Історія економіки та економічної думки

2

Приватний навчальний заклад

Інститут ділового Адміністрування

Кафедра теоретичної та прикладної економіки

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Історія економіки та економічної думки

м. Кривий Ріг

2008

Варіант№4

1. Особливості рабства і розвитку господарства та економічної думки у Стародавній Греції. Господарства скіфів та античних міст-держав українського Причорномор'я

2. Започаткування системи національної політичної економії в Німеччині у першій половині 19 ст. Фрідріх Ліст

3. Економічні підсумки Другої світової війни. План Маршалла, його причини і наслідки

1. Особливості рабства і розвитку господарства та економічної думки у Стародавній Греції. Господарство скіфів та античних міст - держав українського Причорномор'я

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства і Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. Однак цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістили центри Стародавнього світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою античний (лат. Antiguus - давній). Він охоплював першу половину 1 тис. до н. е. В період античності рабовласництво досягло повного розквіту. Переважало боргове рабство, була знищена обшина, використання рабської праці стало більш різнобічним і продуктивним. Рабство перетворилося на класичне.

У 1 тис. до н. е. біля Греції життя звело народи трьох континентів - Європи, Азії та Африки, і це сприяло взаємодії різних культур. У тих умовах важливе значення мали фактори географічного характеру. З стародавніх часів торгові шляхи проходили Середземним, Егейським, Мармуровим і Чорним морями. Вони були спрямовані на Північ, в басейни Дніпра, Дунаю, Дону. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або, у кращому випадку, землеробством.

Численні маленькі острови, розділені гірськими хребтами, прибережні площі родючих земель на материку, численні затоки і гавані визначили відокремленість життя кожної общини, її економічну автономію. Через це антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступила в основному як місто. Вона була окремою державою (поліс) у якій повноправними були лише землевласники.

Населення концентрувалось у містах. Вперше у світовій історії місто витіснило і підпорядкувало собі село. Тут не вистачало зерна власного виробництва, тому сільське господарство було другорядним, місто експлуатувало село.

У 8 - 6 ст. до н. е. прогрес у землеробстві призвів до відокремлення ремесла від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців греки виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво жител, ткацтво, кораблебудування. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Продуктивність виробництва досягла значних успіхів. Зростали міста. У 7 - 6 ст. до н. е. нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше. Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, малари, ливарники. Окремі міста держави стали спеціалізованими. У Мілеті виробляли тканини, у Корінфі - кераміку, панцирі. У результаті відокремлення ремесла від сільського господарства, диференціації у розвитку виробництва виникла потреба в обміні товарами. Широко застосовувалися гроші. Швидко розвивалося мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Корінф та ряд інших стали великими центрами середземноморської торгівлі.

Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний уклад. У сільському господарстві та ремеслі дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани - вільних громадян і невільників. У 8 - 6 ст. до н. е. формувалися Грецькі рабовласницькі міста - держави, або поліси. Центром такого полісу було місто, оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови. У разі війни все населення знаходило притулок у місті. Там проходили народні збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Орна земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Серед вільних були багаті, менш заможні та зовсім бідні. Між аристократією і сільським населенням (демосом) точилася боротьба. У багатьох полісах земельній аристократії вдалося перетворити селян на рабів і примусити працювати на себе.

Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта - наймогутніший у військовому положенні поліс Стародавньої Греції. Він сформувався завоюванням дорійськими племенами ахейських ілотів, яких вони перетворили на рабів. Згодом Спарта заволоділа всім Пелопонесом. Фізична праця була для спартанців принизливим заняттям. Їхня справа - війна. Спарта була військовим табором. Її господарство було відсталим. Грошовий обмін не набув розвитку.

Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттіці, у прибережних районах Греції. Високого розвитку тут досягло ремесло і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. Особливо себе виявили ті рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслом. Вони схилили на свій бік сільське населення, яке гнобили аристократи. У нелегкій боротьбі з родовою аристократією в ряді міст перемогло демократичне управління. Найяскравішим прикладом такого полісу стала Афінська рабовласницька держава.

