Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка

12

Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка

Зміст

Вступ

Розділ I. Реформування Літературного товариства ім. Т. Шевченка

1.1 Передумови до утворення НТШ

1.2 Початковий етап діяльності НТШ

Розділ II. Досягнення на науковій ниві діячів НТШ

2.1 Структура в товаристві

2.2 Заслуги діячів

Висновки

Використана література

Вступ

На межі XIX - XX ст. національний рух на всій території України виразно політизувався. Керівництво ним перебрали на себе новоутворені політичні партії, програми яких передбачали докорінні зміни соціально-економічного і політичного ладу, повну ліквідацію національного поневолення України чужоземними імперіями, впровадження цивілізованих основ суспільно-політичного життя українського народу на демократичних засадах автономії або федерації чи навіть повної державної самостійності.

Процес консолідації української нації набув ще більшої сили. Зміцніли суспільно-політичні та культурні зв'язки між східноукраїнськими і західноукраїнськими землями, дедалі зростала їх роль у національно-культурному і політичному русі.

Розділ I. Реформування Літературного товариства ім. Т. Шевченка

1.1 Передумови до утворення НТШ

Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка (НТШ) - науково-культурна громадська організація, що довгі роки виконувала функції Всеукраїнської академії наук. Засноване у Львові в грудні 1873 року (спершу - як Літературне товариство ім. Т. Шевченка) завдяки спільним зусиллям національної свідомої інтелігенції з Наддніпрянської України та Галичини у відповідь на репресії, яким піддавалось українське друковане слово в Російській імперії. Фінансовою основою для створення послужили 20 тис. австрійських крон, пожертвуваних Є. Милорадовичем. Фундаторами товариства також виступили О. Кониський, Д. Пильчиків, М. Жученко, С. Качала. Метою товариства було „вспомагати розвою руської (малоруської) словесності”. Першими головами товариства були К. Сушкевич (1874 - 1885), С. Громницький (1885 - 1886), Д. Гладилович (1886 - 1892).

Наприкінці 1880 року у середовищі київської Громади (В. Антонович та О. Кониський) визріла ідея перетворення товариства у виключно наукову установу. У Галичині цю ідею підтримала група народовців* на чолі з О. Барвінським, яка задля досягнення культурно-просвітницьких цілей ішла на компроміс з польськими та австрійськими урядовими колами. Відповідно до цього плану в 1892 році товариство перейменовано в Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка.

* Народовці - суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції, що виникла в 1860-х роках у Галичині.

1.2 Початковий етап діяльності НТШ

У перше десятиліття діяльність товариства мала скромний характер: його коштом вийшли два річники журналу „Правда” та „Дослідження у галузі руської мови” (1880 рік, німецькою мовою) О. Огоновського. З 1885 року товариство перебрало видання журналу „Зоря” (виходив до 1898 року), який став всеукраїнським літературним органом і поширювався (після заборони 1894 року - нелегально) у Наддніпрянській Україні. Головним завданням реорганізованого товариства було „плекати та розвивати науку і штуку в україно-руській мові, зберігати та збирати всякі пам'ятки старинності і предмети наукової України-Руси”. З 1892 року почав виходити головний друкований орган товариства - „Записки НТШ” (редактор першого тому Ю. Целевич, 2-4 томів О. Барвінський). Першими головами товариства були Ю. Целевич (1892 - 1893) і О. Барвінський (1893 - 1897).

Розділ II. Досягнення на науковій ниві діячів НТШ

2.1 Структура в товаристві

Утворено три секції - історично-філософську, філологічну, математично-природничо-лікарську. Секції формували комісії. Розпочалася організація бібліотеки і музею НТШ. У 1898 році була проведена реформа статуту НТШ, згідно з яким звання „дійсного члена” товариства присвоювалося лише на підставі наукової кваліфікації. Відповідно до цього 1899 року був вибраний перший академічний корпус учених - членів НТШ у складі 32 чоловік як із західноукраїнських так і східноукраїнських земель. Окрім українських учених, у складі товариства 1903 - 1914 років почесними членами було прийнято 19 членів-чужоземців, науковців зі світовим ім'ям - Я. Бодуена де Куртене, О, Брюкнера, В. Бехтерева, А, Єнсена, О. Пипіна, О, Шахматова та інших.

Питання про подальше удосконалення організаційної структури стали у центрі дискусій, які точилися в НТШ 1899 - 1913 роки і призвели до затяжної кризи. За цими дискусіями крилися ідейно-політичні та особисті розходження серед дійсних членів товариства.

