Дитинство Гітлера

5

Дитинство Гітлера

Гітлер народився 20 квітня 1889 року. Мати Гітлера, Клара, була симпатичною й складною жінкою. Будучи простою неосвіченою селянською дівчиною, вона працювала прислугою в будинку свого дядька Алоіса Гітлера. Вона стала його коханкою, а коли померла його дружина, Клара вже була вагітна. Коли вони одружилися, їй було 24, а овдовілому Алоісу - 47 років. Клара була працьовитої й відповідальної, і, хоча шлюб цей був не дуже щасливим, вона ніколи не скаржилася, а виконувала свій обов'язок сумлінно й без зневіри. Єдине, у чому її можна було дорікнути, так це в повній відсутності критики, в обожнюванні сина, що з дитинства придбав відчуття своєї винятковості.

Батько - Алоіс Гітлер - набагато менш симпатична фігура. Він був незаконнонародженою дитиною і тому носив спочатку прізвище своєї матері - Шікльгрубер - і лише значно пізніше перемінив її на прізвище Гітлер. Він не одержав ніякого змісту від батьків і все зробив у своєму житті сам. Завзята праця й самовиховання допомогли йому пройти шлях від дрібного службовця австро-угорської митниці до "вищого чина".

Алоіс Гітлер не був тираном, хоча й був авторитарною особою; вважав своїм обов'язком визначати долю своїх синів до настання їхньої зрілості. Наскільки відомо, він ніколи не застосовував до Адольфа тілесних покарань; він дорікав йому, сперечався з ним, намагався роз'яснити йому, що для нього добре, а що погано, але він не був тією грізною фігурою батька, що вселяє синові не тільки повагу, але й жах.

Усього в Алоіса Гітлера було семеро дітей, з них один позашлюбний і двоє, що народилися після шлюбу. Адольф Гітлер був третьою дитиною від третього шлюбу його батька. Родина Гітлерів була недружня. І сам Адольф Гітлер дуже холодно ставився до родичів, зокрема до рідної сестри Паулі і єдинокровному братові Алоісу. Єдина людина, до якої Гітлер відчував родинні почуття, була його єдинокровна сестра Ангела Гітлер, по чоловіку Ангела Раубал.

Раннє дитинство Адольфа Гітлера (до шести років: 1889-1895)

Маля було улюбленцем, мати берегла його як зіницю ока, ніколи не лаяли й завжди виражала свою ніжність і замилування, усе, що він робив, було чудово Батько по роду служби мало бував вдома, тобто не міг зробити благотворний вплив на формування хлопчика. Шестирічний Адольф пішов до школи. Отут він уперше відчув необхідність постійно кому-небудь підкорятися".

Дитинство Гітлера (із шести до одинадцяти років: 1895-1900)

Так чи інакше, а п'ять років хлопчик провчився в народній (початкової) школі без проблем. Він був, імовірно, розумніше багатьох однокласників, учителі до нього краще ставилися (з поваги до соціального статусу родини), і він одержував гарні оцінки, не додаючи до того особливих зусиль.

Отроцтво і юність (з одинадцяти до сімнадцяти років: 1900-1906)

Надходження Гітлера в реальне училище (середню школу) і перші роки після смерті батька з'явилися вирішальним поворотним пунктом у негативному розвитку його характеру й підсилили тенденцію формування злоякісних рис цієї особистості.

Уже на першому році навчання він учився так погано, що був залишений на другий рік. У наступному році, щоб перейти в третій клас, він повинен був здавати екзамени з деяких предметів. У четвертий клас його перевели з умовою, що він піде в іншу школу.

У ці роки Гітлер ще більше відійшов від дійсності. По суті, він ніким не цікавився - ні своєю матір'ю, ні своїм батьком, ні своїми братами й сестрами. Його єдиним, жагучим інтересом були військові гри з іншими дітьми, причому він був керівником і організатором. Військові ігри виконували кілька функцій. Вони давали йому почуття задоволення в тім, що він мав силу переконання й міг змусити інших підкорятися йому.