Територія Аттиці не була придатна для ведення сільського господарства. Тут розвивалися ремесло і торгівля. Розроблялися поклади срібла, глини, мармуру. До 8 ст. до н. е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. За позичене зерно і худобу брали величезний процент. За несплату його селянин потрапляли в боргове рабство. Від сваволі аристократів страждали купці та ремісники - багаті, але зовсім безправні греки. В Афінах точилася боротьба, яка закінчилася компромісом для вільних греків. За реформою Солона (595 р. до н. е.) анулювалися селянські борги , заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, хто були продані викуповувалися, заборона вивезення зерна підривала економічну могутність аристократів.

Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Головна причина - гонитва за новими землями, за здобиччю, хлібом, а також зменшення чисельності населення полісів. Земельний голод у деяких грецьких державах призвів до утворення багатьох колоній. З колоній надходили ремісничі вироби , з варварських країн - худоба, хліб, раби.

У 5 - 4 ст. до н. е. праця рабів стала продуктивною, особисто у ремеслі. В Афінах налічувалося приблизно 365 тис. рабів і лише 90 тис. вільних. Рабів захоплювали в основному з не грецьких територій під час війни, купували на ринках. Раб коштував 167, а рабиня 135 - 220 драмх. Привілейованими рабами були учителі, лікарі, поліцаї, купці. Більшість рабів працювало в копальнях, каменоломнях за мізерну їжу. Також використовувалися для слуг. Деяким з них дозволялося мати сім'ї. Вони сплачували рабовласнику чинш. Були раби й державні. З них в Афінах складався поліція, Ії використовували на будівництві портів, доріг, храмів. Звільнення рабів було рідкісним явищем. Становище їх в цілому було важким.

У 5 ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку, хоча економіка прогресувала дуже нерівномірно. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країні, на більшості території переважало сільське господарство, землеробство, тваринництво. По всій Греції удосконалювали агротехнічний прийом в землеробстві, частково вводилося трипілля, удобрювалися вапном поля, застосовувалися борона з дерев'яними зубцями, молотильна дошка. З'явилися наукові тракти з сільського господарства.

Греки спеціалізувалися на вирощувані пшениці, ячменю, розведені садів, виноградників, оливкових гаїв. Приміські селяни займалися городництвом, бджільництвом. У сільському господарстві кількість рабів була незначною.

Примітивними інструментами раб сам виготовляв виріб від спочатку до кінця. Окремі професії - скульптори, архітектори - користувалися особливою популярністю. У 6 ст. до н. е. центром грецького ремесла стали Афіни. Сюди стікалися іноземці, ремісники та раби.

Значне місце в господарстві займало виправлення металів. У рудниках добували руду примітивними знаряддями, там працювали тільки раби. Ще добували срібло, із металів (срібла, золота, міді) виробляли прикраси, посуд.

Військова могутність призвела до розвитку кораблебудування, на них працювали переважно раби, лише спеціальні роботи довірялися висококваліфікованим ремісникам - грекам та іноземцям.

Широко розвинувся грошовий обіг, і товарне виробництво. Центральне місце у грецькій торгівлі займали Афіни. Пірей став центром середземноморської торгівлі, транзитною базою між різними регіонами, раби були одним з найважливіших видів афінського імпорту.

Морська торгівля набула значного розвитку. Товари у паках на ослах і мулах доставлялися з труднощами, оскільки не було доріг. Набули поширенню ярмарки, які влаштовували на площах міст. Зовнішня торгівля перебувала в руках купців, які були і власниками кораблів і їх капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але торгівля була вільною. Оскільки розвивалася товарне виробництво, економіка Греції теж розвивалася, було багато різновидів монет, це ускладнювало торгівлю. Раби виконували тяжку роботу, для вільних людей це вважалося ганьбою, через що спочатку експлуатація рабів у Греції сприяла досягненню високого економічного і культурного рівня, а технічні можливості вичерпали себе, раби не хотіли удосконалювати знаряддя праці, які були для них тортурами. А вільні раби віддавали перевагу заняттям політикою, філософією, фізичним вправам.

Це сприяло розвиненню літератури і політики. Економічна думка в Греції виражено досить добре. Джерелами є законодавство держави, публічні виступи і твори філософів, істориків, політиків, поетів.

Основні ідеї мислителів Стародавньої Греції з економічних питань не тільки дивує своєю глибиною та оригінальністю, вони лягли в основу всієї економічної науки. Економічна думка раннього періоду рабовласництва 10 - 6 ст. до н. е. , законах міст - держав, економічній політиці, свідчить про перехідний характер суспільних відносин від родового ладу до рабовласницького. Перші появи економічної думки в Греції зв'язані з ідеалізацією общинного ладу, натурального господарства, збільшення землеробства, підняття питання землеволодіння, приватної власності, рабства, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу.

