Іван Мазепа

Біографія Івана Мазепи. Особливості обрання його гетьманом. Підписання "Коломацьких статей" як безперечний успіх Москви в її історичному наступі на Україну. Внутрішня політика Івана Мазепи. Об'єднання Лівобережної і Правобережної України під його булавою.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 25.04.2009
Размер файла 14,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

ІВАН МАЗЕПА-КОЛЕДИНСЬКИЙ

Іван Мазепа походив із значного шляхетського роду, волинського чи подільського походження. Предки його в XVI ст. оселилися на Білоцерківщині. Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського і брав участь в укладанні Гадяцького договору. Мати його, Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду Мокіевських, належала до видатних жінок. Втративши чоловіка, вона віддалася громадським та церковним справам. З 1686 року була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря. До смерті в 1707 році, була дорадницею сина-гетьмана, що свідчить про її високу культурність та освіту.

Іван Мазепа народився, правдоподібно, 1639 року. Він дістав добру освіту в Києво-Могилянській колегії, а потім в Єзуїтській колегії у Варшаві. Після того був довший час. при дворі короля Яна-Казіміра. Король висилав його за кордон для вивчення гарматної справи, до Франції, Німеччини та Італії, де доповнював він свою освіту.

Вернувшись до Варшави, Мазепа не раз виконував відповідальні доручення короля: їздив до Виговського (1659 р.), до Юрія Хмельницького (1660 р.), до Тетері (1663 р.). Був прихильником ідеї Гадяцької унії.

Року 1663 Іван Мазепа покинув королівську службу і 1669 року опинився в Чигирині, у гетьмана Дорошенка", де присвятив себе українській справі. У Дорошенка Іван Мазепа дістав рангу генерального осавула Він виконує важливі дипломатичні доручення гетьмана: в 1673 р їздить до Криму, до гетьмана Самойловича в справі об'єднання України, в 1674 р. -- до Криму та Туреччини. Запорожці взяли Мазепу в полон, але кошовий Сірко врятував його і видав Самойловичеві. То був час, коли до лівобережного гетьмана переходили видатні діячі Правобережної України, зневірившись у політиці Дорошенка Це були: Лизогуби, Ханенки, Кандиба, Гамалій, Скоропадські, Кочубей, навіть Дорошенко; до них приєднався і Мазепа. Він здобув довір'я Самойловича, став близьким до нього та його родини, навіть посвоячився з ним. Мазепа мав вплив на гетьмана і брав участь в його політиці. З доручення гетьмана майже щороку їздив до Москви у важливих справах, наприклад, у 1689 році із застереженням з приводу «вічного миру» з Польщею. Він нав'язав у Москві близькі стосунки з князем В. Офіційно він мав рангу генерального осавула, але значення його було ширше. До цього треба додати, що він мав надзвичайний особистий чар, уміння приваблювати людей різного характеру, і це допомагало йому підносити престиж гетьманської держави та влади гетьмана. Іван Мазепа був найпопулярнішою особою на раді під Коломахом. Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом, здобутим довголітньою участю в управлінні України під булавою двох видатних гетьманів: Дорошенка та Самойловича. Крім того значно поширило його кругозір перебування в Західній Європі, зокрема у Франції часів Мазаріні.

Але який би не був цей досвід -- становище, в якому опинився Мазепа, як гетьман, було дуже складне, і треба було мати також надзвичайний дипломатичний хист, щоб протягом понад 20 років вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни. Обрання Мазепи зв'язане було з підписанням нових, «Коломацьких статей». В основу їх покладено «Глухівські статті» Многогрішного з року 1669, але пороблено при тому багато додатків на користь Москви. Так, у пакті XX застережень, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Польщею і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову, як і в фальсифікованих «Переяславських статтях» 1659 року, заборонено Україні вести дипломатичні зносини з іншими державами. Крім залог та воєводив, що були в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі та Острі, московська залога мала стати в гетьманській резиденції -- Батурині -- для постійного контролю над гетьманським урядом (пакт XVII). Цілком новий пакт (XIX) трактував про взаємини між Україною та Московщиною. Заборонялося «голосов испущать», що «Малороссийский край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви на Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв'язків між двома народами (важливе е, що сказано тут чітко про два народи), зокрема -- сприяти шлюбам між москалями та українцями. Коломацька статті вперше заперечували державний характер гетьманської влади, а разом з тим і державність України. Але цей пакт не був реалізований.

