Голодомор очима іноземців

15

Міністерство освіти України

Тема:

Голодомор очима іноземців

Нікополь - 2008р.

Зміст

1. Зарубіжна історична література про причини голодомору

2. Голодомор - наслідок державної політики проти українського селянства

3. Голодомор як факт геноциду. Визначення геноциду

Зарубіжна історична література про причини голодомору

Якщо мова йде про будь-яке історичне явище, історики звикли думати про його причинність чи навіть багато причинність.

Перші згадки про голод в Україні з'явилися в західній пресі практично одночасно з першими людськими жертвами. Відтоді наукова дискусія про голодомор рухалася від питання про його історичну достовірність до питання про його інтерпретацію, тобто був голод просто економічним чи також політичним феноменом? Ця дискусія особливо загострилася після опублікування результатів роботи державної комісії США та після обнародування висновків Міжнародної комісії по дослідженню голоду в Україні 1932-1933р.р.

Кричущою соціальною патологією голодомору 30-х років є його геноцидний характер: прагнення умертвити як найбільше селян та людей із інших верств населення України.

Відповідь на питання «заради чого?» випливає з міжнародної стратегії радянського тоталітарного режиму, його претензій на світове панування. Спроби радянських комуністів роздмухати світову соціалістичну революцію мали за мету як раз розширення(під ширмою ідеологічного кліше «побудови комунізму в усьому світі») життєвого простору для комуністичних олігархів і панівної нації(росіян із домішками русифікованих представників інших народів). Коли ж із цього нічого не вийшло, Сталін використав стратегію розширення життєвого простору на внутрішні простори. В епіцентрі цього народовинищування опинилася Україна.

Якщо в гітлерівській Німеччині соціально - біологічна екзекуція населення здійснювалася за расовою ознакою, то в сталінському СРСР за ідейно - класовою, а пізніше - в 30 - ті роки - вододіл проводився по лінії «ворог народу». Більшовики говорили прямим текстом, що їхня мета - формування нового типу людини. Вони не приховували, що займалися і прагнули витворити єдиний радянський народ. У КПРС здійснювалася партійно - елітарна селекція на «нестійких» і «істинних» комуністів. Останні як раз мали представляти правлячу комуністичну еліту, для якої потрібен був благодатний життєвий простір. Усе населення України важко було переселити(а такі думки, як відомо, у Сталіна були) в інші малозаселені регіони СРСР. Тому найпростішим для влади було їх знищення за допомогою голоду.

Серйозні науковці, які займаються цією проблемою, одностайні в своїх висновках, що на відміну від голоду, який пережили народи світу, для голодомору 1932 - 1933р.р. характерною є викачка хліба та інших сільськогосподарських продуктів від аграрного населення.

Стівен Уінкрофт у 1985р. у доповіді на щорічній конференції великобританської асоціації радянознавства та дослідження Східної Європи зазначає: «Не припиняючи обговорення значення селянської сваволі та відсутності матеріальних стимулів, чи впливу погодних умов у виникненні голоду, я приходжу до висновку, що найважливішою причиною голоду 1932 року була критична нестача робочої сили в хліборобському районі(Північному Кавказі та Поволжі). Це затримало виконання найважливіших урожайних, зимово-урожайних та зимово-насіннєвих кампаній, від яких повністю залежала доля сільськогосподарської продуктивності».