Уявлення про економічну думку дає програма Перікла (бл. 490 - 429 до н. е.) який був першим стратегом і керівником держави. Він ліквідував майновий ценз, увів плату за державну й військову службу, запровадив громадські роботи що давали заробіток. Економічна думка сягає розквіту. Основні мислителі Ксенофонт, Платон та Аристотель увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.

Свої економічні погляди Ксенофонт (бл. 430 - 355/354 до н. е. )викладав у творах, в них він дає характеристику рабовласницькому господарству. Він виступав за колективні форми рабоволодіння. Він давав поради щодо поліпшення господарства, підвищення продуктивності рабської праці. Для цього треба використовувати матеріальні стимули, й моральний вплив на рабів, що б примусило їх працювати ліпше. Вважав що фізичною працею повинні займатися раби, а вільним людям належать функції нагляду й управління.

Ксенофонт був прихильником натурального виробництва, як більш стійкого й надійного, це важлива галузь економіки, а до ремесла ставився зневажливо. Він одним з перших зрозумів важливість поділу праці, бачив зв'язок між поділом праці і розміром ринку. Не заперечуючи значення грошей, визнавав функціонування їх лише як скарбу і засобу обігу.

Платон (428/ - 348/347 до н. е.) написав багато творів філософського, соціально - політичного. У них він викладав економічні погляди, проблеми держави. У нього була думка про те, що держава, яка складається з багатих і бідних, - це, по суті дві держави. Кожна людина має отримувати свою частку відповідно до її здібностей, і це є справедливим. Дивлячись на те що люди різняться своїми здібностями, одні схильні до управління, інші - для військової справи, а решта - для землеробства і ремесла. Усе це поділяв на три стани: філософів, воїнів, землеробів. Раби не належать до жодного стану. Кожна людина має займатись тією справою яка відповідає її здібностям. Поширював питання торгівлі та товарно грошових відносин, на його думку гроші потрібні для обміну, а тому мають виконувати функції засобу обігу та міри вартості. До грошей як до скарбу ставився негативно, був противником продажу товару у кредит.

Отже, у своїх творах Платон виклав багато історично правильних спостережень за соціально - економічною дійсністю античного світу й висловив важливі наукові ідеї стосовно поділу праці, обміну, грошей та їх функції, економічної ролі держави. При цьому він залишився захисником натурального господарства, що використовує працю рабів, зневажливо ставиться до представників торгівельного капіталу, що розкладають суспільний лад і душу людей.

Економічна думка досягає вершини у творах Аристотеля (384-322 до н. е.) - найдавнішого мислителя. Охоплює філософію, логіку, психологію, етику, політику, фізику, економіку. Досліджував теоретико - економічні проблеми, створив проект «найліпшої держави». Соціальною основою мають бути громадяни, які володіють власністю. Уся земля держави поділяється на дві частини, одна перебуває у державному володінні, а інша - у приватному. Провідна галузь це - землеробство. Основою виробництва має бути рабська праця. Одні люди є вільні від природи, а іншим судилася доля рабів, і таким бути рабам не тільки справедливо, а й корисно. Рабами мають бути лише варвари, раби можуть виконувати тільки фізичну роботу, а вільні тільки розумовою працею.

Розрізняв два види багатства: як сукупність споживчих вартостей і як накопичення грошей, кожне благо має бути використано за призначенням чи, навпаки. Вважав природніми тільки економічні відносини, котрі відповідають натуральному господарству, а товарні відносини вважав не природніми. Що потреби пов'язують людей в одне ціле. Заслугою Аристотеля є аналіз зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу. У цілому економічна думка розвивалася спочатку за умов розкладу общини, виникнення рабства, пізніше - його розквіту і кризи, тому в центрі уваги незмінно перебували проблеми рабовласництва, які вони розглядали, виходячи із соціальної, політичної, економічної ситуації того часу. Ці обставини зумовили й переважання в них натурально - господарського підходу до економічних питань. Поглиблення суспільного поділу праці, пожвавлення ремесла й торгівлі зробили необхідними спеціальні дослідження переваг натурального й товарного господарства, різних сторін товарно - грошових відносин. Наукові досягнення зв'язані зі спробами теоретичного осмислення таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, обмін, товар, гроші, прагненням розуміти закони господарського майна.