О. Оглоблин пише: «Коломацька угода... була безперечним успіхом Москви в її історичному наступі на Україну ...і лише державний геній і глибокий патріотизм нового гетьмана Мазепи зробили так, що низка шкідливих для України ухвал Коломацької угоди залишилися не чинними." Серед тяжкої спадщини Самойловича дістав Мазепа чорноморську проблему, розв'язувати яку треба було в інтересах Москви, а не України. Невдача походу 1687 року надала сміливості татарам, які почали знову чинити напади на Україну. Українські полки під командою полковника Іллі Новицького 1688 року не лише успішно оборонялися від татар, а й самі громили їх. Тим часом Москва готовилась до нового походу. В березні 1689 року, під командою князя Голіцина, рушило на Крим 120-тисячне військо. На Коломаку приєдналися до нього українські полки під проводок Мазепи. Ця величезна армія, перемагаючи труднощі походу, примушуючи татар відступати, 20 травня дійшла до Перекопу, але другого дня несподівано відступила. Причини цього відступу залишилися неясними. Сучасники казали, що нібито татари підкупили Голіцина. Наслідки цього походу були трагічні для уряду царівни Софії: вони прискорили падіння Софії та Голіцина і перехід влади до царя Петра І. Факт, що Мазепа, не зважаючи на дружні відносини з Голіциних, не потерпів під час перевороту, свідчить про його надзвичайне вміння пристосовуватись до людей та обставин. Досвід двох невдалих походів показав, що для того, щоб здобути Крим, треба опанувати Чорноморське узбережжя. Почалися походи на долішній Дніпро, на Очаків. У походах на Очаків в 1690 році та на Аккерман року 1691 брали участь лівобережні полки разом з правобережними із полковником Семеном Палієм на чолі. Року 1692 знову ходили на Гази-Кармен, а року 1694 -- на Очаків та Буджак." Року 1695 відбувся перший похід московського війська на Азов. З ним ішли й козаки під командою наказного гетьмана Івана Обидовського, Мазепиного небожа. Сам гетьман з московським військом у той час атакував Гази-Кармея та інші турецькі фортеці над Дніпром. Завоювання їх мало велике значення для України року 1696 був здобутий Азов, і Московщина вийшла над Азовське море, хоч Керченська протока залишилася ще в турецьких руках. Не зважаючи на успішні спільні виправи московських і українських сил, Очаків не був взятий. Військові походи через Україну руйнували її, багато людей гинуло в боях.

Року 1699 Мазепа писав до царя, що за 12 років гетьманування відбув він одинадцять походів. Однак наслідки їх не відповідали жертвам. Дійсно «Священна Ліга» мало чого добилась, і 1699 року Австрія та Польща підписали з Туреччиною мирний договір в Карловицях, а 1700 року Москва з Туреччиною в Константинополі: на 30 років Москва дістала Азів та інші укріплення на північному березі Азовського моря; турецькі фортеці над Дніпром мали бути зруйновані; військовий престиж Московщини піднісся: року 1698 Молдавія та Валахія визнали зверхність Москви. Україна нічого не досягла. Навпаки, вона багато втратила: зобов'язана Коломацькою угодою брати участь в зовнішній політиці Москви, вона мусіла давати людей не лише для військових виправ, але й для судно будівництва, копання окопів тощо. Головне ж було те, що Україна втрачала незалежність і втягувалась у політику Москви, як її власна територія. На тлі зовнішніх воєн зростало в Україні соціальне та економічне напруження. Люди порівнювали сучасне життя з тим, що було «під ляхом», називали Мазепу «вітчимом» України. До того ж не припинялися повстання, що почалися з розрухів у війську під Коломаком, якими зустріло козацтво обрання Мазепи. Повстання жорстоко придушувано. Війни вимагали грошей і тому треба було збільшувати податки. Селяни тікали на Запоріжжя, де був головний осередок опозиції проти політики Мазепи, або на Слобожанщину. З 80-их років вони з Лівобережжя знову почали були переходити на Правобережжя, де поновлено козаччину. Мазепа вживав заходів, щоб заспокоїти народ: встановлено як норму дводенну панщину, на будування фортець виряджалося не селян, а козаків, але цього всього було замало.