У 1991р. молодий американський радянолог Марк Таугер поставив питання набагато радикальніше. Він стверджував, що голод був продуктом недостатнього врожаю, а не державної політики хлібозаготівель. Таугер оцінює український зерновий урожай у межах 6,6млн.т. - 8,56млн.т. Населення УРСР напередодні голодомору не могло перевищувати 31,9млн чоловік. Це означає, що на кожного мешканця тодішньої УРСР приходило від 590 до 700 грамів хліба на день. Не зважаючи на такий досить примітивний, але надзвичайно промовистий розрахунок, М. Таугер робить висновок: «Жорсткі хлібозаготівлі 1932 - 1933р.р. тільки переміщали голод від міських районів, в яких без хліба від хлібозаготівель був би подібний розмір смертності , хоч, як сказано, міська смертність також підвищилася у1933р.. суворість та географічний протяг голоду, гостре падіння експорту у 1932 - 1933р.р., потреби у насінні, хаос у Радянському Союзі тих років приводить до висновку, що навіть повного припинення експорту було б недостатньо, щоб відвернути голод. Ця обставина робить тяжким сприйняття інтерпретації голоду як результату хлібозаготівель 1932р. та як свідомого акту геноциду. Врожай 1932р. по суті зробив голод неминучим».

Але більшість західних істориків вважають, що голод - наслідок не об'єктивних причин, а державної політики селянство було корінним населенням України, носієм національної мови і культури. Тому на початку 20-х рр. для стабілізації радянської влади в Україні впроваджувалася українізація.

Але політика українізації мала два зовсім непередбачені наслідки. Вона прийшла до пункту, коли національне питання швидко переростало в селянське питання і в кінцевому своєму підсумку призводило до політичної самодіяльності України як держави.

Українізація дала легітимність національній самодіяльності українських комуністів. Так званий національний комунізм Олександра Шумського, Миколи Хвильового, Миколи Волобуєва у 20-х рр. становив лише частину цієї самодіяльності.

Такий розвиток подій абсолютно не влаштовував Сталіна і його прибічників. Якби б процеси в Україні пішли у такому напрямі, це значною мірою вплинуло б на всі економічні, політичні, культурні аспекти всього СРСР,оскільки в той час на Україні була єдиною національною і державною одиницею, яка могла протистояти волюнтаристському центру. Знищивши опозицію, зміцнивши режим особистої диктатури,Сталін пішов на пряму війну з українським селом,а по суті справи з Україною як цільним організмом. Його стратегічною метою було перетворення всіх жителів СРСР в однорідну масу, яку згодом назвали «новою історичною спільністю - радянським народом». Цю війну людство згодом назвало страшним, але точним словом - голодомор.

Голод у різних областях і республіках колишнього Радянського Союзу був майже від початку примусової колективізації сільського господарства: у Казахстані з 1930р., у Поволжі та окремих районах України з1931р.. .. У першій половині 1932р. проводилася політика зменшення тиску над селянством.

Але минуло лише 5 тижнів після дозволу Сталіна послати обмежену продовольчу допомогу в Україну, а Політбюро уже приймає постанову: «ограничиться уже принятыми решениями ЦК и дополнительного завоза хлеба в Украину не производить.»

Цією короткою постановою фактично починався наступ на українське село. Сталін прекрасно усвідомлював, що продуктів на селі уже не було, але він починав створювати міф, що всі проблеми від підступності класових ворогів, які сховали хліб. Отже, винні українські комуністи, які не могли розкрити куркульські «ями». Не могли або не хотіли, тому що також були агентами класового ворога.

П'ятирічка 1928 - 1932рр. та примусова колективізація сільського господарства, яка проводилася одночасно із «розкуркулюванням», радикально змінили баланс сил. І хоч офіційно п'ятирічка називалася програмою «соціалістичної трансформації радянської економіки», насправді це була програма повної трансформації суспільства шляхом масового терору, нескінченного пошуку ворогів.

Ворогом номер один для Сталіна і його оточення був не тільки український селянин, чи український інтелігент. Ворогом була Україна як така. Проти неї Сталін вів неоголошену війну, яку ми зараз вважаємо геноцидом.

У наші часи термін «геноцид» часто вживають суто риторично. З цього погляду варто нагадати текст резолюції ООН «про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 148р., яка увійшла в силу 1950р. і яку СРСР ратифікував у 1954р.. Ось деякі витяги з неї:

«Стаття 1. Сторони, що підписують цю резолюцію, підтверджують, що геноцид, не залежно, чи його вчинено в мирний час, чи під час війни, - це злочин за міжнародним правом, якому вони зобов'язуються запобігати і за який вони беруть на себе відповідальність.»