Скіфи проживали на наших землях у 7 ст. до н. е. - 3 ст. до н. е. . Наприкінці 6 ст. до н. е. в причорноморських степах формується могутнє державне об'єднання на чолі зі скіфами - Велика Скіфія з столицею поблизу сучасного м. Кам'янки - Дніпровської на Запоріжжі. До її складу різні за походженням народи. Це були перші паростки власне державності на території сучасної України.

Про господарське та культурне життя скіфів нам відомо в основному з даних археології. У 5 ст. до н. е. Скіфію описав батько давньогрецької історії Геродот. Її населення він поділяв на скіфів - землеробів, кочових скіфів і царських скіфів. Скіфи - землероби жили осіло, вирощували пшеницю, ячмінь, просо, часник, цибулю. Скіфи - кочівники займалися скотарством. Царські скіфи - панівна верхівка державного об єднання, збирали данину з підлеглих племен, служили у війську, воювали. Незважаючи на це, що Геродот вважав скіфів одним народом, є підстави вважати скіфів - землеробів народом - автохтоном, предком українського народу.

Скіфи добували сіль, солили рибу, збували її сусіднім народом. Важливим заняттям було ремесло, про рівень розвитку якого свідчать знахідки у розкопаних царських курганах. Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза, виготовляли зброю, військову амуніцію. У курганах знайдено ювелірні вироби надзвичайно важкої роботи.

Добре розвинена була торгівля між скіфськими племенами та грецькими містами - колоніями. Скіфи вивозили хліб, солону рибу, полотно, мед, віск, хутро, а ввозили вина, золото і срібло, вироби з дорогоцінних металів, зброю, тканини та ін. товари.

У 3 ст. до н. е. почався занепад держави скіфів. У кількох битвах з кочовими племенами сарматів царські скіфи зазнали невдачі й мусили відступити. Основна частина царських і кочових скіфів осіла в Нижньому - Придніпров'ї та Степовому Криму й утворили нову державу - Малу Скіфію. Її столицею став Неаполь, залишки якого й досі зберігаються в передмісті Сімферополя. Частина скіфів переходила до осілого способу життя , займалася землеробством, садівництвом, торгівлею. Пожвавилися відносини з античними містами - державами. У 2 ст. до н. е. - 3 ст. до н. е. Мала Скіфія переживає період піднесення. Вона встановила владу над Ольвією й почала збройне змагання з Херсонесом і Боспором за панування над всією Тавридою. Але цар Мітріад у 110 р. до н. е. військовою силою поклав край скіфській експансії. Без воєнних трофеїв, у замкненому просторі, із застарілим суспільним ладом Мала Скіфія виявилася нежиттєздатною. До цього додалася агресія сарматів, що остаточно доконало скіфську державу. В 3 ст. до н. е. Мала Скіфія припинила своє існування.

Античні міста - держави українського Причорномор'я. У 8 - 6 ст. до н. е. стародавні греки розпочали колонізацію Північного Причорномор'я. Причинами грецької колонізації було перенаселення міст - полісів, нестача придатної для обробітку землі, продуктів харчування, й соціальна й політична боротьба, посилення торгового обміну. На узбережжі Чорного моря греки створили ряд торгових факторій, які поступово перетворювалися у міста - держави на зразок грецьких.

Міста успішно розвивалися і в 5 - 4 ст. до н. е. перетворились на великі політичні, торгово - економічні і культурні центри. Основні заняття жителів міст - колоній торгівля та ремесло. Місцеве населення, що проживало, навколо міст, займалося сільським господарством, між ними відбувався жвавий обмін. У міста - колонії звозили хліб, худобу, шкіри, хутро, солону рибу, сіль. З міст - колоній та материкової Греції привозили металеві вироби, зброю, тканини, мармур, дорогоцінне каміння, твори мистецтва. Найходовішими товарами були оливкова олія, вина та керамічний посуд.

У 5 ст. до н. е. на Кримському півострові утворилося Боспорське царство, столицею якого став Пантікапей. Провідне в місце в економіці Боспорського царства займало землеробство, ним займалися тисячі невеликих власників. Крім них сільськогосподарську продукцію постачали великі латифундії земельної аристократії, яка використовувала працю рабів. Ці господарства вирощували зерно яке направляли в Грецію, займались також городництвом, садівництвом, виноградарством, розводили коней, корів овець, свиней, свійську птицю. Азовське море та річки, що в нього впадають, сприяли рибальству.

