверджує політичну самостійність та національну самобутність своєї країни. Ярослав пишається своєю країною, її славною історією, високою культурою, мовою. Спочатку князь бореться за великокнязівський престол, а потім за повне підкорення своїй владі князівств.

Влада для нього - лише засіб створити умови для мирного життя, для розвитку науки, культури:

…вищих я не відаю скарбів,

Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,

Які весь вік я боронив….

Ці патріотичні прагнення князя знає та розуміє народ. Тому він підтримує Ярослава.

Образ Ярослава Мудрого непростий і неоднозначний. Він виступає і як державний діяч, і як не позбавлена помилок людина. Часом князь буває занадто запальним і несправедливим. Але все це відступає на задній план перед його любов'ю до країни, до Вітчизни - матері. «Боже правий, як важко творити правий суд!» - говорить він. Йому ж належать і мудрі слова, викликані важкими роздумами про своє життя і діяння: «Береться мудрість не із заповітів, а із шукань і помилок гірких».

Наділений багатьма позитивними рисами характеру, Ярослав чинить як справжній громадянин і воїн, видатний державний діяч, людина, велична своїми помислами і ділами. Це мудрий книголюб, творець першого зведення законів, натхненний будівничий. З історії відомо, що Ярослав все ж таки приділяв велику увагу не війні, як багато його попередників, а мирним справам: будівництву, торгівлі, налагодженню взаємозв'язків з іншими країнами та освіті.

…Я ж все життя не відаю спокою,

В трудах і битва ізджу по Русі,

А я б хотів ости і храми строїть,

Кохатися в премудрості й красі,

І більшої я радості не знаю.

І книга ось предивная такая

Ще більше душу веселить мені,

Ніж славная побіда на війні.

Постать Ярослава Мудрого стала центром п'єси. Хоча Іван Кочерга і подекуди ідеалізує свого героя, він намагається зобразити Ярослава не тільки як правителя, а й як звичайну людину з усіма притаманними їй слабостями. Та князь має силу подолати ці слабості, підкорити все головній меті - створенню сильної держави, здатної протистояти нападам ворогів.

Розповідь про Ярослава Мудрого автор обмежує 1030 - 1036 роками, коли великий князь зміг подолати міжусобні сварки та зупинити навали печенігів. Монах Сильвестр так характеризує князя:

А скільки він зазнав тяжких трудів,

В яких боях кривавих ополчився,

Які попправ крамоли і лукавства,

Аж поки прах їх не розвіяв вітер,

На отній стол не сів і поти вітер,

І цілу Русь як древце об'єднав.

Іван Кочерга змальовує Ярослава Мудрого суворим, але далекоглядним політиком, він помічає все, що діється в державі, розуміє, що міжусобиця - це прямий шлях до занепаду країни. У князя інша мета - створити могутню державу. Він розуміє, що досягнути цього можна лише шляхом миру, адже війна знесилює країну.

А часом задля збереження миру доводилось робити досить жорстокі вчинки. Так, наприклад, Ярослав звелів скарати новгородського посадника Конятина, який спробував порушити «мирний лад». Жорстокість і складність рішення князя виявляється ще й тому, що колись Костянтин допоміг йому, і син страченого посадника Микита, що прийшов до Києва помститися за батька, убачає у вчинку Ярослава невдячність, ознаки тиранії. На його думку, людина, яка так швидко забуває добро, не має права на те, щоб керувати країною, а й жити. Але Ярославом керують не особисті почуття, а державні інтереси, він перш за все князь. А тому не має права на слабкодухість. Девізом його життя став афоризм знаменитого митрополита Іларіона: «Раніш закон, а потім благодать».

Ярослав не хоче крові ворожої, але світ навколо ще надто жорстокий, і мудрий князь розуміє - поки що людей може втримати лише сила:

…мудрий лад

Не посадити кроткими руками,

Немов троянд і лілій тихий сад.

Як дикий ліс мотиками, роками

Державне поле треба корчувать,

Щоб виросла на ньому благодать.

Да буде мир!

На противагу своїй дружині Інгігерді, яка відчуває міцний зв'язок з варягами і постійно захищає їх інтереси, Ярослав почуває себе русичем:

Народ мій тут, на рідних цих просторах,

Від Києва до Ладоги живе.

І не заброд Ісландії суворих, -

Мене своїм він предком назове.

У творі Івана Кочерги ми також можемо дізнатися про долю великого князя. Автор писав свою п'єсу, базуючись на історичні факти, тобто я можу впевнено стверджувати, що твір містить у собі досконалі історичні данні.

4. Висновок

Літописні дані з приводу смерті Ярослава суперечливі; вважається, що він помер 20 лютого 1054, проте, багато дослідників називають інші дати. Перед смертю Ярослав заповідав київський престол старшому з тих, що залишилися в живих синів, новгородському князеві Ізяславу, караючи синам жити в світі.

Правління Ярослава здобуло йому на Русі велику славу і любов; за його розум і начитаність у другій половині 19 століття йому дали прізвисько Мудрого. Ярослав дуже любив читати книги і збирав їх. Для нього перекладали книги з грецької мови і купували книги слов'янські.

Збори книг, влаштовані Ярославом при головному Київському храмі св. Софії, служило на загальну користь і було доступним тим, хто дійсно цінував книжкову мудрість. Ярослав, за словами літописця, “насіяв книжковими словесами серця вірних людей”: він владнував школи, будував церкви і наказував духівництву учити людей, наставляючи їх в новій християнській вірі. Таким чином Ярослав прославився як просвітитель Русі.

Він був і її міцним захисником, діяльно охороняючи кордони держави від зовнішніх ворогів. Йому удалося наголову розбити печенігів і назавжди відігнати їх від Києва (1034). Значення цієї перемоги Ярослава над печенігами не було затьмарено навіть невдачею зробленого при нім набігу на Візантію (1034). 3-х літня війна з греками, викликана цим набігом, була останнім зіткненням Русі з Візантією і закінчилася звільненням росіян з полону, захоплених греками під час набігу.

Київська держава при Ярославі, поза сумнівом, окріпнула і процвітала. Ярослав володів, великими багатствами, що дозволяли йому робити обширні і прекрасні споруди. У Києві він збудував чудовий храм Св. Софії і дещо інших кам'яних храмів і монастирів. Для своїх споруд Ярослав виписав з Греції майстрів і будівельні матеріали. Все це він робив не щадивши засобів і тому добивався блискучих результатів. При Ярославі торгівля на Русі зв'язувалася тісними відносинами з Німеччиною, Францією, Угорщиною, Польщею і скандинавськими країнами.

Використана література:

1. Довідник з історії України. (І.Підкови та Р.Шуста.)

2. Історія України. Запитання і відповіді. (Бойко)

3. Герої України у казках і легендах. (О.А.Волосевич)

4. Великі українці. (Н.Астепенко, О.Барашкова)

5. Малий словник з історії України (К.Либідь)

6. Українська радянська енциклопедія у електронному вигляді.