«Стаття 11. За даною резолюцією геноцид означає будь - який з нижчеподаних актів, учинених з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу, а саме:

вбивство членів групи;

заподіяння серйозного фізичного чи психічного пошкодження членам групи;

зумисне створення для членів групи умов життя, розрахованих на її фізичне знищення повністю або частково;

застосування заходів з наміром перешкодити народженню дітей серед членів групи.»

Здається, немає жодного сумніву ,що звинувачення в геноциді має пряме відношення до Радянського Союзу за його дії в Україні. Таким принаймі, був погляд професора Рафаеля Лемкіна, автора проекту резолюції.

З метою визнання голодомору 1932 - 1933 р. р. актом геноциду проти народу в Києві, 15 листопада 2002 р., було проведено Всеукраїнську наукову конференцію, яка підписала звернення до ООН, в якому були такі слова: «Ми, учасники конференції, представники громадських наукових та навчальних організацій і структур: Асоціації дослідників Голодоморів в Україні, Міжнародної Кадрової Академії, Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені В . Стуса, Центру українознавства Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, Міжрегіональної Академії управління персоналом, Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка,керуючись цінностями гуманізму, правди, соціальної та національної справедливості, обстоюючи позиції захисту прав людини , усіх малих і великих націй, пропагуючи кращі загальнолюдські цінності, підтримуючи моральну і інтелектуальну солідарність визнаних представників людства різних національностей, спрямовану на творення світового громадянського суспільства на засадах гуманізму, демократії та соціальної справедливості,звертаємося до ООН - найавторитетнішої міжнародної організації, - аби поінформувати світове співтовариство про найбільш зловісний, цинічний і умисно вчинений злочин більшовицького тоталітарного режиму проти українського народу 70 років тому, а також запобігти такому нечуваному лиху в інших країнах у XXI і наступних століттях».

В цей же час література, як українська, так і зарубіжна, мають багато фактів щодо такої політики більшовиків, почутих із уст очевидців тих подій. Для прикладу декілька таких історій.

Двом американцям, що походили з України, вдалося відвідати рідне село у 1934р.. своїх батьків вони не застали в живих, а обличчя їхньої сестри було таке спотворене, що її не можливо було впізнати.

В одній українській родині, пише ще один свідок, де деякі лежали, ледве дихаючи, а інші зовсім не дихали, «дочка господаря якого я знав, лежала на підлозі в якомусь приступі божевілля, гризла ніжку стільця… Коли вона почула, як ми входимо, вона не повернулася, а загарчала, точно як гарчить собака, якщо підійти близько, коли він грезе свою кістку.»

Кореспондент агентства «Асошіейтед Пресе» наводить листа, якого йому показав штатний працівник газети «Правда», що спеціалізувався на викритті «капіталістичних побрехеньок», від свого батька - єврея з України:

«Мій коханий сину!

Цим листом повідомляю тебе, що твоєї матері немає вже в живих. Вона померла від голоду після місяців страждань. Мені також уже не довго лишилося, як і багатьом іншим у нашому селі. Час від часу нам удається урвати якусь крихту, але цього нам не вистачить надовго, хіба що надішлють харчів із центру. Тут у нас на сотні кілометрів нема ні яких харчів. Останнім бажанням твоєї матері було, щоб ти, наш єдиний син, замовив заупокійну молитву за неї. Як і твоя мати, я також сподіваюся, що ти забудеш про свій атеїзм тепер, коли безбожники принесли нам гнів Всевишнього на Росію. Чи то буде забагато чекати листа від тебе, в якому ти напишеш, що замовив заупокійну молитву за свою матір - принаймні раз - і що ти зробиш те саме за мене? Тоді легше буде вмирати».