Боспорське царство досягло успіхів у ремеслі, славилися каменярі, муляри, теслярі, столяри, штукатури. Виготовляли у великій кількості металеві вироби з міді, бронзи заліза, знайдено чи мало ювелірних прикрас. Успішно розвивалася торгівля. У царстві чеканили власні монети в тому числі золоті стратегії.

У 4 3 ст. до н. е. античні міста - держави починають занепадати під ударами варварів. Різко скоротився експорт збіжжя, розладналися фінанси.

З 1 ст. до н. е. після того як чорноморські колонії стали васалами Римської імперії, їхнє господарство дещо стабілізувалося. Пожвавилося будівництво, відновлювалися інші галузі. Велася жвава торгівля з сусідніми варварськими племенами.

Однак загальна криза рабовласницького господарства у 2 - 3 ст. до н. е. остаточно підірвала сили Римської імперії. Криза позначилася і на долі античних держав Причорномор'я, економічний занепад який розпочався в першій половині 3 ст. н. е. . Скоротилися торгові зв'язки, зменшилася товарність сільського господарства і ремесла, і скоротилися прибутки. Праця рабів поступово витіснялася працею залежних людей. Однак у 40-х роках 3 ст. н. е. в Північне Причорномор'я вторглись готські племена, які призвели до остаточної загибелі античних держав. Вона збіглася з крахом усієї рабовласницької системи господарства.

2. Започаткування системи національної політичної економії в Німеччині у першій половині 19 ст. Ф. Ліст

Німеччина 19 ст. - це країна, що складалася з політично й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їхня економічна відособленість базувалась на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.

Чи не найнаочнішою ознакою відсталості Німеччини (і важливим чинником такої відсталості) було існування митних кордонів між окремими державами конфедерації. У самій тільки Прусії Існувало майже 70 різних торгових тарифів.

Цікаво, що ці митні перешкоди не стосувались відносин з державами за межами зовнішніх кордонів Німеччині. Німецькі держави закривали свої кордони тільки одна для одної, тому індустріально розвинена Англія за короткий час спромоглася заполонити своїми дешевими товарами всю Німеччину, завдавши шкоди її торгівлі та нерозвинутій іще промисловості. Необхідна була негайна митна реформа. Її було проведено 1818 р., коли Прусія створила власне торгове об'єднання, ліквідувавши внутрішні митні кордони і скасувавши всі митні податки, які перешкоджали вільному ввезенню сировини, та встановивши не високе мито на ввезення мануфактурних товарів.

Ця реформа мала певні позитивні наслідки, але не поліпшила стану німецької економіки в цілому. Ставало все очевиднішим, що часткове реформування торгово - економічних відносин не вирішує проблем суспільства. Необхідною була політика, яка б створила умови для вільного економічного розвитку всіх німецьких держав.

На той час Німеччина вже мала давні традиції історико - філософських досліджень, але зовсім не провадились системні економічно - теоретичні дослідження.

Поширення ідей побудови єдиної могутньої німецької держави, що передувало зародженню національної економічної теорії в Німеччині, дістало назву «романтичного руху»

Науково обґрунтована економічна теорія, спрямована проти класичної доктрини, виникла в Німеччині і мала великий успіх не лише на батьківщині, а й у США. Її основні принципи побудовано на філософії, яка не визнавала ідей невтручання держави у приватні справи, принципів індивідуалізму та космополітизму. Вона ставила національну ідею в опозицію до індивідуальних інтересів. Автором нової теоретичної системи був Фрідріх Ліст.

Фрідріх Ліст (1789 - 1846) народився у Вюртемберзі, де здобув початкову освіту. У 17 років був призначений на посаду службовця Тюбінг енського філіалу Вюртемберзького бюро. Там слухав лекції в місцевому університеті. Його першу наукову працю було присвячено проблемі викладання в університеті курсу місцевого самоврядування. Аргументи, що наводились у цій праці, були настільки вагомі, що Ліст отримав призначення на посаду керуючого справами і політикою Тюбінгена, а також став професором Тюбінг енського університету.

Ліст визнає ліберальні ідеї в тій їхній частині, що стосується розвитку капіталістичної промисловості, і закликає до реформ, перешкодою для яких, на його думку, є внутрішня митна політика Німеччини.