Масштаби діяльності товариства значно зменшилися великою мірою внаслідок розгрому, вчиненого російськими військами підчас окупації Львова (1914 - 1915рр.) та через репресії польського окупаційного режиму. Польська влада позбавила товариство права видання українських шкільних підручників, що було одним із основних джерел його прибутків, та організації університетських курсів для українських студентів. Кількість видань за міжвоєнний період зменшилася до близько 350 назв. Незважаючи на це, товариство продовжувало розбудовувати свою академічну структуру. Відповіддю на заборону польської влади вести роботу із студентською молоддю стало створення та діяльність під проводом НТШ Львівського (таємного) українського університету. Збільшено кількість комісій, утворено окремі науково-дослідницькі інститути, започатковано нові серії видання - „стара Україна” (1924 - 1925рр.), „Сьогочасне й минуле” (1939 рік), „Лікарський вісник” (томи 4 - 17, 1920 - 1939рр.; видання НТШ з 1926 року), „Збірник фізіографічної комісії” (томи 1 - 7; 1915 - 1938рр.). Тривало видання „Записок НТШ” , які поділялися на дві серії - „Праці історично-філософської секції” (редактор І. Крип'якевич, 1924 - 1937рр.) та „Праці філологічної секції” (редактор К. Студинський, 1925 - 1929рр.), Я. Гординський (1935 рік), В. Сімович (1937рік).

Закордонними членами НТШ були обрані М. Планк, Д. Гільберт, Ф. Кляйн (всі з 1924 року), А. Ейнштейн (1929 рік) та інші. Всього з 1899 року по 1939 рік НТШ нараховувало 333 дійсних членів (з них близько третини становили закордонні члени), об'єднаних у 3 секції та 20 комісій.

2.2 Заслуги діячів

Період найбільшого розвитку НТШ розпочався 1894 року переїздом до Львова М. Грушевського. З 1894 року він очолив історично-філософську секцію, а з 1897 року був обраний головою НТШ. З 1895 року став редактором „Записок НТШ” і перебрав на себе всю видавничу діяльність товариства. За час його головування НТШ видало близько 800 томів наукових праць, зокрема 112 томів „Записок”. М. Грушевський зініціював низку інших періодичних видань: „Хроніка НТШ” (томи 1 - 74; 1900 - 1939рр.), „Збірник історично-філософської секції НТШ” (томи 1 - 17, 1898 - 1934рр.; у цій серії вийшло вісім томів (1898 - 1913рр.) його „Історії України-Руси”), „ Збірник філологічної секції” (томи 1 - 23, 1898 - 1937рр.), „Збірник математично-природничо-лікарської секції” (томи 1 - 32, 1897 - 1939рр.), „Джерела до історії України-Руси” (томи 1 - 22, 1895 - 1924рр.), „Українсько-руський архів” (томи 1 - 15, 1906 - 1921рр.), „Етнографічний збірник” (томи 1 - 40, 1895 - 1929рр.), „Студії з поля суспільних наук і статистики” (томи 1 - 5, 1909 - 1938рр.) та інші. Крім М. Грушевського винятково велику роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли І. Франко та В. Гнатюк, які очолювали різні структурні одиниці товариства, редагували серійні та окремі видання, зокрема випускали у 1898 - 1905 „Літературно-науковий вісник” та керували Українською видавничою спілкою.

У результаті загострення конфлікту в 1913 році М. Грушевський полишив посаду голови НТШ. Після його відходу обов'язки заступника голови НТШ виконував С. Томашівський (1913 - 1918рр.) та В. Щурат (1919 - 1921рр.). У міжвоєнну добу головами НТШ були В. Щурат (1921 -1923рр.), К. Студинський (1923 - 1932рр.), В. Левицький (1932 - 1935рр.). І. Раковський (1935 - 1939рр.).

НТШ було ініціатором двох капітальних видань - „Української Загальної Енциклопедії” (томи 1 - 3, 1935 рік, за редакцією І. Раковського) та „Атласу України і суміжних земель” (1937 рік), підготовлених географічною комісією НТШ на чолі з В. Кубійовичем.

Творчий доробок НТШ з 1873 року по 1939 рік становив 1172 томи різних видань, у тому числі 943 томи серійних наукових публікацій. Найважливіші досягнення були здобуті у галузі суспільних дисциплін: історії (праці М. Грушевського та його учнів І. Джиджори, І. Крип'якевича, І. Кревецького, М. Кордуби, С. Томашівського та інших), філологій та літературознавства (роботи М. Возняка, О. Огоновського, К. Студинського, І. Франка), етнографії, фольклористики та мистецтвознавства (публікації В. Гнатюка, М. Зубрицького, Ф. Колесси, В. Шухевича), антропології (Ф. Вовк, І. Раковський), бібліографії (І. Левицький, В. Дорошенко) та інші. Крім цього, при НТШ діяли Бактеріологічно-хімічний інститут та Інститут нормальної і патологічної психології, три музеї: культурно-історичний, природописний і музей історично-воєнних пам'яток. Бібліотека НТШ на 01.01.1939 налічувала 73 тис. назв книжок у 200тис. томах і являла собою найкращу збірку україніки - друків українською мовою та друків, присвячених українознавству в інших мовах.