Голод породжував згубні психічні симптоми, які декому було важко подолати. Люди писали анонімні доноси на сусідів, що ті, мовляв, приховують зерно(часом не без підстави). Частим явищем стали вбивства подібні до цього: «У селі Білки Денис Іщенко вбив свою сестру, зятя та їхню 18-річну дочку, щоб узяти собі 12 кілограмів борошна, яке вони мали. Він вже вбив свого приятеля Петра Коробейника, коли той ніс 4 хлібини, які дістав у місті.» Отже, знесилені голодом, люди подекуди втрачали людську подобу.

Існують численні повідомлення про самогубства, май жди завжди повішання, але найстрашнішими були факти людоїдства. «Деякі божеволіли… Були такі, що різали та варили трупи, що вбивали власних дітей та поїдали їх. Я бачив одну таку людину. Цю жінку привели до окружного центру під конвоєм. Вона мала людське обличчя, але очі були вовчі. «Це людоїди, - казали про таких, - їх треба стріляти». Ніби сама матір винна, що її довели до божевілля ті, хто робив це задля якоїсь вищої мети, задля добра всіх».

Не всі факти людоїдства були спричинені психічними збоченнями. Ось такий досить показовий, випадок. Активіст, що здійснював колективізацію в Сибіру і повернувся в Україну в 1933р., знайшов своє село майже повністю вимерлим. Молодший брат розповів йому, що їхня сім'я жила саме на корі і траві, а коли і цього не стало, «мати каже, ми повинні з'їсти її, якщо вона помре.»

2. Голодомор - наслідок державної політики проти українського селянства

Найхарактернішою рисою кампанії Сталіна проти селянства, було те, що Борис Пастернак називав «нелюдською силою брехні». Обман практикувався у гігантських масштабах. Зокрема, докладали всіх зусиль, аби переконати Захід, що голоду не було взагалі або, принаймні, нічого суттєвого не сталося.

На перший погляд це не було нереальною справою, оскільки велика кількість повідомлень відразу же стала надходити до Західної Європи та Америки від бездоганних західних свідків(у 1832р. іноземців ще допускали до теренів, де панував голод). Але Сталін дуже добре знався на «технології» того, що Гітлер слушно називав «Великою брехнею». І справді: безоглядних заперечень очевидних фактів із домішками певної кількості «позитивного» фальшу виявилося цілком достатньо, щоб протягом тривалого часу збивати з пантелику загалом пасивну, довірливу й слабко поінформовану західну публіку. Схиляти на бік сталінської версії тих, які насамперед самі бажали бути ошуканими.

Але, не зважаючи на це, досить компетентні повідомлення з'являлися у «Манчестер гардіан» і «Дойлі телеграф», «Фігаро», «Ноє цюріхер цайтунг» і «Газет де Льйозанн», «Рейхпост» та багато інших західноєвропейських газет. У США газети, що виходили масовим накладом, друкували нові звіти американських українців та інших свідків голоду(хоч їхня інформація не завжди вважалася вірогідною, оскільки паралельно публікувалася у виданнях «правого» напряму). Як би там не було, але також і американські газети «Нью - Йорк гералд трибюн», «Форвертс» і нью - йоркська єврейська газета широко висвітлювали ці питання.

У 1933р. іноземним журналістам фактично заборонили в'їзд на Україну та Північний Кавказ. Англійське посольство 5 березня повідомило Лондон про те, що відділ преси при наркоматі закордонних справ «сповістив усіх іноземних кореспондентів, що вони повинні залишатися в межах Москви». Лише в серпні Чемберлін, кореспондент із США, зміг обізнати своїх редакторів з тим, що йому та його колегам наказано не виїздити з Москви, не подавши маршруту поїздки і не одержавши спеціальний дозвіл(самому ж Чемберлінові щойно заборонили відвідати ті райони України та Північного Кавказу, де він попередньо був). У тому ж серпні кореспондент «Нью-Йорк гералд трибюн» П. Барне повідомив, що «за новими цензурними правилами , акредитованим іноземним кореспондентам заборонено відвідання тих районів СРСР, де умови не сприятливі.»