Після смерті батька, коли мати намагалася повернути його з небес на землю, він, пішовши з реального училища, вирішив залишитися будинку й "читати, малювати й мріяти. Мати турбувалася про нього й умовляла його ставитися до життя серйозніше. Вона не наполягала на тому, щоб він став чиновником, однак намагалася розбудити в ньому серйозний інтерес хоч до якої-небудь справи. Вона послала його в Мюнхен в Академію мистецтв. Там він прожив кілька місяців, і на цьому всі й закінчилося.

Мати зробила ще одну спробу розбудити в Адольфа інтерес. Вона дала йому гроші для 4-тижневі поїздки у Відень. Він надіслав їй пари поштових листівок, його орфографія й розділові знаки, однак, були набагато нижче рівня, якого можна було б очікувати від 17-літнього юнака, що відвідував 4 роки реальне училище. Мати дозволила йому брати уроки музики й Гітлер займався цим кілька місяців, але відмовився й від музики, тому що йому не подобалося розучувати гами.

На початку 1907 р. мати Гітлера надала йому фінансову можливість переїхати у Відень, щоб вивчати живопис в Академії мистецтв. Завдяки цьому Гітлер став повністю незалежним. Незабаром після приїзду у Відень Гітлер з'явився в Академію мистецтв і подав заяву про допущення до щорічного вступного іспиту. Він, мабуть, не сумнівався, що його приймуть. Однак іспит він не здав; витримавши перший екзаменаційний етап, другий він провалив.

Сам Гітлер пише в книзі "Майн кампф": "Я був так упевнений в успіху, що відмова була для мене як грім серед ясного неба". Він пише, що здійснення його творчих прагнень зірвалося "через людські стереотипи мислення": адже в нього не було атестата зрілості.

Оточуючим людям Гітлер казав, що вчиться в Академії мистецтв. Він ще раз подав заяву в Академію мистецтв, але цього разу не був допущений навіть до першого іспиту.

Більше року він провів у Відні, не займаючись нічим серйозним. На вступних іспитах він двічі провалився, однак продовжував затверджувати, що перебуває на шляху у велике мистецтво. Не відбувшись як художник, він не мав більше подібних виправдань. Він одержав відсіч саме в тій області, що, за його переконанням, обіцяла йому велике майбутнє. І йому не залишалося нічого іншого, як обвинуватити професорів Академії, суспільство й увесь світ. Тоді, мабуть, початку міцніти його ненависть до життя. Із цього моменту Гітлер майже повністю ізолювався від людей.

Незабаром у нього закінчилися гроші, і він таємно покинув квартиру, не заплативши за житло. Почалася пора важких випробувань. Він ночував на ослонах, у нічліжках, а до грудня 1909 р. став справжнім бурлакою й проводив ночі в притулку, що існував на засоби філантропічного суспільства захисту бездомних. Але при цьому він нічого не робив, щоб заробити собі на життя. Гітлер не відбувся не тільки як художник, він не відбувся і як представник німецького середнього класу, як ситий, добре одягнений бюргер із пристойним утворенням, що має право й звичку нехтувати представників нижчих шарів.

Це був самий критичний, самий гіркий період його життя. Він тривав не дуже довго - бути може, пари місяців, і закінчився без усяких зусиль із його боку. У той же момент його становище покращилося незабаром після того, як він подружився зі старим бурлакою Ханші, з яким він почав займатися продажем листівок, які сам малював.

На все життя нацистський фюрер зберіг ненависть до інтелігенції, нападав на освіту й на людей освічених. В “Майн кампф" він називав педагогів “мавпами” і “тупицями". І ще через багато років, в 1942 році, у власній ставці Гітлер знов-таки не раз лаяв гімназію, гімназичні порядки, педагогів. Читаючи його висловлення про школу, не знаєш, чому більше дивуватися: злопам'ятності нацистського фюрера або його неуцтву.