НТШ належать безсумнівні заслуги у розробці української наукової термінології. Історична роль товариства полягає у виведені української науки за межі українознавства. До найважливіших досягнень членів НТШ у галузі точних і природничих наук слід віднести відкриття І. Пуляєм катодного проміння (названо пізніше рентгенівським), синтез І. Горбачевським сечової кислоти, праці М. Зубрицького в галузі теорії математики, внесок С. Рудницького та В. Кубійовича у дослідження географії України та інше.

Активізація діяльності НТШ у міжвоєнну добу стала значною мірою завдяки встановленню контактів з Всеукраїнською Академією Наук (ВУАН), насамперед - завдяки спільним зусиллям К. Студинського та М. Грушевського, який з 1924 року керував кафедрою історії України історико-філологічного відділу ВУАН. Членами ВУАН були обрані С. Смаль-Стоцький, В. Гнатюк, К. Студинський, І. Горбачевський, С. Дністрянський, М. Возняк, Ф. Колесса, В. Щурат. У свою чергу членами НТШ стали академіки В. Вернадський, Д. Багалій, А. Кримський, Д. Яворницький та інші. 1927 року К. Студинський та І. Свєнцицький взяли участь у харківській конференції, яка затверджувала новий український правопис. Цей правопис був впроваджений в усі видання НТШ.

Кінець цій співпраці поклали репресій проти української інтелігенції у Радянській Україні кінця 1920 - 1930-х років. Їхніми жертвами стали, зокрема, ті члени НТШ, які виїхали в УРСР у пошуках роботи або за ідейними переконаннями (А. та І. Крушельницькі, С. Рудницький). Члени НТШ були позбавленні звання академіків. У самій Галичині це призвело до відставки з поста голови НТШ К. Студинського, якого звинувачено у співпраці з радянськими репресивними органами. В умовах, коли ВУАН в Києві втратила можливість розвивати незалежну українську науку, НТШ перебрало на себе цю функцію. Після окупації Західної України радянськими військами НТШ було „добровільно” самоліквідовано 14.01.1940 року, а його установи і майно передано АН УРСР. Частина членів НТШ врятувалася втечею у німецьку зону окупації (І. Раковський), інші знайшли працю в інститутах львівської філії АН України, деякі з них ( Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко) були знищені органами НКВД.

Під час німецької окупації відновлення діяльності НТШ не було дозволено. Засідання комісій та секцій відбувалися таємно. Обов'язки голови НТШ виконував І. Бондар. У нелегальній діяльності НТШ брали участь учені з Наддніпрянської України, які опинилися поза радянською територією - О. Оглоблин, Л. Окіншевич, Н. Полонська-Василенко.

Після закінчення війни члени товариства, які знаходяться у західній зоні окупації Німеччини, відновили у березні 1947 року діяльність НТШ. Сьогодні на Заході існує 4 осередки товариства - у Франції, США, Канаді, Австралії. Вони продовжили видання „Записок НТШ” (з 1947 по 1988 рік вийшло 52 томи). 1949 - 1993 роки НТШ видало багатотомну „Енциклопедію українознавства” (текстова частина: томи 1 - 3 українською мовою, 1949 - 1952 роки; томи 1 - 2 англійською мовою, 1963 - 1970 роки; перший том переведений у 1982 році; словникова частина: томи 1 - 10 українською мовою, 1955 - 1984рр.; томи 1 - 5 англійською мовою, перероблена і доповнена 1985 - 1993рр.).

Висновки

Представники передової української інтелігенції „народовці”, ідеологами яких були В. Барвінський, А. Вахнянин, О. Огоновський, котрих підтримували по той бік кордону В. Антонович, Марко Вовчок, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький та інші, прагнули до національного відродження. Щоб протистояти полонізації вони 1873 року заснували у Львові Літературне товариство ім. Т. Шевченка. На базі цього товариства у 1892 році було створено Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Вони пропагували історичні знання в народі, видавали твори українських письменників, створили мережу бібліотек, читалень, музичних і хорових колективів тощо. Через масові репресії та окупаційний режим в роки війни товариство було закрито, а його діячів карали засланнями і розстрілами. Але таке положення речей не завадило проводити таємні зустрічі і підпільну діяльність товариства, що певним чином продовжувало впливати на культурний і політичний руху.

У жовтні 1989 року на зборах ініціативної групи львівських учених відновлено НТШ у Львові. Головою відновленого товариства обрано О. Романіва, вченим секретарем та редактором „Записок НТШ” - О. Купчінського.

НТШ належать безсумнівні заслуги у розробці української наукової термінології. Історична роль товариства полягає у виведені української науки за межі українознавства.

Використана література

1. Історія України: Посібник / За ред. Г.Д.Темка, Л.С. Тупчієнка - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. - 480 с. (Альма-матер)

2. Історія України / За ред. В.Ю. Короля - К.: Видавничий центр „Академія”, 2005 (Альма-матер)

3. „Руська трійця” в історії суспільно-політичного руху і культури України. - К.: Наукова думка, 1987.

4. Сарбей В.Г. Національне відродження України. - К.: Альтернативи, 1999.