Особливості соціально-економічного розвитку антів

2

Контрольна робота

по предмету: «Історія України»

Особливості соціально-економічного розвитку антів

На території стародавніх городищ Подніпров'я, Подністров'я, Побужжя в IV ст. н. е. об'єдналася в державний союз група слов'янських племен -- антів. Анти являли собою частину слов'ян-венедів Слов'ян під назвою венедів згадували старогрецькі та римські письменники від VII в. до Р. X.: Гесіод, Геродот, Софокл, Скілан, Корнелій Непот, Пліній, Таціт, Птоломей. Дехто зв'язував їх з Балтійським узбережжям, але Таціт відносив їх до степів Придніпров'я, де кочували сармати.. Ґотський історик Йордан писав, що «анти найхоробріші між ними (венедами), живуть над луком Чорного моря, від Дністра до Дніпра», але за іншими відомостями, в тому числі Павла Диякона, можна зробити висновок, що в V ст. держава антів охоплювала значно ширшу територію -- від Дону, Чорного моря до рік Висли, горішніх Варти та Одри і частини Богемії.. Перша згадка про них у писемних джерелах датована 375, остання -- 602 р. н. е.

Виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами (О. Шахматов, М. Погодін, С. Соловйов та ін.). На відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти -- прямі предки українського народу або навіть перші українці .За твердженням М. Брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди -- сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». Цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» -- антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.

Анти займалися хліборобством, скотарством, полюванням і бортництвом.

У антів панувала орна й подсечно-огневая система землеробства. Орна - коли ділянка землі засівали кілька років до його виснаження, а потім переходили на новий. Подсечно-огневя - вирубували й розкорчовували ділянка лісу, дерева спалювали, золою вдобрювали землю й також використали два-три роки, а потім розчищали нову ділянку. Займалися й скотарством: розводили коней, велику рогату худобу, свиней, овець, кози.

Як знаряддя праці використали сокиру, мотику, заступ, серп, ціпи, кам'яні зернотерки

В основним знаряддям праці було рало, а пізніше - дерев'яний плуг із залізним наконечником - лемешем.

Господарство носило натуральний характер: вироблялися головним чином продукти землеробства й скотарства, необхідні для задоволення насущних потреб.

Розселившись по Східно-Європейській рівнині, східні слов'яни жили спочатку родовими громадами.

Російський історик В.О. Ключевский писав: "Родовий союз тримався на двох опорах: на владі родового старшини й неподільності родового майна. Родовий культ, шанування предків освячувало й скріплювало обидві ці опори".

З VI в. родові відносини в східних слов'ян стали розпадатися у зв'язку з появою металевих знарядь праці й переходом від подсечного до орного землеробства, тому що вже не були потрібні спільні зусилля всіх членів роду для ведення господарства. Основною господарською одиницею стала окрема родина.

Відбувається заміна родової громади - сусідської, територіальної. У ній зберігалася общинна власність на землю, але родині вже виділяються в користування ділянки орної землі - наділи. Згодом переділи орної землі припинялися, і наділи переходили в постійну власність окремих родин.

Удосконалювання знарядь праці привело до виробництва й нагромадження прибавочного продукту, а на його основі йшло розвиток обміну між окремими родинами. Це привело до росту майнової нерівності, нагромадженню багатства старійшинами й іншою знаттю. Поступово падало значення народних зборів - віча.

Східні слов'яни вели численні війни. Відбивали натиск кочових народів, робили походи на Балкани й у Візантію. У цих умовах надзвичайно зростала роль воєначальника - князя, що найчастіше був головною особою в управлінні племені. Коли війни були рідкі, у них брали участь усе чоловіка племені. В умовах частих воєн це ставало економічно невигідним. Ріст прибавочного продукту дозволяв містити князя і його дружину - групу воїнів, відданих тільки князеві. Так, в VIII-IX ст. формувалася військово-дружинна знать, що зосереджувала й влада, і багатство. Вони повідомляли себе власниками земель племені або племінного союзу, обкладаючи одноплемінників даниною (податком).

Князь і дружинники багатіли й за рахунок військового видобутку: захоплених військовополонених вони перетворювали в рабів, змушуючи працювати на своїх землях.

В VI-VIII ст. рабами в східних слов'ян були в основному захоплені на війні бранці. У той час у слов'ян існувало звичаєве право, по якому заборонялося поневолювати своїх одноплемінників, наприклад, за борги й т.п. Рабство в слов'ян носило патріархальну форму, коли раби не утворять класу, а вважаються молодшими неповноправними членами родини.

Таким чином, у східних слов'ян відбувалася різка диференціація (розшарування) суспільства, воно впритул підійшло до утворення держави.