Українські емігрантські організації на Заході робили відчайдушні зусилля довести факти голоду до уваги своїх урядів. У Вашингтоні, наприклад, архів Держдепартаменту переповнений зверненнями з проханням якось втрутитися у цю справу, на що була відповідь: відсутність державного інтересу робить таке втручання недоцільним. У тому ж архіві міститься чимало листів від науковців, журналістів, релігійних діячів, які висловлювали сумнів щодо вірогідності даних, приміром, того ж Чемберліна, який оцінював кількість померлих від 4 до 10млн.. на це Держдепартамент відповідав, що утримується від будь - яких коментарів, і часом подавав списки джерел, на які рекомендував звертати увагу.

Справа в тому що США на той час не мали дипломатичних стосунків із СРСР(до листопада 1933р.), і Держдепартамент мав інструкції всіляко налагоджувати такі стосунки. З огляду на таку політичну стратегію тема голодового терору була для нього, так би мовити, більмом на оці. Ті ж країни, що мали своїх дипломатів у Москві, діставали інформацію з перших рук, і були набагато краще обізнані з реальним становищем.

Про голод було вже настільки відомо, навіть іноземцям, що це вимагало активніших заходів, ніж прості заперечення.

А заперечення були найрішучіші. Чимало нападок зазнала тоді зарубіжна преса. Зокрема, 20липня 1933р. «Правда» звинуватила австрійську газету «Рейхпост» у «твердженні, що мільйони радянських громадян у районі Волги, на Україні та Північному Кавказі померли з голоду. Цей вульгарний наклеп, брудну вигадку про голод в СРСР сфабрикували редактори «Рейхпост», щоб відвернути увагу своїх власних трудящих від їхнього тяжкого та безнадійного становища». ВЦВК, точніше його голова М.Калінін, викривав «по політичних ошуканців, які пропонують допомогу жертвам якогось голоду на Україні, і зазначав, що, лише класи, які дійшли до останнього ступеня свого морального падіння, могли породити такі цинічні елементи».

У серпні та вересні 1933р. СРСР відвідав Едуард Ерріо, радикальний французький політичний та державний діяч. Він провів 5 днів в Україні; половина цього часу пішла на офіційні прийоми та бенкети, а друга половина - на ретельно організовані екскурсії. Зрозуміло, що після цього Ерріо не лишалося нічого іншого, як «категорично заперечувати брехню буржуазної преси про голод у Радянському Союзі». Такі висновки широковідомої і вельми поважної людини справили великий вплив на європейську громадську думку. Отож Сталін мав усі підстави вважати Захід наївним і використовувати цю рису на свою користь уподовж пізніших років.

Сер Джон Мейнард, тоді провідний експерт з радянського сільського господарства, пропонує такий, більш ніж оригінальний погляд на втрати внаслідок колективізації: «Ці картини жахливі, але їх слід бачити у належній перспективі, пам'ятаючи про те, що більшовики вели війну проти класового ворога, замість вести її проти якоїсь держави, з використанням усіх засобів ведення справжньої війни». Що ж до голодомору, то він висловлюється так: «Будь - яке порівняння з голодовою катастрофою 1921 - 1922р.р., на думку автора цих рядків, котрий відвідав Україну та Північний Кавказ у червні та липні 1933р., не обґрунтоване». Об'єктивно це й насправді так, але в даному випадку Мейнард мав на увазі те, що голод 1930 - х, мовляв не сягнув масштабів попереднього.

Ще дивовижнішим було «дослідження» старійшин західної соціології Сіднея та Беатрис Вебб - величезна праця, в якій вони розглядали Радянський Союз як взірець «нової цивілізації».