Ще більше місце у внутрішній політиці займала опозиція різних груп старшини. Вже була мова про сильну опозицію проїм анти турецької політики Москви, а разом з нею й України. Особливо сильна вона була серед старшини та купецтва південних полків; невдалі війни 1687 та 1689 років розпалювали почуття незадоволення політикою гетьмана.

Становище Мазепи, що стояв між місцевою опозицією і вимогами Москви, погіршувало те, що серед старшини було багато свояків і приятелів Самойловича, з його небожем Михайлом Самойловичем на чолі. Мазепа їх по змозі усував, призначаючи полковниками своїх родичів, людей, відданих йому. 1691 року старший канцелярист Генеральної Військової Канцелярії, Петро Іваненко (Петрик), свояк Кочубея, подався на Запоріжжя, там був обраний на військового писаря і повів агітацію проти Москви та гетьмана. 1692 року він їздив до Криму, де вів переговори від імені «Князівства Київського, Чернігівського, всього Війська Запорізького та народу Малоросійського» і уклав угоду з кримським урядом. Проф. О. Оглоблин припускає, що вся та акція була відома не лише вищій старшині -- Кочубеєві, тестеві Кочубея та Петрика, Жученкові, а навіть і гетьманові." Політична програма Петрика була проста: відібрати Україну від Москви з допомогою татар. Цей договір надзвичайно цікавий; він свідчить про існування в тих часах виразної концепції державної самостійної соборної України, -- концепції, яка була цілковитим запереченням Переяславського договору 1654 року і ідейно підготовляла виступ Мазепи 1708 року." Ще складнішою була справа з Правобережною Україною. Польський уряд вживав заходів, щоб залюднити Правобережну Україну, що залишалася пусткою після кровопролитних воєн та втечі населення. Перші спроби були невдалі. Степан Кунацький неспроможний був викликати довір'я населення. Люди не вірили польським обшивкам. Тоді, з ініціативи нового польського короля, Яна Собеського, який добре знав козаків, 1685 року поновлено козаччину. На гетьмана призначено Андрія Могилу. Територію поділено на чотири полки: Богуславський (полковник Самійло Самусь-Іванович), Корсунський (полковник Захар Іскра), Брацлавський (полковник Андрій Абазин) та Білоцерківський (полковник Семен Палій); серед цих полковників визначався Палій.

Проте, на практиці справа об'єднання України натрапляла на великі труднощі не лише в політиці Москви, яка не хотіла загострювати відносин з Польщею, не міг щиро прагнути цього й Мазепа, поки на чолі Правобережної України стояв Палій: на перешкоді стояли ідеологія обох вождів і тактика їх боротьби. Мазепа прагнув збудувати в Україні станову державу, створити зі старшин упривілейований стан, щоб спертися на них, а не на широкі маси народу. Мазепа брав за зразок сучасні західноєвропейські аристократичні держави з абсолютними монархами. Настрій правобережного селянства, що вело боротьбу зі шляхтою, перекидався на Лівобережжя, як іскри з вогнища, і це лякало Мазепу. Соціальна політика Мазепи викликала постійні конфлікти з Запоріжжям, яке весь час було в опозиції проти гетьмана. Року 1704 Мазепа вступив до Київщини. Палія заслано на Сибір.