1819 р. під керівництвом Фрідріха Ліста у Франкфурті було засновано «Генеральну асоціацію німецьких промисловців і комерсантів» для впливу на конфедеративний уряд. Сам він звертається з петиціями до урядів Мюнхена, Штутгарта, Берліна, Відня, друкує статті в газетах із закликами до ліберальних реформ. Після обрання депутатом Палати Вюртемберзьких штатів у 1820 р. досить різко критикує реакційний уряд країни за бездіяльність

Пропагування їм ліберальних, реформістських ідей економічного об'єднання Німеччини поставило його в опозицію до уряду і стало причиною звільнення з посади та політичних переслідувань. Він був змушений залишити Німеччину, Жив у Франції, Англії, Швейцарії. Після повернення на батьківщину цього було заарештовано. Після відбуття покарання Ліста висилають із країни, і 1825 р. він виїздить до Америки.

В Америці Ліст був, фермером, підприємцем, редактором газети, що в ній друкував свої статті на економічні теми, Діла його йшли досить успішно, але 1832 р. ,коли державна влада змінила свої політичні та економічні погляди, Ліста знову запросили до Німеччини. Країна тоді була вже на порозі митного об'єднання, за яке Ліст боровся протягом 13 років і яке 1834р. стало реальністю.

На жаль, цього співвітчизники не дарували цьому колишнього лібералізму, не підтримали його боротьби за об'єднання Німеччини, не повірили в запропоновані ним реформи. Він знову опинився у вигнані і після нового повернення на батьківщину вкоротив собі віку. Як це часто буває, після смерті до Фрідріха Ліста прийшло величезне визнання: він став (посмертно)доктором наук, його ім'ям називали вулиці та навчальні заклади, на його честь було споруджено монументи в кількох німецьких містах.

Економічний націоналізм. На думку Ліста, класична політична економія обґрунтувала космополітичну теорію, що розглядає індивідуальний інтерес кожної особи як основу розвитку суспільства, а саме суспільство - як загальносвітову спільноту людей. Якщо людство - це сукупність рівноправних індивідів, то немає необхідності будувати зайві перешкоди для їхнього спілкування. Але кожен індивід відрізняється від іншого своєю незалежністю до конкретної спільноти: нації, держави, тому реалізація інтересів індивідів залежить від можливостей нації чи держави, а вони розвиваються неймовірно.

На думку Ліста, політекономія має бути саме тією наукою, котра «віддаючи належне сучасним інтересам і особливому становищу націй, учитиме, як саме кожна нація може піднестися до такого рівня економічної культури, щоб її союз з іншими націями був можливим і корисним». «На нації, як на перехідній стадії між індивідуумом і всім людством, засновано всю мою систему». - писав він.

Нація об'єднує людей в одне ціле і є результатом попереднього розвитку. Вона має власний характер, їй притаманні особливі надбання як матеріальні, так і духовні. Вона продуктивна настільки, наскільки здатна організовуватись для досягнення спільної мети.

За основний метод дослідження він бере, історичні порівняння, історичні методи, які використовує для визначення тієї стадії розвитку нації, яка найбільшою мірою сприятиме її згуртуванню, силі і стійкості.

Ліст у своєму дослідженні звертає увагу на факти більше, ніж на теоретичний аналіз, його метод зовсім позбавлений ознак абстракції: він виключає аналіз вартості, підміняючи її ідеєю продуктивних сил. На його думку людство проходить такі періоди: скотарський, аграрний, аграрно - мануфактурний, аграрно - мануфактурно - комерційний.

Німеччина, за Лістом, має всі ці умови, крім достатнього розміру територій, які, можна збільшити за рахунок невеликих держав - сусідів, котрі однаково не мають таких блискучих перспектив, як Німеччина.

Умовою досягнення ідеального стану суспільства є здатність нації до створення багатства, що є важливим за саме багатство. Щоб праця і заощадливість забезпечували їй необхідну кількість товарів на даний момент, вона має бути здатною на жертву заради завдання - здобути ті інтелектуальні та соціальні сили, які Ліст називає «продуктивними силами суспільства»

До продуктивних сил суспільства Ліст відносить різноманітні суспільні інститути: уряд, преса, духовні заклади, мораль, мистецтво, суд - нематеріальні чинники, які забезпечують свідоме створення високорозвиненого суспільства. У поняті капіталу він включає матеріальне багатство, природні та набуті здібності людей. Поєднання фіксованого капіталу та продуктивних сил є умовою розвитку виробництва. Але визначальним вважає відповідний рівень організаційно - економічних відносин: мануфактурну індустрію й розвинену транспортну інфраструктуру.