Причиною «незначного браку кадрів» Вебби вважають «відмову хліборобів сіяти або збирати пшеницю». Вони прямо пишуть, що населення «явно винне в саботажі»: деякі селяни, мовляв, «назло розтирали зерно з колоска чи навіть відтинали цілий колосок, щоб приховати його в себе, таким чином безсоромно грабуючи колективну власність» Дісталося від Веббів і «українським націоналістам», які «займалися в селах агітацією та пропагандою, щоб саботувати збір урожаю» . Але, мабуть, вершиною «наукового аналізу» подій стала авторська характеристика вичавлювання хліба з України Сталіним та «компанії», яка за сміливістю задуму та енергійністю виконання, а також за масштабністю операцій виглядає безпрецедентною для правління будь - якого уряду в мирні часи» .

Велика фальсифікація не була тимчасовим або поверхневим явищем. Завдяки Веббам та подібним до них, вона проникла навіть у царину науки, якщо її можна назвати наукою. Її наслідки ще довго виявлялися і в інших сферах західного життя. Так у 1940 - х рр. Голівуд випустив фільм «Північна зоря», в якому радянський колгосп зображувався у таких безхмарних тонах, що навіть перевершував радянські стрічки, котрі «редагувалися» особисто Сталіним.

Одну з причин приховування правди від Заходу деякі пояснюють тим, що СРСР прагнув зберегти підтримку його політики робітниками капіталістичних країн. Одначе на практиці робітництво переважно лишалося осторонь, а на передній план вийшли ті, хто, власне, визначав громадську думку.

Джордж Оруел свого часу дорікав: «Такі величезні події, як голод 1933 р. в Україні в якому загинули мільйони людей, пройшли поза увагою більшості англійських русофілів». І це стосується не лише них, а й тої великої та впливової частини західних інтелектуалів, які просто не були внутрішньо готові до сприйняття очевидного.

Цілком природне , що будь-якого офіційного розслідування подій 1930 - 1933рр. не було та й не могло бути. Влада жодним словом не відгукнулася з приводу безпрецедентних утрат людських життів, так само як і довгі роки не відкривала архівів для незалежних дослідників. І все ж спробуємо зробити деякі приблизні підрахунки чисельності загиблих.

3. Голодомор як факт геноциду. Визначення геноциду

Серед українських селян і кубанських козаків, які були переважно українцями за походженням, лютував найбільш пекельний голодомор. Кількість тих, хто загинув голодною смертю в Україні становила в 1933р. від 3 до 3,5млн.чол.. Ці втрати були більшими, ніж в інших місцях СРСР, що постраждали від голоду.

Голодомор 1932 - 1933рр. на Україні не щадив нікого, ані українців, ані росіян, ані білорусів, ані поляків, ані представників інших національностей, які проживали на території республіки. В цьому розумінні він не мав національних ознак. Однак зазначимо, що голодомор розгортався на території України, де переважало корінне населення. Якраз найбільша частка померлих від голоду припала, безумовно, на українців. Навіть на русифікованій Миколаївщині вкінці 20-х.рр. проживало 70,9% українців(загалом в Україні 87,5%).

Отже, природно випливає взаємопов'язаність більшовицького голоду - геноциду з українським національним питанням. До того ж, оскільки селянство, яке мало найширший ареал проживання, майже ототожнювалося в нас з корінною, титульною нацією, підпадало під основний удар голоду - геноциду.