На Правобережжі почалася влада Мазепи, бо Польща, знесилена війною зі шведами, які окупували значну частину її, була неспроможна боротися за Правобережну Україну. Мазепа доводив цареві, що під час війни зі Швецією конче потрібно вдержати гетьманське володіння на Правобережжі. Мазепа збільшив число полків з 4 до 7, залишив декого зі старих полковників і призначив нових, переваж-но з правобережної старшини. Він почав запроваджувати той самий суспільно-економічний лад, який був на Гетьманщині: надавав землі старшині та монастирям, дозволяв заводити селітряні майдани, давав доручення «осаджувати» міста та села.

Так під булавою гетьмана Івана Мазепи на короткий час об'єдналися Лівобережна і Правобережна Україна. Діяльність Мазепи була обірвана подіями 1708-1709 років.


Подобные документы

  • Історія роду Мазепи. Життя та історія кар’єри Івана Мазепи, його походження з пропольської сім’ї, отримання досвіду в дипломатичній та воєнній справі за допомогою поляків. Державна діяльність гетьмана України Івана Мазепи, підтримання стосунків з Москвою.

    реферат [16,6 K], добавлен 23.11.2010

  • Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності Івана Мазепи. Позиції гетьмана у відносинах з Кримським ханством та Туреччиною. Україна в Північній війні. Криза українсько-московських відносин та переорієнтація Івана Мазепи на Швецію. Внутрішня політика.

    дипломная работа [132,5 K], добавлен 29.07.2013

  • Постать Івана Мазепи, напрямки її вивчення багатьма істориками різних часів. Негативне ставлення українського народу до Мазепи, його головні причини та наслідки. Соціальна та економічна політика гетьмана, особливості діяльності в галузі культури.

    реферат [12,8 K], добавлен 20.09.2011

  • Неоднозначна історична постать Мазепа залишила незгладимий слід не тільки в історії України але і в історії всього світа. Походження І. Мазепи та його рід. Іван Мазепа як культурний діяч. Бароковий універсум Івана Мазепи.

    реферат [19,4 K], добавлен 18.03.2007

  • Дослідження життя та діяльності Івана Мазепи та його вплив на становлення державного ладу в Гетьманщині. Адміністративний поділ козацько-гетьманської держави. Входження Лівобережної Малоросії до складу Московського царства. Становище козацької старшини.

    курсовая работа [47,4 K], добавлен 23.09.2014

  • Іван Мазепа та його державотворча діяльність. Діяльність до гетьманства. Політична діяльність гетьмана І. Мазепи. Доброчинно-меценатська діяльність Івана Мазепи. Зовнішньополітичні зв’язки Мазепи. Відносини гетьмана з Петром І. Стосунки з Карлом ХІІ.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 26.12.2007

  • Історична довідка про Івана Степановича Мазепу як найбільш відомого представника України. Дати життя та діяльності гетьмана. Особливості зорової поезії. Візуальна поезія (у формі колоколу), сповнена громадянського змісту "Дзвін гетьмана Івана Мазепи".

    презентация [1,6 M], добавлен 21.02.2016

  • Народження, дитинство, навчання І. Мазепи. Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури. Формування національно-політичних переконань. Розвиток України в період гетьманства Мазепи.

    реферат [15,9 K], добавлен 07.11.2010

  • Майже триста років, ім’я українського гетьмана Івана Мазепи не залишає до себе байдужим як істориків так і людей, взагалі далеких від історії. Його ім’я сьогодні викликає найрізноманітніші оцінки. Більше дізнайся і створи для себе свій образ Мазепи.

    сочинение [6,3 K], добавлен 22.09.2008

  • Напрямки зовнішньої політики гетьмана та її вплив на розвиток українського народу. Взаємовідносини Івана Мазепи та російського царя. Основні аспекти внутрішньої політики гетьмана. Передумови переходу І. Мазепи на бік шведів. Останні роки життя гетьмана.

    курсовая работа [65,6 K], добавлен 05.07.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.