Головний предмет досліджень економічної теорії Ліст бачить у визначені ролі державі в конкретній історичній ситуації, її діяльності національних продуктивних сил суспільства. Політична економія має визначити, що саме треба зробити державі на конкретному етапі розвитку, аби продуктивні сили в межах даної країни забезпечили економічний розквіт. Він не заперечує підходів класичної політекономії, але вважає, що вона майже не придатна для застосування в перехідній період розвитку національної економіки Німеччини.

Роль держави і теорія протекціонізму. Держава в перехідний до вищої стадії розвитку період мусить здійснювати функцію організації, виховання та захисту нації. Політично сильна держава може цю функцію реалізувати і виконати завдання щодо створення умов для економічного прогресу. Сприятиме досягненню мети протекціоністська політика держави, яка захищатиме молоду індустрію від конкуренції.

Політична економіка дотримувалась принципу, кожна держава має спеціалізуватися на випуску того виду продукції, котрий забезпечить її переваги в міжнародній торгівлі, а на внутрішньому ринку буде дешевшим за імпортований. Основною метою розвитку суспільства є збільшення в даний момент багатства, яке споживає країна, за умови вільної торгівлі ця проблема вирішується значно простіше. Політика протекціонізму стримує цей процес, бо вартість товарів на внутрішньому ринку зростає, а обсяги їхнього споживання зменшуються.

Прийняття ліберальних митних законів поставило Німеччину в умови конкурентної боротьби, яка була непідсильною для нерозвиненої індустрії.

Наслідування принципів лібералізму й бажання більшу частину свого споживання забезпечити за рахунок імпорту зробить націю залежною. Вільна торгівля перешкоджатиме формуванню національних галузей промисловості, що забезпечує перехід до індустріальної стадії розвитку, сприятиме відпливу капіталів за кордон. Після створення конкурентноспроможної індустрії він поступиться місцем міжнародній конкуренції. Зусилля держави мають біти спрямовані на створення умов для власного економічного розвитку.

Теорія Ліста - це меркантилізм 19 ст. проповідь політики національної відокремленості в перехідний до вищої стадії період розвитку. Вона збагатила політичну економію теорією міжнародної торгівлі та протекціонізму. Політ економічне дослідження , згідно з яким існують два різновиди лібералізму - для внутрішнього використання й космополітичного, два рівні природних економічних законів - особливих для окремих країн і загальних економік, що перебувають на стадії розвитку, два рівні економіки - макроекономічний та мікроекономічний. Зведення цих рівнів в одне ціле, має теоретично забезпечити політична економія. Ф. Ліст був серед тих хто, не спростовуючи основних постулатів класичної школи, збагатив метод дослідження, створивши політекономію нації паралельно, а не всупереч класичній політекономії.

3. Економічні підсумки Другої світової війни. План Маршалла, його причини і наслідки

Фашистська Німеччина, головний винуватець другої світової війни, зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті. Економіка Німеччини втратила ознаки ринкової, перетворилася у варварську індустріально - мілітаризовану економічну систему, яка безперервно виготовляла величезну кількість озброєнь, направляючи їх на масове знищення людей.

Незважаючи на тотальну мілітаризацію, німецька економіка була неспроможною повністю задовольнити потреби фронту. З кінця 1943 року Німеччина відчула серйозні труднощі в усіх галузях господарства. У 1944 році випуск продукції в усіх галузях промислового комплексу скоротився на 10 - 65%. Не допомогли 7.5 млн. іноземних робітників, насильно вивезених з європейських країн. Поразки на фронтах призвели до остаточного краху економіки фашиського рейху. У липні 1944 р. видобуток кам'яного вугілля ще становив 26,3 млн. т, а в січні 1945 - лише 11,8, у лютому - 7 млн. т. У березні настала енергетична криза. Припинився видобуток кам'яного вугілля, подавання на заводи електроенергії, виробництво авіаційного бензину. Запаси енергоресурсів вичерпалися. Усі види господарства були паралізовані. Були порушені зв'язки між окремими економічними комплексами, відчувалася гостра нестача сировини, палива, людських ресурсів, фінансових засобів. 8 травня 1945 р. Німеччина капітулювала.