Таким чином, у результаті голодомору чималий життєвий простір було звільнено від українців. Нагальною стала проблема його заповнення панівною нацією та іншими русифікованими етносами. Як говорять живі свідки та архівні джерела, на місце вимерлих від голоду сіл переселяли жителів Івановської, Горьківської і центральних чорноземних областей Росії; мешканців Білорусії та інших регіонів СРСР. Про кількість переселенців можна судити з таємного «Повідомлення Всесоюзного переселенського комітету при Раднаркомі СРСР про переселення на Україну колгоспників з інших регіонів країни» від 29 грудня 1933р., адресованого начальнику ГУЛАГу Бергману: «ВПК при РНК СРСР повідомляє, що поставлений план переселення виконаний на 104,76%. Усього переселено 21856 колгоспних господарств; 117149чол., 14879 коней, 21898 корів, 38705 голів різної худоби».

В Одеську область(до якої тоді входила і Миколаївщина) переселили з Горківської 2 120 господарств, із БРСР - 4630 господарств. У результаті - українців як етносу на півдні України майже не залишилося.

Голодомор 1932 - 1933рр. особливий ще й за поширенням у часі й просторі. Голод охопив усю територію тодішньої України і мав всеукраїнський, всеохопний характер, що посилювало його трагізм і вбивчу силу: практично ніде не було можливості врятуватися від голоду в межах України. Голод був найтяжчим за тривалістю дії - фактично голодування почалося з січня 1931р., а його симптоми(недоїдання, страх голоду) позначився на суспільному житті 1934 - 1935р.р.. у зв'язку з цим мали місце серйозні фізичні та соціально - психологічні аномалії.

Голодомор 1932 - 1933рр. - це глибока рана в душі українського народу. Скільки болю, мук, жаху, брехні зазнав наш народ. Духовно - моральний стан сучасного українського суспільства свідчить про те, що голодомор був засобом для винищення, упокорення всього українського селянства, насадження йому бездуховності та німої рабської покори. Вороги нашого народу спочатку нищили душу народу, внутрішні храми людей, а згодом духовні храми - християнські святині народу.

Голодомор в Україні - це велике зло в історії українського народу. Воно спричинило до нищення не тільки фізичного життя українців але й духовності.

Згодом організатори голодомору взялися за знищення української церкви, першою на початку 30-х.рр. була знищена Українська Автокефальна православна церква. Коли в 1933р. до Галичини дійшла страшна звістка про голодомор в Україні, на заклик митрополита А.Шептицького галичани зібрали велику допомогу для голодних, але сталінські сатрапи не дозволили її прийняти, стверджуючи, що «голодомору в Україні не має». Митрополит А. Шептицький разом із ієрархами Української греко-католицької церкви видав пастирського листа, в якому рішуче засудив голодомор як геноцид проти українського народу. У відповідь на це радянська влада закрила богословську академію, духовні семінарії, всі релігійні школи і видання. Почалися масові арешти й розстріли інтелігенції та духовенства.

Голодомор спричинив страшні наслідки в діяннях людської волі. Коли страх або насильство надмірно діяли на тіло і почуття, а останні - на волю і розум, тоді люди потрапляли в стан зовнішньої неволі, з якої можна знайти вихід лише тоді, коли повністю зникає страх або насильство. У радянські часи страх довго був засобом голодомору та терору.

Література

1. Бойко О. Історія України: Посібник для студ. вищ. навч. Закладів. - К., 1999.

2. Дж. Мейс. Політика голодомору. // Голод - геноцид 1933 року в Україні: історико - політологічний аналіз соціально - демографічних та морально - психологічних наслідків: Міжнар. Наук. - теорет. Конф., Київ, 28 листопада. 1998р.: Матеріали / Редкол.: С.Кульчицький (відп. Ред.. ) та ін.. - Київ - Нью - Йорк: Вид - во М. П.Коць, 2000. - 536 с.

3. Конквест Р. Жнива Скорботи. Радянська колективізація і голодомор. - К., 1993.

4. Кульчицький С. В. Опір селянства суцільній колективізації. // Український журнал. - 2004. - №2(455).

5. Субтельний О. Україна: історія/Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С. В. Кульчицьгоко. - 3-тє вид., перероб. і. доп. - К.: Либідь, 1993. 720 с.: іл..