План Маршалла. Економічне становище країн Західної Європи, особливо Німеччини, було катастрофічним і негативно впливало на світову економіку. США нагромадивши в роки війни величезні багатства, не могли успішно розвиватися ізольовано від інших країн, прагнули до економічної інтеграції, вперш за все з розвинутими європейськими державами. Реконверсія економіки США відповідно до потреб мирного часу зумовила їхнє прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин.

Такій меті повинен був служити план Маршалла - важливий крок на шляху до створення світового ринкового господарства. План Маршалла - це програма відбудови і розвитку Європи після Другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку США.

Ідея створення плану була висунута державним секретарем США Джорджем Кетлеттом Маршаллом (1880 - 1959) 5 червня 1947р. у виступі в Гарвардському університеті. Її підтримали Великобританія та Франція.

Паризька нарада міністрів іноземних справ США, Великобританії, Франції та СРСР (червень - липень 1947р. ) вирішили створити організацію, яка займалася б вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала розвиток основних галузей промисловості. СРСР та його союзники відмовилися у участі у плані. Погодилися 16 країн - Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція і Туреччина. У липні 1947р. ці країни уклали конвенцію про створення Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка зробила спільну програму відбудови Європи.

План Маршалла здійснювався з квітня 1948р. по грудень 1951р. Його реалізація розпочалася фактично після прийняття у США закону про чотирирічну програму «допомоги іноземним державам». Закон цей передбачав надання допомоги західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод. Угоди були підписані у 1948р. з усіма вищеназваними країнами (крім Швейцарії) . Згідно з ними країни - учасники плану Маршалла зобов'язувались сприяти розвитку вільного підприємства, заохочувати приватні інвестиції, співпрацювати у зниженні митних тарифів, постачати у США окремі види товарів, забезпечувати фінансову стабільність,0 створювати спеціальні фонди у національній валюті, яка вивільнялась в наслідок отримання американської допомоги.

Загальний контроль за виконанням плану здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Сама допомога надавалась з федеративного бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. З квітня 1948р. по грудень 1951р. США видали за планом Маршалла майже 17 млрд. доларів, причому основну частку (майже 60%) отримали Великобританія, Франція, Італія і ФРН, на яку також поширювався план. Двостороння угода між США і ФРН була підписана у грудні 1949р.

30 грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою чинність , і був змінений законом «Про взаємну безпеку» , прийнятим конгресом США 10 жовтня 1951р. який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги.

План Маршалла позитивно вплинув на відновлення економічного потенціалу та ринкових господарств в країнах Західної Європи. Вже на початку 50-х років було досягнуто довоєнного рівня виробництва.

Використана література

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій. - К.: Європейський університет, 2003. - 96 с.

2. Історія економічних учень: Підручник: У 2-х ч. - 3 тє вид., випр. і доп. Затверджено МОН / За ред. В.Д. Базидевича. - К., 2006. - 1157 с.

3.  Історія економічної теорії: Підручник. - 2-ге вид. і доп. / Злупко С.М. - К., 2005. - 719 с.

4. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. Рекомендовано МОН / Мазурок П.П. - К., 2006. 477 с.

5. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Економічна історія: Курс лекцій. - 4-те вид., перероб. і доп. - К. : Вікар, 2004. - 334 с.

6. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Економічна історія: Курс лекцій. 5-те вид., перероб ідоп. - К. : Вікар, 2006.

7. Лановик Б.Д. та ін. Історія господарства : Україна і світ : Підручник / Б.Д. Лановик , З.М., Матисякевич , Р.М. Матейко ; За ред. Б.Д.Лановика . - К. : Вища школа, 1995. - 480 с.

8. Лісовицький В.М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 220 с.

9. Мочерний С ., Фомішин С. Інтернаціоналізація виробництва і сучасні тенденції розвитку світового господарства. // Економіка України :. - 2006. - № 5 - травень. - с. 47.

10. Ходзінський К.Г., Мазурок П.П. економічна історія України та провідних країн світу : Навчальний посібник для студентів економічних навчальних закладів та економічної самоосвіти . - Львів : «Магнолія Плюс» ; видавець СПД ФО « В.М. Піга», 2005. - 148 с.

11. Юхименко П.І. Економічна історія: Навч. посіб.- К. : Вікар , 2004. - 341 с.